Скрипковий класичний стиль в творах віденської школи. Й.Гайдн (1732-1809 рр.).

1. Квартети Й.Гайдна.

2. Еволюція жанру квартету.

3. Інструментальні концерти Й.Гайдна.

4. Соната № 7.

 

 

Й. Гайдн написав:

- 104 симфонії /не враховуючи загублених/

- 83 струнних квартета

- 46 тріо смичкових

- 41 тріо для скрипки, віолончелі і фортепіано

- 21 тріо для 2-х скрипок і віолончелі

- 11 змішаних для духових і струнних

- 34 сонати для фортепіано

- 8 сонат для скрипки і фортепіано

-12 концертів для різних сколюючих інструментів у супроводі оркестра /4 скрипки, 4 віолончелі, 1 флейта, 1 для контрабаса, 2 для смичкового баритона/

- 1 симфонія – концерт для скрипки, віол, гобоя, фагота і оркестра

- 35 концертів для клавіра

- 13 дивертисментів з клавіром

- 47 дивертисмента для струнних

- 126 тріо для баритона /смичкового/ альта, скрипки, віолончелі

- 6 дуетів для скрипки і альта

 

 

1. Квартети Й.Гайдна.

 

Й.Гайдна вважають батьком симфонії і квартету, засновником класичної інструментальної музики, родоначальником сучасного оркестру. Серед інструментальної музики Гайдна основна кількість творів – це квартети, їх 83 (останній незакінчений, тільки 2 частини).

Відомі квартети: ор. 1-3 № 1-18 – 1755 р. – написана першою

ор. 9 № 19-24 – 1769 р.

ор. 17 № 25-30 – 1771 р.

ор. 20 № 31-36 – 1772 р. «Сонячні квартети»

Російські, ор.33 присвячені Павлу І: № 37-42 – 1778-1781 рр. – російські.

Прусські, присвячені Вільгельму ІІ:

ор. 50 № 44-49 – 1787 р.

ор. 54 № 50-56 – 1788 р.

ор. 55 № 57-62 – 1790 р.

ор. 64 № 63-38 – 1790 р.

«Апонні квартети» ор. 71 і 74 № 69-74 – 1793 р.

ор. 76 № 75-80 – 1797 р.

ор. 77 № 81-82 – 1799 р.

ор. 103 № 83 – 1803 р.

Перший квартет написаний у 1755 р. Й.Гайдн приймає участь в домашніх концертах поміщика Карла Фюнберга в якості скрипаля. Крім Гайдна в квартеті грали 2 прихильника: священик і управляючий маєтком, а також віолончеліст-професіонал.

Перші свої квартети Гайдн ще не називав квартетами, давав їм назви «Divertimenti», «Notturni», «Quadri». Виконували всі жанри від серенади до концерту та інші.

Попередником квартетного жанру була творчість чеського композитора Яна Цаха (1699-1773 рр.).

Перші 18 квартетів (ор.1-3) характеризують ранній період квартетної творчості Й.Гайдна. Перші 12: 5-часні (тільки 5-й – 3-хчасний). Всі вони є пережитками попередніх жанрів сюїти і оперної увертюри. складались з 5 частин: 2 швидкі, 1 повільна, 2 менуета. Форми використовуються різні – сонатні, рондо, варіаційні, сонатна.

Не тільки швидкі частини але й повільні були написані в сонатній формі, але ця сонатна форма ще мало розвинена.

Фактура перших квартетів проста, немає віртуозного виконання техніки.

Історичне значення ранніх квартетів: виділення самого жанру струнного квартету, сміливе використання гомофонії, жвава музична мова, народність інтонацій.

Німецький критик Ернст Гербер писав: «Вже його перші квартети викликали сенсацію. Вони сміялись і раділи, інші кричали про музичні забавки. Але всі швидко звикли до цієї манери».

 

2. Еволюція жанру квартету.

Й.Гайдн грав на скрипці і віолончелі. Поступав до князя Естергазі в оркестр капельмейстером.

З 1762 р. познайомився і потім дружив з Карлом Діттерсдорфом – австрійським композитором. Він також був прекрасним скрипалем і сприяв підвищенню майстерності Й.Гайдна (випадок у пивній).

В якості соліста Гайдн виступав рідко. Коли він був вже в похилому віці, він зізнавався Гризенгеру: «Я не був чарівником в жодному інструменті, але я знав силу і дію всіх; я непогано грав на клавірі і співав, міг також виконати концерт на скрипці». Й.Гайдн віддавав перевагу грі на альті (рідко на скрипці) в квартеті.

Був випадок у Відні, коли молодий скрипаль Карл Кім був засмучений грати перед Гайдном. Гайдн сказав: «Тільки сміливіше, юначе! Тобі нічого мене боятись, я сам поганий гравець» (випадок у крамниці продавця нот).

Після появи перших квартетів Гайдн значно прогресував у створенні нових опусів. Ор. 9,17,20 написані для скрипаля-віртуоза Луїджі Томазіні. Всі ці квартети ще не дають того перелому, який сам Гайдн відмічав після створення російських квартетів (ор.33). вони багаті цікавими і прогресивними ідеями квартетного мислення. Так, квартети ор.20 сильно порушують квартетну образність і майстерність Гайдна. У інструментів більш самостійні голоси, відчуваються пошуки гармонії.

Квартет № 34 D-dur (ор. 20 № 4) «Свара у Венеції» складається з 1 частини – відрізняється багатством тематичного матеріалу, волею, драматизмом, цікавими гармонічними кольорами і ритмом. Використовується цікавий прийом використання гармонічних відхилень (у Бетховена в «Героїчній симфонії»). Менует цього квартету має назву alla Zingarese (по-циганські) дуже мальовнича мелодія фольклорного складу. Використовує тритони – витоки романтизму.

В цілому, для групи квартетів ор.20 характерно захоплення поліфонією.

До 1778-1781 рр. відносяться «російські квартети» ор.33, присвячені великому князю Павлу (у майбутньому російському імператору Павлу І). він знаходився у Відні разом з дружиною Марією Федорівною, яка брала уроки гри на клавірі у Гайдна. Гайдн говорив про ці квартети, що вони написані в особливій манері. В ці квартети Гайдн переносить досягнення своїх симфоній і сонат 70-х років – патетичний стиль, майстерність фактури, тематичну розробку. Водночас відбувається подальший розвиток квартетного складу мислення, розвивається камерність. Ор.33 № 41 «Пташиний квартет».

І частина – пісня солов’я та цвірінчання інших пташок. Менуету немає, замість нього легке скерцо. В Adagio – урочистий спокій лісу. Широка вільна мелодія ллється на фоні шелесту листя, що трохи колихається під легким вітерцем у полуденну спеку. У фіналі дзвінко кукує зозуля і всі мешканці лісу повторюють за нею. Весело летять від одного інструменту до іншого короткі мотиви. Їх змінює угорська мелодія. І знову звучать веселі пташині голоси.

1787 р. – 6 квартетів ор.50 і в наступному 1788 р. – 3 квартети тв.54 і 3 квартети тв. 55 – тв. 64 – 1790 р.

Квартети ор.50 отримали назву «прусських», були присвячені королю Фрідріху Вільгельму ІІ. В них Гайдн використовує переклички інструментів, співучість, мелодична лінія інтенсивно розвинена. Дає віолончелі більш розвинуту партію (№ 6 «Лягушиний»).

Квартети 1793 р. ор.71,74 були подальшим розвитком стилю Гайдна на шляху до віртуозно-майстерної музики. Останні струнні квартети Гайдна завершують розвиток його квартетного стилю.

6 квартетів ор. 76 № 75-80, присвячені Йозефу Ердьоді. Тенденція до витонченості, зростає емоційно-образна індивідуалізація, близькі Моцартовським. Належать до кращих зразків пізньої камерної творчості композитора. Чарльз Бьорні відмічає, що вони «повні винахідливості, вогню, гарного смаку та нових ефектів». Коло образів від народно-жанрових до підвищено-ліричних і трагічних настроїв.

Майстерність написання інструментальних партій, їх рівномірність, тональну різнобарвність можна порівняти із зрілими квартетами В.А.Моцарта, вони попереджали Бетховенські квартети і камерний стиль романтиків.

Характерне всьому циклу сполучення жанрового і лірико-драматичного, гумористичного і серйозного початків відчуваються вже в першому квартеті G-dur тв..76 № 1 № 75.

І частина Allegro con spirit гол.п. від віолончелі до 1 скрипки пп. – не нова, складається з фігурацій, модуляції, мажорно-мінорне співставлення зак.п. – нова тема народно-пісенного характеру.

ІІ частина Adagio sostenuto в сонатній формі C-dur світла.

ІІІ частина Менует Presto можна порівняти з Бетховенським скерцо. Середина фугована, основна мелодія 1 скрипки у супроводі інших інструментів.

IV частина Фінал Allegro ma non troppo в сонатній формі г.п. – драматична,, п.п.в мажорі – в репризі перемагає мажор.

Квартет № 78 ор. 76 № 4 – гнучкість емоційних переходів і контрастнів, хроматичних оспівувань, зміна мажору і мінору в тріо. Фінал – танцювальний.

Два квартети у 1799 році присвячені князю Й.Любковичу тв..77 № 1 – пластичність, ритм.

Останній 83 квартет B-dur ор. 103 написаний у 1803 р. В ньому 2 частини, хоча композитор писав 3 роки, залишився незакінченим. Гайдн був людиною з гумором, замість 2-х останніх частин в партитурі квартету відбиток нотного вислову з візитної картки Гайдна, якою він користувався протягом останніх років життя на ній був уривок пісні Гайдна «Старик» зі словами «Силы меня покинули, стар и слаб я стал». М.І.Глінка писав, що він віддає перевагу Гайдну, як композитору квартетів.

Дж.Россіні сказав: «Прелестные произведения эти квартеты, какое изумительное сочетание инструментов. У всех крупных композиторов красивые модуляции, но модуляции Гайдна всегда обладают для меня совершенно особой, своеобразной прелестью».

Квартет ІІ тв. 2 № 5.

І частина Соната Allegro, безтурботний настрій. Тема у 1 скрипки (г.п.) потім пасажами, переходить в п.п. до альта.

ІІ частина Менует-безтурботність змінюється похмурим епізодом (тріо).

ІІІ частина повільна гол.п. у 1 скрипки п.п. – відрізняється гостирим ритмом.

ІV частина Менует – більш грубуватий, побудований на перекликаннях інструментів. У тріо тема у альта і 2 скрипці.

V частина Фінал – коротка частина квартету. Життєрадісний характер, стрімкість, пасажі.

 

3. Інструментальні концерти Й.Гайдна.

Концерт для віолончелі з оркестром D-dur (ор.101) написаний в 1783 р. Ясний, життєрадісний тон музики, простота, безпосередність мелодії, класична якість і завершеність форми – такі головні риси цієї 3-х частої композиції, побудованої за принципами темпового контрасту.

І частина. Allegro moderato - сонатне allegro – заснована на близьких за характером темах.

ІІ частина Adagio – одна наспівна лірична тема – композитор використовує принцип діалогічності (у соліста, потім у оркестру).

ІІІ частина Rondo Allegro. Широко використовував прийом перекликання у ясних тонах, звучність оркестру.

Виконує Д.Шафран народився у 1923 р. в родині С.Петербурзьких музикантів, з 8 років займається грою на віолончелі під керівництвом батька. В 10 років поступає в 10-річну школу, займається у Штриммера. В 11 років виконує «Варіації на тему рококо» П.І.Чайковського. 1937 р. – 1 премія на Всесоюзному конкурсі виконавців. Лауреат 2-х Міжнародних конкурсів: ІІ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів в Будапешті (1949 р.) та ім. Гануша Вігана в Празі (1950 р.). У 1952 р. отримав звання лауреата Державної премії СРСР. В 1959 р. Д.Шафрану – першому з радянських музикантів – вручений диплом почесного члена Музичної Академії артистів в Римі.

Концерт № 1 для скрипки з оркестром C-dur

І частина Allegro moderato

ІІ частина Adagio

ІІІ частина Presto Фінал

Виконує Ісаак Стерн. Народився 21.07.1920 р. в Кам’янець-Подільському. Американський скрипаль. З 1921 р. мешкає в США. Спочатку навчався у матері на фортепіано. В 1930-1937 рр. у С.петербурзькій консерваторії у Бліндера по класу скрипки. В 1937 р. – Нью-Йорк у Персінгера. В 11 років дебютував як соліст з симфонічним оркестром Сан-Франциско під керівництвом Монтьо, виконував з Бліндером концерт для 2-х скрипок І.С.Баха. концертував з Лос-Анджелеським філармонічним оркестром. У 1937 р. вперше виступив у Нью-Йорку. У 1950-1952 рр. – грав на фестивалі в Празі разом з Пабло Казальсом. Розквіт виконавської діяльності відноситься на 50 років, коли гастролював в багатьох країнах Європи. З 1961 р. виступає у заснованому ним тріо з піаністом Істоміним і віолончелістом Роузом.

Прагне до великої форми сонат і концерту. Простота, шляхетність стиля. Знімався у фільмі з Е.Ізаї «Сьогодні ми співаємо», 1952 р.

 

4. Соната № 7.

Поряд із симфоніями і квартетами широко відомі фортепіанні і скрипкові сонати Гайдна. За характером і за формою вони схожі з його симфоніями, дещо меншими за масштабами. В той час як класична симфонія уявляє собою цикл з 4-х самостійних частин, сонати Гайдна складаються з 2-х або 3-х (відсутня частіше повільна частина, а іноді швидкий фінал). Жвавість, активність, гумор, життєрадісність поряд з технічною майстерністю складають характерні риси музики Гайдна.

Соната № 7 для скрипки і фортепіано

І частина Allegro moderato

ІІ частина Andante

ІІІ частина Final Vivace

Виконує Ігор Політковський. Народився у 1930 р. в Москві, в сімї відомого співака Великого театру. Грати на скрипці почав з 6 років. Навчався у музичному училищі при Московській консерваторії в класі професора Ю.Янкелевича, а з 1950 р. в Московській консерваторії в класі професора Д.Ойстраха. блискавично закінчив консерваторію у 1956 р., вдосконалювався в аспірантурі. Ойстрах дав високу оцінку обдарованості свого учня. Він казав: «У Игоря Политковского великолепное чувство стиля, красивый, теплый, певучий звук, великолепная техника, ему близки романтически-приподнятые произведения, которые он исполняет с присущим ему темпераментом и подлинно артистическим мастерством».

Ще студентом він отримав звання Лауреата на Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у м. Бухарест, 1953 р. у 1955 р. він увійшов до числа переможців одного із самих складних конкурсів ім.. Бельгійської королеви Єлизавети в Брюсселі (10 премія). Пізніше Політковський стає Лауреатом Міжнародного конкурсу ім.. Жака Тібо в Парижі,1957 р. (4 премія). З 1957 р. Заслужений артист Грузинської РСР. З 1956 р. соліст Всесоюзного гастрольно-концертного об’єднання. У 1961 р. в Генує – лауреат конкурсу Паганіні (5 премія). З 1966 по 1971 рр. – викладач Тбіліської консерваторії. З 1969 р. – доцент. З 1968 по 1971 рр. – художній керівник камерного оркестру Грузинської РСР. Виконує сонату Й.Гайдна з розкішним відчуттям стилю, передає легкість і граційність цієї музики.

 

 

ТЕМА VІ

 

 

В.А.Моцарт (1756 – 1791 рр.)

1. Твори для скрипки В.Моцарта. Моцарт – виконавець.

2. Квартети В.Моцарта.

3. Сонати для скрипки і фортепіано.

4. Скрипкові концерти Моцарта – шедеври скрипкового мистецтва.

5. Концертна симфонія для скрипки і альта з оркестром Es-dur.

 

 

1. Твори для скрипки В.Моцарта. Моцарт - виконавець.

В.А.Моцарт написав 626 творів, з них інструментальна музика для струнних інструментів: сонати для клавіру і скрипки – 35 творів (32 дійшли до нас), сонати для клавіру, скрипки і віол – 6 творів, квартети – 25 творів (з них визначний ор.10 – 10 кв.), квінтети – 6 творів, концерти для скрипки з оркестром – 7 творів (з них дійшло до нас 5), тріо – 7 творів, дивертисменти – 21 твір.

Крім цього Моцарт писав змішані ансамблі: квартети для флейти, скрипки, альта, віолончелі; квінтет для валторни і струнних інструментів; сонати для фагота і віолончелі. Твори малої форми: 7 менуетів для 2-7 скрипок і басу; концерт-рапсодія для скрипки з оркестром; адажіо для клавіру і скрипки; c-moll, Andante і алегрето для клавіру і скрипки; 4 прелюдії для струнних тріо до фуг; 5 фуг І.С.Баха – переклад для струнного квартету, дует для скрипки і альта; адажіо і фуга для струнних інструментів. Адажіо і рондо для скляної гармонії, флейти, гобоя, альта і віолончелі; варіації для клавіру і скрипки; концерт-симфонія для скрипки і альта.

Якщо говорити про інструментальну музику Моцарта, неможливо зупинитись на його таланті виконавця. Він чудово грав на клавірі (велика кількість творів для цього інструменту: концерти, сонати, фантазії тощо).

Першості Моцарта-виконавця не міг ніхто суперечити. Він був самим популярним, самим визначним улюбленим музикантом Відня, переможцем у змаганнях із всесвітньо відомими виконавцями. Славнозвісний лондонський віртуоз Клементі, який змагався з Моцартом, був вражений геніальною вільністю його імпровізації і його натхненною і в той же час суворою грою. Брав участь у концертах щоденно – 2 рази в день, причому кожен раз виконував нові твори. Як імпровізатор Моцарт на естраді не знав собі рівних, друзі його стверджували, що той, хто не чув його імпровізацій, взагалі не має уявлення про Моцарта. Одного разу в Лейпцигу він покликав до себе одного старого скрипаля і вночі довго імпровізував для нього, потім встав і сказав, що тепер той почув справжнього Моцарта: «Остальное умеют и другие». Був випадок, коли він написав сонату для скрипальки, а собі не встиг дописати партію і імпровізував прямо на сцені.

 

2. Квартети В. Моцарта.

Звернемось тепер до камерної музики для струнних інструментів. Дослідник камерної музики Ейнштейн писав, що камерна музика XVIII ст., призначена для одних струнних звучить серйозніше ніж камерна музика, в якій приймає участь клавір.

Розвиток струнного квартету протікає в більш високій сфері, ніж розвиток клавірного тріо.

Квартети. 1-й написав 15 березня 1770 р. в готелі в Лоді. У 1-му квартеті Моцарта оживають середні голоси. До Моцарта був розподіл парний: 1-2 скрипки – соло і альт, віолончель – акомпанемент. У Моцарта 1-а скрипка ведуча, віолончель її підтримує, але 2 скрипка і альт вже вставляють своє слово. Симфонічний початок сполучається з концертним, оркестрове не дуже відрізняється від камерного; тобто у Моцарта є такі твори (серенади), які можна перетворити на симфонії (скоротивши частини), а якщо зменшити склад виконавців – в дивертисменти. Так, наприклад, «Маленька нічна серенада» може бути виконана в різних складах (для оркестру або камерного ансамблю).

Перший квартет Моцарта – ще не квартет. Він служить переходом до квартетної музики початку 70-х років. В цьому квартеті він наслідує Дж. Саммартіні (Adagio, Allegro і Менует з тріо – Міланська школа). Моцарт завжди цінив свій 1-й квартет. В кінці 1773 р. він додав до нього Рондо. Так, між 1770-1774 рр. Моцарт став квартетним композитором. Квартетна творчість Моцарта розподіляється на 2 великі групи творів. До однієї з них входять 10 великих квартетів: 6 з ор. 10 (хофмейстер – квартет) і 3 останніх Прусських квартети ор.18 (починається вона з квартету D-dur К. 387). Інша група об’єднує все, що написано до 1783 р., а саме 3 підгрупи ранніх квартетів.

Зупинимось на квартетах ор. 106 квартетів, присвячених Й.Гайдну, у супроводі листа-присвячення. До цього часу Гайдн написав російські квартети (ор. 33) і Моцарт захоплювався ними. Моцарт навчався у нього як майстер у майстра, але Моцарт не дав придушити себе як музиканта. Він використовує ті ж форми, що і Гайдн, але вже зовсім інша музика, інший стиль. В квартетах ор.10 Моцарт закінчив свій стиль – це музика, народжена музикою, «профільтроване мистецтво».

Квартет № 19 ор.465 (С- dur) належить до останнього періоду творчості Моцарта. Він написаний в 1785 р., завершив групу квартетів, присвячених Й.Гайдну і відповідає класичній зрілості жанру. Глибина змісту, масштабність форми, використання прийомів поліфонічного розвитку, індивідуальність партій кожного з 4-х інструментів.

І частина. Повільний вступ складається з багатьох поліфонічних тем в 4-х голосах. Для Моцарта це було незвичним, відносили до помилок переписуючого. Гол.п. – енергійний вступ. Зв.п. розробляються мотиви гол.п., поліфонічна група п.п. обрамлена пасажами в партіях скрипки, альта і віол. В центрі п.п. – витончена мелодія, яка нагадує веселих героїнь Моцартовських опер (у 2-х скрипок, потім у 2 скрипці і у віол). Середня частина – поліфонічний розвиток. В репризі всі теми проводяться насичено і стисло.

ІІ частина. Тип Моцартовського мелодизму 2-ї теми.

ІІІ частина. Менует, використовує контрастне звучання, сколюючі проти всієї маси звучання, нерідко в унісон. Тріо – в мінорі.

IV частина. Близький Гайдну г.п., як в І частині – багато тем.

За цими квартетами слідує квартет Хофмейстера (друг і видавник) – присвячення, узагальнення досвіду попередніх квартетів. Унісон, дует-гра ансамблевих пар, серйозність в мінорі, потім розрядка напруги і канон між 1-ю скрипкою і віолончеллю, випереджає Шуберта. В менуеті кожен голос має свою лінію. К. 499 Прусські квартети (К. 575, 589, 590) складають особливу групу, тому що вони присвячені віолончелісту-любителю королю Фридриху Вільгельму в Берліні, написані, враховуючи його «віртуозність». У всіх частинах перше місце відведено віолончелі, а 2 скрипки і альт відходять на другий план. Ця музика життєрадісна, не дивлячись на душевну кризу композитора.

3. Сонати для скрипки і фортепіано.

Писати твори для клавіру і скрипки Моцарт почав у Мангеймі, коли йому вже виповнилось 22 роки. До Мангейма існують 4 ранніх опуси (≈16) сонат, уявляють собою цінність, для зростання Моцарта-композитора. Це не більш, як проба пера молодого композитора, як навчальні сонати для клавіру у супроводі скрипки. Жоден скрипаль не був би задоволений партією скрипки в ранніх сонатах. Скрипка супроводжує клавір в терцію і взагалі виконує колористичну функцію, як заповнення акордових сполучень, тримається в середньому регістрі, нижче партії правої руки на клавірі.

Перелом у світогляді Моцарта відбувся після того, як він познайомився в Мюнхені з 6-ма сонатами Шустера. В цих сонатах першість скрипки визначалась дуже чітко. Це ж є новим в мангеймських або, як їх ще називають, псфальських скрипкових сонатах ор.1, присвячені жінці Карла Теодора Марії Єлізаветі, одну з них – Тенрезі П’єрро – дочці господаря будинку Серраріуса. В цих сонатах відчувається дійсно «концертуючий» початок скрипки. Вона вже не задовольняється випадковими окликами, або імітацією, вона тепер чергується з партією фортепіано.

Соната К.304 – e-moll одне з див творчості Моцарта. Виникнув з глибини почуттів, поборов принцип чергування, діалогічної побудови, вона підіймається в галузі драматичного мистецтва, торкається творчості Л.Бетховена.

В більш пізніх сонатах все ж зустрічається розділення партій ор.2 – мають назву «6 сонат для клавесину або фортепіано у супроводі скрипки», присвячені Йозефі Аунхаммер (піаністка). Ці сонати єдині за стилем оскільки збагачені новими думками генія-автора. Вони блискавичні і відповідають природі інструмента. При цьому акомпанемент скрипки так природно пов'язаний з партією клавіру, що обидва інструменти рівноправні, існує діалог між ними.

Сонати К.376 і 377 підтвердження цього.

К.376 F-dur блискавична, з «ніжним» Andante B-dur і граційним (в унісон) Рондо.

Наступні твори для клавіру і скрипки літо-осінь 1782 р. не закінчені – під час душевної кризи. Для жінки написав К. 396,409. Завершують формування жанру сонати B-dur К.454, 481,526. Цікаво, що К.454 написана для блискучої скрипальки Стріни Заккі з Мантуї. Він повинен сам був грати її на концерті, але напередодні Моцарт встиг дописати тільки партію скрипки, так що свою він імпровізував вже на сцені, дивлячись в чистий аркуш папера. Після цих сонат він написав сонатину К.547. а далі вже перейшов в іншу творчу сферу – став писати тріо для клавіру, скрипки і віолончелі.

4. Скрипкові концерти Моцарта – шедеври скрипкового мистецтва.

Скрипкові концерти створені в Зальцбурзі з квітня до грудня 1775 р. B-dur (К.207), D-dur (K.211), G-dur (K.216), D-dur (K.218), A-dur (K.219).

Так званий «Аделаїда-концерт», написаний ≈ 1776 році у Версалі є містифікацією творчості Фріца Крейслера.

З 27 листопада 1770 р. Моцарт обіймав посаду концертмейстера в капелі князя-архієпископа і повинен був попрацювати для свого службового інструменту. Концерти написані ним з присутнім йому честолюбством. Вони менш галантні за інші твори, але достатньо цікаві. В будинку батька Моцарт глибоко вивчав концерти Тартіні, Джемініані, Локателлі, а під час італійських поїздок познайомився з творами молодшого покоління – Нардіні, Пун’яні, Боккертіні та ін.

1 скрипковий концерт B-dur – відчувається відгук минулого. Це фігурації сколюючої скрипки, близькі до стилю Кореллі і Вівальді, це – жвавість кожного такту, надлишок тематичного матеріалу → ніяких моцартовських «сюрпризів». Через рік – в 1776 р. – Моцарт змінив фінал Рондо (К.269).

Всі 5 концертів дуже мало схожі на віртуозні, поступаються дивертисментам, у Паганіні би вони викликали в цьому плані усмішку.

У 2-му концерті D-dur, написаному в липні 1775 р. теж є Рондо. Починає соліст, потім вступає з цією темою оркестр. Тут є і енергійні і мінорні епізоди, тема зворушлива, менуетного характеру не втрачає своєї свіжості у повтореннях. Чергування solli i tutti тут схематичні, соліста підтримують тільки верхні голоси струнних, що нагадує Вівальді.

Такий же супровід ми бачимо і в останніх 3-х концертах того ж року, але в них немає вже нічого з минулого. Тут вже присутній новий дух – дух Моцарта. Віртуозам нашого часу мало відомі перші 2 скрипкових концерти, останні ж 3 відомі добре. Їх виконують часто і це зрозуміло.

3-й концерт G-dur – все значно глибше і багатше. Замість Andante – Adagio, D-dur звучить зовсім по-новому. У всіх 3-х час тинах моцартовські «сюрпризи» різного характеру. Наприклад, в репризі І ч. під час речитатива сколюючої скрипки несподівано «заговорив» весь оркестр, іноді вставляє гумористичні цитати духових тощо.

Концерт № 4 D-dur – дуже відрізняється від свого попередника. Він звучить чуйніше. Тут він слідує зразку концерту Боккеріні. До чуттєвості, притаманної Боккеріні, Моцарт привніс живість духа і дотепність.

Andante cаntabile перетворилось в безперервний спів скрипки, як освідчення.

А Рондо поєднало італійський вплив з французьким. Тут, як і в 3-му концерті зявляються гумористичні епізоди гавот і мюзетта, які Моцарт в листах називав страсбурзькими. Цей концерт закінчується завмираючим pianissimo – він розрахований на натхненне сприйняття, а не на ефект.

Концерт А-dur № 5 – підсумовує все краще, що пов’язане з Моцартом в попередніх концертах. Він підіймається від концерту до концерту не тільки зовнішньо. За блискавичністю, задушевністю і дотепністю 5-й концерт неперевершений.

Нова середня частина К.261, яку Моцарт створив в кінці 1776 р. спеціально для скрипаля Брунетті. В крайніх частинах всюди сюрпризи і в І ч. напів імпровізаційна «саморекомендація» скрипки, яку Моцарт перейняв у Ф.Баха. Чергування граційності (в маршевому русі), завзяття і лукавства. Рондо – гумористичний вибух в турецькому стилі. Гучне tutti a-moll в цьому турецькому інтермецо Моцарт взяв у себе з балету «Ревнощі в Сералі», написаного в Мілані в 1773 р. Цей твір Моцарта 20 років є останнім скрипковим концертом, який дійшов до нас в справжньому вигляді.

2 більш пізніх скрипкових концерти - D-dur (К.271-а) створив Моцарт приблизно в липні 1777 р. і інший Е-dur (К.268) в кінці 1780 р. Один з них дійшов до нас не в тому вигляді,як був написаний Моцартом. Щодо іншого, то навряд чи мюнхенський юнак-скрипаль Іоганн Фр. Екк, який доробляв цей твір, мав тільки трохи І ч., або початкові фрази Рондо, інше – груба підробка.

5-й концерт Моцарта (К.219) звучав в програмах частіше інших творів композитора, неодноразово записувався на платівки. Це запис гри Д.Ойстраха від 27.11.1972 р. з концерту в залі Західноберлінської філармонії. Грає з об’єднаним європейським молодіжним оркестром під керівництвом Герберта фон Караяна. Свіжість сприйняття і передачі моцартовської музики, ідеальні темпи, чеканність ритму в Allegro, співучість в Adagio, рідка безпосередність і грація у фіналі Рондо – так визначені риси трактування Ойстраха.

 

5. Концертна симфонія для скрипки і альта з оркестром Es-dur.

 

Останнім словом Моцарта в галузі Sinfonia concertante є створення в Зальцбурзі твору для скрипки і альту з оркестром (К.364) Es-dur, він схожий з п’єсою в цій тональності для клавіру.

В цій симфонії Моцарт підсумував досягнення ним в концертних частинах серенад, їй притаманні монументальність і величність, зрілість композитора і художника.

І частина Allegro maеstoso (панують мотиви симфонічні або кантабільні (п.п.)) відповіді гобоїв на репліки струнних, потім валторни з гобоєм вступають до діалогу з pizz струнних. Чудова активність оркестру, в якому кожний інструмент говорить на своїй мові – гобої, валторни і група струнних, завдяки розділу альтів, стала звучати соковито і тепліше. Ліричне чергування 2-х солістів в Andante перетворюється у дійсно жваву бесіду.

ІІ частина с-moll – альт відповідає на жалобу скрипки вводить у м’який Es-dur.

ІІІ частина Фінал Tempo contradanz. Веселий, багатий на несподіванки альт нотований в D-dur’і, тобто повинний бути настроєний на півтону вище – звучить світліше. Виділяється краще в tutti, каденції виписані, вони пластичні, короткі і гарні.

Подвійний концерт для скрипки і альта вінчає досягнення Моцарта в галузі скрипкового концерту.

ТЕМА VІІ