Історичні та культурні цінності як предмет контрабанди.

В диспозиції ст. 201 КК історичні та культурні цінності розглядаються як різновид предметів контрабанди. Аналіз практики доказування у справах про контрабанду даного виду переконує, що основною проблемою для слідчих є оцінка достатності доказів для визнання за виявленими предметами статусу "історичних та культурних цінностей", що визначений законом. Ця проблема пов'язана з підбором компетентних експертів, застосуванням сучасної експертної техніки і методики дослідження, а також безпосередньо з критеріями оцінки висновків мистецтвознавчої експертизи.

Так, непоодинокі випадки, коли експерти-мистецтвознавці доходять висновків про те, що предмети, які незаконно переміщуються через митний кордон України, "становлять історичну та художню", або що вони мають Історичну цінність. Органами досудового слідства справи з такими висновками експертів (щодо історичної та художньої цінності), як правило, закри­ваються на підставі п. 1 ст. б КК (за відсутністю події злочину), а матеріали направляються до суду для застосування до винних заходів адміністративного стягнення. Прийняте рішення слідчі мотивують тим, що для наявності складу злочину, передбаченого ст. 201 КК (ст. 70 КК редакції 1960 р.) необхідною умовою є те, щоб предмет контрабанди мав одночасно як історичну, так і культурну цінність, а за наявністю лише однієї з названих ознак склад контрабанди відсутній. Зазвичай судді займають протилежну позицію, закривають своєю постановою адміністративну справу, а порушену за даним фактом кримінальну справу за ч. 2 ст. 17 та ст. 70 КК (редакції 1960 р.) направляють для проведення подальшого розслідування. При цьому як слідчий, так і суддя, посилаючись на Постанову № 2 Пленуму Верховного Суду України, по-різному вирішують питання щодо кримінально-правових ознак предмета і, відповідно, наявності події контрабанди. Справи ж тривалий час не вирішуються за суттю, пересилаючись із прокуратури до суду і назад. І такі випадки, на жаль, непоодинокі.

На. нашу думку, розв'язання проблеми знаходиться в площині логіко-Рчдичного аналізу назви даного предмета контрабанди, з урахуванням значеного законом порядку переміщення (безпосереднього об'єкта) даного виду контрабанди. Так, необхідно врахувати, що визначення у ст. 201 КК предметом контрабанди "історичних та культурних цінностей" відбулось у 1992 році, тобто до прийняття спеціального Закону України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" (1999р), яким встановлений спеціальний порядок переміщення культурних цінностей через митний кордон України. Зокрема, у ст. 1 цього Закону {ст. 1) зазначено, що ним визначаються "...відносини, пов'язані з вивезенням, ввезенням та поверненням культурних цінностей" (підкреслено мною — М. К.). Щодо осіб винних у переміщенні культурних цінностей через митний кордон України із порушенням цього порядку, ст. 37 даного Закону передбачена відповідальність, зокрема кримінальне покарання. Спеціального порядку щодо переміщення "історичних цінностей" державою не встановлено, а тому його неможливо і порушити. Тобто, таке діяння навряд чи можна визнати протиправним і кримінально-караним.

До того ж, у ст. 1 згаданого Закону зміст поняття "культурні цінності" тлумачиться через "об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне (підкреслено мною — М. К.), етнографічне та наукове значення...". Відповідно до Інструкції про порядок визначення вартості пам'яток Музейного фонду України [19] "Історизм" також вживається тільки в значенні однієї з родових ознак "культурних цінностей". У законодавстві колишнього СРСР, яке до останнього часу регулювало переміщення згаданих предметів через митний кордон України [62], вони теж визначались через категорію "культурні цінності". Аналогічний підхід використовується і в інших законах України [6; 7], а також чинних для України міжнародних актах, де вживається термін "культурні цінності"[25; 26]. У п. 7 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про контрабанду та порушення мит­них правил" від 26 лютого 1999р., вказано, що "... належність предмета до такої категорії встановлюється на підставі висновку експертизи".

Проте згідно з проведеним аналізом поняття "культурні цінності", що вживається, за обсягом більш широке, ніж поняття "історичні цінності", і використовує поняття "Історизм" як один з оціночних критеріїв відносності певних предметів до змісту першого поняття. Як вбачається саме такий підхід закріплений законодавцем у Митному кодексі України (редакції 2002 р.). Так, в п. 11ст. 1 (Визначення основних термінів і понять) цього Кодексу поняття "культурні цінності" (не історичні та культурні цінності) цілком логічно тлумачиться через "об'єкти матеріальної і духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України".

На підставі викладеного вище, для вирішення в доказуванні зазначеної проблеми вважаємо за необхідне змінити редакцію ст. 201 КК, визначивши вказаний предмет контрабанди замість 'історичні та куль-турні цінності' як "культурні цінності".

Для вирішення завдань збирання і перевірки доказів, виявлення конкретних порушень встановленого порядку переміщення даних предметів, необхідно зазначити, що при використанні легального механізму рішення про можливість вивезення культурних цінностей з України уповноважена приймати лише Державна служба контролю за переміщенням культурні цінностей через державний кордон (далі — служба контролю) при Міністерстві культури й мистецтв України. Підставою прийняття такого рішення слугуватиме клопотання власника культурних цінностей чи уповноваженої ним особи Згідно зі ст. 15 Закону України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" до клопотання про одержання Свідоцтва на право вивезення культурних цінностей за межі України додаються: 1) документ, що підтверджує право власності на культурні цінності; 2) висновок державної експертизи. Підробка цих документів із метою отримати Свідоцтво на право вивозу культурних цінностей містить ознаки способу контрабанди, учиненої за допомогою документів, одержаних незаконним шляхом. Свідоцтвом на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей є єдиною підставою для пропуску культурних цінностей за межі митної території України. Право видачі такого Свідоцтва надано уповноваженим служби контролю у штатних групах мистецтвознавців-контролерів (мистецтво-знавців-експертів) на місцях [33].

Слід зазначити, що сьогодні не встановлений єдиний порядок видачі вказаного Свідоцтва не ведеться централізованого обліку видачі цих документів. На практиці Свідоцтво виготовляється у двох примірниках, перший з яких видається ініціатору, а другий як документ суворої звітності зберігається серед поточної документації в архівах вказаних комісій, груп мистецтвознавців-контролерів (мистецтвознавців-експертів) на місцях. За підсумками роботи щорічно вказані комісії та групи направляють до служби контролю звіти, які в скороченому вигляді містять дані щодо видачі відповідних Свідоцтв. Тому практику направлення численних запитів слідчих до цього органу на предмет установлення факту видачі в поточному році відповідних Свідоцтв необхідно визнати малоефективною. Такі запити слід спрямовувати до уповноважених служби контролю у відповідних органах місцевої державної влади. При встановленні особи, причетної до отримання вказаного Свідоцтва, слід мати на увазі, що при отриманні висновку відповідної державної експертизи особа-замовник оплачує її вартість і ставить свій підпис у журналі реєстрації видачі висновків експертиз. З урахуванням викладеного, доцільно запропонувати створити єдиний державний реєстр (автоматично-інформаційну систему) видачі вказаних Свідоцтв.

Джерелом доказової інформації для слідчого можуть стати систематизовані дані реєстрів суб'єктів торговельної діяльності, відповідних каталогів та облікові документи місць зберігання предметів. Так, відповідно до ст. 29 названого Закону із метою запобігання придбанню незаконно вивезених з інших держав, викрадених або недобросовісно набутих культурних цінностей, "юридичні та фізичні особи, які здійснюють торговельну діяльність культурними цінностями, зобов'язані вести реєстр, у якому повинна міститися Інформація про походження кожної культурної цінності, прізвище, Ім'я, по батькові та адреса постачальника, опис культурної цінності та її вартість". Корисним у доказуванні обставин щодо віднесення предметів до роду культурних цінностей", встановленню Інших обставин предмета доказування можуть стати також дані, що містяться у різноманітних каталогах музеїв, виставок тощо. Наприклад, у виданому Каталозі викрадених культурних цінностей в Україні [156] стосовно 100 зареєстрованих викрадених культурних цінностей містяться як дані ідентифікаційного характеру (вид, назва, рік та країна створення, автор, музейний шифр й Інвентарний номер тощо), так і дані, що можуть свідчити про місце викрадення, мотиви, характер І розмір шкоди, завданої злочином (дата і назва музею (місця), із якого відбулося викрадання, вартість предмета, стан збереження, підтвердження факту і виду реставраційних робіт і т. Ін.). Аналогічні дані можуть міститися й в інших джерелах [227]. Відповідні дані щодо музейних предметів фіксуються також в актах приймання на постійне збереження, книгах надходжень, уніфікованих паспортах, інвентарних та спеціальних інвентарних книгах тощо.

Слід зазначити, що оцінка музейних предметів здійснюється за досить складними критеріями. Враховуючи, що для цього потрібні ґрунтовні знання й достатній професійний досвід з історії, мистецтвознавства, релігієзнавства, соціології, живопису, графіки, скульптури й інших наук, для визначення належності Предмета до культурних цінностей обов'язково повинні призначатись відповідні експертизи. У зв'язку з цим гостро постає питання про надання права проведення судової експертизи культурних цінностей до порушення кримінальної справи. На проведения такої експертизи взагалі або її підміна спрощеним порядком проведення аналогічного за цілями дослідження, що сьогодні застосовується в митний практиці, часто призводить до помилкових висновків спеціалістів, тягне порушення законних прав та свобод людини, і, як наслідок, закриття кримінальних справ за реабілітуючими підставами.

Наприклад, 5 січня 1998р. заступником начальника Волинської митниці порушена кримінальна справа за ст. 70 КК (редакції 1960 р.) відносно гр. Б. який, прямуючи поїздом з України у Республіку Польща, намагався перемістити через митний кордон України п'ять художніх полотен на релігійну тему, що під час проведення митного контролю були виявлені і вилучені. Сам гр. Б. з Приводу переміщення предметів органами дізнання не допитувався. Підставу порушення кримінальної справи склала експертна довідка Головного інспектора Митної лабораторії Західної Регіональної митниці, згідно з якою вилучені в гр. Б. художні полотна визнані "...зразком російського сакрального малярства останньої чверті IX століття, які мають історичну та культурну цінність".

Допитаний у ході слідства гр. Б. показав, що картини він власноручно виконав у 1997 р. з метою їх реалізації в Польщі. Призначена по цій справі слідчим Служби безпеки України комісійна мистецтвознавча експертиза дійшла висновку, згідно з яким вилучені в Б. предмети "...виготовлені на Сучасній фабричній тканині в кінці XX століття і жодне з них історичної і культурної цінності не має; загальна вартість їх складає 500 гривень...", що не становило великого розміру {кваліфікуючої ознаки товару в редакції ст. 70 КК того часу). На підставі отриманих доказів справу закрито за реабілітуючими підставами (п. 2 ст. 6 КПК).

Слід також звернути увагу, що при призначенні мистецтвознавчої екс­пертизи дуже прискіпливо слід підходити до обрання кандидатур експертів, тому що не кожний спеціаліст володіє достатнім рівнем компетентності для надання достовірного висновку. У судовій та слідчій практиці нерідко зустрічаються випадки, коли прокуратура або суди не погоджуються з висновками експертів, які ними давалися під час досудового слідства, а у ході нових досліджень експерти доходять протилежних висновків. Так, 21 січня 1999р. судовою колегією в кримінальних справах Київського міського суду вирок Дніпропетровського суду м. Києва від 17 вересня 1998р. стосовно гp. H скасовано, а справу повернуто на додаткове розслідування до слідчого відділу УСБУ в м. Києві та Київській області. Підставою такого рішення стало те, що в судовому засіданні викликав сумнів висновок мистецтвознавчої експертизи Національного музею історії України про визнання вилучених у гр. Н. монет такими, що становлять історичну та культурну цінність, оскільки допитані як свідки в судовому засіданні відомі київські нумізмати-колекціонери показали, що монети "...не є рідкісними, мають незадовільний зовнішній вигляд, вартість їх незначна, і тому не можуть бути віднесені до культурних та історичних цінностей...".

На жаль, уповноважені служби контролю не атестуються й призначаються на посаду за фактом освіченості за відповідним фахом, а також за рекомендацією облдержадміністрацій. Тому, напевно, більшість із них не доцільно обирати експертами. Орієнтуватися тут треба на відомих спеціалістів за необхідним фахом, які працюють у провідних вітчизняних та міжнарод­них науково-культурних центрах, музеях, бібліотеках (Національному історичному музеї України, Центрі реставрації та експертиз НІКЗ "Києво-Печерська Лавра" (щодо предметів релігійного культу), Національному науково-дослідному реставраційному центрі України, Київському науково-дослідному інституті судових експертиз тощо), мають достатній досвід роботи (бажано науковий ступінь} та пройшли відповідну атестацію (що підтверджується атестаційним листом), застосовують сучасні засоби й методи дослідження (наприклад, мас-спектрограф при дослідженні картин, ікон тощо). Ще більші труднощі в доказуванні викликає встановлення належності незаконно вивезених за межі України предметів до культурних цінностей, якщо місце знаходження предметів невідоме. У такому разі предмети оцінювались експертами не при безпосередньому їх дослідженні, а шляхом вивчення зображень предметів на фотознімках і відеозапису. За таких об­ставин достовірне встановлення часу виготовлення предметів, їх індивідуальних ознак, матеріалу, використаного для виготовлення, та авторів є винятково проблематичним. Вкрай важливого значення в цьому випадку набуває підтвердження необхідних обставин сукупністю побічних доказів у справі. У доказуванні також слід враховувати, що особливості правової охорони "культурних цінностей" полягають у їх захищеності нормами національного та міжнародного законодавства. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні угоди, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Ст. 2, З Європейської Конвенції про правопорушення щодо культурних цінностей, ст. 11 Конвенції щодо заходів, спрямованих на заборону та попередження незаконного вивозу, ввозу й передачі права власності на культурні цінності,— незаконний експорт культурних цінностей, у тому числі внаслідок окупації іноземною державою, визнаються міжнародним злочином [25]. Враховуючи Ґрунтовний міжнародно-правовий захист культурних цінностей і плідну співпрацю правоохоронних органів різних держав із цього питання, у ви­падках встановлення місця знаходження вивезених контрабандою предметів, причетних до цього осіб, механізму їх переміщення через митний кордон України та реалізації тощо, доцільно використовувати банк даних про злочини й злочинців, розшукуваних осіб, предмети й документи та оперативні можливості Національного центрального бюро Інтерполу в Україні [40], відповідні криміналістичні обліки МВС України. Корисним також може бути знання особливостей правового захисту культурних цінностей під час озброєного конфлікту, що передбачено відповідними міжнародними актами, чинними для України [22; 23; 25; 71].

Підсумовуючи наведене, вважаємо за доцільне запропонувати такий перелік ознак, що підлягають дослідженню при доказуванні культурних цінностей як предмета контрабанди:

а) встановлення індивідуальних ознак виявлених предметів (форми, виду, змісту, фізичного стану іт. ін.); б) установлення можливих слідів (мікрооб'єктів) людини, котра причетна до злочину, або Інших матеріальних об'єктів, котрі мають суттєве значення для справи; в) віднесеність виявлених предметів до переліку культурних цінностей, який встановлений у ст. 1 Закону України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" (встановлення автора, назви, години виготовлення, художнього, історичного, етнографічного, наукового значення тощо); г) наявність/відсутність Свідоцтва на право вивезення виявлених культурних цінностей; д) при необхідності — отримання Свідоцтва на законних підставах; є) при необхідності -встановлення місця та часу викрадення і збуту.

Отруйні та сильнодіючі речовини як предмет контрабанди. Ст. 201 КК визначає отруйні та сильнодіючі речовини як окремий вид предметів контрабанди. Враховуючи бланкетний характер диспозиції даної норми КК щодо предметів контрабанди, встановлення і доказування їх кримінально-значущих ознак відбувається на основі аналізу нормативних актів Міністерства охорони здоров'я України. Зокрема, отруйні речовини — це речовини, які при введенні в організм людини здатні викликати розлад здоров'я чи смерть. Сильнодіючі речовини ~ це лікарняні та інші засоби, вживання яких без призначення або з порушенням норм дозування може спричинити тяжку шкоду організму людини (наприклад, снодійні, збуджуючі, судомні, знеболюючі, гормональні препарати тощо) [9; 35; 36; 37]. При цьому отруйні та сильнодіючі речовини мають такі спільні ознаки: створюють небезпеку здоров'ю чи життю людини; не є наркотичними засобами, психотропними речовинами або прекурсорами; їх правовий режим регулюється спеціальними правовими актами. Тому, вирішуючи питання щодо віднесення предметів до отруйних або сильнодіючих, слід встановити, що вони вилучені з вільного продажу, з для купівлі та реалізації їх потрібен спеціальний дозвіл.

Сьогодні не створено загального переліку зазначених речовин. Існуючі ж, на жаль, не знайшли єдиного нормативно-правового закріплення, крім цього, постійно доповнюються новими препаратами, що пройшли реєстрацію (перереєстрацію) в Україні. Тому для отримання більш точної й повної Інформації щодо отруйних та сильнодіючих речовин необхідно звертатися у підрозділи Фармкомітету МЗО України. Кількість виявлених речовин не має значення для кваліфікації. Але у разі їх малої кількості для завдання шкоди здоров'ю чи життю людини, їх незаконне переміщення через митний кордон може бути не визнано злочином на підставі ч. 2 ст. 7 КК і кваліфікуватись як адміністративне правопорушення. Однак у будь-якому випадку ідентифікація підозрілих речовин щодо визнання їх отруйними чи сильнодіючими вимагає спеціальних знань в галузі судової медицини, хімії, фармакології тощо, тому необхідне призначення судово-медичної експертизи.

У напрямку класифікації й установлення зв'язку з іншими обставинами предмета доказування (особи злочинця, мотиву, завданої шкоди, причин та умов вчинення контрабанди і т. Ін.) слід зазначити, що агрегатний стан отрути може бути різним: щільна маса, порошки, рідина, розчин чи газ. Універсальної та загальновизнаної класифікації отрут сьогодні практично не існує. Тому вважаємо за доцільне використовувати для потреб доказування наведену у Додатку 5 найбільш поширену судово-медичну класифікацію отрут.

Як свідчить аналіз митної й слідчої практики, найчастіше вчиняється контрабанда різновидів деструктивних отрут. Але найбільшу частку серед отрут, які переміщуються контрабандою, має ртуть. З цього приводу можна казати навіть про українську "ртутну лихоманку", що зумовлена корисливими мотивами злочинців і значною розбіжністю цін на внутрішньому та зовнішньому ринках. Наприклад, на початку 2000р. при особистому огляді пасажира поїзда "Сімферополь-Єкатеринбург" співробітники Луганської митниці виявили в одного з пасажирів документи, в яких наводились дані щодо окису червоної ртуті. Зробивши висновок, що підозрювана особа виконує функції "кур'єра", митники провели ретельний огляд вагона, і виявили в ящику для сміття тамбуру скляну банку з-під кави, додатково загерметизовану скетчем, в якій знаходилась рідина сірого кольору. На підставі висновку експертизи, що була призначена слідчим УСБУ в Луганській області, у банці з пІд-кави знаходилось 240 г. двохйодистої ртуті — отрути, що пригнічує білковий обмін, ферментативні функції організму людини і віднесений до 1 класу небезпечності. За матеріалами справи виявлена ртуть була пробною партією і призначалася для доставки у Пакистан.

Підсумовуючи наведене, вважаємо за доцільне запропонувати такий перелік ознак, що підлягають дослідженню при доказуванні отруйних та сильнодіючих речовин як предмета контрабанди:

а) обставини виявлення речовин: час виявлення; фізичний стан; упаковка; кількість, розмір, колір, вигляд й інші зовнішні ознаки виявлених предметів; місце приховування; протягом якого терміну відбувалось переміщення предмету; за яких умов зовнішнього середовища (температура, барометричний тиск, вологість повітря) здійснювалось переміщення; персонографічні Дані, стан здоров'я (хворі, ослаблені люді, особи похилого віку, діти, вагітні жінки, люди з підвищеною індивідуальною чутливістю до певних речовин і сполук тощо), які контактували з небезпечними для здоров'я й життя речовинами і зазнали (могли зазнати) шкоди; які документи супроводжували вказані предмети; б) встановлення можливих слідів (мікрооб'єктів) людини, що може буди причетною до злочину, або інших матеріальних об'єктів, котрі мають суттєве значення для справи; в) чи відносяться речовини з даним хімічним складом до чинного переліку отруйних або сильнодіючих речовин, чи вилучені вони з вільного продажу, та чи потрібен на їх купівлю та реалізацію спеціальний дозвіл; г) до якого виду отруйних чи сильнодіючих речовин належать виявлені предмети, якого характеру шкідливі наслідки можуть викликати в організмі людини і яким шляхом можуть проникати в організм; д) достатня чи ні кількість виявлених отруйних чи сильнодіючих речовин для завдання шкоди здоров'ю або життю людини.

 

Радіоактивні речовини як предмет контрабанди. Встановлення і доказування кримінально-значущих ознак радіоактивних речовини, враховуючи бланкетний характер диспозиції ст. 201 КК, вимагає аналізу чинного законодавства, що регулює обіг вказаних предметів. Аналіз законодавчих й інших нормативних актів, відповідної літератури [47; 67; 83] дає підстави визначити радіоактивні речовини як речовини природного або штучного походження, що мають у своєму складі ізотопи, тобто речовини, котрі є джерелом іонізуючих випромінювань і небезпечні для людини й інших живих істот. До таких речовин, зокрема, належать радіоактивні відходи, інші радіоактивні матеріали (продукти), в тому числі й ті, що одержані у процесі виробництва ядерних матеріалів або стали радіоактивними під дією іонізуючого випромінювання (контейнери, металевий бруд, будівельні матеріали, автомобілі і т. ін.). Не належать до предметів цього злочину рентгенівські апарати, деякі радіолампи й інші джерела випромінювання, які не містять радіоактивних речовин і можуть випромінювати радіоактивні частки тільки при включеному живленні. Кількість радіоактивних речовин не впливає на кваліфікацію контрабанди. Головною ознакою належності вказаних речовин до предмета контрабанди є перевищення допустимих норм радіоактивного випромінювання, які встановлюються "Нормами радіаційної безпеки України (НРБУ-97)". Враховуючи, що вирішення питання про віднесення підозрілої речовини, предмета і т. ін. до радіоактивних речовин вимагає застосування спеціальних знань Із ядерної фізики, радіології тощо, для цього потрібно призначати радіологічну експертизу.

Слід зазначити, що при збиранні і перевірці відповідних доказів у спра­вах даної категорії Існують певні особливості, які випливають з Постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 року № 207 "Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої влади та причетних юридичних осіб в разі виявлення джерел іонізуючого випромінювання у незаконному обігу". В цілому положення даної Постанови закріплюють чи конкретизу­ють криміналістичні прийоми дослідження радіоактивних речовин. Наприклад, з метою охорони життя та здоров'я осіб огляд, проведення трасологічних досліджень радіоактивних речовин та їх упаковки дозволяються лише за умови попереднього висновку спеціаліста-радіолога про безпечність таких дій - офіційними експертними установами в Україні, яким надано право робити судові експертизи вказаних речовин, визначені Науковий центр "Інститут ядерних досліджень" Національної академії наук України (Київ) та Харківський фізико-технічний інститут. Ці установи уповноважені також тимчасово зберігати відповідні предмети — речові докази. Витрати за транспортування, проведення досліджень і збереження покладені на власника речовин.

Для встановлення механізму вчинення злочину, конкретних злочинців і їх ролі, у кожній кримінальній справі даної категорії необхідно встановити місце виготовлення чи викрадення відповідних предметів, що може вирішуватись залежно від виду речовини. Наприклад, при проведенні експертизи ядерних матеріалів можна встановити підприємство-виробник, номер партії, час виготовлення, назву і місце знаходження отримувача цих матеріалів, їх офіційне призначення та можливі шляхи використання тощо.

Це питання може вирішуватись і шляхом направлення через Адміністрацію Державної адміністрації ядерного регулювання України відповідного запиту до Міжнародного агентства з атомної енергії (МАРАТЕ). Правовою основою цьому служить приєднання у серпні 1997 року України до програми МАРАТЕ щодо накопичення та обміну Інформацією стосовно інцидентів, пов'язаних з незаконним обігом радіоактивних джерел [67]. Таким чином, наприклад, слідством було встановлено, що більше 7 кг. урану, які виявлені у 1997 р. в Закарпатті при спробі контрабандного вивозу, становили собою "таблетки" для тепловиділяючих елементів реакторів АЕС, були викрадені і розшукувались правоохоронними органами Казахстану; а затримані у 1999 році 20 кг збагаченої уранової руди виявились викраденими на одному з підприємств Красноярського краю Росії.

Встановленню власника (користувача) відповідних радіоактивних речо­вин може сприяти також використання комп'ютерної бази даних єдиної державної системи обліку і контролю джерел іонізуючого випромінювання в Україні — Державного регістру джерел іонізуючого випромінювання (далі ~ Регістр), рішення про створення якого прийняте у 1997 році. Відповідно на базі Українського державного виробничого підприємства "Ізотоп" (УДВП "Ізотоп") в 1998 році створено окремий підрозділ — Державний регістр Джерел іонізуючого випромінювання, який виконуватиме функції головного реєстрового центру Регістру І здійснюватиме зв'язок з мережею обласних реєстрових центрів.

Як правило, контрабанді радіоактивних речовин передує їх "неофіційне Дослідження", за результатами якого злочинцями отримуються відповідні неофіційні документи, що призначені підтвердити якість вказаної речовини перед потенційним покупцем. Ці документи зазвичай супроводжують вказані речовини при вчиненні контрабанди і можуть скласти зміст такого виду Доказів як документи — речові докази, а також спрямовувати оперативні і слідчі заходи в напрямках пошуку відповідних спеціалістів, посередників та інших причетних до злочину осіб.

Крім цього необхідно довести завдання шкоди безпосередньому об'єкту контрабанди, тобто встановити доказами допущені порушення встановленого законом порядку переміщення вказаних речовин через митний кордон України. Як правило, це відсутність дозволу Державної служби експортного контролю, який видається згідно з Положенням про порядок контролю за експортом, імпортом та транзитом товарів, що стосуються ядерної діяль­ності та можуть бути використані у створенні ядерної зброї, затвердженим постановою КМУ від 12 березня 1996 р. № 302; дозволу Міністерства екології та природних ресурсів України; ліцензії та дозволу Міністерства екології та природних ресурсів України на перевезення радіоактивного матер­іалу в кожному конкретному випадку.

Слід звернути увагу, що на відміну, скажімо, від культурних цінностей, зброї і деяких інших предметів контрабанди, радіоактивні речовини неможливо вия­вити й розпізнати за рахунок чуттєвої форми пізнання. Це вимагає більш чіткої процесуальної регламентації застосування науково-технічних засобів у доказуванні, а також вирішення питання щодо проведення радіологічної експертизи до порушення кримінальної справи.

Підсумовуючи наведене, вважаємо за доцільне запропонувати такий перелік ознак, що підлягають дослідженню при доказуванні радіоактивних речовин як предмета контрабанди:

а) показник фону радіоактивного випромінювання підозрілих речовини або предметів, що перевищує встановлені норми; кількість (міцність) радіа­ційного випромінювання в певний проміжок часу (хвилину, час, добу чи за конкретний термін контакту джерела з людиною і т. Ін.); б) назва радіоактивної речовини, можливі джерела її зберігання і перспективні напрямки використання; в) наявність дозволу Державної служби експортного контролю на експортно-імпортні операції з виявленими радіоактивними речовинами; г) наявність дозволу ліцензії Міністерства екології та природних ресурсів України на перевезення виявлених радіоактивних речовин; д) обставини виявлення підозрілих речовин: час виявлення і термін переміщення; фізичний стан; упаковка; кількість, розмір, колір, вигляд і інші зовнішні ознаки виявлених предметів; місце і спосіб приховування; протягом якого часу відбувалось переміщення предмета; персонографічні дані людей, які контактували з небезпечними для здоров'я й життя речовинами і могли зазнати шкоди; які документи супроводжували вказані предмети; є) вста­новлення можливих слідів (мікрооб'єктів) людини (на упаковці, у місцях приховування тощо), що причетна до злочину, або інших матеріальних об'єктів, які мають суттєве значення для справи.

Зброя, вибухові речовини та боєприпаси як предмет контрабанди. Встановлення і доказування кримінально-значущих ознак зброї, вибухових речовин та боєприпасів, враховуючи бланкетний характер диспозиції ст. 201 КК, вимагає аналізу чинного законодавства, що регулює обіг вказаних предметів. Зокрема, зброя поділяється на вогнепальну й холодну. Вогнепальною вважається будь-який спеціальний пристрій, виготовлений як фабричним, так і кустарним способом, призначений або пристосований для ураження живих цілей снарядом (кулею, шротом тощо), що приводиться в рух миттєвим звільненням хімічної енергії заряду (пороху або іншої пальної суміші) [60]. До холодної зброї належать пристрої та предмети, конструктивно призначені для ураження живої чи іншої цілі за допомогою м'язової сили людини чи механічного пристрою (може бути ручною та холодною метальною). Деякі фахівці виокремлюють рукопашне, метальне та комбіноване з вогнепальним, газовим [72,С. 278-281]. Вибухові речовини — це хімічні речовини, їх сполуки або суміші, що здатні під впливом зовнішнього імпульсу до самопоширення з великою швидкістю хімічної реакції з утворенням газоподібних продуктів та виділенням тепла, тобто спроможні вибухнути без доступу кисню (амоніти, амонали, динаміт, порох, тротил, нітрогліцерин та інші) [60]. Бойовими припасами є патрони стрілецької зброї, гранати, артилерійські й реактивні снаряди, ядерні боєголовки, авіаційні бомби, наземні й морські міни, фугаси, бойові частини ракет та торпед й інші подібні пристрої, начинені порохом або будь-якими вибуховими речовинами, призначені для вчинення пострілу або зриву. Сюди ж належать ядерні, хімічні та біологічні боєприпаси. Як контрабанду слід розглядати і так звану "абсолютну військову контрабанду" зброї, боєприпасів, вибухових речовин та інших предметів, переміщення яких під час військових дій забороняється воюючими сторонами.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України при оцінці доказів щодо визначення зброї, бойових припасів та вибухових речовин слід мати на увазі, що основною кримінально-значущою характеристикою цих предметів є їх призначення для ураження живої цілі та знищення чи пошкодження природного середовища. Таким чином, до зброї необхідно віднести усі види вогнепальної та холодної зброї, а також інші предмети з такими ж якостями, спеціально призначені або пристосовані для ураження людей або руйнування матеріальних об'єктів. Саме за цієї ознаки гладкоствольні мисливські рушниці (довжина ствола яких повинна бути не меншою 450 мм, а загальна довжина зброї не меншою 800 мм), пневматичні рушниці, сигнальні, стартові, будівельні і газові пістолети, ракетниці, вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні й освітлювальні засоби не відносять до зброї, вибухових речовин або боєприпасів як предмета контрабанди. Але це положення, наприклад, не поширюється на гладкоствольні рушниці, із яких зроблений обріз. У такому випадку мисливська рушниця втрачає своє функціональне призначення і перетворюється на кримінальну зброю, що заборонена у вільному обігу, стає предметом, єдине призначення якого полягає в ураженні людей. Тому за наявності достатності доказів щодо переробки зброї: вогнепальної (виготовлення обрізів, розсвердлення стволів, тощо), газової (із вставленим стволом, з розсвердленим стволом), переробленої зі спеціальних пристроїв (стартових пістолетів, будівельно-монтажних пістолетів тощо) — такі предмети слід оцінювати як предмети контрабанди (зброю).

У зв'язку з тим, що при визначенні належності підозрілих предметів до зброї, вибухових речовин та боєприпасів треба встановлювати види (системи, моделі) та калібр вогнепальної зброї, визначати технічний стан зброї, боєприпасів і придатності їх до стрільби, спосіб їх виготовлення та для вирішення інших завдань доказування необхідні спеціальні знання у сфері балістики, вибухової справи, хімії, фізики, матеріалознавства тощо, необхідно призначати експертизу холодної" зброї, судово-балістичну експертизу, експертизу вибухових пристроїв, експертизу вибухових речовин, експертизу волокон і волокнистих матеріалів, дактилоскопічну експертизу тощо [20].

При цьому, як свідчать матеріали кримінальних справ, актуальним питан­ням є додержання криміналістичних правил щодо вилучення, огляду, фіксації слідів і упаковки предметів для направлення на експертне дослідження. Невиконання цих вимог призводить до втрати доказів, що ставить під загрозу перспективу подальшого розслідування у кримінальних справах. Наприклад, у висновку балістичної експертизи по одній з кримінальних справ зазначено: "Відповісти на питання, що були поставлені перед експертом, неможливо з причин відсутності належної упаковки зброї", у результаті чого більша частина слідів, які можливо мали місце, втрачена...".

Важливе значення для доказування контрабанди має і встановлення технічного стану зброї, вибухових речовин, боєприпасів та їх придатності до пострілу, вибуху. Вважаємо, що для кваліфікації контрабанди досить встановити, що приведення технічного стану зброї до такого, що забезпечує використання її за призначенням, потребує незначного технічного обслуго­вування чи ремонту (скажімо, збирання механізмів з наявних елементів, чищення деталей від іржі, заміни пружини). Не має значення, переміщується зброя у зборі чи по окремих деталях. Наприклад, в липні 2000р. в одному з митних пунктів пропуску Донецької області увагу прикордонників привернула велика кількість дитячих речей — іграшок і різних дрібниць — в багажі громадянина Росії, що прямував до Північного Кавказу. При ретельному догляді у середині різних Іграшок було знайдено повний комплект справних деталей пістолета "ТТ". Під час досудового слідства зібрані докази слідчий справедливо оцінив як достатні для висновку про вчинення контрабанди зброї (пістолета "ТТ"). Водночас непридатна для функціонування зброя, наприклад кортик з обламаним лезом, яка у такому стані свідомо переміщена особою (скажімо, як згадка про когось, сувенір тощо), не становитиме предмет контрабанди.

Аналіз дослідженої категорії кримінальних справ про контрабанду зазначених предметів підтверджує висновок Пленуму Верховного Суду [60] щодо труднощів у доказуванні, які виникають у слідчій практиці з визначенням видів зброї, бойових припасів або вибухових речовин. Немає єдиного підходу до вирішення цього питання і в митній практиці. Навіть у статистичних показниках ДМСУ (1999р.) набої до гаубиць, які є боєприпасами, чомусь віднесені до категорії" "бойова зброя", а "вибуховий пакет армійського зразка", нарівні з порохом віднесений до "вибухових речовин", хоча не є таким.

В окремих випадках виявлені під час огляду чи обшуку транспортних засобів і осіб зразки зброї та боєприпасів фіксуються в процесуальних доку­ментах настільки неточно й неправильно, що у подальшому в інших суб'єктів доказування взагалі виникає сумнів у достовірності факту "їх виявлення, а самі предмети важко ідентифікувати (наприклад, "гранати ТНТ", "Муляж", "Болванка", "РЛЄ-5", "граната Молоз" І т. ін.). Тому, на нашу думку, доцільніше описувати (класифікувати) виявлене на підставі висновків спеціалістів вибухово-технічних служб (ВТС), судової балістики або за належністю до основних типів судово-балістично і класифікації вогнепальної чи холодної" зброї із відображенням зовнішніх ознак, маркування, технічного стану тощо.

При доказуванні контрабанди зброї підлягають також доведенню конкретні порушення встановленого порядку її переміщення через митний кордон України, який встановлений Інструкцією, затвердженою Наказом МВС України № 622 (1998р.) (з наступними змінами) [32]. Основним порушенням тут, як правило, виступає відсутність спеціального дозволу на таке переміщення або пересилання зброї, вибухових речовин та боєприпасів поштою, що заборонено.

При незаконному переміщенні викраденої зброї або такої, що перероблена на кримінальну, відповідні дані щодо її власника, місця придбання, зберігання, факту переробки і т. ін. можна отримати з документів обліку власників зброї (в книзі обліку власників відповідного виду зброї, яка ведеться у кожному районному органі міліції; в єдиній автоматизованій інформаційній системі (АІС) МВС "Арсенал"; з матеріалів особової справи власника зброї", що ведеться ъ органах дозвільної" системи МВС на кожну особу, яка володіє зареєстрованою зброєю, а також з даних картотеки або комп'ютерного обліку власників зброї, що ведеться в чергових частинах міських чи районних органів внутрішніх справ.

Враховуючи типові місця приховування вибухових речовин (несупроводжуваний багаж — 81%); пістолетів (револьверів), холодної" зброї" та патронів (вантаж пасажирів — відповідно 36,4%, 84% і 92%); гранат (індивідуальний транспорт — 50%), найбільш типовими доказами факту їх переміщення виступають протоколи огляду багажу або транспортного засобу, показання підозрюваних (обвинувачених), свідків (очевидців), речові докази.

Підсумовуючи наведене, вважаємо за доцільне запропонувати такий перелік ознак, що підлягають встановленню при доказуванні зброї", вибухових речовин та боєприпасів як предмета контрабанди:

1) обставини виявлення підозрілих речовин: час виявлення; фізичний стан; упаковка; маркування; кількість, розмір, колір, вигляд й Ін. зовнішні ознаки виявлених предметів; місце приховування; протягом якого терміну відбувалось переміщення предмета; персонографічні дані людей, які охороняли, зберігали чи контактували (чи могли контактувати) із цими предметами; які документи супроводжували вказані предмети; 2) факт належності підозрілих предметів до зброї, вибухових речовин та боєприпасів: визначення виду системи (моделі) та калібру вогнепальної зброї" та боєприпасів; визначення технічного стану зброї, боєприпасів і придатності їх до пострілу; встановлення способу виготовлення зброї, вибухових речовин та боєприпасів; при необхідності — можливість зібрати працездатні зразки зброї чи боєприпасів із переміщуваних окремих частин; встановлення можливих місць використання (зберігання) зброї; 3) факт належності підозрілих предметів до холодної зброї", спосіб виготовлення зазначених предметів; 4) факт належності підозрілого предмета до вибухових речовин (ВР) або речовин, які можна використати як компоненти для виготовлення вибухових речовин, порохових зарядів чи піротехнічних засобів, встановлення способу виготовлення ВР, виявлення мікрослідів ВР і продуктів їх розкладу на предметах-носіях (на тілі підозрюваного, предметах одягу, у валізі тощо), встановлення спільної родової (групової) належності вибухових речовин (порохових зарядів); 5) чи є призначенням виявлених предметів ураження живої цілі та знищення чи пошкодження оточуючого середовища (матеріальних об'єктів); 6) наявність дозволу на право ввозу з-за кордону та вивозу з України виявленої вогнепальної, холодної зброї та боєприпасів до зброї, вибухових речовин, наданого Головним управлінням адміністративної служби міліції (ГУАСМ) МВС України, ГУМВС України в Криму, м. Києві та Київській області, УМВС України в областях, м. Севастополі; 7) наявність дозволу ГУАСМ, ГУМВС України в Криму, м. Києві та Київській області, УМВС України в областях, м. Севастополі, міськ-, райорганів внутрішніх справ на право придбання, перевезення й зберігання зброї, боєприпасів чи вибухових речовин; 8) встановлення можливих слідів (мікрооб'єктів) людини (на упаковці, у місцях приховування тощо), що причетна до злочину, або інших матеріальних об'єктів, котрі мають суттєве значення для справи.

Стратегічно важливі сировинні товари як предмет контрабанди. В ст. 70 КК "Контрабанда" (в редакції 1960 р.) стратегічно важливі сировинні товари не були визначені серед предметів контрабанди. Вказівка на це з'явилась лише в ст. 201 КК. (2001 р.) Тому особливого значення набуває правильне визначення переліку цих товарів і їх кримінально-значущих оз­нак. Відповідні вказівки щодо визначення переліку зазначених товарів і відповідні правила їх вивезення за межі України містяться у декреті Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1992 року "Про встановлення спеціального режиму експорту окремих видів товарів"; Положенні "Про порядок експорту товарів, який здійснюється суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, спеціально уповноваженими на це Кабінетом Міністрів України" від 27 січня 1993 року; ч. 2 ст. 20 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"; Положенні про державний експортний контроль в Україні, затвердженого Указом Президента України від 13 лютого 1998 року № 117/98. Списки цих товарів встановлюються Державною службою експортного контролю при Міністерстві економіки України, затверджуються Кабінетом Міністрів України не менше як двічі на рік (зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України № 4 від 6 січня 2000 року "Про переліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню у 2000р.").

До стратегічно важливих сировинних товарів, наприклад, належать кольорові метали, сировина для їх виробництва, рідкісні та рідкоземельні метали, руди і концентрати дорогоцінних металів, вугілля, нафтопродукти, продукти нафтопереробки тощо. Експорт вказаної групи товарів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу, який видається у встановленому порядку Державною службою експортного контролю при Міністерстві економіки України.

На час підготовки даної роботи автору невідомі приклади слідчої практики по цій категорії кримінальних справ. Водночас вважаємо, що нечітке законодавче визначення кримінально-значущих кількісно-вартісних ознак цього предмета контрабанди призведе до помилок в ході досудового слідства. Образно кажучи, відро вугілля на внутрішньому ринку коштує приблизно 3-5 грн., що значно нижче за необхідну вартість для віднесення цього товару до предмета контрабанди. Водночас вугілля фігурує серед стратегічно важливих сировинних товарів, а тому, формально виходячи з буквального смислу закону, його в будь-якій кількості і за будь-якої вартості слід вважати саме цим видом предметів контрабанди. Тому вказана кількість вугілля формально може розглядатись як предмет контрабанди — "стратегічно важливий сировинний товар". Очевидно, відносно предметів контрабанди є доцільним законодавцю більш чітко визначити вказані кількісно-вартісні показники стратегічно важливих сировинних товарів, які, на жаль, не містяться і в нормативних актах, що регулюють обіг даного виду товарів.

Таким чином, можна запропонувати такий перелік ознак, що підля­гають дослідженню при доказуванні стратегічно важливих сировинних товарів як предмета контрабанди: 1) дійсну (офіційну) назву та основні характеристики виявлених товарів; 2) їх віднесеність до чинного переліку стратегічно важливих сировинних товарів; 3) відсутність факту видачі відповідного дозволу на здійснення експорту вказаних товарів конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності.