Ринкова кон’юнктура як регулятор заробітної плати. 2 страница

25.Зайнятість та категорії зайнятих осіб за вітчизняним законодавством.

Зайнятість є загальноекономічною категорією, що існує у всіх суспільно-економічних формаціях, це одна з найважливіших характеристик економіки, добробуту народу. Економічною основою зайнятості є взаємодія праці і власності. Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб; б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство"
в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, альтернативну (невійськову) службу; е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

26. Фактори диференціації допомоги по безробіттю

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Відповідно до Закону матеріальне забезпечення за страхуванням встановлюється зі значною диференціацією залежно від причин втрати роботи. Перевагу в соціальному захисті надано категорії безробітних, які втратили роботу з незалежних від них обставин.

Працівникам, які втратили роботу з незалежних від них причин, за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю надається з восьмого дня після реєстрації у службі зайнятості як таких, що шукають роботу.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

• у перші 90 календарних днів виплачується 100 % призначеної допомоги, яка залежить від страхового стажу особи;

• протягом наступних 90 календарних днів – 80 %;

• у подальшому – 70 %.

Відсоток допомоги постійно зменшується. Тобто людина має не втрачати мотивації до праці.

У 2010 році встановлений мінімальний розмір допомоги по безробіттю – не менше 700 грн, але не більше мінімальної заробітної плати.

Допомога по безробіттю може виплачуватись одноразово для організації підприємницької діяльності безробітними, які не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи. Ця допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їхнім бажанням.

27. Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття створений для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів для надання соціальних послуг.

Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією.

Джерелами формування фонду виступають:

> асигнування з Державного бюджету, розмір яких встановлюється Верховною Радою України;

> страхові внески страхувальників-роботодавців, застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законодавством;

> суми фінансових санкцій застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до законодавства на посадових осіб та громадян за такі порушення;

> прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів, у тому числі резервів Фонду, на депозитному рахунку;

> благодійні внески громадських б'єднань, підприємств, організацій громадян, зарубіжних фірм;

> кошти служби зайнятості за надані послуги підприємницьким структурам;

> інші кошти.

На державному рівні основними напрямами використання фонду є:

> розвиток центрів підготовки, навчання та профорієнтації вивільнюваних працівників;

> проведення наукових досліджень з проблем рівноваги ринку праці та зайнятості населення;

> надання допомоги державним та місцевим центрам зайнятості;

> відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб відповідно до Закону України «Про зайнятість населення»;

> фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, управління Фондом;

> створення резерву коштів Фонду;

> утримання інформаційно-обчислювальних центрів, поліграфічної бази Фонду;

> створення гуртожитків та тимчасового житла для осіб без певного місця проживання;

> та інше.

На місцевому рівні основними напрямами використання фонду є:

> професійна орієнтація населення, професійне навчання вивільнюваних працівників і безробітних, сприяння їх працевлаштуванню;

> виплата допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю;

> надання безпроцентної позики безробітним для заняття підприємницькою діяльністю;

> виплата допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні;

> дотація роботодавцю на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних;

> організація додаткових робочих місць у галузях народного господарства;

> інші витрати, пов'язані із соціальним захистом прав громадян держави на працю.

28. Класифікація населення: ознаки, практичне значення

Населення – це сукупність людей, що проживають на деякій території, всі люди незалежно від їхніх характеристик, тобто це найширше поняття для означення людських ресурсів.

Разом з тим населення-це те джерело, той “матеріал”, з якого утворюються всі інші групування людей (наприклад, ті, що в економіці праці означаються економічно активним населенням). Тому вивчення чисельності, складу і динаміки населення (це є предметом дослідження науки демографії) надзвичайно важливе і для економіки праці. Економісти розглядають населення як джерело ресурсів для праці, як носія певних економічних відносин і, що дуже важливо, як споживача, що формує попит.

Все населення України, 100%
Поділ за методикою МОП
Економічно активне населення (всі, хто працює або активно шукає роботу)	Економічно неактивне населення	Населення молодше 15 і старше 70 років
Зайняті	Безробітні
Поділ за традиційною методикою
Трудові ресурси (працездатне населення в працездатному віці + працюючі підлітки + працюючі інваліди + працюючі пенсіонери – непрацюючі пільгові пенсіонери)	Населення, що не належить до трудових ресурсів (діти та непрацюючі пенсіонери, в тому числі пільгові, підлітки, інваліди)

Економічно активне населення — це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати. До економічно активного населення належать особи у віці 15—70 років. Вони виконують роботу за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально або в окремих громадян-роботодавців, на власному підприємстві. До зазначеної категорії населення належать також безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. За цією методикою зайнятими вважаються особи, які працювали протягом тижня хоча 64 год. незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Економічно неактивне населення — це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать: учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах; особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах; особи, які одержують пенсію у зв"язку з інвалідністю; особи, зайняті веденням домашнього господарства, догляді за дітьми, хворими родичами; особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, черпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати; інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

29. Трудовий потенціал: сутність, рівні та підходи до оцінювання

Трудовий потенціал — це сукупність кількісних і якісних характеристик, здібностей і можливостей трудоактив-ного населення, які реалізуються в межах і під впливом існуючої системи відносин. Природною основою цих характеристик трудового потенціалу є населення, яке оцінюється залежно від демографічного відтворення, життєвого потенціалу, здоров'я різних категорій і вікових груп, міграційних переміщень. У загальному вигляді трудовий потенціал характеризує певні можливості, які можуть бути використані для досягнення конкретної цілі. У процесі формування ринку праці та існування безробіття зростає величина нереалізованого трудового потенціалу суспільства. Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства.

На рівні суспільства трудовий потенціал характеризується такими узагальненими показниками, як здоров'я, рівень освіти, організованість, творчий потенціал та активність, моральність тощо. Здоров'я населення країни характеризується середньою тривалістю життя, часткою інвалідів, смертністю за різними віковими групами залежно від різних причин, розміром і часткою витрат на охорону здоров'я тощо. Моральність суспільства визначається його релігійністю, ставленням до інвалідів, дітей, престарілих, показниками соціальної напруги, злочинності тощо. Творчий потенціал і активність проявляються темпами науково-технічного прогресу в країні, доходами від авторських прав, кількістю патентів міжнародних премій та ін. Організованість на рівні суспільства можна оцінити якістю і стабільністю законодавства, обов'язковістю дотримання законів і угод, стабільністю політичної ситуації, якістю доріг і громадського транспорту тощо. Рівень освіти населення характеризується середньою кількістю років навчання у розрахунку на одну людину, часткою витрат на освіту в державному бюджеті, доступністю різних рівнів освіти тощо. Ресурси робочого часу оцінюються кількістю працездатного населення, кількістю і часткою зайнятих, рівнем безробіття, кількістю відпрацьованих людино-днів за рік тощо.

Трудовий потенціал підприємства включає декілька статево-вікових груп працівників, які володіють різними потенційними можливостями. Він якісно характеризується освітнім і професійно-кваліфікаційним рівнем, стажем роботи за обраною спеціальністю. Важливими показниками трудового потенціалу підприємства є чисельність працівників і сукупний фонд робочого часу, що вимірюється у людино-годинах. При аналізі сукупного фонду робочого часу необхідно виділяти величину невикористаного робочого часу у зв'язку з несприятливими умовами праці на роботах, де законодавчо встановлений скорочений робочий день, а також час невиходів на роботу виконавців, які одержують додаткові відпустки у зв'язку з несприятливими умовами праці. Такий аналіз дозволяє організувати цілеспрямовану роботу з докорінного поліпшення умов праці та ефективне управління цим процесом.

Трудовий потенціал працівника — це його можлива трудова дієздатність, його ресурсні можливості у сфері праці. Якісна характеристика передбачає оцінювання:

* фізичного і психологічного потенціалу працівників (здатність і схильність працівника до праці, стан здоров'я, фізичного розвитку тощо);

* обсягу загальних і спеціальних знань, трудових навичок і вмінь, що обумовлюють здатність до праці певної якості (освітній, кваліфікаційний рівні тощо);

· якість членів колективу як суб'єктів господарської діяльності (відповідальність, співпричетність до економічної діяльності підприємства тощо).

30. Механізм управління трудовим потенціалом: сутність, складові.

У наш час вирішальною умовою конкурентоспроможності трудового потенціалу є його якість. Грішнова О.А. виділяє два шляхи її забезпечення: 1) заміна персоналу на працівників, що мають вищий рівень освіти та професійної підготовки; і 2) постійне підвищення кваліфікації працівників через систему безперервного навчання.

На сьогоднішній день стан підготовки кадрів у системі вищої та професійно-технічної освіти недостатньо відповідає як потребам особистості, так і потребам держави в цілому. За останні майже десять років чисельність осіб, що отримали вищу освіту, зросла більш як удвічі, кількість вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації збільшилася. Зміни відбулися й у кількісному складі прийнятих на навчання та випущених студентів. Чверть працездатного населення України – люди з вищою освітою. Однак, щоб максимально наблизитися до європейських стандартів, чисельність людей з вищою освітою необхідно подвоїти.

У всьому світі знання, інформація стрімко поновлюються, способи виробництва змінюються з неймовірною швидкістю. Тому, базова формальна освіта, що здобувається на початку трудового життя, на сьогоднішній день уже не може забезпечити людину на все життя теоретичними знаннями, практичними вміннями, навичками та якостями, що будуть необхідні їй для ефективного виконання безпосередніх функціональних обов'язків.

Крім загальної та професійної освіти, для формування трудового потенціалу важливе значення має перепідготовка та підвищення кваліфікації. Слід підкреслити, що здатність та готовність постійно навчатися, підвищувати кваліфікацію є важливою якісною характеристикою трудового потенціалу.

За нових економічних умов важливого значення набуває практичне використання закордонного досвіду управління трудовим потенціалом. Практика провідних західних корпорацій свідчить, що на систему управління трудовим потенціалом впливає низка чинників.

Техніко-організаційні чинники впливають на структуру та форми зайнятості, формування внутрішнього ринку праці, організацію праці, підвищення кваліфікації та перепідготовку трудового потенціалу.

Зміни в особистісному факторі ведуть до перегляду принципів зайнятості; розробки альтернативних варіантів організацій, умов, режимів праці з наголосом на гнучких та індивідуалізованих формах роботи, створенні неперервної системи освіти.

Під впливом цих чинників та взаємодії двох моделей менеджменту — західної та східної — сформувалися концептуальні підходи до системи управління трудовим потенціалом. Система управління трудовим потенціалом базується на трьох засадах — інновації, інтеграції та інтернаціоналізації.

Інновації — це значні капітало- та наукомісткі нововведення у розвиток основної продуктивної сили (людини), техніки, технології, предметів праці та використовуваних людьми сил природи, що зумовлюють формування нового технологічного способу виробництва.

Інтеграція — процес зближення і поступового об’єднання національних економічних систем, сучасна найрозвинутіша форма інтернаціоналізації господарського життя. Об’єктивною економічною основою інтеграції є високий ступінь розвитку інтернаціоналізації господарського життя, зокрема, продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних, виробничих відносин і господарського механізму.

Інтернаціоналізація продуктивних сил зумовлена насамперед процесом переростання продуктивними силами кожної з країн, що інтегруються своїх національних меж.

35. Сутність, чинники та методичні аспекти визначення напруженості праці.

Критерієм фізичного навантаження на організм людини в процесі праці є важкість (тяжкість) праці; критерієм навантаження на нервову систему є напруженість праці.

Напруженість праці - характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на нервову систему. Напруженість праці визначається ступенем складності завдання; характером виконуваної роботи; сенсорним навантаженням (зорові, слухові аналізатори); емоційним навантаженням, монотонністю навантаження; щільністю робочого дня.

До чинників, що хар-ть напруженість праці, належать інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

Загальна оцінка напруженості праці встановлюється на основі класів, визначених за кожним показником напруженості, та передбачає врахування таких умов:

1. врахування всіх показників напруженості праці

2. за кожним з показників визначається клас умов праці

3. для остаточної оцінки оптимальний клас (1й) установлюється, коли 17 і більше показників мають оцінку 1го класу, а інші віднесені до другого.

Основним документом, що регламентує гігієнічну класифікацію умов праці за показниками важкості та напруженості праці, є "Гігієнічна класифікація за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу", затверджена Міністерством охорони здоров'я України.

36. Сутність та ознаки складності праці. Групи складності праці.

Складність праці – х-ка, що відбиває глибину теоретичних знань та досконалість практичних навичок працівника, необх.для виконання роботи.Ознаки визначають виходячи з:1)складність робіт за змістом,2)різноманітність робіт,3)праця керівників пов’язана з підлеглими,4)кожен працівник незалежно від посади несе відповідальність за доручену справу. Ознаки, що визначають складність праці, ураховують характер та особливості трудової діяльності працівників, зміни у змісті праці, якісні аспекти праці.

Ознаки складності праці – 1.характер робіт, які становлять зіміст праці,

2.різноманістність робіт,

3.самостійність виконання робіт,

4.масштаб та складність керування,

5додаткова відповідальність

Групи складності праці: 1)максимальна(особливо складні роботи);

2)середня(роботи високої та підвищення складності),

3)мінімальні(роботи середньої складності).

До особливо складних належать комплексні роботи. Фахівці, що їх виконують, повинні мати не тільки професійні знання, але й орієнтуватись у суміжних сферах діяльності, використовували прогресивний практичний досвід, володіти необхідними знаннями і здібностями для підвищення ефективності праці.

До високої і підвищеної складності належать різноманітні роботи, виконання яких здійснюється, як правило, самостійно на сонові загальних вказівок керівника. Фахівці, що їх виконують, повинні володіти глибокими професійними знаннями і необхідним практичним досвідом.

До середньої складності належать роботи, що повторюються в межах регламентовано завдання, в якому визначаються можливі методи розв’язання завдань, що стоять перед виконавцем, наводяться керіні 1 нормативні матеріали, необхідні у процесі праці

31. Людський капітал: еволюція концептуальних підходів, сучасне розуміння.

Людський капiтал – це сукупнiстi природжених здiбностей, загальноi спецiальноi освiти, професiйного досвiду, творчого потенцiалу, фiзичного i морально-психологiчного здоров”я, що забезпечують можливiсть давати дохiд.

ЛК розглядаeться за 3-ма рiвнями:

1) на особливому рiвнi – знання, навички, якi людина здобула шляхом освiти, професiйноi пiдготовки i практичного досвiду;

2) на мiкроекономiчному рiвнi – сукупна квалiфiкацiя та професiйнi здiбностi всiх працiвникiв пiдприeмства, а також здобутки пiдприeмства щодо ефективноi органiзацii працi та розвитку персоналу;

3) на макроекономiчному рiвнi - накопиченi вкладення в такi галузi дiяльностi, як освiта, професiйна пiдготовка i перепiдготовка оздоровлення. Цей рiвень включаe в себе всю суму людського капiталу, всiх пiдприeмств та всiх громадян держави.

Поняття «людський капітал» ввійшло в науку на початку 60-х років ХХ століття в західній економічній літературі. Можна виділити дві основні причини виникнення інтересу до даного поняття (концентрація уваги вчених на дослідженні проблем людини; активізація творчих потенцій людини - найефективніший спосіб досягнення економічного зростання).

Теорія людського капіталу досліджує залежність доходів працівника, підприємства, суспільства від знань, навичок і природних здібностей людей. Принципові ідеї такої залежності були висловлені ще Адамом Смітом.

Бурхливого розвитку теорія людського капіталу набула в другій половині ХХ століття завдяки працям американських дослідників Гаррі С. Бекера, Якоба Мінсера, Теодора Шульца та ін.

Офіційною датою народження цієї теорії традиційно вважається жовтень 1962 року, коли була опублікована серія статей, присвячених виключно проблемі людського капіталу. (присудження в 1992 році Нобелівської премії в галузі Гаррі С. Бекеру).

Теорія людського капіталу пов’язана з розвитком концепції капіталу.

В. Петті першим висловив ідею про те, що люди з їх виробничими здібностями являють собою багатство.

ХІХ — початку ХХ. У цей час виділились два основні підходи до визначення зв’язку людини, її знань і здібностей з капіталом. Прихильники теорії трьох факторів виробництва (В. Бейджхот, Ф. Ліст, А. Маршалл, Дж. Мілль, В. Рошер, Г. Сіджуїк) беззаперечно відкидають ідею включення самої людини з її природними якостями до категорії капіталу. Але при цьому вони схильні розглядати як складову частину капіталу чи багатства людські знання і здібності до праці. Інший напрямок в економічній науці складають праці дослідників, які відносять саму людину з її природними якостями до капіталу (Л. Вальрас, Дж. Маккулох, Г. Маклеод, І. Фішер та ін.).

Поява і розвиток альтернативних концепцій людського капіталу багато в чому пов’язана з працями відомого американського економіста першої половини ХХ століття Ірвінга Фішера, зокрема його теорії «всеосяжного капіталу». Відкинувши теорію трьох факторів виробництва, він прямо стверджував, що капіталом є все те, що здатне протягом певного часу приносити дохід - людина, як і інші корисні матеріальні об’єкти, входить до складу капіталу.

Теорія капіталу І. Фішера стала основою для виникнення різноманітних альтернативних концепцій людського капіталу. Їх автори включають до поняття людського капіталу не лише знання та вміння людей, не лише їх здатність до праці, а й фізичні, психологічні, світоглядні, суспільні, культурні якості та здібності.

В Україні відома концепція людського капіталу, запропонована американським економістом Дж. Кендриком. Науковець поділяє його на дві основні складові — речовий і неречовий капітал, а кожна з цих частин в свою чергу поділяється на капітал утілений і не втілений у людях. Людським капіталом у цій структурі буде втілений у людях речовий і неречовий капітал. Речовий капітал, утілений в людях, — це капітал, одержаний завдяки внескам у формування та виховання людини. Неречовий капітал, утілений у людях, — це витрати на освіту та професійну підготовку людини, її здоров’я, а також на мобільність трудових ресурсів.

Отже, продуктивні якості та характеристики людини визнані особливою формою капіталу на підставі того, що їх розвиток потребує значних витрат часу та матеріальних ресурсів і що вони, подібно до фізичного капіталу, забезпечують своєму власнику грошовий дохід.

32. Індекс людського розвитку: методика оцінювання та характеристика рейтингу України.

Рівень життя-це соц-ек категорія,яка відобр ступінь розв і задов фіз. Дух і соц потреб нас, а також умови в сусп для розв і задов цих потр.Якість життя хар рівнем спож тов і послуг, включає соц результ ек і Пол розв:сер трив життя, рівень затвор,умови праці та ін.Рів життя відобр такі показники: обсяг фонду спож на душу нас,трив життя, освіта, забезпеч житлом та іншими послугами. Для характ. Рівня життя викор індекс людського розвитку,котрий вкл три індикатори:націон прод на душу нас, тривалість життя, рівень осв нас. Однак даний інтегральний показн не повністю охопл умови життя. Тому додатково необх визн такі компон на душу нас: харчування (за калорійністю),фонду дом майна (в порівн. Цінах),житла (на душ нас), здор і охорони здор(за динам тривал життя, рівнем смертності, витратами на охор здор)тощо.І ндекс люд розв викор для оцінки теперишньго стану суспільства та подальшого простеж тенденцій розв, вирів диспропорцій шляхом прямого та непр. Держ впливу Джерелом зрост рівня життя нас є зрост нац доходу.Подальш розв суспільства має супроводж зрост зар плати і доходів,покращ якості преді спож.

У загальному вигляді індекс людського розвитку (Human development index — HDI) розраховується за формулою простої середньої арифметичної індексу тривалості життя, індексу рівня освіченості та індексу скоригованого реального ВВП на душу населення (3.3.1):

Значення ІЛР України за 2010 рік дорівнює 0,710 – що відносить країну на 69 позицію з 169 держав і територій.

За період з 1990 до 2010 рр. очікувана тривалість життя при народженні в Україні зменшилася приблизно на 1 рік, середня тривалість навчання зросла більш ніж на 2 роки, очікувана тривалість навчання збільшилася більш ніж на 2 роки. ВНД на душу населення в Україні за цей період зменшився на 27 відсотків. ІЛР України за 2010 рік (0,710) нижче середнього (0,717) по країнах Європи та Центральної Азії. Він також нижчий за середній показник країн із високим рівнем людського розвитку (0,717). В Європі та Центральній Азії «сусідами» України за показниками ІЛР (країни зі схожим індексом і та чисельністю населення) є Казахстан і Російська Федерація, які посідають відповідно 66 та 65 місця в рейтингу ІЛР.

33. Конкурентоспроможність працівника: сутність, складові, методика оцінювання.

Конкурентоспроможність — це сукупність якісних і вартісних хар-тик товару «робоча сила», що забезпечують задоволення конкретних потреб роботодавців. Рівень конкурспос. робочої сили визначається як ступінь можливостей працівника витримати конкуренцію з боку реальних або потенційних претендентів на його робоче місце або претендувати самому на інше, престижніше. Виділяють три підходи трактування Конк-сті робочої сили: 1)загальнотеоретичний підхід; 2)ототожнення даної категорії з якістю робочої сили;3)кон’юнктурний підхід.1- К. робочої сили визначають як обов’язковий атрибут тов.-гр. в-ва, що зводиться до змагання у досягненні успіхів на будь-якому рівні і в будь-якому секторі суспільно-економічного життя.2 - під К. робочої сили розуміють лише певну систему властивостей робочої сили, тобто її якість. 3- К, робочої сили, виходячи зі специфіки товару «робоча сила», виявляється у двох напрямках. Згідно з першим напрямком робоча сила характеризується на ринку праці своїми споживчими та вартісними характеристиками. На даному етапі можна визначити основні чинники, що обумовлюють рівень конкурентоспроможності працівників на ринку праці: 1- якісні ознаки робочої сили (проф.-кваліфікаційні х-ки, загальноосвітній рівень, особистісні х-ки);2 -відповідність якісних характеристик робочої сили потребам ринку праці, ціни робочої сили, попиту на неї. Розглядаючи соціально-економічну сутність К. робочої сили, виділяють три головні групи чинників, що визначають конкурентоспроможність робочої сили на ринку праці:- загальнооб’єктивні чинники, що визначають рівень соц.-ек. стану суспільства, ступінь розвитку продуктивних сил країни та окремих її регіонів, статево-віковий склад населення, кількісний і якісний склад ресурсів праці; - чинники, що характеризують соціально-демографічний статус працівника: стать, вік, сімейний стан, його фізичне здоров’я, місце проживання..; - чинники, що характеризують соціально-психологічні якості особи: життєво-цільові установки, схильності та звички, ступінь політичної зрілості, релігійність, комунікабельності, рівень інтелекту.Найбільш конкурентоспроможною є робоча сила, що має професійну мобільність.