Виклад основного матеріалу.

ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню джерел формування оборотного капіталу, як засобу підвищення ефективності функціонування підприємств. В умовах фінансових кризових явищ у країні, встановлення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами набуває вагомого значення.

Ключові слова: оборотний капітал, залучені кошти, поточні зобов’язання, капітал, ресурси.

Аннотация

Статья посвящена исследованию источников формирования оборотного капитала, как средства повышения эффективности функционирования предприятий. В условиях финансовых кризисных явлений в стране, установление оптимального соотношения между собственными и привлеченными источниками приобретает большое значение.

Ключевые слова: оборотный капитал, привлеченные средства, текущие обязательства, капитал, ресурсы.

Abstract

The article is devoted to the research sources of working capital as a means to improve the efficiency of enterprises. With the financial crisis in the country, the optimal ratio between own and borrowed sources becomes meaningful value.

Keywords: working capital, borrowings, current liabilities, capital and resources.

Постановка проблеми. Ефективне управління оборотними коштами підприємства передбачає формування оптимальної їх структури. У процесі своєї діяльності кожне підприємство визначає склад, структуру та використовує різноманітні види оборотніх коштів. Встановлення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами, зумовленого специфічними особливостями кругообігу капіталу на тому чи іншому підприємстві, є важливим завданням системи управління. В умовах фінансових та економічних кризових явищ в Україні, ще складніше визначити джерела залучення коштів, особливо зважаючи на те, що кожне джерело має свою вартість залучення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед відомих науковців, які в своїх працях детально розглядали питання оборотних активів слід відзначити таких зарубіжних вчених як Велми Глен А., Дж Сигел., Дж Шим, Е.С. Хендріксен, а також вітчизняних Ф.Ф. Бутинець, Н.М. Грабова, Ю.К. Гришкунайте, Н.В. Дубенко, А.Г. Загородній, А.Ш. Маргуліс та інших. Фінансовий аспект формування та використання оборотних активів висвітлені в працях І.А. Бланка, О.Д. Василика, проф. Н.В. Колчина, Д.С. Молякова та ін. Питання управління та контролю оборотних активів розглядають Л.В. Пан, Р.С. Сорока. Економічний аспект формування та використання оборотних активів висвітлені в працях А.Н. Бородавкіна, Крамаренко Г.О. та інших вчених.

Метою даного дослідження є узагальнити сутність та структуру оборотних активів, дослідити систему управління поточними активами підприємства, систематизувати джерела формування оборотного капіталу;

Виклад основного матеріалу.

Управління процесом формування і використання оборотних активів складає велику частину операцій фінансового менеджменту. Це пов’язано з великою кількістю елементів їх внутрішнього матеріально-речовинного і фінансового складу, які вимагають індивідуалізації управління; високою динамікою трансформації їх видів; високою роллю в забезпеченні платоспроможності, рентабельності та інших цільових результатів господарської діяльності підприємства[1].

З позицій фінансового менеджменту класифікація оборотних активів виглядає наступним чином. Так, І.А. Бланк класифікацію оборотних активів здійснює за такими ознаками[2]:

По-перше, за характером фінансових джерел формування бувають:

- валові оборотні активи (або оборотні кошти в цілому) характеризують загальний їх об’єм, який сформовано як за рахунок власного, так і залученого капіталу. У складі звітного балансу підприємства вони відображаються як сума другого та третього розділів його активу;

- чисті оборотні активи (або чистий робочий капітал) характеризують ту частину їх об’єму, яка сформована за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу;

- власні оборотні активи (або власні оборотні кошти) характеризують ту їх частину, яка сформована за рахунок власного капіталу підприємства.

Якщо підприємство не використовує довгостроковий позиковий капітал для фінансування оборотних коштів, то суми власних і чистих оборотних активів співпадають.

По-друге, за видами оборотних активів виділяються: запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів, які характеризують обсяг вхідних матеріальних потоків у формі запасів, що забезпечують виробничу діяльність підприємства; запаси готової продукції, які характеризують обсяг вихідних матеріальних потоків у формі запасів виготовленої продукції, призначеної для реалізації. На практиці до цього виду оборотних активів відносять також обсяг незавершеного виробництва; дебіторська заборгованість характеризує суму заборгованості на користь підприємства, яка представлена фінансовими зобов’язаннями юридичних і фізичних осіб за розрахунками за товари, роботи, послуги, видані аванси тощо; до грошових активів відносять залишки коштів у національній та іноземній валюті та суму короткострокових фінансових вкладень, що розглядаються як форма інвестиційного використання тимчасово вільного залишку грошових активів; інші види оборотних активів, до яких належать оборотні активи, не включені до складу вищерозглянутих видів, наприклад, витрати майбутніх періодів тощо[3].

По-третє, за характером участі в операційному процесі. Відповідно до цієї ознаки оборотні активи диференціюються таким чином:

- оборотні активи, які обслуговують виробничий цикл підприємства (запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів; об’єм незавершеного виробництва, запаси готової продукції). Виробничий цикл підприємства характеризує період повного обороту матеріальних елементів оборотних активів, які використовуються для обслуговування виробничого процесу, починаючи з моменту надходження сировини, матеріалів і напівфабрикатів на підприємство і закінчуючи моментом відвантаження виготовленої з них готової продукції покупцям;

- оборотні активи, які обслуговують фінансовий (грошовий) цикл підприємства (дебіторська заборгованість і ін.).

Фінансовий цикл (цикл грошового обороту) підприємства є періодом повного обороту грошових коштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за одержану сировину і закінчуючи інкасацією дебіторської заборгованості за поставлену готову продукцію [4].

Оборотні засоби (оборотний капітал) - це частина капіталу підприємства, вкладеного в його поточні активи, сукупність оборотних виробничих фондів, фондів обігу, авансованих для забезпечення поточної діяльності[5].

У сфері виробництва - це: виробничі запаси; паливо; тара; малоцінні і швидкозношувані предмети; тварини на вирощуванні і відгодівлі; витрати майбутніх періодів; незавершене виробництво. У сфері обігу: кошти в розрахунках та в цінних паперах; грошові кошти в касі, банку.

У практиці планування, обліку та аналізу оборотний капітал групується за такими ознаками залежно від: функціональної ролі в процесі виробництва – оборотні фонди і фонди обігу; практики контролю, планування і управління - нормовані і ненормовані оборотні засоби; джерел формування оборотного капі галу - власний оборотний капітал і позичений оборотний капітал; ліквідності - абсолютно ліквідні засоби, швидкореалізовувані оборотні засоби, важкореалізовувані оборотні засоби; ступеня ризику від вкладення капіталу - оборотний капітал з мінімальним, малим, середнім, високим ризиком вкладення; стандартів обліку і відображення в балансі підприємства - оборотні засоби в запасах, грошові кошти, розрахунки та інші активи; матеріально-речового змісту предмети праці, готова продукція, грошові кошти і кошти в розрахунках. На основі такого поділу джерела формування оборотних засобів є: а) власні; б) позичені; в) залучені (тимчасове використання частини коштів інших підприємств). До них належать: кредиторська заборгованість постачальникам, строк оплати яких не настав; заборгованість робітникам і службовцям; заборгованість фінансовим органам. В окремих випадках для формування оборотних засобів використовують позапланові ресурси: тимчасово вільні кошти фондів економічного стимулювання і спеціального призначення на поточному рахунку; перерозподілений прибуток; прострочені і пролонговані (відстрочені) кредити банку; прострочена кредиторська заборгованість постачальникам і іншим організаціям. Виділяють ще стійкі пасиви як джерела формування оборотних засобів, що мають особливе призначення. Ними розпоряджаються інші організації. До стійких пасивів також належать фонди підприємства, які спеціально не призначені для формування оборотних засобів. До них належать: заборгованість із зарплати; відрахування на соціальне страхування; резерв на покриття майбутніх видатків і платежів; частина фондів економічного стимулювання, яка постійно використовується в обороті; засоби ремонтного фонду для формування залишків матеріалів на ремонт[6].

Оборотні активи є однією із головних складових функціонування будь-якого підприємства, яке потребує цілеспрямованої та ефективної системи управління.

Управління фінансуванням оборотних активів підприємства підпорядковане цілям забезпечення необхідної потреби в них відповідними фінансовими засобами й оптимізації структури джерел формування цих засобів. З урахуванням даних цілей формується політика фінансування оборотних активів, яка розробляється на підприємстві.

Політика фінансування оборотних активів - це частина загальної системи управління його оборотними активами, що полягає в оптимізації обсягу й складу фінансових джерел їх формування з позицій забезпечення ефективного використання власного капіталу та достатньої фінансової стійкості підприємства.

Отже, згідно з поділу оборотного капіталу за ознаками, джерелами фінансування оборотних засобів є: власні (доходи, прибутки, додаткові внески учасників, власний оборотний капітал); позичкові (кредиторська заборгованість, кредити банків); стійкі пасиви (забезпечення наступних виплат і платежів).

В окремих випадках для формування оборотних засобів використовують позапланові ресурси [7]:

1) тимчасово вільні кошти фондів економічного стимулювання і спеціального призначення на поточному рахунку;

2) перерозподілений прибуток;

3) прострочені і пролонговані (відстрочені) кредити банку;

4) прострочена кредиторська заборгованість постачальникам і іншим організаціям.

На фінансування оборотних активів йдуть практично всі види фінансових ресурсів.

На перших етапах функціонування підприємства на фінансування оборотних активів йде статутний капітал, згідно ПСБО «Баланс»: “Статутний капітал – зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства” [8].

За Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»:

– забезпечень наступних витрат і платежів – нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі (витрати на оплату майбутніх відпусток, гарантійні зобов’язання тощо), величина яких на дату складання балансу може бути визначена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень, які отримані з бюджету та інших джерел;

– довгострокові зобов’язання – всі зобов’язання, які не є поточними зобов’язаннями [8].

За Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати»: прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати [9].

Для фінансування оборотних активів в основному підприємство залучає поточні зобов’язання, згідно ПСБО «Баланс»: “Поточні зобов’язання – зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу” [8].

У складі поточних зобов’язань підприємства фіксуються:

– короткострокові кредити банків – сума поточних зобов’язань підприємства перед банками за отриманими від них позиками;

– поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями – сума довгострокових зобов’язань, яка підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу;

– векселі видані – сума заборгованості, на яку підприємство видало векселі на забезпечення поставок (робіт, послуг) постачальників, підрядчиків та інших кредиторів;

– кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги – сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселями);

– поточні зобов’язання за одержаними авансами – сума авансів, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг);

– поточні зобов’язання із розрахунків з бюджетом – заборгованість підприємства за усіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства;

– поточні зобов’язання з позабюджетних платежів – заборгованість за внесками до позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством;

– поточні зобов’язання зі страхування – сума заборгованості за відрахуваннями до пенсійного фонду, на соціальне страхування, страхування майна підприємства та індивідуальне страхування його працівників;

– поточні зобов’язання за розрахунками з оплати праці – заборгованість підприємства з оплати праці, включаючи депоновану заробітну плату;

– поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками – заборгованість підприємства його учасникам (засновникам), пов’язана з розподілом прибутку (дивіденди тощо) і формуванням статутного капіталу;

– поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків – заборгованість підприємства пов’язаним сторонам та кредиторська заборгованість з внутрішньовідомчих розрахунків;

– інші поточні зобов’язання – суми зобов’язань, які не можуть бути включеними до інших статей [8].

В залежності від того, яким чином співвідносяться різні фінансові ресурси розрізняють декілька видів політик фінансування оборотних активів підприємства. В основу такого підходу до аналізу покладено принцип розподілу оборотних активів на постійну та змінну частину.

Постійна частина оборотних активів – незмінна частина їх розміру, яка не залежить від сезонних та інших коливань поточної діяльності підприємства, тобто активи, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства (протягом часу, що розглядається), визначають мінімальну потребу в них, що забезпечує господарську діяльність, є основою постійного оборотного капіталу.

Змінна частина являє собою варіативну їх частину і відображає додаткові поточні активи, необхідні в пікові періоди, пов’язані із сезонним збільшенням обсягів виробництва та реалізації продукції; формування запасів сезонного зберігання, тобто активи, обсяг яких коливається відповідно до сезонних потреб виробництва та реалізації продукції або до циклічних змін кон’юнктури ринку.

Поділ оборотного капіталу на постійну та змінну частину необхідний в частині прийняття рішень стосовно вибору конкретних джерел їх фінансування.

Спосіб, яким фінансуються постійні і змінні поточні активи називається політикою фінансування поточного активу [9].

В теорії фінансового менеджменту вітчизняні і зарубіжні науковці по різному трактують складові політики фінансування – підходи (Брикхем Е.) [1], моделі (Ковальов В.В. [2], Коваленко Л.О. [3]), політики (Стоянова О.С. [10]), але в залежності від вибору джерела покриття постійної та змінної частини оборотного капіталу вони виділяють наступні моделі фінансування оборотного капіталу: агресивну, консервативну, помірну (компромісну, оптимальну, узгоджену).

Стратегії фінансування оборотних активів залежать від покладених у їх основу принципів фінансування змінної частини. При цьому постійна частина оборотних активів визначається на рівні мінімальної потреби в оборотних активах у досліджуваному періоді. Змінна частина - різницею між фактичною і мінімальною потребою в оборотних активах.

Принципи фінансування оборотних активів підприємства

необхідні для того, щоб відображати співвідношення рівня прибутковості й ризику фінансової діяльності, а також мати зв’язок з раніше розглянутими принципами формування оборотних активів[11].

Агресивний підхід щодо фінансування оборотних активів передбачає фінансування за рахунок власного й довгострокового позикового капіталу лише невеликої частки постійної їх частини (не більш ніж 50 %), у той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу – переважна частина постійної і вся змінна частина оборотних активів. Така модель створює проблеми в забезпеченні поточної платоспроможності та фінансової стійкості підприємства. Водночас вона дозволяє здійснювати операційну діяльність із мінімальною потребою у власному капіталі, а отже, забезпечувати за інших рівних умов найбільш високий рівень його рентабельності.

Консервативний підхід щодо фінансування оборотних активів припускає, що за рахунок власного й довгострокового позикового капіталу повинні фінансуватися постійна частина оборотних активів і приблизно половина змінної їх частини. Інша половина змінної частини оборотних активів повинна фінансуватися за рахунок короткострокового позикового капіталу. Така модель фінансування оборотних активів забезпечує високий рівень фінансової стійкості підприємства (за рахунок мінімального обсягу використання короткострокових позикових засобів), проте збільшує витрати власного капіталу на їх фінансування, що за інших рівних умов призводить до зниження рівня його рентабельності.

Помірний (компромісний) підхід до фінансування оборотних активів припускає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу повинна фінансуватися постійна частина оборотних активів, у той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу – весь обсяг змінної їх частини. Така модель фінансування оборотних активів забезпечує прийнятний рівень фінансової стійкості підприємства та рентабельність використання власного капіталу, наближену до середньоринкової норми прибутку на капітал.

Отже, вищеназвані принципові підходи щодо формування оборотних активів підприємства, відображуючи різні співвідношення рівня ефективності їх використання і ризику, у кінцевому рахунку визначають суму цих активів і їх рівень відносно обсягу операційної діяльності[12].

Можна зробити висновок, що основною різницею трьох підходів до фінансування оборотних активів є величина короткострокової заборгованості, використовуваної при проведенні кожного з них. Агресивний підхід припускає найбільше використання цього джерела, тоді як консервативний - найменше (помірний підхід перебуває посередині).

Висновки. Проведене дослідження дозволяє зробити такі основні висновки і пропозиції теоретичного та практичного спрямування: система управління оборотними активами це система цілеспрямовано організованих взаємодій між об’єктом та суб’єктом управління шляхом реалізації функцій управління із застосуванням комплексу методів, засобів і фінансово-економічних інструментів дослідження і трансформації взаємопов’язаних процесів формування та використання оборотних активів і джерел їх фінансування за обсягом, складом, структурою з урахуванням дії на них чисельних факторів внутрішнього і зовнішнього середовища.

Політика фінансування та використанням оборотних активів являє собою частину загальної стратегії керування активами підприємства, що полягає у формуванні необхідного їхнього обсягу і складу і забезпеченні умов оптимізації процесу їхнього обертання. Ця політика розробляється за наступними основними етапами: аналіз оборотних активів у попередньому періоді, визначення принципових підходів до формування оборотних активів підприємства, оптимізація обсягу оборотних активів, оптимізація процесу ефективного використання оборотних активів (дебіторської заборгованості і грошових коштів), забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів, забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів, забезпечення мінімізації втрат оборотних активів у процесі їх використання, формування принципів, що визначають фінансування окремих видів оборотних активів, оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів.

Перелік використаної літератури:

1) Брігхем Е. Основи фінансового менеджменту / Е Брігхем [пер. з англ.] – К.: Молодь, 1997. – 216 с.

2) Коваленко Л.О. Фінансовий менеджмент: [навч. посібник] / Л.О. Коваленко. – К.: Знаня, 2006. – 485 с.

3) Гладких Т.В. Фінансовий облік: [навч. посібник] / Т.В. Гладких. – К.: ЦНЛ, 2008. – 480 с.

4) Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз: [підруч.] / Г.О. Крамаренко, О. Є. Чорна. – К.: ЦУЛ, 2009. – 392 с.

5) Финансы предприятия / Под ред. проф. Н.В. Колчиной. — М.: Финансы: ЮНИТИ, 1998. — 413 с. 6) Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия / Г.В. Савицкая. – 7-е изд., испр. – Мн.: Новое знание, 2002. – 704 с.

7). Васильева Л.С., Петровская М.В. Финансовый анализ [учебник] /.С. Васильева, М.В. Петровская. – Издательство: «КНОРУС», 2006. – 544 с.

8) Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» / Міністерство фінансів України // Офіційний вісник України. – 1999. - № 25.

9). Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» / Міністерство фінансів України. – 1999. - № 87.

10). Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва» / Міністерство фінансів України // Офіційний вісник України. – 1999. - № 25.

11) Бабіч В.В., Сагова С.В. Фінансовий облік (облік активів): Навч. посібник / В.В. Бабіч, С.В. Сагова. – К.: КНЕУ, 2006. – 282 с.

12) Подольська В.О. Фінансовий аналіз: навчальний посібник / В.О.Подольська, О.В. Яріш. – К.: ЦНЛ, 2007. – 488 с.