Обгрунтувати розподіл витрат між підрозділів між його дільницями та бригадами.

2. Виробнича структура перебуває у процесі постійного розвитку під впливом удосконалення техніки, технології, форм організації виробничих процесів та інших чинників.

Відносна економічна самостійність підрозділів підприємства –

Оцінка запасів за середньозваженою собівартістю проводиться по ко­жній номенклатурній позиції запасів. Вона виражається відно­шенням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звіт­ного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів до загальної кількості запасів на початок звітного місяця й одержа­них у звітному місяці запасів.

Методи ієрархічного планування Метод «зверху-вниз» дає змогу досить чітко координувати і збалансовувати розроб­лення планів підрозділів у вертикальному і горизонтальному ас­пектах.Метод «знизу-вверх» позбавлений недоліків централізованого планування. У розробленні планів активну участь беруть усі підроз­діли, у планах більшою мірою враховуються можливості підрозді­лів, вони точніші, вищі мотиви до їх реалізації

У комбінованому методі намагаються поєднати (комбінувати) позитивні сторони централізованого і децентралізованого плану­вання та уникнути недоліків цих методів.

Коефіцієнт завантаження-

 

Білет 20

Обчислити прямі витрати та розподілити непрямі витрати.

2. Загальна структура

Прогресивна нормативна база

Оцінка запасів за методом ФІФО передбачає, що запаси ви­користовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство. Тобто запаси, які першими відпускаються у виро­бництво, оцінюються за собівартістю перших за часом надхо­джень.

Стабільні норми і нормативи залишаються незмінними протягом тривалого періоду (кількох років). До них належать передусім норми і нормативи, що встановлюються державою і стосуються формування і розподілу прибутку

Резерв пропускної спроможності.

 

Білет 21

1..Розкрити зміст формування кошторису та планування в-ат по статтях кошторису.

Кошторис охоплює всі витрати підрозділу на виробництво продукції (надання по­слуг) за плановий період незалежно від ступеня її готовності. У підрозділах з коротким виробничим циклом виготовлення про­дукції кошторис і виробнича собівартість кінцевої продукції за певний період, як правило, збігаються.

Кошториси підрозділів виконують такі важливі функції: Організуюча функція ко­шторису полягає в тому, що, маючи встановлену планову величи­ну витрат, працівник, намагається дотримуватись чинного регламенту і норм використання ресурсів. Контролююча дають змогу контролювати роботу праців­ників, відповідальних, за рівень витрат. Стимулююча стимулювання здійснюється через відпові­дальність за необґрунтовані витрати і заохочення в їх зниженні. Постатейний кошторис дає змогу узгодити його з кошторисом непрямих витрат (загально виробничими витратами), а також калькуляціями на окремі вироби підро­зділу. Матеріали - витрати на основні матеріали, на матеріали допоміжного призначення на окремі вироби витрати обчислюються на основі встановлених норм, цін на матеріали і виробничої програми, ураховуються транспортно-заготівельні витрати. Куповані вироби і напівфабрикати - це вироби, які додатково обробляються на підприємстві обчислюються аналогічно витратам на матеріали згідно з нормами і цінами. Паливо та енергія на технологічні потреби - об­числюються аналогічно попереднім статтям, тобто за нормами ви­трат і встановленими цінами (тарифів).Основна заробітна плата виробничих робітників - вона складається з відрядної та почасової заробітної плати згідно з установленими розцінками та тарифними ставками (посадовими окладами).Додаткова заробітна плата виробничих робітників - обчислюється згідно з пе­редбаченими умовами оплати праці в плановому періоді, а у разі їх відносної стабільності — у відсотках від основної заробітної плати за даними звітного періоду. Відрахування на соціальні заходи - обчислюється їх сума у встановлених від­сотках від заробітної плати (основної і додаткової) виробничих робітників. Загальновиробничі витрати:1) Витрати на утримання й експлуатацію машин та устатку­вання; 2) витрати на організацію та управління виробництвом. Втрати від браку. Ця стаття витрат планується тільки в тих виробництвах, де за досягнутого рівня технології та якості матеріалів неможливо забезпечити стопроцентну відповідність продукції встановленим технічним вимогам, тобто брак невід­воротний. Допустимі втрати від браку обґрунтовуються за цих умов на основі досвіду й установлюються у відсотках від вироб­ничих (цехових) витрат. Фактичні втрати від браку обчислюю­ться так:

Вб = Сб.в + Сб.з — Ск, де Вб — втрати від браку, грн.;Сб.в — собівартість внутрішнього остаточного браку, грн.;Сб.з — собівартість зовнішнього остаточного браку, грн.;Ск — компенсації втрат від браку, грн.

Собівартість внутрішнього браку обчислюється за виробни­чою (цеховою), а зовнішньою (у споживачі в) — за повною собі­вартістю.

 

2. Основні цехи підприємства спеціалізуються на виготовленні будь-якого виробу, групі однорідних виробів, вузлів, деталей з використанням найрізноманітніших технологічних процесів і операцій.

Оцінка обліку руху матеріальних цінностей

Оцінка запасів за методом ЛІФО передбачає, що запаси вико­ристовуються у послідовності, яка протилежна їх надходженню на підприємство. Тобто запаси, які першими надходять у вироб­ництво, оцінюються за собівартістю останніх за часом надхо­джень.

Змінні Норми і нормативи визначають ступінь використання ресурсів підприємства, а отже, від їх якості істоти залежить наукова обґрунтованість розроблюваних планів. Із прискоренням науково-технічного процесу ускладнюється нормування й одночасно зростає його роль в обґрунтованості та збалансованості планів

Дефіцит пропускної спроможності

 

Білет 22

1. Охар. Планування собівартості продукції та визначення планової величини прибутку та його розподіл.

При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окре­мих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової (кінцевої) продукції. У підрозділах з корот­ким виробничим циклом і стабільними залишками (запасами) не­завершеного виробництва виробнича собівартість гото­вої продукції збігається з кошторисом. В інших випадках собівартість продукції відрі­зняється від кошторисних витрат. Отже, загальна собівартість продукції дорівнює: Ск = Сз + Сн1 - Сн2, де Ск — собівартість кінцевої продукції підрозділу за плановий період, грн.;Сз — загальні витрати підрозділу за кошторисом, грн.;Сн1, Сн2 — собівартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Собі­вартість кінцевої продукції можна обчислити як суму с-ті окремих виробів: де п — кількість найменувань виробів;М — кількість виробів і-го найменування за виробничою програмою у натуральному виразі;Соі — виробнича собівартість одиниці і-го виробу, грн.

Методи обчислення витрат на окремі вироби.

Весь продукт однорідний – однієї споживчої якості і складності виготовлення де Ск — загальні витрати, віднесені на кінцеву продукцію за пла­новий період (у повній сумі або за калькуляційними статтями чи елементами витрат), грн.;N — обсяг готової продукції за плановий період у натураль­ному виразі.

Продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потре­бують різних витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк тощо) - калькулювання здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності. Особливість цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від ба­зового (основного) варіанта продукту.

 

2. Допоміжні цехи це цехи, котрі виготовляють продукцію, як правило, внутрішнього призначення, що значною мірою обумов­лює технічний рівень основного виробництва. Потреба у такій продукції досить висока, частина її може реалізовуватися на сто­рону. До таких підрозділів належать цехи нестандартного (спеці­ального) устаткування, інструментальний, ремонтний та ін.

Раціональна система оцінки і матеріального стимулювання діяльності

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання за­пасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечен­ня максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно перевірятися і переглядатися.

Розрахунково-аналітичний метод полягає в тому, що норми і нормативи встановлюються на основі аналізу можливостей най­кращого використання ресурсів з одночасними інженерними об­численнями на підставі технічної документації. Цей метод най­більш обґрунтований, але досить трудомісткий і потребує квалі­фікованих нормувальників, тому не може застосовуватись усіма підприємствами самостійно.

Формула обчислення основних робітників

 

Білет 23

1. Розкрити зміст контролю як функції управління та критеріїв оцінки діяльності основних підрозділів.

Контроль — це перевірка відповідності фактичних характеристик (процесів, діяльності, об'єктів) установленим вимогам (обмеженням). Конт­роль є обов'язковою функцією управління буд Контроль на підприємстві має різні напрямки і форми. Це пе­редусім контроль матеріалів і продукції на всіх стадіях її оброб­ки, а також технологічних процесів. Цей вид контролю тісно пов'язаний з технологічним процесом, тому в нас він має тради­ційну назву технічного контролю. Технічний контроль є важли­вою складовою системи управління якістю продукції на кожному підприємстві. Велике дисциплінуюче значення має контроль трудової дис­ципліни, дотримання організаційного регламенту та якості вико­нання своїх функцій працівниками (якості праці).Особливу роль у системі внутрішнього контролю виконує контроль результатів виробництва і витрачених ресурсів, які ра­зом характеризують ефективність діяльності будь-якою складною системою. Контроль здійснюється в різних формах: візуально і документально.

Контроль здійснюється в різних формах: Поточний контроль здійснюється щоденно як систематич­ний моніторинг за рухом матеріальних цінностей, незавершеного виробництва і продукції. Періодичний контроль здійснюється у формі усталеної ре­гулярної звітності підрозділів підприємства. Разовий контроль не має усталеного змісту і попередньо встановленої регулярності. Оцінка діяльності — логічне продовження контрольних операцій. Через таку оцінку стимулюється реакція працівників на результати своєї діяльності і можливі відхилення фактичних показників від установлених. Оцінка діяльності здій снюється за допомогою певної системи показників.

Є основні (обсяг в-ва, собівартість, прибуток), допоміжні показники(продуктивність праці, зниження трудомісткості), за допомогою яких проводиться оцінка діяльності підрозділів. Показники, за якими здійснюється контроль і оцінювання дія­льності, повинні мати кількісний вимір на основі оперативного і бухгалтерського обліку.24

Показники мають бути порівнянними в межах планово-оці­нювальних періодів. Це означає, що на різних етапах розрахун­кового (планового, звітного) періоду зміст і методика обчислення планових і фактичних показників мають бути однаковими.

 

2. Обслуговуючі цехи

Економічна відповідальність

Дослідно-аналітичний метод передбачає встановлення норм і нормативів на основі вивчення дослідного виконання нормовано­го процесу у виробничих або лабораторних умовах. Наприклад, визначення норм затрат енергії чи допоміжних матеріалів на одиницю часу роботи машини відповідними замірами їх витра­чання за встановлених режимів навантаження, установлення норм часу шляхом хронометражних спостережень тощо. Цей ме­тод вважається науково обґрунтованим і доповнює розрахунково-аналітичний метод

Забезпечення виробничої програми матеріалів

 

Білет 35