Поставка та експорт нових видів продукції машинобудування в 1999

Роки Показники
Експорт, млрд дол. США	15,2	18,1	19,8
Експорт нових видів продукції машинобудування, млрд дол. США — “—, %	0,83 5,5	0,93 5,2	1,9 9,6
Експорт принципово нової продукції, млрд дол. США — “—, %	0,8 5,3	0,81 4,5	1,6 8,1

Серед поставок на експорт переважає електротехнічне, енергетичне та нафтогазопереробне устаткування.

Основними споживачами та розробниками інновацій, крім промислових підприємств, є венчурні фірми.

Венчурне підприємство в Україні ще не набуло того вигляду, у якому воно діє в більшості країн з ринковою економікою. В умовах економічної нестабільності й браку державного впливу на господарські процеси венчурні підприємства, що виникають, нерідко змінюють свій основний профіль, орієнтуючись переважно на посередницько-збутову діяльність. Але, як показує аналіз, приватні малі підприємства, що належать до галузі науки та наукового обслуговування, продовжують функціонувати, а в деяких регіонах України за останні роки їхня кількість навіть зросла. На їхній основі можуть формуватись підприємницькі структури венчурного капіталу, хоч вони на сьогодні ще дуже слабкі.

Економічний результат діяльності, спрямованої на створення принципово нових видів продукції і послуг, в умовах економічних негараздів також досить невизначений і проблематичний. Але в разі успіху цей результат може виявитися у високих прибутках та вигідних замовленнях на створення новинок. Отже, саме такі сфери діяльності в нашій економіці, які мають підвищений ризиковий характер і особливо вигідні у випадку успіху, можна трактувати як венчурні. Хоч в нинішніх умовах економічної кризи будь-яка діяльність є ризикованою. Венчурні підприємства за сприятливих умов найімовірніше виникнуть на базі малих підприємств (МП) приватної форми власності.

Приватні МП є найгнучкішими структурами, які без значних утрат адаптуються до зміни економічної ситуації в країні, використовуючи найсприятливіші умови функціонування. Цим пояснюються процеси їх трансформації з однієї форми в іншу. Але здебільшого ця тенденція стосується тільки приватних і колективних малих підприємств та кооперативів. Закордонний досвід показує, що венчурні форми господарювання ефективно функціонують і розвиваються переважно на засадах приватної і колективної форм власності.

Слід зазначити, що розвиток венчурних підприємницьких структур не тільки вплине на конкурентоспроможність наших товаровиробників, а й забезпечить стабілізуючі функції в цілому, що насамперед знизить безробіття в країні.

Можна констатувати, що в умовах наростання економічної кризи, безробіття, занепаду вітчизняної науки значна кількість організацій припиняє НДДКР і перетворюється на звичайні торговельні організації. За оцінками фахівців, лише чверть із діючих малих підприємств продовжує частково виконувати НДДКР. Нові комерційні організації наукового характеру функціонують в економічному середовищі, яке погано орієнтоване на стимулювання інноваційної діяльності. За відсутності таких стимулів вони, природно, не можуть ефективно розвиватися і позитивно впливати на стан вітчизняної науки в цілому.

Варто зауважити, що з 2000 р. неможливо відстежувати діяльність МП у галузі науки та наукового обслуговування, оскільки змінені критерії визначення малого бізнесу згідно з Указом Президента України від 12 травня 1998. Але обов’язково необхідно аналізувати зміни, що проходять у таких структурах, оскільки МП швидко реагують на інноваційний клімат у країні. Тому, спираючись на останні статистичні дані, можна тільки стверджувати, що, порівняно з іншими сферами малого бізнесу, МП у сфері науки та наукового обслуговування мали високу рентабельність. Проте, незважаючи на зростання цих підприємств, їхня питома вага становить близько 2,4 % від загальної кількості малих структур. Серед основних причин цього — недостатня дія механізму державного регулювання. Слід зазначити, що державна підтримка науково-інноваційної діяльності, зокрема венчурного підприємництва, ще не перетворилась на систему ефективних заходів.

Світовий досвід показує, що основним чинником, що стримує науково-технічну діяльність венчурних фірм, є недостатність фінансових коштів, яка компенсується з бюджету держави. Отже, механізм державного регулювання як на місцевому рівні, так і в масштабах країни має забезпечити комплексний і збалансований підхід до вирішення проблем інноваційної діяльності венчурного бізнесу.

Ефективна діяльність венчурних підприємств неможлива без наявності сучасної досконалої науково-технічної інфраструктури. Згідно з Законом України «Про основи державної політики у сфері науки та науково-технічної діяльності» завдання організації та координації заходів щодо створення такої інфраструктури покладено на уряд. Основними елементами інноваційної інфраструктури мають стати спеціалізовані самостійні організації та установи, першочерговими видами діяльності яких є: консалтинг, інжиніринг, посередницькі та інформаційні послуги, послуги технопарків, аудиторські послуги, венчурне фінансування, патентні послуги, управління і координація тощо.

Деякі з таких організацій уже існують, але більшість з них перебуває тільки на стадії зародження. Так, у 1994 р. почала практично реалізовуватись ідея створення в Україні наукових, технологічних та інноваційних парків. Згідно з Указом Президента України розпочато проведення економічно-технологічного експерименту на базі агротехнопарку «Броди» на Львівщині. Ця форма організації науки, яка дає змогу включити наукові дослідження до єдиного технологічно-фінансового і підприємницького комплексу, має найбільші перспективи серед інших ринкових форм організації і проведення НДДКР.

У січні 1996 р. Президентом України було підписано розпорядження про створення технопарків та інноваційних структур інших типів з метою інтенсифікації процесу розроблення та впровадження у виробництво новітніх технологій, підготовки висококваліфікованих кадрів. Кабінету Міністрів доручено розробити Положення про порядок створення і функціонування технопарків та бізнес-інкубаторів. Державним адміністраціям запропоновано всебічно сприяти створенню й становленню перспективних форм організації науки і виробництва.

Важливе значення для інноваційного прориву в Україні стало ухвалення Верховною Радою України Закону «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків «Напівпровідникові технології та матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона», «Інститут монокристалів» від 16 липня 1999 р. та відповідні зміни у 2001 р. Цим законом передбачаються митні та податкові пільги для технологічних парків під час реалізації інвестиційних та інноваційних проектів у пріоритетних напрямах науково-технічної діяльності. Нині функціонують 8 технопарків, серед яких такі: «Вуглемаш», «Інститут технічної теплофізики», «Інтелектуальні інформаційні технології», «Укрінфотех», «Перспектива».

Відповідно до закону технопарки звільняються на 5 років від сплати податку на додану вартість під час операцій із продажу товарів, пов’язаних з реалізацією інвестиційних та інноваційних проектів, а також податку на прибуток. Від сплати мита і ПДВ звільняються також ввіз сировини, матеріалів, устаткування та інших товарів, які потрібні для виконання проектів. Проте необхідного доступу до фінансових ресурсів немає, що негативно впливає на їхню діяльність.

На території технопарку монокристалів діє науково-технологічний, алмазний концерн «Алкон», який об’єднав науково-технічні, виробничі, фінансові можливості 16 організацій. Основною установою цього концерну є інститут надтвердих матеріалів ім. В. Бакуля НАН України, який очолює генеральний директор, академік НАН України М. Новиков. За останні два роки алмазним концерном «Алкон» за рахунок внутрішніх фінансових ресурсів, оптимальної організації циклу «наука—виробництво», використання багатьох наукових досягнень інституту, збільшено експорт мікропорошків кубічного нітриду бору в 5 разів, освоєно випуск нового покоління алмазних і твердосплавних інструментів.

У Львівській області створена й успішно функціонує асоціація «Львів-Технополіс», яка об’єднує більше 10 малих інноваційних підприємств.

У Харківській обласній держадміністрації розроблена регіональна програма інноваційного розвитку виробничої і соціально-економічної сфери регіону «Технокрай». Вона передбачає комплексний підхід до технологічного переоснащення виробництва, створення сучасної комунікаційної інфраструктури тощо. Крім того, відпрацьовується модель перетворення міста на територію інноваційного прориву. Створена робоча група з керівників області та міста, виробничих, наукових і навчальних установ, представників національного технопарку [90]. У Харкові триває процес розроблення в рамках технопарку і спеціального режиму інвестиційної діяльності (СРІД), концепції інноваційного порту, що започатковує основи загальнонаціональної інноваційної мережі. Інноваційний порт — це сучасна структурно-територіальна складова української економіки, головним завданням якої є адаптація зовнішніх технологій та розроблення і трансферт внутрішніх технологій. Поєднання його з технопарками, техноінкубаторами, провідними національними виробництвами, інноваційними й інвестиційними банками та науково-технічними дослідними центрами створює умови для формування ефективної української загальнонаціональної інноваційної структури. І це лише перший етап.

Надалі будуть сформовані іннотери (інноваційні території) та економічні інноваційні групи як базові елементи адаптації та впровадження новітніх високотехнологічних потоків і структур, орієнтованих на залучення приватних інвестицій. Інноваційні порти стануть своєрідними технологічними коридорами, якими українська економіка приєднається до глобальної світової економіки [91].

І ось результат: протягом 2000 р. в харківську компанію «Телесенскл Україна» інвестовано понад 10 млн дол. Її програмові продукти постачаються майже 40 провідним телекомунікаційним компаніям світу (Німеччині, Великобританії, Франції).

Перші бізнес-інкубатори в Україні створені кілька років тому за фінансової підтримки політехнічного інституту м. Трой (США), зокрема при Львівському університеті «Львівська політехніка» та Київському політехнічному університеті. Однак функціонування бізнес-інкубаторів, як і інших інноваційних структур у нашій державі, було законодавчо не врегульовано, а тому більшість із них розпалася, хоч і допомогла створити малі інноваційні структури.

Верховна Рада України ухвалила 19 жовтня 2000 р. Закон «Про державну підтримку малого підприємництва». У ньому стверджується, що підтримка малого підприємництва є одним з найважливіших завдань державної політики, а державні і регіональні програми спрямовані на створення інфраструктури — бізнес-інкубаторів, бізнес-центрів, консультаційних та інформаційних систем.

Розпочав роботу бізнес-центр Святошинського району м. Києва. Його головним завданням є надання допомоги підприємцям на початковому етапі діяльності, ведення бізнесу, управлінського досвіду, комерційної інформації, доступу до фінансування. Цей центр надає допомогу в процесі реєстрації підприємств, отриманні ліцензій, патентів, а також здійснює юридичне обслуговування. Крім того, діяльність бізнес-центру полягає в налагодженні співпраці підприємств із владою під час здійснення того чи іншого проекту, обґрунтовує необхідність ухвалення позитивних рішень з певних питань, надання послуг з ведення бухгалтерського обліку. Підприємці, які уклали договір з таким бізнес-центром, можуть користуватися за погодженим графіком офісною технікою, здобувати додаткові сервісні можливості (використовувати приміщення бізнес-центру для проведення перевірок державними органами, зборів учасників тощо). Завдяки його діяльності в Святошинському районі столиці було створене сприятливе середовище для розвитку малого бізнесу, а кількість підприємств, що були зареєстровані у 2000 р., зросла на 34 % порівняно з попереднім.

За ініціативою міської держадміністрації для розвитку інноваційної діяльності в столиці створено Київський інноваційний бізнес-інкубатор, до складу якого входять: бізнес-інкубатор як орган управління; координаційні органи для забезпечення співробітництва з місцевими органами влади, центрами, які забезпечують обслуговування інкубованих фірм і безпосередньо інкубовані фірми. Установи НАН України є співзасновниками Київського інноваційного бізнес-інкубатору і багатьох інших інноваційних структур.

З метою досягнень високих комерційних результатів на основі використання науково-технічних розробок і винаходів в Україні створюються інноваційні центри. У 1998 р. була зареєстрована перша інноваційна структура — Трускавецький валеологічний інноваційний центр, який розробляє, реалізує і впроваджує нові наукомісткі технології рекреації, екологічні дослідження тощо. Акціонерне товариство «Видавництво «Бліц-інформ» заснувало інноваційний центр — Інноваційний технологічний науково-виробничий центр. На базі Харківського фізико-технологічного інституту створено перший в Україні Національний науковий центр. На стадії експерименту перебуває проект створення Кримського регіонального інноваційного центру.

Формування інфраструктури підтримки малого бізнесу продовжується і за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій. Бізнес-центри створюються за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку, програм «TACIS» та фондів «Відродження», «Євразія». Розпочато програму з розвитку бізнес-інкубаторів в Україні, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (VSAID).

Доцільним є створення регіональних інноваційних бізнес-інкубаторів у кожному з регіонів України з інформаційними, маркетинговими та посередницькими функціями для використання інновацій. Зокрема, у Харківській області вже створено центр сприяння інноваційній діяльності, який виконує функції бізнес-інкубатора.

Отже, можна зробити такі узагальнення і визначити перспективні тенденції розвитку інноваційної діяльності та венчурного підприємництва в Україні:

· Інноваційна діяльність в Україні характеризується низькою інноваційною активністю суб’єктів господарювання:

1. Здійснювали інноваційну діяльність близько 14,3 % досліджених підприємств.

2. Науково-дослідні роботи виконували лише 24,1 % з загальної кількості підприємств.

3. 60 % загальної суми інноваційних витрат припадає на придбання машин та обладнання, але їх змогли здійснити лише 33 % досліджених підприємств.

4. Висока питома вага зносу основних засобів на підприємствах.

5. Надзвичайно низька питома вага нематеріальних активів (близько 1 % вартості основних фондів), що свідчить про низьку наукомісткість вітчизняних товарів.

6. Нерозвинений внутрішній ринок ОІВ.

7. Надзвичайно низький обсяг відвантаженої інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції.

8. За останні десять років значно зменшилась кількість створених та освоєних нових видів техніки.

9. Зменшився термін створення нової техніки, проте статистикою не відстежується її технічний рівень.

10. Знизився ступінь сприйнятливості виробництва до нововведень.

11. Скоротився термін упровадження інновацій у виробництво, але не зросла їхня якість та конкурентоспроможність.

12. Частка виготовленої вперше в Україні продукції становить близько 4 %, а принципово нової — 3,4 %, що надзвичайно мало.

13. Показник оновлення продукції машинобудівного комплексу України знизився протягом останніх 10 років на 10 процентних пунктів.

14. Негативна динаміка показника зняття з виробництва застарілої продукції, крім того, середній вік знятої з виробництва продукції становив у 2001 р. 13 років.

15. Недостатня результативність інноваційної діяльності характеризується показником національного експорту, який становив менше 0,2 % світового, а наукомісткої продукції — ще в десятки разів нижче.

16. За останні роки експорт нових видів продукції машинобудування, і в тому числі принципово нової продукції, зріс та досяг 1,6 млрд дол. США.

17. Малі інноваційні підприємства характеризуються високою рентабельністю своєї діяльності, однак із 2000 р. в статистичній звітності їх не виокремлюють.

18. Створено інфраструктуру інноваційної діяльності, хоч без урахування багатьох пільг та стимулів.

Варто підкреслити, що така ситуація, насамперед, пов’яза-
на з:

— недостатнім фінансовим забезпеченням науково-технічної сфери;

— відсутністю стимулів до інновацій у приватного бізнесу;

— недоступністю дешевих довгострокових і середньострокових кредитів;

— згортанням внутрішнього ринку внаслідок низької платоспроможності суб’єктів господарювання та фізичних осіб;

— негативним станом основних факторів виробництва та інфраструктури ХХ ст.;

— відсутністю ринку венчурного капіталу та конкуренції в інноваційному підприємництві.

ü Основні чинники, які обмежують розвиток венчурного бізнесу в нашій країні:

— економічна нестабільність у країні, дефіцит фінансових коштів, загроза інфляції;

— відсутність чіткої політики сприяння розвитку венчурного бізнесу з боку держави, брак заінтересованості більшості господарських суб’єктів у реалізації принципово нових розробок.

ü Добре скоординованої та всеохоплюючої системи управління інноваційними процесами в Україні поки що не існує. Таку систему необхідно створювати, використовуючи окремі наявні й запроваджуючи нові елементи, а особливо сприяти розвитку венчурного підприємництва.

Проте, незважаючи на кризові явища, у країні ще не втрачені можливості інноваційного розвитку. Удалося зберегти розгалужену мережу наукових організацій та потужний науковий потенціал. Це, зокрема, наявність визнаних у світі власних наукових шкіл та унікальних технологій з розробки нових матеріалів, фізики низьких температур, ядерної фізики, потенціал літакобудування, ракетно-космічної галузі тощо.

Україна може бути залучена в процес циклічного інноваційного руху та має можливості до швидкого економічного зростання на основі технологічного й технічного прориву.

Перед нею стоїть стратегічне завдання — пройти етап інтелектуального виробництва і створити основи постіндустріального суспільства за якомога коротший термін, щоб до 2011 р. ввійти на умовах рівноправного партнера у світову спільноту.

Нині в Україні сприятливий момент для розроблення та втілення нової радикальної інноваційної стратегії — входження до глобальної гуманітарної економіки, що передбачає такі важливі заходи:

· Створити державну інноваційну систему, яка забезпечить ефективну взаємодію державних органів управління всіх рівнів, організацій науково-технічної сфери, підприємництва та великого бізнесу з метою використання досягнень науки і технологій.

· Організація національної інноваційної системи (НІС), до складу якої входитимуть технополіси, технопарки, інкубатори бізнесу, бізнес-центри та адекватне інституційне забезпечення для концепції зростання конкурентоспроможності національної економіки на інноваційній основі. У межах НІС мають постійно та беззупинно зароджуватись і реалізуватись кластери нововведень.

· Інноваційна діяльність є традиційно важливою сферою активної державної політики, адже безпосереднє використання наукових ідей у господарській діяльності є дуже проблематичним, а фінансування досліджень суб’єктами господарювання надзвичайно ризиковане. Тому держава змушена брати на себе функцію стимулювання інноваційного процесу та розглядати НТП у вигляді неперервного ланцюжка: наукові ідеї — інноваційне підприємництво — комерціалізація нововведень. Стратегічний напрям державної політики — створення такого середовища, у якому національні фірми зможуть підвищувати свої конкурентні переваги. Вирішальне значення має розвиток інформаційних технологій і поширення Інтернету. Підприємства розвинутих країн світу використовують нові конкурентні переваги, які пов’язані з інтернет-технологіями, що дають змогу захопити вигідні сегменти інтернет-простору.

· Гармонізувати законодавчі, нормативні й економічні умови згідно з нормами та правилами СОТ для активізації інноваційної діяльності, комерціалізації результатів НДДКР, розвитку ринку інновацій, залучення приватних джерел фінансування.

· Упровадження міжнародних стандартів якості, сертифікації продукції і захисту довкілля.

· Оскільки ефективність використання інноваційних ідей залишається на низькому рівні, то як можливий спосіб підвищення ефективності виведення інноваційних ідей на ринок можна розглядати створення на регіональному чи галузевому рівні єдиної системи управління процесом комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності, що інтегрована із сучасними засобами телекомунікацій. Це передбачає:

― розроблення концепції системної інтеграції інноваційних ресурсів усіх видів;

― визначення послідовності етапів реалізації концепції;

― створення загальної схеми управління інноваційним процесом, що використовує можливості Інтернету.

· Трансферт технологій для забезпечення конкурентоспроможності набуває важливого значення, хоч є новим явищем для
української економіки. Тому необхідно розвивати відповідні ринкові структури, які активізують цю діяльність, формувати цивілізований ринок інтелектуальної власності, провадити навчання фірм з питань трансферту технологій, створення інформаційної бази даних інновацій, яка дасть змогу забезпечити пошук необхідних технологій та їх просування.

· Збільшення фінансування на розвиток науки й освіти до 3 % ВВП.

· Створення сприятливого інвестиційного клімату в державі, залучення прямих іноземних інвестицій.

· Становлення і розвиток венчурного капіталу як основного джерела фінансування інновацій тощо.

Основою прогресивних перетворень в Україні, важливою складовою економічних реформ, що в ній проводяться, має стати державна науково-технічна політика, насамперед запровадження дієвого механізму законодавчої та організаційно-економічної підтримки інноваційної діяльності взагалі, а також малого бізнесу, зокрема венчурного.

У зв’язку з переходом України на нові економічні відносини виникають різні організаційно-правові форми підприємницької діяльності, серед яких найважливіше місце в інноваційній сфері посідає венчурний бізнес. Протягом 90-х років в Україні було ухвалено низку важливих законодавчих актів з питань інноваційної діяльності: Закони України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про інноваційну діяльність», «Про інститути спільного інвестування», розпорядження Президента України «Питання створення технопарків та інноваційних структур малого бізнесу». Але державна підтримка інноваційної сфери поки що вагомого результату не дала.

З виникненням венчурного бізнесу створюються і нові суб’єкти підприємницької діяльності, новий вид юридичних осіб — венчурні підприємства і фонди венчурного капіталу. Проте законодавчих документів, які регулюють цю діяльність, ще недостатньо. Щодо чинного законодавства у сфері розвитку венчурного бізнесу в Україні, то воно також має певні недоліки:

¨ чітко не визначено юридичний статус суб’єктів венчурного підприємництва;

¨ законодавчі акти недостатньо пов’язані між собою, а багато правових положень, що регулюють підприємницьку діяльність, не відповідають реальній економічній ситуації в країні;

¨ немає законодавства, що регулює відносини, пов’язані з використанням наукових відкриттів, адже патентне й авторське право не забезпечують охорони прав учених на фундаментальні результати наукових досліджень, що отримані ними вперше;

¨ патентне законодавство також потребує вдосконалення, оскільки в ньому немає чіткої визначеності у висвітленні деяких правових питань, що стосуються венчурного бізнесу;

¨ необхідні зміни в законах про господарські товариства, про інвестиційну діяльність, антимонопольне законодавство, про оподаткування прибутку тощо.

Виходячи з вищесказаного, в Україні доцільно було б ужити в цій сфері такі додаткові заходи:

· розробити закон про малі венчурні фірми та фонди венчурного капіталу, у якому визначити їхній юридичний статус, а також надати їм систему певних державних гарантій, стимулів тощо;

· у законі про оподаткування доходів підприємств і організацій слід було б передбачити надання пільг щодо оподаткування венчурним фірмам та фондам;

· у законі про господарські товариства необхідно передбачити порядок розповсюдження акцій відкритих акціонерних товариств з правом на реєстрацію публічного випуску акцій інвесторів венчурного капіталу. Відсутність такого права робить механізм виходу з венчурного фінансування недієвим;

· внести доповнення до законодавства у сфері інтелектуальної власності, яким би регулювались відносини, пов’язані з використанням наукового відкриття, охороною ноу-хау і передбачалась кримінальна відповідальність за розголошення комерційних таємниць. В умовах ринку результати наукової праці є особливим видом товару, який може бути реалізований. Саме в працівників венчурних фірм, де висока питома вага науково-інженерних кадрів, а виробництва наукомісткі, найчастіше і виникають проблеми з захистом інтелектуальної власності;

· існує необхідність змінити патентне законодавство відповідно до вимог сучасних економічних відносин між новими підприємницькими структурами. Для вирішення суперечностей, що виникають з розширенням виключних прав, доцільно створити спеціалізований патентний суд. Необхідно чітко зафіксувати, що патент на винахід може являти собою спільну власність кількох юридичних чи фізичних осіб і в різних комбінаціях. Не можна залишити поза увагою також і питання про власність на промислові зразки, корисні моделі, створені на венчурних фірмах під час виконання робіт, що фінансуються фондом венчурного капіталу. Установити належну компенсацію авторам за використання державою їхніх винаходів та промислових зразків за виняткових обставин. При цьому слід здійснювати жорсткий контроль за використанням патентів;

· в антимонопольне законодавство доцільно внести доповнення про те, що чинне законодавство не поширюється на сферу венчурного підприємництва.

Наведений вище багатий іноземний досвід, на жаль, не можна повністю використати у вітчизняній практиці, насамперед через відсутність в Україні такого важливого джерела підтримки підприємницьких структур науки, як венчурний капітал. Тому поки що вся надія покладається на пряму державну підтримку.

До визначення форм державної фінансової підтримки розвитку венчурних структур необхідно підходити з урахуванням специфіки наукової діяльності, її характеру і спроможності до самофінансування. У світі фундаментальна наукова діяльність, у тому числі й підприємницька, існує здебільшого за рахунок бюджету або приватних фондів фінансування. А в Україні фундаментальні наукові дослідження зосереджені й фінансуються тільки в державному секторі економіки. Завдання, яке стоїть на даному етапі, — створити такі умови, які сприяли б залученню приватних та іноземних інвестицій для фінансування і розвитку фундаментальних досліджень у приватному секторі.

Фінансування прикладної науки з боку держави має здійснюватися способом укладення контрактів з венчурними фірмами на виконання певного обсягу робіт в обумовлені терміни, що гарантує останнім збут продукції.

Необхідна державна підтримка вчених і винахідників, які володіють нетрадиційним мисленням, мають оригінальні ідеї та конкретні винаходи, а результати їхніх досліджень — велику наукову цінність. Ці особистості — багатство нації. Для збереження інноваційного генофонду і використання його потенціалу з метою реалізації оригінальних інновацій у венчурному підприємництві держава має взяти на себе турботу про таких учених, створюючи державні наукові центри в основних галузях науки, приватні науково-інженерні школи, надаючи гранти та право відкритих рахунків у спеціальному фонді, створеному державою.

Державна підтримка має надаватись авторам комплексних технологічних проектів, на основі яких можуть створюватися авторські фірми, що доводять проект до завершення. Підтримка необхідна у вигляді проведення експертизи, фінансової допомоги ВНЗ, де автор може створити фірму зі студентів і співробітників під свій проект. Їм необхідно надати право пільгового викупу чи оренди фірмою приміщень, обладнання. Статус «авторської» фірми має підтверджуватись виданим автору сертифікатом і спеціальною розрахунковою книжкою. Це сприятиме залученню підприємців у сферу наукового обслуговування і створить конкурентне середовище під час отримання замовлень авторських чи венчурних фірм.

Державна політика має спрямовуватись так, щоб фінансувати створення технопарків та «іменних» технопарків, де на чолі стоять люди, здатні генерувати інноваційні ідеї. Таким науковцям необхідно видавати сертифікати і спеціальні книжки, призначені для розрахунків з фірмами, що їх обслуговують. Фірмам з обслуговування буде вигідно об’єднуватись навколо технопарку, маючи численні податкові пільги. У межах такого технопарку функціонуватимуть і підприємницькі структури венчурного капіталу.

Важливі функції в забезпеченні венчурного підприємництва покликана виконувати державна система кредитування. Українська державна кредитно-інвестиційна компанія не може профінансувати, і не стільки кількісно, як якісно. Успіх індустрії венчурного капіталу здебільшого пов’язаний з високим ступенем спеціалізації інвесторів. Необхідно створити державні фонди, які б здійснювали певний вид фінансування на різних стадіях життєвого циклу інновацій. Особливо важливо забезпечити підтримку венчурних фірм під час формування достартового і стартового капіталу. Адже й у високорозвинутих країнах світу приватний капітал неохоче приєднується до фінансування на перших стадіях розвитку венчурів. Отже, державні фонди мали б змогу надавати пільгові кредити, субсидії, гранти фірмам венчурного капіталу, а також брати безпосередню участь в інвестиціях цих фірм в акціонерний капітал. Кошти цих фондів можна залучати і для організації технопарків, технополісів, бізнес-інкубаторів, а також підтримувати науковців, винахідників і раціоналізаторів. Для підтримки венчурних фірм на початкових етапах доцільно залучати кошти інноваційної компанії. Слід дати можливість регіональним відділенням інноваційного фонду самим проводити експертизу венчурних проектів, залучати до цього науковців ВНЗ. Поряд з цим необхідно посилити контроль з боку держави за використанням наданих кредитів, грантів та коштів інноваційного фонду.

Є необхідність створити для інноваційної сфери інвестиційний банк. В Україні неодноразово робилися спроби створити комерційні спеціалізовані банки для цієї сфери. Однак через надзвичайну ризикованість інноваційного інвестування та загальну кризу кредитно-фінансової системи інвестиції в науково-технічну сферу були надто малими. Очевидно, що нові спроби створення суто комерційного інноваційного банку призведуть до тих самих результатів. Тому доцільнішою вважаємо організацію акціонерного банку з контрольним пакетом акцій, який належав би державі. Основним завданням такого банку, на наш погляд, є:

· опрацювання технології цільового фінансування програм та проектів, що виконуються як організаціями, так і окремими вченими, включаючи стадію попередньої експертизи;

· створення інноваційної інфраструктури, її підтримка;

· організація системи підтримки венчурного підприємництва.

Важливе завдання держави — обмежити монополізм великих банків і створити необхідне конкурентне середовище у венчурному фінансуванні. З допомогою гнучкої податкової політики слід забезпечити оптимальне співвідношення між бюджетним фінансуванням інноваційних підприємницьких структур та іншими джерелами.

З розвитком ринкових відносин в Україні формуються реальні умови для створення фондів ризикового капіталу. Потенційними вкладниками можуть бути комерційні банки, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, страхові компанії, великі підприємства, що спрямовують свої кошти на розроблення нових технологій, іноземні фонди венчурного капіталу, приватні особи, тобто ті суб’єкти підприємницької діяльності, які мають можливість вкладати вільні кошти в обіг з метою отримання високих норм прибутку. Фінансові установи, що вже підтримують інноваційний бізнес у нашій країні, як правило, обмежуються традиційними операціями надання кредитів (причому під великі проценти). Настав час на урядовому рівні вжити заходів щодо створення фондів, безпосередніми функціями яких має стати фінансування венчурних підприємств.

Заходи, спрямовані на посилення венчурного капіталу, можуть мати як законодавчий, так і рекомендаційний характер. Система стимулів має забезпечувати полегшене входження венчурних інвесторів у ринок і вихід з нього. Цього можна досягти за допомогою податкового кредитування, податкових знижок, зменшення прибуткового податку венчурним інвесторам, пільгового оподаткування прибутку від приросту капіталу, зміцнення офіційних ринків цінних паперів тощо.

У венчурне підприємництво необхідно залучати різноманітні джерела фінансування. Шляхом проведення політики «відкритих дверей» доцільно ширше залучати іноземний капітал, а також науково-технічний потенціал зарубіжних країн. Іноземні інвестиції у сферу фінансування венчурних фірм і приватних підприємств науки і наукового обслуговування можуть залучатись за допомогою як продажу акцій таких організацій, так і створення спільних наукових закладів. Залучення іноземних інвестицій у науково-технічну сферу дасть змогу вирішити таке невідкладне завдання, як оновлення її науково-виробничої інфраструктури.

Зниження ступеня ризику інвестицій у венчурний капітал досягається, головним чином, через страхування. У багатьох країнах світу існує система державного страхування довгострокових кредитів венчурних інвесторів, які в разі неповернення кредитів отримують компенсацію. В Україні з метою залучення до фінансування венчурних проектів значних коштів приватних інвесторів необхідно організувати державне страхування довготермінових інноваційних кредитів і надати державні гарантії щодо повернення до 70 % вартості позик у разі невдачі.

Податкова система — могутній важіль державного регулювання ринкової економіки і підвищення ефективності виробництва. Як свідчить світовий досвід, перевага податкової підтримки венчурних підприємств за допомогою прямих субсидій полягає в тому, що пільги надаються не авансом, а як заохочення за діяльність у цій сфері бізнесу. Але пільгове оподаткування має базуватись на стабільній законодавчій основі.

У сучасних умовах в Україні найдоцільнішим є пільгове оподаткування, оскільки воно пов’язане не з прямими витратами бюджету, а з вирахуванням з надходжень. Отже, політика пільгового оподаткування в Україні має стати дієвим інструментом, що прискорює розвиток підприємств венчурного капіталу і стимулює різних суб’єктів господарювання до сприяння цьому бізнесу. У податковій політиці велике значення має не тільки сума коштів, які відраховуються (чи не відраховуються) до бюджету, а й форми, методи відрахувань та терміни сплати податків, а також інші умови оподаткування.

Податкова політика у сфері сприяння розвитку венчурних фірм має здійснюватись у таких напрямах:

¨ безпосереднє стимулювання наукової діяльності;

¨ вплив на підприємства сфери матеріального виробництва і комерційні структури та банки з метою збільшення обсягів інвестування, що спрямовуються на інноваційні процеси, зокрема у венчурні фірми;

¨ стимулювання розвитку виробництва й оновлення основного капіталу на сучасній технічній основі.

Податкові пільги для венчурних фірм слід диференціювати за видами спеціалізації наукової і виробничої продукції, термінами функціонування та метою їхньої діяльності. Доцільно також запровадити механізм надання податкових пільг за регіональним принципом. Інвестиційні компанії венчурного капіталу, що фінансують кошти в економічно відсталі регіони або пріоритетні напрями науково-технічного розвитку, мають отримувати значні знижки в оподаткуванні. Але, надаючи податкові пільги, необхідно вести їх статистичний облік і постійно оцінювати ефективність використання венчурною фірмою, а в разі необхідності призупиняти їх надання.

Підвищення ефективності функціонування малих підприємств потребує чіткої, виваженої стратегії, а саме: розроблення заходів, спрямованих на підтримку таких форм господарювання, на основі яких можуть розвиватися підприємницькі структури венчурного капіталу. З цих позицій має розроблятись політика розвитку венчурного підприємництва в державі, надаватись певні гарантії структурам венчурного капіталу, заохочуватись сміливі ризиковані проекти, які забезпечили б конкурентоспроможність держави на ринках нових ідей, технологій, продукції. Особливо це стосується тих регіонів, де є високий науковий потенціал (Київська, Донецька, Дніпропетровська, Харківська області) і регіонів, де відбувається зростання малих підприємств у галузі науки та наукового обслуговування. В умовах економічної кризи, скорочення бюджетних асигнувань на розвиток науки та освіти венчурне підприємництво слід уважати не тільки перспективним, а й таким, що може забезпечити реальні умови для збереження інтелектуального потенціалу нації.

В Україні є багато чинників, які можуть сприяти розвитку підприємницьких структур венчурного капіталу. До них слід віднести такі: наявність дешевої, висококваліфікованої і творчої робочої сили; великі запаси сировинних ресурсів, а також коштів, що осідають в іноземних банках; зручне географічне положення тощо. Можна вважати, що вдосконалення політики держави щодо розвитку венчурного підприємництва і стабілізація економічного стану в Україні сприятимуть розвитку таких структур.

· Необхідно створити індустрію венчурного фінансування, яка є складовою господарського механізму і розвивається відповідно до потреб інноваційного виробництва. Під індустрією венчурного фінансування ми розуміємо сукупність суб’єктів інноваційного підприємництва, які здійснюють свою діяльність у сфері інноваційного виробництва, використовуючи специфічні економічні механізми спеціальних інститутів і відповідної інфраструктури. Створення індустрії венчурного фінансування в українській економіці передбачає: формування її інституційної структури, розвиток ринку венчурного капіталу та розвиток інфраструктури венчурного фінансування.

· З розширенням процесу роздержавлення пов’язується формування необхідної інституційної структури індустрії венчурного фінансування. Інакше кажучи, активізація підприємництва в економіці є важливою передумовою зростання інноваційної діяльності суб’єктів господарювання. Процеси роздержавлення та приватизації сприятимуть і перерозподілу матеріальних ресурсів, вивільненню їх із сфери неефективного застосування, прискоренню обігу фондів і підвищенню їхньої віддачі. Створенню індустрії венчурного фінансування сприятиме і надання більшої самостійності в системі великих організацій відокремленим підрозді-
лам, що проводять інноваційну діяльність. Ідеться про створення структури на зразок внутрішніх венчурів, «програм свояків» з тим, щоб забезпечити їм доступ до зовнішніх джерел венчурного фінансування.

· Оскільки інвестиційну діяльність в індустрії венчурного фінансування здійснюють спеціальні фінансові інститути — фонди венчурного капіталу, які можуть формуватись як партнерства або інвестиційні компанії закритого типу, акумулюючи кошти з різноманітних джерел і перерозподіляючи їх для інноваційної діяльності малих венчурних фірм, — то на даному етапі розвитку економіки визначальна роль належить державі, адже існує дуже великий ризик інвестування в інноваційну сферу.

· Великий внесок у створення та розвиток потужної фінансової бази венчурного бізнесу може зробити Державна інноваційна компанія за умови акумулювання нею коштів, що надходять від підприємств, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, страхових компаній, частини бюджетних відрахувань тощо. Ці кошти необхідно використовувати на принципах венчурного фінансування, що дасть змогу компанії ефективніше фінансувати інноваційні проекти. Діяльність інноваційної компанії має полягати не тільки у фінансовій підтримці, а й у науково-експертній, юридичній, організаційній допомозі суб’єктам господарювання.

· Нестабільність економічної ситуації та невизначеність, що властиві інноваційному процесу, потребують державного регулювання з метою зменшення ризику під час інвестування в інноваційний процес та створення сприятливого фінансового середовища для суб’єктів у цій сфері. Особливо це стосується створення стимулів для участі у венчурному фінансуванні різних фінансових інститутів. Певні перспективи відкриваються з розвитком в Україні ринку страхових послуг, що зможе частину ризику за умови інвестування взяти на себе. А приватним інвесторам має надаватись державна гарантія на повернення частини грошових коштів у разі невдачі інноваційних проектів.

В Україні в перехідний період може стати переважаючим такий механізм фінансування інноваційних проектів: якщо виникає нова технічна ідея, що отримує позитивну оцінку фінансової компанії, то на суму коштів, що потрібні для діяльності підприємства, компанія випускає акції і розповсюджує їх серед можливих інвесторів. У такий спосіб компанія бере на себе відпові-
дальність перед інвесторами за прибутковість інноваційного проекту.

· Необхідно залучати до інноваційного інвестування інститути спільного інвестування (ІСІ).

· Одним з вигідних джерел фінансування інноваційної діяльності є іноземні інвестиції, які надходять, в основному, через кредити. Оскільки в Україні на сьогодні несприятливий інвестиційний клімат, то треба активно розвивати вільні економічні зони, що будуть привабливими для іноземних інвесторів, проте постійно здійснювати їх моніторинг, визначати результативність, усувати недоліки.

· Для ефективної інноваційної діяльності важливою передумовою функціонування є наявність інфраструктури венчурного фінансування. Визначальна роль у розвитку інфраструктури належить державі, бо комерціалізація цієї сфери передбачає значні грошові кошти. Елементами інфраструктури виступатимуть фондові біржі, науково-технічні, аудиторські, інжинірінгові фірми, інкубатори венчурного бізнесу тощо.

· Організації типу інкубаторів спроможні формувати сприятливе підприємницьке середовище з усім спектром науково-виробничих, організаційно-фінансових послуг. Інкубатори можуть створюватись при наукових установах, закладах освіти, діяльність яких має охоплювати наукове консультування, попередню експертизу проектів, фінансову підтримку через венчурний капітал, державні субсидії тощо.

· В Україні необхідно створювати нові форми управління циклом «наука — техніка — виробництво», до яких належать технопарки і технополіси. У сучасному світі технопарки і технополіси відіграють значну роль у реалізації механізму прискорення науково-технічного прогресу в передових галузях промисловості, пов’язаних з реалізацією новітніх досягнень фундаментальної науки. Створення технопарків, що спеціалізуються на розробленні технології нової продукції, є можливим і ефективним за багатьма напрямами залежно від функцій, обсягу і рівня кооперування. Найпоширенішими можуть бути такі парки: віртуальні, технологічні, промислові. У містах України, які мають потужний науково-технічний потенціал, доцільно створювати технопарки у формі агломерації наукомістких фірм і виробничих підприємств, які групуються навколо наукових центрів. Проте пільги мають бути принципово іншими, ніж ті, що застосовуються нині. А саме: низькі кредити, субсидії, страхування.

· Необхідно створювати технополіси, які будуть не тільки центрами досліджень і освоєння нових типів наукових розробок та виробництва сучасного обладнання, а й центрами єднання міжнародного співробітництва, видавничої діяльності, налагодження належного сервісу, культурного середовища. Тому створення технополісів надасть новий імпульс для структурних змін у традиційних промислових регіонах. Західні експерти відзначають нагромаджений досвід у великих академічних і вузівських центрах України, що може бути основою створення технополісів і вільних економічних зон. Щоправда, цей досвід, на жаль, не використовується. Особливо сприятливі умови для технополісів має Київська область, де зосереджено висококваліфікований потенціал, а в базових галузях науково-промислового комплексу використовуються технології світового рівня. Отже, розвиток сучасного виробництва має базуватися на новітніх досягненнях у галузі техніки і технології, передових організаційних формах та принципово нових методах інноваційних підприємств з метою скорочення циклу «наука — виробництво».

Політика стимулювання інноваційної активності венчурного підприємництва має проводитись на всіх рівнях — від уряду до місцевих органів влади. На першому рівні формується державна політика сприяння розвитку венчурного підприємництва на засадах розроблення довгострокових науково-технічних програм, у яких мають визначатись роль і завдання венчурних фірм, їхні функції в реалізації тієї чи іншої програми, форми і методи впливу державних структур на розвиток венчурного бізнесу.

На рівні уряду необхідно сформувати Комітет у справах венчурного бізнесу, який координуватиме державне фінансування венчурних фірм, визначатиме пріоритетні напрями науково-технічного прогресу, здійснюватиме контроль за використанням фінансів відповідно до їх призначення, залучатиме зарубіжних інвесторів венчурного капіталу. Комітет повинен мати розвинуту інформаційну мережу з використанням телекомунікаційних систем, яка б акумулювала банк даних про наукові розробки венчурних підприємств, про можливі джерела фінансування досліджень як з бюджетних, так і позабюджетних коштів, зарубіжних та вітчизняних фондів. Система дасть змогу в єдиному інформаційному просторі здійснювати обмін інформацією про попит на інноваційні проекти та послуги і їх пропонування. Основними системоутворюючими елементами будуть об’єднані телекомунікаціями головний та регіональні центри інформації з банками даних про інноваційні проекти і послуги. Завданням структури верхнього рівня є створення аналітичного центру, що забезпечує оперативний аналіз ефективності вкладення інвестицій у малі венчурні фірми. Діяльність такої структури має бути підкріплена відповідними законодавчими актами, які допускають застосування гнучкого механізму пільг.

На другому рівні необхідно формувати регіональну політику в галузі підтримки розвитку і функціонування венчурного бізнесу. Адже регіоналізація дає змогу залучати в господарський механізм додаткові чинники розвитку підприємницьких структур венчурного капіталу на засадах більш повного й ефективного використання всіх видів ресурсів окремих територій. Регіональна політика в галузі підтримки венчурного бізнесу є невід’ємною частиною регіональної науково-технічної політики. Це зумовлено територіальним поділом праці, нерівномірністю розвитку продуктивних сил, а також наукового потенціалу регіонів.

Під поняттям «регіон» розуміють основні адміністративно-територіальні одиниці держави або сукупність територій, розташованих навколо області з найбільш розвинутим науково-технологічним потенціалом і кількістю малих науково-технічних підприємств та кооперативів, ураховуючи нерівномірність розміщення цього потенціалу в областях України. Основною метою регіональної науково-технічної політики і політики підтримки венчурного бізнесу є:

· максимальне використання венчурного підприємництва для соціально-економічного розвитку регіону;

· стабілізація і розвиток економіки держави з урахуванням науково-технічних, природних та інших особливостей регіонів;

· визначення напрямів розвитку венчурного бізнесу в регіоні;

· розвиток наукомісткої і конкурентоспроможної продукції регіону;

· задоволення потреб регіону в послугах і продукції венчурних підприємств.

Для забезпечення цільової спрямованості підприємницьких структур венчурного капіталу доцільно розробляти науково-технічні регіональні програми розвитку науково-технічного прогресу з пріоритетних напрямів. Ці програми є вихідною інформацією для підприємницької наукової діяльності, а також її координуючим документом.

Сучасні умови господарювання потребують тісного узгодження регіональних наукових центрів академічної науки з галузевою, заводською, а важливим напрямом забезпечення таких зв’язків є створення підприємницьких структур венчурного капіталу. У зв’язку з цим слушними можуть бути подані нижче пропозиції.

· Ураховуючи нерівномірність розміщення по областях науково-технологічного потенціалу держави, мережу регіональних центрів необхідно уточнити. А саме: за кожним з існуючих центрів закріпити відповідну зону наукового обслуговування, яка складається з декількох областей (табл. 3.17).

· Управління процесами регіональної підтримки венчурного бізнесу необхідно здійснювати силами обласних держадміністрацій, які мають створити науково-координаційні ради, експертні органи. Ці ради визначатимуть доцільність виконання і фінансування науково-технічних та інноваційних проектів регіону, а також доцільність допомоги венчурним структурам.

Таблиця 3.17

Поставка та експорт нових видів продукції машинобудування в 1999—2001 РР.