Сутність і функції процесу управління

Необхідність управління. Згідно з основними положеннями тео­рії систем будь-який об'єкт, явище чи процес (включаючи підприємство) можна розглядати як систему. Під системою розумі­ють сукупність взаємозв'язаних в одне ціле елементів. Елемент системи — це частина цілого, яка в процесі аналізу не підлягає поділу на складові. Отже, будь-яка система:
по-перше, складається з двох або більшої кількості елементів;
по-друге, кожний елемент системи має властиві лише йому якості;
по-третє, між елементами системи існують зв'яз­ки, за допомогою яких вони впливають один на одного;
по-четверте, система не може існувати поза ча­сом і простором. Система має часову сутність (її склад може бути визначений у кожний даний момент), а та­кож свої межі та навколишнє середовище.
Перша особливість підприємства як системи поля­гає в тім, що підприємство — це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з на­вколишнім середовищем. Воно вибирає із проміжного та загального зовнішнього середовища ос­новні фактори виробництва і, перетворюючи їх на про­дукцію (товари, послуги, інформацію) та відходи, пе­редає знов у зовнішнє середовище. Умовою життє­здатності системи є корисний (вигідний) обмін між «входом» і «виходом».
Інша особливість підприємства як системи: воно є штучною системою, створеною людиною заради її власних інтересів, передовсім спільної праці. Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.
Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша — це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів підприємства, які виконують певні частини загального трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві по­ділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось має коор­динувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності.
Тому об'єктивно виникає потреба у відокремленні управлінсь­кої праці від виконавчої. Отже, необхідність управління зв'язана з процесами поділу праці на підприємстві.
Управління, яке (в широкому розумінні) є діяльністю, спрямо­ваною на координацію роботи інших людей (трудових колективів), також є складною системою. Диференціація та координація управ­лінської праці, формування рівнів управління здійснюються за допомогою вертикального поділу праці.
Функції управління. Підприємства різняться між собою за розмірами, управління і сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як системи мають і певні спільні характеристики (загальні риси), з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління — об'єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефек­тивне кооперування спільної праці.
Виокремлюють кілька функцій управління. Структура цієї моделі міс­тить два елементи:
елемент керуючий;
елемент виконавчий.
Керуючий елемент сприймає:
через вхідний канал імпульс із зовнішнього середовища
через канал зворотного зв'язку імпульси, що стосують­ся його власного стану та стану структури системи
На підставі сприйнятих Ім­пульсів керуючий елемент по­чинає функціонувати. Спочат­ку він визначає конкретне (кількісне) значення вихідного параметра, тобто формулює мету діяльності системи. Потім він виробляє імпульс і надсилає його виконавчому елементу (ефектору). Цей імпульс має характер команди.
Під впливом команди керуючого елемента та зовніш­ніх перешкод ефектор починає своє функціонування. Результат його діяльності — вихідний імпульс. Але перш ніж надіслати його у зовнішнє середовище, ефектор інформує керуючий елемент про виконання одержаної командир через канал зворотного зв'яз­ку. Узгоджуючи прийняту від ефектора інформацію з визначеною метою діяльності системи, керуючий елемент знову починає фун­кціонувати.
Якщо результати діяльності ефектора збігаються з метою, то ефектор одержує команду надіслати вихідний імпульс у зовнішнє середовище. У разі незбігу керуючий елемент виробляє нові команди, якими спрямовує дії ефектора. Отже, у структурі си­стеми керуючий елемент виконує цілком конкретні функції.
По-перше, він визначає мету функціонування. Оскільки тієї са­мої мети можна досягти різними способами, керуючий елемент мусить вибрати один із них. При цьому під способом досягнення мети розуміють розробку алгоритму трансформаційного процесу, а опрацювання способу досягнення мети передбачає визначення впорядкованих операцій, тобто того, що повинні робити члени тру­дового колективу задля досягнення мети. Відтак керуючий елемент виконує функцію планування — процесу визначення мети діяль­ності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колектив­них (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загаль­ного результату.
По-друге, кожна операція трансформаційного процесу повинна мати свого носія, тобто виконуватися певним елементом даної си­стеми. Отже, реалізація трансформаційного процесу передбачає та­кож визначення того, хто саме має виконувати ту чи ту конкретну операцію і як виконавці мають взаємодіяти між собою. Ці процеси характеризують сутність організації як функції управління. Орга­нізація — це процес формування структури системи, розподіл зав­дань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.
По-третє, ефектор у системі займає підпорядковане становище. У перебігу трансформаційного процесу він може відмови­тись виконувати свої обов'язки, визначені планом. Тому для досяг­нення поставленої мети керівник будь-якого рівня має не тільки спла­нувати та організувати роботу, а й примусити людей виконувати її.
Для цього потрібно створити умови, за яких виконавці відчува­ли б, що вони можуть задовольнити свої потреби тільки тоді, коли буде забезпечено досягнення цілей підприємства. Це означає, що керуючий елемент має виконувати належним чином функцію мо­тивації. Мотивація — це, власне, причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети.
По-четверте, для того, щоб запобігти появі зовнішніх пе­решкод і можливих відхилень від очікуваних результатів діяль­ності системи, керуючий елемент повинен встановлювати па­раметри діяльності ефектора, вимірювати досягнуті результа­ти роботи, порівнювати їх із запланованим обсягом, за необхі­дності — коригувати діяльність, накопичувати досвід для вдос­коналення планування. Саме цим пояснюється необхідність ви­конання керуючим елементом контролюючих функцій.
Ці чотири основні функції тісно зв'язані між собою в єдиному про­цесі управління. Незадовільне планування чи недосконала організа­ція, так само як і слабка мотивація праці або поганий контроль, не­гативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.
З урахуванням цього важливо наголосити, що управління підприємством відображає сукупність взаємозв'язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємства.