Сутність і характер праці.

Праця — це діяльність людини спрямована на одержання корисного результату у задоволенні своїх матеріальних та духовних потреб. Праця як доцільна діяльність людей є неодмінною умовою існування і розвитку суспільства.

 

За традиційним (зокрема марксистським) підходом до розгляду праці як чинника виробництва, процес праці містить три обов'язкові елементи:

- доцільну діяльність людини (власне працю);

- предмети праці;

- засоби праці.

Нині економічна наука розглядає працю ширше і комплексніше. Зокрема пропонується розглядати щонайменше п'ять елементів процесу праці:

- предмет праці — річ, дана природою, або предмет, вироблений попередньою працею, чи об'єкт надання послуг, на котрі спрямована трудова діяльність працівника з метою надання їм нових корисних людині властивостей;

- засіб праці — провідник продуктивної дії людини на предмети і сили природи, те знаряддя, за допомогою якого працівник впливає на предмет праці;

- технологія діяльності — визначений порядок виробничих процесів, сукупність методів впливу на предмет праці для зміни чи надання йому нових властивостей, форми, місцезнаходження в просторі, взаємного розташування складових блага, що виробляється;

- організація праці — система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок організації та здійснення процесу праці;

- сама праця (жива праця) — процес усвідомленого впливу працівника на предмети праці за допомогою засобів праці, технології, організації з метою зміни предметів і сил природи задля задоволення своїх потреб. У процесі праці люди взаємодіють також і з навколишнім середовищем.

Взаємодія людини з названими елементами процесу праці показана на рис. 3.

Рис. 3. Взаємодія людини з названими елементами процесу праці

Праця — це процес взаємодії людини і природи, в якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює, контролює обмін речовин між собою і природою. Найбільш активна функція у процесі виробництва належить людині як носієві живої праці, і лише діяльність людини перетворює предмети природи на предмети і засоби праці, створює технологію й організацію. Праця характеризується усвідомленістю людиною, спрямованістю своїх дій на результат (до того ж суспільно корисний результат) та енергозатратністю (витратами фізичної та розумової енергії на здійснення трудової діяльності). Працею людина створює, відтворює, збільшує обсяг потрібних їй матеріальних та нематеріальних благ.

Праця є матеріальним процесом взаємодії людини з природою та суспільним процесом взаємодії людей у виробничій діяльності. Праця є також і процесом споживання людського капіталу як сукупності фізичних і розумових здібностей людини, що виступає особистісним чинником виробництва. Саме цей чинник виробництва приводить у рух засоби виробництва, створює та вдосконалює техніку і технологію, організовує виробництво та визначає його мету. Поза живою працею, без поєднання з нею матеріальні чинники виробництва є лише певним набором речей.

У процесі історичного, соціально-економічного, науково-технічного розвитку роль особистісного чинника виробництва постійно зростає. Науково-технічний і соціальний прогрес, озброюючи людину могутніми засобами виробництва, не лише не знижує, а й підвищує роль людини, висуваючи нові, значно вищі вимоги до якості робочої сили.

Отже, сутність праці в контексті теоретико-методологічних засад економіки праці визначається через сукупність функцій, які вона виконує щодо людини і суспільства як основна сфера життєдіяльності та розвитку людини, необхідна умова життя суспільства і складна форма взаємовідносин людей у процесі виробничої діяльності.

Продуктивна праця у сфері матеріального і нематеріального виробництва — основа економічного зростання, добробуту населення, розвитку конкретної людини та прогресу суспільства в цілому. Саме це визначає нагальну необхідність створення технічних, організаційних, соціальних, економічних умов для такої праці та забезпечення нормальних збалансованих соціально-трудових відносини між учасниками виробничого процесу (роботодавцями; працівниками; їх суб'єктами та органами).

Роль та важливість праці в розвитку людини та суспільства проявляється в тому, що в процесі праці створюються не лише матеріальні та духовні цінності, призначені задовольняти потреби людей, але і розвиваються самі працівники, набуваючи нових навичок, розкриваючи власні здібності, доповнюючи та збагачуючи знання. Творча праця сприяє продукуванню нових ідей, вдосконаленню засобів праці, появі прогресивних технологій, нової продукції, матеріалів, енергії, котрі, в свою чергу, створюють нові потреби. Тобто внаслідок трудової діяльності задовольняються потреби людей та відбувається прогрес виробництва, виникають нові потреби та подальше їх задоволення, що надалі впливає на відтворення населення, сприяє підвищенню матеріального та культурного рівня його життя.

Значення праці в житті людини і суспільства виявляється у багатьох різноманітних її функціях.

Основні функції праці:

Праця є основним, природнім, суспільно визнаним, моральним способом задоволення всіх матеріальних і дуже багатьох духовних потреб як окремої людини, так і людства в цілому.

Праця створює суспільне багатство, пристосовує природні умови для зручності людей, опосередковує, регулює, контролює одержання людиною природних благ.

Праця формує спільноти людей, суспільство загалом і визначає суспільний прогрес. Праця та її результати визнаються суспільством як природна основа соціальної диференціації, вони є серцевиною всіх соціальних відносин.

Праця та підготовка до неї стає основною рушійною силою розвитку людини. Створюючи та вдосконалюючи матеріальні й духовні блага, людина набуває знань, трудових навичок, вміння ефективно взаємодіяти з іншими людьми. Праця — це визначальна сфера соціалізації людини в суспільстві.

В праці і завдяки праці люди пізнають як закони свого розвитку, так і закони природи. Інтелектуальна, творча праця відкриває кожній окремій людині та людству загалом шлях до свободи, включаючи свободу від природних небезпек, від хвороб, від матеріальних нестатків.

Процес праці є складним соціально-економічним явищем, котре розкривається в двох аспектах.

3 одного боку, це процес доцільної діяльності людини, спрямований на перетворення предметів праці на споживчі вартості. Впливаючи на предмети праці, перетворюючи їх та видозмінюючи для досягнення конкретної мети виробництва, людина витрачає фізичну та нервову енергію. Це визначає фізіологічний аспект процесу праці, хоча водночас праця є і матеріальним процесом, виражаючи ставлення людей до природи.

3 іншого боку, в процесі праці людина не лише цілеспрямовано впливає на предмети праці за допомогою засобів праці, а й взаємодіє з іншими людьми, вступаючи в певні суспільні відносини. Тобто в цьому аспекті праця проявляється як суспільне явище.

Тобто праця за своїм змістом є матеріальним процесом ставлення людей до природи, а за характером — суспільним процесом, який виражає взаємовідносини людей у процесі їхньої спільної діяльності. Праця в кожному конкретному випадку набуває певної форми організації та відбиває соціально-економічні особливості найсуттєвіших ознак виробничих відносин.

Зміст праці характеризує взаємодію особистісних і речових чинників процесу праці, обсяг і структуру трудових функцій людини, її професійні знання, необхідні для здійснення трудового процесу вміння та навички. До основних елементів, що характеризують зміст праці, відносять такі категорії, як "продуктивна сила", "інтенсивність", "якість", "складність" і "важкість" праці.

Продуктивна сила праці характеризує технічні, організаційні, культурні та інші можливості виробничої діяльності людини; це об'єктивні обставини праці (наприклад, параметри обладнання, рівень загальної та професійної культури, методи організації праці, родючість землі тощо), котрі зумовлюють дієздатність працівника та результативність зусиль. Продуктивність праці виражається в її результативності. Повнота реалізації можливостей, закладених у продуктивну силу праці, значною мірою залежить від її інтенсивності.

Інтенсивність праці характеризує обсяг трудових витрат (фізичної та розумової енергії) на одиницю робочого часу, напруженість праці. Людина за певний проміжок робочого часу (день, годину) здатна витратити певну кількість своєї життєвої сили, енергії, і залежно від її обсягу (тобто рівня інтенсивності праці) повністю або частково реалізується наявна продуктивна сила праці. Підвищення інтенсивності праці за своїми результатами рівнозначне збільшенню тривалості робочого дня.

Особливості витраченої робочої сили, відмінності її з погляду внутрішніх властивостей характеризує категорія якості праці, котра визначається рівнем професійної майстерності працівника, його освіченістю, сумлінністю, творчістю, зацікавленістю, комунікабельністю тощо.

Складність праці характеризується функціями, котрі виконують працівники у виробничому процесі. Чим складніша праця, тим більшої спеціальної професійної підготовки й кращих здібностей працівника вона потребує.

У будь-якому трудовому процесі на організм людини впливають фактори виробничого середовища, які характеризує категорія важкості праці. Вона визначається рівнем фізичних зусиль та нервової напруги, необхідним для нормального виконання роботи. Фізична важкість праці, як правило, супроводжує роботи невеликої складності (наприклад, пересування вантажу), психічна важкість, навпаки, роботи дуже високої складності й відповідальності (наприклад, складні хірургічні операції). Найважчими є роботи, в яких поєднується фізичне й психічне навантаження, в ході яких виникає небезпека для життя (наприклад, робота рятувальників, пожежників і т.п.).

Всі зазначені вище категорії відображають різні сторони трудової діяльності людини та зазнають постійних змін під впливом трансформацій у змісті праці, що відбуваються в результаті науково-технічного прогресу.

Характер праці відображає особливості взаємозв'язку людей у процесі їх спільної трудової діяльності, специфіку відносин між ними залежно від їх участі у процесі праці (праця приватна і наймана, індивідуальна і колективна). Взагалі від одностороннього трактування характеру праці потрібно відмовитись, а розглядати це поняття необхідно комплексно — з погляду суспільної форми праці, і як категорію, що формується під впливом особливостей змісту праці за ознаками рівня кваліфікації, умов праці, частки фізичної та розумової праці тощо.

Різноманітність характеру і змісту праці знаходить своє відображення у різноманітності видів праці.

Класифікація видів праці, як це показано на рис. 2.3, здійснюється за різними ознаками. Тривалий час розглядаючи види праці, посилалися передусім на К. Маркса, згідно з вченням якого праця, яка створює товар, є одночасно абстрактною та конкретною. Конкретна праця — це корисна праця, котра витрачається у певній формі та якісно відрізняється від усіх інших видів праці. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці. Результатом різних видів конкретної праці є різні споживчі вартості (товари та послуги).

Абстрактна праця — це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється. Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо). Якщо творцем споживчої вартості є конкретна праця, то творцем вартості виступає абстрактна праця, оскільки однорідність праці робить товари порівнюваними між собою.

Видатний російський вчений в галузі економіки праці Б.М. Генкін по-іншому підходить до класифікації видів праці. Кожен трудовий процес він розглядає як поєднання трьох компонент: регламентованої (α-праці), новаційної (β-праці) і духовної (γ-праці) праці.

Регламентованою (α-працею) називається діяльність, за якої працівник має діяти у чіткій відповідності до заданої технології (інструкції) і не має об'єктивної можливості змінити цю технологію. Типовим прикладом діяльності, в котрій переважає а-праця, є виконання виробничої операції робітником на конвеєрі з регламентованим ритмом. Також це може бути і діяльність чиновника, котра зводиться до чіткого й однозначного виконання інструкцій. Тобто ос-праця може бути не лише фізичною, але і розумовою.

Новаційною, творчою (β -працею) називається діяльність, за якої працівник зайнятий лише створенням нового в науці, техніці, мистецтві, економіці та ін. сферах. Результатом β-праці є нові ідеї та образи. Переважно творчою є праця винахідників, науковців, лікарів, інженерів, підприємців тощо. Найвищим проявом творчості є мистецтво, оскільки у цій сфері діяльності виключається копіювання, продукт є суто індивідуальним, відображаючи особистість автора.

Виділення α-праці та β-праці достатнє для аналізу праці в галузях матеріального виробництва. У сферах нематеріальної діяльності людини (літературі, мистецтві, філософії та ін.) дедалі більшого значення набуває духовна складова діяльності людини.

Духовною (γ-працею) називається діяльність, метою якої є вплив на моральні основи людського існування. Така праця може бути як позитивною, спрямованою на нагромадження сил добра, так і негативною, орієнтованою на нагнітання ворожості, нетерпимості, жорстокості (зосередження сил зла).

Нарощення виробництва і споживання матеріальних, соціальних, інтелектуальних, естетичних і духовних благ можливо забезпечити лише за рахунок 1) збільшення обсягів спожитих природних і людських ресурсів; 2) покращання використання природних і людських ресурсів; 3) покращання взаємовідносин між людьми.

Результат регламентованої (α-праці) — обсяг продукції — можна збільшити лише за рахунок збільшення тривалості або інтенсивності роботи.

Результат новаційної (β-праці) не залежить безпосередньо від тривалості та інтенсивності роботи. Він визначається передусім творчими здібностями до певного виду діяльності, мотивованістю (активністю) людини та умовами їх реалізації в суспільстві загалом і на робочому місці зокрема.

Позитивна духовна (γ-праця) створює естетичні й правові умови для зростання продуктивності й покращання відносин між людьми. Негативна у-праця веде до деградації людини, природи й суспільства.

Таким чином, Б.М. Генкін приходить до висновку, що добробут і процвітання країни залежить від двох основних чинників: величини творчого та морального потенціалу населення і реалізації цих потенціалів. Тобто основною метою соціально-економічної політики має стати збільшення частки розумних і чесних людей та створення умов для їх плідної діяльності. До досягнення цієї мети прагнуть усі розвинені країни, використовуючи для її реалізації такі могутні засоби, як інвестиції в людський капітал (освіту, розвиток персоналу, якість життя і т. ін.), заохочення інтелектуальної імміграції, активна пропаганда здорового способу життя, культивування високої моральності та ін.

Будь-яка конкретна праця може бути розглянута за різними групами класифікаційних ознак видів праці. За ознаками характеру та змісту праці в соціальному аспекті розрізняють такі види праці: наймана та приватна (власника чи орендаря). Соціальний характер праці знаходить своє відображення і в двох її організаційних формах: індивідуальна та колективна праця. Соціальний характер праці має прояв і у формуванні способів мотивації праці, згідно з якими розрізняють працю за бажанням, за необхідністю та з примусу. Структурний аспект характеру праці формується під впливом особливостей змісту праці з погляду ступеня інтелектуалізації та кваліфікаційної складності трудових функцій, і виділяє фізичну працю та розумову; репродуктивну і творчу; різного ступеня кваліфікаційної складності, котра визначається складом і кількістю елементів трудової функції, їх різноманітністю, новизною, умовами виконання.

Класифікація за ознаками предмета і продукту праці базується на професійному, функціональному та галузевому поділі праці. За професійною ознакою виділяється праця наукова, інженерна, управлінська, виробнича, лікарська тощо. За функціональною ознакою види праці поділяються залежно від їх цільового призначення, сфери застосування та функціональної ролі в економічному циклі господарської діяльності. За цією ознакою розрізняють працю підприємницьку, інноваційну, відтворювальну та комерційну. За галузевою ознакою класифікація видів праці відбувається з урахуванням галузевих особливостей, котрі стосуються лише здійснюваних на підприємстві процесів основної діяльності, що дає змогу виділити промислову, сільськогосподарську, будівельну, транспортну, комунікаційну працю та безліч їхніх різновидів.

За засобами та способами праці розрізняється: праця ручна (технічно неозброєна), механізована (технічно озброєна) та автоматизован а (комп'ютеризована); низько-, середньо- та високотехнологічна; з різною мірою залучення людини. Для ідентифікації видів праці за названими критеріями можна встановлювати відповідні кількісні вимірники, враховуючи як ознаки робочого місця, так і характеристики зайнятості працівника.

За умовами праці, характеристиками та рівнем їх сприятливості для людини вирізняють такі види праці: праця стаціонарна та нестаціонарна; наземна та підземна; важка, середньої важкості та легка, приваблива та неприваблива; вільна та з різним ступенем регламентації.

Для загальної характеристики того чи іншого виду конкретної праці використовуються всі ці групи ознак у їх поєднанні. Всебічна характеристика праці для конкретних працівників чи колективів у цілому має слугувати базою для оцінки її відповідності вимогам, що випливають з економічних та соціальних потреб підприємства чи індивіда.