Легкий ударний літак АМХ (Бразилія/Італія).

Призначений для безпосередньої підтримки наземних військ, ізоляції поля бою, виконання противокорабельных і розвідувальних операцій, а також для забезпечення ППО.

Розробка АМХ була почата в 1979 р., перший політ досвідченого літака відбувся в 1984р.

Літак нормальної схеми, з высокорасположенным крилом, виконаний в основному з алюмінієвих сплавів, композиційні матеріали використовуються в конструкції кола, стабілізатора, интернепторов, елеронів і воздухозаборников двигуна.

Крило літака трехлонжеронной конструкції. У крилі маються убудовані паливні баки. Фюзеляж типу напівмонокок, має овальний, поперечний переріз. У передній частині розташовуються відсіки радіоелектронного устаткування, гарматне озброєння і кабіна льотчика. Хвостове оперення включає кіл з кермом напрямку і переставний среднерасположенный стабілізатор з кермом висоти. Обшивання рулячи напрямку і частково стабілізатора виконані з углепластика.

Літак здатний злітати з напівобладнаних і ушкоджених ВПС, а при необхідності і з автодоріг. Високі літні якості, сучасне бортове електронне устаткування й озброєння забезпечує велику гнучкість його бойового використання. Велика увага при розробці літака було приділено забезпеченню його живучості в процесі виконання бойового вильоту. Багаторазове дублювання різних систем літака дозволяє у випадку виходу з ладу однієї з них продовжити виконання чи завдання повернутися на аеродром вильоту (посадки). Літак обладнаний системою электродистанционного керування з подвійним резервуванням. При ушкодженні гідравлічної й електричної систем передбачене керування літаком вручну. Живучості літака сприяють також його невеликі розміри, що забезпечують малу радіолокаційну помітність. Крім того, установлений на літаку двигун має невелике ИК випромінювання.

Кабіна пілота забезпечує гарний зовнішній огляд, что особенно важливо для літака-штурмовика, визначене розміщення органів керування й індикаторів сприяє зменшенню робочого навантаження на льотчика, дозволяючи йому основна увага зосередити на виконанні бойової задачі і пілотуванні на малій висоті. На літаку застосована концепція НОТА - виконання льотчиком бойової задачі без зняття рук з органів керування (ручки керування і важеля керування двигуном).

У відповідності зі своїм призначенням літак розрахований на застосування різних видів зброї. Він може нести УР класу "повітря-поверхня" АМ-65 "Мейверик", Марті 2"; противокорабельные УР "Корморан"; противорадиолокационные УР НА М; УР класу "повітря-повітря" "Сайдуиндер"; авіабомби Мк82, Нк83, Нк84 масою 227-908кг; касетні бомби; некеровані авіаційні ракети, а також убудовані авіаційні пушки: шестиствольну М61А1 "Вулкан" калібру 23 мм і здвоєну плечную установку DЕ А калібру 30 мм.

На літаку обладнані п'ять зовнішніх вузлів підвіски, на кожнім з який можуть бути встановлені спарені бомботримачі для розміщення ракет і бомб. На закінцівках крил знаходяться вузли підвіски УР класу "повітря-повітря". Для керування зброєю на літаку змонтована система керування підвішеним бойовим навантаженням.

Літак АМХ оснащений перспективним БЭО, що дозволяє уражати мети з першого заходу і зберігати можливість виконання завдання після одержання бойового ушкодження за рахунок резервування і дублювання систем.

Озброєння. Основним озброєнням літаків тактичної авіації є керовані ракети (УР) класу "повітря-повітря", "повітря-земля" і "воздух-Рл4", некеровані ракети, авіаційні пушки, авіаційні бомби і касети.

Усі керовані ракети класу "У" є самонавідними; использующими при наведенні або теплове випромінювання мети (інфрачервоні системи самонаведення), або відбиту від пекли електромагнітну енергію, випромінювану БРЛС перехоплення і прицілювання (напівактивні радіолокаційні системи самонаведення),Напівактивні радіолокаційні системи використовуються в УР типу "Спарроу" (AIM-7), "Скайфлэш", "Аспід", "Фенікс" і т.д.

Вони наводяться на мету з будь-якого напрямку в будь-яких метеорологічних умовах, але вимагають опромінення мети бортовий РЛС аж до моменту зустрічі УР з метою, що істотно зв'язує маневр тактичного винищувача, а також піддані впливу активних і пасивних перешкод.

Інфрачервоні системи самонаведення використовуються в УР типу "Сайдвиндер" (AIM-9), A AAM (AIM-132), "Пітон"3, "Мистраль", "Мажик" і т.д. Перевагами снарядів з тепловими голівками самонаведення (ПС) є висока перешкодозахищеність, краща точність наведення, можливість використання на гранично малих висотах і вільний маневр винищувача після пуску снаряда. До недоліків УР із ТГС варто віднести: залежність ефективності їхнього застосування від метеорологічних умов і характеристик поширення теплового випромінювання мети; обмеження області пуску з задньої півсфери; можливість їхнього самонаведення на теплові пастки, що скидаються із самолетовЭЪ, що перехоплюються, і неможливість наведення на меті при стрілянині убік сонця.

Тактико-технічні характеристики УР класу "У" стоящих на озброєнні ВПС США і країн НАТО приведені в таблиці 4.