Діагностика стану технічного розвитку підприємства

У силу різних причин рівень стану технічного розвитку різних підрозділів і ділянок підприємства зазвичай істотно відрізняється. На одних ділянках і підрозділах переважає ручна праця, на інших - механізований, на третіх - автоматизований. На одному й тому ж підприємстві одна продукція є новою, конкурентоспроможної і знаходиться в стані росту життєвого циклу виробу, інша - на стадії насичення попиту і не втрачає своєї конкурентоспроможності, третя може знаходиться на стадії загасання життєвого циклу.

Всі ці обставини та умови вимагають від підприємства проведення періодичної перевірки аналізу та оцінки або діагностики стану технічного розвитку окремих підрозділів і підприємства в цілому, щоб визначити свій науково-технічний потенціал і свої можливості для успішної діяльності на ринку.

Отже, діагностика стану технічного розвитку повинна дати відповідь на питання - які ділянки підприємства відстали у своєму технічному розвитку, що потрібно в зв'язку з цим зробити і в якій послідовності, які фінансові і матеріальні ресурси слід вкласти в слабкі або "вузькі місця", щоб підвищити науково-технічний потенціал підприємства в цілому і тим самим забезпечити економічну безпеку підприємства.

Так, рівень технічного оснащення праці визначається показниками фондоозброєнності, технічної та енергоозброєності праці. При цьому фондоозброєність визначається як відношення балансової вартості ВПФ до чисельності робітників у найбільшу зміну - зазвичай першу. Технічна озброєність визначається як відношення балансової вартості активності частини ВПФ на кінець року до чисельності робітників у найбільшу зміну. Енергоозброєність праці визначається як відношення витрат електроенергії до кількості відпрацьованих людино / годин.

Технічний стан ВПФ оцінюється такими показниками: коефіцієнтом зносу і коефіцієнтом придатності. Відповідно, коефіцієнт зносу розраховується за формулою

К _ізн = І / ОФ _б .

Коефіцієнт придатності

К _г = 1-К _ізн .

Іншими словами, чим більше коефіцієнт зносу, тим нижчий ступінь придатності ВПФ для забезпечення ефективності господарської діяльності підприємства. При цьому всі ці показники визначаються по видах і групам ВПФ, по виробничим підрозділам і по підприємству в цілому.

Рівень прогресивності застосовуваної технології вимірюється показниками:

1) питомою вагою технологій за трудомісткістю або обсягом виробництва продукції;

2) середнім віком застосовуваних технологій;

3) коефіцієнтом використання сировини і матеріалів.

Технічний рівень обладнання, що застосовується вимірюється показниками:

1) питомою вагою прогресивних видів у загальній кількості;

2) питомою вагою технічно і економічно застарілого обладнання в загальному його кількості, а також продуктивністю (потужністю), надійністю, довговічністю, матеріалоємність.

Щоб відповісти на питання про рівень стану технічного розвитку підприємства в цілому та окремих його підрозділів необхідно використовувати сукупність наведених вище показників. Так, щоб визначити рівні механізації та автоматизації виробництва слід визначити загальну трудомісткість усього обсягу продукції, відповідно трудомісткість усього обсягу випуску продукції із застосуванням засобів механізації і автоматизації. Наприклад, якщо трудомісткість усього обсягу виробництва складає 10000 ч / годин трудомісткість продукції, яка виготовляється із застосуванням засобів - 5000 год / годин і відповідно засобів автоматизації - 2000 год / годин, то рівень механізації виробництва складає: 0,5 = 5000/10000, а рівень автоматизації 0,2 = 2000/10000. У цьому випадку питома вага ручної праці в загальній трудомісткості виробництва складе 0,3 або 30%.

Розрахунок перерахованих показників по цехах і видах обладнання дозволяє визначити шляхом порівняльного аналізу та оцінок рівень стану техніко-технологічних підрозділів і програмувати їх залежно від цього рівня для того, щоб попередньо встановити, які підрозділи потребують проведення першочергових заходів для підвищення рівня технічного розвитку. Остаточне ж рішення з цього приводу застосовується в залежності від оцінки економічного, соціального та екологічного збитку, принесеного підприємству відсталістю його техніко-технологічної бази.