Ландшафтна архітектура Китаю.

Китайські майстри творили залякуючий пейзаж, зводячи штучні пагорби та стрімчаки, що грізно нависали над головою. Стежка вилась поміж густих крон широколистяних та хвойних порід у рукотворних сутінках. Під ногами було чути шум підземної річки, вирване з корінням дерево перегороджувало бурхливий потік. Цей пейзаж, як правило, змінювався звеселяючим. За поворотом дороги темні туї та ялинки розбігались, відкриваючи простору галявину, вкриту квітами. В будь-яку пору року тут цвіли певні рослини і, здавалось, що весна ніколи не полишає цього місця. Світлий, життєрадісний пейзаж був сповнений контрастами: поряд з сивим звисаючим гіллям плакучої верби линула до неба струнка стрілчаста ялинка, сплітались туя і біла акація, в оточенні хвойних росли вишні, яблуні, мигдаль, кущі бузку, камелії, азалії і рододендрону. 3-й тип пейзажу - ідилічний, чи романтичний, - навіював легкий смуток, меланхолію. Тут основою могло бути озеро з острівцем і хижею рибалки чи ажурна пагода на скелі, вигнутий місток і коси плакучої верби, схилені до води.

Створення різних типів пейзажів було можливе завдяки значній розмаїтості композиційних засобів, вмілому викор. законів повітряної перспективи, ефектів, що супроводили зміну пір року. До цього часу відноситься і виникнення перших теоретичних досліджень, що сприяли становленню стрункої системи СПМ.

Спеціальний підбір дерев та чагарників допомагав досягти певної мети. Так, суцільні ряди струнких кипарисів у загальному ансамблі парку підкреслювали величавість оточення, вічнозелені хвойні та листяні породи створювали ілюзію природних гірських лісових пейзажів.

Вода - обов'язковий атрибут китайського саду. Водойми займали великі площі. Вода омивала штучно створені острови та півострови з вузькими вигнутими перешийками. Великі водні простори, збагачуючи паркові пейзажі, дозволяли використовувати багатопланові композиції з використанням повітряної перспективи і архітектурних споруд на берегах.

Використання в парках води потребувало кам'яних і дерев'яних мостів різних за розмірами. Зводили їх зі справжньою майстерністю. Особливо довершеними є «горбисті», або «верблюжі», містки, в яких арка разом з відображенням у воді складає замкнене коло, своєрідну раму з пейзажем. Дуже цікавими були також зигзагоподібні містки, які робили і над водою і над сушею. Вони орієнтували глядача на головні елементи пейзажу. Будівництво живописних за кольором і витончених за архітектурою павільйонів - улюблений архітектурний засіб в оформленні садів і парків Китаю. Особливо часто павільйони розміщували біля води. Водне плесо і свіжість за спекотної літньої пори сприяли хорошому відпочинку. Не лише архітектура, але й назви павільйонів і бесідок повинні були викликати певний настрій: «Павільйон споглядання і спогадів», «Бесідка омита ароматом лісу», «Бесідка очікування паморозі» тощо.

В парках Китаю набули поширення павільйони з критими галереями, які пов'язували окремі павільйони у єдиний комплекс. Цікавим також є пов'язування різних паркових комплексів при допомозі отворів у кам'яних стінах, так званих проникаючих вікон. Зазвичай ажурне заповнення цих отворів робилось з м'яких порід каменю технікою різьблення, яка досягла в Китаї своєї довершеності. Іноді отвори оздоблювали лише по контуру, і він був рамою для пейзажу, що знаходився за межами павільйону чи стіни. До декоративних паркових споруд відносяться і ворота «пайлоу», використовувані з глибокої давнини. Ними прикрашали імператорські палаци, місця поховань, храми, монастирі, міські вулиці. Своєрідні за архітектурою, ефектні «пайлоу» знайшли своє місце і в парках.

Дуже широко використовували в парках Китаю і різні скульптури. Найчастіше це були леви, курильниці, стели і хуацяни - невеликі скульптурно прикрашені цегляні стіни з череп'яними дахами. Скульптурні твори значною мірою сприяли цілісності ансамблів. Вони пов'язували між собою грандіозні будівлі з витонченими, легкими за своєю формою бесідками, павільйонами і галереями.

Славнозвісний парк Іхеюань («Парк спокою») при літньому палаці імператора займав площу 330 га в живописній місцевості, за 10 км від Пекіну. У ХVІІІ ст. він звався «Парк найчистішого водяного брижу». Лише 1/5 його території займала гора, вузькі скибки землі і острівці, решта була вкрита водою. Складне планування парку Іхеюань містило всі типові особливості ландшафтів і всі основні засоби паркобудівництва Китаю. Тут представлені копії визначних і найгарніших місць Китаю. Різноманітні пейзажі органічно поєднувались з кряжами Західних гір, вершини яких ховались у хмарах.

Парк Бейхай («Північне море») знаходився в центрі Пекіну, зі 104 га його площі 54 - займали озера. Цей парк був базований на традиціях давнього СПМ Китаю. Центральне місце в ньому займає гора у вигляді острова. З одного боку вона оточена галереєю з білокам'яними перилами, з другого - над водою здіймається павільйон «П'ять драконів». В середній частині гори витесано кам'яні гроти, а на вершині на закладених терасах зведено храми, павільйони, бесідки.

На основі цього короткого огляду можна дійти наступних висновків. Садово-паркові ансамблі Китаю були трьох видів: великі імператорські парки; сади монастирів і храмів; невеликі приватні сади.