Вивчення основи слова і закінчення

Вивчаючи закінчення вчитель має розкрити перед школярами його ознаки:

- закінчення – це змінна частина слова;

- служить для зв’язку слів у реченні;

- стоїть у кінці слова.

Дітям важко запам’ятовувати, що закінчення у слові виражає кілька граматичних значень (-ою, весною і весна).

Робота над формуванням поняття про

На І етапі учні одержують початкові уявлення про закінчення.

На ІІ етапі учні засвоюють термін «закінчення» і усвідомлюють функцію цієї частини слова – зв’язує слова у реченні.

На ІІІ етапі відбувається формування власного висновку і усвідомлення його. Вчитель показує схематичне позначення закінчення.

На ІV етапі – конкретизація набутих учнями знань про закінчення слова відбувається під час виконання тренувальних вправ.

Учитель повідомляє учням, що та частина слова, яка залишається після виділення в ньому закінчення називається основою.

Надалі вимагає від школярів при розборі слова називати закінчення і основу, а також схематично позначати їх.

Вивчення кореня слова

Вчитель має сформувати в учнів знання про те, що корінь – головна частина слова, яка обов’язково присутня в кожному слові і містить основні елементи лексичного значення

- слова з однаковими коренями називаються спорідненими або однокореневими.

Корінь слова вивчається в певній послідовності. Спочатку на основі порівняння слів за значенням та будовою вводять термін «споріднені слова», потім повідомляє, що спільна частина споріднених слів називається коренем.

Тут уже вчитель вводить значок для схематичного позначення кореня.

Формування понять про корінь слова і однокореневі слова, охоплює і спостерігає за слова, в яких у коренях слів відбувається чергування голосних чи приголосних звуків.

 

 

Методика опрацювання теми дзвінкі і глухі

З глухими і дзвінкими приголосними діти практично ознайомилися в період навчання грамоти. Зокрема, вони проводили спостереження за вимовою парних дзвінких і глухих, спостерігали за смислорозрізнювальною роллю цих звуків (бабка – папка). Це був 1-ий етап їх засвоєння. Наступний етап відбувається під час опрацювання цієї теми в 2 класі.

З метою чіткого розмежування дзвінких і глухих приголосних у методичній літературі рекомендується вести спостереження за способом творення та участю голосу й шуму при вимові пар дзвінких і глухих. Для спостережень учні одержують завдання беззвучно артикулювати приголосні таких пар: [д – т], [д' – т'], [б –п], [ж – ш], [з – с], [з' – с'], [дз – ц] та ін. Це дає можливість зосереджувати увагу лише на способі творення звуків, у результаті чого учні приходять до висновку, що спосіб вимовляння звуків кожної пари однаковий.

Наступне завдання – простежити за участю голосу і шуму в процесі вимовляння зазначених пар звуків. Для того, щоб відчути, чи бере участь голос у вимові звуків, учням пропонується прикласти до гортані кінчики пальців: при участі голосу голосові зв'язки дрижатимуть. У результаті спостережень учні приходять до висновку, що вимова звуків кожної пари відрізняється саме участю голосу. Учитель допомагає дітям зробити висновок: дзвінкі приголосні – це ті, які творяться за допомогою голосу і шуму, а глухі – тільки за допомогою шуму. Як результат спостережень на дошці має бути запис або таблиця пар дзвінких і глухих:

Дзвінкі [б],[б'],[д],[д'],[з],[ з'], [ж],[дж],[дз],[ дз'],[г], [ґ].

Глухі [п],[п'],[т],[т'],[с],[с'], [ш], [ч], [ц],[ц΄],[х],[к].

Учні шляхом спостережень за участю голосу й шуму під час вимовляння знайомляться також із дзвінкими, які не мають глухих пар (сонорними), та з непарним глухим [ф]. Проводячи спостереження, слід брати до уваги не лише тверді дзвінкі й глухі приголосні, а й м'які. В іншому випадку в учнів складуться неправильні уявлення (вони думатимуть, що дзвінкі й глухі приголосні можуть бути лише твердими).

Робота над темою «Дзвінкі та глухі приголосні» тісно пов'язана з удосконаленням орфоепічних умінь, оскільки ще досить часто в українському мовленні учнів, залежно під діалектичних умов або під впливом російської вимови, трапляється неправомірне оглушення дзвінких у кінці та в середині слова (у кінці складу):дуб, ніж, злазь, важко, сковзко. Ця робота має своє продовження й під час вивчення орфографічного матеріалу. У деяких словах української мови спостерігається оглушення дзвінкого [г] (во[х]ко, ні[х]ті, кі[х]ті) та одзвінчення м'яких глухих перед наступними дзвінкими [про[з']ба, хоч просити, моло[д']ба, хоч молотити).Ці фонетичні явища, як і саме орфографічне правило, стануть доступними й зрозумілими учням лише за умови, коли буде приділена достатня увага спостереженням за вимовою аналізованих звуків у словах і позначенням їх буквами.

Отже, методика засвоєння приголосних звуків у початкових класах передбачає поетапність опанування фонетико-орфоепічними нормами літературного мовлення, раціональне використання методів, прийомів і засобів навчання, систему вправ.