Визначення мiцностi бетону.

Зразок встановлюють на гiдравлiчний прес i подають навантаження зi швидкiстью 0,4...0,8 МПа/с, до моменту руйнування.

Fp- руйнуюче навантаження, (кН);

А — площа поперечного перерiзу зразка, см²

10 - коефiцiєнт. Якщо шкала преса градуiрована в кгс, то замiсть 10 в формулу пiдставляють 0,1.

Після виконання лабораторної роботи

Студент повинен знати:

1. Чим вiдрiзняється клас бетону вiд його марочної мiцностi.

2.Порядок приготування бетонної сумiшi для лабораторних випробувань. 3.Порядок визначення властивостей бетонної сумiшi i бетону.

Студент повинен вмiти.

1.Готувати бетонну сумiш для випробування.

2.Визначати властивостi бетонної сумiшi i цементобетону.

Лабораторна робота №12. Тема: Металеві матеріали та вироби.

Мета. Вивчити методи визначення механічних властивостей сталі.

Студент повинен знати: Класифікацію металів; основи виробництва чавуну і сталі; марки сталі; властивості сталі; область використання в будівництві; види корозії металів і способи захисту від неї.

Матеріально-технічне забезпечений робочого місця: Розривна машина, штангенциркуль, стандартні зразки сталі, прес Брінелля, вимірний мікроскоп, кульки діаметром 5 і 10 мм, маятниковий копер.

Зміст і послідовність виконання завдання:

1. Випробування будівельної сталі на розтяг.

2. Визначення марки сталі по таблицям згідно даних досліду на розтяг.

3. Визначення твердості сталі.

4. Визначення в’язкості сталі під час досліду на ударний згин.

Методичні вказівки з виконання та оформлення лабораторної роботи.

1. Випробування будівельної сталі на розтяг.

Визначення міцності при розтягу (ГОСТ 1497) проводиться на стандартних зразках, виготовлених з випробовуваного металу (зазвичай це круглі стрижні, які мають на кінцях розширення для захвату (рис.1). Зразки круглого перерізу мають розрахункову довжину, яку визначають залежно від діаметра: L₀=10d₁ (довгі зразки) та L₀=5d₁ (короткі зразки).

Рис. 1. Зразок матеріалу для визначення міцності при розтягу:

а – натуральний вигляд; б – схематичне зображення.

Це випробування виконують за допомогою розривних машин, обладнаних пристроєм для викреслювання кривої залежності між навантаженням і видовженням зразка. Результати статичних випробувань відображають діаграмою розтягу (рис. 2), за допомогою якої визначають основні характеристики металу: границю пружності, границю текучості, границю міцності.

Рис. 2. Діаграма розтягу металу

Границя пружності, МПа, визначається за формулою:

де: Р_l - навантаження (в Н), при якому з'являються ознаки залишкової деформації;

F₀ - площа поперечного перерізу зразка (в мм²) до випробування.

Коли далі прикладати навантаження, то зразок сталі видовжується без збільшення зусиль, або, як кажуть, сталь «тече». Ця друга стадія називається стадією текучості, а напруження, при якому метал починає текти, границею текучості.

Ця стадія напруження характеризується видовженням зразка без помітного росту навантаження.

Звідси границею текучості σ_тк називається напруження, при якому деформація зразка зростає при незначних змінах діючої сили. Границю текучості, МПа, визначають за формулою:

де Р_ТК - навантаження, при якому фіксується текучість.

При подальшому зростанні навантаження зусилля досягає найбільшого значення, при якому має місце розрив зразка.

Напруження при розтягуванні, що відповідає найбільшому навантаженню перед руйнуванням зразка, називається границею міцності, і визначається за формулою, МПа:

де - Р_м - найбільше навантаження, що призводить до руйнуванню зразка, Н; F₀ - площа поперечного перерізу зразка, мм².

Циліндричний зразок при вищенаведених випробуваннях, зберігаючи свою форму, розтягується рівномірно по всій довжині до моменту досягнення границі міцності, після чого звужується, утворюючи іноді шийку.

Отже, за діаграмою розтягу можна визначити як міцність металу (σ_пр, σ_т, σ_м), так і його пластичність.

Пластичність матеріалу характеризується відносним видовженням δ і відносним звуженням поперечного перерізу φ. Відносним видовженням називається відношення приросту довжини зразка після розриву до початкової його довжини (у процентах):

де l₁ — довжина зразка після розриву, мм; l₀ - початкова довжина, мм.

Відносним звуженням поперечного перерізу називається відношення зменшення площі поперечного перерізу шийки зразка після його розриву до початкової площі поперечного перерізу, виражене в процентах:

2. Визначення марки сталі по таблиці згідно даним досліду на розтяг.

Марка сталі групи А	Межа текучості, МПа (кгс/мм) не менше	Межа міцності при розтягу, МПа (кгс/мм²)	Відносне подовження %
Ст 0 Ст 1 сп, пс Ст 2 сп, пс Ст 3 сп, пс Ст 4 сп, пс Ст 5 сп, пс Ст 6 сп, пс	- - 200-230 (20-23) 210-250 (21-25) 240-270 (24-27) 260-280 (26-29) 300-320 (30-32)	Не менше 310 (31) 320-420 (32-42) 340-440 (34-44) 380-480 (38-49) 420-540 (42-54) 460-600 (46-60) Не менше 600 (60)	20-23 31-34 29-32 23-26 21-24 17-20 12-15

3. Визначення твердості сталі.

Випробовування на твердість. Під твердістю металу розуміють його властивість чинити опір проникненню в нього стороннього твердішого тіла.

Випробування металу на твердість є побічним показником його міцності і в польових умовах може бути виконане наближеним способом без виготовлення зразків.

Твердість металу визначають методами Брінелля або Роквелла.

Суть випробування першим методом полягає на вдавлюванні сталевої кульки діаметром (d=5,0 або 10 мм) у поверхню металу під певним статичним тиском, аж поки вдавлювання не припиняється.

Число твердості НВ визначається за формулою:

де Р — тиск, Н; F — поверхня відбитка, мм²; D - діаметр кульки, мм; d — діаметр відбитка, мм.

Твердість за Брінеллем зазвичай визначають у МПа, але записують без наведення одиниць, 350 НВ. Значення твердості за Брінеллем можна використовувати для приблизної оцінки границі міцності матеріалу за формулою σв=0,35 НВ.

Твердість за Роквеллом визначають вдавлюванням сталевої кульки діаметром 1,58 мм або алмазного конуса з кутом при вершині 120°. Алмазний конус використовують при дослідженні твердих металів, а кульку — для м'яких.

Число твердості за Роквеллом позначають НR, добавляючи назву шкали, яка визначає умови випробування: НRА - конус, навантаження (588 Н); НRВ — кулька, навантаження (1470Н) і подають в умовних одиницях, наприклад, 42 НRА, 95 НRВ.

4. Визначення в’язкості сталі при випробуванні на удар.

Випробування на ударний згин. Основна мета випробування металу на ударний згин полягає в тому, щоб встановити ступінь його крихкості при динамічній роботі. Для цього визначають показник ударної в'язкості (рис.3). Іноді випробування зразків на удар проводять при низьких температурах, тобто при переході металу в крихкий стан.

Величина ударної в'язкості металу змінюється залежно від місця, звідки взято зразок. Як правило, із збільшенням відносного видовження збільшується й ударна в'язкість. Але маловуглецеві сталі при крупнозернистій структурі, незважаючи на високу пластичність, мають низьку в'язкість.

Рис.3. Випробування металу на ударну в'язкість: а — схема

маятникового копра; б — зразок металу

Ударні випробування проводять на маятникових копрах, випробовуючи зразки металу стандартної форми з надрізом посередині.

При ударних випробуваннях визначають ударну в'язкість, тобто кількість роботи А_к, яка затрачується для руйнування зразка; та питому ударну в'язкість — кількість роботи а_к, яка затрачується на руйнування зразка, віднесену до одиниці поперечного перерізу зразка в місці надрізу:

(МПа),

де F — площа поперечного перерізу зразка в місці надрізу.

Після виконання лабораторної роботи студент повинен вміти.

Провести випробування сталі на розтяг; визначити твердість сталі; визначити в’язкість сталі під час досліду на ударний згин; визначити марку сталі за таблицями.

Лабораторна робота № 13. Тема: Бітумні та дьогтьові в’яжучі речовини та матеріали на їхній основі.

Мета. Вивчити методи визначення властивостей будівельних бітумів.

Основні властивості та вимоги до нафтових бітумів різного призначення

Марки бітуму	Температура розм’якшення, за “КіК”, ⁰С, не менше	Глибина проникнення голки, 0,1 мм, при температурі 25⁰С, не менше (при 0⁰С)	Розтяжність, см, при температурі 25⁰С (при 0⁰С)	Температура крихкості, ⁰С, не нижче	Температура спалаху, ⁰С, не нижче
Бітуми нафтові будівельні(ГОСТ 6671)
БН 50/50 БН 70-30 БН 90/10		41...60 21...40 5...20	3,0 1,0	не нормується -“- -“-
Бітуми нафтові покрівельні(ГОСТ 9548)
БНК-40/180 БНК-45/190 БНК-90/30	37...44 40...50 85...95	160...210 160...220 25...35	не нормується -“- -“-	не нормується -“- -10
Бітуми нафтові дорожні в’язкі(ГОСТ 22245)
БНД 200/300 БНД 130/200 БНД 90/130 БНД 60/90 БНД 40/60 БН 200/300 БН 130/200 БН 90/130 БН 60/90		201...300(45) 131...200(35) 91...130(28) 61...90(20) 40...60(13) 201...300(24) 131...200(18) 91...130(15) 60...90(10)	- 70(6,0) 65(4,0) 55(3,5) 45(-) -(-) 80(-) 80(-) 70(-)	-20 -18 -17 -15 -12 -14 -12 -10 -6
Бітуми нафтові ізоляційні(ГОСТ 9812)
БНИ-ІV-3 БНИ-ІV БНИ-V	65...75 75...85 90...100	30...50(15) 24...40(12) 20...40(9)		не нормується -“- -“-

Студент повинен знати:

1. Що таке бітум, його властивості і область використання.

2. Як отримують і де застосовують асфальтові розчини і бетони.

3. Що являє собою руберойд, склоруберойд; галузі використання.

4. Види мастик, призначення.

5. Для чого призначені герметизуючи матеріали. Їх різновиди.

Матеріально - технічне забезпечення робочого місця: прилад пенетрометр, сито з металевою сіткою № 07, скляна паличка, термометр, бензин, ніж, джерело нагріву, металева чаша, прилад "Кільце та куля", дуктилометр, будівельний бітум, роз'ємні форми - вісімки, дистильована вода, гліцерин, сіль, тальк.

Зміст і послідовність виконання завдання.

1. Визначення в’язкості.

2. Визначення температури розм'якшення.

3. Визначення розтяжності бітуму.

Методичні вказівки з виконання та оформлення лабораторної роботи.

1. Визначення в’язкості.

В’язкість бітуму визначається за допомогою приладу - пенетрометра. По глибині проникнення в бітум голки приладу під навантаженням 1Н (0,1 кгс) на протязі 5 сек при температурі 25°С судять про його в'язкість. Вона виражається в градусах відхилення стрілки приладу, при тому 1°С відповідає глибині проникнення голки на 0.1 мм. Пенетрометр складається з металевого штатива, нижня частина якого являєсобою опорну площадку з трьома встановлювальними гвинтами для приведення її у горизонтальне положення. До опорної площадки; прикріплений обертаючийся предметний столик для встановлення кристалізатора з металевою нашою, в яку поміщують випробуємий бітум. На верхньому кронштейні штатива закріплений циферблат розділений на 360°, та контактна рейка рух якої передається стрілці циферблату. На нижньому кронштейні закріплений вільно падаючий стержень з голкою і вантажем масою 100 ±0,01 гр., якій утримується стопорною кнопкою. Збоку до стійки шарнірно прикріплене дзеркало. Стальна голка повинна бути закріплена та відполірована. Кінчик голки повинен бути затуплений. Попередньо обезболений та проціджений бітум розплавлюють в піщаній або масляній бані або в сушильній шафі до рухомого стану. Наливають в металеву чашу так, щоб поверхня його була більш ніж на 5 мм нижче верхнього краю чашки та швидким рухом гарячого сірника вилучають бульбашки повітря. Потім бітум поміщують в баню з водою нагрітою до 25°С і залишають на 1 годину до випробування. Висота шару води над бітумом повинна бути не меньше ніж 10 мм. Температуру в бані підтримують постійною, коливання температури води не повинно перевищували ± 5°С. По закінченню 1 год. кристалізатор разом з водою і чашою установлюють на столик пенетрометра, підводять кінчик голки до поверхні бітуму, при цьому голка повинна злегка торкатися бітуму, але не входити в нього. Для полегшення цієї операції служить дзеркало. Кремал'єру доводять до верхньої площадки стрежня, несучого голку і встановлюють стрілку на нуль або відмічають ії положення. Одночасно вмикають секундомір та натискають стопорну кнопку, даючі голці вільно входити в бітум на протязі 5 секунд. Визначення повторюють 3 рази в різних точках на поверхні бітуму, відстаючих не менше ніж 10 мм від країв чаші і одна від іншої. Середнє арифметичне цих визначень дає значення проникання голки в градусах і відповідає глибині проникання голки в десятих долях мм. Розходження між результатами визначення глибини проникання голки(град) в кожному досліді не повинне перевищувати слідуючи даних:

Глибина протикання голки, град.	Допустимі розходження, град.
До 50 Вище 50 до 150 Вище 150 до 250 Вище 250	3 % від середнього результат

Після кожного занурювання голку виймають обмивають бензином та насухо витирають чистого сухою тканиною.

2. Визначення температури розм'якшення.

Температуру розм'якшення визначають на приладі "Кільце і куля". Він складається з трьох металевих дисків, з'єднаних між собою металевими стрежнями. В середньому диску є два отвори, в кожне з яких вставляють латунні кільця. Всередині верхнього диску є отвір для термометра.

Підготовлений бітум наливають в латунні кільця, розміщені на пластині, що покриття сумішшю талька з гліцерином (1:3). Після охолодження на протязі 20 хв. при температурі 25±10°С, залишок бітуму зрізають нагрітим ножем врівень з краями кілець. Потім кільця з бітумом кладуть в отвори середнього диску і прилад розміщують в хімічному стакані, наповненому свіжекип'яченою водою з температурою 5±1°С та витримують на протязі 10 хв. Рівень води в склянці повинен бути вище поверхні бітуму в кільцях не менше чим на 5 см. По закінченню 10 хв. кільця з склянки виймають і в центр кожного кільця на поверхню бітуму кладуть стальну кульку вагою 3,5 г та діаметром 9,53 мм. Потім кільця знову ставлять в стакан з водою і нагрівають на плитці або горілці. Швидкість нагріву склянки з водою повинна бути 5±0,5°С в хв. Нагрівають до тих пір, кулька з розм'якшим бітумом не торкнеться нижнього диску.

В момент дотику кульки відраховують температуру розм'якшення бітуму. Якщо температура розм'якшення від 80 до 110 °С, то замість води в склянку наливають гліцерин і кільце з бітумом перед дослідом витримують в воді з гліцерином 10 хв при температурі 32±1°С. Розходження між двома паралельними визначеннями не повинно перевищувати 1-2°С. Дослід проводять два рази.

3. Визначення розтяжності бітуму.

Розтяжність визначають на прикладі дуктилометр.

Дуктилометр.

Розтягнення характеризується довжиною нитки бітуму в момент її розриву при температурі 25°С та швидкості витягування 5 см/хв і виражається в сантиметрах. Дуктилометр являє собою пластмасовий або дерев'яний ящик, вкритий в середині оцинкованою сталлю.

По довжині ящика проходить черв'ячний гвинт з насадженими на ньому двома салазками, які пересуваються по гвинту вручну, ящик має шкалу, по якій беруть відлік.

На скляну пластинку, змазану гліцерином, поміщають форми, внутрішні поверхні яких змазують сумішшю талька з гліцерином. Потім в ці форми наливають тонкою цівкою бітум. Його залишають охолоджуватись на повітрі на протязі 30-40 хв при температурі 20±2°С. Після цього залишок бітуму в формі зрізають гарячим ножем від середини так, щоб бітум заповнив форми врівень з їх краями. Зразок занурюють в воду при 25°С на 1 год, слідкуючи за тим, щоб температура була постійною. Якщо щільність бітуму більше 1, то щільність води збільшують, домішуючи сіль, щоб бітум не тонув. Швидкість руху салазок повинна бути 5 см/хв. Бітумну нитку розтягують до тих пір, поки вона не обірветься. В момент розриву роблять підрахунок по лінійці (в см) і цю довжину приймають за показник розтяжності. Дослід проводять 3 рази.

Після лабораторних випробувань, порівнюють отримані результати з вимогами ГОСТа, приведеними в таблиці про фізико-механічні властивості нафтових бітумів і роблять висновок про марку бітуму.

Після виконання лабораторної роботи студент повинен вміти: визначати в’язкість бітуму, температуру його розм'якшення та розтяжність, марку бітуму за таблицями.

Лабораторна робота № 14. Тема: Лакофарбові матеріали.

Мета: Вивчити методи визначення властивостей лакофарбових матеріалів.

Студент повинен знати:

1. Що уявляють собою лакофарбні склади?

2. Що таке пігменти і які їх властивості?

3. Які види зв'язуючих речовин використовують в лакофарбових складах?

4. Де застосовують масляні фарби?

5. Що таке емалі? Область їх використання.

Матеріально-технічне забезпечення робочого місця: Пластини зі скла. товщиною 3 мм, жестяні пластини, сушильна шафа, пігмент, технічні терези, шкала гнучкості, оліфа.

Зміст і послідовність виконання завдання.

1. Визначення тонкості помолу.

2. Визначення укривності.

3. Визначення маслоємності пігмента.

4. Визначення гнучкості лакофарбних плівок.

Методичні вказівки з виконання та оформлення лабораторної роботи.

1. Визначення тонкості помолу.

Дисперсійність, або ступінь помолу пігменту може бути визначена способом сухого чи мокрого просіювання.

При мокрому просіюванні беруть навіску пігменту, висушеного до постійної маси 10г, висипають в фарфорову чашку і перемішують з 250 мл води. Воду декілька разів міняють, поки в чашці не буде видно сліду пігменту. Залишок на ситі змочують спочатку спиртом а потім ефіром, витримують на повітрі протягом 30 хв і висушують в сушільній шкафі до постійної маси при температурі 105 - 110 С. Після цього залишок на ситі знімають м'яким пензликом на скло і зважують.

Залишок на ситі у відсотках:

О=m1/m *100%,

де m1- залишок на ситі; m - маса пігменту до просіювання.

При сухому просіюванні беруть навіску пігменту висушеного до постійної маси, 10г висипають на сито. Просіювання вважають закінченим, коли при просіюванні на протязі 30 с не буде знайдено слідів пігменту. Залишок пігменту на ситі збирають і переносять на скло, а потім зважують з точністю до 0,001г. Залишок визначають по вище наведеній формулі.

2. Визначення укривності.

Укривистість визначають витратою лакофарбового матеріалу на 1квадратний метр фарбуючої поверхні. Для визначення укривистості беруть 10г густотертої фарби, ретельно перемішують з натуральною оліфою.

Скляну пластину миють, протирають спиртом, висушують і зважують з точністю до 0,0002 г, m0=.

На пластину пензелем наносять тонким шаром фарбовий склад. Після нанесення першого шару під пластинку підкладають малюнок шахматної дошки, оглядають. Якщо квадрати прсвічуються, наносять другий шар, і так доти, поки не зникне різниця між чорними і білими квадратами.

Укривістість фарбового складу визначають за формулою:

Д = (m₁ -m₀) / F г/м²,

де m₀_-маса нефарбованої скляної пластини, г; m₁ – маса зафарбованої пластинки, г; F - зафарбована площа пластинки, см².

3. Визначення маслоємності пігменту.

Для визначення маслоємності пігменту зважують 5 г сухого пігменту, який висипають в скляний стакан з верхнім діаметром 100 мм. Потім із бюретки наливають льняне масло спочатку 0,3мм, потім 2-3 краплі, потім по одній. Настає момент, коли весь пігмент, змочений маслом утворює великий комок. Маслоємність пігменту, г/100г пігменту:

М = Vp*100/m

де - m маса сухого пігменту, р - густина масла г/см³, V – кількість витраченого масла, мл.

Маслоємність характеризується кількістю сирого льняного масла, необхідного для перетворення 100г пігменту упастоподібний стан.

4. Визначення гнучкості лакофарбних плівок.

Міцність плівки на згин характеризує її еластичність і здатність згинатися без руйнування.

Метод випробування полягає у визначенні мінімального діаметра стержня, згинання на якому пофарбованої металевої пластинки не викликає механічного руйнування.

Діаметр стержнів або їх закруглень даний в таблиці

	1 2 3 4	5 6 7 8 9 10 \| 11 12
Діаметр закруглень, мм	1 2 3 4	5 6 8 10 12 15 16 20

Для досліду покривають фарбою жерстяну пластину розміром 7x10 см. Потім її висушують в горизонтальному стані в сушильний шафі при температурі 20±2 °С і відносній вологості 65±5%. Плівку після висушування випробують на гнучкість за допомогою шкали гнучкості. Для цього стрічку шириною 2 см почергово згинають на стержнях.Гнучкість(еластичність) плівки характеризується мінімальним діаметром стержня, при згині на якому лакофарбове покриття не зруйнувалось.

Після виконання лабораторної роботи студент повинен вміти:

Визначати тонкість помелу пігменту, уривистість, маслоємність та гнучкість лакофарбових плівок.

Рекомендована література

Основна:

1. Кривенко П.В., Пушкарьова К.К., Барановський В.Б. та ін. Будівельне матеріалознавство: Підручник. - К.: ТОВ УВПК, «Екс Об», 2006.- 704с.

2. Попов Л.Н Строительные материалы и детали: Учебник для техникумов,- 2-е изд.; перераб. И доп.-М.: Стройиздат, 1986.- 336 с.

3. Попов К.Н., Каддо М.Б. Строительные материалы и изделия: Учеб. - М: Высшая школа, 2001.-367с.

Додаткова:

4. Горбунов Г.И., Пушина М.П. Методические указания по проведенню лабораторных работ по предмету «Строительные материалы и детали» - М.: Учебно-методический кабінет Минтрансстроя,1988.- 128с.

5. Пащенко О.О., Сербін В.П., Старчевська О.О. В'яжучі матеріали: Підручник: пер. з рос. - К.: Вища школа, 1995. — 416с.

6. Королев И.В., Финашин В.Н., Феднер Л.А., Дорожно - строительные материалы: Учебник для автомоб. - дор. Техникумов. - М.: Транспорт, 1988. -304с.

7. Попов Л.Н. Лабораторный практикум по предмету «Строительные материалы и детали». - М.: Стройиздат, 1988

8. Горелышев Н.В., Гурячков И.Л., Синус З.Р. и др. Материалы и изделия для строительства дорог. Справочник. - М.: Транспорт, 1986.-288с.

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

До теми Основи будівельного матеріалознавства

ДСТУ 3651.0-97 Метрологія. Одиниці фізичних величин. Основні одиниці фізичних величин міжнародної системи одиниць. Основні положення, назви позначення

ДСТУ 3651.1-97 Метрологія. Одиниці фізичних величин. Похідні одиниці фізичних величин міжнародної системи одиниць та позасистемні одиниці. Основні поняття, назви та позначення

ДСТУ 3651.2-97 Метрологія. Одиниці фізичних величин. Фізичні сталі та характеристичні числа. Основні положення, позначення, назви та значення

ДСТУ Б А. 1.1-5-94 ССНБ. Загальні фізико-технічні характеристики та експлуатаційні властивості матеріалів. Терміни та визначення

ДСТУ Б А. 1.1-6-94 ССНБ. Теплофізичні випробування матеріалів. Терміни та визначення

ДСТУ Б А. 1.1-26-94 ССНБ. Відходи промисловості для будівельних виробів. Терміни та визначення

ДСТУ Б А. 1.1-27-94 ССНБ. Матеріали будівельні. Дефекти. Терміни та визначення

ДСТУ Б А. 1.1-48-94 ССНБ. Матеріали будівельні. Методи визначення теплофізичних властивостей. Терміни та визначення

ДСТУ Б А. 1.1-53-94 ССНБ. Матеріали будівельні. Методи визначення пористості. Терміни та визначення

ДСТУ Б А. 1.1-72-2000 ССНБ. Матеріали будівельні. Екологічні характеристики будівельних матеріалів. Терміни та визначення

ДСТУ Б В.2.7-19-95 Матеріали будівельні. Методи випробування на горючість

До теми Природні кам’яні матеріали

ДСТУ Б А. 1.1-20-94 ССНБ. Крейда природна, мука вапнякова і доломітова. Терміни та визначення

ДСТУ Б А. 1.1-32-94 ССНБ. Вироби будівельного призначення з природного каменю. Терміни та визначення

ДСТУ Б В.2.7-32-95 Будівельні матеріали. Пісок щільний природний для будівельних матеріалів, виробів, конструкцій і робіт. Технічні умови

ДСТУ Б В.2.7-37-95 Будівельні матеріали. Плити і вироби з природного каменю. Технічні умови

ДСТУ Б В.2.7-59-97 Будівельні матеріали. Блоки із природного каменю для виробництва облицювальних виробів. Загальні технічні умови

До теми Будівельна кераміка

ДСТУ Б А. 1.1-14-94 ССНБ. Вироби керамічні личкувальні. Терміни та визначення

ДСТУ Б АЛЛ-54-94 ССНБ. Сировина глиниста для виробництва керамічних будівельних матеріалів. Терміни та визначення

ДСТУ Б А.2.7-14-94 ССНБ. Сировина глиниста для виробництва керамзитового гравію і піску. Технічні умови

ДСТУ Б В.2.7-60-97 Будівельні матеріали. Сировина глиниста для виробництва керамічних будівельних матеріалів. Класифікація

ДСТУ Б В.2.7-61-97 Будівельні матеріали. Цегла та камені керамічні рядові і лицьові. Технічні умови

ДСТУ Б В.2.7-120-2003 Будівельні матеріали. Добавки енергозберігаючі для керамічних будівельних виробів. Загальні технічні умови

ГОСТ 474-90 Кирпич кислотоупорный. Технические условия

До теми Металеві матеріали та вироби

ДСТУ ЕN 10021-2002 Вироби стальні та чавунні. Загальні технічні вимоги постачання

ДСТУ ЕN 10079-2002 Вироби стальні. Номенклатура

ДСТУ 3760-98 Прокат арматурний для залізобетонних конструкцій. Загальні технічні умови

До теми Мінеральні в’яжучі речовини

ДСТУ Б А. 1.1-36-94 ССНБ. Гіпс та інші місцеві в'яжучі. Гіпс сиромолотий. Терміни та визначення

ДСТУ Б В.2.7-22-95 Будівельні матеріали. В'яжучі композиційні низькоактивні безклінкерні. Загальні технічні умови

ДСТУ Б В.2.7-46-96 Будівельні матеріали. Цементи загально будівельного призначення. Технічні умови

ДСТУ Б В.2.7-85-99 (ГОСТ 22266-94)Будівельні матеріали. Цементи сульфатостійкі. Технічні умови

ДСТУ Б В.2.7-86-99 (ГОСТ 26798.1-96)Будівельні матеріали. Цементи тампонажні. Методи випробувань

ДСТУ Б В.2.7-87-99 Будівельні матеріали. Цементи тампонажні типів І-G та І-Н. Методи випробувань (ГОСТ 26798.2-96)

ДСТУ Б В.2.7-88-99(ГОСТ 1581-96)Будівельні матеріали. Портландцементи тампонажні. Технічні умови

ДСТУ Б В.2.7-91-99 Будівельні матеріали. В'яжучі мінеральні. Класифікація

ГОСТ 15825-80 Портландцемент цветной. Техническне условия

ГОСТ 965-89 Портландцементы белые. Технические условия

До теми Цементні бетони

ДСТУ Б В.2.7-17-95 Будівельні матеріали. Гравій, щебінь, пісок штучні пористі. Технічні умови

ДСТУ Б В.2.7-29-95 Будівельні матеріали. Дрібні заповнювачі природні, із відходів промисловості, штучні для будівельних матеріалів, виробів, конструкцій та робіт. Класифікація

ДСТУ Б В.2.7-35-95 Будівельні матеріали. Щебінь, пісок та щебенево-піщана суміш з доменних та сталеплавильних шлаків для загальнобудівельних робіт. Загальні технічні умови

ДСТУ Б В.2.7-39-95 (ГОСТ 5578-94) Будівельні матеріали. Щебінь і пісок із шлаків чорної та кольорової металургії для бетонів

ДСТУ Б В. 2.7-43-96 Будівельні матеріали. Бетони важкі. Технічні умови

ДСТУ Б В.2.7-47-96 (ГОСТ 10060.0-95) Будівельні матеріали. Бетони. Методи визначення морозостійкості

ДСТУ Б В.2.7-49-96 (ГОСТ 10060.2-95) Будівельні матеріали. Бетони. Прискорені методи визначення морозостійкості при багаторазовому заморожуванні та відтаванні

ДСТУ Б В.2.7-69-98 (ГОСТ 30459-96) Будівельні матеріали. Добавки для бетонів. Методи визначення ефективності

ДСТУ Б В.2.7-71-98 (ГОСТ 8269.0-97) Будівельні матеріали. Щебінь і гравій із щільних гірських порід і відходів промислового виробництва для будівельних робіт. Методи фізико-механічних випробувань

ДСТУ Б В.2.7-74-98 Будівельні матеріали. Крупні заповнювачі природні, із відходів промисловості, штучні для будівельних матеріалів, виробів, конструкцій і робіт. Класифікація

ДСТУ Б В.2.7-75-98 Будівельні матеріали. Щебінь і гравій щільні природні для будівельних матеріалів, виробів, конструкцій та робіт. Технічні умови

ДСТУ Б В.2.7-(33...34)-2001 Будівельні матеріали. Заповнювачі з відходів

гірничозбагачувальних комбінатів України

ДСТУ Б В. 2.7-114-2002 (ГОСТ 10181-2000) Будівельні матеріали. Суміші бетонні. Методи випробувань

ГОСТ 12730.0...5-78 Бетоны. Методы определения плотности, влажности, водопоглощения, пористости, водонепроницаемости

ГОСТ 23732-79 Вода для бетонов и растворов. Технические условия

ГОСТ 25192-82 (СТ СЭВ 6550-88) Бетоны. Классификация и общие требования

ГОСТ 27006-86 Бетоны. Правила подбора состава

ГОСТ 8735-88 Песок для строительных работ. Методы испытаний

ГОСТ 10180-90 (СТ СЭВ 3978-83) Бетоны. Методы определения прочности по контрольным образцам

ГОСТ 26633-91 Бетоны тяжелые и мелкозернистые. Технические условия

До теми Будівельні розчини

ДСТУ Б В.2.7-23-95 Будівельні матеріали. Розчини будівельні. Загальні технічні умови

ДБН В.2.6-22-2001 Улаштування покриттів із застосуванням сухих будівельних сумішей

ГОСТ 5802-86 Растворы строительные. Методы испытаний

ГОСТ 28013-89 Растворы строительные. Общие технические требования

До теми Матеріали та вироби із деревини

ГОСТ 16483.7-71 Древесина. Методы определения влажности

ГОСТ 16483.12-72 Древесина. Метод определения прочности при скалывании поперек волокон

ГОСТ 16483.5-73 Древесина. Методы определения прочности при скальївании вдоль волокон

ГОСТ 16483.10-73 Древесина. Методы определения прочности при сжатии вдоль волокон

ГОСТ 16483.23-73 Древесина. Метод определения прочности при растяжении вдоль волокон

ГОСТ 16483.17-81 Древесина. Метод определения статической прочности

ГОСТ 16483.1-84 Древесина. Метод определения плотности

ГОСТ 16483.3-84 Древесина. Метод определения прочности при статическом изгибе

До теми Бітумні та дьогтьові в’яжучі речовини та матеріали на їхній основі

ГОСТ 11506-73 Битумы нефтяные. Метод определения температуры размягчения

ГОСТ 11503-74 Битумы нефтяные. Метод определения вязкости

ГОСТ 11506-75 Битумы нефтяные. Метод определения растяжимости

ГОСТ 11501-78 Битумы нефтяные. Метод определения глубины проникання иглы

ГОСТ 11507-78 Битумы нефтяные. Метод определения температуры хрупкости по Фраасу

ГОСТ 26627-85 Материалы рулонные кровельные гидроизоляционные. Правила приемки

ГОСТ 5027-89 Паста і мастика бітумна емульсійна на твердих емульгаторах. Технічні умови

ГОСТ 10923-93 Рубероид. Технические условия

До теми Лакофарбові матеріали

ДСТУ Б А. 1.1-45-94 ССНБ. Покриття лакофарбові. Терміни і визначення

ГОСТ 10503-71 Краски масляные, готовые к применению. Технические условия

ГОСТ 16976-71 Покрытия лакокрасочные. Методы определения степени меления

ГОСТ 17537-72 Материалы лакокрасочные. Методы определения массовой доли летучих и нелетучих твердых и пленкообразующих веществ

ГОСТ 4765-73 Материалы лакокрасочные. Методы определения прочности при ударе

ГОСТ 6806-73 Материалы лакокрасочные. Метод определения эластичности пленки при изгибе

ГОСТ 8784-75 Материалы лакокрасочные. Методы определения укрывистости

ГОСТ 18299-75 Материалы лакокрасочные. Метод определения предела прочности при растяжении, относительного удлинения при разрыве и модуля упругости

ГОСТ 19007-75 Материалы лакокрасочные. Методы определения времени и степени высыхания

ГОСТ 29811-75 Материалы лакокрасочные. Методы испытания покрытия на истирание

ГОСТ 19266-79 Материалы лакокрасочные. Метод определения цвета

ГОСТ 24404-80 Покрытия лакокрасочные. Классификация и обозначения

ГОСТ 6992-86 Покрытия лакокрасочные. Методы испытания на стойкость в атмосферных условиях

ГОСТ 29318-92 Материалы лакокрасочные. Оценка совместимости продукта с окрашиваемой поверхностью. Методы испытания