Умови праці, що впливають на працездатність робітників.

Одним із напрямів організації праці є вдосконалення умов праці.

Умови праці — це зовнішнє середовище, що оточує працівника в процесі виробництва, впливає на його працездатність і продуктивність праці.

Умови праці - це сукупність елементів (факторів) виробничого середовища і трудового процесу, що впливають на функціональний стан організму людини - здоров 'я, працездатність, задоволеність працею і її ефективність.

Фактори, які визначають умови праці і впливають на здоров'я і працездатність людини поділяють на такі групи:

Ø соціально-економічні - включають законодавчу і нормативно-правову базу, що регламентує умови праці;

Ø психофізіологічні фактори - обумовлені конкретним змістом трудової діяльності, характером праці (фізичне і нервово-психічне навантаження монотонність, темп і ритм праці);

Ø санітарно-гігієнічні умови - визначають зовнішнє виробниче середовище (температура повітря, шум, вібрація, освітлення тощо), а також санітарно-побутове обслуговування на виробництві;

Ø естетичні - сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (архітектурне, конструкторське, художнє оформлення інтер'єру, обладнання, оснащення, виробничого одягу тощо);

Ø соціально-психологічні фактори - характеризують взаємовідносини в трудовому колективі і створюють морально-психологічний клімат.

Міжнародна організація праці виділяє десять груп факторів виробничого середовища, які впливають на працездатність людини:

Ø фізичне зусилля передбачає пересування або підтримування вантажів, зусилля натиску на предмет праці тощо. Виділяють такі його рівні: незначне, середнє, важке і дуже важке;

Ø нервова напруга визначається складністю розрахунків, високою відповідальністю, інтелектуальним навантаженням, особливими вимогами до точності, небезпекою для життя тощо. Нервова напруга може бути: незначна, середня і підвищена;

Ø темп роботи визначає кількість трудових рухів за одиницю часу. Він може бути помірним, середнім, високим;

Ø робоче положення визначається положенням тіла людини по відношенню до засобів виробництва. Розрізняють обмежене, незручне, незручно-обмежене і дуже незручне положення;

Ø монотонність роботи полягає в багаторазовості повторення одноманітних короткочасних операцій, може бути незначною, середньою і підвищеною;

Ø температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні. Виділяють незначну, підвищену (знижену), середню, високу, дуже високу стадії впливу;

Ø забрудненість повітря визначається вмістом домішок у повітрі і їх впливом на організм людини. Забрудненість повітря має п'ять ступенів: незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний;

Ø виробничий шум. Частота шуму визначається в герцах, сила шуму -- в децибелах. Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;

Ø вібрація, обертання, поштовхи на робочому місці можуть бути підвищені, сильні, дуже сильні;

Ø освітленість у робочій зоні визначається в люксах, має два рівні: недостатня і погана або осліплююча.

Перелічені фактори виробничого середовища впливають на працездатність працівника і на стан його здоров'я. Метою наукової організації праці є зменшення ступеня небезпечного впливу умов праці на людський організм, створення умов для збереження працездатності робітника і стабільно високого рівня продуктивності праці. Створення на робочих місцях за нормальних умов праці повинне йти за такими напрямами:

Ø впровадження у виробництво нової техніки, яка забезпечує збереження здоров'я людини;

Ø застосування нових прогресивних технологій, які сприяють виведенню людей з шкідливих робочих зон;

Ø впровадження сучасних засобів техніки безпеки, які забезпечують запобігання виробничого травматизму;

Ø проведення організаційних, психофізіологічних і соціальних заходів щодо оздоровлення виробничого середовища, забезпечення санітарно-гігієнічних умов, які б запобігали професіональним захворюванням;

Ø покращення естетичних умов виробництва на основі впровадження художніх елементів, що позитивно впливають на самопочуття працівника і на підвищення результативності його праці тощо.

 

19. Робочий час, його склад і структура.

Робочий час поділяється на види, розрізняють нормальний, скорочений і неповний робочий час. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Причому потрібно наголосити, що передбачені законодавцем гарантії відносно граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників підприємств усіх форм власності. У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-годинний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації.

Норма робочого часу - це встановлена законом, колективним або трудовим договором для даного працівника тривалість його робочого часу за певний календарний період - день, тиждень, місяць.

Раціональне використання робочого часу на підприємстві починається із встановлення найдоцільніших режимів праці й відпочинку.

Розрізняють змінний, добовий, тижневий і місячний режими.

Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість змін, час їх початку і закінчення, тривалість і час початку і закінчення перерв у роботі.

Добовий режим праці й відпочинку включає кількість змін (Циклів) за добу.

Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графік роботи, кількість вихідних днів за тиждень, роботу у вихідні чи святкові дні, порядок чергування змін.

Місячний режим праці й відпочинку визначає кількість робо-чих і неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які отримують відпустки, тривалість основних і додаткових відпусток

Режими праці й відпочинку регулюються Кодексом законів про працю України.

Скорочений робочий час встановлений у законодавстві: КЗпП, а також, в інших нормативно-правових актах. Так, згідно із ст. 51 КЗпП для працівників, праця яких відбувається на роботах зі шкідливими умовами праці, встановлюється скорочена тривалість робочого часу - від 24 до 36 годин на тиждень. Перелік таких робіт і тривалість робочого часу при їх виконанні передбачені Списком виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день, порядок застосування Списку регулює інструкція. Право на скорочений робочий день виникає, якщо працівник виконує роботи у шкідливих умовах праці не менше за половину робочого дня. Вказаний список обов'язковий для всіх підприємств, установ, де є види робіт, професії і посади, вказані в ньому.

Законодавством встановлений скорочений (36-годинний) робочий тиждень для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов'язана з особливим характером праці (наприклад, педагогічні працівники, медичні працівники та ін.) або станом здоров'я (деякі категорії інвалідів). Для осіб, які працюють у зоні відчуження, встановлений 36-годинний робочий тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх працівників з метою охорони їх здоров'я. Так, для працівників віком від 16 до 18 років встановлений 36-годинний робочий тиждень, віком від 15 до 16 років - 24-годинний робочий тиждень, для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, - не більш 24 годин на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу на повинна перевищувати половини тієї норми, яка встановлена для осіб відповідного віку, тобто для учнів віком від 14 до 16 років - не більше 12 годин на тиждень, а віком від 16 до 18 років - 18 годин на тиждень.

Скорочується тривалість робочого часу напередодні святкових днів на 1 годину як при 6-денному, так і при 5-денно-му робочому тижні. Це положення не поширюється на працівників, яким встановлений скорочений робочий час на інших підстава.

Встановлення скороченого робочого часу не впливає на розмір заробітної плати. Робота, яка виконується в нічний час, оплачується в підвищеному розмірі, який встановлюється Генеральною, галузевою, регіональною угодами і колективним договором, але не повинен бути менше за 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час.

Неповний робочий час - встановлюється угодою сторін як при вступі на роботу, так і в період роботи. Неповний робочий час може бути у вигляді:

а) неповного робочого дня (тобто зменшення тривалості щоденної роботи на зумовлену кількість годин);

б) неповного робочого тижня (при якому зберігається нормальна тривалість робочого дня, але зменшується кількість робочих днів у тиждень);

в) поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня (наприклад, тривалість робочого дня 5 годин при 4 робочих днях на тиждень).

При встановленні режимів праці з неповним робочим часом тривалість робочого дня (зміни), як правило, не повинна бути менше 4 годин і робочого тижня - менше 20-24 годин відповідно при 5- та 6-денному тижні.

Загальними вимогами до режимів роботи є:

• дотримання встановленої законом загальної тривалості робо-чого часу;

• забезпечення рівномірного чергування часу роботи і перерв між змінами, для чого розраховується тривалість циклу обороту змін -- періоду, за який всі працівники відпрацюють у всіх змінах, передбачених графіком;

• забезпечення повного використання обладнання і робочого часу для підвищення продуктивності праці;

• обмеження кількості змінних графіків на підприємстві, оскільки це утруднює процес управління.

Для виявлення резервів раціональнішого використання фонду робочого часу працівників проводиться класифікація видів витрат робочого часу за такими напрямками:

1. Час роботи і час перерв у роботі (рис. 1.1).

1.1. Час роботи Тр -- це загальна тривалість змінного часу, про-тягом якого працівник виконує трудові функції. Він включає:

Час підготовчо-завершальної роботи Тпз, що витрачаєть-ся на підготовку до виконання завдання, і дії, пов'язані з його за-вершенням (одержання завдання, інструктаж, здавання готової продукції тощо).

Час оперативної роботи Топ витрачається на безпосереднє виконання трудового завдання. Він включає:

Основний час То -- час безпосереднього перетворення предмета праці;

Допоміжний час ТД -- час управління обладнанням, вимірювання показників, переходів тощо.

1.1.3.Час обслуговування робочого місця То6 складається з:

1.1.3.1. Часу організаційного обслуговування Торг, що витрачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконанням змінного завдання;

1.1.3.2. Часу технічного обслуговування Ттех, що витрачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконанням даної конкрет-ної роботи.

1.2. Час перерв Тп -- це загальна тривалість змінного часу, про-тягом якого працівник не виконує трудові функції з різних при-чин. Він включає:

1.2.1. Час регламентованих перерв Тпр заздалегідь передбачений, об'єктивно необхідний. До нього належать:

1.2.1.1. Час перерв, зумовлених особливостями техніки, технології та організації виробництва Тпт;

1.2.1.2. Час перерв, обумовлених трудовим законодавством Тзак;

1.2.1.3. Час на відпочинок та особисті потреби Твоп.

1.2.2. Час нерегламентованих перерв Тпн складається з непередбачуваних, небажаних зупинок в роботі. Це:

Час перерв, зумовлених недоліками у технології та орга-нізації виробництва Тпнт, наприклад перебоями постачання, не-справністю устаткування;

Час перерв, зумовлених порушеннями трудової дисцип-ліни Тптд -- запізненнями, прогулами тощо;

1.2.2.3. Час відпусток з дозволу адміністрації Тпв.

2. Нормований та ненормований робочий час.

2.1. Нормований робочий час включає всі затрати часу, що є об'єктивно необхідними для виконання конкретного завдання, а отже, підлягають нормуванню. Це таке:

Час продуктивної роботи Трп.

Час регламентованих перерв Тпр.

2.2.Ненормований робочий час не є об'єктивно необхідним, а отже, не включається до складу норми. Це таке:

Час непродуктивної роботи Трн.

Час нерегламентованих перерв Т.

Для реєстрації результатів вивчення робочого часу використовуються відповідна документація і методи обробки інформації, проводяться при необхідності фотографії робочого дня і хронометражні спостереження.

Для обліку тривалості робочого дня застосовуються показники його фактичної і нормальної тривалості. Фактична тривалість робочого дня характеризується часом роботи одного працюючого за день (зміну), включаючи понаднормові години і виключаючи години простоїв. Вона розраховується діленням відпрацьованих за певний період людино-годин на відпрацьовані людино-дні. Нормальна тривалість робочого дня визначається кількістю годин роботи, встановленою законом для даної групи працівників.

Коефіцієнт використання робочого часу розраховується діленням фактичної тривалості робочого дня на нормальну. Чим ближчий він до 1, тим вищий рівень організації і дисципліни праці на даному підприємстві.