Структура системи влади в Україні

 

Скорочення в схемі: ВРУ –Верховна Рада України; ради м/с/с – ради міст, сіл, селищ; ради обл./р,р/м – обласні, районні, районні в містах ради; Голова м/с//с – міський, сільський, селищний голова; голова ради обл./р,р/м – голова обласної, районної, районної в місті ради; Голова д/а – Голова державної адміністрації; д/адм..- державні адміністрації; Адм. Пр. – адміністрація Президента; ГСБУ – голова служби безпеки України; ГПУ – Генеральний Прокурор України; ВРЮ – Вища рада юстиції; КС - Конституційний Суд; Суди заг/юр.- суди загальної юрисдикції; ВСУ – Верховний Суд України; Суди прис. – суди присяжних (які, за Конституцією, мають бути, але їх немає).

З наведеної схеми має бути зрозумілим, що президент має надзвичайно великі повноваження, а система противаг фактично не діє.

Політико-ідеологічні концепції державотворення в сучасній Україні.

Політико-ідеологічні концепції державотворення можна умовно поділити на дві групи: національна (етнонаціональна,панслов’янська, або союзна, та загальногромадянська, або поліетнічна) та соціальна (помірковано-комуністична, соціал-демократична і ліберальна).

В умовах, коли для України є реальною загроза розбрату, сепаратизму, особливу роль має відіграти ідея національної єдності, яку запропонував Президент В. Ющенко в «Універсалі національної єдності», як можливу основу державницької національної ідеї. Хоча цей важливий документ залишився лише на папері як тимчасова тактична поступка, у липні 2010 р., вже за ініціативи Президента В. Януковича ВРУ прийняла Закон України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики», в основі якого теж загальногромадянська концепція державотворення. Проте, і закон, значною мірою, залишається лише декларацією про наміри, ніж діючим нормативно-правовим актом.

Стратегія і тактика подолання та запобігання системній кризі.

Політична ситуація в Україні має всі ознаки затяжної системної кризи.

Сьогодні мало хто із серйозних вітчизняних і закордонних експертів зважиться зробити прогноз політичного розвитку країни. Прискорення і непередбачуваність внутрішніх і зовнішніх процесів стали прикрою несподіванкою для всіх основних політичних гравців країни. Раніше ЄС уникав регламентувати терміни реформ для України, але у квітні 2010 р. узгодили їх реалізацію протягом 6-18 місяців. Так, мали б завершити конституційну реформу, змінити виборче законодавство, ужити заходів боротьби з корупцією.

Моделі політичної реформи в Україні.

Політична реформа, про яку вже чотири роки стільки розмов, об’єктивно давно могла мати узгоджений варіант конституційних змін. Потрібно було лише відмовитись від нав’язування всіх виборів в один рік, гарантувати представництво регіонів за пропорційної виборчої системи.Лише під час Помаранчевої революції, 8 грудня, були поспіхом внесені зміни до Конституції України, які лише поглибили системну кризу.

За чиїмось влучним висловлюванням, у політичному житті сучасної України часто проявляється старий танок «Політичний гопак на граблях»! Ще одну модель політичної реформи ледь не розпочали втілювати в життя в кінці травня – на початку червня 2009 року, коли після таємних, більше ніж річних перемовин лідерів ПРіБЮТ майже повністю узгодили проект нових конституційних змін та готові були «ділити країну на двох». Проте 7 червня 2009 року «все пропало», Віктор Янукович скасував всі попередні домовленості, а разом з ними й цю модель політреформи.

Виявилась невдалою і спроба Президента УкраїниВ. Ющенка менше ніж за рік до чергових президентських виборів винести на розгляд Верховної Ради новий проект закону про зміни до Конституції, але парламентфактично відмовився цю ініціативу навіть розглядати.

Після зміни влади 2010 року 252 нардепи від парламентської більшості направили до КС подання про порушення процедури внесення змін до Конституції України 8 грудня 2004 року. Це було зроблено, не зважаючи на те, що більшість саме цих парламентарів та їх політичні сили тоді ці зміни вносили та процедуру порушували. КС, як уже згадувалось, виконав замовлення й з 01.10.2010р. Україна знову повернулась в конституційне поле 1996 року, президентсько-парламентську модель правління, а Президент В. Янукович отримав повноваження Л. Кучми. Політична доцільність в інтересах певних політичних сил знову перемогла право, щоб посилити владу тих, хто її має у відповідний історичний період розвитку країни.

В усіх цих трансформаціях політичної системи та форми правління не останню роль відіграла і патерналістська психологія більшості громадян, які розчарувались у старій владі, нескінченних суперечках між Президентом В. Ющенком та прем`єр-міністром Ю. Тимошенко або повірили в обіцяне В.Януковичем та його політичною силою «покращення життя вже сьогодні».

Варто використати, наприклад, польський чи литовський досвід, де президент зберігає досить широкі повноваження: є провідником зовнішньої політики, має вагомий вплив на безпеку й оборону, водночас вся повнота відповідальності за соціально-економічну політику покладається на уряд, виконавча влада підпорядковується прем’єру.