Психологія дітей шестирічного віку. Методи навчання шестирічних дітей.

Анатомо-фізіологічні особливості дітей 6-річного віку:

1) період відносно спокійного і рівномірного фізичного розвитку (мікро фаза статевого дозрівання);

2) кісткова система перебуває в стадії формування, переважають хрящові тканини, окостеніння зап'ястя руки відстає від загального процесу зміцнення кісткової системи (домінування хрящових тканин є основою високого потенціалу для подальшого успішного фізичного розвитку, зокрема гнучкості тіла);

3) змінюється співвідношення між збудженням і гальмуванням на користь останнього, хоча збудження продовжує переважати (діти є імпульсивними, відзначаються високим рівнем рухового неспокою.

Соціальна ситуація розвитку дітей 6-річного віку:

1) поява нових обов'язків і прав (дитина стає школярем);

2) зміна відносин у системі "дитина - ровесник".

Основні закономірності соціальної ситуації розвитку:

1) статус дитини визначається успіхами в навчанні (формується через педагогічну оцінку, унаслідок якої взаємовідносини диференціюються);

2) оцінка іншими дітьми і становлення самооцінки (у навчальній діяльності).

Ще Платон, вивчивши особливості афінської і спартанської навчально-виховних систем (У-ІУ ст. до н.е.), наголошував, що навчання в школі необхідно здійснювати з 6-річного віку. Минуло вже 2,5 тис. років, а дискусії з приводу початку організованого шкільного навчально-виховного процесу в цьому віковому інтервалі продовжуються. Очевидно, що справа тут не в тому, з якого віку такий процес слід починати здійснювати, а в тому - як це робити, наприклад:

1) потрібно створити відповідні матеріальні умови для навчання і виховання;

2) на основі емпіричних досліджень конкретизувати знання про психологічні особливості дітей 6-річного віку в нових соціально-економічних реаліях, а отже, сприяти підвищенню рівня психологічної підготовки вчителя в системі його професійної підготовки тощо.

Увага:

1) зосередженість свідомості на об'єкті за умови домінування яскравих подразників;

2) мимовільна увага переважає над довільною, що має для дитини позитивне значення; її результативність є вищою за довільну, що наголошує на важливості мимовільних подразників (емоційних, динамічних, цікавих);

3) для її виховання необхідно постійно нагадувати про необхідність виконання певних фіксованих дій (розпочав роботу - заверши її; узяв якусь річ, використав - поклади потім на місце тощо).

Сенсорний розвиток (відчуття, сприймання):

1) розрізнення кольорів, форми, величини предметів, їх положення в просторі;

2) здатність відобразити найпростіші форми і розмалювати їх у потрібний колір, співвіднести певні якості із сенсорними еталонами;

3) елементи аналізу в сприйманні;

4) труднощі в сприйманні і диференціації часових показників та інтервалів.

Мова:

1) словниковий запас до 3-7 тис. слів;

2) розуміння літературної і ненормативної лексики;

3) легко підбираються слова-асоціації, рими;

4) елементи експресії, рівень якої залежить від впливу навколишнього середовища;

5) здатність до простого звукового аналізу мови, виокремлення окремих звуків у словах;

6) ситуативне мовлення переважає над контекстним, діалогічне - над монологічним.

Пам'ять:

1) провідний пізнавальний процес, оскільки передбачає активну фіксацію інформації про навколишню дійсність;

2) високий ступінь механічного запам'ятовування, пов'язаного з буквальним відтворенням на основі неодноразового повторення;

3) свідоме використання прийомів запам'ятовування;

4) швидко і міцно запам'ятовуються емоційні враження;

5) образна пам'ять домінує над словесною.

Мислення:

1) домінує наочно-образне мислення;

2) недостатньо сформовані мисленнєві операції (аналіз, синтез тощо), уміння доводити, аргументувати;

3) неспроможність утримувати у свідомості всі ознаки, які потрібні для розв'язання розумових завдань;

4) егоцентризм.

Уява:

1) за розвитком уяви діти поділяються на реалістів (превалює зображення реальних явищ природи, подій життя) та фантазерів (зображення власних бажань і мрій);

2) предметом спеціального інтересу є фантастичний світ казок;

3) уява безпосередньо пов'язана з розвитком мовлення (спосіб вийти за межі вузького життєвого досвіду);

4) є передумовою розвитку пам'яті і мислення.

Загальні висновки:

1) шестирічна дитина - це особистість, яка багато знає про найближче оточення, орієнтується в сімейно-родинних стосунках; розуміє, що оцінка її вчинків визначається не стільки власним ставленням до себе ("Я хороший"), а тим, як ці вчинки тлумачать оточуючі;

2) набуття індивідуального досвіду розвитку: може пояснити зміст знайомої гри, побудувати розповідь за ілюстрацією, виразно прочитати вірш, розуміє абстрактні судження;

3) мотив "Я повинен" домінує над мотивом "Я хочу";

4) психічні процеси переважно мимовільні;

5) самопізнання здійснюється одночасно з пізнанням навколишньої дійсності;

6) формується вміння Захищати власну позицію.

Основне новоутворення 6-річного віку: підпорядкування мотивів, тобто формування їх стабільної ієрархії, яка в шкільному дитинстві визначає ставлення дітей до навколишнього середовища і до себе та водночас є критерієм для дорослих у розробці диференційованого підходу.

Психологічні проблеми, пов'язані з навчанням дітей 6-річного віку:

1) особистісна готовність: привабливими є зовнішні атрибути шкільного навчання (одяг, шкільне приладдя, портфель, шкільне приміщення тощо), які зменшують усвідомлення того, що навчання є важкою і необхідною працею;

2) пізнавальна готовність: не сформованість пізнавальних процесів, що актуалізує проблему диференційованого підходу;

3) динаміка провідної діяльності (гра - навчання) та набуття нового соціального статусу (учня), за яким, як виявляється, постають не лише приємні права, а також обов'язки, які вимагають значних фізичних та інтелектуальних затрат;

4) необхідність дотримуватися шкільного режиму, потреба в адаптації до нього);

5) егоцентризм мислення і мовлення;

6) розвиток мислення (ускладнений перехід від зовнішнього плану дій на внутрішній);

7) організація навчальної діяльності на засадах урахування психології дітей 6-річного, а не молодшого шкільного віку;

8) створення навчально-матеріальної бази, яка забезпечує позитивне ставлення до навчання, ровесників (умови для сну, харчування, ігрової та навчальної діяльності);

9) використання дидактичних ігор, які побудовані на доступному та пошуковому ілюстраційному матеріалі;

10) стимулювання дитячої особистості до різноманітних практичних дій, які розвивають уміння самостійно працювати, пізнавальні інтереси;

11) індивідуальний підхід до дітей, віковий розвиток яких зіставляється з перехідним періодом від дошкільного до молодшого шкільного віку.