Загальна характеристика периферичної нервової системи

Периферична нервова система з'єднує центральну нервову систему з органами і кінцівками. Нейрони периферичної нервової системи розташовуються за межами центральної нервової системи - головного і спинного мозку. На відміну від центральної нервової системи, периферична нервова система не захищена кістками і може бути схильна до механічних пошкоджень і діям токсинів. Периферичну нервову систему класифікують на соматичну нервову систему і вегетативну нервову систему; деякі джерела також додають сенсорну систему. Виділяють два типи напрямків нейронів: чутливі сенсорні нейрони (тобто передають імпульси в центральну нервову систему); чутливі рухові нейрони (тобто передають імпульси з центральної нервової системи). Периферичнанервова система у людинивключає у себе 31 пару спинно-мозковихнервів і 12 пар черепнихнервів, щопрямуютьвід спинного та головного мозку до периферії. Периферичнанервова система поділяється на соматичнунервову систему і автономну нервову систему.

64. Класифікація умовно рефлекторних реакцій. По рецептивному полю, до якого адресується умовний подразник, їх ділять на екстероцептивні, інтероцептивні, пропріоцептивні. По ефекту вони бувають рухові, секреторні (слиновидільні), дихальні, судинні, серцеві. Зустрічаються умовні рефлекси на час (виділення травних соків в час обіду, сніданку). Умовні рефлекси можуть бути натуральні (природні) і штучні (лабораторні). Прикладом штучного умовного рефлексу є інструментальні рефлекси. Це умовний рефлекс, при якому рухова реакція отримує підкріплення у вигляді задоволення чи покарання (натискування на педаль підкріплюється їжою). Виділяють умовні рефлекси вищого порядку. Якщо якийсь подразник поєднується (сполучається) з дією їжі, то виникає умовний рефлекс І-го порядку. Умовний рефлекс 2-го порядку виробляють при умові сполучення нового подразника з умовним сигналом І-го порядку. Виробляються і комплексні умовні рефлекси. При цьому умовний подразник являється комплексом подразників (світло, метроном), які послідовно включаються і підкріплюються безумовним подразником. Можливе включення подразників одночасно, які підкріплюються безумовним. Набуті рефлекси – це реакції, які утворюються в організмі в процесі індивідуального життя за принципом тимчасового зв’язку і здійснюються при обов’язковій участі вищих відділів головного мозку. Вони включають в свою групу умовні рефлекси, звикання, сумаційні рефлекси. Умовні рефлекси виробляються в процесі індивідуального життя за принципом тимчасового зв’язку, вимагають певних умов, не мають постійної рефлекторної дуги, є індивідуальними для кожної людини. В основі їх утворення лежить домінанта. Вони вимагають обов’язкової участі кори великих півкуль. Якщо необхідність в цих рефлексах зникла, то і умовні рефлекси зникають. Вони мають сигнальне значення, а також потрібні для пристосування до нових умов існування. Прикладом умовних рефлексів можуть бути всі рефлекси, які появились в житті людини з часом: вміння говорити, читати, ходити, писати, одягатись, спілкуватись і т.д.

65. Анатомо-фізіологічна характеристика шляхів виведення з організму продуктів обміну речовин, можливі порушення. Сукупність усіх хімічних перетворень речовин в організмі з моменту надходження їх з навколишнього середовища до моменту виведення продуктів розпаду називають обміном речовин. Він складається з двох взаємопов'язаних частин: розщеплення складних органічних речовин з перетворенням їх на прості із виділенням енергії - дисиміляція (надходження) та утворення властивих організму білків, жирів і вуглеводів - асиміляція (асиміляціо - уподібнення). Завдяки обміну речовин кожен організм підтримує своє існування, росте, розвивається, народжує потомство, активно взаємодіє з навколишнім середовищем. Обмін речовин в організмі регулюють нервова система та гуморальні чинники. У головному мозку містяться нервові центри «голоду» та «насичення». Нервові клітини цього центру реагують на концентрацію глюкози в крові, визначаючи потребу організму в енергетичних ресурсах. У структурі головного мозку (гіпоталамусі) є також нервові клітини, що реагують на вміст різних мінеральних елементів і регулюють їхнє виведення з організму. Велике значення в гуморальній регуляції обміну речовин відіграють гормони. У системі підтримки сталості обсягу і складу рідин організму основним ефекторним органом є нирка. Структурна одиниця нирок - нефрон. Утворити первинну сечу з плазми крові, нирки вибірково повертають у кровотік необхідні компоненти і виводять з вторинної сечею надлишок води, солей, Н + і органічні метаболіти, накопичення яких викликає інтоксикацію. Кількість і склад сечі, на відміну від інших рідин організму, може коливатися в значних межах. Процесутворення сечі є кілька взаємопов'язаних між собою процесів: ультрафільтрацію, реабсорбцію, секрецію і екскрецію. Продуктом ультрафільтрації є первинна сеча, склад якої відрізняється від складу плазми крові, в основному, вмістом білка: у ультрафільтраті його в 1000 разів менше, ніж у плазмі. На етапі реабсорбції приблизно 99% первинної сечі всмоктується. Остаточний склад сечі формується завдяки секреції Н ⁺ і К ^+. Фільтраційна функція нирок припиняється при тиску в a. renalis, рівному 80 і менше мм рт. ст. Середньодобовий об'єм сечі - 1,5 л, щільність - 1,014-1,021. Крім нирок, певну роль у видільної функції організму грають легкі, кишечник і шкіра. Через легені за добу з диханням виділяється 0,4-0,6 л води. Приблизно стільки ж виділяється і через шкірні покриви. При підвищенні температури тіла на 1 º С відбувається збільшення втрати води за добу через легені в обсязі 0,5 л і на стільки ж зростає втрата через шкіру. З калом за добу виділяється 150-200 мл води. Існує безліч причин, через які можуть відбуватися порушення в процесі обміну речовин. Це може бути пов'язано з різними захворюваннями, які можуть вплинути на обмінні процеси. Порушення на генетичному рівні можуть згодом стати причиною багатьох спадкових захворювань.Якщо в організмі людини виникають порушення обмінних процесів, то це в першу чергу відіб'ється на його здоров'ї. У таких випадках можуть змінюватися взаємодії і перетворення хімічних сполук. В організмі накопичуються проміжні продукти обміну, може так само спостерігатися їх надмірне виділення, а це можжет спричинити за собою появу захворювань різних систем людського організму.

66. Канатики спинного мозку, будова, функції. БІЧНИЙ КАНАТИК проводить імпульси в обох напрямках, має в своєму складі 6 пучків, або шляхів. Три з цих пучків відносяться до висхідних шляхів:1) задній спинно -мозочковий шлях (пучок Флексига) -провідник імпульсів рефлекторної пропріорецептивної чутливості. Починається в грудному відділі свого боку і закінчується в корі мозочка;по ньому з бічних канатиків у кору мозочка надходить імпульсація від шкірних і м’язових рецепторів (пропріорецептори м’язів, сухожиль, зв’язок; відчуття тиску і дотику до шкіри). Він є найстарішим чуттєвим шляхом спинного мозку. Тракт ніде не перехрещуючись, досягає мозочка.2) передній спинно - мозочковий шлях (пучок Говерса) -провідник тих самих імпульсів. Починається від власного ядра протилежного боку і закінчується в корі мозочка, іде через довгастий мозок і ніжки мозочка направляється до кори мозочка і бере участь у підтримці тонусу м’язів і збереження пози. 3) бічний (латеральний)спинно - таламічний ишях - провідник імпульсів больової, термічної і тактильної чутливості. Починається від власного ядра заднього рога протилежного боку і закінчується в зоровому горбі проміжного відділу головного мозку; має перехрест, довгі відростки нейронів зорових горбів ідуть у кору головного мозку. Цими шляхами надходить інформація про больову, температурну і тактильну чутливість від шкірних рецепторів. Еферентні (низхідні) шляхи Низхідні шляхи більш давні, ніж висхідні, беруть свій початок від нейронів ядер довгастого мозку і варолієвого моста і закінчуються на нейронах сірої речовини спинного мозку, у тому числі і на мотонейронах. Мотонейрони іннервують волокна скелетної мускулатури, забезпечуючи м’язові скорочення; мотонейрони іннервують рецептори розтягування, що важливо для забезпечення моторної координації. Нисхідні шляхи ідуть в складі бічних і передніх канатиків. БІЧНІ КАНАТИКИ проводять імпульси в обох напрямках, мають в своєму складі 6 пучків, або шляхів. Три з цих пучків відносяться до нисхідних шляхів:1) бічний (латеральний) кортико - спинальний шлях -провідник імпульсів свідомих рухів. Починається від кори головного мозку і закінчується на рухових ядрах переднього рога спинного мозку; основною функцією є передача команд для виконання довільних рухів. Система має дубльований зв’язок головного і спинного мозку, що забезпечує надійність виконання функцій довільних рухів. 2) червоноядерно - спинномозковий шлях Монакова - провідник імпульсів рефлекторних рухів. Відноситься до нисхідних шляхів, утворюється аксонами нейронів червоного ядра середнього мозку. Відразу після виходу з ядра ці волокна повністю переходять на протилежний бік. Частина з них прямує до мозочка і сітчастого утвору, а інша частина — до спинного мозку. Головне призначення цього шляху — управління м'язовим тонусом і здійснення рефлекторної (мимовільної) координації рухів. 3) оливо - спинномозковий шлях - провідник рефлекторних імпульсів, визначающих відповідність скорочення м'язів. Починається на оливі довгастого мозку і закінчується на рухових ядрах передніх рогів. ПЕРЕДНІЙ КАНАТИК несе імпульси зверху вниз, включає 6 пучків: 1) передній кірково - спинномозковий шлях (пірамідний) - по функції збігається з бічним; основною функцією шляху є передача імпульсів із кори великого мозку для виконання довільних рухів. Кортикоспінальні шляхи є самими еволюційно молодими. Ці тракти починаються в V шарі рухової зони кори головного мозку — у шарі гігантських пірамідних клітин Беца, аксони яких досягають спинного мозку. У довгастому мозку частина пірамідної системи переходить на протилежний бік, утворюючи бічний канатик спинного мозку — перехрещений шлях.Інша частина волокон, що не перехрещуються, іде до спинного мозку і переходять на інший бік тільки на рівні сеґментів, в яких закінчуються, утворює прямий пірамідний шлях. Волокна цих трактів забезпечують доставку імпульсів до скелетних м’язів і реґулюють тонкі рухи пальцями. 2) покришково - спинномозковий шлях - провідник імпульсів рефлекторних рухів, пов'язаних з роботою підкіркових центрів зору і слуху. Починається від верхніх горбиків покришки середнього мозку і закінчується на рухових ядрах передніх рогів; 3) передній спинно - таламічний шлях - по функції аналогічний латеральному; 4) задній поздовжній шлях - провідник рефлекторних імпульсів, які координують роботу м'язів очей, голови, шиї. Починається в проміжному мозку і закінчується на рухових ядрах передніх рогів; 5) присінково - спинномозковий шлях - провідник рефлекторних імпульсів, пов'язаних з роботою органів рівноваги. Починається на латеральному вестибулярному ядрі Дейтерса довгастого мозку і закінчується на рухових ядрах передній рогів спинного мозку; відноситься до екстрапірамідної системи. Це один із найдавніших нервових шляхів, яким передаються імпульси від присінково-завиткового органа (вестибулярного апарату) і мозочка до рухових нейронів спинного мозку. Він чинить збуджувальний вплив на мотонейрони м'язів-розгиначів і гальмівний — на рухові нейрони м'язів згиначів. Цей шлях забезпечує підтримання тонусу скелетних м'язів,підтримка пози і рівноваги тіла, координацію рухів. У разі ушкодження виникає порушення координації рухів та орієнтування у просторі Порушення цих зв’язків призводить до розладу координації рухів і орієнтації в просторі. 6) передній і бічний ретикулярно - спинномозкові шляхи — провідник імпульсів, регулюючих тонус і скорочення м'язів. Починаються від нейронів сітчастого утвору моста і довгастого мозку, закінчуються в сірій речовині спинного мозку досить далеко від рухових нейронів. Волокна від довгастого мозку збуджують мотонейрони м'язів-згиначів і гальмують мотонейрони м'язів-розгииачів, тоді як волокна від моста мають протилежний вилив. Обидва шляхи передають тонізуючий вилив сітчастого утвору па спинний мозок. Після їх перерізання у тварини розвивається спінальний шок.

67. Загальна характеристика периферичної нервової системи. Периферична нервова система з'єднує центральну нервову систему з органами і кінцівками. Нейрони периферичної нервової системи розташовуються за межами центральної нервової системи - головного і спинного мозку. На відміну від центральної нервової системи, периферична нервова система не захищена кістками і може бути схильна до механічних пошкоджень і діям токсинів. Периферичну нервову систему класифікують на соматичну нервову систему і вегетативну нервову систему; деякі джерела також додають сенсорну систему. Виділяють два типи напрямків нейронів: чутливі сенсорні нейрони (тобто передають імпульси в центральну нервову систему); чутливі рухові нейрони (тобто передають імпульси з центральної нервової системи). Периферичнанервова система у людинивключає у себе 31 пару спинно-мозковихнервів і 12 пар черепних нервів, щопрямують від спинного та головного мозку до периферії. Периферична нервова система поділяється на соматичну нервову систему і автономну нервову систему.

68. Обмін вуглеводів, роль для нервової, серцево-судинної, м*язової системи. Особливості обміну вуглеводів у дітей. Вуглеводи складають біля 70 % харчового раціону людини, являючись основним джерелом енергії для організму. Вуглеводи поступають до нас в організм у вигляді складних полісахаридів - крохмалю, дисахаридів і моносахаридів. Основна кількість вуглеводів поступає у вигляді крохмалю. Розщепнувшись до глюкози, вуглеводи всмоктуються і через ряд проміжних реакцій розпадаються на вуглекислий газ і воду. Ці перетворення вуглеводів і остаточне окислення супроводжуються звільненням енергії, яка і використовується організмом.Для нормальної роботи нервової системи потрібна енергія. Її містять вуглеводи. Вони стимулюють роботу головного мозку та покращують пам'ять. Легкозасвоювані вуглеводи тонізують кору головного мозку, знімають її втому. Тому їх постійне вживання є необхідним, але в оптимальних співвідношеннях з полісахаридами. При нестачі глюкози в крові розвивається гальмування кори головного мозку і посилюються емоційні реакції.В організмі людини глікоген утворюється з глюкози. Він накопичується в печінці та м’язах. При значних фізичних навантаженнях глікоген може використовуватись як резервний енергетичний матеріал. Зазвичай глікоген підтримує нормальні функції печінки. Частина вуглеводів у вигляді глюкози постійно циркулює в крові, забезпечуючи енергетичним матеріалом клітини організму, а частина у вигляді глікогену депонується в печінці, м'язах і інших тканинах.Основні етапи обміну речовин у дітей з моменту народження до формування дорослого організму має ряд своїх особливостей. При цьому міняються кількісні характеристики, відбувається якісна перебудова обмінних процесів. У дітей, на відміну від дорослих, значна частина енергії витрачається на ріст і пластичні процеси, які найбільш великі у новонароджених і дітей раннього віку.

69. Три частини аналізатора за І. П. Павловим, фізіологія За I.П. Павловим, аналізатор- це сукупність периферичних і центральних структур, що беруть участь в сприйнятті і обробці інформації про сигнали зовнішнього або внутрішнього світу і в одержанні про неї уявлення (відчуття, сприйняття). Аналізатор складається з трьох частин. Перша частина — рецептори (нервові апарати на закінченнях нервів). Саме ці апарати першими приймають подразнення — інформацію із зовнішнього і внутрішнього світу. Друга частина аналізатора — аферентний нерв. Третя частина — відповідна частина підкірки і кори мозку, куди доходять відчуття. Кіркова частина аналізатора складається з трьох зон.

70. Типи нервової діяльності за І. П. Павловим. І. Павлов разом із загальними типами (темпераментом), властивими людині і тваринам, розрізняв спеціальні типи, характерні тільки для людини, оскільки вони відображають співвідношення між першою (образною) і другою (мовно-мислительною) сигнальними системами: художній, розумовий, змішаний.Художній тип вирізняється яскраво вираженою схильністю до образно-емоційного мислення. Це не означає, що у нього не розвинене словесно-логічне мислення. Люди цього типу надзвичайно гостро, яскраво, повно і безпосередньо сприймають дійсністьу них розвинена уява, добре виявлені здатність відтворювати дійсність у художніх образах, картинність мови (що властиво багатьом артистам, художникам, музикантам).Розумовий тип відзначається підвищеною схильністю до словесно-логічного (абстрактного) мислення, здатністю до аналізу і систематизації, реагування не стільки на конкретні явища, скільки на їх узагальнення. Перша сигнальна система в нього розвинена, просто абстрактне мислення переважає над образним.Змішаний тип має ознаки як художнього, так і розумового типів.Учення про спеціальні типи вищої нервової діяльності обґрунтування і подальшого розвитку в дослідженнях І. Павлова та його учнів не набуло. Тому є розбіжності в думках щодо природи і змісту другої сигнальної системи, а самі думки мають гіпотетичний характер.І. Павлов вважав, що художній тип не поступається розумовому в розвитку мовних і логічних можливостей. "Художників" вирізняє синтетична стратегія сприймання і оброблення інформації, завдяки чому вони схоплюють дійсність цілком, не розчленовуючи, а "мислителі" вдаються до аналітичної стратегії сприйняття і освоєння дійсності. Синтетична стратегія властива правій півкулі, аналітична - лівій, тому домінування правої півкулі може зумовити появу "художників" (домінування першої сигнальної системи), а лівої - "мислителів" (домінування другої сигнальної системи). І. Павлов припускав, що "мислителям" мають відповідати меланхоліки, а "художникам" – холерики.

71. Водно-сольовий обмін, значення для організму, що росте та розвивається, можливі порушення та їх наслідки. В одно-сольовий обмін, сукупність процесів всмоктування, розподілу, вжитку і виділення води і солей в організмі тварин і людини. Забезпечує постійність осмотичні концентрації, іонного складу і кислотно-лужної рівноваги внутрішнього середовища організму (гомеостаз). В організмі людини чистої води нема, але є три види організменної води:1- вільна вода, тобто це вода поза- та внутрішньоклітинних рідин, як розчинник органічних та неорганічних речовин;2-зв'язана вода, або така, що входить до складу колоїдів;3-конституційна вода, або така, що знаходиться у складі молекул білків, жирів та вуглеводів, а також у складі кісткової, м'язової та інших тканин.Вода займає у дорослих людей до 65 % маси тіла, а у дітей — до 80 %. За добу дорослій людині в середньому потрібно до 2,5 л води, яка потрапляє в організм у процесі пиття та з їжею. З організму вода виводиться з сечею, з потом, з повітрям, що видихається та через систему травлення. Якщо води виводиться з організму на 1,5-2 % більше, ніж потрапляє в організм, то виникає відчуття спраги. Центр регуляції водного обміну розташований у гіпоталамусі.У дітей, відносно дорослих, обмін води за добу значно вищий. Так, наприклад, у новонароджених він становить половину об'єму міжклітинної рідини тоді яку дорослих частину. Крім того у дітей резерв рідини в організмі дуже малий, вода більш рухома (за причин недостатнього розвитку сполучної тканини), що обумовлює значно меншу протидію дитячого організму втратам рідини і потребує пильної уваги до організації питного режиму у дітей.

Особливості будови та функції спинно- мозкових нервів.Спинномозкових нервів є 31 пара. Вони утворюються внаслідок злиття переднього корінця і задного корінця спинного мозку, формуючи стовбур спинномозкового нерва.Нерви мають різну кількість нервових волокон залежно від іннервованої ділянки. Тому найтовщі – крижові і нижні шийні нерви, які іннервують всю масу м’язів кінцівок і значну шкірну поверхню. Зовсім мала куприкова пара (відсутність хвоста). Задні корінці взагалі товщі від передніх, за винятком I шийного нерва, у якого вони тонші.Передній корінець є руховим і складається з аксонів нейронів тіла яких лежать у передньому та бічному стовпах сірої речовини спинного мозку.Задній корінець є чутливим і складається з аксонів псевдоуніполярних нейронів спинномозкового вузла.Спинномозковий вузол є потовщеням заднього корінця і розміщений біля місця злиття заднього корінця з переднім корінцем.Cпинномозкові нерви поділяються на:- шийні нерви - грудні нерви- поперекові нерви - крижові нерви та куприковий нерв Від стовбурів спинномозкових нервів відходять:- оболонні гілки, або поворотні гілки– є чутливими та симпатичними нервовими волокнами і іннервують оболони спинного мозку;- сполучні гілки – в числі двох:- біла сполучна гілка, яка відходить від грудо–поперекового відділу спинного мозку і йде до найближчого симпатичного вузла (передвузлові нервові волокна, які є симпатичними волокнами);- сіра сполучна гілка, яка іде у зворотньому напрямку від вузла симпатичного стовбура до спинномозкового нерва завузлові нервові волокна, які є симпатичними волокнами);- передні гілки є найбільшими гілками спинномозкових нервів, що формують нервові сплетення;- задні гілки, обходячи суглобові відростки хребців, ідуть дозаду між поперечними відростками (в ділянці крижової кістки – через задні крижові отвори), та іннервують шкіру та глибокі м’язи спини, шиї і потилиці.Передні гілки спинномозкових нервів (крім передніх грудних нервів, які продовжуються у міжреброві нерви, не утворюючи сплетень) утворюють наступні сплетення:- шийне сплетення - плечове сплетення- поперекове сплетення - крижове сплетення

73. Загальна характеристика органів чуття, їх онтогенез. Рецептори – чутливі нервові закінчення і спеціалізовані клітини, які сприймають енергію подразника та перетворюють її у нервові імпульси.Ніс людини — орган нюху, Язик людини — орган смаку, Вухо людини — орган слуху, Око людини — орган зору. Органи чуття забезпечують такі основні види чутливості: зір,слух, нюх, смак, дотик, рівновагу та відчуття положення тіла у просторі. Дотик — це сприйняття форми, розміру, щільності, температурирізних предметів. У слизових оболонках шкіри містяться дотикові рецептори.Найбільше їх на губах, кінчику язика, пальців, а також на долоні. Користуючисьдотиком, людина може визначити фізичні властивості предметів такі, як форма,твердість, м'якість, характер поверхні, тепло або холод, орієнтуватися втемряві, блискавично реагувати на загрозливу небезпеку. Нюх — це сприйняття запахів різних речовин. Велика кількістьнюхових рецепторів міститься в слизовій оболонці порожнини носа. Від нюховихрецепторівнервові імпульси передаються у проміжний мозок, потім у лобовучастку кори, де проходить аналіз речовин, що вдихаються. За запахом людинавідрізняє недоброякісну їжу, вловлює появу в повітрі шкідливих для її здоров'ядомішок. Смак — це сприйняття смакових особливостей речовин, щопотрапляють в ротову порожнину. Рецептори смаку розташовані в смаковихцибулинах виростів слизової оболонки язика — сосочків на стінках глотки ім'якого піднебіння. Збудження від рецепторів передається по волокнах язиковогонерва у довгастий мозок, міст, до скроневої кістки, де формується сприйняття увигляді різних смакових відчуттів. Смак допомагає людині визначити якість їжі,сприяє виділенню травних соків і проходження процесу травлення в цілому. Вухо як орган слуху забезпечує сприйняття звукових коливань.Завдяки слуху розрізняють звуки навколишнього середовища. Людина спроможнавизначити напрямок звуку з джерела, що дає змогу орієнтування в навколишньомусередовищі, а також висоту, тембр, силу звуку. Слух є одним із чуттів людини,які сприяють психічному розвитку повноцінної особистості. З слухом пов'язанізвукові, мовні спілкування. Орган слуху розташований в отворі слухового проходускроневої кістки черепа. Він складається з трьох основних відділів: зовнішнього вуха, середнього вуха, внутрішнього вуха. Перші два беруть участь тільки в проведенні звуковихколивань, а третій відділ містить звукосприймальний і вестибулярний апарат. Функція регуляції положення тіла в просторі і рівновагизабезпечується вестибулярним апаратом, який утворюється рецепторами мішечків інапівколових каналів внутрішнього вуха. Коли змінюється положення голови аболюдина рухається, рецептори збуджуються, виникають нервові імпульси. Вонипроходять по нервових шляхах у середній мозок, мозочок і кору великих півкуль.Завдяки аналізатору контролю рівноваги і положення тіла забезпечуєтьсяпрямоходіння. Орган зору людини складається з очного яблука і допоміжногоапарату. Очне яблуко розміщене в очній ямці черепа. Має кулясту форму іскладається з трьох оболонок: зовнішньої — щільної білкової, яка захищає очне яблуко відпошкоджень та проникнення сторонніх тіл ззовні (спереду вона переходить у прозоруі проникну для світла рогівку), до неї прикріплюються м'язи, які рухають око; середньої — судинної (пронизаною густою сіткою кровоноснихсудин, що постачають кров очному яблуку); внутрішньої — сітчастої (в ній розміщені рецептори ока —палички і колбочки), де під дією світла виникають нервові збудження, які позоровому нерву передаються в зорову зону кори головного мозку.

74. Значення травлення у кишечнику, особливості будови та функції різних відділів кишечника, вікові властивості, можливі відхилення функцій. Травна система: 1) Травна трубка: Ротова порожнина;Глотка;Стравохід;Шлунок;Тонка кишка;Товста кишка, у т.ч. пряма кишка. 2) Великі травні залози: Печінка та жовчний міхур; Підшлункова залоза.З шлунка оброблена їжа потрапляє в тонку кишку. В кишці під дією кишкового соку білки, жири, вуглеводи розпадаються на легкозасвоюваній складові, які всмоктуються в стінки кишки і потрапляють в кровообіг. Внутрішня поверхня стінок тонкої кишки має багато виріст-ворсинок і нагадує оксамит. У тонкій кишці їжа знаходиться 5-6 годин, а потім потрапляє в товсту кишку. Функція товстої кишки - перемішування перевареної їжі, всмоктування води і солей, а також розкладання клітковини за допомогою бактерій. Кишечник - Частина шлунково-кишкового тракту, що починається від воротаря шлунка і закінчуєтьсязаднепроходним отвором. У кишечнику відбувається перетравлювання і всмоктування їжі.Анатомічно в кишечнику виділяють такі сегменти: тонка кишка,товста кишка. Тонка кишка - Це відділ травної системи людини. У тонкій кишці в основному і відбувається процес травлення. Тонка кишка називається тонкою зате, що її стінки менше товсті і міцні, ніж стінки товстої кишки. Товста кишка - Це нижня, крайова частина травного тракту у людини, а саме нижня частина кишечника, в якій відбувається в основному всмоктування води і формування з харчової кашки оформленого калу. Товста кишка названа товстої за те, що її стінки товщі стінок тонкої кишки за рахунок більшої товщини м'язового і сполучнотканинного шарів. Патологія кишечника. Проноси виникають внаслідок посилення кишкової секреції і зниження всмоктувальної функції кишечника. При деяких формах патології причиною проносів є підвищення моторної активності кишечнику. Запори обумовлені посиленням моторики абоослабленням рухової активності кишечника з подальшим копростазом. Завзяті запори спостерігаються при атонії кишечника, що виникає при його хронічних захворюваннях. Болі в кишечнику найчастішепов'язані з підвищенням тиску в тонкій або товстій кишці, що може бути викликано спазмом, судорожними скороченнями гладкої мускулатури кишечника, скупченням газів.

75. Охарактеризувати еферентні провідні шляхи ЦНС. Еферентні шляхи зв'язують відділи головного мозку з ефекторними нейронами спинного мозку. Вони проводять імпульси від центрів довільних рухів у корі, підкіркових структур та різних рефлекторних центрів, стовбура мозку. Кірково-спинномозкові (пірамідні) шляхи починаються у корі передцентральної звивини головного мозку. Він утворений аксонами пірамідних нейронів (гіганто-пірамідиих, Беца). Аксони цього шляху (у людини близько 1 м завдовжки) спочатку проходять повз таламус і основні ядра стовбура головного мозку, утворюючи внутрішню капсулу. На рівні довгастого мозку більшість волокон (75-90%) перехрещуються і далі спускаються у складі бічних канатиків, утворюючи бічний кірково-спинномозковий (пірамідний) шлях. Друга, менша частина волокон йде іпсилатерально (на тому самому боці) у передніх канатиках спинного мозку (передній кірково-спинномозковий (пірамідний) шлях), заходить до шийної і грудної частин спинного мозку, не досягаючи поперекових сегментів. Аксони кірково-спинномозкових шляхів закінчуються в певних сегментах спинного мозку, причому ті з них, які не перехрещувалися на рівні стовбура мозку, перехрещуються у тих сегментах спинного мозку, де вони контактують зі вставними або руховими нейронами. Основною функцією кірково-спинномозкових шляхів є передача імпульсів із кори великого мозку для виконання довільних рухів. Надійність здійснення цієї функції підвищується завдяки наявності прямого й бічного шляхів, які багато в чому дублюють один одного. Крім кірково-спинномозкових існують ще кілька низхідних шляхів, які утворюють екстрапірамідну систему волокон. До неї належать присінково-спинномозковий (вестибулоспінальний), червоноядерно-спинномозковий (руброспінальний), бічний і присередній сітчасто-спинномозкові (ретикулоспінальні) шляхи. Червоноядерно-спинномозковий шлях утворюється аксонами нейронів червоного ядра середнього мозку. Відразу після виходу з ядра ці волокна повністю переходять на протилежний бік. Частина з них прямує до мозочка і сітчастого утвору, а інша частина — до спинного мозку. У спинному мозку волокна розміщуються у бокових канатиках поряд із бічним кірково-спинномозковим шляхом і закінчуються на вставних нейронах відповідних сегментів. Локальна електрична стимуляція волокон червоноядерно-спинномозкового шляху супроводжується збудженням α- і γ-мотонейронів м'язів-згиначів (через вставні нейрони). Головне призначення цього шляху — управління м'язовим тонусом і здійснення рефлекторної (мимовільної) координації рухів. Присінково-спинномозковий шлях утворюється волокнами нейронів бічного присінкового ядра довгастого мозку. Це один із найдавніших нервових шляхів, яким передаються імпульси від присінково-завиткового органа (вестибулярного апарату) і мозочка до рухових нейронів спинного мозку. Він чинить збуджувальний вплив на α- і γ-мотонейрони м'язів-розгиначів і гальмівний — на рухові нейрони м'язів згиначів. Цей шлях забезпечує підтримання тонусу скелетних м'язів, рівноваги тіла, координацію рухів. У разі ушкодження виникає порушення координації рухів та орієнтування у просторі. Присередній і бічний сітчасто-спинномозкові шляхи починаються від нейронів сітчастого утвору моста і довгастого мозку, закінчуються в сірій речовині спинного мозку досить далеко від рухових нейронів. Волокна сітчасто-спинномозкового шляху, що йдуть від довгастого мозку, збуджують α- і γ-мотонейрони м'язів-згиначів і гальмують мотонейрони м'язів-розгиначів, тоді як волокна від моста мають протилежний вплив. Обидва шляхи передають тонізуючий вплив сітчастого утвору на спинний мозок.

76. Поняття про функціональні системи,як інтегративне утв.мозку. Функціональні системи організму - динамічні, саморегулівні центрально-периферичні організації, що забезпечують своєю діяльністю корисні для метаболізму організму і його пристосування до навколишнього середовища результати. Для досягнення корисних для організму результатів у функціональних системах вибірково об'єднуються елементи різних рівнів. В організмі цетканини різних органів, механізми нервової і гуморальної регуляції. Регуляторні взаємини, властиві функціональним системам, забезпечують необхідну адаптивну стійкість результатів їх діяльності та взаємодії окремих елементів для досягнення корисних результатів для всього організму в цілому. Їх роль можуть виконувати результати метаболічних реакцій в тканинах, а також різні показники внутрішнього середовища організму, що забезпечують різні боки метаболічних процесів; результати поведінкової діяльності, що задовольняють провідні біологічні потреби живих істот у воді, їжі, розмноженні, уникненні небезпеки і т.д.; досягнення тваринами результатів стадної групової діяльності (популяційніфункціональні системи); задоволення біологічних потреб, отримання освіти, задоволення духовних потреб, захист суспільства і т.д., тобто на досягнення людиною соціально значущих результатів (спеціальні функціональні системи соціального рівня). Функціональні системи поведінкового і особливо психічного рівня, як правило, складаються в міру формування у суб'єктів спеціальних потреб і формуються значною мірою в процесі навчання. Виборче становлення функціональних систем та їх окремих частин у процесі онтогенезу отримало назву системогенезу. Загальним принципом динамічної організації функціональних систем є принцип саморегуляції. Відхилення результату діяльності функціональних систем від рівня, що забезпечує оптимальну життєдіяльність організму, стимулює активність у рамках функціональних систем ланцюга процесів, спрямованих на повернення цього результату до оптимального рівня. Будь-яка функціональна система має принципово однотипну організацію і включає загальні (універсальні для різних функціональних систем), периферичні і центральні вузлові механізми. До них відносяться: корисний пристосувальний результат як провідна ланка функціональних систем; рецептори результату; зворотна афферентація, що йде від рецепторів результату в центральні освіти функціональних систем; центральна архітектоніка, що представляє собою виборче об'єднання нервових елементів різних рівнів; виконавчі (соматичні, вегетативні, ендокринні, а також поведінкові) компоненти.

77. Анатомо- фізіологічна характеристика печінки, підшлункової залози, як важливих органів травлення, небезпека патологічних їх змін.Підшлункова залоза розміщена позаду шлунка, в ній виділяють головку, тіло залози і хвіст. Залоза відноситься до залоз змішаної секреції. Внутрішня секреція полягає у виробленні клітинами острівців гормонів (інсуліну і глюкагону). Зовнішньосекреторна функція підшлункової залози полягає у виробленні підшлункового соку. Печінка найбільша залоза організму. У печінці постійно утворюється жовча, яка надходить до жовчного міхура, а з нього по жовчній протоці до дванадцятипалої кишки. Печінка має добовий ритм: вдень основним процесом є утворення і виділення жовчі, вночі - синтез глікогену. Функції печінки: Метаболічна; Холесекреторна; Бар‘єрна; Гемопоетична. Скарги при патології печінки і жовчовидільноі системи: Основні "печінкові” скарги: 1. Біль у правому підребір'ї; 2.Печінкова диспепсія: зниженя апетиту, почуття важкості. 3. Свербіння шкіри, іноді з кропив'янкою.4. Жовтяниця, темний колір сечі, знебарвлення стільця.5. Масивне криваве блювання. Тривожні симптоми при захворюваннях органів травлення, Вони вказують на присутність серйозної органічної, іноді гострої патології, на необхідність невідкладних діагностичних заходів, інтенсивного спостереження та лікування, вирішення питання про необхідність хірургічного втручання.

78. Будова та функції парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи. Парасимпатична нервова система — частина автономної нервової системи, пов'язана з симпатичною нервовою системою, і в певних умовах функціонально їй протиставляється. У парасимпатичній нервовій системі ганглії розташовані безпосередньо в органах або на підходах до них, тому прегангліонарні волокна довгі, а постгангліонарні — короткі.Парасимпатичні ядра лежать в середньому і довгастому мозку та в крижовій частині спинного мозку. Нервові волокна від ядер довгастого мозку входять до складу блукаючих нервів. Від ядер крижової частини нервові волокна йдуть до кишечнику, органів виділення.Основну масу парасимпатичних вузлів становлять дрібні ганглії, дифузно розкидані в товщі або на поверхні внутрішніх органів. Для парасимпатичної системи характерна наявність довгих відростків у прегангліонарних нейронів і надзвичайно коротких — у постгангліонарних. При цьому парасимпатичні волокна іннервують певні зони тіла (винятком є травна система).Головний відділ підрозділяють на середнемозкову і подовжнемозкову частини. Середньомозкова частина представлена ядром Якубовича-Едінгера-Вестфаля, розташованим поблизу передніх горбів четверохолмія на дні Сильвієва водопроводу. У подовжнемозкову частину входять ядра VII, IX, X черепно-мозкових нервів. Прегангліонарні волокна від ядра Едінгера-Вестфаля, виходять у складі очерухового нерва, і закінчуються на ефекторних клітинах війкового ганглія. Постгангліонарні волокна вступають в очне яблуко і йдуть до м'язів системи акомодації і сфінктера зіниці.Волокна парасимпатичної системи так само входять до складу лицевого і язикоглоткового нервів. Ядра спинномозкового центру розташовуються в ділянці II–IV крижових сегментів, в бічних рогах сірої речовини спинного мозку.Основним парасимпатичним нервом є блукаючий нерв, який на ряду з аферентними і еферентними парасимпатичними волокнами включає чутливі і рухові соматичні, і еферентні симпатичні волокна. Парасимпатична нервова система іннервує райдужну оболонку, слізну_залозу, підщелепну, під'язикову і привушну залози, легені і бронхи, серце (зменшення частоти і сили серцевих скорочень), стравохід, шлунок, товсту і тонку кишку (посилення секреції залізистих кліток). Тобто парасимпатична нервова система активізується коли людині потрібно відновити запаси енергії, на відміну від симпатичної.

79. Загальна характеристика проекційних провідних шляхів ЦНС. Проекційні нервові шляхи - провідні шляхи центральної нервової системи, що зв'язують кору великого мозку з периферією і проходять через різні відділи центральної нервової системи. Проекційні нервові шляхи поділяються на аферентні (висхідні) і еферентні (низхідні). Аферентні провідні шляхи - висхідні проекційні шляхи, що несуть у головний мозок: - Імпульси, що виникли в результаті впливу на організм факторів зовнішнього середовища; а також - Імпульси від органів руху, від внутрішніх органів і судин. За характером проведенихімпульсіваферентні шляхи поділяються на екстероцептивні, проприоцептивні і интероцептивні. Еферентний шлях являє собою аборухові, абовегетативнінерви. По ньому передається збудження відцентральної нервової системи до робочого виконавчого органа.

80. Зоровий нерв, зорове перехрестя, зоровий тракт.Зоровий нерв — 2 пара черепномозкових нервів. Виключно чутливий нерв. Проводить інформацію, зібрану на сітківціока до головного мозку.Його волокна починаються від гангліозних клітин сітчастої оболонки ока. Утворений ними нерв проникає в очниці, а звідти - в порожнину черепа через зоровий канал клиноподібної кістки. В області клиноподібної кістки волокна нерва частково перехрещуються, тобто перехрещують волокна, що йдуть від медіальних половин сітківки. Переходячи на протилежну сторону, медіальні волокна з'єднуються з волокнами латеральної частини, в результаті від місця схрещення починається зоровий тракт (лат. tractus opticus), який закінчується в підкоркових центрах зору, що складаються з бічного колінчастого тіла, зорового бугра і верхніх пагорбів пластинки даху середнього мозку. Від підкіркових центрів зору імпульси надходять у зоровий аналізатор, розташований у корі потиличної частки головного мозку, по обидва боки від шпорної борозни.Світлочутливі нейрони –палочки-колбочки.Асоціативні нейрони -горизонтальні клітини — зв'язують аксони декількох паличок та колбочок-біполярні нейрони-амакринні клітини.Гангліонарні нейрони. Шлях: палочка/колбочка → біполярний нейрон → гангліонарний нейрон. Зоровий тракт -пучок нервових волокон, що починається від зорового перехреста, що й закінчується в латеральнім колінчатім тілі, подушці таламуса й верхньому горбку даху середнього мозку; входить до складу провідного шляху зорового аналізатора.

81.Будова та функції оболонок головного та спинного мозку, лікворної системи. Оболонки спинного мозку. Спинний мозок оточений трьома оболонками: твердою, павутинною і м'якою. Зовнішня тверда оболонка, утворена щільною сполучною тканиною, в деяких місцях зростається з кістками хребта. У межах міжхребцевих отворів тверда оболонка вкриває спинномозкові корінці, вузли та нерви. Тверда оболонка внизу оточує "кінський хвіст" і разом з кінцевою ниткою приростає до окістя куприка. Від твердої оболонки відходять сполучнотканинні волокна (2223 пари), які утворюють зубчасті зв'язки, між м'якою й твердою оболонками, зміцнюючи спинний мозок. Між павутинною й твердою оболонками утворюється субдуральний простір, заповнений спинномозковою рідиною. Простір між твердою оболонкою й окістям хребетного стовпа називається епідуральним. У ньому містяться жирова клітковина й венозні сплетення.Павутинна оболонка лежить під твердою - це тонка, щільна пластинка, бідна на нерви і судини. В тих місцях, де павутинна оболонка перекидається між звивинами мозку, утворюються особливі пустоти - цистерни, в яких накопичується спинномозкова рідина. Найбільші з них - цистерна бокової ямки великого мозку, міжніжкова цистерна, мозочково-мозкова цистерна тощо. Під павутинною оболонкою лежить м'яка оболонка, яка щільно прилягає до поверхні мозку і заходить у всі заглибини на його поверхні. Вона утворена пухкою сполучною тканиною, містить багато кровоносних судин. Між м'якою і павутинною оболонками утворюється надпавутинний простір, заповнений рідиною, яка відіграє роль лімфи. Від бокових поверхонь спинного мозку відходять зубчасті зв'язки, утворені відростками м'якої оболонки. Вони прикріплюються до твердої мозкової оболонки, підтримують і фіксують занурений у спинномозковій рідині спинний мозок. Завдяки цьому значно зменшується вплив поштовхів і потрясінь, які зазнає тіло при різних рухах, на спинний мозок. Судинні сплетіння продукують спинномозкову рідину, яка циркулює у шлуночках мозку і в підпавутинному просторі головного і спинного мозку. Кровопостачання головного мозку здійснюється гілками лівої і правої внутрішніх сонних артерій і гілками артерій хребта. Кровопостачання спинного мозку здійснюється через передню і задню спинномозкові артерії, які є гілками артерій хребта. Лікворна система мозку Спинний мозок (як і головний мозок) усередині кісткових порожнин омивається спинномозковою рідиною (лікворна система мозку) - ліквором. Мозок ніби плаває в цій рідині, яка захищає його від механічних дій, забезпечує постійний внутрішньочерепний тиск, бере участь у транспортуванні поживних речовин із крові до тканин мозку.Циркуляція спинномозкової рідини відбувається по шлуночках головного мозку завдяки зв'язку між ними в субарахноїдальному просторі, а в дітей по центральному каналу спинного мозку; у дорослих цей канал місцями заростає.Із бокових шлуночків спинномозкова рідина потрапляє через отвір Монро у третій шлуночок, а потім через водопровід мозку в четвертий. Із нього спинномозкова рідина переходить через отвори Мажанді і Люшка у підпавутинний простір. Відтік спинномозкової рідини у венозні синуси відбувається через грануляції павутинної оболонки. Між нейронами і кров'ю в головному і спинному мозку існує бар'єр, який називається гематоенцефалітичний і який забезпечує вибіркове надходження поживних речовин із крові до нервових клітин. Цей бар'єр виконує захисну функцію, оскільки забезпечує сталість фізикохімічних властивостей спинномозкової рідини, що досить важливо для нормального функціонування тканини мозку. Основними клітинними структурами, регулюючими її склад, є ендотеліапьні клітини капілярів і їх базальна мембрана, а також епітеліальні клітини судинних сплетінь мозку. Вважають, що астроцити, які беруть участь у забезпеченні нейронів поживними речовинами, також входять до складу гематоенцефалітичного бар'єра.

82. Анатомо- фізіологічна характеристика білої та сірої речовин спинного мозку. Спинний мозок — це дов­гий тяж майже циліндричної форми, дещо сплощений у передньо-задньому напрямі, який на рівні верхнього краю першого шийного хребця переходить у довгастий мозок, а внизу на рівні II поперекового хребця закінчується мозковим конусом (рис. 109). Від останнього відходить термінальна нитка (залишок емб­ріональної нервової трубки з мозкови­ми оболонками), що прикріпляється до II копчикового хребця. Спинний мозок розташований у хребетному каналі, повторюючи вигини хребта. У центрі його проходить спинномозковий ка­нал, навкруги якого зосереджена сіра речовина — скупчення нервових клі­тин, які створюють контур метелика. Сіра речовина оточена білою речови­ною — скупченням пучків відростків нервових клітин. У сірій речовині розрізняють пе­редні, задні і бічні роги. У передніх рогах залягають рухові нейрони, в за­дніх — вставочні, які здійснюють зв'я­зок між чутливими і руховими нейронейронами. Чутливі нейрони лежать зовні тяжа, в спинно­мозкових вузлах по ходу чутливих нервів. Від рухових нейронів передніх рогів відходять довгі відростки — аксони (від грец. axon — вісь), створюючи передні корінці, які продовжуються далі в рухові нервові волокна. До задніх рогів підходять аксони чутли­вих нейронів, формуючі задні корінці, які поступають у спинний мозок і передають туди збудження з периферії. Тут збудження перемикається на вставочний нейрон, а від нього — на короткі відростки рухового нейрона, з якого потім по аксону йде повідом­лення до робочого органу.

83. Загальна характеристика будови організму. Поняття «тканина», «органи», «системи». Структурною одиницею організмів (як тваринного, так і рослинного походження) є клітина. Клітини утворюють органи, а органи — системи органів і апарати.Тканина — це історично утворена спільність клітин і міжклітинної речовини, об'єднаних єдиним походженням, будовою та функцією.В організмі людини є чотири види тканин: епітеліальна (покривна), сполучна, м'язова та нервова. Епітеліальна тканина покриває поверхню тіла й вистилає слизові оболонки внутрішніх органів (ротова порожнина, глотка, шлунок, кишки та інші), бере участь у створенні залоз. В них є незначна кількість міжклітинної речовини, клітини щільно прилягають одна до одної й розташовані на базальній мембрані. Всі епітеліальні тканини мають великі регенеративні властивості, в них є багато клітин, які зберігають високу здатність до мітозу.Сполучна тканина, на відміну від інших, утворена великою кількістю клітин і міжклітинної речовини, яка містить різні за будовою волокна.входить до складу всіх органів людини й виконує функції опори, зв'язку, живлення та захисту. Хрящова тканина, залежно від структури міжклітинної речовини, буває трьох видів: гіаліновий, волокнистий і еластичний хрящі. Усі ці три види мають спільну будову — до їхнього складу входить однорідна міжклітинна речовина (хрящовий матрикс), яка складається з хондрину, хондромукопротеїдів і клітин хондроцитів. Ці клітини в хрящі мають вигляд ізогенних груп і розташовані в хрящових лакунах. У хрящовому матриксі міститься велика кількість колагенових і еластичних волокон.Кісткова тканина вирізняється високими механічними властивостями, складається з клітин і основної кісткової речовини, яка містить колагенові волокна, просочені мінеральними солями. З кісткової тканини побудований скелет людини.
М'язова тканина є двох видів: посмугована (скелетна) й непосмугована (гладенька).Посмугована м'язова тканина входить до складу скелетних м'язів, вона має здатність до скорочення, завдяки чому відбуваються різні життєво необхідні рухові процеси. Отже, скелетні м'язи є активною частиною опорно-рухового апарата. Гладенька м'язова тканина на відміну від посмугованої не має поперечної посмугованості. Гладенькі м'язові клітини входять до складу стінок кровоносних судин і внутрішніх органів.Скорочення гладеньких м'язів відбувається мимовіль Нервова тканина утворює центральну нервову систему, периферичні нерви та їхні вузли. Нервова тканина складається з клітин — нейронів (нейроцитів) і нейроглії. Органи, системи органів та апарати. Орган має певну форму та будову, призначений для виконання тієї чи іншої функції До зовнішніх органів відносять шкіру, вуха, очі та ін., а до внутрішніх — серце, легені, печінку, судини тощо.Кожний орган побудований з окремих тканин, але одна з них є головною, «робочою», яка виконує основну функцію. Органи морфологічно й фізіологічно об'єднуються в системи. Система органів — сукупність органів одного походження, які мають спільні риси в будові й виконують однакову функцію. В організмі людини виділяють такі анатомо-фізіологічні системи: 1) органів руху та опору — утворена кістками, їхніми сполученнями та м'язами; 2) органів дихання — складається з органів, що сприяють надходженню в організм кисню й видаленню з нього вуглекислого газу та інших токсичних речовин, які утворилися в процесі обміну; 3) органів травлення — об'єднує органи, що перетравлюють їжу та утиліз.

84. Будова та функції симпатичного відділу вегетативної нервової системи. До симпатичної нервової системи належать сегментарні вегетативні центри, нейрони яких розташовані в бічних рогах 16 сегментів спинного мозку, їх аксони виходять з передніми корінцями відповідних 16 спинномозкових нервів із хребетного каналу і підходять до вузлам симпатичного стовбура; симпатичний стовбур – ланцюг з 17-22 пар з’єднаних між собою вегетативних вузлів по обидва боки хребта на всьому його протязі. Вузли симпатичного стовбура пов’язані сіримиз’єднувальними гілками з усіма спинномозковими нервами, вісцеральними гілками з предпозвоночнойі органними вегетативними нервовими сплетеннями. Предпозвоночной сплетення розташовані навколо аорти та її великих гілок, органні сплетення – на поверхні внутрішніх органів, а також в їх товщі. При підвищенні тонусу симпатичної нервової системи посилюються серцеві скорочення і частішає їх ритм, зростає швидкість проведення збудження по м’язі серця, підвищується артеріальний тиск, збільшується вміст глюкози в крові, розширюються бронхи. зіниці, посилюється секреторна діяльність мозкового речовини надниркових залоз, знижується тонус шлунково-кишкового тракту.

85. Анатомо- фізіологічна характеристика ендокринної системи. Гормони як біологічно-активні речовини. Ендокринну систему складають залози внутрішньої секреції (ендокринні залози) і ендокринна частина залоз змішаної секреції. До залоз внутрішньої секреції відносять гіпофіз, щитоподібну залозу, надниркові залози, а до залоз змішаної секреції — підшлункову та статеві залози.Ендокринна система регулює тривалі процеси — обмін речовин, ріст, вагітність, статеве дозрівання. Гормони — речовини, які регулюють активність процесів життєдіяльності і виділяються ендокринними залозами в кров. Гіпофіз — невелика залоза, розташована біля основи мозку під гіпоталамусом. Гіпоталамус і гіпофіз мають спільну систему кровообігу. Гіпоталамус виробляє нейрогормони, які надходять у кров і контролюють роботу гіпофіза. На рівні гіпоталамуса і гіпофіза здійснюється взаємодія нервової та ендокринної систем. Щитоподібна залоза складається з двох симетричних часток, сполучених перешийком. Клітини залози зібрані в пухирці, які продукують декілька гормонів. Надниркові залози — невеликі, розташовані по верхніх краях нирок. У надниркових залозах розрізняють кіркову і мозкову речовину. Статеві залози. Ендокринна тканина чоловічих статевих залоз — сім’яників — продукує статеві гормони, одним з яких є тестостерон. Жіночі статеві залози — яєчники — виробляють естроген.

 

86. Середній мозок, анатомія, фізіологія, патологічні зміни.Сере́дній мо́зок — відділ головного мозку розташований між мостом і проміжним мозком древній зоровий центр. Включено в стовбур головного мозку.Функції середнього мозку 1.Рухові функції. 2.Сенсорні функції (наприклад зір). 3. Регулювання актів жування та ковтання (тривалості) 4. Забезпечення точних рухів рук (наприклад, при листі).В середньому мозку розташовані наступні важливі структури:Ядро окорухового нерву, Ядро блокового нерву, Додаткове ядро окорухового нерву, Мезенцефальне ядро трійчастого нерву,Червоне ядро, Ретикулярна формація, Чорна субстанція Важливі провідні шляхи середнього мозку:Кортико-спинномозкові шляхи, Спино-таламічний шлях. Важливими утворами середнього мозку є також червоні ядра і чорна речовина. Червоні ядра розташовуються вентролатеральніше центральної сірої речовини середнього мозку. У червоних ядрах закінчуються волокна передніх мозочкових ніжок, кірково-червоноядерні волокна і волокна з утворень стріопаллідарної системи. У червоному ядрі розпочинаються волокна червоноядерно-спинномозкового, а також червоноядерно-оливного шляхів, волокна, що йдуть в кору великого мозку. Таким чином, червоне ядро ​​є одним з центрів, що беруть участь у регуляції тонусу і координації рухів. При ураженні червоного ядра і його шляхів у тварини розвивається так звана децеребраційна ригідність. Вентральніше від червоного ядра розташовується чорна речовина, яка ніби відокремлює дах середнього мозку від його основи. Чорна речовина також має стосунок до регуляції м'язового тонусу. Основа ніжки середнього мозку складається з волокон, які сполучають кору великого мозку і інші утвори кінцевого мозку з нижчими утворами мозкового стовбура та спинного мозку. Велика частина основи зайнята волокнами пірамідного шляху.В глибині СМ є водопровід мозку оточений сірою речовиною, що має за своєю функцією відношення до вегетативної системи, а також з'єднує 4-й і 3-й шлуночки мозку. У нижньому відділі покришки середнього мозку розташовується ядро ​​ блокового нерва. Ядро блокового нерва іннервує верхній косий м'яз ока. На рівні середнього і верхнього відділів — комплекс ядер окорухового нерва. Його нейрони іннервують верхній, нижній і внутрішній прямі, нижній косий м'язи ока, а також м'яз, що підіймає повіку, парасимпатичні волокна, змінюють просвіт зіниць на дію світла. Ураження ядер окорухового нерва викликають опущення верхньої повіки, обмеження рухів очного яблука вгору, вниз, всередину, розходиться косоокість, двоїння предметів, розширення зіниці, порушення конвергенції і акомодації, а також синдром Вебера - ураженням окорухового нерва на стороні вогнища і геміплегією з центральним парезом м’язів обличчя і мови на протилежній стороні. При обширних, частіше судинних, процесах в середньому мозку із залученням ядер ретикулярної формації нерідко виникає порушення неспання і сну. Іноді спостерігається «педункулярний галлюціназ», що супроводжується в основному зоровими галюцинаціями: хворий бачить фігури людей і тварин, зберігає до них критичне ставлення.

87. Черепно-мозкові нерви, загальна х-ка, розташування ядер. Чепрепно-мозкові нерви Складають 12 пар.Кожна пара має власну назву і порядковий номер, що позначається римською цифрою. Нюхові нерви – І пара, зоровий нерв – ІІ пара, око руховий нерв – ІІІ пара, блоковий нерв –IV пара, трійничний нерва – V пара, відвідний нерв – VI пара, лицьовий нерв – VII, присінково- завитковий – VIII, язикоглоточний нерв – IX пара, під’язиковий нерв – XII пара. З головним мозком зв’язані 12 пар черепно-мозкових нервів, які забезпечують чутливість шкіри обличчя, слизової оболонки очей, порожнини носа, рота, глотки, гортані, а також іннервують м’язи обличчя, очей, язика, глотки, гортані. Вегетативні волокна черепно-мозкових нервів керують діяльністю слинних і слізних залоз, беруть участь в іннервації дихання. Серцевої діяльності, органів травного тракту. Крім того че6репно-мозкові нерви забезпечують роботу органів чуття, підтримують зв’язок ЦНС з рецепторами нюху, зору, слуху і смаку. Кожний із черепно-мозкових нервів виконує визначену функцію. Зоровий нерв проводить в головний мозок сигнали від зорових рецепторів ока, які сприймають світло і колір. Слуховий нерв забезпечує передачу в ЦНС інформації від сприймаючого слухового апарату внутрішнього вуха. Трійничний нерв, що складається в основному з чутливих нервових волокон, передає інформацію від рецепторів шкіри обличчя, слизові оболонки очей, ротової і носової порожнини, ясен і зубів.До рухових черепно-мозкових нервів відноситься лицьовий, око руховий, під’язиковий нерви. Лицьовий нерв іннервує м’язи обличчя (мімічні м’язи), окоруховий м’язи, що рухають очні яблука, під’язикові – м’язи язика. Особливе місце серед черепно-мозкових нервів займає блукаючий нерв в складі якого є рухові, чутливі і вегетативні нервові волокна. Рухові волокна іннервують м’язи глотки гортані, забезпечують акт ковтання і роботу голосових в’язок. Чутливі волокна передають в головний мозок інформацію від рецепторів слизової оболонки глотки і гортані, а також від смакових рецепторів задньої частини язика.Вегетативні волокна проникають в грудну порожнину грудної клітки. В черевну порожнину, регулюючи процес дихання, серцеву діяльність, органів травного тракту.

88. Організм як єдине ціле, зв*язок із зовнішнім середовищем. Механізми адаптації та компенсації.Організм — це єдине ціле. За допомогою нервової системи встановлюється зв'язок між усіма органами організму. Зміни в діяльності одного органа впливають на життєдіяльність усього організму. Так, досить вколоти шкіру, як це відразу ж позначиться на серцебитті, диханні, потовиділенні, скороченні м'язів і т. ін. Функціонування всіх систем організму контролюється центральною нервовою системою, яка забезпечує узгодженість їхньої роботи відповідно до умов зовнішнього постійно змінного середовища.Жоден живий організм не можна уявити поза навколишнього середовища і поза взаємодії з нею. З середовища організм одержує поживні речовини і кисень, у неї віддає кінцеві продукти обміну речовин. Середовище впливає на нього низкою своїх чинників: променистою енергією (світловий, ультрафіолетової, радіоактивної), електромагнітними полями, атмосферних і гідростатичним (для провідних водний спосіб життя) тиском, температурою, різними хімічними речовинами. Вона ж неминуче передбачає взаємодію з іншими живими організмами. Від навколишнього середовища організм безперервно отримує інформацію, на яку реагує у вигляді відповідних дій: ходи, мови (у тварин - видання тих чи інших звуків), міміки, поїдання їжі і т. п. Таким чином, живий організм безперервно пропускає через себе не тільки речовини та енергію, але і потік інформації. Система, що забезпечує сприйняття і переробку інформації щодо явищ зовнішнього і внутрішнього середовища організму, називається аналізатором, або сенсорною системою. Кожна сенсорна система сприймає тільки специфічний вид подразника. Усі сенсорні системи мають однакову загальну структуру: рецептор (сприймаючий утвір) — провідникові шляхи (чутливі нейрони) — нервові центри (ділянка кори головного мозку).У людини розрізняють п’ять основних сенсорних систем: зорову, слухову, смакову, дотикову та нюхову. Крім того, людина відчуває температуру, положення тіла в просторі, рухи, біль, спрагу, голод тощо. Адаптація — це спосіб, завдяки якому живий організм відповідає на вплив навколишнього середовища.Компенсація - вид пристосування; виникає в умовах патології в кожному пошкодженому органі і тоді, коли в організмі має місце його функціональна напруженість. Стадії компенсації: становлення, закріплення і декомпенсація.

89. Характеристика безумовна та умовно-рефлекторна діяльність нервової системи. Існують безумовні та умовні рефлекси. Безумовні рефлекси є вродженими і передаються спадково. Вони характеризуються стереотипною формою прояву і забезпечують пристосування організму до постійних умов. Безумовні рефлекси поділяються на прості і складні. До простих належать зіничний, сухожильний, кашлевий і т. ін.; а до складних — харчовий, захисний, дослідницький, орієнтувальний тощо. Складні безумовні рефлекси становлять основу життєдіяльності організму. Безумовні рефлекси виникають лише у відповідь на адекватні подразники і мають специфічне рецепторне поле. Центральна ланка рефлекторної дуги безумовного рефлексу знаходиться нижче від кори великих півкуль головного мозку. Це означає, що безумовні рефлекси є результатом діяльності підкоркових утворень і нижніх відділів центральної нервової системи. Функції підкоркових і нижніх відділів центральної нервової системи, які забезпечують прості стосунки організму із зовнішнім середовищем та злагоджену діяльність внутрішніх органів, становлять нижчу нервову діяльність. Умовний рефлекс — це реакція організму, яка засвоюється за певних умов у процесі індивідуального розвитку. Біологічна роль умов­них рефлексів полягає в розширенні діапазону пристосовних можливостей організму. Умовні рефлекси набуваються, змінюються залежно від умов, згасають, якщо потреби в них немає, виконують сигнальну (попереджувальну) функцію. Утворення умовних рефлексів є функцією кори головного мозку, а умовний рефлекс — одиницею вищої нервової діяльності. Вища нервова діяльність — це об’єднана діяльність кори великих півкуль, підкоркових утворень і нижніх відділів центральної нервової системи, яка забезпечує складні стосунки організму із зовнішнім середовищем. Утворення умовних рефлексів полягає у встановленні функціонального зв’язку в корі головного мозку між нервовими центрами умовного та безумовного подразників. Діяльність кори з утворення нових зв’язків виявляється в аналізі і синтезі. Корковий аналіз — це виокремлення інформації, яка закономірно збігається з іншими сигналами або діями організму. Корковий синтез — замикання зв’язку між центрами, які відповідають за сприймання різних сигналів або за різні дії організму. Утворення умовних рефлексів можливе: ● за наявності двох подразників — безумовного та індиферентного, який має стати умовним; ● коли дія умовного подразника починається раніш, ніж безумовного; ● за оптимальної сили подразників; ● за достатнього рівня збудливості кори;● за багаторазового повторення поєднаної дії подразників.Утворення умовного рефлексу в корі головного мозку супроводжується встановленням функціонального зв’язку між центрами збудження безумовного та умовного подразників. Незважаючи на те, що центральна ланка безумовного рефлексу міститься нижче від кори, збудження безумовного рефлексу поширюється в кору головного мозку, у своє коркове представництво.Корковим представництвом називається сукупність коркових нейронів, які збуджуються під час стимулювання безумовного рефлексу. Воно є тим анатомічним мостом, за допомогою якого здійснюється вища нервова діяльність. Основу функціональної взаємодії кори та підкоркових утворень становлять нервові шляхи, які з’єднують коркове представництво з центральною ланкою рефлекторної дуги безумовного рефлексу.Між корковим представництвом безумовного рефлексу і центральною ланкою умовного рефлексу, яка міститься в корі, виникає функціональний зв’язок, названий тимчасовим. Цей тимчасовий зв’язок є центральною ланкою дуги умовного рефлексу. Розрізняють рухові і вегетативні (серцеві, дихальні) умовні рефлекси. Умовні рефлекси можуть формуватися також на основі раніше набутих умовних рефлексів. Вони називаються умовними рефлексами вищого порядку і становлять фізіологічну основу навчання, формування трудових навичок і умінь.

90. Кінцевий мозок. Анатомо-фізіологічна х-ка великих півкуль. Архітектоніка кори.Кінце́вий мо́зок — є найрозвиненішою і у філогенетичному відношенні новою частиною головного мозку, що безпосередньо пов'язана з найбільш складними проявами психічної та інтелектуальної діяльності людини. Кінцевий мозок розвивається з переднього мозкового міхура, складається з сильно розвинених парних частин — правої і лівої півкулі і з'єднує їх серединні частини. Півкулі розділені поздовжньою щілиною, в глибині якої лежить пластинка білої речовини, що складається з волокон, що з'єднують дві півкулі, — мозолисте тіло. Під мозолистим тілом знаходиться звід, що представляє собою два вигнутих волокнистих тяжа, які в середній частині з'єднані між собою, а спереду і ззаду розходяться, утворюючи стовпи і ніжки зводу. Спереду від стовпів зводу знаходиться передня спайка. Між передньою частиною мозолистого тіла і зведенням натягнута тонка вертикальна пластинка мозкової тканини — прозора перегородка.Півкулі великого мозку покриті зверху корою мозку — шаром сірої речовини, утвореного нейронами з понад 50 різновидів. Під корою у великих півкулях знаходиться біла речовина, що складається мієлінізованих волокон, більша частина яких з'єднує кору великих півкуль з іншими відділами і центрами головного мозку. В глибині білої речовини знаходяться скупчення сірої речовини — базальні ганглії. Шар білої речовини, що зветься внутрішньою капсулою, відмежовує півкулі від таламусів проміжного мозку. Великі півкулі головного мозку Передній мозок у людини складається із сильно розвинутих півкуль і середньої частини, що з'єднує їх. Права і ліва півкулі відділені