Для поглибленого вивчення курсу та самостійної роботи

1. Актуальні питання методології та практики науково-технічної політики / За ред. Б. А. Малицького. – К.: УкрІНТЕЛ, 2001. – 201 с.

2. Артемчук Г. І., Курило В. М., Кочерган М. П. Методика організації науково-дослідної роботи: Навч. посіб. для студ. та викл. ВНЗ / Київ. держ. лінгв. ун-т. – К.: Форум, 2000. – 270 с.

3. Арутюнов В. С., Стрекова Л. Н. Наука как общественное явление. — М., 2001.

4. Бартун М. П. Джерела філософського дискурсу. До вивчення шедеврів класичної філософії. — Д., 2000.

5. Баскаков А. Я., Туленков Н. В.Методология научного исследования: Учеб. пособ. – Киев: МАУП, 2002. – С. 60–125.

6. Березина В. Г. Этика и культура научной работы: Несколько советов молодым исследователям, вступающим в науку / Санкт-Петербург. гос. ун-т; ф-т журнал. – СПб.: Лаборатория оперативной печати ф-та журнал., 1999. – 34 с.

7. Бєсов Л. М. Історія науки і техніки з найдавніших часів до кінця XX ст. — Х., 2000.

8. Британ В. Т. Организация вузовской науки: опыт и уроки. – Киев: Лыбидь, 1992. – 168 с.

9. Бюлетень вищої атестаційної комісії України.

10. Вайзе А. А. Реферирование текста. – Минск: Изд-во БГУ, 1978. – 126 с.

11. Вебер М. Исследования по методологии науки: В 2 ч.: Пер. М. И. Левиной. – М.: АН СССР, ИНИОН, 1980. – Ч. 1. – 202 с.; Ч. 2. – 224 с.

12. Вернадский В. Д.О науке. – Дубава, 1997. – Т. 1.

13. Вітвицька С. С.Основи педагогіки вищої школи. – К., 2003. – С. 41–55.

14. Волков Ю. Г. Диссертация: подготовка, защита, оформление: Практ. пособ. / Под ред. Н. И. Загузова. – М.: Гардарика, 2002. – 157 с.

15. Воробьев Г. Г. Документ: информационный анализ. – М.: Наука, 1973.

16. Ганін В. І., Ганіна Н. В., Гурова К. Д. Методологія соціально-економічного дослідження: Навч. посіб. – К.: Центр учбової л-ри, 2008. –224 с.

17. Гоберман В. А., Гоберман Л. А. Технология научных исследований – методы, модели, оценки: Учеб. пособ. – М.: Моск. гос. ун-т леса, 2001. – 390 с.

18. Голуб И. Б., Розенталь А. Э. Секреты хорошей речи. – М.: Междунар. отношения, 1993. – 280 с.

19. Грищенко І. П., Григоренко О. М., Борисейко В. А. Основи наукових досліджень: Навч. посіб. − К.: КНТЕУ, 2001. – 185 с.

20. Грушко И. М., Сиденко В. М. Основы научных исследований. – Харьков: Выща шк.: Изд-во при Харьков. ун-те, 1983. – 223 с.

21. Делокаров К. X. Системная парадигма современной науки и синергетика // Общественные науки и современность. – 2000. — № 6.

22. Дзикики А. Творчество в науке: Пер. с англ. — М., 2001.

23. Дикий Н. А., Халатов А. А. Основы научных исследований. – Киев: Выща шк., 1985. – 223 с.

24. Доблаев Л. П. Психологические основы работы над книгой. – М.: Книга, 1970.

25. Добров Г. М. Наука о науке / Отв. ред. Н. В. Новиков. − 3-е изд., доп. и перераб. – Киев: Наук. думка, 1998. – 304 с.

26. Дротянко Л. Г. Социокультурная детерминация фундаментальных и прикладних наук // Вопр. филос. – 2000. — № 1.

27. Завлин П. Н., Щербаков А. И., Юделевич М. А. Труд в сфере науки / Под общ. ред. В. С. Соминского. – М.: Экономика, 1973. – 295 с.

28. Зербило Д. Д. Научная школа как феномен. – Киев: Наук. думка, 1994.

29. Исахаиов Г. В. Основы научных исследований. – Киев: Вища шк., 1985.

30. Іванов В. Контент-аналіз як формалізований метод дослідження документів // Філос. і соціол. думка. – 1994. − № 3−4. – С. 211−224.

31. Касавин И. П. Теория как образ и понятие // Вопр. филос. – 2001. — № 3.

32. Кнабе Т. С. Строгость науки и безбрежность жизни // Вопр. филос. – 2001. — № 8.

33. Ковальчук В. В., Моїсєєв Л. М. Основи наукових досліджень: Навч. посіб. – 5-ге вид. – К.: Вид. дім „Професіонал”, 2008. – 240 с.

34. Копнин П. В. Гносиологические и логические основы науки. – М.: Мысль, 1974. – 558 с.

35. Крутов В. Н., Попов В. В. Основы научных исследований. – М.: Высш. шк., 1989.

36. Крушельницька О. В.Методологія та організація наукових досліджень: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2003. – 220 с.

37. Кузин Ф. А. Кандидатская диссертация: Методика написания, правила оформления и порядок защиты: Практ. пособ. для аспирантов и соискателей. – 3-е изд., доп. − М.: Ось-89, 1999. – 208 с.

38. Кузин Ф. А. Магистерская диссертация: Методика написания, правила оформления и порядок защиты: Практ. пособ. для студ.-магистрантов. – М.: Ось-89, 1997. – 304 с.

39. Кун Т. Структура научных революций: Пер. с англ. — Благовещенск, 1998.

40. Лудченко А. А., Лудченко Я. А., Примак Т. А. Основы научных исследований: Учеб. пособ. / Под ред. А.А. Лудченко. – К.: Т-во „Знання„, КОО, 2000. – 114 с.

41. Лук’янєць В. С, Кравченко О. М, Озадовська Л. В. Сучасний науковий дискурс: Оновлення методологічної культури. — К., 2000.

42. Методологические вопросы науковедения / В. И. Оноприенко, Б. А. Малицкий, В. П. Соловьев и др.; Под ред. В. И. Оноприенко; НАН Украины, Центр исследований науч.-техн. потенциала и истории науки им. Г. М. Доброва. – Киев: УкрИНТЭИ, 2001. – 332 с.

43. Методы и средства информации обучения и научных исследований: Сб. науч. тр. / Моск. экон.-стат. ин-т; Редкол.: А. П. Пятибратов и др. – М.: Изд-во Моск. экон. стат. ин-та, 1992. – 81 с.

44. Мороз І. В. Структура дипломних, кваліфікаційних робіт та вимоги до їх написання, оформлення і захисту. – К.: Вид-во нац. пед. ін-ту, 1997. – 56 с.

45. Мочерний С. В. Методологія економічного дослідження. – Л.: Світ, 2001. – 415 с.

46. Наринян А. Р., Поздеев В. А. Основы научных исследований: Учеб. пособ. / Европейский ун-т. – Киев: Изд-во Европейс. ун-та, 2002. – 109 с.

47. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. зб. / Відп. за вип. Л. Г. Луценко / Держкомстат. – К., 2002. – 316 с.

48. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення / Авт. кол.: В. Л. Пілюшенко, І. В. Щербак, Е. І. Словенко. – К.: Лібра, 2004. – С. 163–175.

49. Науково-освітній потенціал нації. Погляд у XXI століття. – К.: Національна книга, 2004. – Кн. І. – С. 320–400.

50. Павлов И.П.Избр. тр. – М., 1952. – С. 35.

51. Павлов И. П. Избр. филос. произв. – М., 1962. – С. 498.

52. Перспективи інноваційного розвитку України: Зб. наук. ст. / За ред. Я. А. Жаліла. – К.: Альтепрес, 2002. – 160 с.

53. Пілюшенко В. Т., Шкрабак І. В., Словенко Е. І.Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення. – К.: Лібра. – С. 163–175.

54. Попов В. Н., Бланк И. А., Иваницкий В. И. Основы научных исследований. – Киев: Вища шк., 1982.

55. Приходько П. Т. Пути в науку: Беседы по организации труда начинающих исследователей. – М.: Знание, 1973. – 136 с.

56. Приходько П. Т. Азбука исследовательского труда. – Новосибирск: Наука, 1979. – 93 с.

57. Пустыльник Е. И. Статистические методы анализа и обработки наблюдений. — М.: Наука, 1968.

58. Рачков П. А. Науковедение. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974.

59. Регирер Е.И. Развитие способностей исследователя. – М.: Наука, 1969. – 230 с.

60. Романчиков В. І. Основи наукових досліджень. – К.: Віпол, 1997.

61. Романчиков В. І., Тимчук М. Ф. Основи наукових досліджень. – К.: ІММБ, 2005.

62. Романчиков В. І., Третьяков О. В., Гаврилюк Ю. М. Основи наукових досліджень. – Кременчук: Вид. центр ІЕНТ, 2002.

63. Рузавин Г. И. Научная теория: Логико-методологический анализ. – М.: Мысль, 1978. – 249 с.

64. Румшинский Л. З. Математическая обработка результатов зксперимента. — М.: Наука, 1971.

65. Свинцов В. И. Логические основы редактирования текста. – М.: Книга, 1972. – 272 с.

66. Сенкевич М. П. Стилистика научной речи и литературное редактирование научных произведений. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высш. шк., 1984. – 319 с.

67. Серова Г. А. Компьютер – помощник в оформлении диссертации: Практ. рук. для тех, кто хочет быстро научиться работать на компьютере [Word 97; Exel 97; Power Point и др.]. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 350 с.

68. Сидоренко В. М., Грушко И. М. Основы научных исследований. – Харьков: Выща шк., Изд-во ХГУ, 1983.

69. Сидоренко В. К., Дмитренко П. В.Основи наукових досліджень. – К.: РНКЦ, 2000; Дім П, 2000. – 259 с.

70. Сидоренко В.Підготовка магістрів з педагогічних спеціальностей: реальність та проблеми // Освіта. – 2005. – №31. – 29 трав.

71. Слово о науке. Афоризмы. Изречения. Литературные цитаты / Сост., авт. предисл. и введ. к гл. Е. С. Лихтенштейн. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Знание, 1986. – 176 с.

72. Смородинская М. Д., Маркова Ю. А. О культуре чтения. – М.: Книга, 1984. – 87 с.

73. Солоненко А. Г. Введение в современную науку. Наука и псевдонаука. – М., 2001.

74. Сопер П. Основы искусства речи: Пер. с англ. – 2-е изд., испр. – М.: Прогресс-Академия, 1992. – 416 с.

75. Становление научной системы Украины: информационно-аналитические материалы / Под науч. ред. А. П. Шлапака, Я. С. Яцкива. – К.: ЦИНТП и ИН им. Г. М. Добровак НАН Украины, 2001. – 34 с.

76. Статистичний щорічник України. – К.: Консультант, 2007. – С. 312–320.

77. Сытник В. Ф. Основы научных исследований. – Киев: Выща. шк., 1978. – 182 с.

78. Тюрина В. А., Ващенко И. В. Основы методологии и методики научного исследования: Учеб. пособ. – К.: ООО „Междунар. финансовое агентство”, 1998. – 44 с.

79. Україна. Стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2006: Монографія / За ред. О. С. Власика. – К.: НІСД, 2006. – С. 80–120.

80. Фаренік С. А. Логіка і методологія наукових досліджень: Наук.-метод. посіб. – К., 2000.

81. Федоров К. Г. Стимулирование эффективности и качества научной работы. – М.: Химия, 1980. – 111 с.

82. Федотов В. В. Рациональная оптимизация умственного труда. – М.: Экономика, 1987. – 109 с.

83. Чкалова О. Н. Основи научных исследований. — К.: Вища шк., 1978.

84. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002, 2002. – 295 с.

85. Штофф В.А. Проблемы методологии научного познания. – М.: Высш. шк., 1978. – 271 с.

86. Як підготувати і захистити дисертацію на здобуття наукового ступеня: Метод. поради / Авт.-упоряд. Л. А. Пономаренко; Літ. ред. С. С. Зінчук. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Толока, 2001. – 80 с.

 

НОРМАТИВНА БАЗА

 

1. Закон України „Про інноваційну діяльність” (від 26.12.2002 № 380-ІУ) // Відомості ВР України. – 2003. – № 10–11. – С. 86.

2. Закон України „Про науково-технічну інформацію” (від 25.06.1993 № 3323-ХП) // Відомості ВР України. – 1993. – № 33. – С. 345; 2003. – № 30. – С. 246–247; www.liga.kiev.ua

3. Закон України „Про наукову і науково-технічну діяльність” (від 01.12.98 № 284-ХІV // Відомості ВР України. – 1999. – №23. – С. 20; www.liga.kiev.ua

1. Нормативно-правові акти про наукову та науково-технічну діяльність у вищих навчальних закладах України: У 2 кн. / За ред. Ю. І. Горобця, М. І. Панова. – Х.: Право, 2001. – Кн. 1. – 784 с.

5. Про інформацію: Закон України // www.liga.kiev.ua

6. Про освіту: Закон України / www.liga.kiev.ua

 

Глосарій

Абстрагування – прийом мислення, що передбачає відображення в людській свідомості предметів і явищ об’єктивної дійсності, мисленого відокремлення від їхніх другорядних властивостей та відносин і виділення загальної ознаки, що характеризує клас предметів.

Абсолютний приріст – різниця між початковим та кінцевим рівнями динамічного ряду.

Аксіома – твердження, положення, що приймаються без доведення.

Алгоритм – система правил для розв’язування певного типу задач.

Аналіз – розчленування цілого на складові частини (сторони, ознаки, властивості, відносини) з метою їх детального вивчення.

Аналітичне конспектування – складання розгорнутого (з пунктами та підпунктами) плану тексту, що проробляється, прояснення (із словником) значення всіх незнайомих термінів; доповнення викладених положень власними прикладами, які або підтверджують, або спростовують точку зору автора; фіксація власних роздумів у зв’язку із матеріалом, що представлений у джерелі.

Аналогія – міркування, у яких із подібності двох об’єкті за окремими ознаками робиться висновок про їх подібність і за іншими ознаками. Використовується при висуненні гіпотез, дає поштовх до висловлювання припущень.

Анкетування – один із засобів письмового опитування значної кількості респондентів за повною схемою анкети або опитувального листа.

Анотація – стислі відомості про книгу, статтю, монографію тощо.

Апорія – суперечність у міркуванні, яка здається непереборною.

Аксіологія – вчення про природу моральних, естетичних та інших цінностей, їх зв’язки між собою та особистістю людини.

Вчений – фізична особа, яка проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження й отримує наукові результати.

Визначення – логічна дія, за допомогою якої об’єкт повинен відрізнятись від інших шляхом встановлення його специфічних і типових ознак чи такого розкриття змісту терміна, яке позначає даний об’єкт і замінює опис його властивостей.

Визначення (дефініція) – стисле наукове пояснення змісту якогось поняття.

Вимірювання – операція, в основі якої лежить порівняння об’єктів за певними подібними властивостями чи ознаками з використанням кількісних характеристик.

Відчуття – відображення властивостей предметів об’єктивної дійсності, що впливають на органи чуття; як відображення об’єктивних властивостей речей, відчуття є засобом піз­нання дійсності.

Гіпотеза – наукове передбачення, припущення, істинність якого не визначено, висунуте для пояснення будь-яких явищ, процесів, причин, що зумовлюють той чи той наслідок.

Дедукція – форма достовірного умовиводу від загального положення до часткового, в якому висновок про окремі випадки множинної сукупності робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини.

Дефініція – стисле визначення змісту якогось питання.

Доказ – обґрунтування (встановлення) істинності будь-якого твердження за допомогою інших тверджень, істинність яких доведена.

Експеримент – апробація досліджуваних явищ в контрольованих, штучно створених умовах.

Закон – філософська категорія, що відображає істотні, загальні, необхідні, стійкі, повторювані відношення залежності між предметами та явищами об’єктивної дійсності, що випливають з їхньої сутності.

Збірник – це видання, яке складається з окремих робіт різних авторів, присвячених одному напряму, але з різних його галузей.

Знання – це перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відображення в свідомості людини.

Ідеалізація – конструювання об’єктів, яких немає в дійсності або які практично не здійснились, наділення об’єктів властивостями, що відповідають ідеалу.

Ідея – це продукт людського мислення, форма духовно-пізнавального відображення дійсності, спрямована на її перетворення. У ній відбивається не лише об'єкт вивчення, але й усвідомлюється мета та її практичне втілення. Оволодіваючи масами людей, ідея здатна ставати великою перетворюючою матеріальною силою.

Індекси – узагальнюючі відносні показники, які дають змогу оцінити розвиток або співвідношення явищ, процесів чи їх сукупності, що не підлягають підсумовуванню.

Індукція – метод дослідження та спосіб міркування, при яких загальний внесок будується на основі часткових посилань.

Інтуїція – спроможність безпосереднього розуміння іс­тини передбачати результати інтуїтивного пізнання з часом, логічно доводиться і перевіряється логічно.

Інновації – новостворені технології, продукція, послуги, які істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери.

Інформація – зміст повідомлення про сукупність явищ і подій, що становлять інтерес для вивчення.

Інформаційний ринок – це система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів.

Істина – правильне, адекватне відображення предметів і явищ дійсності, відтворення їх так, як вони існують поза межами нашої свідомості. Істина об’єктивна за змістом, але суб’єктивна за формою як результат діяльності людського мислення.

Каталог алфавітний – система карток з описом видання, розташованих у порядку алфавіту за прізвищем авторів та назвами публікацій незалежно від їхнього змісту.

Каталог предметний – містить дані про наявну літературу з певного предмета та інформацію, згруповану за предметними рубриками, які теж розташовані в алфавітному порядку.

Категорія – форма логічного мислення, в якій розкриються внутрішні, найсуттєвіші закономірні зв’язки, які існують у реальній дійсності. Категорії пов’язані з вирішенням основного питання філософії: відношення мислення та буття. Основні категорії: матерія, свідомість, рух, простір і час, якість і кількість, зміст і форма тощо.

Класифікація – система супідрядних понять (класів, об’єктів) будь-якої галузі знання чи діяльності людини як засіб для встановлення зв’язків між цими поняттями чи класами об’єктів.

Компіляція – наукова праця, яка розроблена на основі запозичених в інших авторів матеріалів без самостійного їх дослідження та обробки.

Концепція – система поглядів на будь-що, головна думка при визначенні мети та завдань дослідження шляхів його проведення. Проведений задум, конструктивний принцип різних видів діяльності.

Метод дослідження – це шлях до чогось, засіб досягнення мети, пізнання явищ дійсності в їх взаємозв’язку і розвитку. Спосіб відтворення досліджуваного об’єкта або предмета.

Методологія дослідження – це вчення про наукові методи, сукупність конкретних прийомів і способів для проведення будь-якого наукового дослідження, правила мислення при створені теорії науки, її філософська теоретична основа.

Методика дослідження – це сукупність і порядок застосування відповідних методів і прийомів наукового пізнання.

Моделювання – вивчення об’єкта (оригіналу) шляхом створення й дослідження його копії (моделі), яка заміняє оригінал з певних аспектів, які цікавлять пізнання і підлягають вивченню; непрямий, опосередкований метод наукового дослідження.

Монографія – наукове видання, що містить повне і вичерпне всебічне дослідження якоїсь однієї проблеми чи теми.

Наука – система знань об’єктивних законів природи, суспільства і мислення, які отримуються та перетворюються в безпосередню продуктивну силу суспільства в результаті спеціальної діяльності людей.

Наукове пізнання – отримання об’єктивних, істинних знань про об’єкт, явища або процес, які вивчаються.

Наукова інформація – це одне із загальних понять науки, що означає певні відомості, сукупність якихось даних, знань тощо.

Наукова тема – завдання наукового характеру, що потре­бує проведення наукового дослідження.

Наукова школа – неформальна творча співдружність у межах будь-якого наукового напряму висококваліфікованих дослідників, об’єднаних спільністю підходів.

Наукові факти – відображені свідомістю події, явища, що відбувалися або відбуваються в дійсності, які є перевіреними, обдуманими і зафіксовані мовою науки у формі емпіричних суджень. На їх основі вибудовують теорії, формують закони.

Наукове дослідження – цілеспрямоване вивчення явищ, процесів,, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії між явищами з метою отримання переконливо доведених і корисних для науки і практики рішень.

Наукознавство – розділ науки, який вивчає закономірності її функціонування й розвитку, структуру та динаміку наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами та сферами матеріального і духовного життя суспільства.

Наукометрія – галузь наукознавства, яка займається статистичними дослідженнями структури і динаміки наукової інформації.

Наукова діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на отримання та використання нових знань.

Об’єкт дослідження – процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для дослідження.

Парадигма – поняття сучасної науки, яке означає особливий спосіб організації наукових знань щодо того чи того ймення світу та відповідні зразки або моделі дослідження. Зміна парадигми розглядається наукою як революція.

Періодичне видання – це журнал, бюлетені та інші видання з різних галузей науки і техніки з викладом матеріа­лу у популярній доступній формі.

Поняття – відображення найбільш суттєвих і властивих предмету чи явищу ознак.

Предмет дослідження – усе те, що знаходиться в межах об’єкта дослідження у визначеному аспекті пізнання. Це досліджувані з певною метою властивості, ставлення до об’єкта. Конкретне матеріальне явище, що сприймається органами чуття.

Предмет науки – пов’язані між собою форми руху матерії.

Принципи – головні вихідні положення будь-якої теорії, вчення, науки; внутрішні переконання людини, її усталений погляд на певне питання.

Праксеологія – галузь наукового дослідження, що вивчає загальні умови та методи ефективної та раціональної людської діяльності.

Проблема – велика множинність наукових питань майбутніх досліджень; складне теоретичне або практичне питан­ня, що потребує дослідження.

Прогнозування – спеціальне наукове дослідження конкурентних перспектив розвитку будь-якого явища; процес наукового передбачення майбутнього стану предмета чи явища на основі аналізу його минулого й сучасного; систематична, науково-обґрунтована інформація про якісні і кількісні характеристики розвитку цього предмета чи явища в перспективі.

Процес пізнання – це рух людської думки від незнання до знання, що здійснюється від живого спостереження до абстрактного мислення і від нього – до практики.

Резюме – короткий висновок, що містить основні положення доповіді, промови, наукової праці, дискусії тощо, вказівка на зміст первинної роботи, гранично лаконічна, може бути у вигляді одного речення. Розміщується в кінці статті й містить інформацію оцінного характеру.

Релятивність – відносність людських знань.

Реферат – письмова форма доповіді на певну тему, зміст якої лише повідомляє про щось, а не переконує в чомусь; інформативне видання, яке визначає короткий виклад змісту наукового дослідження.

Риторика – наука красномовства.

Синтез – поєднання раніше виділених частин предмета дослідження в єдине ціле.

Спостереження – це метод цілеспрямованого дослідження об’єктивної дійсності, у тому вигляді, в якому вона існує в природі та суспільстві та доступна безпосередньо для сприйняття людиною без втручання в неї.

Системний підхід – спосіб теоретичного та практичного дослідження, при якому кожний об'єкт розглядається як система.

Стандарт – норма, зразок, мірило.

Стандарти – це нормативні документи, якими встановлені єдині вимоги до основних властивостей будь-якої продукції або виду робіт.

Судження – це форма думки про певний предмет чи явище.

Теза – стислий виклад основних положень, наукової праці, статті, доповіді, який передбачає попереднє ознайомлення учасників семінарів, конференцій, симпозіумів з ре­зультатами наукового дослідження.

Тема – наукове завдання, яке охоплює визначену галузь наукового дослідження.

Теорія – вчення, система ідей або принципів, висока форма узагальнення і систематизації знань, спрямованих на визначення певного явища. Це форма синтетичного знання, у межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи наукових знань.

Узагальнення – логічна дія, у процесі якої здійснюється перехід від одиничного до загального. Узагальнення відбувається шляхом абстрагування при утворенні понять, су­джень, теорій.

Умовивід – це така форма мислення, в результаті якої з одного або кількох суджень, що відображають зв’язки та відношення предметів об’єктивної дійсності, виводиться нове судження, міркування, нова думка, яка містить вже нове знання про досліджувані предмети, явища, процеси.

Уява – психічний процес, що полягає у створенні людиною нових образів, думок на основі її попереднього досвіду. Особливим видом уяви є мрія.

Факт науковий – реальність, дійсність, складовий елемент основи наукового знання, віддзеркалення об’єктивних властивостей речей і процесів. Характерні властивості наукового факту – новизна, точність, об’єктивність, достовірність. На основі фактів будуються теорії, виводяться закони.

Філософська методологія – це матеріалістична діалектика і теорія пізнання найзагальніших законів розвитку природи, суспільства та мислення.

Фундаментальні наукові дослідження – це наукова теоретична та експериментальна діяльність, спрямована на пізнання законів, що управляють поведінкою та взаємодією базисних структур природи, суспільства, людини.

Цитата – дослівний уривок з твору, чийсь вислів, що на­водиться (письмово чи усно) як підтвердження або заперечення певної думки чи ілюстрації до фактичного матеріалу.