Особливості майнової відповідальності у галузі екології. Специфіка абсолютної відповідальності.

Матеріальна (майнова або цивільно-правова) відповідальність за екологічні правопорушення (делікти) — це вид юридичної відповідальності, яка передбачає виконання фізичними і юридичними особами обов'язку щодо компенсації шкоди, заподіяної власникам чи користувачам природних ресурсів порушенням екологічного законодавства або екологічних та інших прав

громадян.

Згідно положення статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» застосування заходів дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності не звільняє винних осіб від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням стану природних об'єктів і якості природних ресурсів. Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, використання окремих його об'єктів та компонентів. Це загальне положення про відшкодування спричиненої протиправними діями шкоди, передбачене цивільним законодавством, конкретизоване в екологічному законодавстві.

Підстави, умови і види майнової еколого-правової відповідальності

Підставами застосування до фізичних і юридиичних осіб, винних у вчиненні екологічного правопорушення, майнової відповідальності є:· юридичні підстави — наявність правової норми, що встановлює таку відповідальність і регламентує її застосування;· фактичні підстави — наявність реальної шкоди — матеріальної чи моральної. Умови настання майнової відповідальності за вчинення екологічного правопорушення передбачені цивільним законодавством:ü протиправність поведінки особи, що вчинила екологічне правопорушення;ü наявність реальної шкоди;ü причинний зв'язок між заподіяною шкодою і протиправною поведінкою;ü наявність вини заподіювача шкоди. Характерними особливостями застосування майнової відповідальності у галузі екології є:- її обов'язковість, незалежно від застосування інших видів відповідальності за вчинення екологічного правопорушення;- необов'язковість доведення вини заподіювача шкоди у разі спричинення її джерелом підвищеної екологічної небезпеки;- відшкодування шкоди у повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, а також витрат на поліпшення втраченої у результаті правопорушення якості природних ресурсів. Враховуючи специфіку екологічної шкоди (можливість прояву її наслідків через певні, а інколи значні, проміжки часу), методика її розрахунку спирається на сам факт вчинення екологічної шкоди, а не на наслідки її прояву. Якщо така методика відсутня, то розмір шкоди обраховується на підставі фактичних затрат, необхідних для відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища. В окремих випадках шкода може бути відшкодована шляхом покладання обов'язку на винуватця щодо відновлення стану і якості навколишнього природного середовища та його окремих об'єктів за рахунок власних коштів заподіювача шкоди, його власними силами. Видами майнової відповідальності залежно від об'єкта вчиненного правопорушення є: земельні правопорушення; надрові (гірничі) правопорушення; водні правопорушення; лісопорушення; фауністичні правопорушення; порушення законод. про атмосферне повітря, тощо. Абсолютна відповідальність: підстава відповідальності – не лише заподіяння шкоди, але і загроза її заподіяння. Наприклад, ст.. 1217-1219 ЦКУ – відповідальність за створення небезпеки для життя, здоров’я та майна за відсутності заподіяння будь-якої шкоди.МОЖНА ДОКЛАДНО ПОЧИТАТИ ЦЕ ПИТАННЯ: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-2/12rlppep.pdf

 

42. Поняття та елементи правового режиму природних ресурсів в Україні.

У національному законодавстві України поняття “правовий режим” вживається в багатьох нормативно-правових актах. І навіть в Основному Законі України – Конституції [2] використовуються поняття “правовий режим власності”, “правовий режим державного кордону”, “правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації”.Водночас визначення правового режиму немає. В літературі також не склалося єдиного усталеного розуміння сутності цього поняття. Кожен науковець дає власне визначення. Однак, у теорії під правовим режимом прийнято розуміти порядок регулювання, який виражений в різноманітному комплексі правових заходів, що характеризують особливе поєднання дозволів і заборон і створюють особливу спрямованість регулювання.

Природні ресурси — це природні компоненти та сили природи, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства, підвищення якості життя людей.

Відповідно до Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

Правовий режим окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) установлюється виключно законами, до яких слід віднести Водний кодекс (6 червня 1995 р.), Земельний кодекс (25 жовтня 2001 р.), Лісовий кодекс (21 січня 1999 р., Кодекс України про надра (27 липня 1994 р.), Закон України «Про тваринний світ» (13 грудня 2001 р.), Закон України «Про рослинний світ» (9 квітня 1999 р.), Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (16 жовтня 1992 р., тощо.

Елементи правового режиму окремих видів природних ресурсів є переважно інститутами тіє чи іншої підгалузі екологічного права. Наприклад, елементами правового режиму земель є питання права власності на землю, питання права землекористування, питання управління використанням і охороною земель, питання правової охорони