Охарактеризувати енергетичне господарство на підприємстві.

З удосконаленням техніко-технологічної бази виробництва, збільшенням потужності устаткування збільшується і споживання всіх видів енергії. Будь-які порушення в енергопостачанні можуть завдавати підприємству значних збитків. Для забезпечення безперешкодного енергопостачання на підприємстві функціонує енергетичне господарство.

Енергетичне господарство підприємства постачає його виробничі і господарсько-побутові служби усіма видами енергії (електроенергія, теплова енергія палива, пари, гарячої води) і енергоносіями (пара, стиснене повітря, гаряча вода).

Склад і структура енергетичного господарства залежать від обсягів основного виробництва, його енергоємності, географічного розміщення підприємства й ін. У його склад входять: теплосилове господарство (котельні, бойлерні); водопостачання і каналізація (насосні станції); газове господарство (газогенераторні, компресорні, кисневі й ацетиленові станції; промислова вентиляція; холодильні установки, кондиціонери); електросилове господарство (заводська ТЕЦ; понижуючі і підвищувальні трансформаторні підстанції і розподільні пункти; акумуляторні станції); слабкострумове господарство (АТС, комутаторні установки; радіотрансляційна мережа з відповідною апаратурою; установки промислового телебачення; зарядні станції); паро-, водо-, повітропровідні і газові мережі; електричні і слабкострумові мережі і лінії, що доводять усі види енергії до місця їхнього споживання; цехові і загальнозаводські споживачі енергії; ділянка контрольно-вимірювальних приладів і автоматики; електроремонтний цех і ділянки в основних цехах; складське господарство.

Планування, організацію і керування енергогосподарством на великих підприємствах здійснює служба головного енергетика. На невеликих підприємствах енергетичне господарство значно спрощується і перебуває у підпорядкуванні головного механіка. Усі фахівці системи енергетичного господарства в залежності від напрямків діяльності групуються у виробничі підрозділи — цехи, ділянки, лабораторії, групи і т.п.

Основні задачі енергетичного господарства визначаються специфічністю енергопостачання, безперебійністю процесу, обмеженими можливостями збереження енергії, одночасністю її виробництва і споживання і зводяться до наступного:

• одержання з боку основних видів енергії загальпромислового призначення (електроенергія, пара й ін.);

• організація виробництва власними силами тих видів енергоресурсів, передача яких на великі відстані нераціональна або недостатня для задоволення потреб підприємства (стиснене повітря й ін.);

• перетворення енергії і підготовка її до використання (зміна напруги, тиску, насиченості);

• своєчасний і правильний розподіл енергії між підрозділами і подача її до робочих місць тощо.

 

1. Характеристика техніко-технологічної бази підприємства.

Техніко-технологічна база (ТТБ) підприємства виробничої сфери — системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції, здійснюваний за допомогою машинної техніки, різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

ТТБ кількісно та якісно відрізняється від основних виробничих фондів підприємства. До складу технічної компоненти бази входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій.

Структурними складовими ТТБ підприємства є:

1. Технологічна складова: операції видобутку, обробки, переміщення, складування, контролю та інших складових частин виробничого процесу; сукупність способів і прийомів переробки ресурсів та одержання готової продукції; комплекс технологічної документації загального і спеціального призначення.

2. Технічна складова: енергетична база (сукупність установок і мереж для забезпечення виробництва всіма видами енергії); виробничі машини та устаткування, транспортно - переміщувальні машини й засоби; технічна база інформаційних процесів.

На сучасному етапі трансформації суспільного виробництв, об'єктивно існують певні тенденції поступального розвитку ТТБ підприємств виробничої сфери:

1) підвищення наукомісткості засобів праці, рівня фундаментальності втілюваних у них знань;

2) зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасного мікроелектронного устаткування;

3) перетворення засобів праці на технічну цілісність більш високого порядку;

4) трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні системи;

5) поглиблення інтеграції окремих елементів ТТБ та організаційно-управлінських компонентів виробництва;

6) підвищення ступеня автоматизації техніки й технічних систем, поступовий перехід до гнучкої автоматизації виробництва.

1. Розкрити сутність виробничої потужності підприємства та охарактеризувати її види.

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції визначених номенклатури, ассортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та орг-ції вир-ва. Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості. Виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимірники за видами продукції (послуг).

Для багато номенклатурних виробництв потужність може визначатися також вартісним показником усього обсягу продукції (послуг). На підприємствах окремих галузей (наприклад цукрової та молочної промисловості) виробнича потужність характеризується кількістю сировини, що переробляється за добу.

Наука та практика господарювання виокремлюють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну.

Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння.

Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.

Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості — для покриття так званих пікових навантажень в електро та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт; харчовій індустрії — для переробки істотно збільшеного обсягу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, у високоврожайні роки; на транспорті — для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях — для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матеріалів тощо.

Величина виробничої потужності підприємства формується під впливомбагатьох чинників. Головними з них є:

*номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;

*кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року;

*прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються).