Варто розрізняти три основні логічно й історично послідовні типи МПП: загальний, частковий і одиничний.

Під загальним (це відноситься і до суспільного поділу праці в національній економіці) розуміється поділ праці за сферами виробництва (видобувна й обробна промисловість, сільське господарство). У цьому випадку територіальна міжнародна спеціалізація окремих країн значною мірою визначається наявністю сприятливих природно-кліматичних умов; МПП має прояв у розподілі країн-експортерів на індустріальні, сировинні, аграрні. Це пояснює і структуру міжнародного обміну у відповідних умовах.

Частковий МПП припускає спеціалізацію на певних окремих галузях виробництва, видах готової продукції, що означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами. Для цього типу МПП характерний більш високий рівень диверсифікованості виробництва й експорту.

Одиничний МПП – спеціалізація різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, агрегатів і компонентів продукції, на технологічних стадіях промислового виробництва – вищий його тип, який відповідає високорозвинутим продуктивним силам. [9, c. 251-252]

Тепер основними типами МПП є частковий (між галузями та підгалузями) й одиничний (усередині галузей і підгалузей), або товарний, подетальний і технологічний.

Внутрішньогалузевий поділ праці сприяє тому, що все більше економічний обмін розвивається між індустріальними країнами, близькими за рівнем економічного розвитку. У цих країнах відбувається вирівнювання структур споживання. Однак ця тенденція не діє прямолінійно, на неї впливають інші фактори. Зокрема, міжнародна торгівля подовжує «життєвий цикл» промислової продукції, стримує її моральний знос. Поява на світовому ринку нових виробів дає можливість менш розвинутим країнам імпортувати їх. Імпорт нової продукції скорочується з появою місцевого виробництва аналогічних виробів. Виробництво продукції зазвичай передається ТНК у країні з більш низькою вартістю робочої сили на стадії насичення ринку в країні освоєння виробу.

У багатобічній системі МПП є неминучою участь будь-якої держави у світових зв’язках, безвідносно до рівня її економічного розвитку. Сутність міжнародного, як і суспільного в цілому, поділу праці проявляється в динамічній єдності двох процесів виробництва – його розчленовуванні й об’єднанні. Єдиний виробничий процес не може не розчленовуватися на відносно самостійні, відособлені одна від одної фази, не концентруватися за окремими стадіями виробництва на певній території, в окремих країнах. Разом з тим це одночасно й об’єднання виробництв, що відокремилися, на територіально-виробничих комплексах, установлення взаємодії між країнами, які беруть участь у системі МПП. У відокремленні (спеціалізації) різних видів трудової діяльності, їх взаємодоповненні та взаємодії – основний зміст поділу праці. Необхідність підвищення продуктивності праці, що обумовлює економічний і соціальний прогрес, – рушійна сила в розвитку поділу праці, у тому числі міжнародного. МПП здійснюється з метою підвищення продуктивності виробництва, виступає засобом економії витрат суспільної праці, а також – засобом раціоналізації суспільних продуктивних сил.

МПП можна визначити як важливий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що спирається на економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва між ними у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП відіграє зростаючу роль у здійсненні процесів розширеного виробництва в країнах світу, забезпечує взаємозв’язок цих процесів, формує відповідні міжнародні пропорції в галузевому та територіально-державному аспектах. МПП, як і поділ праці взагалі, не існує без обміну, який займає особливе місце в інтернаціоналізації суспільного виробництва[13, c. 152-154].

До числа факторів, що спонукують країни до участі в МПП можна віднести:

1.Обсяг внутрішнього ринку країни. У великих країн з розвиненим ринком більше можливостей знайти на ньому необхідні фактори виробництва і споживчі товари. І, отже, менша потреба брати участь у міжнародній спеціалізації та товарообміні. У той же час розвитий (диверсифікований) ринковий попит у країні спонукує розширювати імпортні закупівлі, відшкодовуючи їхнім розширенням експортної спеціалізації.

2. Рівень економічного розвитку країни. Необхідність участі країни в МПП тим більше, чим менше економічний потенціал країни.

3.Забезпеченість країни природними ресурсами. Високий ступінь забезпечення країни моноресурсом (наприклад, нафтою), а також низький ступінь забезпечення корисними копалинами викликає необхідність активної участі в МПП.

4.Питома вага в структурі економіки країни базових галузей промисловості (енергетика, добувні галузі, металургія та ін.). Чим вище питома вага базових галузей, тим, як правило, менше її включення в систему МПП.

Головне в процесі розвитку МПП – це те, що кожний його учасник шукає і знаходить економічний інтерес, вигоду від своєї участі в МПП.

Показниками, що характеризують рівень розвитку МПП є:

1. Експортна квота країни в її ВВП(процентне відношення обсягу експортованих товарів і послуг до ВВП/ВНП)

2. Коефіцієнт випередження темпами росту експорту темпів росту ВВП.

3. Імпортна квота в її ВВП (процентне відношення обсягу імпорту до ВВП/ВНП).

4. Коефіцієнт випередження темпами росту імпорту темпів росту ВВП.

5. Зовнішньоторговельна квота.

Основним спонукальним мотивом МПП для всіх країн світу, незалежно від соціальних і економічних відмінностей, є їх прагнення до одержання економічних вигод від участі в МПП. Оскільки в будь-яких соціально-економічних умовах вартість утворюється з витрат засобів виробництва, оплати необхідної праці та додаткової вартості, то всі товари, що надходять на ринок, незалежно від їх походження, беруть участь у формуванні інтернаціональної вартості, світових цін. Товари обмінюються в пропорціях, що випливають із законів світового ринку, у тому числі і закону вартості. Реалізація переваг МПП у ході міжнародного обміну товарами та послугами забезпечує будь-якій країні при сприятливих умовах одержання різниці між інтернаціональною та національною вартістю експортованих товарів і послуг, а також економію внутрішніх витрат шляхом відмовлення від національного виробництва товарів і послуг за рахунок більш дешевого імпорту. До числа загальнолюдських спонукальних мотивів до участі в МПП, використання його можливостей відноситься необхідність вирішення глобальних проблем людства спільними зусиллями всіх країн світу. Діапазон таких проблем дуже великий – від охорони навколишнього середовища та вирішення продовольчої проблеми в планетарному масштабі до освоєння космосу.

Всесвітніми продуктивні сили роблять міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва, що проявляються в планетарному масштабі. Під впливом спеціалізації та кооперації народжується «додаткова» сила, що виступає немовби дарова та діє одночасно з матеріально-речовинними й особистісними факторами суспільного виробництва. Результати діяльності кожної ланки продуктивної системи, яка створюється, активно використовуються постійно зростаючим числом учасників кооперації, що приводить, урешті-решт, до посилення цілісності цієї системи. Остання все більшою мірою набуває специфічних властивостей, що виділяють її з загальної орбіти світогосподарських зв’язків, і потенціалу, що перевищує суму потенціалів складових її частин.

Наявні дані та розрахунки свідчать про те, що МПП і в перспективі буде неухильно поглиблюватися, на його основі випереджальними темпами буде зростати міжнародний обмін товарами та послугами[12, c. 217-219].

Впливаючи на МПП, науково-технічна революція (НТР) обмежує можливості окремих країн створювати занадто багатогалузеві національні промислові комплекси. Сьогодні номенклатура продукції, особливо промислових секторів, є настільки великою, що жодна країна не може забезпечити економічно вигідне виробництво всієї цієї номенклатури. Тому досвід багатьох країн свідчить, що найбільш ефективною є концентрація зусиль на створенні спеціалізованих областей виробництва, органічно вписаних у систему МПП.

НТР доповнила промислову кооперацію науково-технічним і виробничим співробітництвом, тобто різноманітними формами діяльності в області виробництва, прикладної науки, техніки, торгівлі, технічного обслуговування та в інших сферах. Особливого розмаху таке співробітництво набуло в областях, які стали породженням НТР. Так, корпорації, що лідирують в області виробництва інформаційної техніки, укладають велику кількість угод про співробітництво з іншими фірмами, у тому числі й закордонними.

Інтеграція економічного життя у світі йде за багатьма напрямами. Це, по-перше, інтернаціоналізація продуктивних сил шляхом повсюдного технологічного способу виробництва: через обмін засобами виробництва та технологічними знаннями, а також у формі міжнародної спеціалізації та кооперації, що зв’язують господарські одиниці в цілісні виробничо-споживчі системи; шляхом виробничого співробітництва, міжнародного переміщення виробничих ресурсів; через формування глобальної матеріальної, інформаційної, організаційно-економічної інфраструктури, що забезпечує здійснення міжнародного обміну.

По-друге, прояв інтернаціоналізації через МПП.

По-третє, зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі уречевленими товарами.

По-четверте, це міжнародне переміщення фінансових і виробничих ресурсів, що забезпечує переплетення та взаємозалежність економічної діяльності в різних країнах. Таке переміщення відбувається у формі міжнародного кредиту чи закордонних інвестицій.

По-п’яте, все більш важливим напрямом міжнародного співробітництва стає сфера послуг, що розвивається швидше, ніж сфера матеріального виробництва.

По-шосте, швидко зростає міжнародний обмін технічними знаннями. Фронт світової науки і техніки стрімко розширюється. У сполученні з їх швидким розвитком це приводить до того, що нині жодна країна поодинці вирішувати всі питання науково-технічного прогресу (НТП) і тим більше бути лідером на всіх напрямах розвитку науки і техніки не може.

По-сьоме, все більше зростають масштаби міжнародної міграції робочої сили, до якої починають підключатися в якості імпортерів Україна й інші держави СНД.

Нарешті, по-восьме, одночасно зі зростаючою інтернаціоналізацією впливу виробництва та споживання на природне середовище зростає потреба в міжнародному співробітництві, спрямованому на вирішення глобальних проблем сучасності (охорона природного середовища, освоєння світового океану, космосу, допомога голодуючому населенню країн, які розвиваються, тощо). [10, c. 123-125].

 

1.3. Глобалізація як вищий ступінь інтернаціоналізації виробництва: поняття, ознаки, концепції

Глобалізація – це новий, вищий ступінь інтернаціоналізації, на який вона почала підніматися з кінця ХІХ століття. Це категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів; посилення взаємозалежності національних економік, переплетіння соціально-економічних процесів, що відбуваються у різних регіонах світу і спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльності.

Передумовами процесу глобалізації у теперішній час виступають:

· міжнародна спеціалізація виробництва і торгівля товарами та послугами;

· об’єднання сукупностей технологічно сполучених виробництв за допомогою однотипних технологічних ланцюгів;

· конкурентна боротьба за ринки збуту в умовах надвиробництва в розвинених країнах;

· виснаження природних ресурсів планети і загострення боротьби за їх використання;

· збільшення ризику загальноекологічної катастрофи;

· інтернаціоналізація капіталу;

· інформаційна революція, що забезпечує технічну базу для створення глобальних інформаційних мереж.

Рушійні фактори глобалізації:

ü Подолання нерівномірного розміщення сировинних і енергетичних ресурсів по території планети.

ü Природно-кліматичні і економічно-географічні відмінності, що зумовлюють територіальний поділ праці, спеціалізацію країн і викликають розвиток і поглиблення взаємозв'язків між ними.

ü Досягнення транспорту і комунікацій.

ü Наростання відкритості ринків і міжнародних відносин.

ü Прискорення темпів технологічних нововведень і виведення винаходів на ринок.

ü Кооперація зусиль багатьох держав в екологічній сфері.

Гальмуючі фактори глобалізації:

ü Відмінності соціально-економічних систем.

ü Втручання держав в економіку і політика протекціонизму.

ü Коливання обмінних валютних курсів.

ü Традиційні конфлікти.

ü Ідеологічні розбіжності.

ü Релігійні обмеження.

Розглянемо найбільш принципові ознаки та характерні риси глобалізації як суспільно-економічного процесу. Серед найголовніших з них варто назвати зростаючу взаємозалежність економік різних країн, все більшу цілісність і єдність світового господарства, в основі яких — посилення відкритості національних ринків, поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці. Водночас зростає загроза глобальної ядерної катастрофи, настання парникового ефекту, втручання в природну здатність людини шляхом генної інженерії, клонування тощо. Окремі нації та держави поступово передають свої функції суб’єктів міжнародних відносин і міжнародного права зовнішньому контролю наднаціональних органів.

Зростають світові комунікативні мережі за рахунок впровадження новітніх інформаційних технологій, систем електронного зв’язку, що знову ж таки спонукає до здійснення багатьох з них дій поза державним контролем.

Науково-технічні досягнення ведуть до скорочення витрат на здійснення міждержавних та міжфірмових господарських контактів.

Важливим елементом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як багаторівневої ієрархічної системи.

Світовий рівень глобалізації визначається зростаючою економічною взаємозалежністю країн і регіонів. Глобалізація на рівні окремої країни характеризується такими показниками, як відкритість економіки, частка зовнішньоторговельного обороту чи експорту у валовому внутрішньому продукті (ВВП), обсяг зарубіжних інвестиційних проектів, міжнародних платежів та ін. Галузевий зріз глобалізації характеризується співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва галузі, а також коефіцієнтами спеціалізації галузі, розрахованими на основі співвідношення національних і міжнародних експортних квот галузі.

Глобалізація на рівні компанії залежить від того, наскільки ефективно вона диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різних країнах з метою збільшення експорту товарів та послуг і використання місцевих переваг, пов’язаних з ширшим доступом до природних ресурсів та відносно дешевшої робочої сили. Загальною передумовою глобалізації компанії є рівень використання комп’ютерних і комунікаційних технологій, що дають можливість розширювати обмін ідеями та інформацією між різними країнами. Такими є головні особливості глобалізації на сучасному етапі. Внаслідок цього поступово формуються нові підходи до світового розвитку як процесу. Складаються спільні цінності (економічна стабільність, права людини, економічна безпека тощо) та інтереси, на основі яких формуються глобальні цілі діяльності світового господарства. Все це відкриває перед народами широкі перспективи для співробітництва і залучення до користування досягненнями світової цивілізації. Разом з тим, глобальна трансформація світової економіки ставить перед країнами і складні проблеми адаптації до динамічного процесу соціально-економічної модернізації.

Особливо гостро ці проблеми постають сьогодні перед країнами, що розвиваються, та країнами з перехідною економікою, які відчувають надзвичайні труднощі на шляху соціально-економічного прогресу. Трансформація різних боків життя суспільства є найважливішою рисою світового розвитку. [14]

Основними концепціями сучасної глобалізації є:

Перша з них — концепція «межі зростання». Про­блема меж економічного зростання є основною ідеєю тематики доповідей Римського клубу. У свій час за­сновники цього клубу зіткнулися з труднощами в реалізації корпоративних проектів і програм. Вони вва­жають, що глибинними причинами цих труднощів є глобальні системні ефекти, тобто, наслідки деструктив­них змін у світовій економічній системі. Локальні зу­силля щодо їх подолання були маловтішними.

Практичним результатом досліджень в рамках цієї концепції були спроби моделювання світової економіч­ної динаміки. При цьому за змінні бралися п’ять вели­чин: населення, капіталовкладення, виробництво про­довольства, використання невідновлюваних ресурсів, забруднення природного навколишнього середовища. Цільова функція визначається робочою гіпотезою про дисфункціональність глобальної системи, її перевірка привела до висновку про те, що в умовах збереження наявних тенденцій зростання людство дуже швидко наблизиться до крайньої межі демографічної та еконо­мічної експансії. Причому, зростання наштовхується не тільки на планетарно-ресурсні обмеження, а й на внутрішні обмеження людства: егоцентризм елітарних країн і транснаціональних корпорацій, архаїчний су­веренітет великої кількості країн і їх конфліктна конкуренція, дезінтеграція людського співтовариства. Це розвиток без будь-якого майбутнього і як альтернати­ва йому висувається глобальна проблема нового Гума­нізму.

Інша концепція отримала назву «сталого розвитку». Дотримуючись ідеї про існування планетарних меж економічного зростання, автори її вважають, що кри­тичний поріг сталого зростання світової спільноти уже подоланий, тому що людство споживає значно більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціо­нування глобальних екосистем. Необхідно, стверджу­ють вони, зупинити глобальний демографічний вибух у країнах, що розвиваються, і піддати критиці кон­цепції економічного зростання західного типу.

Обмеженість цієї концепції полягає у її однобічно­му економічному ухилі. Але приваблює програма, роз­роблена на основі цієї концепції. Вона передбачає по­шук нових шляхів, які б забезпечили прогрес людства не тільки в елітарних регіонах світу і в короткі термі­ни, а для планети в цілому і на довгострокову перспек­тиву.

Концепція «універсального еволюціонізму» розви­вається на базі ноосферного вчення В. Вернадського. В ній піддаються критиці ідеї, сформульовані «рим­ським клубом». Глобальна природа розглядається як самоорганізована система. Реакція цієї системи хоч і є непрогнозованою через величезну кількість критич­них порогових факторів, але неминуча в довгостроко­вому плані. Прибічники цієї концепції закликають враховувати реакцію біосфери на процеси глобально­го розвитку.

Спільний розвиток світової людської спільноти і біосфери може бути цілеспрямованим, взаємоузгодженим і ефективним. В результаті конструктивної коеволюції може сформуватися ноосферна цивілізація, що відкриває шлях до розвитку нової якості.

Концепція «мітозу біосфер» розглядає ноосферу як гармонійний синтез біосфери та техносфери. Під техносферою розуміють «глобатех» — тип нової культури, яка охоплює весь планетарний ринок. Експансія «глобатеху» в Космос означає досягнення певної економіч­ної рівноваги за умови виходу за межі земної біосфери. Це є підставою перетворення ноосфери на важливий фактор еволюції Всесвіту.

Концепція «світ системного аналізу» розглядає роз­виток економік, історію систем і цивілізації. Криза капіталістичної світ-системи кінця XX ст. трактується як перехід до посткапіталістичної системи. Капіталі­стична світ-система розглядається як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвиваєть­ся у взаємодії ядра (капіталістичної метрополії), напівпериферії і периферії світу.

Концепція «контрольованого глобального розвит­ку» обґрунтовує створення системи моделей альтер­нативного глобального розвитку і рекомендацій щодо вибору оптимальних систем управління цим розвит­ком. Перехід до інформаційного суспільства розгля­дається як магістральний шлях вирішення глобаль­них проблем.

Найбільш досконалим як з теоретичної, так і з прак­тичної точки зору є ліберальний підхід західної демократії.

Західні пропозиції з глобальної модернізації можна звести до трьох узагальнених позицій:

1) ринкове господарювання;

2) раціональне знання в повному обсязі його ідей, дисциплін, інститутів і технологічного оснащення в їх історичній трансформації;

3) принцип правозахищеної гідності людини.

Це є альтернатива традиційним принципам:

1) влада власності;

2) медитативно-сакральне знання;

3) затверджений ззовні статус людської особистості.

Реалізуючи ці принципи, треба, звичайно, виходити з таких реалій. Сьогодні існують національно-економічні комплекси з різними якісними характеристиками, дуже відмінними соціальними і культурно-психологічними надбудовами. Крім того, є ще силове порубіжжя між на­ціональним і глобальним — це національні держави, які здійснюють економічно-соціальні перетворення на свій лад. Владні структури ще не звільнились від традицій­ного бачення влади власності. Тому вони претендують на всеохоплюючий контроль суспільного життя і намагають­ся сконцентрувати прийняття рішень у руках небагатьох. Це призводить до бюрократизації, корупції, обмежень гро­мадянського суспільства тощо. Результатом є деформа­ція ринкових відносин, непрозорість і звуження можли­востей для участі народних мас у перетвореннях. [11]

 

1.4. Позитивні та негативні наслідки глобалізаційних процесів

Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на національні економіки та на все сучасне світове господарство. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з іншого – глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими і інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн з низьким і середнім доходами. Посилюється нерівномірність розвитку країн, що обумовлено поділом світу на багатий «центр» і бідні «периферійні» країни; домінування наднаціональних утворень, що характеризується встановленням ТНК контролю над стратегічно важливими сферами, фінансами, постачаннями сировини та комплектуючих, збутом; загострення конфлікту між економікою й екологією, зумовлене появою проблем пов’язаних зі збільшенням обсягу відходів виробництва і витрат на їхню ліквідацію тощо.

Позитивні наслідки.

Позитивне значення глобалізації важко переоцінити: примножуються можливості людства, більш повно враховуються всі сторони його життєдіяльності, створюються умови для гармонізації. Глобалізація світової економіки створює серйозну основу вирішення загальних проблем людства.

Як позитивні наслідки (переваги) глобалізаційних процесів можна назвати:

1. Глобалізація сприяє поглибленню спеціалізації і міжнародного поділу праці. У її умовах ефективніше розподіляються засоби і ресурси, що сприяє підвищенню середнього рівня життя і розширенню життєвих перспектив населення (при нижчих для нього витратах).

2. Важливою перевагою глобалізаційних процесів є економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат і зниження цін, а, отже, до економічного зростання.

3. Переваги глобалізації пов'язані також із виграшем від вільної торгівлі на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони.

4. Глобалізація, підсилюючи конкуренцію, стимулює подальший розвиток нових технологій і розповсюдження їх серед країн. У її умовах темпи зростання прямих інвестицій набагато перевершують темпи зростання світової торгівлі, що є найважливішим чинником в трансферті промислових технологій, утворенні ТНК, що безпосередньо діють на національні економіки. Переваги глобалізації визначаються економічними вигодами від використання передового науково-технічного, технологічного і кваліфікаційного рівня провідних у відповідних областях зарубіжних країн в інших країнах, в цих випадках впровадження нових рішень відбувається в короткі терміни і при відносно менших витратах.

5. Глобалізація сприяє загостренню міжнародної конкуренції. Часом стверджується, що глобалізація веде до досконалої конкуренції. Але, мова швидше повинна йти про нові конкурентні сфери і про жорсткіше суперництво на традиційних ринках, яке стає не під силу окремій державі або корпорації. Адже до внутрішніх конкурентів приєднуються необмежені в діях сильні зовнішні. Глобалізаційні процеси в світовій економіці вигідні, перш за все, споживачам, оскільки конкуренція дає їм можливість вибору і знижує ціни.

6. Глобалізація може привести до підвищення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні і розповсюдження передових технологій, а також конкурентного тиску на користь безперервного впровадження інновацій у світовому масштабі.

7. Глобалізація дає країнам можливість мобілізувати значний об'єм фінансових ресурсів, оскільки інвестори можуть використовувати ширший фінансовий інструментарій на збільшеній кількості ринків.

8. Глобалізація створює серйозну основу для вирішення загальних проблем людства, в першу чергу, екологічних, що обумовлено об'єднанням зусиль світової спільноти, консолідацією ресурсів, координацією дій в різних сферах.

Кінцевим результатом глобалізації, як сподіваються багато фахівців, повинне стати загальне підвищення добробуту в світі.

Негативні наслідки.

Глобалізаційні процеси найчастіше зустрічаються в розвинених країнах і викликають серйозні побоювання в світі, що розвивається. Це пов’язано з тим, що переваги глобалізації розподіляються нерівномірно. Сучасні глобалізаційні процеси розгортаються, перш за все, між промислово розвиненими країнами і лише в другу чергу охоплюють країни, що розвиваються. Глобалізація укріплює позиції першої групи країн, дає їм додаткові переваги. У той же час розгортання процесів глобалізації в рамках сучасного міжнародного поділу праці загрожує заморозити нинішнє положення менш розвинених країн, так званої світової периферії, які стають швидше об'єктами, ніж суб’єктами глобалізації.

Отже, ступінь позитивного впливу глобалізаційних процесів на економіку окремих країн залежить від місця, яке вони займають в світовій економіці, фактично основну частину переваг отримують багаті країни або індивіди.

Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному і інтернаціональному рівнях. Відбувається не вирівнювання доходів, а швидше їх поляризація. В її процесі країни, що швидко розвиваються, входять в коло багатих держав, а бідні країни все більше відстають від них.

Замість того щоб знищувати або ослабляти прояви нерівності, інтеграція національних економік в світову систему, навпаки, підсилює їх і робить у багатьох відношеннях гострішими.

Глобалізація призводить до поглиблення неоднорідності, до виникнення нової моделі світу – світу 20:80, суспільства однієї п’ятої. 80 % всіх ресурсів контролює так званий «золотий мільярд», який охоплює лише п’яту частину населення планети (зокрема США і країни Західної Європи - 70 % світових ресурсів). 20 % процвітаючих країн розпоряджаються 84,7 % світового ВНП, на їх громадян доводиться 84,2 % світової торгівлі і 85,5 % заощаджень.

З 1960 року розрив між багатими і бідними країнами більш ніж подвоївся, що статистично підтверджує неспроможність всяких обіцянок справедливості в наданні допомоги країнам, що розвиваються.

Розвинені країни, використовуючи глобалізацію в своїх інтересах, прагнуть закріпити існуючий статус-кво. Великі побоювання викликає бажання США підсилити однополярність світу.

Неоднорідність світу виявляється і в наступних даних: всього лише 358 мільярдерів володіють таким же багатством, як і 2,5 мільярда осіб, разом узяті, майже третина населення Землі.

В умовах глобалізації можливий прояв руйнівного впливу, пов’язаного з цим процесом, що може призвести до розриву традиційних зв’язків усередині країни, деградації неконкурентоздатних виробництв, загостренню соціальних проблем, агресивному проникненню чужих даному суспільству ідей, цінностей, моделей поведінки. Як проблеми, глобалізаційних процесів у всіх країнах, можна назвати:

- нерівномірність розподілу переваг від глобалізації в розрізі окремих галузей національної економіки;

- можлива деіндустріалізація національних економік;

- можливість переходу контролю над економікою окремих країн від суверенних урядів в інші руки, зокрема до сильніших держав, ТНК або міжнародним організаціям;

- можлива дестабілізація фінансової сфери, потенційна регіональна або глобальна нестабільність обумовлена взаємозалежністю національних економік на світовому рівні. Локальні економічні коливання або кризи в одній країні можуть мати регіональні або навіть глобальні наслідки.

Антиглобалізм.

Антиглобалістський рух, виступаючий проти руйнівних (в першу чергу соціальних) наслідків технологічного прогресу є не менш органічним породженням глобалізації, чим світова фінансова або телекомунікаційна спільнота.

Його без всяких перебільшень можна назвати «оборотною стороною» сяючої медалі глобалізації. Більш того: цей рух є свого роду «вбудованим стабілізатором» технологічного і соціального розвитку, причому не тільки розвинених країн, але і всього людства.

Це феноменальний результат, якщо пригадати молодість антиглобалізму як суспільного явища: вперше він заявив про себе лише в кінці 1999 року – зривом міністерської конференції СОТ.

Істотно і те, що парадоксальне зародження антиглобалістського руху саме в розвинених країнах сприяло якщо і не усвідомленню, то, в усякому разі, відчуттю керуючими структурами цих країн наявності аналогічної проблеми не тільки на міжнародній арені, але і в своїх власних суспільствах.

Орієнтація на проблеми нерівності, що зростає, як у внутрішньому, так і в міжнародному житті, а також сама постановка проблеми справедливості, що наполегливо витісняється з суспільної свідомості «новими багачами» з «інформаційного класу», дозволяє розглядати антиглобалістський рух як нову, стихійно виниклу і таку, що постійно розвивається ліву ініціативу, що має фундаментальне значення для всього подальшого розвитку людства.

У своїй основі, антиглобалістський рух направлений на досягнення соціальних цілей; джерело його рушійної сили – усвідомлення зростаючої нерівності, і її чіткої обумовленості процесами глобалізації.

Протестуючи проти руйнівних наслідків процесів глобалізації, антиглобалісти послідовно заперечують системи цінностей, що нав’язуються сучасному людству адептами глобалізації.

При всіх відмінностях в поглядах представники антиглобалістського руху в цілому прихильні традиційній гуманітарній системі цінностей, заснованій на гуманістичних ідеалах, уявленнях про необхідність солідарності і прагнення до справедливості як необхідної домінанти суспільного розвитку. [2]

 

РОЗДІЛ 2. Проблеми та протиріччя глобалізації на сучасному етапі розвитку світової економіки

2.1. Основні проблеми та протиріччя глобалізації в сучасних умовах

Серед глобальних проблем найчастіше фігурують сировинна, продовольча, екологічна, демографічна, енергетична, проблеми миру та роззброєння, подолання бідності та відсталості, які не нові для людства. З розвитком людської цивілізації можуть виникати і вже виникають нові глобальні проблеми. До глобальних стали зараховувати проблему освоєння та використання ресурсів Світового океану, Космосу.

Їх аналіз дає змогу відзначити, що вони тісно взаємопов’язані. Так, енергетична та сировинна проблеми співвідносяться з екологічною, екологічна – з демографічною, демографічна – з продовольчою і т. д. Важливою ознакою як не нових, так і нових проблем розвитку людської цивілізації є їх глобальний характер, адже вони зачіпають життєво важливі інтереси всіх держав і народів світу, виступають потужним фактором посилення взаємозалежності та цілісності світу, надаючи йому нових інтеграційних рис.

Розвиток глобалізації світового господарства змінює пріоритети у глобальних проблемах. Якщо у 70-80-х роках XX ст. головною вважалась проблема запобігання світовій ядерній війні, то нині пріоритетною окремі фахівці вважають екологічну проблему, інші – демографічну, а треті – проблему бідності та відсталості. Однак усі ці проблеми можна вважати пріоритетними, адже вони безпосередньо пов’язані з виживанням людства, хоча і породжені дією різних факторів, а отже, є об’єктами дослідження таких наук, як міжнародна економіка, соціологія, право, біологія, географія, екологія, океанологія та ін.

Загострення глобальних проблем людської цивілізації викликане безсистемною, безконтрольною утилізацією природних ресурсів, низькою технологічною культурою матеріального виробництва, максимізацією, а не оптимізацією темпів економічного зростання, домінуванням технократичного підходу над соціальним, масштабним впливом людської цивілізації на навколишнє середовище, необмеженим вторгненням людства в біосферу. Суттєвими причинами цього загострення також є швидка урбанізація населення планети, зростання гігантських мегаполісів і агломерацій, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією, поглибленням суперечностей між світовим економічним розвитком та соціальним прогресом.

Значна кількість глобальних проблем, їх багаторівневий та багатовимірний характер потребують класифікації.