й етап - Ямайська валютна система.

Угода (січень 1976 р.) країн – членів МВФ в Кінгстоні (Ямайка) і ратифікована більшістю членів у квітні 1978 р. Другі зміни в Уставі МВФ.

Принципи:

- Введений стандарт Спеціальних прав запозичення (СПЗ) замість золото-девізного стандарту.

- Юридично завершена демонетизація золота: відмінені його офіційна ціна, золоті паритети, припинений розмін доларів США на золото. Згідно Ямайської угоди золото не повинно слугувати мірою вартості та пунктом відрахунку валютних курсів.

- Країни отримали право вибору любого режиму валютного курсу.

- МВФ, який зберігся на уламках Бреттон-Вудської системи, закликав посилити міждержавне валютне регулювання.

СПЗ (спеціальні права запозичення) (резервна валюта кошикового типу) - це безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних рахунках у МВФ. Складається з 4-ти валют – долар США - 39%, євро - 32%, японська ієна –18%, британський фунт стерлінгів – 11%. Курс розраховується на базі курсу щоденно вищеназваних курсів названих валют.

Проблеми Ямайської валютної системи:

1. Втрата доларом США монопольної ролі.

2. Проблема багатовалютного стандарту.

3. Проблема золота.

4. Режим плаваючих валютних курсів.

5. Він не забезпечив вирівнювання платіжних балансів, не перешкодив валютній спекуляції, не вирішив проблему безробіття.

6. Країни віддають перевагу режиму регульованого плавання валютного курсу, підтримуючи його різними методами валютної політики.

Таким чином, проблеми Ямайської валютної системипороджують об’єктивну необхідність її подальшої реформи. Потрібні пошуки шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно-економічної політики ведучих країн. Суперництво трьох центрів (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) лежить в основі валютних протиріч. У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжнародну (регіональну) валютну систему – Європейську валютну систему - з метою стимулювання процесу економічної інтеграції.

Характерна риса розвитку світової валютної системи – тенденція розвитку до валютного поліцентризму.

9.2. Плани семінарських занять

Семінарське заняття 11

Питання для обговорення

1. Поняття валютної системи.

2. Характеристика видів валютних систем.

3. Основні елементи світової валютної системи.

4. Характеристика основних елементів регіональних та національних валютних систем.

5. Причини виникнення першої світової валютної системи.

Семінарське заняття 12

Питання для обговорення

 

1. Характеристика Паризької валютної системи.

2. Генуезька валютна система.

3. Бреттон-Вудська валютна система.

4. Основні риси сучасної валютної системи.

5. Роль МВФ в регулюванні сучасних міжнародних валютних відносин.

Змістовний модуль 1

Міжнародні економічні відносини

Комплексна контрольна робота, яка проводиться за результатами вивчення тем 1-9 в 5 семестрі для студентів спеціальностей 6.050104 „Фінанси” та 6.050106 „Облік і аудит” та в 6 семестрі для студентів спеціальностей 6.050102 „Економічна кібернетика”, 6.050105 „Банківська справа”, 6.050107 „Економіка підприємства”, 6.050108 „Маркетинг”, 6.050109 „Управління персоналом та економіка праці”.

9.3. Інформаційні джерела

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учеб. пособие. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. – С. 157-178.

2. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. – 2-ге вид., перероб. й доп. – К.: Т-во “ Знання “, КОО, 1999. – 305 с.

3. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. – К.:Знання-Прес,2002. – 311 с.

4. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студентів економічних спеціальностей. - Львів: Видавництво Державного університету “Львівська політехніка”,2003. - С.166-186.

5. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л.Н. Красавиной. – М.: Финансы и статистика, 2000. – С.36-86.

6. Пискулов Д.Ю. Теория и практика валютного дилинга // Foreign Exchange and Money Market Operations: Прикладное пособие. - 3-е изд., испр. доп. - М.: ДИАГРАММА, 1998. – 256 с.

7. Рязанова Н.С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч.дисц. – К.: КНЕУ, 2001. – 119 с.

8. Світова економіка: Підручник /А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирко та ін. - К.: Либідь, 2001. – С.46-98.

9. Шемет Т.С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг.ред. А.А. Мазаракі. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2000. – 336 с.

Змістовний модуль 2

Регіональна інтеграція та економічна глобалізація

Тема 10. Міжнародні розрахунки

10.1. Методичні поради до вивчення теми

 

Міжнародні розрахунки – це система організації і регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин.

Історичні особливості міжнародних розрахунків.

1. Імпортери та експортери, їх банки вступають в певні відокремлені від зовнішньоторговельного контракту відносини, пов’язані з оформленням, пересилкою, обробкою товаророзпорядчих і платіжних документів, здійсненням платежів.

2. Регулюються нормативними національними законодавчими актами, а також міжнародними банківськими правилами та звичаями.

3. Об’єкт уніфікації, що обумовлено інтернаціоналізацією господарських зв’язків, універсалізацією банківських операцій.

4. Мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів.

Фінансові документи: прості і переказні векселі; чеки; платіжні розписки.

Комерційні: рахунки–фактури; документи, що підтверджують відвантаження чи відправку товарів, чи прийняті до завантаження (коносаменти, залізничні, автомобільні і авіаційні накладні, поштова квитанції. Комбіновані транспортні документи на змішані перевезення); страхові документи; інші документи – сертифікати та інші.

5. Здійснюються в різних валютах.

6. Застосовуються уніфіковані правила гарантій, видані Міжнародною торговельною палатою.

Типи міжнародних розрахунків.

1. Національною валютою:

- торгові, кредитні і платіжні угоди між країнами;

- напряму.

2. Міжнародною колективною валютою:

- торгові, кредитні і платіжні угоди у межах інтеграційних угрупувань країн.

3. Клірингові розрахунки:

- міжнародні платіжні угоди клірингового типу – угода між урядами двох і більше країн про обов’язковий взаємний залік міжнародних вимог і зобов’язань..

Золото - використовується в міжнародних розрахунках опосередковано на ринку золота. Воно продається на ринку золота за валюту, якою продавцю золота необхідно розрахуватися зі своїми постачальниками.

Види міжнародних розрахунків залежать від:

1. Специфіки суб’єкта:

- між конкретними контрагентами;

- між банками;

- між банком і контрагентом;

- між державою і банком;

- між державами.

2. Взаємодії суб’єктів:

- напряму;

- через посередників.

3. Від об’єкту:

- торгові операції;

- інвестиційні операції;

- некомерційні операції.

4. Умови розрахунків:

- готівкові;

- з наданням кредиту.

Фактори, що впливають на вибір форм міжнародних розрахунків.

- вид товару, який є об’єктом зовнішньоторговельної угоди;

- існування кредитної угоди;

- платоспроможність та репутація контрагентів по зовнішньоекономічним угодам;

- рівень попиту та пропозиції на товар на світових ринках.

Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків:

- безпосередній (повний розрахунок – повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця);

- розрахунок у кредит (з розстрочкою) – надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі (для імпортера).

Форми (у напряму спаду вигідності для експортера)

1. 100%-вий аванс або авансові платежі (передоплата). Рідкісне явище у нормальних міжнародних валютних розрахунках. В Україні – в експортних – наступна оплата, при імпорті – попередня оплата.

Імпортер самостійно або через свій банк чи банк – експортера оплачує товар у момент передачі ним замовлення експортеру. (Використовується тільки у випадку незадовільного кредитного стану імпортера чи при наявності складнощів у отриманні експортером грошових коштів, необхідних для виробництва замовлених імпортером товарів. Але в любому випадку кінцеві розрахунки будуть залежати від перевірки всіх документів банком – імпортера.)

2. Акредитив – угода, де банк зобов’язується за проханням клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру) на користь якого відкрито акредитив, чи оплатити акцепт трати, яку виставив бенефіціар. Чи негоціацію (купівлю) документів, які виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов.

Акредитив за формою буває:

– грошовий (виплачуються у зазначеній валюті, або у валюті крани. Де акредитиви пред’являються, за курсом на день платежу) – це іменний грошовий документ, в якому зазначено розпорядження банку про виплату власнику вказаної суми повністю або частинами.;

- товарний (документарний) - передбачає, що покупець дає доручення банку, який обслуговує, відкрити такий товарний акредитив, де вказується найменування товару та документи, які необхідно пред’явити для отримання платежу.

Види акредитивів різноманітні і поділяються:

1. З точки зору можливості зміни або анулювання акредитива банком-емітентом:

- безвідзивний;

- відзивний.

2. З т. з. додаткових зобов’язань іншого банку по акредитиву:

- підтверджений;

- непідтверджений.

3. З т. з. важливості поновлення акредитива:

- роловерні (револьверні, поновлювальні).

4. З т. з. можливості використання акредитивом другим бенефіціаром (безпосереднім постачальником товару):

- переказні (трансферабельні);

- непереказні.

5. З т. з. існування валютного покриття:

- покритий;

- непокритий.

6. З т. з. можливостей реалізації акредитиву:

- акредитиви з платою проти документів;

- акцептні акредитиви, які передбачають акцепт тратт банком –емітентом при умові виконання усіх вимог акредитива;

- акредитиви з відстрочкою платежу;

- акредитиви з негоціацією документів.

3. Інкасо - банківська операція, завдяки якій банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера за відвантажені в його адрес товари і послуги, зараховуючи ці кошти на рахунок експортера в банку.

Переваги інкасо: для імпортера – немає необхідності завчасно відволікати кошти зі свого обігу, а експортер зберігає юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером.

Недоліки інкасо для експортера:

- ризик, пов’язаний з відмовою від платежу;

- значний проміжок часу між надходженням валюти по інкасо і відвантаженням товару.

Додаткові умови для запобігання недоліків інкасо:

1) імпортер оплачує проти телеграми банку експортера про прийом чи відсилку на інкасо товарних документів (телеграфне інкасо);

2) за дорученням імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, при цьому приймає на себе зобов’язання перед експортером оплатити суму інкасо за умовами неплатежу імпортером. Аваль (гарантія платежу) – вексельне поручительство;

3) експортер використовує банківський кредит для покриття і мобілізованих ресурсів.

4. Відкритий рахунок - продаж на кредитних умовах, узгоджених між експортером і імпортером. (Форма не вигідна для експортера, але дуже вигідна для імпортера. Імпортер отримує можливість не тільки одержати товар, але й здійснити його продаж до надання оплати) - метод платежу, за яким продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після її отримання (ніякого документарного підтвердження, використовується тільки з філіями та іншими підрозділами).

5. Банківський переказ:

- це розпорядження, що пересилається (як правило електронною поштою) банком однієї країни банкові іншої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати рахунок імпортера і кредитувати рахунок експортера;

- наказ банка банку-кореспонденту в іншій країні виплатити при вказівці свого клієнта визначену суму в іноземній валюті зі свого рахунку. При здійсненні переказу банк продає клієнту іноземну валюту за національну.

Альтернативою телеграфному переказу є поштовий переказ. В цьому випадку інструкції відправляються поштою або банкір надає покупцю вексель на пред’явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцю (одержувачу платежу)

Розрахунки з використанням векселів і чеків.

Банківський вексель:

- цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя(векселеутримувачу);

- вексель, виставлений банком даної країни на свого іноземного кореспондента, придбавши такий вексель у національних банків, боржники (імпортери) пересилають їх кредиторам (експортерам), погашаючи таким чином свої боргові зобов’язання.

Комерційна тратта (переказний комерційний вексель):

- вимоги, виписані експортером чи кредитором на імпортера чи боржника;

- містить письмовий наказ векселеутримувача (трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітенту) певну суму грошей у певний строк.

Документарний переказний вексель для інкасування: е кспортер після здійснення перевезення товарів імпортеру, пред’являє вексель і документи у свій банк. Банк передає їх банку – імпортера для інкасації. Експортер отримує гарантії, що він отримає оплату до того, як документи будуть передані імпортеру. А імпортер отримує гарантії, що всі документи будуть у належному стані.

Банківський чек:

- письмовий наказ банку – володаря авуарів за кордоном своєму банку–кореспонденту про перерахунок визначеної суми з його поточного рахунку власнику чека. Експортери отримавши такий чек продають його своїм банкам;

- письмова безумовна пропозиція чекодавця платнику здійснити платіж вказаної на чеку грошової суми чекоутримувачу банкнотами чи шляхом її перерахунку на рахунок володаря чеку у банку;

- грошовий документ встановленої форми, який має (містить) безумовний наказ володаря рахунку в кредитній установі про виплату його утримувачу вказаної суми.

10.2. План семінарського заняття

Семінарське заняття 13

Питання для обговорення

1. Сутність та значення МР.

2. Особливості використання банківського переказу в МР.

3. Система кореспондентських відносин банків.

4. Особливості використання долару США, євро, британського фунту та інших валют в МР.

10.3. Інформаційні джерела

1. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2002. - С. 223-233.

2. Внешнеторговые сделки/ Составитель И.С.Гринько. – Сумы: Фирма “Реал”, 1994. - С. 96.

3. Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. – Ч.II. Международная макроэкономика: открытая экономика и макроэкономическое программирование. Учебное пособие для вузов. - М.: Международные отношения, 2000. - С. 126-151.

4. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под. ред Л.Н. Красавиной. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2000. – С. 211-228, 122-154.

5. Рязанова Н.С.Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч.дисц. – К.: КНЕУ, 2001. - С. 94-105.

6. Шемет Т.С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг.ред. А.А. Мазаракі. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. - С. 67-93.

Тема 11. Платіжний баланс та макроекономічна рівновага

11.1. Методичні поради до вивчення теми

Платіжний баланс (balance of payments) -це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.

Платіжний баланс – це агреговане віддзеркалення економічних відносин країни з рештою світу протягом певного періоду часу.

Платіжний баланс – статистичний звіт, де у систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції цієї країни з іншими країнами світу за певний проміжок часу.

За економічним змістом розрізняють баланс на певну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які із дня на день постійно змінюються. Стан платіжного балансу визначає попит і пропозицію національної й іноземної валюти в цей момент і він є одним із факторів формування валютного курсу.

Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників при здійсненні за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

З бухгалтерського погляду, платіжний баланс завжди знаходиться в рівновазі. Проте за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо, якщо надходження перевищують платежі, або пасивне, коли платежі перевищують надходження.

В платіжному балансі використовується принцип подвійного запису, кожна операція має дві сторони – дебет і кредит. У відповідності з цією обліковою системою загальна сума на дебеті повинна завжди бути рівною загальній сумі на кредиті.

Кредит – це відплив за кордон вартостей, за які мають надійти платежі у певну країну (збільшення пасивів, зменшення активів) (приносять іноземну валюту).

Дебет - це приплив вартостей із-за кордону до даної країни, за які її резиденти мають платити за кордон (збільшення активів, зменшення зобов’язань) (пов’язані з витратами іноземної валюти).

Структура платіжного балансу:

- торговельний баланс;

- баланс послуг та некомерційних платежів;

- баланс руху капіталів і кредитів.

Торговельний баланс - це співвідношення вартості експорту та імпорту.

Економічний зміст активу чи дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її положення в світовому господарстві, характеру її зв’язків із партнерами та загальної економічної політики.

Баланс послуг та некомерційних платежів включає:

- платежі та надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв’язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачу інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків, торгівлю ліцензіями, лізингові операції тощо;

 

Таблиця 11.1

Прибуткові (+) та витратні (-) статті балансу міжнародних рахунків

Прибуткові статті (+) (Джерела грошових коштів)	Витратні статті (-) (Способи використання грошових коштів)
Експорт товарів та послуг	Імпорт товарів та послуг
Приток капіталу	Вивіз капіталу
- Приватні та державні дари із-за кордону	- Дари за кордон
- Транспортні послуги, що надані нерезидентам	- Використання транспорту інших держав
- Витрати іноземних туристів в даній країні	- Витрати на туризм за рубежем
- Військові витрати інших держав	- Військові витрати за кордоном
- Проценти та дивіденди, отримані із-за кордону	- Проценти та дивіденди, що виплачуються нерезидентам
- Продаж активів даної країни нерезидентам	- Придбання іноземних активів (наприклад, акцій, облігації та нерухомості)
- Депозити нерезидентів в депозитних установах даної країни	- Депозити в іноземних депозитних установах
- Продаж золота нерезидентам	- Придбання золота за кордоном
- Продаж національної валюти нерезидентам	- Купівля іноземної валюти

- за прийнятими у світовій статистиці правилами у розділ „Послуги” входять, як не дивно, виплати прибутків від інвестицій за кордоном та процентів за міжнародними кредитами, хоча за економічним змістом вони звичайно ближчі до руху капіталу;

- за методикою МВФ показують односторонні перекази:

- державні операції – субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;

- приватні перекази – перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину.

Три перелічені вище групи операцій – послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази – називають невидимими операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей (товарів).

Баланс руху капіталів і кредитів –виражає співвідношення вивозу та ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів.

За економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії:

- міжнародний рух підприємницького капіталу;

- міжнародний рух позикового капіталу.

Міжнародний рух підприємницького капіталу включає:

Вивіз капіталу:

- прямі інвестиції за рубіж, проведені національними фірмами;

- придбання національними інвесторами зарубіжних акцій та облігацій;

- придбання національними резидентами банківських депозитів в зарубіжних банках.

Приток капіталу:

- прямі інвестиції в економіку країни, що здійснюються зарубіжними фірмами;

-придбання зарубіжними інвесторами акцій та облігацій іншої країни;

-придбання нерезидентами депозитів банків країни.

Міжнародний рух позикового капіталу включає:

-довго- і середньострокові операції – це державні та приватні запозичення і кредити, які надаються на термін понад один рік;

-короткострокові операції - включають міжнародні кредити терміном до одного року; поточні рахунки національних банків у закордонних банках (авуари); переміщення грошового капіталу між банками.

Помилки і пропуски – включає дані як статистичних похибок так і неврахованих операцій. Показники різко зростають в кризових ситуаціях.

Операції з ліквідними валютними активами – заключна стаття платіжного балансу, відображає операції з ліквідними валютними активами, в яких беруть участь державні валютні органи й у результаті яких відбуваються зміни як величини, так і складу центральних офіційних золотовалютних резервів.

Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ:

А. Поточні операції

Товари

Послуги

Доходи від інвестицій

Інші послуги та доходи

Приватні односторонні перекази

Офіційні односторонні перекази

 

В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал

Прямі інвестиції

Портфельні інвестиції

Інший довгостроковий капітал

Підсумок А+В відповідає концепції базисного балансу в США

С. Короткостроковий капітал

D. Помилки та пропуски

Підсумок: А + В + С + D відповідає концепції ліквідності в США

Е. Компенсуючі статті

Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання СДР (СПЗ).

F. Надзвичайне фінансування

G. Зобов’язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів.

Підсумок А + В + С + D + Е + F + G відповідає концепції офіційних розрахунків в США

Н. Підсумкова зміна резервів

СДР (СПЗ)

Резервна позиція в МВФ

Інші вимоги

Кредити МВФ

Методологія складання платіжного балансу визначається за допомогою міжнародного стандарту – „ Керівництво з платіжного балансу”, що розробляється і періодично публікується МВФ. Останнє, п’яте видання Керівництва опубліковано у 1993 р. Прийнята МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується країнами-членами Фонду як основа національних методів класифікації. Однак платіжні баланси промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, враховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнам, і водночас дають змогу кожній країна вносити свої корективи.

Фактори, що впливають на стан платіжного балансу.

- Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

- Циклічні коливання економіки.

- Зростання закордонних державних витрат, пов’язаних із мілітаризацією економіки і військовими витратами.

- Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.

- Зміни в міжнародній торгівлі.

- Вплив валютно-фінансових факторів.

- Негативний вплив інфляції.

- Торгівельно-політична дискримінація певних країн.

- Надзвичайні обставини – неврожай, стихійні лиха, катастрофи.

11.2. План семінарського заняття

Семінарське заняття 14

Питання для обговорення

1. Сутність платіжного балансу.

2. Види балансів міжнародних розрахунків.

3. Теорії платіжного балансу.

4. Структура платіжного балансу згідно стандарту МВФ.

5. Методи балансування платіжного балансу.

6. Динаміка платіжного балансу України.

11.3. Інформаційні джерела

1. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2002. - С. 223-233.

2. Внешнеторговые сделки/ Составитель И.С. Гринько. – Сумы: Фирма “Реал”, 1994. - С. 96.

3. Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. – Ч.II. Международная макроэкономика: открытая экономика и макроэкономическое программирование. Учебное пособие для вузов. — М.: Международные отношения, 2000. - С. 126-151.

4. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под. ред Л.Н.Красавиной. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2000. – С. 211-228, 122-154.

5. Рязанова Н.С.Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч.дисц. – К.: КНЕУ, 2001. - С. 94-105.

6. Шемет Т.С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг.ред. А.А. Мазаракі. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. - С. 67-93.

Тема 12. Міжнародна регіональна інтеграція

12.1. Методичні поради до вивчення теми

Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвиткуМЕВ.Як процес інтеграція проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами – представниками різних держав. На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.

Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу й отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування.

Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах.

Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:

1) інтеграція „вниз” (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);

2) виробнича інтеграція „вгору” (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції);

3) невиробнича інтеграція „вгору”, що включає сферу розподілу.

На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають транснаціональні корпорації. Вони є найбільш інтегрованими мікроструктурами (зокрема, Chrysler, General Motors, Volkswagen, Toyota, Honda - вертикальна, a Exxon, Mobil, Texaco - горизонтальна інтеграція).

Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, хоча можуть також переслідувати політичні та інші цілі. На макрорівні розглядають такі основні форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи (табл. 12.1).

Таблиця 12.1

Форми міжнародної регіональної економічної інтеграції

Форми міжнародної економічної інтеграції	Ключові характеристики
Зниження внутрішніх тарифів	Усунення внутрішніх тарифів	Спільний зовнішній тариф	Вільний рух капіталів та робочої сили	Гармонізація економічної політики	Політична інтеграція
Зона преференційної торгівлі
Зона (асоціація) вільної торгівлі
Митний союз
Спільний ринок
Економічний союз
Політичний союз

 

Зона преференційної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства (з 1932 р.), що об'єднувала 48 держав.

У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960 p.), зона вільної торгівлі „США-Канада” (1988 p.), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Наступною сходинкою міжнародної економічної інтеграції є митний союз.

Митний союз - це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.

Угоди про створення митного союзу діяли у Бенілюксі (з 1948 р.), В Європейському союзі (з 1968 p.).

Митний союз перетворюється у спільний ринок з усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів – капіталу і робочої сили.

У рамках спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у цілому характерні для Європейського союзу.

Передумови переходу до спільного ринку створює митний союз, оскільки він ліквідує митні податки між державами-учасницями і розробляє єдину торгівельну політику щодо третіх країн. Проте для створення спільного ринку лише цього недостатньо, оскільки потрібно вирішити ще декілька надзвичайно важливих завдань, а саме:

- розробити спільну політику розвитку окремих галузей і секторів економіки (вибір конкретної галузі чи сектора залежить від того, наскільки це важливо для майбутнього закріплення інтеграції. В Європейському Союзі при переході до спільного ринку пріоритетними сферами було визнано сільське господарство та транспорт);

- створити умови для вільного переміщення капіталу, робочої сили, послуг та інформації (що доповнить вільне переміщення товарів);

- сформувати спільні фонди сприяння соціальному та регіональному розвитку.

Ці економічні кроки обумовлюють необхідність проведення гармонізації та уніфікації національних законів, а тим самим потребують формування наднаціональних органів управління і контролю.

Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням справді єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції – економічного союзу.

В е кономічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця.

Ознаками економічного союзу є:

1) ліквідація будь-яких торгівельних обмежень і проведення єдиної зовнішньоторговельної політики;

2) вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та громадян;

3) жорстка координація (по суті – єдність) економічної, фінансової та соціальної політики.

Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 p.), Сполучені Штати Америки, Радянський Союз (до 1991 р.). На стадіях практичної реалізації плани щодо створення економічного і валютного Європейського союзу.

На основі економічних створюються і політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція.

Для розвитку міжнародних інтеграційних процесів необхідна наявність ряду об'єктивних і суб'єктивних передумов, ступінь розвитку яких суттєво відрізняється в окремих регіонах світового господарства. Це впливає на характер і рівень регіональної економічної інтеграції. Найважливішими об'єктивними передумовами є:

-сучасна науково-технічна революція, що є водночас і матеріальною основою для розвитку міжнародної економічної інтеграції. Якісні зміни в продуктивних силах, поява принципово нових засобів виробництва, технологій і зміни в цьому зв'язку самого характеру і структури виробництва заходять у суперечність з обмеженістю національних ринків, наявністю різних міждержавних бар'єрів на шляху руху капіталів, товарів та послуг, робочої сили. Масштабність і принципово новий характер проблем сучасного всесвітнього соціально-економічного розвитку роблять неможливим чи неефективним їхнє вирішення окремими країнами, стає очевидною необхідність об'єднання різноманітних видів ресурсів. Сучасна науково-технічна революція об'єктивно зумовлює формування оптимального господарського простору, в межах якого забезпечується поява і постійне оновлення широкого асортименту товарів та послуг, прибуткове функціонування виробництва, максимальне задоволення зростаючих потреб суспільства в межах однієї чи кількох країн;

-соціально-економічна однорідність національних господарств, що зближаються. На сучасному етапі всесвітнього економічного розвитку існують дві основні моделі національної організації виробництва і зовнішньоеко­номічних стосунків: ринкова і планова. Очевидно, що формування спільного господарського простору передбачає принципову подібність основ організації національного виробництва в окремих країнах, спільність умов господарювання виробників;

-наявність достатньо високих і близьких рівнів економічного розвитку країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів. Суттєві розбіжності в національних рівнях продуктивності праці, кваліфікації робочої сили, конкурентоспроможності продукції та послуг країн, що інтегруються, можуть стати основою одержання односторонніх переваг, однобокої спеціалізації окремих національних економік, призвести до виникнення економічних та адміністративних бар'єрів на шляху формування спільного господарського простору;

-наявність досить тривалого періоду й досвіду взаємного економічного співробітництва групи країн. Інтеграція являє собою продовження господарської взаємодії країн, її новий стан, вищий рівень економічного співробітництва. Інтеграція виникає на основі і в результаті поглиблення та розширення економічної взаємодії різних країн.

12.2. План семінарського заняття

Семінарське заняття 15

Питання для обговорення

1. Сутність та форми міжнародної економічної інтеграції.

2. Характеристика основних форм міжнародної економічної інтеграції.

3. Сучасні особливості міжнародних інтеграційних процесів в світі.

4. Особливості інтеграційних процесів в країнах Європи, в країнах Північної Америки та в країнах Латинської Америки.

12.3. Інформаційні джерела

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учеб. пособие. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. - С.179-214.

2. Білорус О.Г., Лук’яненко Д.Г. та ін. Глобальні трансформації і стратегії розвитку: Монографія. – К.: ВІПОЛ, 1998. – С.74-118.

3. Киреев А. Международная экономика. Учеб. пособие. - М.: Международные отношения, 1997. - С. 361-986.

4. Лук’яненко Д.Г. Міжнародна економічна інтеграція. У кн.: Основи ринкової економіки. / За ред. В.М. Петюха. - К.: Урожай, 1993. - С. 115-118.

5. Мировая экономика: Учебник /Под ред. проф. А.С. Булатова. - М.: Юристъ, 2001. – С.186-256.

6. Світова економіка: Підручник /А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирко та ін. - К.: Либідь, 2000. – С.176-214.

7. Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини. Навч. посібник. – К.:ЦУЛ, 2003. - С. 187-197.

Тема 13. Глобалізація економічного розвитку

13.1. Методичні поради до вивчення теми

Глобалізація (від англ. “globe” – земна куля) – складний, багатогранний процес, який має безліч проявів та включає багато проблем. Саме це робить проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення глобалізації, яке б охопило всі сторони цього вкрай складного явища, що має планетарні масштаби. Існують такі визначення:

Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.

Перші спроби осмислення і оптимізації суспільного розвитку різного рівня тісно пов’язані з появою і розвитком перших релігійних і філософських систем людства. Найбільш конкретними були так звані утопії, починаючи від утопій Платона, Томаса Мора, Томазо Кампанели та закінчуючи утопіями Маркса, Леніна та їх послідовників.

Вже, починаючи з XVII-XVIII ст. повільно, але послідовно йшла робота, спрямована на об’єктивізацію інтуїтивних та суб’єктивних за своєю природою теорій і моделей суспільного розвитку. Велику роль в цьому процесі відіграли розвиток природничих наук, спеціальних математичних та економетричних методів, статистики, демографії і, особливо, прикладної соціології, прогностики та загальної теорії вимірів.

В середині ХХ ст. фактично була завершена розробка засад аналізу і прогнозування основних процесів соціального розвитку регіонального рівня. Футурологічна література цього періоду стимулювала розвиток системного мислення та системного підходу до розгляду процесів глобального і регіонального рівнів.

Якщо в перших глобальних моделях Дж. Форестера (1971) і Медуза зі співавторами (1972), заснованих на спрощенні екстраполяції п’яти параметрів розвитку сучасного світу – росту народонаселення, прискорення індустріалізації, погіршення рівня харчування, вичерпання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища основна увага надається фізичним, демографічним і екологічним чинникам розвитку, а соціально-політичні, культурні і навіть науково-технічні чинники практично ігнорувалися, то для наступних розробок був характерний набагато об’єктивніший підхід до опису глобальних і регіональних процесів.

Цілком об’єктивним є виникнення та формування в останнє десятиліття минулого століття нової галузі наукового знання, яка отримала назву „глобалістика”. Вона намагається систематизувати і узагальнено представити сукупність досліджень з даної проблематики. Глобалізація як одна з самих молодих соціологічних конструкцій потребує ґрунтовного її осмислення щодо всіх галузей життєдіяльності людської спільноти. В науковий обіг термін “глобалізація” була введена Р.Робертсоном, який вперше його застосував в 1983 р.; в 1985 р. він дав детальне його тлумачення, а в 1992 р. виклав основи цієї концепції у спеціальному дослідженні.

На думку А. Неклесса, в сучасному глобальному світі формуються світова конструкція – мета інфраструктура – в якій „перерозподіляється увесь сукупний світовий дохід між геоекономічними персонажами, тісно пов’язаними різними видами господарської діяльності. На засадах останнього класу технологій формується домінуюча глобальна інфраструктура, сприйнятлива для певного класу економічних суб’єктів і набагато менш дружня по відношенню до інших. Інфраструктура, сутність якої не виробництво, а розподіл і перерозподіл ресурсів, доходів, прибутку. Такий перерозподіл зорієнтований на країни півночі... є своєрідним глобальним податком на економічну діяльність”.

На думку М. Кастельса, „архітектура глобальної економіки відображає асиметрично взаємозалежний світ, що організований навколо трьох головних економічних регіонів і все більше поляризується по осі протистояння між продуктивними, процвітаючими, багатими інформацією галузями і галузями знедоленими, економічно і соціально знеціненими”. Глобалізація набуває різного значення залежно від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь, країну, чи про світове господарство. Для окремої компанії глобалізація визначається тим, наскільки компанія розширила географію надходження своїх доходів і в яких масштабах і пропорціях розподілила свої активи у різних країнах, а також тим, наскільки вона залучена до експорту капіталу, товарів та ноу-хау через структури, що їй належать.

Причини формування глобалізаційних процесів:

- процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

- науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки (зниження витрат на трансакції);

- загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.

Основні ознаки процесу глобалізації:

- взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

- фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

- послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

- розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

- створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

- тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов’язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв’язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї.

Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв’язками між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються.

Основною рисою процесу глобалізації є формування глобально функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли – ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства. В межах цих циклів формується світовий дохід, перерозподіл якого є головним стратегічним орієнтиром і основою зовнішньої політики будь-якої держави.

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з іншого – посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку.

На одному полюсі сучасної світової економіки концентруються країни – глобальні лідери з домінуванням США. На основі вдалої багаторічної експансії у всіх сегментах світового ринку, накопиченого у безпрецедентних масштабах капіталу ключовими детермінантами їх успіху стають інтелектуалізація, соціалізація, екологізація, деіндустріалізація економіки, пріоритетність знань та інформації, розвиток „людського капіталу”.

На іншому полюсі світової економіки – більшість країн, для котрих економічна глобалізація проявляється як якісно нові умови розвитку, на які практично неможливо впливати, але обов’язково треба враховувати. Особливо важливо враховувати масштаби і динаміку процесу становлення системи глобального управління ресурсами планети і перерозподілом світового доходу, який не є еквівалентним.

Глобалізація тісно пов’язана з регіоналізацією світового господарства. З одного боку, це дві суперечливі, різнонаправлені за характером дії та практичними наслідками тенденції, а з іншого - консолідація глобального ринку посилюється діяльністю потужних регіональних коаліцій країн, які, маючи, перш за все, спільні економічні інтереси, об’єднують свої зусилля з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для реалізації міжнародного співробітництва в регіональному масштабі, що дозволяє їм досягати мультиплікативного ефекту від співробітництва з іншими членами угруповання та ефективно реалізовувати на міжнародній арені широкий спектр стратегічних інтересів. Найбільш інтенсивна господарська взаємодія спостерігається в межах таких потужних інтеграційних угруповань, як: ЄС, НАФТА, АТЕС, АСЕАН, МЕРКОСУР. Так, на долю НАФТА, ЄС і АТЕС приходиться приблизно 80% світового ВВП, 82% всіх державних бюджетів країн світу і 85% експорту.

Регіоналізація виступає своєрідним проявом і формою реалізації глобалізації, загострюючи суперечності глобального розвитку. З одного боку, зняття бар’єрів у рухові товарів, послуг, капіталів, робочої сили в межах інтеграційних об’єднань виступає каталізатором зростання міжнародного співробітництва у глобальному масштабі. А з іншого боку, позитивний ефект від впровадження подібної лібералізації обмежується спільними кордонами регіонального інтеграційного об’єднання та супроводжується введенням обмежувальних заходів у відносинах з країнами, які не є членами даного регіонального інтеграційного угруповання. Регіональна інтеграція розвивається на сучасному етапі більш динамічно, ніж процеси глобальної інтеграції.

13.2. План семінарського заняття

Семінарське заняття 16

Питання для обговорення

1. Поняття та сутність глобалізації.

2. Місце МЕВ в загостренні та вирішені глобальних проблем.

3. Проблеми безпеки та роззброєння.

4. Екологічна проблема.

5. Інші глобальні проблеми людства.

 

13.3. Інформаційні джерела

1. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації / За ред. Д.Г.Лук'яненка. - К.: КНЕУ, 2001.- 538 с.

2. Дж.Сорос. Криза глобального капіталізму. - К.: Основи, 1999.- 259 с.

3. Глобалізація і безпека розвитку / О.Г.Білорус, Д.Г. Лук'яненко та ін. – К.: КНЕУ, 2001. – С.18-43.

4. Мартин Г.-П., Шуман Х. Западня глобализации: атака на процветание и демократию / Пер. с нем. – М.: Изд. дом “АЛЬПИНА”, 2001. - 452 с.

5. Пахомов Ю.М., Лук'яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. – К.: Україна, 1997. – 326 с.

6. Україна і світове господарство. Взаємодія на межі тисячоліть. Навч. посібник / А.С.Філіпенко, Д.Г.Лук’яненко, А.М.Поручник та ін. - К.: Либідь, 2002. - 642 с.

7. Гатина Г.Ф. Мировая экономика: Учебник.- М.: Инфра –М, 2001. - 384 с.

8. Мовсесян А.Г. Мировая экономика: Учебник.- М.: Финансы и статистика, 2001. - 656 с.

9. Бровиков В.И. Основы мировой экономики: Конспект лекций.- М.: Центр, 2002.- 160 с.

Тема 14. Інтеграція України у світову економіку

14.1. Методичні поради до вивчення теми

Для ефективної й організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв'язки необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови.

Основні політико-правові передумови інтеграції:

- політичне визначення України;

- забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки;

- безумовне виконання міжнародних зобов'язань, особливо в сфері прав людини; запровадження прийнятної форми громадянства;

- перегляд існуючої практики політичних зв'язків із державами колишньогоСРСР;

- пряма участь у регіональних і глобальних політичних процесах;

- формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарію його виконання.

Економічні передумови інтеграції формуються завдяки таким чинникам:

- економічному та інституційному забезпеченню суверенітету;

- оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови;

- розробленню та реалізації обґрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення й приватизації, соціального захисту населення;

- оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

- запровадженню національної грошової одиниці з включенням її в систему міжнародних розрахунків;

- розв'язанню проблеми зовнішньої заборгованості та розподілу активів колишнього СРСР шляхом відповідних переговорних процесів.

До основних соціально-культурних передумов інтеграції належать:

- відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України;

- формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти;

- розвиток контактів з українцями, які проживають за межами України.

Формування інфраструктурних передумов насамперед пов'язане з:

- розвитком транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних), необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави (національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації);

- розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем.

Формуючи інтеграційну стратегію і тактику, слід враховувати особливості України як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань:

- відсутність досвіду державності, необхідність здобуття справжнього суверенітету;

- нерозробленість політико-правових регуляторів та інструментів;

- нерозвиненість ринкових відносин;

- інерція погіршення економічного стану;

- запас соціальної витримки населення, який виснажується.

Значний вплив на інтеграційну мотивацію та політику України справляють такі чинники:

- збіг періодів дезінтеграційних та інтеграційних процесів;

- розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня;

- конкурентоспроможність щодо аналогічних інтересів країн Східної Європи;

- негативний досвід інтеграції в рамках СРСР і РЕВ.

Інтеграція України у світове господарство можлива різними, але водночас взаємопов'язаними шляхами:

- через активну та ліберальну зовнішньоекономічну політику; за рахунок формування середовища, сприятливого для іноземного підприємництва й інвестування та транснаціоналізації високомонополізованих підприємств;

- через укладання двосторонніх міждержавних економічних угод та участь у багатосторонніх міжурядових переговорах; за рахунок інтенсифікації

- східноєвропейських інтеграційних процесів та формування передумов інтеграції в західноєвропейські інтеграційні структури.

На процеси включення України до сучасної системи світогосподарських зв'язків впливають конкретні внутрішньо- і зовнішньоекономічні фактори, що формуються в системі передумов, особливостей і шляхів інтеграції.

Включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у такому стані, без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації, може призвести не лише до консервації, а й до посилення негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. І навпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше й швидше виправити деформовану економіку, виходячи з таких пріоритетів структурної переорієнтації:

- науково-технічне та технологічне оновлення виробництва із забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації. Зменшення ресурсомісткої за рахунок ефективного використання власних паливно-сировинних ресурсів;

- підвищення рівня внутрішньої збалансованості національної економіки для зменшення зовнішньої залежності в розвитку її ключових галузей за рахунок формування системи власної міжгалузевої кооперації та забезпечення повних виробничих циклів;

- формування умов для соціальне орієнтованого розвитку національної економіки за рахунок, з одного боку, цілеспрямованої трансформації її структури, з другого - завдяки забезпеченню балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищенню мотивації до праці, фінансовій макростабілізації.

Проблема економічної інтеграції для України є однією з першочергових, а враховуючи, що Україна - одна з найбільших європейських держав, то для неї особливо важливою є інтеграція саме з країнами Європи і, в першу чергу, з країнами-членами Європейського Союзу.

Європейський Союз першим оцінив глобальність завдання політичної та економічної перебудови, яке постало перед Україною. Він так само став першим відігравати активну роль у підтримці цього процесу.

Країни-члени ЄС чітко та урочисто висловили в своїй Спільній Пропозиції у листопаді 1994 року намір підтримувати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України. Крім того, ЄС і далі висловив підтримку Україні в своєму Плані Дій для України, який було затверджено в грудні 1996 року. Документ визначає дві додаткові задачі: перша - продемонструвати Україні міцний політичний сигнал підтримки з боку ЄС, беручи до уваги бажання України забезпечити тіснішу інтеграцію в європейські структури; друга - досліджувати засоби для поліпшення розвитку існуючої допомоги та зв'язків між ЄС, його країнами-членами та Україною.

ЄС запропонував реальну підтримку Україні шляхом передачі ноу-хау в рамках своєї програми TACIS, створюючи основу для цієї діяльності, він розпочав переговори для створення рамок, Угоди про партнерство та співробітництво, націлених на посилення діалогу та забезпечення рівноправного партнерства фактично у всіх сферах потенційного співробітництва. Сьогодні ЄС не тільки надає Україні найбільшу фінансову, економічну та технічну допомогу; він також виступає найбільшим торговельним партнером за межами СНД і найбільшим інвестором в Україні, при цьому обсяг і торгівлі, і інвестицій продовжує постійно зростати.

Стратегічною метою України неодноразово проголошено входження до ЄС. Переломним кроком до більш чіткого виокреслення цієї мети і перших кроків до її втілення можна вважати Самміт Україна-ЄС, що відбувся в Києві 5 вересня 1997 р. Він був покликаний підбити певний підсумок переговорного двостороннього процесу і започаткувати якісно новий етап у взаємних поступках, протягом якого має бути створено всі передумови для оформлення обгрунтованого подання України щодо вступу до ЄС. У цьому контексті Самміт показав усьому світові, що стратегічною метою України є набуття дійсного членства в ЄС.

У процесі інтегрування України з ЄС особливого значення набуває проблема залучення іноземних інвестицій, вирішенню якої сприяє поліпшення інвестиційного клімату в країні, зумовлене дією макроекономічних факторів.

Фактором розвитку процесу інтегрування України з ЄС є зовнішньоекономічна політика держави, весь комплекс проблем щодо створення договірного простору та забезпечення національної безпеки, розвитку усіх форм зовнішньоекономічного співробітництва, орієнтації на глобальні зміни та тенденції - це може призвести до позитивних змін у становищі України в Європейському просторі.

За останні роки Україна поступово формувала і уточнювала свою стратегію вступу в перспективі у Європейський Союз. Однак на підготовчому етапі та довгому шляху у напрямі інтеграції до ЄС попереду чекає велика робота з структурної перебудови економіки, реформування власності, здійснення макроекономічної стабілізації, форсуванню економічного росту. Необхідно досягти тих високих макроекономічних стандартів, які склались в економіці країн Західної Європи.

Будь-яка країна, що претендує на членство у ЄС, а потім стає членом Європейського Валютного Союзу, зобов'язана мати досить високі економічні та фінансові показники, які відповідають макроекономічним стандартам країн-членів ЄС (так звані „критерії конвергенції”).

Якщо говорити про Україну, то вона на сьогодні за багатьма макроекономічними показниками стоїть набагато нижче того, що вимагається за „критеріями конвергенції”.

14.2. План семінарського заняття

Семінарське заняття 17

Питання для обговорення

1. Передумови, особливості, шляхи інтеграції України.

2. Інтеграційні пріоритети України.

3. Внутрішні фактори інтеграції.

4. Сучасні особливості міжнародної економічної політики України.

5. Участь України в міжнародних інтеграційних об’єднаннях: реалії та перспективи розвитку.

Змістовний модуль 2

Регіональна інтеграція та економічна глобалізація

Друге модульне завдання складається з тестових вправ за темами 10-14 в 5 семестрі для студентів спеціальностей 6.050104 „Фінанси” та 6.050106 „Облік і аудит” та в 6 семестрі для студентів спеціальностей 6.050102 „Економічна кібернетика”, 6.050105 „Банківська справа”, 6.050107 „Економіка підприємства”, 6.050108 „Маркетинг”, 6.050109 „Управління персоналом та економіка праці”.

14.3. Інформаційні джерела

1. Балакін Р.Л. Проблеми інтеграції економіки України у світове господарство / За ред. П.І. Гайдуцького, Є.А. Будовського. - К.: УСГА, 1999. - С. 45-95

2. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О.Г. Білорус, Д.Г. Лук'яненко та ін. – К.: КНЕУ, 2001. – 458 с.

3. Лук’яненко Д.Г. Інтеграція України у сучасні системи світогосподарських зв’язків. У кн.: Основи ринкової економіки: Навч. посібник / За ред. В.М. Петюха. - К.: Урожай, 1998. - с. 127-132.

4. Поручник А.М. Интеграция Украины в мировое хозяйство. - К.: КНЕУ, 1998. – 242 с.

5. Світова економіка: Підручник /А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирко та ін. - К.: Либідь, 2001. – С. 89-112.

 

Термінологічний словник

Відкритість економіки країни - взаємодія національної економіки із зовнішнім світом. Це поняття, яке протилежне категоріям “замкнутість національної економіки”, “самодостатність національного господарства”. Рівень відкритості національної економіки залежить від характеру і величини обмежень, які заважають руху товарів, капіталів, робочої сили в країну та із країни.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності -процес зменшення або повної ліквідації різного роду обмежень та перешкод, які гальмують рух товарів, капіталів, послуг, робочої сили через кордон країни, Лібералізація, зокрема, приводить до посилення конкуренції між національними та зарубіжними виробниками.

Міжнародна економіка - теорія, яка описує закономірності взаємодії економічних суб’єктів із різних країн.

Міжнародні економічні відносини - торговельні, валютно-фінансові та інші економічні відносини, які виникають між економічними суб’єктами із різних країн.

Міжнародна кооперація - об’єднання зусиль, виробничих ресурсів господарських суб’єктів із різних країн у здійсненні певних видів економічної діяльності.

Міжнародна спеціалізація - концентрація виробничих ресурсів країни, її резидентів на певних видах економічної активності.

Міжнародний поділ праці (МПП) - поділ праці між країнами. МПП забезпечує зростання суспільної продуктивності праці та сприяє економії робочого часу в масштабах всієї світової економіки. Основою МПП є економічно вигідна спеціалізація окремих країн.

Форми МЕВ - міжнародна торгівля; міжнародна міграція капіталу; трудова міграція між країнами; валютні відносини і розрахунки; міжнародні економічні інтеграційні процеси, науково-технічне співробітництво країн.

Інтернаціоналізація виробництва - формування інтернаціонального процесу виробництва, зростання виробничої взаємозалежності країн, їх економічних су