Тема 5. Свiтова органiзацiя торгiвлi 3 страница

Питання до самоконтролю:

1. Чинники міжнародного руху капіталу.

2. Основні тенденції розвитку динаміки і структури міжнародного руху капіталу.

3. Форми та методи вивезення капіталу.

4. Значення вивезення капіталу для розвитку світового господарства.

5. Сутнісна ознака прямих іноземних інвестицій.

 

Тема 7. Міжнародне кредитування

План:

1. Міжнародний кредит та його роль в МЕВ.

2. Форми міжнародного кредиту.

3. Світовий фінансовий ринок.

4. Міжнародні валютно-фінансові організації.

5. Внутрішні, іноземні та змішані кредити.

6. Комерційні, фінансові та проміжні кредити.

7. Кредитні відносини.

 

Рекомендована література:[12,17,21,26,35,36]

Історично і логічно процеси інтернаціоналізації господарського життя почалися зі сфери звертання, що проявилося у формуванні світового ринку і розвитку міжнародної торгівлі. Початок цього процесу відноситься до періоду великих географічних відкриттів, виникнення колоніальних володінь, первісного нагромадження капіталу й утворення локальних міжнародних ринків. У цей період особлива роль в інтернаціоналізації приділяється торговому капіталу. Період кінця XVIII – початку XIX століть, як період здійснення промислової революції і переходу промислового капіталу на машинну стадію ознаменував ведучу роль промислового капіталу. Машинне виробництво передбачало випуск продукції у великих масштабах, що обумовлювало процес виробничого споживання величезних мас сировини і матеріалів, частина яких необхідно було завозити з інших країн, а створену продукцію реалізовувати не тільки в границях національних держав, але і поза ними. У цей період формуються елементи взаємозалежності і взаємозумовленості національних економік. Наступний етап розвитку інтернаціоналізації – кінець ХІХ – початок ХХ століть. Він зв'язаний з вивозом капіталу, утворенням міжнародних фірм і завершенням територіального розділу світу – у результаті чого інтенсифікуються економічні зв'язки між промислово розвитими країнами і колоніями. У цей період інтернаціоналізація капіталу одержує особливий розвиток, охоплюючи всі його форми – грошову, продуктивну, товарну. В другій половині ХХ століття зазначена тенденція одержує значний розвиток. Виникнення сучасного світового господарства відноситься до кінця ХІХ – початку ХХ століття. Великими факторами, що зробили вплив на розвиток світового господарства, були розгортання в другій половині ХХ століття НТР, швидкий ріст інтернаціоналізації господарського життя, розпад соціалістичної системи господарства, поява і загострення глобальних проблем. Значним системоутворюючим фактором стали також великі зрушення в масштабах і формах інтернаціоналізації різних сфер господарського життя, насамперед зсув центра ваги в світогосподарських зв'язках із традиційних методів капіталістичної торгівлі на міжнародну кооперацію в області науки, інформації, технології, виробництві товарів і послуг. Фактором особливого значення в розвитку світового господарства стають транснаціональні корпорації, що припускають концентрацію і міжнародне переміщення факторів виробництва.

Глобалізація економічного розвитку випливає з розвитку інтернаціоналізації всередину і вшир. Відомо, що еволюція інтернаціоналізації нерозривно зв'язана з міжнародним поділом праці, – від загального до приватного, а зростаюча диференціація різних видів діяльності в міжнародних масштабах підсилює необхідність їхньої інтеграції. Крім того, процес інтернаціоналізації в сучасних умовах став невідємним атрибутом як власне виробництва, так і обміну, розподілу, споживання. Саме широкомасштабне поширення його на економіку в цілому, на всі її сфери і рівні, тобто розвиток інтернаціоналізації всередину обумовлює якісно новий рівень інтернаціоналізації – глобалізацію економічного розвитку.

З іншого боку, у міжнародні потоки товарів, послуг, капіталів і робочої сили вливаються все нові і нові країни; економічний розвитого їхнього зростаючого числа зв'язується з інтенсивністю, динамікою, напрямками цих потоків, що означає розвиток інтернаціоналізації вшир, сприяючи становленню глобальної економічної системи.

Для визначення рівня економічного розвитку країни, у вирішальній мірі зумовлюючого її місце в системі світогосподарських зв'язків, необхідна система надійних статистичних показників. У світовій практиці використовується Система національних рахунків (СНР). Це – система взаємозалежних показників розвитку економіки на макрорівні. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції і визначення припускають, що описувана з її допомогою економіка функціонує на основі ринкових механізмів і інструментів. У сучасному світі СНР являє собою універсальну економіко-статистичну мову, на якокій спілкуються між собою економісти всіх шкіл і напрямків, державні діячі і політики, статистики і соціологи, фінансисти й ін.

Важливе місце СНР займає в діяльності міжнародних економічних організацій – ООН, Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР) і ін., що не тільки використовують дані СНР у своїх аналітичних звітах і прогнозах, але і вносять у її розвиток великий внесок, поширюючи порівнянні в міжнародному плані дані про найважливіші показники світової економіки.

 

Питання для самоконтролю

1. Характеристика та структура світового господарства.

2. Ліцензійні платежі та виплати.

3. Світовий ринок та всесвітня інфраструктура.

4. Види міжнародних ліцензійних договорів та угод.

5. Україна у сфері міжнародних економічних зв’язків.

6. Промислове шпигунство та його методи.

 

Модуль 2. Міжнародне співробітництво, інтеграція та глобалізація

ЗМ 2.1

Тема 8. Міжнародна валютна система

План:

1. Міжнародна валютна система та ії структура.

2. Основні елементи національної і світової валютних систем.

3. Валюта, її класифікація та конвертованість.

4. Валютний курс і паритет.

5. Міжнародна валютна ліквідність.

6. Система світових цін.

7. Знижки і надбавки у зовнішній торгівлі.

8. Міжнародні розрахункові відносини.

9. Форми міжнародних розрахунків.

 

Рекомендована література: [12,13,17,21,26,35,36]

Міжнародна торгівля є центральною ланкою в складній системі світогосподарських зв'язків, вона з’єднує практично усі види міжнародного поділу праці і зв'язує всі країни світу в єдину міжнародну економічну систему. Вона зародилася в далекій давнині, але лише в XIX столітті прийняла форму світового ринку, тому що в неї виявилися утягнені практично всі країни.

Сучасна міжнародна торгівля – торгівля між країнами, що припускає ввіз (імпорт) і вивіз (експорт) товарів.

У міжнародній торгівлі під імпортом розуміють ввіз через границю товарів, послуг, капіталу для використання на внутрішньому ринку.

У міжнародній торгівлі беруть участь різні юридичні особи-корпорації, їхні об'єднання, держави, окремі індивідууми. Вона є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і, таким чином, збільшувати загальний обсяг виробництва. Тому світовий ринок представляє сферу гострої конкурентної боротьби між експортерами аналогічних чи взаємозамінних товарів, а також постійного зіткнення інтересів експортерів і імпортерів. Останні приводять до конфліктів, так називаним торговим війнам, що спалахують періодично і носять назву комп'ютерні війни, автомобільні, текстильні й ін.

Географічна структура міжнародної торгівлі неоднозначна. Інтенсивність торгових зв'язків значно розрізняється по країнах. На частку тільки промислово розвитих країн приходиться близько 70 % міжнародної торгівлі і більш 3/4 усього торгового обороту, включаючи послуги. В основному вони ведуть цю торгівлю один з одним: близько 80 % експорту промислово розвитих країн призначається для інших промислово розвитих країн. Для прикладу на частку взаємної торгівлі країн, що розвиваються, приходиться лише чверть їхнього експорту. Розвинені країни виступають в основному експортерами наукомістких товарів, тоді як країни що розвиваються їх імпортерами.

Метод міжнародної торгівлі – спосіб здійснення міжнародного торгового обміну. Сучасний стан міжнародної торгівлі визначає наступні методи її здійснення:

Міжнародні торги – організаційна система просування на ринок переважно нових товарних форм. У цьому змісті торги – це метод підписання договорів купівлі-продажу чи підряду, при якому покупець (замовник) проводить конкурс для продавців (постачальників) на товар-об'єкт і після порівняння отриманих пропозицій підписує контракт із продавцем (постачальником), що запропонував товар-об'єкт на більш вигідних для покупця ( замовника) умовах.

Зовнішня торгівля будь-якої держави виступає як невід'ємна складова частина національної економіки; джерело одержання іноземної валюти; фактор інтеграції країни в систему світового господарства. Відповідно її розвитку кожна держава приділяє особливу увагу, направляючи і заохочуючи неї. Україна має великий експортний потенціал. Маючи площу 0,4 % загальної світової суші і чисельність населення на рівні 0,8 % загальносвітової кількості, Україна робить 5 % світової мінеральної сировини і продуктів його переробки. Розвідані запаси корисних копалин оцінюються в 7 трлн. доларів. Частка України у світовому виробництві марганцевої руди складає 32 %, у виробництві чавуна – 52 млн. т., стали – 54 млн. т., готового прокату – 41,5 млн. т. Це п'яте місце у світі. У той же час тут знаходиться 25 % світових чорноземів. Україна повною мірою забезпечена висококваліфікованими кадрами. До того ж Україна має вигідне географічне положення. Варто врахувати, що в момент розпаду СРСР Україна була віднесена експертами Дойче-банка до найбільш економічно розвинених його республік з найкращими інтеграційними показниками.

Питання для самоконтролю

1. ЕС як крупніше інтеграційне групування та параметри його сучасного розвитку.

2. Сегментація закордонних ринків.

3. Міжарабське економічне співтовариство: минуле, майбутнє.

4. Стратегія успіху в міжнародному маркетингу.

5. Економічна інтеграція в СНД.

6. Світова ціна та рівень світової ціни.

7. Тенденція розвитку міжнародної економічної інтеграції.

8. Цінова політика та цінова стратегія на світовому ринку.

 

Тема 9. Міжнародні розрахунки і платіжний баланс

План:

1. Міжнародні розрахунки та їх основні форми.

2. Платіжний баланс.

3. Платіжний баланс України.

4. Типи міжнародних розрахунків.

5. Форми акредитивів та їх схеми.

6. Інкасові розрахунки.

 

Рекомендована література: [1,10,14,24,25,39,41]

Міжнародні розрахунки – це система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів за контрактами.

Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків:

§ безпосередній (повний розрахунок) – повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця;

§ розрахунок у кредит(з розстроченням) – надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі (для імпортера).

 

Типи міжнародних розрахунків.

1. Національною валютою: торгові, кредитні і платіжні угоди між країнами; напряму.

2. Міжнародною колективною валютою (євро): торгові, кредитні і платіжні угоди в межах інтеграційно угрупуваних країн.

3. Клірингові розрахунки: міжнародні платіжні угоди клірингового типу – угода між урядами двох і більше країн при обов’язковому взаємному заліку міжнародних вимог і зобов’язань.

4. Золото: використовується в міжнародних розрахунках опосередковано на ринку золота.

Види міжнародних розрахунків залежать від:

1. Специфіки суб’єкта: між конкретними контрагентами; між банками; між банком і контрагентом; між державою і банком; між державами.

2. Взаємодії суб’єктів: напряму; через посередників.

3. Від об’єкту: торговельні операції; інвестиційні операції; некомерційні операції.

4. Умови розрахунків: готівкові; з наданням кредиту.

Поглиблення міжнародного співробітництва як у кількісному, так і в якісному вираженні закономірно сприяє розвитку нових форм взаємодії націй і удосконалюванню старих форм. Доповнюючи і розвиваючи вже "напрацьовані" зв'язки, нові форми міжнародної ділової активності тим самим "вбудовуються" у традиційну систему міжнародних економічних відносин. Найбільш розповсюдженими формами міжнародної ділової активності є: міжнародний лізинг і інжиніринг, спільне підприємництво, зустрічна торгівля, міжнародний туризм. Процес еволюції продуктивних сил розкрив їхні дійсні можливості, що призвів до динамічного розвитку сектора міжнародних економічних відносин, що визначило їхнє особливе місце в системі сучасного світового господарства.

Зустрічна торгівля – найбільш древній вид міжнародної торгівлі, що полягає раніше в натуральному обміні товарами. У сучасних умовах до зустрічної торгівлі відносяться зовнішньоторговельні операції, при здійсненні яких у єдиних контрактах фіксуються тверді зобов'язання експортерів і імпортерів зробити повний чи частково збалансований обмін товарами. При цьому, при частково збалансованому обміні товарів різниця у вартості покривається грошовими платежами. Гнучкість зустрічної торгівлі дозволяє контрагентам пристосовуватися до умов, що змінюються, на світових товарних ринках. У той же час багатоопераційність зустрічної торгівлі веде до зниження ефективності експорту внаслідок необхідності додаткового (гнітючого) фінансування процесу оберту товарів. Через подовження циклу експортної операції за рахунок часу, необхідного на реалізацію зустрічно імпортованої продукції й одержання грошового еквівалента, збільшуються терміни обороту коштів, що веде до росту витрат на оберт. І проте географія зустрічної торгівлі росте швидкими темпами. Вона захоплює не тільки групу промислово розвитих країн, що розвиваються, але й економічно відсталі країни. По суті справи, зустрічна торгівля охоплює всю земну кулю.

Ще одним напрямком міжнародної ділової активності є створення спільних підприємств (СП). Спільні підприємства є формою ділового співробітництва між двома чи більше учасниками для конкретної мети комерційної, фінансової чи технічної природи.

Незважаючи на очевидну вигідність спільного підприємництва, законодавство по відношенню до нього не у всіх країнах збалансовано відповідним чином. Спонукальні мотиви, що дають поштовх розвитку спільного підприємництва, у деяких країнах наштовхуються на перешкоди, що гальмують цей процес.

Питання для самоконтролю:

1. Класичні та посткласичні теорії міжнародної торгівлі.

2. Балансування ціноутворення.

3. Обмеження в сучасній міжнародній торгівлі.

4. Валюта в міждержавних відносинах та валютні курси.

5. Механізм міжнародної торгівлі.

6. Структура та інструмент валютного ринка.

 

 

ЗМ 2.2

Тема 10. Світовий ринок технологій

План:

1. Технологічний вимір світової економіки.

2. Рух технологій на світовому ринку.

3. Трансфер технологій.

4. Роль і місце України на світовому ринку технологій.

5. Мета та види міжнародного науково-технічного співробітництва.

6. Форми реалізації МНТС.

7. Міжнародна торгівля ліцензіями.

 

Рекомендована література:[12,14,19,24,25,39,41]

Одним із визначальних критеріїв динаміки та спря­мованості руху світової економіки в останні десятиліття стає його «технологічний вимір». Технологічний детермінізм позбувся свого ідеологізованого наповнення і дедалі більше зумовлює міжна­родну конкурентоспроможність, темпи економічного зростання, структуризацію світогосподарських зв'язків. Він є і синтетичним індикатором у планетарному маркетингу техногенних та антропо­генних перспектив людства.

Іншими словами, глобальний розвиток і рух технологій, опосе­редкований СРТ, перетворюється на системоутворювальний чинник трансформації світової економіки на рубежі XX — XXI ст.

Об'єктивними передумовами цього процесу є:

1. Становлення постіндустріального інформаційно-технологіч­ного укладу цивілізаційного розвитку, зокрема такі його скла­дові, як:

· переважна динаміка в науково-технічному прогресі «фунда­менталізація» технологічних процесів, впливу на мікроструктуру матерії, вдосконалення нематеріальних елементів продуктивних сил, що потребує об'єднання зусиль на глобальному рівні (генна інженерія, біотехнологія, нові композиційні матеріали, термо­ядерний синтез, штучний інтелект тощо);

· всеосяжна інформатизація суспільного життя на базі стрімко прогресуючої обчислювальної техніки, планетарних комп'ю­терних мереж, електронних, оптоволоконних та космічних теле­комунікацій.

2. Зростання пріоритетності порівняно з тріадою класичних факторів виробництва (природні ресурси, праця, капітал) четвер­того сучасного фактора — інноваційного підприємництва, який спрощено визначається як технологічний. Це зумовлено:

• потребами конкурентної боротьби у сферах високотехнологічного та науковоємного сервісу, підвищенням ролі «людського капіталу» як вихідного продуцента інновацій;

• можливостями, які надають потужна інтелектуалізація та інфор­матизація суспільства, соціально підтверджена масова схильність освічених людей до індиві­дуальної творчої самореалізації, в тому числі як суб'єктів СРТ.

3. Нагальність для всього світового співтовариства підвищення вимог до мінімізації техногенного та антропогенного впливу на природу шляхом переважної розробки й використання безпечних для довкілля технологій, оптимізації взаємовпливу ланок «людина — суспільство — природа», створення умов для ноосферно-кос­мічної цивілізації.

«Визрівання» зазначених передумов відбувається в усіх клю­чових сферах суспільного відтворення: в науці й освіті, вироб­ництві й обміні, в управлінні та в соціальному сервісі. Тому носіями технологій виступають і всі фактори виробництва (при­родні ресурси - сировина, праця, капітал, інноваційне підприєм­ництво), а в найконцентрованішому вигляді - товарна й нетовар­на продукція.

Планетарний процес інтернаціоналізації створення й освоєння виробничого й комерційного використання, трансферу (передання) і дифузії (поширення) технологій дістав назву техноглобалізму. Ди­намічний розвиток і змістове поглиблення процесу техноглоба­лізму опосередковує перехід об'єктивних загальних передумов у суб'єктивні конкретні ознаки нової конфігурації СРТ.

Зрозуміло, що процеси трансформації СРТ в один з системо­утворювальних факторів сучасної світової економіки не є однопо­рядковими, вони відбуваються в різних напрямах, з різною ін­тенсивністю, глибиною, специфікою. Але всі елементи й суттєві ознаки СРТ більшою чи меншою мірою зазнають якісних змін.

Світовий ринок технологій може бути схарактеризований як сукупність міжнародних ринкових відносин його суб'єктів з приводу прибуткового використання прав власності на його об'єкти — тех­нології продуктів, процесів та управління.

З огляду на внутрішню системну цілісність процесів техногло­балізму і трансформації СРТ вони розглядаються, включаючи і ринкові, і позаринкові аспекти, як одне ціле.

Рух технологій на світовому ринку з погляду права власності може бути поділений на:

• доринкову стадію, яку характеризують процеси набуття нових знань і визначення їхнього технологічного застосування у формі переважно приватної та колективної інтелектуальної власності;

• ринково-монопольну стадію, на якій відбуваються виробничо-комерційна реалізація технологій та їхній трансфер у формі переважно внутрішньокорпоративної національної власності;

• ринково-олігопольну стадію — процес комерційно-виробничої дифузії технологій у формі переважно міжкорпоративної інтер­національної власності.

На двох особливостях зазначеної еволюції форм власності на інновації та технології необхідно наголосити в контексті тенденцій техноглобалізму:

• по-перше, порівняно з зазначеними та супутніми формами власності більш динамічним є набуття технологіями форм ін­тернаціональної власності;

• по-друге, формується суто технологічна модель життєвого циклу товарів, яка поєднує їх як ринкову, так і позаринкову стадії.

Показовою є також еволюція факторів конкурентоспромож­ності.

У галузі технологій продуктів протягом останніх десятиріч про­стежується послідовна зміна пріоритетів: від ціни до якості продукції, далі — до її новизни та сервісу, нарешті — до міжнародної винятковості та післяексплуатаційної утилізації то­варів.

У технологіях процесів — це стимульована державами відмова від затратних техногенних процесів на користь ресурсо-, енерго- та природозбережувальних технологій на базі інтернаціоналізації їхньої розробки та впровадження.

В технологіях управління — це гуманізація процесів суспільної організації управління, підвищення соціальних та екологічних стан­дартів життя, зокрема дифузія цих технологій у країни світу.

Зрозуміло, і це природно, що на практиці абсолютно нові технології трапляються рідко. Як правило, вони синтезують тією чи іншою мірою традиційні елементи виробництва, організації, управління з новим знанням, є симбіозом стандартних та ін­новаційних процесів. Вони можуть також поєднувати усталені процедури в новий спосіб чи забезпечувати випуск модернізованої продукції тощо.

Питання до самоконтролю:

1. Об'єктивні передумови руху технологій на рубежі ХХ-ХХ1 ст.

2. Структура світового ринку технологій.

3. Рух технологій на світовому ринку.

4. Об'єкти світового ринку технологій та їх класифікація.

5. Основні форми трансферу і правового захисту інновацій та технологій.

6. Форми комерційного трансферу технологий.

 

Тема 11. Міжнародна міграція робочої сили

План:

1. Сутність, структура та основні риси світового ринку праці.

2. Світові міграційні процеси.

3. Масштаби, форми, напрямки сучасних міграційних процесів.

4. Регулювання міжнародної міграції робочої сили.

5. Міграція як процес переміщення працездатного населення.

6. Основні історичні етапи міграції робочої сили.

7. Соціальні наслідки міграції.

 

Рекомендована література: [1,10,14,24,25,39,41]

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалеж­ності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі наби­рають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємодоповненнях.

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці. Підвищення міжна­родної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.

У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю тру­дових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжна­родних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, Між­народному валютному фонді, СОТ, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придат­ності. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення гло­бальних проблем. [27]

Другий великий сегмент міжнародного ринку праці — робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «еколо­гічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (на­приклад, посуха) змушені покидати свої насаджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.

Інтернаціоналізація резервної армії праці відбувається пара­лельно з глобалізацією виробництва та розвитком світового ринку товарів і капіталів. Ринок праці перетворився на важливу складову частину світового ринку. Процес розширеного відтворення капі­талу відбувається тепер не тільки в межах національних кордонів, а й у взаємодії з відтворювальними процесами інших країн, тобто набирає глобальних масштабів (так званий відкритий тип відтворювального процесу). Одним з регуляторів цього процесу є інтернаціоналізація виробничого циклу. Поряд з торгівлею і рухом капіталу міжнародний рух робочої сили стає важливим елементом, що забезпечує формування єдиного світового циклу. Рух робочої сили між країнами і спричинені ним потоки значних коштів у вигляді заробітної плати вносять істотні корективи у формування економічної ситуації в окремих країнах. Безпосередніми збудниками циклічних коливань нерідко стають перекази заробітної плати з однієї країни в іншу. Водночас міграція робочої сили впливає (погіршує або поліпшує) на умови життя працюючих у країнах — експортерах та імпортерах робочої сили.

Внаслідок інтернаціоналізації виробництва мільйонні маси людей з економічно відсталих країн вступили в практично пряму конкуренцію з працівниками розвинутих країн. Провідну роль у цих процесах відіграють ТНК, які завжди мають можливість пере­нести своє виробництво в інші країни (особливо «нові індуст­ріальні держави» —Південна Корея, Сінгапур, Бразилія, Нігерія), тим самим знижуючи ціну робочої сили. У 70—80-ті роки широко практикувався вивіз цілої низки виробництв (особливо в електронній і легкій промисловості) за кордони розвинутих країн, у периферійні райони світу. В цьому випадку не робоча сила йшла до капіталу, а навпаки, капітал ішов до місць нагромадження дешевої робочої сили. Одночасно відбувався і зворотний процес: робоча сила з менш розвинутих регіонів залучалася (часто неле­гально) на некваліфіковані й малокваліфіковані роботи в розвинуті центри Заходу.

У формуванні міжнародного ринку праці втілилися такі характерні тенденції сучасного етапу розвитку людської цивілізації, як посилення соціальної орієнтації світової економіки, демократизація трудових відносин, інтернаціоналізація вимог до відтворення робочої сили, стандартизація умов життя і праці людей у різних частинах планети, розвиток та вдосконалення особистості на основі загальнолюдських цінностей. Крім того, об'єднання національних ринків праці в один – світовий - істотно позначається на макроекономічній політиці окремих держав у галузі праці та соціально-трудових відносин, знімаючи обмеження, спричинені національними особливостями, та надаючи їй більш універсального характеру. Розвиток міжнародного ринку праці матеріалізується у зростанні масштабів та інтенсивності міжнародних міграційних процесів, які набувають дедалі глобальнішого характеру, залучаючи населення абсолютної більшості країн світу. Поглиблення науково-технологічної революції, кардинальні зміни на політичній карті світу, структурні трансформації в міжнародній економіці зумовили появу нових рис і особливостей міжнародної трудової міграції, модифікацію її закономірностей і тенденцій. Ці зміни стосуються напрямків міжнародних міграційних потоків, обсягів та географії переселенських рухів, професійно-кваліфікаційного складу мігрантів, їхньої ролі в економічних процесах.

Питання до самоконтролю:

1. Тенденції у формуванні міжнародного ринку праці.

2. Відмінність понять “еміграція” та “імміграція”.