Глобальні екологічні проблеми сучасності, взаємозвязок екологічних і соціальних криз.

Зміст

Вступ....................................................................... 5

Розділ 1. Проблема збереження природи планети і екологічний туризм 9

1.1.Глобальні екологічні проблеми сучасності, взаємозв’язок екологічних і соціальних криз.... 11

1.2.Історія виикнення і сучасний стан екологічного туризму 21

1.3.Визачення і базові пинципи екологічного туризму 28

1.4.Світові тенденції і перспективи розвитку екологічного туризму 33

Контрольні питання і завдання...................... 37

Розділ 2. Ресурси і види екологічного туризму.... 39

2.1.Національні парки і інші природні території 41

2.2.Організація еколого-туристської діяльності на охоронюваних природних територіях 50

2.3. Види екологічного туризму................ 57

Контрольні питання і завдання..................... 75

Розділ 3. Світові регіони і центри екологічного туризму... 77

З.1.Європа................................................... 79

3.2.Північна Америка................................. 96

3.3.Центральна і Південна Америка............. 114

3.4.Африка...................................................... 126

3.5.Азія...................................................... 142

3.6.Австралія, Океанія................................... 160

Контрольні питання і завдання..................... 171

Розділ 4. Екологічний туризм в Росії................... 177

4.1.Екологічна доктрина Російської Федерації 179

4.2.Ресурси екологічного туризму в Росії 187

4.3.Історія розвитку природно-орієнтованого туризму в Росії 203

4.4.Сучасний стан эколого-туристської діяльності в Росії 208

Контрольні питання і завдання................ 223

Розділ 5. Менеджмент екологічного туризму.. 225

5.1.Міжнародна практика управління еколого-туристської діяльності. 227

5.2.Законодавче забезпечення туристської діяльності в ООПТ Росії 233

5.3.Фінансування діяльності ОПТ................ 262

Контрольні питання і завдання..................... 275

Розділ 6. Туристський продукт національних парків 277

6.1.Інвентаризація ресурсів..................... 279

6.2.Визначення і формування еколого-туристського продукту 286

6.3.Визначення і формування еколого-туристського продукту 286

6.4.Аналіз ринку, життєвий цикл дестинації 293

6.5.Реклама і маркетинг в екологічному туризмі * 298

6.5.Освітні програми і технології............ 305

Контрольні питання і завдання................ 315

Розділ 7. Етика і безпека екологічної мандрівки.... 317

7.1.Безпека в екологічному туризмі......... 319

7.2.Безпека окремих видів екологічного туризму 335

7.3.Етика екологічної мандрівки............ 341

Контрольні питання і завдання................ 350

Висновки............................................................. 351

Література 356

Вступ

Екологічний туризм - одна з галузей, які найбільш бурхливо розвиваються в світовій туристичній галузі. Перша умова екологічного туризму, яка відрізняє його від форм, які використовувались раніше, організації і проведення відпочинку на природі - це свідома, екологічно і економічно розрахована політика у використанні ресурсів рекреаційних територій, розробка і дотримання режиму «невиснажливого» природокористування, який покликаний забезпечити не тільки збереження біологічного різномаїття рекреаційних природних територій, але і стійкість самої туристської діяльності.

Тенденції розвитку екологічного туризма визначені Всесвітньою Туристичною Організацією (ВТО). За прогнозом ВТО екологічний туризм входить в число п`яти основних стратегічних напрямків розвитку туризму на період до 2020 р.

Пропонований підручник розроблений і підготований до видання в 2002 році, якому Організацією Обєднаих Націй (ООН) присвоєно імя Міжнародного Року Екологічного Туризму. Вже один цей факт свідчить про актуальність і соціальну значимість даного напрямку туристської діяльності, про ті надії, які прогресивне людство повязує з розвитком екологічного туризму як одного зі способів зберегти природне і культурне різномаїття планети Земля.

Росія розглядається Всесвітньою Туристською Організацією як один з особливо перспективних регіонів з точки зору розвитку екологічного туризму. В цьому відношенні думка ведучої міжнародної організації співпадає з думкою вітчизняних організацій, які визначають перспективи розвитку туризму в нашій країні: 11 квітня 2002 р. в засобах масової інформації прем’єр - міністр М.Касьянов назвав екологічний туризм в ряду найбільш перспективних напрямків розвитку вїзного туризму в Росії. В наш час екологічний туризм в Росії - це екологічно грамотна організація вїзного туризму, орієнтованого на використання природних ресурсів країни. Перші кроки в організації екологічного туризму, безумовно, пов’язані з розвитком туристської діяльності на особливо охоронюваних природних територіях (ООПТ) країни.

Економічно і екологічно зважена організація туристської діяльності, особливо тих її видів, які можуть супроводжуватись порушенням або забрудненням природного середовища, є предметом учбової дисципліни «Екологічний туризм». Об’єкт дослідження - гармонізація стосунків між економічною вигодою, отриманою від рекреації, і екологічною безпекою конкретних природних територій, використовуваних для відпочинку.

Запровадження в туристську практику технологій екологічного менеджменту набуває в останні роки (коли туризм стає все більш масовим явищем) характер гострої необхідності, екологічний менеджмент завойовує стійкі позиції в організації масового відпочинку на природі, в діяльності великих туристських центрів, в забезпеченні екологічної безпеки галузі гостинності.

Основні принципи, на яких базується екологічний туризм і які він втілює в життя, мають неминущу цінність: збереження біологічного розмаїття рекреаційних природних територій; підвищення рівня економічної стійкості регіонів, залучених в галузь екологічного туризму; підвищення екологічної культури всіх учасників екологічної туристської діяльності; збереження етнографічного статусу рекреаційних територій.

Дисципліна «Екологічний туризм» входить в число дисциплін спеціалізації 06Ц05 «Екологічний менеджмент в туризмі» учбового плану Російської міжнародної академії туризму (РМАТ). Курс лекцій розрахований на два семестри (V и VI), пропонуються для освоєння студентам, які отримали базові екологічні знання, при освоєнні курсів: «Екологія», «Охорона навколишнього середовища», «Екологічне право», «Екологія людини». Такі знання формують у студентів уявлення про біосферу як про цільний систему і про навмисні, ненавмисні, прямі і опосередковані антропогенні впливи на природні процеси; про гомеостаз і межі стійкості екосистем; про структуру і динаміку геосферних оболонок Землі і про вплив діяльності людини на їх зміни; про фізіологічні основи гомеостазу і адаптацію людини; про генетичне навантаження, основні ефекти агресивної дії середовища на організм людини; про демографічні і соціально-економічні процеси, які визначають глобальні екологічні зміни; про проблеми екокультури, перспективи екорозвитку, міжнародні угоди і російське закоодавство в галузі охорони природи.

Головна мета викладання студентам туристських спеціальностей дисципліни «Екологіний туризм» - це підвищення рівня їх екологічного світогляду; поповнення комплексу базових екологічних знань; формування здатності оцінювати можливі наслідки своєї професіональної діяльності на природні процеси; вміння планувати заходи зі зниження екологічного ризику і т.д.

Підручник містить відомості про особливості сучасної екологічної ситуації на планеті, про екологічні кризи минулого і причини, які їх спричиняють; дає визначення екологічного туризму і розкриває причини, які зумовлюють необхідність приваблення технологій екологічного менеджменту до сфери природно-орієнтованого туризму. Один з розділів книги присвячений характеристиці природного потенціалу і рівню розвитку екологічного туризму в регіонах планети. Оскільки екологічний туризм в Росії - галузь молода, велику увагу в книзі приділено опису зарубіжного досвіду, а також рекомендаціям організацій, які очолюють і направляють цю діяльність в світі. В підручнику наводяться відомості з етики і безпеки екологічної мандрівки. Представлений матеріал, який характеризує ресурси, сучасний стан і перспективи розвитку екологічного туризму в Росії. Наводиться перелік особливо охоронюваних природних територій; містяться відомості про законодавче забезпечення еколого-туристської діяльності ООПТ в структурах федерального підпорядкування; про формування і просування еколого-туристського продукту.

Росія - одна з небагатьох країн планети, які зберігли своє природне багатство до початку третього тисячоліття. Нині перед країною стоїть серйозна задача - усвідомити його цінність, крихкість і необхідність грамотного підходу при використанні. Туристська діяльність не є винятком. Світовий досвід природно-орієнтованого туризму зі всією очевидністю довела, що погано організована рекреаційна експлуатація природних ресурсів призводить до їх вичерпанню і деградації, а спроби відновлення наштовхуються на необхідність серйозних фінансових внесків.

Саме тому сфера вїзного природно-орієнтованого туризму в Росії повинна бути забезпечена грамотними спеціалістами, здатними зробити природно-орієнтований туризм сталим. В іншому випадку, унікальні природні раритети країни можуть бути безповоротно втрачені в найкоротші строки.

Історія взаємодії юдства з природою рясніє прикладами виникнення кризових, з екологічної точки зору, ситуацій, коли подальше існування людей на власній території стає неможливим. Екологічні кризи минулого стали причиною загибелі окремих держав і падіння цілих цивілізацій. Подолання криз минулого проходило шляхом «революцій», в основі яких лежала заміна технологій, які вичерпали себе на принципово нові, або зміною деградованого ландшафту на новий, шляхом експансії вільних або обжитих іншими етносами територій. В останнє сторіччя, коли чмсельність населення планети різко виросла, і зміна деградованого ландшафту на новий стала проблематичною, а частіше — практично неможливою, єдиний шлях виживання людства повязаний з переводом господарської діяльності на наукову основу. Природно-орієнтований туризм в цьому сенсі не є винятком. Постійний перехід від неорганізованого відпочинку на природі до «екологічного» туризму можна розглядати в ряду «революційних починань», направлених на подолання прийдешньої кризи — «глобальної кризи надійності екологічних систем». Подоланню цієї кризи, ознаки якої розглядаються вже сьогодні, може сприяти науково обгрунтоване екологічне планування.

Глобальні екологічні проблеми сучасності, взаємозвязок екологічних і соціальних криз.

Для того щоб зрозуміти, чому із середини 80-х рр. природно-орієнтований туризм на Заході почав трансформуватись в екологічний туризм, чому роль екологічного туризму з кожним роком набуває все більшого резонансу в світі, варто розглянути взаємовідносини природи і людського суспільства, зрозуміти причини екологічних криз, спробувати перекласти ці взаємовідносини на грамотну екологічну науку, яка накопичила для цього величезний багаж фундаментальних знань.

Сучасна екологічна криза. Екологічна ситуація, яка склалась на планеті до початку третього тисячоліття, носить характер загальносистемної світової екологічної кризи.

Ріст населення планети і ріст людських потреб - ті основні фактори, які ведуть до небаченого раніше прискоренню процесів вилучення ресурсів планети.

До числа основних факторів деградації природного середовища на світовому рівні відносяться:

ріст споживання природних ресурсів при скороченні їх поясів;

збільшення чисельності населення планети при скороченні територій, придатних для проживання людей;

деградація основних компонентів біосфери, включаючи скорочення біологічного розмаїття, і пов’язане з цим зниження здатності природи до саморегуляції і, як наслідок, -неможливість існування людської цивілізації;

можливі зміни клімату і озонового шару Землі; зростання екологічної шкоди від стихійних лих, техногенних катастроф;

недостатній для переходу до стійкого розвитку людської цивілізації рівень координації дій світового суспільства в галузі рішення екологічних проблем і регулювання поцесів глобалізації;

тривалі військові конфлікти і терористична
діяльність.

Наслідки екологічної кризи, які загрожують самій основі існування людства на планеті, - це небезпека зміни генофонду, недостатня енергетична, мінерально-сировинна і продовольча забезпеченість розвитку, забруднення навколишнього середовища, парниковий ефект і т.д. Фактично, сучасна екологічна криза може бути охарактеризована як конфлікт між зростаючими потребами зростаючого людства і зменшенням обмежених ресурсів планети.

Швидкий ріст людства, інтенсифікація його діяльності призводять до стрімкої зміни співвідношення глобальної екосистеми планети і господарської підсистеми, яка визначається людською діяльністю.

За даними міжнародних експертів за останні 35 років з надр землі було вилучено мінеральної сировини більше, ніж за всю попередню історію людства, а за нафтою і газом ці показники склали 80-85%.

Не секрет, що масовий видобуток корисних копалин супроводжується вилученням з господарського користування і деградацією величезних природних територій, а також відведенням територій під складування залишків промислового виробництва, в тому числі токсичних. Така ситуація породжує не тільки цілий ряд екологічних проблем, але і загострює протиріччя між країнами, які видобувають сировину, і країнами, які її споживають. Серед цих протиріч - заглиблення економічної прірви між розвинутими країнами і так званим «третім світом», тобто країнами - постачальниками сировинних ресурсів. Рівень виробництва і споживання, досягнутий групою держав, які відносяться до «золотого мілліарду», сьогодні може підтримуватись і підвищуватись тільки при умові вільного доступу до ресурсів «третього світу». Диспропорція між основними місцями розміщення корисних копалин і місцями їх переважного споживання продовжують зростати. Так, США за рахунок імпорту забезпечили в 1990 р. 35% потреби в нафті, Західна Європа - 97%, Японія - 100%. В результаті забезпечення необхідною сировиною перейшло в розряд глобальних стратегічних цілей, які все частіше визначають інформаційну, військово-політичну і фінансово-економічну активність держав «великої сімки». Країни, постачаючі на світовий ринок сировинні ресурси, не тільки програють економічно, але і знищують власні природні ресурси. Така модель поведінки «бідних» країн часто є вимушеною, щохвилинною, яка призводить до непоправної втрати ними природних ресурсів, незрівнянно більщ цінних, ніж засоби, які вони отримують від експорту корисних копалин.

В останні десятиріччя великі транснаціональні корпорації широко використовують практику виведення «брудних», з екологічної точки зору, промислових виробництв в країни «третього світу». Підґрунтям цього процесу є не тільки використання дешевої робочої сили, але і економія засобів за рахунок зниження екологічних потреб в країнах, що розвиваються.

Проблема залишків тісно пов’язана з інтенсивністю споживання сировинних ресурсів. Відходи - це невикористовувані залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, інших виробів і продуктів, які утворюються в процесі виробництва продукції або її споживання і, які втратили свої споживацькі властивості. Відходи бувають:

· побутові (комунальні)

· промислові (відходи виробництва)

· відходи виробничого споживання.

Особливу небезпеку для навколишнього середовища і людини представляють небезпечні токсичні хімічні і радіоактивні відходи.

Урбанізація - ріст долі міських жителів в складі населення країни, процес підвищення ролі міст в розвитку суспільства - також здійснює серйозний негативний вплив на загальну екологічну ситуацію на планеті. Для урбанізації характерним є приплив в міста сільського населення і зростаючий маятниковий рух населення з сільського оточення в великі міста. За прогнозом Організації Обєднаних Націй, в промислово розвинутих країнах частка міського населення на початку нового тисячоріччя зросте до 81,8%. До 2025 р. в ста найбільших містах планети будуть проживати більше 5 млрд осіб.

Вчені вважають, що сучасна глобальна екологічна криза редуцентів (забруднення) може бути подолана в ході науково-технічної революції шляхом створення нових екологічно чистих технологій виробництва промислової і сільськогосподарської продукції.

Екологічні кризи минулого. Сучасна екологічна криза не єдина в історії людства - його подоланню може сприяти вивчення причин і наслідків екологічних криз минулого.

За думкою вітчизняного еколога Н.Ф. Реймерса¹, людство створило, випробувало на собі і подолало, принаймні, чотири екологічні кризи:

• криза збідніння ресурсів промислу і збирання;

• перша антропогенна екологічна криза (консументів, перепромислу);

• криза примітивного поливного землеробства;

• друга антропогенна екологічна криза (продуцентів). Послідовність криз відповідає історичній послідовності найважливіших для людини видів використання ресурсів планети: видобуток і збирання, полювальний промисел, тваринництво, землеробство, лісозаготівлі, видобуток будівельних матеріалів і корисних копалин, використання території під забудову і т.д.-

¹ См.: Реймерс Н.Ф. Надежды на выживание человечества. Концептуальная экология. - М.: Наука, 1992.

Кризи, які виникають в період пристосовувального використання людством ресурсів планети, мали локальний характер. Їх дозвіл міг проходити «революційним» шляхом - переходом на більш прогресивні методи господарювання, або супроводжувалось зниженням чисельності і вимиранням етносів, або міграцією народів на інші території.

Створення нових революційних технологій виробництва, запровадження їх в практику людської діяльності - це один з найбільш ефективних засобів подолання екологічних криз минулого. Так, криза «збідніння ресурсів промислу і збирання» була подолана шляхом біотехнічної революції (одомашнення диких тварин, освоєння прийомів і методів відгонного тваринництва),«перша антропогенна екологічна криза (консументів, перепромислу)» - за допомогою сільськогосподарської революції, яка означала перехід до виробничого господарства, криза «примітивного поливного землеробства» - в ході другої сільськогосподарської революції шляхом широкого освоєння неполивних земель, «друга антропогенна екологічна криза (продуцентів)» - в ході промислової революції.

Зв'язок екологічних і соціальних криз. Історія людства має багато доказів того, що екологічні кризи супроводжуються кризами соціальними (суспільними). Велику роль в пізнанні екологічних криз минулого, за розквіту і падіння держав грає нова наукова дисципліна - «соціоприроднича історія» (СПІ), яка розглядає людську історію в тісному взаємозв’язку з природою і станом навколишнього ландшафту.

СПІ, як спеціальна наукова дисципліна, оформилась на початку 90ихрр. XX с. в рамках радянського заходоведення. Її оформленню сприяла неможливість пояснити багато процесів і явищ сучасного життя країн Заходу методами гуманітарних дисциплін. Метою соціоприродничих досліджень є «вивчення взаємозв’язків, взаємозалежності, взаємовпливу процесів, явлений і подій в житті суспільства і природи як в теперішньому, так і в минулому»¹. Основна мета соціоприродничих досліджень - сприяти формуванню цілісного уявлення про взаємовідносини людини і природи. Основні діючі особи СПІ - Людина Господарююча і Ландшафт, що вміщає.

Основними причинами, які призводять до порушення природничої рівноваги природи і людства, і виникненню екологічних криз минулого, були, за думкою СПІ надмірно висока густина населення і експансія етносів, суперетносів, несучих свою культуру в новий ландшафт, що вміщає.

Екологічні і соціальні наслідки надмірно високої густини населення, яка перевищує можливості ландшафту, що вміщає (перша причина екологічної кризи), можна розглянути на прикладі розквіту і падіння Золотої орди.

Історія Золотої орди охоплює три сторічних інтервали: перший - 1260-1360 рр., другий - 1360-1460 рр., третій - 1460— 1560 рр.

Початок Золотої орди як незалежної держави (перше сторіччя існування) датується 1260-1280 рр., коли податки, зібрані на її території, не стали надсилатися в Каракорум; народи, об’єднані новою держвою, перестали активно боротися проти державної влади; припинилась боротьба за владу всередині господарюючої еліти. На основі військової могутності кочівників було створено єдину державу, побудовані нові міста в степу. Золота орда почала вилучати великі доходи вді міжнародної торгівлі.

Вагомим показником сили і організованості держави є її грошово-фінансова система. Сарайний дирхем в період розквіту Золотої орди став панівною монетою не тільки у власному, а й в суміжних державах. Повно-весность і широка доступність дирхемів забезпечили величезну роль цієї грошової одиниці на гігантських за протяжністю торгових маршрутах від Західної Європи до Китаю та Індії. Роль золотоординського дирхема в євразійському просторі в першій половині XIV в. була подібна до тієї, яку сьогодні у світі грає долар США, і, як і сьогодні, «за спиною» такої грошової одиниці мало стояти потужне організоване держава.

¹ Кулишн Е. С. Людина і природа - проблеми социоестественной історії. Генетичні коди цивілізацій. - М.: Московський ліцей, 1995.

2 Століття, щодо положень СЕІ - це мінімальний час, протягом якого відбуваються процеси в природі.

Створений в Орді порядок максимально сприяв торгівлі. Торгові шляхи були безпечні, добре організовані, дешеві, митні мита низькі. У спеціальному посібнику для торговців з італійських торгових республік, наприклад повідомлялося, що озброєних охоронців брати не слід, так як татарські воїни всю дорогу від м. Тана (був розташований на місці сучасного м. Азова) до Китаю добре охороняють в період розквіту Золотої орди в державі сосуществова ли три основних технології ведення господарства:пашенное земледелие;

• підсічно-вогневе землеробство;

• кочове скотарство.

Трьом технологіям відповідали основні етноси: орного землеробства - тюрки Хорезма; колишньої Булгарії - складне в етнічному відношенні населення Криму і слов'яни Русі; підсічно-вогневе землеробство - славяне Руси и тюрки Волзької Булгарії; кочового скотарства - тюрки Великого степу.

Слов'яни і тюрки-кочівники активно використовували наявні у них можливості для екстенсивного розвитку. У слов'ян в цей період активно розвивалося орне і особливо підсічно-вогневе землеробство (Велике російське розорювання), зростання продовольства з супроводжуючим збільшенням чисельності слов'янського населення. У степу в цей період зростало поголів'я худоби і, як наслідок зростання виробництва продовольства, збільшувалася чисельність населенняня степу. Підтвердженням цього процесу є зміна в південній межі лісу і просування степу на північ. Для другого століття існування Золотої орди (1360-1460 рр..) характерно продовження на Русі процесу наступу ріллі на ліс, обумовлене зростанням чисельності російського етносу, збільшення його потужності і значимості в єдиній державі.

У степу до цього часу чисельність населення перевищила можливості вміщення ландшафту: «кочівників в степу може бути стільки, скільки прохарчується від існуючого стада обмежені продуктивністю і розмірами пасовищ». При екстенсивному скотарстві людина заміщає великих хижаків на вершині трофічної піраміди і внаслідок цього підкоряється закону природної рівноваги, який визначає чіткі пропорції між масою рослинної їжі, числом травоїдних і м'ясоїдних тварин.

Перевищення можливостей вміщаючого і годуюого ландшафту стало першою причиною виникнення екологічної кризи в степу, що спричинило за собою соціальну кризу. Вона] з'явилася у вигляді лютої боротьби за зимові пасовища, яких стало не вистачати. Боротьба за владу «велике застрягання» в степу супроводжувалася переділом кочівних маршрутів, боротьбою за право: володіння зимовими пасовищами. У ході боротьби між різними ордами за зимові пасовища степ випалювали в тих місцях, де припускала замовити вороже угрупування, або там, де передбачалося напад. Так кримський хан Менглі-Гірей, дізнавшись, що хан Золотої орди Ахмет мав намір замовити в околицях Бєлгорода, «велів пожежі пускати, щоб їм ніде зимовати». Брак зимових пасовищ для зрослого населення степу змушувала частину степовиків залишати степову зону Східної Європи, оптимальну для зимових кочовищ (Причорномор'я, Північний Кавказ) і йти на зимівлі в ризиковані з кліматичною точки зору, зони: так були відзначені зимівлі кочівників північніше Бєлгорода, поблизу Рязані. У 70-х рр.. XV в. золотоординці кочували майже щорічно поблизу південного кордону Московської держави.. Одним з показників демографічної кризи в степу з'явився масовий перехід степовиків на військову службу до руських князів і до Литви. Так 1430 р. в Литві налічувалося більше 40 тис. воїнів-татар, не рахуючи членів їх сімей; до 1558 їх кількість досягла 200 тис., у той час як в Ногайської орді цього періоду населення склало всього 300-350 тис., і ця орда відрізнялася від інших татарських держав многочисленностью людей. Такая ситуация, по мнению Э.С. Кульпіна, могла виникнути тільки тоді, коли рідна земля не могла годувати зайве населення, а воїни-професіонали не хотіли ставати хліборобами, що означало б для них втрату соціального статусу та матеріального становища.

У XV в. Золота орда розпалася (третє століття існування, і на її місці почали самостійне життя кілька держав, які за потужністю та значущості розподілялися наступним чином: Велике князівство Московське, Казанське ханство, Кримське ханство, Астраханське ханство, Ногайська орда.

У цей час соціально-екологічний криза прийшла на Русь у зв'язку з вичерпанням можливостей підсічно-вогневого землеробства і з переходом зростаючого населення на менш п одуктивне орне землеробство. У ході подолання кризи було створено потужна держава, яка розширило можливості для екстенсивного землеробства за рахунок сусідів і, насамперед, за воювла головного конкурента - Казанське ханство, приєднавши потім Астраханське ханство і Ногайський орду. Експансія етносів і субетносів. Друга причина, здатна викликати екологічна криза антропогенного характеру, - це експансія етносів і субетносів, що несуть в новий вміщає ландшафт свої традиційні культурні стереотипи, виробок в тому ландшафті, де етнос мешкав до переселення. Екс пансія може мати форму військового конфлікту і бути «мирної». «Мирна» експансія - процес більш тривалий і зовні менш гострий, проте її наслідки можуть мати негативний характер, вести до розвитку екологічної кризи, загибелі етносу, лишенного ресурсов.

Як приклад, наочно демонструє процес розвитку екологічної кризи в результаті мирної експансії, привнесення чужих для нового ландшафту технологій господарської діяльності, можна розглянути історію освоєння титульним етносом В'єтнаму,території однієї з малих народностей В'єтнаму - кхмерского племені бану. Регіон освоювався з метою видобутку та продажу в Японію цінної деревини. Територія проживання племені бану - західна частина плато Тайнгуен - знаходиться на стику кордонів Лаосу і Камбоджі. Загальна чисельність бана у В'єтнамі до початку 80-х рр.. XX в.складала близько 200 тис. чол. Територія, призначена для освоєння і названа «в'єтнамської цілиною», - це горбисте плоскогір'я, покрите малонарушенним тропічним лісом. Основна господарська деятельностькоренного населення-підсічно-вогневе і долинне землеробство, полювання, збиральництво, розведення домашніх тварин (свині, кози, кури). Підсічно-вогневе землеробство - одна з традиційних, широко поширених у минулому форм господарської діяльності в лісових регіонах планети. При підсічно-вогневому землеробстві дерева на невеликій ділянці лісу підсікаються і через деякий час випалюються. Новоутворена зола удобрює бідні лісові грунти, дозволяє виростити на звільненням ділянці урожай сільськогосподарських культур. Після збору врожаю (протягом 2-х років) ця ділянка більше не використовується, а новий готується под распашку. Такий примітивний спосіб ведення сільського господарства не завдає природі непоправною шкоди, відновлення занедбаних територій йде природним шляхом. Рівновага між людською діяльністю та стійкістю природного співтовариства забезпечується невеликими розмірами приводяться ділянок і невисокою частотою їх повторного використання.

Лісові території, що належать племені бану і використовувані як мисливських угідь, були поділені між селами. Порядок використання лісових угідь був жорстко регламентований і не порушувався. Землі міжгірських долин були основною сільськогосподарської територією, де возделивался суходільний рис, вирощувалися овочі і фрукти.

Мирна експансія територій почалася в 80-х рр.. XX в. шляхів створення воєнізованих поселень вьетов у вигляді розташованих окремо чоловічих і жіночих сіл. Стежки місцевих жителів були використані для прокладки лісовозних доріг; на новостворених дорогах були виставлені військові застави, які контролювали вивіз деревини і охороняли новий порядок.

Природні ресурси, що забезпечують традиційний уклад життя бана, були підірвані менш ніж за 10 років. Сільськогосподарські землі в долині почали скорочуватися, коли солдати (чоловіки і жінки) стали утворювати сім'ї та виділятися в окремі господарства, захоплюючи долинні території. Масована вирубка лісів призвела до скорочення мисливських угідь і мисливської здобичі. Найважчий удар з природних ресурсів бана було завдано оранкою долинних територій з метою вирощування рису за технологією, традіціонноіспользуемой вьется в річкових долинах. Історично склалася практика вирощування рису у бана не передбачала розорювання грунту: окремі рисові зерна поміщалися в ямки, які робилися загостреною палицею. Врожаї при такому способі вирощування рису були невисокими, але відносно стабільними від року до року..

Через десять років після початку освоєння території бана в'ється в регіоні, де в гармонії з природою століттями проживала народність бана, почали проявлятися ознаки екологічної кризи: савана і зарості чагарників виникли на місці вирубаного лісу; скоротилися території, придатні для ведення підсічно-вогневого землеробства; знизилася кількість лісового звіра; перетворилися на пустки розорані долинні території. Екологічний криза спричинила за собою негативні соціальні наслідки: місцеві жителі почали голодувати, вимирати від туберкульозу та інших завезених хвороб, чисельність корінного населення різко скоротилася, реально постало питання про вимирання ще одного унікального етносу.

Екологічні кризи майбутнього. У майбутньому, в міру, зростання антропогенного впливу на природне середовище, людство чекають нові кризові явища, ознаки яких проявляються вже сьогодні. На думку Н.Ф. Реймерс - це «глобальний термодинамічний» («теплової») криза і криза «надійності екологічних систем». Загроза «Глобального термодинамічної» («теплового») кризи зробить необхідним перехід до використання нових джерел енергії, що не додають в систему геосфери теплову енергію крім сонячної.

Подоланню глобальної кризи «надійності екологічних систем», ознаки якого проглядаються вже сьогодні, має сприяти науково-обгрунтоване екологічне планування, що забезпечує коеволюцію суспільства і природи. Екологічний туризм, що передбачає економічно та екологічно вивірене використання природних ресурсів при організації природно-орієнтованої туристської діяльності, може розглядатися в ряду заходів, що забезпечують раціональне неистощительное природокористування.