Препарати групи пеніциліну

В основі молекул цих антибіотиків ле­жить гетероциклічне β -лактамне кільце, з'єднане різними бічними радикалами.

До групи β-лактамннх антибіотиків належить невелика кількість препаратів, які отримують шляхом біологічного синтезу (природних) і напівсинтетичних (пеніциліни, цефалоспорини, монобактами, карбапенеми). Ці антибіотики мають високу протимікробну активність, але до більшості з них швидко розвивається стійкість мікроорганізмів, оскільки вони продукують фер­менти β-лактамази (пепіцилінази), які гідролізують β-лактамне кільце антибіоти­ків. Внаслідок цього антибіотики втрачають протимікробні властивості й розвива­ються резистентні штами мікроорганізмів.

Більшу стійкість до дії β-лактамаз мають карбапепеми і монобактами.

Останнім часом створено специфічні інгібітори β-лактамаз (кислота клавуланова, сульбактам, тазобактам), застосування яких разом з антибіотиками підвищує стійкість і активність останніх.Пеніцилін продукують плісняві гриби, головним чином роду Penicillinum.

Класифікація. Препарати групи пеніциліну поділяють на такі, що отримують біосинтетичним шляхом (природні), і напівсинтетичні.

Антибіотики групи пеніциліну, що отримують біосинтетичним шляхом, поділяють на такі:

1. Препарати для парентерального введення (руйнуються в кислому середови­щі шлунка):

а) препарати короткочасної дії (бензилпеніциліну натрієва і калієва сіль);

б) препарати подовженої дії (бензилпеніциліну новокаїнова сіль, 6іцилін-1 (ре-тарпен, екстенцилін), біцилін-5).

2. Препарати для ентерального введення (феноксимегилпеніцилін - пеніцилін фау, феноксиметилпеніцилін-бензатин — оспен).

Препарати короткочасної дії. Бензилпеніциліну натрієва сіль менш токсична і при внутрішньом'язовому введенні викликає менше місцеве подразнення тканин, що є підставою для застосування її у педіатричній практиці. Вводять внутрішньом'язово, внутрішньовенно, ендолюмбально, у вигляді аерозолю, інтраназально, в кон'юнктиву) та ін. Бензилпеніциліну калієву сіль вводять тільки внутрішньом'язово або за­стосовують місцево у зв'язку з більшою подразною дією і токсичним впливом на ЦНС

Фармакокінетика. Бензилпеніци­лін із травного каналу практично не абсорбується: руйнується в кислотному се­редовищі шлунка та під впливом β-лактамази кишкової мікрофлори.

При внутрішньом'язовому введенні максимальнаконцентрація антибіотика у крові визначається через ЗО хв, утримуючись протягом 3 — 4 год. Для підтримання постійної концентрації його вводять через кожні 4 год. Із крові швидко проникає у слизові оболонки, до цереброспінальної рідини проникає погано, навіть при запаленні оболо­нок мозкуконцентрація становить 10 — 15 %. Мало проникає до бронхів, у харко­тинні його майже немає. Ось чому в разі потреби препарат вводять у порожнину плеври, суглобів та у вигляді аерозолю. Виводиться бензилпеніцилін із організму переважно нирками шляхом активної сек­реції у проксимальних канальцях (90 %) та клубочкової фільтрації (20 %).

При внутрішньовенному введенні бензилпеніцилін через 15 —ЗО хв виводиться з кров'яного русла.

Для перорального застосування випускають феноксиметилпеніцилін (пеніцилін фау), який є кислотостабільним і не пригнічується β-лактамазою. Дія препа­рату триває 4 — 6 год. Феноксиметил-пеніцилін бензатин діє протягом 8 год

Ф а р м а к о д и н а м і к а. До дії бензилпеніциліну чутливі аеробні та анаеробні бактерії, переважно грампозитивні: стрептокок, стафілокок, деякі штами ентерокока, клостридії газової гангрени, правця, ботулізму, збудника дифтерії, лістеріозу, сибірки,еризипелоїду, а з грамнегативних бактерій — менінгокок, гонокок, деякі штами протею та спірохети (особливо тре-понеми). Малочутливі до пеніциліну більшість грамнегативних бактерій: синьогнійна паличка, клебсієли, шигели, сальмонели, ешерихії, деякі штами протею, інші ентеробактерії, вібріони, збудники чуми, сапу, меліоїдозу та бруцельозу, коклюшу, гемофільна паличка інфлюенци, штами бактероїдів та інших грамнегативних анаеробів, деякі актиноміцети, частина штамів ентерококу, мікоплазми, більшість грибів, найпростіші, віруси. При тривалому застосуванні препаратів бензилпеніциліну чутливість мікроорганізмів до них втрачається. Разом з тим препарати бензилпеніциліну малотоксичні, не кумулюють.

Механізм дії препаратів бензилпеніциліну полягає у порушенні утворення клітинної оболонки шляхом пригнічення синтезу її складника — мукопротеїду муреїну. Це призводить до розладу життєдіяльності бактерій, припинення їх поділу, потім до їх розчинення і загибелі. Клітини тварин і людей, які не мають щільної цитолеми, що містить муреїн, не чутливі до бензилпеніциліну.

Показання: пневмонія, тяжкі форми бронхіту, емпієма легень, сепсис, септичний ендокардит, гнійний менінгіт, остеомієліт, ангіна, скарлатина, сифіліс, сибірка, дифтерія, інфекція сечових та жовчних шляхів, гнійні ураження шкіри та ін.

Протипоказання: підвищена індивідуальна чутливість, алергічні захворювання, мікоз.

Побічна дія. Найчастішим побічним ефектом препаратів бензилпеніциліну є алергічні реакції (дерматит, кропив'янка, кон'юнктивіт, еозинофілія, рідко — анафілактичний шок). Перед призначенням пеніциліну треба робити пробу на індивідуальну чутли­вість, а в разі алергічної реакції вводити препарати антагоністичної дії: кальцію хлорид, адреналін, димедрол, супрастин, ди-празин, гідрокортизон, преднізолон.

Невротоксична дія проявляється у вигляді нападів епілептичних судом (пені-цилінова епілепсія), які супроводжуються зблідненням обличчя й кінцівок; підвищенням температури тіла, лейкоцитозом. Іноді такі напади закінчуються загибеллю хворого. У випадках тривалого внутрішньом'язового введення іноді розвивається периферичний неврит, який є наслідком ненротоксичпої дії бензилпеніциліну на окремі нервові стовбури як результат конкуренції з ГАМК.

Можливий розвиток дисбактеріозу, особливо кандидозу.

До пеніцилінів подовженої дії відносять бензилпеніциліну новокаїнову сіль, біцилін-1 і біцилін-5.

Бензилпеніциліну новокаїнова сіль (новоцин та ін.) створює терапевтичні концентрації тривалістю 8— 12 год, вводять 2 рази на добу. Однак вміст бензил­пеніциліну новокаїнової солі в організмі дещо менший, ніж при введенні калієвої або натрієвої солі. Через це, а також че­рез вміст новокаїну, який підвищує ана­філактичні властивості препарату, його застосовують рідше.

Біцилін-1 — М,М-дибензилетилендіа-мінова сіль бензилпеніциліну, для якої є властивим тривале перебування в організмі, оскільки у місці введення створюється депо, з якого антибіотик надходить у кров у невеликій кількості. Дорослим біцилін-1 вводять до 600 000 ОД раз на тиждень або по 1 200 000 ОД кожні 2 тижні тільки внутрішньом'язово, шприцем з довгою голкою.

Препарат використовують для профілактики рецидивів та ускладнень ревматизму у зв'язку з високою чутливістю до нього гемолітичного стрептокока. Його також рекомендують для лікування хворих на сифіліс, іноді на скарлатину, хро­нічний тонзиліт, при ускладненнях після тонзилектомії.

Побічна дія. Відомі випадки мікроемболії, психічного збудження. При введенні біциліну-1 можуть розвиватися стійкі алергічні ускладнення. Ослаблені хворі та люди похилого віку (понад 55 років), жінки після 3 місяців вагітності повинні залишатися протягом 3 год під наглядом лікаря внаслідок особливої небезпеки анафілактичного шоку.

Біцилін-5 — це суміш чотирьох частин біциліну-1 і однієї частини бензилпеніциліну новокаїнової солі. Препарат найчастіше застосовують для профілактики ревматизму протягом року. Така профілактика запобігає подальшому розвитку процесу і ураженню серця. Введення біциліну-5 різко зменшує кількість носіїв гемолітич­ного стрептокока в осередках скарлатини.

Привадах серця з тривалим чи рецидивуючим перебігом та при ревмокардиті з частими ремісіями і хронічним перебігом потрібно проводити введення біциліну-5 протягом не менше 5 років. Перші З роки після перенесеного ревматизму його вводять щомісяця, а наступні 2 роки — навесні та восени.

Біцилін-5 вводять дорослим по 1 500 000 ОД раз на 3 —4 тижні. Позитивним при застосуванні пеніцилінів подовженої дії є те, що вони рідко вводяться, а негативним — складніше боротися з побічною дією.

Завдяки синтезу пеніцилінової кислоти до медичної практики увійшли понад 20 напівсинтетичних препаратів пеніциліну. Деякі з них стійкі в кислотному се­редовищі, добре абсорбуються в кишках, стійкі до руйнування пеніциліназою, мають широкий спектр дії, виділено препарати, які нагадують левоміцетін і тетрациклін. Низька токсичність дає змогу використо­вувати їх у значно більших дозах. Нанів-синтетичні препарати можуть викликати,наприклад, кандидоз, диспепсичні явища. Можуть викликати перехресну алергію з препаратами бензилпеніциліну, хоча й виражену менше (виникає рідше).

Класифікація. Залежно від фармакологічних властивостей та антибактеріальної активності сучасні напівсинтетичні пеніциліни поділяють на групи:

1. Стійкі до дії β-лактамаз (пеніциліназ) — метицилін, диклоксацилін, нафіци-лін. Ці препарати ефективні щодо штамів стафілокока, стійких до бензилпеніциліну. Препарати вводять парентерально.

2. Стійкі до дії β-лактамаз і кислотостійкі (оксациліну натрієва сіль).

3. Напівсинтетичні пеніцилінуширокого спектра дії: а) препарати, які не впливають на синьогнійну паличку (ампіцилін, ампіокс, амоксицилін);

б) препарати, які впливають на синьо-гнійну паличку (карбеніциліну динатрієва сіль, карфеніцилін, тикарцилін, піпера-цилін, азлоцилін, мезлоцилін).

Ампіцилін (пентрексил, пентарцин та ін.) і ампіциліну тригідрат призначені для перорального прийому, ампіциліну натрієва сіль — для парентерального.

Фармакокінетика. Після прийому всередину швидко абсорбується, створюючи терапевтичні концентрації, найбільші — в печінці та нирках. Частково пре­парат руйнується у шлунку і кишках. Створює максимальну концентрацію в крові через 1—2 год. При внутрішньом'язовому введенні вміст антибіотика в крові вищий, максимальна концентрація визначається через 30 — 60 хв, при внутрішньовенному — через 15 — 20 хв.

Виводиться переважно нирками. Тривалість дії 4 — 6 год. Не подразнює тканини, не кумулює, малотоксичний, сенсибілізуюча дія незначна. Препарат стійкий у кислому середовищі, але руйнується пеніциліназою.

Фармакодинаміка. Ампіцилін має досить широкий спектр протимікробної дії, до нього чутливі грампозитивні та грам-негативні бактерії. Активно впливає на штами стафілокока, чутливі до пеніцилі­ну, а також на стрептокок і пневмокок.

Показання: тяжкі форми пневмонії, бронхіту, абсцеси, флегмони, остеомієліт, інфіковані рани тощо.

Призначають усередину дорослим і дітям після 12 років по 0,5 г через кожні 4—6год (2 — 4 рази на добу); внутрішньо-м'язово, внутрішньовенно — по 0,25 — 0,5г через кожні 4 — 6 г.

Проти показання,побічна дія — див. с. 417. Можливий також дисбактеріоз, диспепсія, псевдомембранозний коліт.

Ампіокс — комбінований препарат, до складу якого входить 2 частини ампіциліну тригідрату та 1 частина оксациліну натрієвої солі. Препарат широкого спект­ра, діє бактерицидно на пеніциліназоутворюючий стафілокок.

Створено препарати, що поєднують ампіциліну натрієву сіль з інгібітором (лактамази сульбактамом: — застосовують внутрішньовенно і внутрішньом'язово, сультаміцилін — усередину.

Амоксицилін - напівсинтетичний пеніцилін широкого спектра дії, що має бактерицидну активність відносно всіх штамів гемолітичних стрептококів, пневмококів, ентерококів, лістерій, актиноміцетів, стафілококів, гонококів, менінгококів, сальмонел, бруцел, лептоспір, трепонем та ін. Добре абсорбується з травного каналу, не руйнується в кислому середовищі шлунка, не проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр. Через 60 хв визначається у крові у високійконцентрації і зберігається протягом 6—8 год. Виводиться з сечею, частково з жовчю.

Показання: застосовують при інфекціях, що викликані чутливими до амо-ксициліну мікроорганізмами (гостра і хронічна інфекції сечових, жовчних шляхів, ангіна, бронхіт, отит, фарингіт, пневмонія, гонорея). У поєднанні з метронідазолом іастосовують при хронічному гастриті, а також пепсичній виразці шлунка і дванадцятипалої кишки.

Протипоказання: підвищена чутливість до препаратів групи пеніциліну, цефалоспоринів, інфекційний мононуклеоз, вагітність, вік до 18 років.

Побічна дія: алергічні реакції, дис­пепсичні явища, глосит, стоматит, коліт, гепатит, порушення гемопоезу.

Комбінація амоксициліну з інгібітором 3-лактамази кислотою клавулановою має назву амоксиклав (аугментин, клавоцин, клавунат).

Карбеніциліну динатрієва сіль — препарат широкого спектра дії, який перевищує спектр дії ампіциліну. До неї чутливі грампозитивні й особливо грам-негативні бактерії, а також синьогнійна паличка, протей, сальмонели, шигели, ешери-хії, інші ентеробактерії, збудники холери.

Карфеніцилін і тикарцилін подібні за дією до карбеніциліну, проте карфеніцилін є також кислотостійким, і його можна вводити всередину.

Піперацилін, азлоцилін, мезлоцлін більше впливають на клебсієли та

синьогнійну паличку, ніж карбеніцилін, карфеніцилін і тикарцилін.

Відома також комбінація піперациліну з інгібітором р-лактамаз тазобактамом, тазоцин, який є високоефективним пре­паратом при внутрішньочеревних інфекціях (перитоніт), пневмонії, інфекціях шкіри, м'яких тканин, урологічних, гінекологічних.

Оксациліну натрієва сіль (оксазоцилін, простафілінта ін.) — напівсинтетичний антибіотик з переважною дією на грам-позитипні мікроорганізми, не руйнується в кислому середовищі шлунка, тому його застосовують через рот і парентерально.

Фармакокінетика. Після перорального прийому швидко абсорбується в кишках, створюючи максимальну концентрацію в крові через 1 — 1,5 год, у терапевтичних концентраціях визначається протягом 2 — 3 год. При внутрішньом'язовому введенні максимальна концентрація оксациліну в крові визначається через 30 -45 хв, проте зберігається в ній дещо коротший час. З крові антибіотик надходить до внутрішніх органів, особливо високий вміст його зафіксовано у нирках, печінці.

Показання: інфекційні процеси, викликані стафілококом, стійким до пеніциліну; стафілококові септичні процеси, пневмонія, інші захворювання органів дихання, сечових шляхів, печінки, жовчних шляхів, кісток (остеомієліт, остит) тощо.

Призначають через рот дорослим і дітям після 6 років - по 0,25 — 0,5 г на прийом через 4 — 6 год, за годину до чи через 2 — З год після їди. Внутрішньом'язово дорослим і дітям після 6 років вводять по 2 — 4 г на добу на 4 — 6 прийомів; дітям від 2 до 6 років — по 2 г на добу; від 2 місяців до 2 років — 1 г на добу; до 3 місяців — 60 — 80 мг/ кг; новонародженим та недоношеним дітям — по 20 —40 мг/кг на добу.

Побічна дія: алергічні реакції, при застосуванні всередину — диспепсичні яви­ща, кандидоз та інші суперінфекції.

Препарати групи цефалоспорину

До групи цефалоспорину належать напівсинтетичні антибіотики, ядро молекул яких складає 7-аміноцефалоспоринова кислота. Це антибіотики широкого спектра дії. Подібно до групи препаратів пеніциліну, пригнічують біосинтез клітинної оболонки, але мають більше точок взаємодії на оболонці, здатні до неповної перехресної алергії з ними. Виявляють бакте­рицидну дію. Стійкі порівняно з пеніци­лінами до руйнівної дії 3-лактамаз, грам-негативних бактерій. Їх можна розділити на ентеральні та парентеральні.

Класифікація. Усі препарати групи цефалоспорину також поділяють на препарати 4 генерацій, або поколінь:

1. Цефалоридин (цепорин), цефазолін (кефзол, тотацеф), цефалексин (пепорекс);діють переважно на грампозитивні і де які грамнегативні бактерії.

2. Цефамандол (кефазол), цефуроксим(ультраксим, кетоцеф), цефтріаксон (ло-виникати алергічні реакції, лейкопенія, біль, Інфільтрати при внутрішньом'язовому введенні, флебіт — при внутрішньовенному.

Цефалексин (цепорекс) відрізняється від попереднього препарату кислото стійкістю (можливістю перорального застосування) і меншою нефротоксичністю. За тривалого приймання може розвинутись кишковий дисбактеріоз, транзиторне підвищення активності трансаміназ у крові, інколи нейтропенія. Антибіотик третього покоління цефотаксим (клафоран) має широкий спектр дії, активний відносно багатьох грампози-тивних і грамнегативних бактерій. Чутливі до нього приблизно 50 % штамів синьогнійної палички, грамнегативні анаеро би слабко чутливі. Препарат не абсорбується в кишківнику. гацеф); мають широкий спектр протимікробної дії, стабільність до р-лактамаз, діють переважно на ентеробактерії, не впливають на синьогнійну паличку.

3. Цефоперазон (цефобід), цефотаксим (клафоран), цефтазидим (фортум); препарати широкого спектра дії з переважним впливом на синьогнійну паличку і протей.

4. Цефпіром (кейтен), цефокситин (ме-фоксин), цефепім (максипім) мають переважний вплив на бактероїди та інші анаероби,

Цефазолін (кефзол, тотацеф) краще впливає на грамиегативні бактерії. Його особливістю більш високий вміст у крові, жовчі й особливо в сечі. Нефротоксичність цефазоліну менша, порівняно з першим препаратом групи цефалоспорину це-фалоридином. При призначенні кефзолу трапляються випадки суперінфекції, кан-дидозу і синьогнійної інфекції. Застосовується тільки парентерально: внутрішньом'язово, внутрішньовенно (крапельно або струминно).

Побічна дія: іноді алергічні реакції, висип, еозинофілія, підвищення температури тіла, диспепсичні явища, кандидоз, рідко - лейкопенія.

Цефпіром (кейтен) — антибіотик четвертого покоління цефалоспоринів. Має в молекулі позитивний і негативний заряди, що дає змогу йому проникати крізь мембрани грамнегативних бактерій, забезпечує стійкість відносно β-лактамаз і широкий спектр антибактеріальної дії (висока ефективність відносно грампозитивних і грамнегативних аеробних і анаеробних мікроорганізмів).

Показання: лікарняні та позалікарняні інфекції, емпірична терапія при захворюваннях дихальних шляхів, септицемії, інфекції сечових шляхів, шкіри і м'яких тканин, хірургічних інфекій.

Карбапенеми. Першим препаратом карбапенемів є іміпенем, напівсинтетичний антибіотик широкого спектра дії, що походить від тієнаміцину.

Препарат є ефективним щодо грампозитивних, грамнегативних бактерій, аероб­них та анаеробних мікроорганізмів.

Механізм дії іміиенем пов'язаний з пригніченням синтезу клітинної оболонки мікроорганізмів. На відміну від пеніциліну препарат стійкий до дії Р-лактамаз, але руйнуєтьсядигідропептидазою-1.

У зв'язку з ним у клінічній практиці застосовуютьпрепарат тісним, що містить іміпенем та інгібітор дегідгопепти-дази-1 циластатип. Аналогічним комбінованим препаратом є примаксин. Ці препарати вводять тільки внутрішньовенно.

Показання: тяжкі інфекції різної локалізації (пневмонія, бронхіт, перитоніт, сепсис, захворювання сечових шляхів, шкіри).

Меропенем (меронем) - антибіотик групи карбапенемів, за будовою близький до Іміиенему. Має позитивні властивості іміпенему і циластатину.

Показання: інфекції дихальних шляхів (пневмонія, в тому числі госпітальна — нозокоміальна, бронхіт), сечоних шляхів, черевної порожнини, гінекологічні інфекції (ендометрит), шкіри, м'яких тканин, менінгіт, септицемія. Разом з противірусними і протнмікозними засобами призначають при полімікробних інфекціях,

Монобактами. Азтреонам (азактам) — антибіотик групи монобактамів, який, на відміну від пеніцилінів, цефалоспоринів, карбапенемів, має моноциклічну лактамну систему.

Показання: тяжкі бактеріальні інфекції сечових шляхів (пієлонефрит, цистит, уретрит, простатит, гонорея), дихальних шляхів (пневмонія, емпієма плеври), менінгіт, сепсис, захворювання органів черевної порожнини і малого таза, післяопераційні інфекційні ускладнення, перитоніт, захворювання кісток, суглобів, шкіри, м'яких тканин.

Протипоказання. Тяжкі порушення функції нирок, печінки, підвищена чутливість до азтреонаму.

Макроліди і азаліди

Макроліди (еритроміцин, олеандоміцину фосфат, спіраміцин) — це антибіотики, які в основі молекули містять макроциклічне лактонне кільце, пов'язане з одним чи кількома вуглеводневими залишками.

Макроліди поділяють на препарати, які отримують біосинтетичним шляхом, або природні (еритроміцину, олеандоміцину фосфат), та напівсинтетичні. Вони є резервними антибіотиками, до яких чутливі грампозитивні, грамнегативні коки, міко-млазми, бруцели, рикетсії, клостридії, коринебактерії. Неактивні до грамнегативних бактерій, вірусів, грибів. Діють бактеріостатично. Малотоксичні, майже не викликають алергічних реакцій.

Еритроміцин добре абсорбується у травному каналі, проте, зважаючи на його здатність руйнуватися в кислому середовищі шлунка, препарат слід приймати за годину до їди. Він також швидко абсорбується у прямій кишці. Максимальна концентрація визначається через 3 — 4 години, тримається протягом 6 — 7 годин. Слабко зв'язується з білками плазми. Більше накопичується в печінці, легенях, селезінці, лімфатичних вузлах. Добре проникає крізь плаценту, гірше - через гематоен-цефалічний бар'єр. Виводиться з сечею і жовчю.

Призначають перорально або місцево. Для внутрішньовенного введення існує форма - еритроміцину фосфат.

Показання: захворювання дихальних шляхів, скарлатина, коклюш (кашлюк), дифтерія (разом з дифтерійною сироваткою), сепсис, остеомієліт, хвороба легіонерів, інфекційні захворювання новонароджених, викликані хламідіями.

Протипоказання: підвищена індивідуальна чутливість до антибіотика, тромбофлебіт, тяжкі порушення функції печінки, захворювання з алергічним компонентом.

Побічна дія: диспепсичний ефект - подразнювальна дія на слизові оболонки шлунка і тонкої кишки, посилення пери­стальтики кишок; іноді алергічні реакції. у випадках тривалого приймання — гепатотоксичність.

До олеандоміцину фосфату мі­крофлора швидко стає стійкою, тому його комбінують з тетрацикліном (олете грин).

Останнім часом отримано нові напівсинтетичні макроліди (кларитроміцин, рокситромі цин, диритроміцин, флуритроміцин). Ці макроліди мають широкий спектр дії, їх призначають при інфекціях дихальних, сечових шляхів, отиті, синуси-ті, дифтерії, коклюші, хворобі легіонерів та ін.

Кларитроміцин — антибіотик групи макролідів.

Фармакокінетика. Препарат добре абсорбується з травного каналу. Мак­симальна концентрація у крові досягається через 1—2 год й утримується 8 — 12 год. Метаболізується з утворенням 14-гідро-ксикларитроміцину, який має слабшу хіміотерапевтичну дію порівняно з кларитромщином. Виділяється головним чином нирками і з жовчю. Має високу про­тимікробну активність відносно коків, мікоплазми, хламідій, токсоплазми.

Показання: менінгіт, тонзиліт, сину-сит, бронхіт, пневмонія, дерматит, токсоплаз­моз, захворювання, що викликані хламідіями, зокрема виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки. Препарат призначають по 0,25 — 0,5 г 2 рази на добу, курс лікування 5— 14 днів.

Кларитроміцин хворі переносять добре. Інколи виникає біль у ділянці живота, нудота, пронос. Хіюрим з недостатністю нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) дозу кларитроміцину зменшують у 2 рази. 3 обережністю призначають хворим з порушенням функції печінки.

Протипоказання: захворювання печінки.

Близькими до макролідів є азаліди. Шляхом введення в макроциклічне лак-тонне кільце еритроміцину адаметильної групи було синтезовано нову сполуку з 15-членним кільцем, яка має принципово нові властивості — азитроміцин (сумамед).

Азитроміцин є першим представником груші антибіотиків-азалідів.

Фармакокінетика. Швидко абсорбується у травному каналі, що забез­печується його стійкістю та ліпофільністю. Максимальна терапевтична концепція в кроні досягається через 2,5 — 3 год і становить 0,4 мг/л. Біодоступність 37 %.

Добре проникає в дихальні шляхи, органи сечостатевої системи (у передміхурову залозу), шкіру і м'які тканини.

Слабко зв'язується з білками плазми крові, добре проникає в еукаріотичні клітини, концентрується в середовищі з низьким рН навколо лізосом. Це сприяє елімінації внутрішньоклітинних збудників. Азитроміцин здатний зв'язуватися з фагоцитами, які забезпечують його надхо­дження до вогнищ інфекції тавивільненняу процесі фагоцитозу. Концентрація препарату у вогнищах інфекції вища, ніж у здорових тканинах, що пов'язано із ступенем набряку у вогнищах запалення. Азитроміцин зберігається в бактерицидних концентраціях у вогнищах запалення протягом 5 —7 днів після прийому, шо дає змогу проводити короткі курси лікуван­ня — протягом 3 —5 днів. Фармакокінетика. Швидко абсорбується у травному каналі, що забез­печується його стійкістю та ліпофільністю. Максимальна терапевтична концепція в кроні досягається через 2,5 — 3 год і становить 0,4 мг/л. Біодоступність 37 %.

Добре проникає в дихальні шляхи, органи сечостатевої системи (у передміхурову залозу), шкіру і м'які тканини.

Слабко зв'язується з білками плазми крові, добре проникає в еукаріотичні клітини, концентрується в середовищі з низьким рН навколо лізосом. Це сприяє елімінації внутрішньоклітинних збудників. Азитроміцин здатний зв'язуватися з фагоцитами, які забезпечують його надходження до вогнищ інфекції тавивільненняу процесі фагоцитозу. Концентрація препарату у вогнищах інфекції вища, ніж у здорових тканинах, що пов'язано із ступенем набряку у вогнищах запалення. Азитроміцин зберігається в бактерицидних концентраціях у вогнищах запалення протягом 5 —7 днів після прийому, шо дає змогу проводити короткі курси лікування — протягом 3 —5 днів.

Виведення азитроміцину відбувається у 2 етапи. Перший період напіввиведення становить 14 — 20 год, другий — 41 год. Це дає змогу приймати препарат 1 раз на добу.

Ф а р м а ко д и н а м і к а. Азитроміцин — антибіотик широкого спектрадії. Тип дії - бактирицидний. Є високоефективним препаратом щодо грампозитивних мікроорганізмів, у тому числі тих, що продукують β-лактамазу (стафілококи, стрептококи, пневмококи), так і грамнегативних мікроорганізмів (ентерококи, кишкова та гемофільна палички, шигели, сальмонели), а також мікоплазми, легіонел, бактероїдів.

Порівняно з еритроміцином ефективніший відносно грамнегативних мікроорганізмів, більш стійкий у кислому середовищі шлунка, повільніше виводиться, довше діє, краще переноситься.

Показання: захворювання, що ви­кликані чутливими до препарату мікроорганізмами: інфекції верхніх дихальних шляхів(ангіна, сииусит, тонзиліт, середній отит), скарлатина, інфекції нижніх дихальних шляхів (бактеріальна, атипова пневмонія, бронхіт), інфекції шкіри та м'яких тканин (бешиха, імпетиго, вторинно інфікований дерматит), інфекції сечостатевих шляхів (неускладнений уретрит, цервіцит); хвороба Лайма (борелід) — для лікування у початковій стадії, захворювання шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційовані з Helicobacter pylori.

Протипоказання: підвищена чутливість до антибіотиків групи азалідів і макролідів; порушення функції нирок, печінки.

Побічна дія: нудота, діарея, біль у животі, блювання, метеоризм, транзиторне підвищення активності ферментів печінки, алергічні реакції, частіше висипи.

Препарати групи лінкоміцину

Близькою до макролідів і азалідів за спектром, механізмом і фармакологічними властивостями є група лінкоміцину: лінкоміцину гідрохлорид, кліндаміцин.

Лінкоміцину гідрохлорид дуже активно впливає на більшість штамів патогепих стафілококів, а також на пневмокок, стрептокок, клостридії, збудників сибірки, дифтерії, бактероїди, пастерели та деякі інші бактерії, спірохети, актиноміце-

ти, мікоплазми. Стійкі до його дії менінгококи, гонококи, гемофільна паличка. Стійкість до препарату розвивається повільно. Дія лінкоміцину гідрохлориду головним чином бактеріостатична, у високих концентраціях — бактерицидна. Можливий антагонізм з антибіотиками-макролідами. Лінкоміцин накопичується у кістковій тканині.

Показання: гострий і хронічний ос­теомієліт, пневмонія, гнійні ураження шкіри і м'яких тканин тощо.

Побічна дія: диспепсичні явища, можливе виникнення псевдомембранозно-го коліту, іноді негативний вплив на кровотворення лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія; у випадках тривалого лікування - підвищення трансаміназної активності, кишковий дисбактеріоз, алергія: при внутрішньовенному введенні — артеріальна гіпотензія, загальна слабкість, слабкість скелетної мускулатури.

Кліндаміцин має широкий спектр дії. є активнішим у 2-10 разів, ніж лінкоміцин.

ПРЕПАРАТИ ГРУПИ ТЕТРАЦИКЛІНУ

До групи тетрацикліну належать антибіотики, в основі структури яких є конденсована чотирициклічна система.

Виділяють препарати, які отримані біосинтетичним шляхом, як продукти грибів (тетрациклін,тетрацикліну гідрохлорид) та напівсинтетичні похідні — метацикліну гідрохлорид (рондоміцин), доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин).

Тетрацикліни мають широкий спектр дії. Вони активні відносно грампозитивних і грамнегативних коків, збудників бацилярної дизентерії, черевного тифу, патогенних спірохет, збудників особливо небезпечних інфекцій: чуми, туляремії, бруцельозу, холери, рикетсіозу, збудників пситакозу, трахоми, венеричної фанульоми, деяких найпростіших. Не впливають на синьогнійну паличку, істинних вірусів, гриби, найпростіших.

Механізм бактеріостатичної дії пов'я заний з гальмуванням синтезу білка мікробної клітини (зв'язок з малими S0-S субодиницями рибосом), пригніченням ферментних систем (внаслідок утворення хелатшіх зв'язків із Мg²⁺, Са²⁺, Ре²⁺), конкуренцією з рибофлавіном.