Тема 3. Міжнародна економіка як об’єкт вивчення

План:

1. Міжнародна економічна система та її елементи.

2. Міжнародні економічні відносини.

3. Методи дослідження світової економіки та МЕВ.

4. Основні форми МЕВ.

5. Міжнародна економічна діяльність.

6. Міжнародний поділ праці.

Предметом курсу “ міжнародна економіка” є багаторівневий комплекс економічних відносин між країнами, їх угрупованнями. Міжнародна економіка також вивчає відносини між окремими економічними суб’єктами, що знаходяться в різних країнах: окремими людьми, домогосподарствами, підприємствами, державними і громадянськими установами.

Особлива увага приділяється вивченню економічного механізму функціонування міжнародної економіки, тобто міжнародних правовим нормам, економічним угодам, діяльності міжнародних економічних організацій.

Об’єктом вивчення міжнародної економіки є не одиничні, випадкові явища, процеси в міжнародній сфері, а ті, що постійно відновлюються, повторюються. Тобто виявляються закономірності взаємодії господарських суб’єктів різних держав у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва, формуванні міжнародної економічної політики.

При вивченні міжнародної економіки користуються досягненнями різних напрямків економічної думки: марксистської, класичної, неокласичної, неокейнсіанської, монетаристської. Вчені дотримуються різних поглядів щодо чинників, які визначають місце країни в системі міжнародного поділу праці, ролі державної політики в регулюванні зовнішньоекономічної сфери тощо.

Теоретичною основою вивчення міжнародної економіки є політична економія, мікро- і макроекономіка. Об’єднання цих дисциплін з теоріями міжнародного бізнесу, міжнародного маркетингу і менеджменту, міжнародних фінансів дало можливість створити теорію міжнародної економіки.

Основними поняттями теорії міжнародної економіки є: світовий ринок, світове господарство, відкритість національної економіки, лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків, міжнародний поділ праці, міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили.

Міжнародна економічна система (МЕС) являє собою сукупність елементів світової економіки з властивими кожному із них характеристиками та закономірностями функціонування.

Вся сукупність національних економік у світі складає близько 200 держав. Організація Об’єднаних Націй, Міжнародний валютний форд, Світовий банк дають найбільш повну характеристику даної сукупності. При цьому ООН основну увагу приділяє соціальним і демографічним аспектам розвитку країн. Для Світового банку важливою є оцінка ступеня економічного розвитку країн.

Основними елементами МЕС є окремі країни або групи країн.

Промислово розвинені країни - 24 високорозвинені країни. Найпотужнішу групу серед цих країн складають країни так званої “Великої сімки”. Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія, які виробляють найбільші обсяги ВВП у всьому світі і зосереджують у своїх руках значну частину міжнародної торгівлі.

Країни з перехідною економікою — 28 країн Центральної та Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, що здійснюють перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки: Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Узбекистан, Україна та інші. У цій групі є підгрупа, яка має суттєві досягнення у реформуванні національних господарств. До цієї підгрупи належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія.

Країни, що розвиваються — більше 150 країн Азії, Африки, Латинської Америки. Через їх велику кількість і особливості соціально-економічного розвитку національних економік ці країни здебільшого систематизують за регіонами з урахуванням їх географічного положення.

На сучасному етапі функції ядра глобальної економіки переходять до низки найрозвинутіших країн, які відрізняються розвинутим соціально-ринковим господарствам; найбільшою вичерпаністю джерел і факторів індустріального розвитку; провідною роллю у світовій економіці, що дає змогу активно залучати до господарського обігу власні і чужі ресурси.

Крім того МЕС складається із підсистеми різних міжнародних ринків і підсистеми національних і міжнародних інститутів, які регулюють МЕС; підсистеми міжнародних економічних відносин.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) - це система економічних зв’язків, які складаються між суб’єктами світового господарства з приводу виробництва, обміну, споживання та розподілу матеріальних благ та надання послуг, що вийшли за рамки національних границь.

Міжнародні економічні відносини - одна із форм міжнародної економічної системи. МЕВ опосередковують здійснення інших форм міжнародних відносин. Наприклад, для нормального функціонування науково-технічних зв’язків між країнами необхідним є міжнародний ринок науково-технічної продукції.

Продукт може вироблятися на основі кооперації виробничих ресурсів двох або декількох країн. Суб’єкти із різних країн можуть обмінюватися товарами внаслідок чого виробництво і споживання певного товару буде знаходитись в різних країнах.

Міжнародні відносини розподілу — це відносини, які виникають з приводу а) розподілу факторів виробництва (засобів виробництва, робочої сили) між країнами; б) розподілу продуктів економічної діяльності серед суб’єктів із різних країн; в) розподілу доходів між учасниками МЕВ.

Світова економіка та міжнародні економічні відносини досліджуються за допомогою наступних методів.

1. Системний метод, що розглядає елементи світового господарства у їх взаємозв’язку, містить такі підвиди:

· системно-структурний метод виділяє окремі структурні одиниці світової економіки за певними спільними ознаками. Такий підхід дозволяє помітити індивідуальні характеристики елементів системи та чинники, що на них впливають, поліпшити аналіз процесів, які відбуваються у світі;

· системно-функціональний метод стосується вивчення функцій, які виконуються кожним із елементів світової економіки, їх призначення та впливу на існування системи в цілому;

· системно-генетичний метод досліджує джерело виникнення та історичний розвиток кожного з елементів окремо та вплив цього процесу на історичний розвиток системи.

2. Економіко-статистичний метод використовує статистичні методи дослідження для опису економічних процесів. Він узагальнює емпіричні дані для відокремлення закономірностей цих процесів та доведення їх до не випадковості.

3. Економіко-математичний метод дає змогу визначити ефективність функціонування МЕВ.

4. Метод економічного моделювання передбачає розробку програм та моделей розвитку світової економіки.

5. Діалектичний метод означає дослідження діалектичних протиріч, притаманних системі МЕВ та її структурним складовим.

Основні форми МЕВ:

· Міжнародна торгівля — обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами;

· Міжнародний рух капіталу — переміщення капіталу між країнами світу в пошуках сфери найбільш вигідного його вкладання.

· Міжнародна міграція робочої сили — переміщення між країнами працездатного населення переважно з економічних причин.

Слід відзначити тісний взаємозв’язок між формами МЕВ. Історична первинність міжнародної торгівлі у сучасних МЕВ врівноважена значенням, динамікою та масштабами розвитку інших форм. На практиці досить важко провести чітку межу між різними формами МЕВ, тому в літературі є інші підходи щодо класифікації форм реалізації міжнародних економічних відносин. Так, наприклад, торгівля технологіями може виділятися як самостійна форма МЕВ. Інші автори формою МЕВ вважають міжнародні валютні відносини. Щодо останніх, то необхідно загострити увагу на особливому значенні світової валютної системи для розвитку сучасних відносин між країнами. Сучасні валютні ринки, валютні відносини перетворились із суто обслуговуючих товарні операції та операції руху капіталу у самостійну форму МЕВ.

Реалізація різноманітних форм МЕВ їх суб’єктами здійснюється на тому чи іншому рівні, які розрізняються, зокрема, залежно від ступеню інтенсивності їх взаємодії:

· Економічні контакти — це найпростіші економічні зв’язки, які мають епізодичний характер і регулюються переважно одиничними угодами, контрактами;

· Взаємодія — стійкі економічні зв’язки на основі міжнародних угод і домовленостей, які складені на тривалий час;

· Співробітництво — міцні економічні зв’язки, на основі спільних, попередньо вироблених і узгоджених намірів, які закріплені в угодах довгострокового характеру;

· Міжнародна економічна інтеграція — це рівень розвитку МЕВ, коли в процесі інтернаціоналізації господарського життя відбувається переплетіння економік двох або більше країн і проводиться узгоджена політика з елементами національного регулювання. [8

Суб’єкти МЕВ — це їх учасники, які здатні відносно незалежно і активно діяти з метою реалізації своїх переважно економічних інтересів. Основними суб’єктами МЕВ є фізичні та юридичні особи.

Фізичні особи — це особи, які наділені правоздатністю та дієздатністю, переважно виступають як комерсанти або підприємці;

Юридичні особи — це об’єднання, які наділенні відокремленим майном, діють від свого імені і в межах свого майна, мають права та обов’язки і від свого імені виступають як сторона громадських відносин (все це закріплено в установчих документах юридичної особи, підсилено власною печаткою та відображено на банківському рахунку).

Юридичними особами, які беруть участь у МЕВ, є підприємства, держава та її установи, міжнародні організації.

Залежно від об’єкту МЕВ, вони поділяються на торговельні, валютно-фінансові, виробничі, науково-технічні тощо. Більш докладніше ці відносини будуть розглянуті в наступних лекціях, а зараз зазначимо, що всі вони у сукупності утворюють систему. Однією із системних характеристик цієї системи є взаємозв’язок її окремих елементів. Наприклад, спільне виробництво складної техніки економічними суб’єктами із різних країн (виробничі відносини) може супроводжуватись торгівлею окремими компонентами, деталями між ними (торговельні відносини), науково-технічним обміном (науково-технічні відносини). [8]

Характерною ознакою розвитку МЕВ є інтернаціоналізація господарського життя, тобто об’єктивний процес зближення національних економік, що проявляється у зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн, міжнародного товарообігу, руху капіталів і робочої сили. Інтернаціоналізація господарського життя таким чином передбачає зростання міжнародної мобільності готових виробів та факторів виробництва. Іншими словами, інтернаціоналізація господарського життя — це переростання промисловими силами і промисловими відносинами національних кордонів.

Інтернаціоналізація господарського життя проявляється в інтернаціоналізації виробництва та інтернаціоналізації капіталу. Інтернаціоналізація виробництва — формування інтернаціонального процесу виробництва (реалізація міжнародних програм створення складної техніки, наприклад, літаків).

Інтернаціоналізація виробництва — процес формування виробничих сил і міжнародних економічних відносин, взаємопов'язаних за допомогою певної суспільної форми, наприклад, у рамках транснаціональної корпорації. Інтернаціоналізація виробництва як процес проявляється у: а) зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн; б) використанні у виробничому процесі іноземних факторів виробництва; в) розширенні виробництва за національні кордони (будівництво нового заводу в зарубіжній країні)

Інтернаціоналізація капіталу — процес взаємопереплетіння та об’єднання капіталу із різних країн; використання іноземного капіталу для розвитку національних підприємств, національного господарства в цілому. Цей процес виявляється у експорті /імпорті позичкового і підприємницького капіталів.

Інтернаціоналізація капіталу сприяє зростанню світової економіки. Капітал перетинає кордони в пошуках сприятливих сфер свого використання. Приплив зарубіжних інвестицій для більшості країн-одержувачів капіталу допомагає вирішити проблему дефіциту виробничого капіталу, дефіциту необхідних для розвитку інвестицій. Взаємний обмін капіталом між країнами укріплює економічні зв’язки між ними, сприяє поглибленню міжнародних спеціалізації і кооперації виробництва. Інтернаціоналізація капіталу є передумовою процесу інтернаціоналізації виробництва і навпаки. [1]

В процесі розвитку міжнародної економічної системи відбувається розширення і поглиблення економічних відносин між країнами; групами країн; підприємствами і організаціями, які знаходяться в різних державах. Характерно, що процеси взаємодії країн, їх співробітництва мають суперечливу природу. Діалектика МЕВ полягає в тому, що прагнення держав до економічної незалежності, укріпленню національних господарств обумовлює в кінцевому рахунку все більшу інтернаціоналізацію економічного життя країн.

Ядром сучасних МЕВ виступає міжнародна економічна діяльність економічних суб’єктів, насамперед, підприємств. Діяльність останніх спрямована на отримання певних економічних результатів, передусім прибутку.

Є підприємства, діяльність яких переважно зорієнтована на національний ринок.Зовнішньоекономічні зв’язки для таких підприємств у системі пріоритетів їх діяльності мають другорядне значення. Інші підприємства розглядають зовнішньоекономічну діяльність як необхідний фактор свого нормального функціонування. Деякі з них орієнтацію на світовий ринок вважають вихідним принципом своєї діяльності. І, нарешті, існують фірми, які “працюють” виключно на зовнішній ринок. Діяльність підприємств на міжнародному ринку здійснюється в таких формах:

1. Експорт та імпорт товарів та послуг. Це є часто першою зовнішньоекономічною операцією фірми. Ця операція передбачає, як правило, мінімальні зобов’язання і найменший ризик для виробничих ресурсів фірми, вимагає порівняно невеликих видатків. Наприклад, фірми можуть збільшувати експорт продукції шляхом завантаження своїх надлишкових потужностей, що робить мінімальною потребу в додаткових капіталовкладеннях.

2. Контрактні, коопераційні угоди (ліцензування, франчайзинг). При ліцензуванні фірма (ліцензіар) вступає у відносини із зарубіжною фірмою (ліцензіатом), пропонуючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, ноу-хау в обмін на ліцензійну плату. Франчайзинг — один із способів кооперації (насамперед міжнародної) по збуту товарів і послуг достатньо відомої фірми (франчайзера) через спеціально створену за її участю збутову організацію (франчайзі) завдяки праву використання франчайзі товарного знаку і ноу-хау франчайзера.

3. Господарська діяльність за кордоном (науково-дослідницькі роботі, банківські операції, страхування, підрядне виробництво, оренда). Підрядне виробництво передбачає укладання фірмою контракту із зарубіжним виробником, що може виготовляти товари, реалізацією яких може займатися вказана фірма. Оренда передбачає надання орендодавцем в тимчасове користування орендарю майна за узгоджену орендну плату на певний термін з метою одержання комерційної вигоди.

4. Портфельне і пряме інвестування за кордоном. Інвестиційна діяльність за кордоном може бути пов’язана зі створенням підприємством власної виробничої філії; вкладанням коштів в акції існуючої зарубіжної фірми; інвестуванням у нерухомість, державні цінні папери.

На різних етапах розвитку МЕВ одна із форм міжнародної економічної діяльності переважає. На сучасному етапі для багатьох розвинутих країн провідною формою є транснаціональна виробнича діяльність, в основі якої знаходиться закордонна інвестиційна діяльність підприємств.

Міжнародні економічні відносини здійснюються в таких режимах:

національний режим означає, щодо суб'єкта МЕВ застосовуються загальні вимоги, які діють для більшості суб'єктів МЕВ (основні правила, норми, установлені законодавством України);

пільговий режим — держава надає якісь пільги суб'єктам МЕВ, діяльність яких відповідає певним вимогам держави;

спеціальний режим діє у вільних економічних зонах для всіх суб'єктів МЕВ;

дискримінаційний режим створює певні перепони для суб'єктів МЕЕ, які порушують якісь правила та вимоги.

Механізм регулювання МЕВ — це сукупність принципів, форм і методів здійснення ЗЕД.

1. Програмно-координаційні принципи, форми та методи:

концепції зовнішньоекономічної політики, експортного потенціалу, вільних економічних зон; що створюються на період понад 10 років;

довгострокові двосторонні економічні програми економічного і наукового співробітництва;

довгострокові двосторонні галузеві програми співробітництва;

угоди, договори про господарське співробітництво створюють на перспективу в 5 років;

плани господарського співробітництва складають на період до 5 років;

щорічні протоколи про господарське співробітництво.

2. Вартісні важелі механізму регулювання:світові ціни; валюта; валютний курс; міжнародні розрахунки; міжнародні кредити; міжнародні платежі; дотації та субсидії; економічні санкції.

3. Інституційні інструменти (організаційно-економічні форми здійснення ЗЕД): спільні підприємства; спеціалізація та кооперування виробництва; міжнародні економічні організації, господарські об'єднання, товариства, центри та науково-дослідні інститути; будівництво «під ключ»; проведення спільних геологорозвідувальних робіт; спільне проектування та будівництво господарських об'єктів; міжнародні господарські контракти (МГК).

4. Правові принципи, форми та методи:

на міжнародному рівні: міжнародні правила, норми, принципи та конвенції;

на національному рівні: укази, закони, декрети, постанови, інструкції, листи та телеграми.

Міжнародний поділ праці

Основою інтернаціоналізації господарського життя є міжнародний поділ праці (МПП), як обмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП є безпосереднім продовженням суспільного поділу праці за родом діяльності та його просторової диференціації. Формами МПП є міжнародна спеціалізація та кооперація. Міжнародний поділ праці - це спеціалізація кожної країни на випуску певних виробів із метою задоволення потреб як своїх, так і країн-партнерів. Існує три види міжнародного поділу праці: загальний МПП — поділ праці між країнами за значними сферами суспільного виробництва; частковий МПП — поділ праці між країнами в одній із сфер суспільного виробництва; одиничний МПП — поділ праці між країнами в межах одного підприємства.

Виділяють також декілька форм міжнародної спеціалізації виробництва:

1. Міжгалузева спеціалізація — це спеціалізація країн з виробництва товарів різних галузей.

2. Внутрішньогалузева спеціалізація — спеціалізація країн з виробництва товарів однієї галузі.

3. За об'єктом спеціалізації розрізняють:

- залежно від виду товарів предметну спеціалізацію — спеціалізація кожної країни з випуску певних товарів;

- залежно від участі країни в певному етапі виробництва товару по детальну спеціалізацію, тобто спеціалізацію з випуску певних деталей;

- агрегатну (вузлову) спеціалізацію — спеціалізацію країни з виробництва окремих вузлів для машин і устаткування;

- технологічну спеціалізацію — спеціалізацію країни на певних етапах технологічного циклу.

4. Економічна інтеграція — це процес зближення та переплетення національних господарств, перенесення центру ваги господарських зв'язків у сферу матеріального виробництва.

5. Світовий ринок — відносини між суб'єктами світового господарства з приводу купівлі продажу товарів, капіталу, робочої сили, послуг, сировини, цінних паперів, золота, валюти, інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, договорів про ноу-хау і т. д.), зброї.

6. Зовнішньоекономічна діяльність є сукупністю форм прояву МЕВ.[9]

МПП за родом діяльності розвивається за двома напрямками: вертикальним та горизонтальним. Вертикальне — спостерігається, коли різні виробники формують однолінійний технологічний ланцюг та виконують ряд послідовних виробничих операцій. Горизонтальний поділ праці передбачає виготовлення окремими виробниками компонентів, які поєднуються у технологічно та технічно складному виробі. Горизонтальний та вертикальний міжнародний поділ праці на міжнародному рівні реалізується як загальний (між крупними групами галузей), частковий (відокремлення крупних груп галузей на менш агреговані галузі та підгалузі) і одиничний (внутрішньогалузевий поділ та всередині підприємства).

Таким чином, МПП це взаємопов’язаний процес спеціалізації окремих країн, підприємств та їх об’єднань на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників задля спільного випуску кінцевої продукції. [17]

Історично МПП виникає як система, основним структурним елементом якої були національні господарські комплекси. На початкових стадіях розвитку світогосподарські зв’язки зводились до відносин обігу, перш за все товарного, пізніше — міграції капіталу та робочої сили. Таким чином, міжнаціональні економічні відносини з’явились як похідні, вторинні відносно розвитку суспільного поділу праці всередині країн.

Виникнення та подальший розвиток МПП здійснюється під впливом цілої низки різноманітних факторів, які можливо систематизувати за такими ознаками:

· Природно-географічні — відмінності у кліматичних умовах, економіко-географічному положенні, наявність природних ресурсів;

· Соціально-економічні — характеристики робочої сили, науково-технічний потенціал, виробничий апарат. Масштаби і серійність виробництва, темпи створення об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури, особливості історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних традицій, соціально-економічний тип національного виробництва і зовнішньоекономічних зв’язків, політичні фактори країн;

· Науково - технологічний прогрес — розширення та поглиблення науково-дослідних та конструкторських робіт, прискорення темпів морального зносу, збільшення оптимальних розмірів підприємств, технологічна диверсифікація.

Взаємодія різних факторів в умовах цивілізаційного розвитку визначає роль країни у МПП та її місце у світових господарських зв’язках. Значення та роль окремих факторів на тому чи іншому етапі глобального розвитку може мати різноспрямований вплив або неоднакову силу цього впливу.

Питання для самоконтролю:

1. Міжнародна економічна система та її елементи.

2. Міжнародні економічні відносини.

3. Методи дослідження світової економіки та МЕВ.

4. Основні форми МЕВ.

5. Інтернаціоналізація виробництва.

6. Інтернаціоналізація капіталу.

7. Міжнародна економічна діяльність.

8. Міжнародний поділ праці.

9. Міжнародна спеціалізація виробництва.

Розділ 2.