Аналіз стану оборотних коштів на підприємстві

№ рядка	Елементи оборотних активів	На початок періоду	На кінець періоду	Зміни за період
грн	% до величини оборотних активів	грн	% до величини оборотних активів	грн (гр. 3 — гр. 1)	% (гр. 4 — гр. 2)
1	2	3	4	5	6	7	8
	Грошові кошти та їх еквіваленти
	Дебіторська заборгованість
2.1	У тому числі сумнівна
	Готова продукція
3.1	У тому числі та, що не користується попитом
	Виробничі запаси
4.1	У тому числі залежані
	Незавершене виробництво
	Витрати майбутніх періодів
	Разом активи, що важко реалізуються (сума рядків 2.1, 3.1, 4.1, 5 і 6)
	Усього оборотні активи

Продовжує аналіз ліквідності — дослідження відповідних фінансових коефіцієнтів, яке здійснюється поетапним зіставленням окремих груп активів з короткостроковими пасивами на основі даних балансу.

Узагальнюючим показником ліквідності є коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття), який визначається співвідношенням усіх поточних активів до поточних зобов’язань і характеризує достатність оборотних активів підприємства для погашення своїх боргів. Загальний коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов’язань

,

де ОА — оборотні активи; КП — короткострокові пасиви.

Багаторазове перевищення оборотних активів над короткостроковими зобов’язаннями дає змогу зробити висновок про те, що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які формуються з власних джерел. З позиції кредиторів така ситуація є більш прийнятною, оскільки посилює їх упевненість у погашенні боргів. Однак з погляду ефективності діяльності підприємства значне накопичення запасів, відволікання коштів у дебіторську заборгованість спричиняє уповільнення оборотності його коштів, а отже, призводить до зменшення маси прибутку. Тому необхідно встановити оптимальний розмір такого перевищення.

В економічній літературі наводиться теоретичне значення коефіцієнта поточної ліквідності — від 1,5 до 2. Проте це лише орієнтовне значення, яке вказує на порядок показника, а не його точ­не нормативне значення.

Застосування такого нормативного значення коефіцієнта поточної ліквідності до всіх підприємств є економічно недоцільним. Навіть якщо не враховувати галузеві особливості (коли зміна нормативного значення коефіцієнта є об’єктивною, оскільки відбиває структуру активів і пасивів, що змінюється залежно від сфери діяльності), на одному й тому самому підприємстві в різні періоди його діяльності нормативний рівень коефіцієнта може суттєво відрізнятися.

До факторів, що впливають на нормативне значення цього показника, як правило, відносять:

а) зіставлення умов надання і отримання комерційного кредиту: якщо оборотність дебіторської заборгованості перевищує оборотність кредиторської заборгованості, то рівень коефіцієнта поточної ліквідності може бути нижчим від орієнтовного його значення. Якщо має місце зворотна ситуація, то критичний рівень цього коефіцієнта має бути вищим за теоретично встановлений норматив;

б) ефективність роботи підприємства відносно управління запасами: деякі компанії за рахунок високої культури організації технологічного процесу, наприклад упровадженням системи постачання сировини та матеріалів, відомої під назвою «точно в строк» (just-in-just), можуть суттєво скоротити рівень запасів, а отже, знизити значення коефіцієнта поточної ліквідності до ниж­чого рівня, ніж у середньому по галузі, без негативних наслідків для свого поточного фінансового стану;

в) високу оборотність грошових коштів, коли підприємство може дозволити собі відносно невисокий рівень коефіцієнта покриття. У даному разі прийнятна ліквідність забезпечується за рахунок більш інтенсивного притоку грошових коштів у результаті поточної діяльності.

Отже, аналізуючи поточний фінансовий стан підприємства з позиції ліквідності, потрібно врахувати ці та інші фактори, що впливають на рівень цього показника.

При використанні коефіцієнта поточної ліквідності в процесі аналізу слід урахувати також його недоліки, до яких належать:

· статичність (цей показник розраховують на основі балансових даних, які характеризують майновий стан підприємства за станом на конкретну дату і відповідно одноманітний. Тому виникає потреба в аналізі його динаміки за низку періодів);

· можливість завищення показника внаслідок включення до складу поточних активів низколіквідних або неліквідних їх статей;

· недостатня інформативність для прогнозування майбутніх грошових надходжень і витрат, що є головним завданням аналізу поточної платоспроможності;

· наявність потенційних зобов’язань, які не відображуються в балансі і не враховуються при розрахунку коефіцієнта поточної ліквідності;

· ігнорування перспективних виплат, які можуть спричинити значний відтік грошових коштів у майбутньому.

З метою підвищення достовірності аналізу показників ліквідності традиційно рекомендується враховувати специфіку виробничої діяльності та індивідуальних компонентів поточних активів і поточних зобов’язань. Крім того, в сучасній економічній літературі висловлюється думка про доцільність у цьому зв’язку зістав­лення дисконтованих за середньостроковими ставками дохідності зобов’язань і оборотних активів підприємства.

Дисконтована вартість поточних активів дає відповідь на запитання про теперішню вартість активів з урахуванням можливих строків їх продажу для перетворення на гроші, а дисконтована вартість короткострокових пасивів — про теперішню їх вартість з урахуванням строків виконання всіх короткострокових зобов’язань підприємства. Для розрахунку коефіцієнта поточної ліквідності запропоновано таку формулу

де PV (OA) _i — теперішня вартість активів підприємства з урахуванням строків можливої реалізації (перетворення на гроші); PV (OA) _j — теперішня вартість короткострокових зобов’язань підприємства з урахуванням строків їх виконання; В_н.л — ліквідна вартість низьколіквідних (неліквідних) поточних активів.

Незважаючи на зазначені недоліки показника, які певною мірою обмежують його застосування, його все-таки широко використовують в аналітичних дослідженнях завдяки позитивним рисам, які:

· характеризують упевненість зовнішніх суб’єктів аналізу в спроможності підприємства розраховуватися за своїми короткостроковими зобов’язаннями;

· визначають резерв ліквідності засобів, які можна використовувати як гарантію безпечності;

· полягають у легкості отримання інформації для розрахунку, зручності та простоті обчислення.

За своїм змістом, аналогічним коефіцієнту поточної ліквідності, є коефіцієнт швидкої ліквідності, який розраховують по більш вузькому колу оборотних активів, коли з їх загальної величини вилучають найменш ліквідну частку — виробничі запаси за формулою

,

де ВЗ — виробничі запаси.

Логіка такого вилучення полягає не тільки в значно меншій ліквідності запасів, а й у тому, що грошові кошти, які можна отримати на випадок змушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути значно менші за витрати на їх придбання.

Аналізуючи динаміку цього показника, слід звертати увагу на фактори, що зумовили його зміну. Так, якщо зростання коефіцієн­та швидкої ліквідності було пов’язано в основному зі збільшенням величини невиправданої дебіторської заборгованості, то навряд чи така тенденція може бути охарактеризована як позитивна.

Орієнтовним значенням показника вважається рівень від 0,5 до 1, але для цього показника, як і для попереднього, підприємство самостійно встановлює норматив, ураховуючи різні фактори впливу.

Найбільш жорстким критерієм ліквідності є коефіцієнт абсолютної ліквідності, який визначається відношенням найбільш ліквідних активів (грошових коштів) до поточних зобов’язань.

,

де ГК — грошові кошти.

Цей коефіцієнт показує, яка частка короткострокової заборгованості в разі потреби може бути погашена негайно за рахунок наявних грошових коштів. Теоретично достатнім вважається, якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності вищий як 0,2—0,35. Це означає, що 20—30 % своїх короткострокових боргів підприємство може погасити в поточний момент. Ось чому цей показник називають ще коефіцієнтом платоспроможності.

При оцінці ліквідності та платоспроможності крім відносних використовують також абсолютні показники. Одним із основних показників є власні оборотні кошти. Цей показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття його поточних активів (тобто активів, що мають оборотність менш як один рік). Він є розрахунковим показником і залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Величину власних оборотних коштів розраховують за формулою

ВОК = ОА – КП.

Економічна інтерпретація показника полягає в тому, що він показує, яка сума оборотних коштів залишається в розпорядженні підприємства після розрахунків за короткостроковими зобов’язаннями. У певному розумінні це характеристика свободи маневру та фінансової стійкості підприємства з позиції короткострокової перспективи. У практиці фінансового аналізу цей показ­ник також називають чистими оборотними активами, робочим капіталом, функціонуючим капіталом.

За інших однакових умов величина власних оборотних коштів, як правило, збільшується зі зростанням обсягів виробничої діяльності. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. Цей показник є абсолютним, тобто непристосованим для просторово-часового зіставлення, не існує і будь-яких орієнтирів по його величині. Хоча слід зауважити, що значення цього показника для підприємства пов’язано не стільки з характеристикою співвідношення поточних активів і пасивів як певною гарантією ліквідності на випадок перевищення перших над другими (тобто з оцінкою абсолютної величини власних оборотних коштів), скільки з характером і причинами його змін та тим безпосереднім впливом, який він має на платоспроможність.

З метою визначення основних причин змін величини власних оборотних коштів було розглянуто господарські операції, у результаті чого встановлено, що розмір показника залишається незмінним, якщо:

а) господарські операції супроводжуються одночасними змінами вартісної величини оборотних активів та поточних пасивів. Наприклад, відбувається придбання сировини в кредит. У результаті на одну й ту саму величину збільшуються виробничі запаси і кредиторська заборгованість, тобто загальна величина поточних активів і поточних пасивів, а отже, обсяг власних оборот­них коштів залишається незмінним;

б) відбувається перегрупування складу оборотних активів. Наприклад, на підприємстві здійснюється випуск готової продук­ції або відпуск матеріалів у виробництво. Такі операції супроводжуються трансформацією форми оборотних коштів, а не зміною їх величини. Отже, розмір власних оборотних коштів не змінюється;

в) спостерігаються зміни у складі короткострокових зобо­в’язань.

Зміни величини власних оборотних коштів відбуваються під впливом операцій, що стосуються одного з елементів поточних активів або поточних пасивів, довгострокових активів або довгострокових пасивів.

У більшості випадків основною причиною зміни цього показника є прибуток, що отримує підприємство в результаті здійснення виробничо-господарської діяльності. Проте характер змін залежить від раціональності розміщення чистого доходу. Якщо діяльність підприємства супроводжується збільшенням виробничих запасів або дебіторської заборгованості, яке не обумовлено розширенням обсягів виробництва, а отже, є невиправданим, то прибуток стає джерелом фінансування й покриття відволікання коштів. Викликане цим збільшення величини власних оборотних коштів не можна розглядати як позитивну тенденцію, оскільки змінена структура поточних активів на користь низьколіквідних їх елементів погіршує платіжну дисципліну підприємства. Загрожує також платоспроможності ситуація, коли величина власних оборотних коштів зменшується (тобто коли оборотні активи зростають менш швидкими темпами, ніж короткострокові пасиви), оскільки це пов’язано із додатковим фінансуванням, отриманим на позиковій основі.

Отже, при дослідженні величини власних оборотних коштів необхідно не тільки визначити розмір і динаміку зміни цього показника, а й з’ясувати їх причини та наслідки.

Крім розглянутих вище фінансових показників визначається коефіцієнт, що характеризує ступінь забезпеченості поточної діяльності власними оборотними коштами. Його розраховують за формулою

.

Цей коефіцієнт показує, яка частка оборотних активів фінансується за рахунок коштів підприємства.

Значущість коефіцієнта пояснюють тим, що у фінансовому плані поточна діяльність виражається в постійній трансформації короткострокових активів і пасивів. Очевидно, будь-який актив має два джерела покриття: власні й позикові кошти. При укладанні кредитних угод і договорів постачання кредитори завжди звертають увагу на кредитоспроможність контрагента, у тому чис­лі з позиції забезпеченості наданого кредиту (товарного, комерційного, банківського) власними коштами постачальника (одержувача коштів). Чим вища частка власних коштів позичальника в покритті оборотних активів, тим безпечнішим для кредитора є укладання кредитних угод.

Наступним показником є маневреність власних оборотних коштів (функціонуючого капіталу), який характеризує частку власних оборотних коштів, яка знаходиться у формі грошових коштів, тобто коштів, що мають абсолютну ліквідність

.

За інших однокових умов зростання показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлюється підприємством самостійно і залежить від того, наскільки висока щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.

Ще одним показником, який досліджується в процесі аналізу ліквідності та платоспроможності, є частка власних оборотних коштів у покритті запасів. Цей коефіцієнт являє собою поодинокий випадок попереднього показника, коли в знаменнику замість загальної величини оборотних активів залишається лише їх частина — запаси і витрати

.

Логіка показника полягає в тому, що дебіторська і кредиторська заборгованість приблизно урівноважують одна одну, а інші оборотні кошти покриваються двома джерелами — власними й позиковими коштами. Оскільки в цій частці оборотних коштів запаси домінують, саме з ними доцільно порівнювати величину власних оборотних коштів. Нижня межа, що рекомендується по цьому показнику, — 50 %.

Показником, який також являє певний інтерес для аналітика, є коефіцієнт покриття запасів. Його розраховують як співвідношення величини «нормальних» джерел покриття запасів до суми запасів.

До «нормальних» відносять джерела, які можуть розглядатися як джерела покриття запасів. До них належать:

· власні оборотні кошти;

· короткострокові кредити та позики банків під товарні запаси;

· кредиторська заборгованість за отримані сировину, матеріали.

Якщо значення цього показника менше за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають нестійким. Логіка розрахунку коефіцієнта покриття запасів полягає в тому, щоб перевірити, які джерела коштів і в якому обсязі використані для покриття виробничих запасів. Залежно від того, яке із джерел коштів використовують для формування запасів, можна з певною часткою впевненості судити про рівень платоспроможності господарюючого суб’єкта.

Безумовно, наведеними показниками не обмежується різноманітність способів оцінки ліквідності та платоспроможності. Це пов’язано насамперед з тим, що всі вони не враховують розміру джерел притоку і відтоку грошових коштів у короткостроковій перспективі, а отже, не дають змоги визначити спроможність підприємства стабільно забезпечувати перевищення коштів над платіжними зобов’язаннями.

Тому з метою оперативного внутрішнього аналізу поточної платоспроможності, щоденного контролю за надходженням коштів від продажу продукції, погашення дебіторської заборгованості та іншими надходженнями грошових коштів, а також для контролю за виконанням платіжних зобов’язань перед постачаль­никами, банками та іншими кредиторами складають платіжний календар, в якому, з одного боку, розраховують наявні та очікувані надходження грошових коштів, а другого — розмір їх витрачань на той самий період.

Оперативний платіжний календар складають на основі даних про відвантаження та реалізацію продукції, закупівлю засобів вироб­ництва, документів про розрахунки з оплати праці, видавання авансів працівникам, виписки з банківських рахунків тощо (табл. 7.3).

Таблиця 7.3.