Методологія мікроекономіки: теорії та моделі

У мікроекономічних дослідженнях використову­ються як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка тео­рій та моделей.

Мікроекономічні дослідження, як правило, розпо­чинаються зі збирання та вивчення фактів економіч­ного життя. Узагальнення їх, виділення найсуттєві­ших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв'язків дає змогу встановити мотиви поведінки економічних суб'єктів та побудува­ти модель. Економічна модель — це система взає­мозв'язків між економічними змінними, яка дає змо­гу прогнозувати результат. Іншими словами, вона ви­користовується для передбачення того, як зміни еко­номічних умов призведуть до зміни економічних ре­зультатів.

Економічні змінні — це натуральні величи­ни, які можуть якимось чином вимірюватися, або су­ми грошей, що можуть набувати можливих значень.

Висновки з економічних моделей виражаються у формі гіпотез, тобто тверджень про причини і на­слідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами.

Мета економічного моделювання - допомогти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки.

Буде помилковим вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща.

Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її відповідності реальним економічним проце­сам, а відповідність отриманих за її допомогою про­гнозів реальним подіям. Тому модель має бути мак­симально спрощена, що дасть змогу розширити масш­таби та ефективність її використання. Скажімо, якщо заграва під час заходу сонця дає можливість із знач­ною вірогідністю прогнозувати вітряну погоду наступ­ного дня, то маємо просту модель, яка набагато ко­рисніша, ніж побудована на складному вивченні напямків руху повітряних потоків за допомогою зондів, СУПУТНИКІВ ТОЩО.

Побудова моделі пов'язана з втратою частини ін­формації про об'єкт, який досліджується. Це допома­гає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та їхніх взаємозв'язках. Відомі величини, що вводяться модель в готовому вигляді, називаються екзогенни­ми; величини, які отримують у рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендо­генними.

Найпростішим видом економіко-математичного мо­делювання є моделювання у двовимірному просторі — за допомогою графіків. Саме цей метод найчастіше використовується у мікроекономіці.

Ключовою передумовою побудови економічних мо­делей є посилання на те, що економічні суб'єкти на­магаються максимізувати свій зиск. При цьому йдеть­ся про чистий виграш, як різницю між загальним виграшем і витратами, які були понесені для його до­сягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати — це не просто суми грошей чи години ро­боти, а ті неотримані вигоди від можливих альтерна­тивних варіантів використання ресурсів.

У побудові мікроекономічних моделей широко ви­користовується:

1. гра­ничний аналізом - дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикла­дами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раці­ональний суб'єкт має продовжувати пошук кращих рі­шень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється граничними витратами. Саме у цьому разі він досягне максимальної реалізації своєї мети.

2. функціо­нальний аналіз - в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів що на неї впливають.

Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділе­ною характеристикою, тобто функція. Слід зазначи­ти, що з'ясування функціонального взаємозв'язку важливе навіть тоді, коли чітке визначення при-чинно-наслідкових зв'язків між досліджуваними явищами ускладнене.

3. рівноважний під­хід до дослідження динамічних явищ і процесів. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільніс­тю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану. - Якщо при незначних змінах зовнішнього середови­ща ситуація докорінно змінюється, то така рівнова­га називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з'являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називаєть­ся стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути знач­ними, тоді така економічна система перейде від од­ного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії сил, що без­посередньо контактують у цій взаємодії, аналіз ре­зультатів їх взаємовпливу та стійкого функціону­вання в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та роз­паду таких систем і перехід до нових — один з ключових напрямків розвитку мікроекономіки.

4. Метод статики - передбачає порівняння різних рів­новажних станів, при цьому перехід від однієї рівно­ваги до іншої залишається поза аналізом.

5. Метод динаміки. - вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.