Тема семінарського заняття № 2. Загальна характеристика конституцій та інших джерел державного (конституційного) права зарубіжних країн.

План семінарського заняття

1. Поняття конституції, її сутність та зміст.

2. Способи прийняття, зміни та скасування конституцій в зарубіжних країнах.

3. Види конституцій та їх класифікація.

4. Конституційний нагляд за рубежем: його об’єкти, види та органи.

5. Особливості конституцій:

Ø США;

Ø Великобританії;

Ø ФРН;

Ø Японії;

Ø Італії;

Ø Франції.

Методичні вказівки.

Розгляд першого питання семінарського заняття доцільно розпочати з визначення поняття „конституція”. Також доцільно підкреслити, що в сучасній науці конституційного (державного) права термін „конституція” застосовується в двох основних значеннях: конституція фактична та конституція юридична. Студентам необхідно дати визначення фактичної та юридичної конституції, а також охарактеризувати її основні юридичні властивості: основний закон держави; вища юридична сила; прийняття та зміна в ускладненому порядку; особливий об’єкт регулювання.

Визначаючи сутність конституції слід підкреслити, що з цього приводу у представників різних юридичних шкіл єдина точка зору відсутня. Школа природного права бачить в ній свого роду суспільний договір, нормативісти - вищу, основну норму, інституціоналісти - статут не лише держави а й корпоративної організації суспільства в цілому, марксизм – ленінізм - продукт класової боротьби та закріплення її результатів. В сучасній науці прийнято розглядати суть конституції як юридичного та ідеологічного документів.

Щодо змісту конституції, тут слід підкреслити, що в наш час в світі нараховується більше ста діючих конституцій, які відрізняються між собою за часом прийняття, структурою, змістом. Кожна, з нині діючих конституцій, має свої специфічні індивідуальні риси. В них знайшли відображення спеціальні, національні політичні історичні регіональні та інші особливості відповідної країни. Одночасно конституціям притаманні спільні, співпадаючі риси: проголошення гасла народного суверенітету; проголошення та встановлення демократичних свобод громадян та підданих; визначення принципів організації системи вищих органів влади та порядок діяльності складових її підсистем. В сучасній науці конституційного права неодноразово робились і робляться спроби класифікувати конституції зарубіжних країн за різними ознаками. На наш погляд, студентам на семінарському занятті слід виділити наступні види класифікацій: за структурою (кодифіковані; не кодифіковані; і комбіновані); за юридичними ознаками (інструментальні та соціальні); за формою (писані та неписані); за порядком прийняття (даровані; прийняті представницьким органом, схвалені на референдумі); за періодом дії (постійні та тимчасові). Розкриваючи дану проблему, студенти мають можливість розглянути різні варіанти прийняття та внесення змін до конституцій.

Інститут конституційного контролю (нагляду) – один з найважливіших інститутів демократичної держави який виник 1803 році в США. Його правильне функціонування забезпечує дотримання основного закону та підтримує необхідну стабільність. Студентам необхідно визначити функції конституційного контролю, його об’єкти та суб’єкти. В сучасній світовій практиці виділяють два основних види здійснення конституційного контролю – децентралізований (американський) та централізований (європейський). Студентам слід засвоїти, що конституційний контроль класифікується за різними підставами. За часом здійснення розрізняють попередній та подальший конституційний контроль; за формою конституційний контроль може бути абстрактним або конкретним; за змістом конституційний контроль може бути формальним або матеріальним; за обов’язковістю проведення конституційний контроль може бути обов’язковим або факультативним; за характером правових наслідків вирізняють консультативний та ухвальний конституційний контроль.

Важливим при розгляді даного питання на семінарському занятті є визначення студентами та курсантами компетенції органів конституційного контролю, а також порядку розгляду ними та вирішення конкретних справ.

Щодо останнього питання, яке виноситься на розгляд в ході семінарського заняття, доцільним буде запропонувати студентам самостійно підготувати реферати, кращі з яких будуть розглянуті на семінарському занятті, перелік країн зазначених в плані, може бути розширеним за ініціативою студентів.

Література: основна [ 1, 9, ]; додаткова [ 35, 43, 56, 88, 89, 110, 113, 102 ]

Тема семінарського заняття № 3. Основи правового статусу особи в зарубіжних країнах.

План семінарського заняття

1. Державно-правовий статус особи та його елементи в зарубіжних країнах.

2. Особа, суспільство і держава.

3. Державно-правовий статус інших категорій осіб (іноземців, біпатридів, апатридів, біженців) та види спеціальних режимів по відношенню до них.

4. Громадянство (підданство) в зарубіжних країнах.

5. Способи набуття громадянства. Вихід, втрата та позбавлення громадянства.

6. Принципи конституційного статусу особи.

7. Конституційні права, свободи та обов’язки їх класифікація.

8. Гарантії прав і свобод в зарубіжних країнах.

Методичні вказівки

Готуючись до семінарського заняття, студенти повинні усвідомити, що регулювання правового статусу людини складає таку різницю конституційного (державного) права, яка має виключне, якщо не вирішальне значення. Адже загально відомо, що влада існує та дає результати лише при умові, що її зобов’язуючі вимоги відносно узгоджуються, співпадають з реальною поведінкою людей.

Державно-правовий статус особи - це реальне юридично оформлене становище людини в її взаємовідносинах з державою та іншими суб’єктами. Зміст державно – правового статусу особи визначається громадянством; правосуб’єктністю; принципами державно – правового регулювання статусу особи; правами, свободами, обов’язками та заборонаи, з якими пов’язана юридично значима поведінка людей; гарантіями прав і свобод людини.

Громадянство встановлює стійкий правовий зв’язок людини зі своєю державою, який зумовлює їх взаємні права та обов’язки згідно з національним правом країни і міжнародним правом. Громадянство офіційно визнає правову належність особи до певної держави, звідси і виникає обов’язок держави забезпечувати й охороняти права кожного громадянина, як на національній території, так і за її межами. У свою чергу, громадянин зобов’язаний додержуватись законів держави і виконувати обов’язки, встановленні державою.

На семінарському занятті студенти та курсанти повинні розглянути основні способи набуття громадянства, які існують на сьогодні в світовій державній практиці – філіація, натуралізація, оптація, репатріація, а також способи втрати громадянства. Досить цікавим і актуальним для сьогодення буде висвітлення на занятті проблем правового статусу іноземців, осіб які мають подвійне громадянство (біпатридів), осіб без громадянства (апатридів), а також біженців.

Розглядаючи друге питання плану заняття слід сказати про те, що правовий статус особи залежить від принципових підходів держави до своїх громадян чи підданих. Відмінності в принципах державно – правового регулювання статусу особи зумовлюються особливостями політичного режиму тієї чи іншої країни, її національними традиціями, рівнем культурного розвитку суспільства та іншими обставинами.

Принцип правового регулювання статусу особи - це нормативна формула яка узагальнює юридичну практику, погляди та поведінку більшості людей, політиків, держави, її органів та чиновників до прав, свобод і обов’язків людини. Далеко не завжди ці принципи відображені в статтях законів, в більшості випадків вони якби розуміються. Примусове ставлення держави та суспільства до прав людини знаходить своє відображення в політичних заявах, державній практиці, філософській та правовій літературі.

Розбіжності в принципах регулювання правового статусу особи доцільно розглядати за допомогою методу антитези (протиставлення) двох альтернативних за своїм характером принципів.

Першу альтернативну пару утворюють принцип юридичної рівності людей перед законом державою та протилежний йому принцип правової диференціації. Другу альтернативну пару складають загальнодозвільний принцип („дозволено все, що не заборонено законом”) та дозвільний принцип („дозволено те що дозволено владою, законом”). Третя альтернативна пара: принцип юридичного балансу індивідуальних та спільних (державних) інтересів і принцип домінування суспільства та держави над особою.

Правовий статус особи міститься в правах і свободах, якими людина реально користується. Права та свободи, які відомі юридичній практиці багаточисельні та різнорідні, тому досить важливе значення має їх класифікація та систематизація.

Наука державного (конституційного) права знає багато класифікацій прав і свобод. По способу здійснення та захисту права і свободи поділяються на фундаментальні та змінні; по складу суб’єктів того або іншого права чи свободи, їх можна поділити на права людини та права громадянина; по способу здійснення права і свободи можна класифікувати на колективні та індивідуальні. Крім того, слід зауважити, що в кожній країні еволюція людської свободи та її правове оформлення проходить декілька основних стадій.

Відповідно до цих стадій права і свободи поділяються на права і свободи першого, другого та третього покоління.

Найбільш розповсюдженою на сьогодні є класифікація прав і свобод в залежності від сфер, в яких вони застосовуються, і за цією ознакою слід виділити особисті права і свободи, а також соціально – економічні та культурні права і свободи. На цю класифікацію студентам слід звернути особливу увагу під час проведення семінарського заняття.

Література: основна [ 2, 3, 14 ]; додаткова [ 6, 41, 52, 63, 66, 81, 92 ]

Тема семінарського заняття № 4. Форми держави в зарубіжних країнах.

План семінарського заняття

1. Загальна характеристика форми держави в зарубіжних країнах.

2. Класифікація та види форм держави в зарубіжних країнах.

3. Форми державного правління в зарубіжних країнах:

а) монархія (абсолютна, дуалістична, парламентська);

б) республіка (парламентська, президентська);

в) особливі форми правління.

4. Форми державного устрою в зарубіжних країнах:

а) унітарна держава;

б) федерація;

в) інші форми державного устрою.

5. Автономія в зарубіжних країнах.

Методичні вказівки

Під формою держави ми розуміємо сукупність зовнішніх ознак, які зумовлюються її змістом. В науці державного (конституційного) права розрізняють дві основні форми держави – форма державного правління та форму державного устрою.

Під формою правління розуміють структуру, правове становище та співвідношення вищих органів державної влади. Розбіжність між двома основними існуючими формами правління – монархією і республікою – залежить від того хто стоїть на чолі держави – монарх чи президент (виборний глава держави чи спадковий). Якщо глава держави виборний та змінний то це республіка, якщо спадковий, то це монархія. Існуючі в наш час форми правління в більшості свідчать про історичні традиції, чим про конкретний характер самої держави. Основні якісні особливості сучасної держави, такі як демократизм чи реакційність, централізація чи децентралізація не знаходиться в прямій залежності від форми правління. Однак, форма правління має досить суттєве значення. Вона істотно впливає на структуру державного апарату та існуючі між його окремими ланками взаємовідносини.

Студентам на семінарському занятті доцільно дати визначення монархії та визначити основні характерні ознаки абсолютної парламентської та дуалістичної монархії. При характеристиці республіканської форми правління треба засвоїти такі характерні особливості, які притаманні президентській та парламентській республікам, визначити їх позитивні сторони.

Щодо змішаних форм правління, то слід відзначити що вони сполучають у собі елементи як президентських так і парламентських республік. Серед особливих форм правління слід виділити монархію з республіканськими елементами (виборну монархію), колективну монархію та республіку з монархічними елементами (пожиттєве президентство). До певної міри сюди ще можна віднести і такі особливі форми правління як правління військової хунти, правління політичної організації, правління політичного лідера та теократичну (клерикальну) республіку.

Питання про форму державного устрою це фактично питання про те, як організована територія даної держави, з яких частин вона складається і яке їх правове становище. В це питання входить проблема співвідношення та взаємозв’язку між різними органами (адміністративними, муніципальними, суб’єктами федерації), які існують в територіальних структурах цієї держави, з централізованими органами державної влади.

В конституційному (державному) праві виділяють дві основні форми державного устрою – унітарну та федеративну, що зовсім не виключає змішаних форм державного устрою.

На семінарському занятті студенти повинні охарактеризувати обидві ці форми та визначити їх основні характерні ознаки. Основну увагу доцільно приділити федеративній формі державного устрою, оскільки, вона досить складна і в кожному окремому випадку має унікальні специфічні особливості. Необхідно мати на увазі, що в федеративних державах існує декілька принципів розмежування компетенції між суб’єктами та суб’єктами федерації. Серед них принцип „дуалістичного” федералізму, принцип двох виключних сфер компетенції та тричленна система розмежування компетенції. Крім того слід звернути увагу на питання, що стосуються організації органів влади та управління суб’єктів федерації, та на деякі аспекти їх функціонування. В першу чергу це стосується аспектів їх фінансування.

Серед інших форм політично-територіального устрою на семінарському занятті слід розглянути регіоналістську державу, конфедерацію, унію та співдружність. Оскільки питання, які стосуються автономних утворень в зарубіжних державах виносилися на самостійну роботу, повертатися до них в ході семінарського заняття вважаємо за недоцільне.

Література: основна [ 3, 6, 10 ]; додаткова [ 70, 83, 87, 91, 96, 99, 106, 108]