Страховий стаж за правом соціального забезпечення

Страховий стаж, що є одним з юридичних фактів, які забезпечують реалізацію соціальних прав громадян України, є порівняно новою обставиною, з якою норми права пов'язують виникнення правових відносин. Ще донедавна аналогічну функцію виконував інший юридичний факт — трудовий стаж. Термінологічно обидві ці обставини є подібними, однак вони відмінні за своїми змістовними характеристиками.

Трудовий стаж визначається як тривалість (період) трудової діяльності особи в системі суспільної організації праці і обчислюється на підставі записів до трудової книжки працівника. На відміну від нього, страховий стаж передбачає обчислення тривалості сплати особою або на її користь іншими зобов'язаними суб'єктами страхових внесків до спеціальних страхових фондів.

Страховий стаж є водночас правостворюючим юридичним фактом (оскільки необхідний для призначення різних видів соціальних виплат) і правозмінюючим {його збільшення призводить до зміни і перегляду суми вже призначених пенсій). Законодавець в одних випадках надає значення тривалості страхового стажу як умові для призначення того чи іншого виду соціального забезпечення (всіх видів пенсій, наприклад), а в інших — його тривалість лише пре-зюмується. Зокрема, для призначення допомоги по вагітності та пологах чи у разі нещасного випадку на виробництві, що спричинив втрату працездатності, законодавством не вимагається кількісного критерію страхового стажу. Достатнім вважається факт, що особа є застрахованою, а отже, передбачається, що вона є потенційним носієм страхового стажу.

Страховий стаж є сукупністю відповідних періодів, протягом яких особа самостійно або на її користь інші уповноважені суб'єкти сплачують страхові внески до спеціалізованих страхових фондів. Тобто факт виконання особою якоїсь певної роботи чи зайняття нею підприємницькою або іншою суспільно корисною діяльністю не впливає на характер самого страхового стажу й не дає підстав виділяти (як це прийнято, наприклад, щодо трудового стажу) загальний чи спеціальний страховий стаж. Від того, яку роботу, вид діяльності виконує чи посаду займає застрахована особа і які вона у зв'язку з цим має доходи, залежить лише розмір страхових внесків та розмір соціально-забезпечувальних виплат. Отже, страховий стаж за своїм характером є в усіх випадках однорідним явищем. І він або є, або його немає зовсім, якщо особа не застрахована у встановленому законом порядку.

Спеціальний трудовий стаж, якому надається значення юридичного факту для виникнення соціально-забезпечувальних правовідносин, поділяється на два види: 1) спеціальний стаж, який дає право на призначення пільгового пенсійного забезпечення в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;

2) так звана вислугу років як особливий вид спеціального страхового стажу, що зумовлює виникнення права на пенсію за вислугу років, якщо це передбачено спеціальними законами.

З огляду на правила обчислення, перший вид спеціального трудового стажу можна поділити на декілька підвидів. Це, зокрема:

а) стаж на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, визначених Списком № 1,2;

б) стаж працівників, які безпосередньо зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість на яких повний робочий день дає право на пенсі за віком на пільгових умовах, визначених Списком № 1,2;

в) період трудової діяльності, яка здійснювалась в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до них3;

г) період трудової діяльності на територіях радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи4.

Другий вид спеціального трудового стажу, що застосовується у пенсійному забезпеченні, має назву вислуга років.

Вислугою років вважаються відповідні періоди виконання особою особливого виду трудової діяльності, а саме: державної служби, військової служби, служби і роботи в правоохоронних органах, а також іншої суспільно корисної діяльності, які дають право на пенсію незалежно від віку, але за умови звільнення зі служби (роботи), у зв'язку з якою призначається пенсія5.

Важливою рисою вислуги років є те, що вона, як і вік та страховий стаж, належить до основних підстав, що зумовлюють право на пенсію. Таке її значення безпосередньо випливає із законодавчої презумпції про втрату професійної працездатності чи придатності внаслідок тривалого виконання того чи іншого виду діяльності до настання віку, який дає право на пенсію за віком на загальних підставах.

Як вид спеціального трудового стажу вислугу років поділяють залежно від суб'єктів, для яких вона є необхідною при пільговому пенсійному забезпеченні. Найперше, вислуга років використовується для нарахування і виплати пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Правове її регулювання у цьому разі здійснюється на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».

Процедурні правовідносини

Процедурними правовідносинами, що є складовим елементом правових відносин соціального забезпечення, можна вважати врегульовані галузевими нормами відносини, які виникають в результаті встановлення юридичних фактів, що є необхідними для функціонування соціально-забезпечувальних правовідносин.

Процедурні правовідносини вважаються допоміжними правовими Процедурні правовідносини виникають у результаті добровільного волевиявлення особи, яка претендує на той чи інший вид соціального забезпечення. Зазвичай воно виражається у формі заяви самої особи або її законних представників до відповідного уповноваженого органу про встановлення юридично значимого факту для призначення конкретного виду соціального забезпечення. Слід мати на увазі, що для виникнення процедурних правовідносин на момент подачі такої заяви особа повинна мати суб'єктивне право на отримання певного виду соціального забезпечення.

Суб'єктами процедурних правовідносин соціального забезпечення виступають: з одного боку — фізична особа, що звертається до компетентного органу за встановленням відповідного юридично значимого факту, а з іншого — уповноважені державою органи, на які покладається обов'язок встановлювати юридичні факти та приймати рішення про призначення соціального забезпечення.

Основу змісту процедурних правовідносин становлять взаємні права і обов'язки учасників цих правових відносин.

Результат діяльності компетентних органів, що фіксується у відповідному рішенні і який в подальшому стає юридично значимим фактом, необхідним для виникнення матеріальних соціально-забезпечувальних правовідносин, є об'єктом процедурних правовідносин.

Для з'ясування характерних особливостей процедурних правовідносин їх прийнято поділяти на окремі види. Зокрема, з огляду на матеріальні правовідносини, які вони обслу говують, розрізняють: процедурні правовідносини у пенсійному забезпеченні; процедурні правовідносини у сфері соціальних допомог тощо.

За цільовим призначенням процедурні правовідносини соціального забезпечення можна класифікувати на правовідносини, які пов'язані із встановленням юридичних фактів, та правовідносини, які спрямовані на констатацію юридичного фактичного складу та призначення конкретного виду соціального забезпечення. До першої групи належать правовідносини, що постають між: особою та відповідними органами медичних лікувальних закладів з приводу встановлення факту тимчасової непрацездатності, або ж причини і ступеня стійкої втрати працездатності із встановленням групи інвалідності; органами РАГСу з приводу встановлення факту смерті, народження; органами праці та соціального захисту з приводу підтвердження факту малозабезпеченості тощо. Другу групу становлять, наприклад, правовідносини, що виникають між громадянином та пенсійними фондами з приводу призначення відповідної пенсійної виплати, або правовідносини, у яких беруть участь органи праці та соціального захисту щодо призначення різних видів допомог.