Додаткова інформація до лекції 1

Інноваційний менеджмент

КПІ кафедра менеджменту

Професор Морозов О.Ф.

2011рік

ЛЕКЦІЯ 3

 

Тема 1.2. Становлення теорії інноватики і її сучасні концепції

 

Інноваційна теорія будівельних циклів С.Кузнеця. Дослідження Дж.Ван Дейна. Теорія довгих хвиль Кондратьєва. Періоди довгих хвиль і зв’язок з науковими відкриттями та технологіями. З економічному та соціальному житті суспільстваміни в на стадіях та спаду довгих хвиль. Прискорення циклічного розмітку.

Інноваційні теорії технологічних змін. Теорія інноваційного розвитку Й.Шумпеттера. Роль підприємництва в економічному в економічному розвитку в працях Й. Шумпеттера, В.Зомбарта, М.Вебера, П.Друкера, Г.Хінкса, А.Кляйнехта. П’ять нових комбінацій факторів виробництва. Поняття кластерів інновацій за Й.Шумпеттером. Неокласична теорія інновацій та терія прискорення. Гіпотеза перервності Г.Менша та її значення. Теорія технологічних систем і дифузії інновацій К.Фрімана, основні характерні особливості даної теорії і її практична значимість.

Концепція технологічних укладів Д.Львова і С.Глазьєва. Базові технології на яких засновані технологічні уклади. Фази життєвого циклу технологічного укладу. Риси технологічних укладів, які притаманні Україні. Еволюційна теорія.

 

Час повернення класиків

 

Вчених, які внесли певний внесок у науку, десятки тисяч, а з урахуванням історичного минулого - мільйони. Але внесок вкладом ворожнечу.

Я виділяю чотири категорії вчених (якщо відкинути псевдовчених і технічних працівників в науці).

Одні скрупульозно і сумлінно проводять дослідження та експерименти на базі вже відомих теорій, перевіряють гіпотези. Їхній головний продукт – наукові факти, свого роду доброякісні цеглини, з яких будується будинок теорій, концепцій, навчань. У кращому випадку кінцевий продукт їх творчого праці - поліпшують інновації в потоці наукового знання.

Інші з добутих іншими і отриманих власною працею цегли будують, спираючись на творчий порив, наукові теорії, які проливають новий світ в тій чи іншій галузі знань в рамках наукової переважної парадигми, здійснюють базисні інновації у своїй сфері пізнання. Для цього потрібен талант зіставлення, аналізу, відкриття раніше невідомого науці, побудови з безлічі підігнаних один до одного цегли наукових фактів по одному архітектурному плану нового будинку вже існуючому місті наукового знання. Так вирощують нові гілки на древо пізнання. Таких дослідників на два-три порядки менше, ніж вчених попереднього вигляду, але тим не менше сотні в кожному столітті (якщо брати сукупність всіх галузей знання).

Треті - їх усього кілька за сторіччя в кожній галузі знання - на базі накопичених знань і теорій здійснюють переворот в тій або іншій області, формують для неї нову парадигму, прокладають нові глибокі магістралі з історичної цілині, за їх архітектурному плану закладаються нові наукові міста, їх відкриття не старіють цілі століття, хоча інколи проходить чимало десятиліть, перш ніж їх внесок отримає заслужене визнання, буде затребуваний суспільством. Вчених саме цього рангу і рівня я називаю класиками науки.

Нарешті, великою рідкістю, зустрічається навіть не кожне сторіччя, учені вищого рангу - генії науки, які закладають основи наукової революції, нової загальнонаукової парадигми, нової картини миру на міждисциплінарної основі. Класичним прикладом таких геніїв може служити Аристотель, чиї праці заклали основи цілого комплексу природних і суспільних наук на тисячоліття. Таланти і генії розподілені в часі дуже нерівномірно. За оцінкою В.І. Вернадського, бувають періоди, коли розгортається вибух наукової творчості; такий вибух почав розвертатися в XX столітті, в третій раз за останні три тисятиріччя.

Вибух наукової творчості спостерігався в Росії і в світі в 20-30-ті роки XX ст., коли в багатьох галузях знань були зроблені великі наукові відкриття, зроблені плеядою класиків світового рівня, закладені наріжні камені нової загальнонаукової парадигми, яка була на планеті лише в результаті наукової революції XXI століття.

Вийшло так, що в останній чверті XX ст. багато з цих наукових відкриттів були полузабыты в чаді позднеиндустриальной погоні за надприбутками при великій кількості поліпшують наукових інновацій. І лише кластер глобальних криз першої чверті ХХ століття показав, що індустріальна наукова парадигма багато в чому втратила творчу і прогностичну силу. Стає популярним класичне спадщина наукового прориву, що заклав основи постіндустріальної наукової парадигми. У XX ст. не так багато вчених-економістів можна віднести до третього рівня, до класикам.

Це Микола Кондратьєв, Йозеф Шумпетер, Джон Кейнс, Саймон Кузнець, Василь Леонтьєв. Може бути, ще два-три імені, не більше. Їх головні відкриття були зроблені у другій чверті століття. Заслужене визнання прийшов у третій чверті. Але в останній чверті XX і початку XXI століття це спадщина багато в чому було незаслужено забуте, підручники, монографії, наукові журнали заповнили новомодні теорії, орієнтовані на попит періоду заходу індустріального економічного ладу.

Протверезіння прийшло разом з глобальним фінансово-економічним кризою 2008-2009 рр., який відкрив очі на кричуща розбіжність між теорією і реальністю, затребував теорії, засновані на напівзабутого класичному спадщині та адекватні реаліям нового століття.

Серед цих знову затребуваних класиків знаходиться і Саймон Кузнець.

1 В.І. Вернадський Праці з загальної історії науки. М.: Наука, 1988. С. 215.

Видається, що основними елементами наукової спадщини Саймона Кузнеця, які можуть бути включені в постіндустріальну парадигму економічної науки і опинитися затребуваними в XXI столітті, є наступні.

1. Теорія циклів - вікових, 20-літніх інвестиційних і сезонних, яка істотно доповнює теорію середньострокових циклів Михайла Туган-Барановського і великих циклів кон'юнктури Миколи Кондратьєва, теорію мультицикличной динаміки економіки Йозефа Шумпетера, і загальну теорію циклів і криз в динаміці систем Олександра Богданова. Синтез цих теорій дозволяє вибудувати вчення про циклічній динаміці економіки і товариства (включаючи кризові фази циклів) як найважливіший елемент постіндустріальної парадигми суспільних наук.

2. Теорія епохальних інновацій при зміні історичних епох, розкриття протиріч і наслідків інновацій в різних групах країн. Разом з теорією інновацій Йозефа Шумпетера, розвиненою Герхардом Меншом за дослідженням, зміни історичних епох Фернана Броделя і Елвіна Тоффлера, теорією трансформацій Ю.В. Яковця, І.І. Лукінова, В.І. Кушлина це стає базовим елементом переходу до економіки інноваційного типу.

3. Теорія економічного росту, його суперечностей, факторів і обмежень, взаємозв'язку з динамікою рівня життя ("крива Кузнеця") разом з теорією економічного зростання інших зарубіжних вчених, працями російських учених з цієї проблеми є основою для вироблення нової моделі економічної динаміки з урахуванням змін основних факторів і обмежень для формування уточнених моделей економічної динаміки та її впливу на якість життя в різних країнах.

 

 

Дослідження Дж.Ван Дейна.

Аналізуючи еволюційний розвиток даної теорії, виділимо декілька ключових етапів.

До першого етапу можна віднести інтервал від другої половини XIX до початку XX століття. У цей період з'явилися перші гіпотези про існуваня довгих хвиль в економічній динаміці, були вислови і перші припущення про те, що їх породжує. У цих дослідженнях є як періодизація, так і теоретичне пояснення феномену. Вони не були задовільними, проте вони представляють важливий внесок в економічну теорію тільки тим, що саме позначили існування довгохвильових коливань в цінах, а також у ряді натуральних показників. Усвідомлення того, що розвиток економіки схильне до такого роду коливань, було суттєвим кроком у початковому розвитку теорії довгих циклів.

Серед вчених, які займалися цією проблематикою, слід від значити такі імена, як X. Кларк (цього вченому належать перші припущення про існування довгих хвиль, 1847) і Джевонс (1880 е). Серед марксистів можна виділити А. І. Гельфанда (початок 1900 х), Я. ван Гельдерена (1910 е), Троцького (1920 е) і С. де Вольфа6 (1920 е).

Ранні марксистські пояснення довгохвильовій динаміки охарактеризували як цикли відтворення капіталу. Л. Ван Дейн так узагальнив теорію С. де Вольфа: "Довгі хвилі, по С. Де Вольфу, - це відлуння хвиль, що викликані відтворенням основного капіталу, що розглядається. Довжина ділового циклу визначається терміном служби машини, який у ті часи становив близько 10 років; час довгої хвилі визначається основними фондами тривалого користування, такими як фабрики, мости, верфі, будови залізниць. Аналогічна позиція висловлювалася і Н. Д. Кондратьєвим. С. де Вольф намагався знайти внутрішні причини виникнення нового циклу, доводячи, що старий капітал заміщається новим

1 См.: Clark H. Physical Economy// Railway Register. 1847.

2 См.: Jevons W. Investigation in Currency and Finance. London, 1884.

3 См.: Parvus A. Die Handelskrisis und dieGewerkschaften. Munchen, 1901.

4 См.: Gelderen J. van. Springvloed, Beschouwingenover industrielle Ontwikkeling en Prijsbewegung. 1913.

5. См.: Троцький Л. Д. Указ. Соч

6. См.: Wolff de S. Prosperitats und Depressionsperioden. Der lebendige Marxismus, Festgabe zum 70. Geburtstage von K. Kautsky. Vena, 1924.

7 Duijn J. J. van. The Long Wave in Economic Life. P. 62-63.

 

це породжує новий цикл як відлуння старого. Однак це пояснення вимагало якогось зовнішнього стимулу для зародження першого цикла. "У моделі "эхо хвилі" причиною зміни циклів був якийсь позайдешний імпульс, який С. де Вольф прив'язували до нововведень індустріальної революції" - відзначає Л. ван Дейн. На думку автора, ранні теорії довгих циклів успішно визивали винятково екзогенні пояснення, в рамках якого підвищувальна хвиля пояснювалася деяких зовнішніх шоком. При цьому до зовнішніх факторів можуть бути віднесені війни, відкриття нових родовищ золота, розширення територій, нові винаходи. Обмежуючись ендогенним поясненням переходу з підвищувальної фази на знижувальну, ці теорії не давали ендогенного пояснення зворотного переходу з фази на понижувальній підвищувальну.

 

Другий етап у розвитку теорії довгих хвиль пов'язаний з роботами Н. Д. Кондратьєва в період з 1922 по 1925 рр. і узагальнено в доповіді "Великі цикли економічної кон'юнктури"

Н. Д. Кондратьєвим був виконаний найбільш глибокий для того часу аналіз довгих циклів: їм були досліджені ціни, процент на капітал, оборот зовнішньої торгівлі, виробництво вугілля і чугуна, а також ряд інших показників для Англії, Франції, Німеччині і США. Для більшості досліджених показників Н. Д. Кондратьевым було виявлено наявність циклічних хвиль тривалістю в 48-55 років, причому всі виявлені хвилі були в досить глибокого ступеня синхронізовані, що дозволило Н. Д. Кондратьєву скласти єдину таблицю.

Таблиця 1

I великий цикл

Понижувальна хвиля C 1810-1817 до 1844-1851 рр.

Підвищувальна хвиля C 1844-1851 до 1870-1875 рр.

II великий цикл

Понижувальна хвиля C 1870-1875 до 1890-1896 рр.

Підвищувальна хвиля C 1890-1896 до 1914-1920 рр.

III великий цикл

Ймовірна понижувальна хвиля почалась в 1914-1920 рр.

 

 

1 Duijn J. J. van. The Long Wave in Economic Life. P. 63.

2 См.: Кондратьєв Н. Д., Опарін Д. І. Великі цикли кон’юнктури: Доклади та їх обговорення в Інституті економіки. М., 1928.

 

Важливим внеском Н. Д. Кондратьєва в економічну теорію динаміки є відмова пояснювати довгі цикли якимись зовнішніми факторами, такими як зміни в техніці, війни і революции, входження в світову економіку нових країн, коливання видобутку золота та ін. На думку М. Д. Кондратьєва, ці фактори є "...не вихідними силами цього розвитку, а формою його прояву. Більше того, він стверджував: "Що зовнішні великі хвилі кон'юнктури не можуть бути пояснені ни випадковими, привходящими причинами. Пояснення їх, мабуть, необхідно шукати в особливостях, притаманних капіталістичній системі господарства”.

Незважаючи на те, що Н. Д. Кондратьєв не брав зовнішні фактори для пояснення довгохвильового механізму, він не зміг дати вичерпного пояснення феномена з допомогою внутрішніх факторів і пояснював його терміном оновлення основних домінуючих фондів. Слід підкреслити, що і сам Н. Д. Кондратьєв не вважав висунуту ним теорію безперечною: "Те, що я маю на увазі коротко викласти нижче, представляє із себе тільки першу спробу, першу гіпотезу пояснення цих циклів. І я заздалегідь повинен сказати, що за всі критичні зауваження, спрямовані проти цієї гіпотези, буду вдячний”. Але в 1928 році він знову повернувся до своєї позиції. Запропоноване Н. Д. Кондратьєвим пояснення феномена фрагментарно нагадує теорію С. де Вольфа. Так, наприклад, Д. Ван Дейн писав: "Кондратьевское пояснення довгих циклів дуже схоже на те, що робив С. де Вольф. Тривалість довгою хвилі пов'язана з довговічністю основних фондів, зокрема з часом виробництва і капіталовкладеннями”. Але Н. Д. Кондратьев пов'язував довгі хвилі і з технічними нововведеннями та їх власними циклами.

На думку М. Д. Кондратьева, початок підвищувальній фази повьязаний із накопиченням капіталу, необхідного для інвестування в створення нових виробничих сил і радикальне оновлення

Кондратьєв Н. Д., Опарін Д. І. Великі цикли кон’юнктури... С. 383.

Кондратьєв Н. Д. Великі цикли кон’юнктури і теорія передбачення. С. 387-388.

Duijn J. J. van. The Long Wave in Economic Life. P. 67.

Кондратьєв Н. Д. Великі цикли кон’юнктури і теорія передбачення. С. 400.

Ще один важливий крок у розвитку теорії довгих циклів пов'язаний з дослідженнями австрійського економіста Й. Шумпетера, який у своїй книзі "Ділові цикли", що вийшла в 1939 році, пов'язує довготривалі коливання в капіталістичної економіки з інновациями, Як і Н. Д. Кондратьєв, Й. Шумпетер представляв довгі цикли у вигляді процесу порушення і подальшого відновлення економічної рівноваги. Й. Шумпетер виділяє чотири фази розвитку кожного циклу: процвітання, рецесія, депресія і пожвавлення.

Фаза процвітання, на його думку, настає тоді, коли найбільш ініціативні і сміливі підприємці впроваджують у виробництво нові товари і види техніки, відкривають нові ринки і джерела сировини, використовують нові прийоми організації виробництва, отримують в результаті надприбуток. Прибуткові та прогресивні нещодавно введення поступово охоплюють все більше число взаємозалежних різних галузей, залучаючи все більша кількість підприємців. При цьому економіка виходить з рівноважного стану, виникае період прискореного зростання. Рецесія повертає економіку в рівноважний стан. Причину зміни фаз Ї. Шумпетер бачить в розсіюванні одержуваної підприємцями прибутку по мірі того, як інновації охоплюють все більшу частину виробництва. Депрессивна фаза, в свою чергу, настає тому, що економіка відреагувала на спад очікуванням ще гірших умов. Фаза пожвавлення знову повертає економіку в тривалий стан равноваги завдяки накопиченню нововведений. Ця позиція не могла бути визнана досить переконливою. Однак пояснення Й. Шумпетером переходу від фази депресії до пожвавлення викликало суперечки в багатьох вчених. Зокрема, можна привести слова Л. ван Дейна: "У нашому баченні доводиться визнати, що Шумпетеру не вдалося дати вичерпне пояснення фактом появи подібно рою основних нововведень до початку довгої хвилі”.

Незважаючи на те, що теорії, запропонованої Ї. Шумпетером, притаманний ряд недоліків, вона зіграла важливу роль у розвитку теорії довгих циклів і сформувала новий інноваційний напрямок у вивченні довгих хвиль.

 

 

1 См.: Shumpeter J. Business Cycles: A Theoretical, Historical and Statistical Analysis of the Capitalist Process. N. Y., 1939.

2 Шумпетер Ї. Теорія економічного розвитку. М., 1982. С. 386.

3 Duijn J. J. van. The Long Wave in Economic Life. P. 104.

 

Одним з послідовників Ї. Шумпетера став західнонімецький економіст Р. Менш. Запропонована ним концепція була викладена в 1975 році в книзі "Technologische Patt". Новизна результатів дослідження Р. Менша полягає в тому, що він спробував залучити внутрішні фактори для пояснення накопления інновацій між спадом і підйомом. Р. Менш визначив три важливі ідеї, в цьому контексті:

- розділив нововведення на базисні і що поліпшують: перші складають нову продукцію і галузі, а другі породжують поліпшення вже існуючої продукції або галузей;

- доповнив шумпетеровскую теорію ідеєю життєвого циклу продукції або інновації. Він вважав, що базисні інновації створюють нові галузі та продукцію, що, у свою чергу, також проходять чотири стадії впровадження, зростання, зрілість і занепад, що складає їхній життєвий цикл.

Ці чотири стадії Р. Менш прокоментувати пропонує так: "З плином часу вимоги ринку по відношенню до будь-яких типів промислової продукції зазвичай не зростають однаково. Знову і знову спостерігається певна динаміка, яку зазвичай називають життєвим циклом продукції. Якщо оновлення приносить на ринок продукт вищої якості або абсолютно нову продукцію, ринок перший час приймає це нерішуче. Після певного вступного періоду ринок поспішає придбати новинку, спочатку із зростаючим, а потім зі зниженим апетитом. Нарешті, з часом попит, по суті, прагне до мінімуму. Цикл завершено".

- включив внутрішні відносини між базисними инноваціями і діяльністю під час довгого циклу в пояснення накопления нововведень. Він вважав, що як базисні інновації, так і поліпшення викликані особливими фазами довгого циклу. Накоплення починаються в межах підйому, відбувається під час довгого циклу. В період підйому виробники намагаються посилити позиції продукту на існуючому ринку. Однак у цей час виробники, що знаходяться в залежності від доходу, не дуже йдуть на ризик, пов'язаний з оновленням продукції, і лише покращують ту продукцію, яка є прибутковою і успішноною. Навпаки, під час спаду, коли економічна діяльність

См.: Mensch G. Stalemate in Technology. Cambr. (Mass.), 1979. (англ. пер. с нім. изд. 1975 р.)

затихає і доходи від виробництва існуючої продукції від про низькі, виробники (і потенційні продуктовиробники) готові піти на ризик, пов'язаний з оновленням продукції. Саме накопичення інновацій на нижній точці спаду в довгому циклі є тим самим стимулом, який необхідний для його підйому протягом довгого циклу. Менш представив статистичні докази довгих хвиль винаходів та інновацій, виконав прогноз п'ятої хвилі.

Таким чином, розширення Р. Меншому за теорії Й. Шумпетера повьязаний із введенням технологічних нововведень в структуру довгих циклів. При цьому Р. Меншому за були виділені внутрішні фактори,що пояснюють як верхню і нижню поворотні точки:

- підйом переходить у спад тому, що оновлення проходить через життєві цикли продукту;

- спад переходить у підйом тому, що застій викликає нові ін

новації.

На мою думку, значимість вкладу Р. Менша і подальшого розвитку його ідей, виконане Клайкнехтом, у розвиток теорії довгих циклів визначається вперше запропонованою ендогенною схемою довгої хвилі.

У подальших роботах з теорії довгих циклів у розглядом ня вводилися нові фактори і поняття. Однією з таких робіт стала опублікована в 1975 році стаття американського економіста У. Ростоу, який при дослідженні довгохвильових тенденцій в капіталістичній економіці виділяє таке поняття, як лідирующий сектор зростання.

На думку В. Ростоу, впровадження інновацій призводить до появи лідируючого сектору зростання, стимулює економіку іти до наступного циклу. В різний час були лідируючими такі сектори, як текстильна промисловість, залізні дороги, виробництво електрики і автомобилів. Згодом галузі, що входять у лідируючий сектор, починають показувати деякі ознаки зменшення зростання і їх змінюють інші галузі, що перейшли до використання нових технологій. Таким чином, У. Ростоу співвідносить довгі цикли з періодичною заміною одного лідируючого сектору іншим.

1 Mensch G. Stalemate in Technology. P. 82-83.

2 См.: Rostow W. W. Kondratieff, Schumpeter and Kuznets: Trend Periods Revisited // J. of Econ. Hist. 1975. Vol. 35(4). P. 719-753.

3 Rostow W. W. The World Economy: History and Prospect. Austen, Tx: University of Texas Press, 1978. Р. 130-131; 182-183.

 

Логічним розвитком такого підходу стала теорія Л. ван Дейна, викладена в книзі "Довгі хвилі в економіці" і є собою спробу синтезу основних концепцій, розроблених Н. Д. Кондратьєвим, Й. Шумпетером, Р. Меншем, У. Ростоу і іншими. В її основі лежали "три головних блоку: концепція нововведень, цикли життя нововведення та інвестиції в инфраструктуру.

Згідно Л. ван Дейну, довгі цикли можуть бути співвіднесені з: - накопиченням "базових інновацій" і удосконаленням інновацій під час різних фаз кожного циклу:

- життєвим циклом інновації;

- процесом множення/збільшення, що стимулюється інвестициями в інфраструктуру і пов'язаний з циклом існування нововведения.

Початок довгого циклу Л. ван Дейн пояснює накопиченням і впровадженням інновацій, які приводять у рух відповідальні службовці і цикли існування нововведення, при цьому він безпосередньо пов'язує чотири фази життєвого циклу нововведення з чотирма шумпетеровскими фазами довгого циклу: впровадження - оживленя; зростання - процвітання; зрілість - рецесія; занепад - депресія. Протягом фази зростання життєвого циклу інновацій, на думку Дж. ван Дейна, відбувається розширення попиту на інфраструктурні інвестиции двох типів:

- в інфраструктуру лідируючого сектора, яка без

але підтримує виробничу діяльність;

- в широку економічну інфраструктуру, яка забезпечує

єм зв'язку між галузями економіки (транспорт і комунікації).

По мірі розвитку інфраструктури лідируючого сектора і насищення ринку попит починає падати і цикл переходить у стадію рецессії.

Незважаючи на те що Дж. Ван Дейн підкреслював необхідність пояснення механізму довгих циклів з допомогою внутрішніх факторів, йому не вдалося зробити це в повній мірі. Так, на думку автора, спірним моментом в теорії Л. ван Дейна є пояснення нижньої поворотної точки. Тут вчений невиправдано завищену роль відводить поведінці людей, від яких залежить прийняття рішень у бізнесі, відносячи їх тим самим фактично до зовнішньої і випадкової силі.

1 Duijn J. J. van. The Long Wave in Economic Life. P. 129. Ibid. P. 135-139.

Розглядаючи концепцію Л. ван Дейна, необхідно також підкреслити той факт, що для його дослідження характерна тенденція інтеграції різних концепцій, для яких інноваційний підхід доповнюється яким або чинником. При цьому для пояснення верхньої поворотної точки звичайно залучається саме доповнюючий фактор.

У цьому сенсі характерні та ідеї англійської економіста. Фрімена, який прагнув об'єднати інноваційний підхід зпроблемами зайнятості. Запропонована ним концепція була викладена 1982 році в книзі "Безробіття і технічні нововведення".

Початок довгого циклу. Фрімен, так само як і Д. ван Дейн, пов'язує з накопиченням і впровадженням нових технологій, що у свою чергу приводить до створення нових галузей. При цьому на ранньому етапі становлення галузі попит на робочу силу обмежений, так як обсяги виробництва не настільки великі і потрібно, в основному, тільки висококваліфікована робоча сила. У міру становлення галузі обсяги виробництва починають зростати зростає і попит на робочу силу. Цей попит, у свою чергу, приводить до зростання заробітної плати та витрат, породжуючи необхідність застосування працезберігаючих інновацій. У міру впровадження таких інновацій відбувається відплив робочої сили і зниження заробітку, що призводить до загального падіння попиту і спаду в економіці.

Таким чином, концепція, запропонована Фріменом, пояснює лише верхню поворотну точку, залишаючи нижню без чинної уваги. Так, аналізуючи цей момент, З. М. Меньшиков і Л.А. Клименко пишуть: "У випадку, якщо заробітна плата падає, то звідси, зовсім значить, що росте прибуток. Якщо заробітна плата низька, то це не спонукає до трудосберегаючих інновацій. Інновації в продукти укладені в кризі загальним недоліком попиту. Як і чому в таких умовах може початися поворот вгору?".

Таким чином, вводячи новий фактор у пояснення верхній поворотною точкою Фрімен ускладнив і без того незадовільне пояснення нижньої.

 

1 См.: Freeman Ch., Clark J., Soete L. Unemployment and technical innovation.London, 1982.Ibid. С. 32. Ibid. С. 81-83.

4 Меньшиков С. М., Клименко Л. А. Довгі хвилі в економіці. Коли суспільство змінює шкіру. М.: Міжнародні відносини, 1989. С. 212.

Ще одна теорія, що зв'язує інноваційний підхід з соціальними факторами, була запропонована вченим з Венесуели К. Перес Перес.

К. Перес Перес вважає відправною точкою довгого циклу фазу кризи. На її думку, депресія є ознакою серйозних протирічч між розвитком продуктивних сил і системою керуючих ними інститутів. При цьому довга хвиля розглядається як комбінація двох життєвих циклів техніко - економічного та інституционального. В основі циклу, на думку К. Перес Перес, лежить різна швидкість розвитку цих підсистем, оскільки институціо-функціональна підсистема володіє більшою інерцією.

К. Перес Перес вводить поняття "техніко-економічної парадигми", маючи на увазі під ним сферу виробництва та економічних відносин зі всіма властивими їм явищами. В основу "парадигми" вона ставить не інноваційну активність, що розвивається "згустками", а "ключові фактори", головними властивостями яких є монотонне зниження відносної вартості продукції, необмежену пропозицію, потенційну здатність диффузії в інші галузі економіки.

Таким чином, розглядаючи підвищувальну і понижувальну фази циклу, К. Перес Перес приходить до наступних висновків:

- підвищувальна фаза припадає на час, коли обидва циклу на

ходятся у висхідній фазі;

- понижувальна викликана тим, що "виснаження старої парадигми супроводжується інерцією відповідних соціальних інституціональных механізмів", утворюючи "непереборні перешкоди потенциального зростання нової техніко економічної парадигми".

Дійсно, перебудова соціальних інститутів надає істотний вплив на техніко економічну підсистему. Прикладом цього може служити виникнення внаслідок кризи 30 х років рузвельтовской системи в США, що зіграла важливу роль в підйомі в 50 - 60 е годы. У зв'язку з цим теорія. Перес Перес представляє безсумнівний інтерес, хоча багато питань у ній недоопрацьовані.

1. См.: Perez Perez C. Toward a Comprehensive Theory of Long Waves. Long Waves, Depression and Innovation: Implication for National and Regional Economic Policy. Laxenburg (Austria), 1985.

2 Там же. С. 359.

3Там же. С. 360.

4 Меньшиков С. М., Клименко Л. А. Указ. соч. С. 236.

5 Там же. С. 237.

Додаткова інформація до лекції 1

 

Ю. В. Яковець дотримується теорії технічних укладів, але при цьому більш глибоко досліджує контури постиндустріальної цивілізації, виявляє також технологічні уклади, головна мета - це перейти на п'ятий (а в перспективі і на шостий) технологічний уклад, здійснюючи стратегію "прориву". Ю.В. Яковець проводить аналіз перетворень в економіці на шляху допостіндустріального суспільства, виявляючи при цьому основні тенденції.