Система показників статистики державного бюджету

Справа статистики — збір та обробка даних про доходи та видатки державного бюджету. Державний та місцеві бюджети складаються з дохідної та видаткової частин. Статистика аналізує структуру і динаміку цих частин, що дозволяє визначити основні джерела формування доходів держави і напрями розподілу одержаних коштів. Це має принципове економічне і соціально-політичне значення. При виконанні цих завдань статистика спирається на звітність про виконання Державного бюджету України і місцевих бюджетів, яка надається бюджетними і банківськими установами, органами Державного комітету статистики і господарськими організаціями.

У процесі аналізу склад доходів і видатків державного бюджету вивчається докладніше. Надходження від підприємств розподіляються за галузями та формами власності, надходження від населення — за видами податків та іншими ознаками.

Дохід державного бюджету утворюють усі надходження від підприємств, установ і населення до бюджетів усіх рівнів управління. Вони поділяються на поточні та капітальні доходи.

Поточні доходи включають податкові та неподаткові доходи, крім безоплатних надходжень, надходжень від продажу землі, нема­теріальних активів, державного майна та капітальних трансфертів.

Податки — це частина доходу, яку фірми і домашні господарства сплачують державі у розмірі, що встановлюється законом.

Податкові доходи включають різні види податків, тобто безповоротних обов’язкових платежів, згрупованих за об’єктами опо­даткування: доходи, заробітна плата, майно, товари та послуги, зовнішня торгівля.

За способом стягнення податки поділяються на прямі та напрямі. Прямі податки стягуються з джерела доходу економічних суб’єктів і сплачуються отримувачами доходу. Непрямі податки стягуються з витрат і сплачуються споживачами (податок на додану вартість, податок з обороту, податок на продаж окремих видів товарів і послуг, акцизи, імпортні мита, дорожні збори тощо). Розміри податків визначаються системою оподаткування і шкалою податкових ставок. Розміри фіксованих податків не залежать від розміру доходів і витрат.

Системи оподаткування, які встановлюють залежність податкових відрахувань від розміру витрат, доходів або їх джерел, поділяються на пропорційні, прогресивні та регресивні.

Прогресивне оподаткування здійснюється за шкалою, що встановлює більші ставки податку для вищих рівнів доходів чи витрат.

Пропорційне оподаткування здійснюється за фіксованими став­ками, які не змінюються залежно від рівня доходів або витрат.

Регресивне оподаткування передбачає зниження податкових ставок по мірі росту доходів або витрат.

Рівень оподаткування (податковий тягар) в економіці обчислюється відношенням загальної суми фіскальних вилучень до суми доходів фірм і домашніх господарств (ставки загального оподаткування доходів або гранична ставка податку).

Неподаткові доходи включають всі безоплатні і безповоротні надходження до державного бюджету, такі як доходи держави від власності та підприємницької діяльності, продажу товарів і послуг (за винятком доходів від продажу основного капіталу), надходження від адміністративних штрафів за несплату податків, а також добровільні, безоплатні поточні надходження з недержавних джерел.

Капітальні доходи включають доходи від продажу основного капіталу, запасів державних резервів, землі, нематеріальних активів і капітальних трансфертів від недержавних підприємств, некомерційних організацій, приватних осіб.

Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел, установлених законодавством України.

Види доходів Зведеного бюджету України — податок на дохо­ди (прибуток) підприємств і організацій, податок на додану вартість, акцизний збір, державне мито, відрахування на геологорозвідувальні роботи, надходження до Фонду з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, надходження до Пенсійного фонду, прибуткові податки з громадян, плата за землю.

Видатки бюджетів включають усі платежі, що не повертаються. Видатки визначаються як державні витрати, що утворюються на безповоротній основі, тобто не пов’язані з виникненням або погашенням фінансових вимог. Ці видатки можуть бути спрямовані як на поточні, так і на капітальні цілі, класифікуватися як відшкодовані, так і безповоротні.

Поточні видатки — це відшкодовані витрати, не пов’язані з придбанням основного капіталу, товарів і послуг для виробництва основного капіталу, а також безоплатні виплати. Останні не включають придбання капітальних активів, відшкодування збитків за пошкодження основного капіталу або збільшення фінансових активів одержувачів. У складі поточних витрат виокремлюють видатки на товари і послуги, виплату відсотків з державного боргу, субсидії та інші поточні трансферти й видатки.

Капітальні видатки — це видатки на придбання основного капіталу, резервів, землі і нематеріальних активів, капітальні трансферти та інші капітальні витрати.

Витрати державного бюджету деталізуються за конкретними об’єктами фінансування в рамках статей і параграфів. Важливим завданням статистики державного бюджету є вивчення показ­ників використання коштів держави в установах і організаціях, що фінансуються з бюджету. До таких об’єктів належать дитячі та дошкільні заклади, установи освіти та охорони здоров’я, ветеринарна служба в сільському господарстві, частина науково-дослідних установ, організації, підпорядковані Міністерству оборони, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ, Прокуратура України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади.

Перевищення доходів над видатками (профіцит бюджету) роз­раховується як різниця між сумарними доходами, включаючи безоплатні надходження, та сумарними видатками. Значення цієї величини з протилежним знаком (дефіцит бюджету) дорівнює сумі чистих запозичених державою коштів плюс чисте скорочення державних касових залишків, вкладень і цінних паперів, які мають ліквідне значення.

Фінансування дефіциту за типами кредиторів означає всі кошти (внутрішні або іноземні), отримані для покриття дефіциту бюджету, або, навпаки, розміщення суми, яка перевищує доходи над видатками. Дефіцит Зведеного бюджету України фінансується за рахунок кредитів Національного банку України, облігацій держав­ної внутрішньої позики і зовнішніх джерел фінансування.

Сума видатків може бути похідною від доходів державного бюджету і рівня його дефіциту. Елементом прогнозу видатків бюджету може бути розмір державного внутрішнього і зовнішнього боргу. Внутрішній борг держави складається з відсотків за виплатами позик та сум погашення позик. Тому прогнозування цієї статті видатків має будуватися на рівнянні тренду відсоткової ставки і суми отриманих урядом кредитів. Прогнозування зов­нішнього боргу повинно пов’язуватися із зовнішньою заборгованістю та її структурою, а також зі станом платіжного балансу та його прогнозом.

2.3. Бюджетні класифікації

У міжнародних стандартах зі статистики та обліку застосовуються дві класифікації податкових платежів: класифікація статистики державних фінансів (СДФ) і класифікація системи національних рахунків (СНР).

Перша — СДФ — розроблена Міжнародним валютним фондом і використовується для задоволення потреб державних фінансів, аналізу і розробки фінансової політики. У СДФ податки класифікуються за однією ознакою — типом, який визначається видом діяльності або податковою базою. Для податкової бази використовують суму доходу, загальну суму виплаченої заробітної плати, суму продажу, вартість майна, величину імпорту. У даній класифікації передбачено такі типи податків: прибуткові податки, внески до фонду соціального забезпечення, податки на заробітну плату і робочу силу, податки на операції в міжнародній торгівлі, решта податків, які не віднесені до інших податків.

Класифікація податків, застосовувана у СНР, виходить з потреб економіки в цілому. В основу цієї класифікації покладені таки ознаки:

1) тип податку, як він визначений у СДФ (акцизи, податок на нерухомість тощо);

2) тип інституційної одиниці, яка сплачує податок (домашнє господарство, державне підприємство, комерційна організація);

3) обставини, за яких сплачується податок (продукція вироблена, імпортована, підготовлена на експорт).

Згідно з цим податкові платежі об’єднуються в такі групи: 1) ви­робничі податки; 2) прибуткові податки; 3) податки на капітал.

У статистиці державного бюджету використовуються класифікації, запропоновані Міжнародним валютним фондом:

1) класифікація доходів і отриманих офіційних трансфертів;

2) класифікація видатків і кредитування за вирахуванням погашення;

3) класифікація операцій фінансування бюджетного дефіциту;

4) класифікація державного боргу.

Наведена система класифікацій дозволяє визначити структуру показників державного бюджету, проаналізувати потреби державного управління у видатках і кредитах, які можуть бути профінансовані за рахунок бюджетних коштів.

Класифікація доходів і отриманих офіційних трансфертів вклю­чає такі статті:

1. Сукупні доходи, офіційні трансферти та державні цільові фонди (2 + 7 + 8).

2. Сукупні доходи (3 + 6).

3. Поточні доходи (4 + 5).

4. Податкові надходження:

4.1. Податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств).

4.2. Податки на власність (податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів).

4.3. Платежі за використання природних ресурсів (плата за використання лісових ресурсів; плата за спеціальне користування водними ресурсами; плата за користування надрами; відрахування на геологорозвідувальні роботи; плата за землю).

4.4. Внутрішні податки на товари та послуги (податок на додану вартість, акцизний збір з вітчизняних товарів; акцизний збір з імпортних товарів; ліцензії на підприємницьку та професійну діяльність; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності).

4.5. Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне мито, консульські послуги).

4.6. Інші податки (місцеві податки та збори, надходження плати за надання послуг з оформлення документів на право виїзду за кордон).

5. Неподаткові надходження:

5.1. Доходи від власності та підприємницької діяльності (надходження спеціальних коштів бюджетних установ; надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України; надходження до бюджету сум відсотків банків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами; рентна плата; надходження коштів від приватизації державного майна).

5.2. Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу (збори, що стягуються Державною автомобільною інспекцією України; плата за утримання дітей у школах-інтернатах; плата від осіб, поміщених у медичні витверез­ники; плата за утримання вихованців спеціальних шкіл та спеціальних профтехучилищ; плата за оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств; державне мито).

5.3. Надходження від штрафів і фінансових санкцій (суми, що стягнуті з винних осіб, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; адміністративні штрафи та інші санкції; надходжен­ня штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки).

5.4. Інші неподаткові надходження (надходження коштів від реалізації конфіскованого митними органами майна; надходження коштів від реалізації товарів та інших предметів, конфіскованих правоохоронними органами та іншими уповноваженими органами, і конфіскована валюта; надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, організацій, установ, щодо яких минув строк позовної давності; надходження кош­тів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, майна, передачі в оренду основних фондів Збройних Сил України та інших військових формувань, а також за виконані ними роботи та надані послуги; надходження сум у різ­ниці на природний газ; надходження сум перевищення фактичного фонду споживання над розрахунковим; інші надходження).

6. Доходи від операцій з капіталом:

6.1. Надходження від продажу основного капіталу (надходжен­ня коштів від реалізації безхазяйського майна, майна, що за пра­вом спадкоємця перейшло у власність держави, та скарбів, надходження коштів до Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України).

6.2. Надходження від продажу державних запасів товарів (від­шкодування витрат Державного бюджету України за відпущені і неоплачені в минулих роках матеріальні ресурси з державного матеріального резерву).

7. Офіційні трансферти:

7.1. Від органів державного управління інших рівнів (дотації, одержані з Державного бюджету України; дотації, одержані з рес­публіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, міст Києва і Севастополя бюджетів; дотації, одержані з районних бюджетів, крім міст районного підпорядкування; кошти, одержані за взаємними розрахунками з іншими бюджетами, кошти, одержані сільськими, селищними та міськими бюдже­тами; надходження коштів з бюджетів нижчих рівнів до: Держав­ного бюджету України; бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та міських бюджетів; районних бюджетів).

7.2. З-за кордону.

8. Державні цільові фонди.

Доходи бюджету складаються з п’яти груп, а саме: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти та державні цільові фонди. Основ­ну частку надходжень до Державного бюджету складають податки (або податкові надходження) та неподаткові надходження. По­даткові надходження можна класифікувати за характером податкової бази або видом діяльності, в результаті якої виникають податкові зобов’язання. Це може бути імпорт продукції, продаж товарів і послуг або отримання доходів.

Податкові надходження визначаються як обов’язкові, безповоротні платежі органам державного управління і поділяються таким чином:

1. Податки на доходи, податки на прибуток, податки на збіль­шення ринкової вартості. До цієї групи належать податки, що справляються з реального або передбачувального чистого доходу окремих осіб і з прибутку підприємств. Сюди також відносяться податки на приріст ринкової вартості капіталу, отриманого або за рахунок продажу землі, або операцій з цінними паперами та іншими активами. До цієї групи включаються будь-які податки на доходи від власності, землі, нерухомості. Ця категорія об’єднує податки з різними базами: в основному це прибуткові податки, податки на прибуток, податки на будь-які інші прибутки.

Прибутковий податок з громадян — це прибутковий податок з робітників і службовців, включаючи членів кооперативів, прибут­ковий податок на доходи від підприємницької діяльності та інші доходи громадян, прибутковий податок з доходів працівників колективних сільськогосподарських підприємств.

2. Податки на власність. До цієї групи належать податки за користування майном, володіння ним або його передачу, а також податки на рухоме або нерухоме майно, що справляються регулярно, одноразово або в разі передачі майна. Сюди також відносяться податки на передачу прав власності, що відбувається в результаті успадкування, даріння. Окрім того, існують періодичні податки на чисту вартість майна, які до прийняття додаткових законодавчих актів не справляються. Сюди належать:

· податки на нерухоме майно підприємств;

· податок на нерухоме майно громадян.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів також класифікується як податок на власність.

3. Платежі за використання природних ресурсів. До цього розділу належить плата за використання землі, лісових і водних ресурсів, акваторій та ділянок морського дна, інших природних ресурсів, а також відрахування на геологорозвідувальні роботи. Плата за використання лісових ресурсів справляється з лісокористувачів, які користуються лісовими ресурсами державного і місцевого значення спеціально.

Плата за спеціальне користування водними ресурсами справляється із суб’єктів підприємницької діяльності всіх форм підпорядкування за забір водних ресурсів державного і місцевого значення, а також для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Плата за користування надрами справляється з надрокористувачів — суб’єктів підприємницької діяльності за спеціальне використання надр державного або місцевого значення при видобуванні корисних копалин.

Відрахування на геологорозвідувальні роботи сплачують надрокористувачі, які здійснюють видобуток корисних копалин на родовищах, що розвідані за рахунок коштів державного бюджету.

Плата за землю включає земельний податок та орендну плату. Земельний податок справляється з власника земель, а орендна плата — з орендаря. Плата за землю класифікується таким чином: плата за землю несільськогосподарського призначення, що вноситься юридичними особами; плата за землю сільськогосподарського призначення, що вноситься юридичними особами; плата за землю, що вноситься фізичними особами.

Поточні неподаткові надходження включають доходи від власності, доходи від продажу товарів, штрафи тощо.

Доходи від операцій з капіталом — це доходи від продажу капітальних активів, добровільні внески на капітальні вкладення від недержавних організацій.

Офіційні трансферти класифікуються за джерелами (внутрішні або зовнішні) і призначенням (для поточних видатків або капіталовкладень).

До державних цільових фондів належать Пенсійний фонд України, збір на обов’язкове соціальне страхування до Фонду соціального страхування України, збір на обов’язкове соціальне стра­хування на випадок безробіття до Фонду сприяння зайнятості населення України, збір до Державного інноваційного фонду Украї­ни, надходження до Фонду розвитку паливно-енергетичного ком­плексу, платежі до Фонду соціального захисту інвалідів, збір за забруднення навколишнього природного середовища до Фонду охорони навколишнього природного середовища, відрахування та збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування та інші фонди.

До Пенсійного фонду України включаються страхові внески під­приємств, установ і організацій та суб’єктів підприємницької діяльності, страхові внески фізичних осіб, бюджетні трансферти, над­ходження від застосування штрафних санкцій та інші надходження.

До збору на обов’язкове соціальне страхування до Фонду соціального страхування України належать страхові внески підприємств, установ і організацій та суб’єктів підприємницької діяльності, надходження за путівки, бюджетні трансферти, надходжен­ня від застосування штрафних санкцій тощо.

Збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття до Фонду сприяння зайнятості населення України містить надходження від підприємств, установ, організацій, нарахування від фонду оплати праці від суб’єктів підприємницької діяльності, внески фізичних осіб, бюджетні трансферти та інші надходження.

До збору до Державного інноваційного фонду України належать надходження від підприємств, установ та організацій, бюджетні трансферти, надходження від застосування штрафних санк­цій, реструктурована сума заборгованості збору до Державного інноваційного фонду та інші надходження.

До відрахувань та збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування включаються відрахування коштів підприємств і громадських організацій, збір від продажу паливно-мастильних матеріалів, відрахування від доходів з експлуатації автомобільного транспорту, збір за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів.

До інших фондів належать надходження до державного цільового Фонду розвитку промисловості, надходження до галузевих інноваційних фондів, надходження до Фонду сприяння конверсії, надходження коштів до Державного фонду приватизації, надходження коштів до Фонду сприяння виробництву, надходження кош­тів до Державного фонду охорони праці, надходження коштів до галузевих фондів охорони праці та місцеві позабюджетні фонди.

Видатки класифікуються за двома ознаками: функція державних видатків, виконання якої пояснює ці видатки, та економічне призначення видатків.

Економічна класифікація видатків бюджету
(за скороченою формою):

1. Загальні видатки і кредитування з вирахуванням погашення (2 + 6).

2. Загальні видатки (3 + 4 + 5).

3. Поточні видатки:

3.1. Видатки на товари та послуги.

3.1. Виплата відсотків.

3.2. Субсидії і поточні трансфертні виплати.

4. Капітальні видатки:

4.1. Придбання основного капіталу.

4.2. Створення державних запасів і резервів.

4.3. Придбання землі і нематеріальних активів.

4.4. Капітальні трансферти.

5. Нерозподілені видатки.

6. Кредитування з вирахуванням погашення:

6.1. Внутрішнє кредитування.

6.2. Зовнішнє кредитування.

Видатки на товари та послуги включають оплату праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, придбання предметів постачання і матеріалів, видатки на відрядження, оплату послуг з утримання бюджетних установ, оплату комунальних послуг та енергоносіїв, фінансування різного роду досліджень і державних програм.

Придбання основного капіталу включає придбання обладнання і предметів довгострокового користування, капітальне будівництво та капітальний ремонт.

У статті «Кредитування з вирахуванням погашення» враховується кредитна діяльність лише тих державних установ, фонди яких повністю формуються за рахунок державних коштів.

Функціональна класифікація видатків бюджету:

1. Державне управління.

2. Судова влада.

3. Міжнародна діяльність.

4. Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічно­му прогресу.

5. Національна оборона.

6. Правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави.

7. Освіта.

8. Охорона здоров’я.

9. Соціальний захист.

10. Житлово-комунальне господарство.

11. Культура і мистецтво.

12. Засоби масової інформації.

13. Фізична культура і спорт.

14. Промисловість та енергетика.

15. Будівництво.

16. Сільське господарство, лісове господарство, рибальство і мисливство.

17. Транспорт, дорожнє господарство, зв’язок, телекомунікації та інформатика.

18. Інші послуги, пов’язані з економічною діяльністю.

19. Заходи, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення.

20. Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека.

21. Попередження та ліквідація надзвичайних ситуацій і наслідків стихійного лиха.

22. Поповнення державних запасів і резервів.

23. Обслуговування державного боргу.

24. Державні цільові фонди (за винятком Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення).

25. Видатки, не віднесені до основних груп.

У функціональній класифікації можна виокремити чотири групи:

1) державні послуги загального призначення;

2) громадські та соціальні послуги;

3) державні послуги, пов’язані з економічною діяльністю;

4) інші функції.

Класифікація операцій фінансування
бюджетного дефіциту

Міжнародним валютним фондом рекомендуються дві класифікації операцій фінансування бюджетного дефіциту: за типом кредитора і типом боргового зобов’язання.

За типом кредитора:

1. Загальне фінансування (1+2).

2. Внутрішнє фінансування:

2.1. Фінансування за рахунок коштів бюджетів різних рівнів і державних фондів:

· позики, одержані з державних фондів;

· позики, одержані з бюджетів вищих рівнів;

· позики, одержані з бюджетів нижчих рівнів.

2.2. Фінансування за рахунок позик Національного банку України.

2.3. Фінансування за рахунок комерційних банків.

2.4. Інше внутрішнє фінансування:

· позики інших фінансових установ;

· позики нефінансових державних підприємств;

· позики нефінансового приватного сектору.

2.5. Коригування:

· збільшення суми непогашеної позики через накопичення сум відсотків, нарахованих за певний період;

· різниця між вартісною оцінкою зазначених вище статей і курсом нового випуску зобов’язань;

· різниця між вартісною оцінкою зазначених вище статей і ціною при погашенні зобов’язань;

· безготівковий випуск або погашення боргових зобов’язань;

· переоцінка вартості в національній валюті.

3. Зовнішнє фінансування:

3.1. Позики, надані міжнародними організаціями економічного розвитку.

3.2. Позики, надані урядами іноземних держав.

3.3. Позики, надані іноземними комерційними банками.

3.4. Позики, надані постачальниками.

3.5. Зміна залишків бюджетних коштів в установах банків в іноземній валюті.

3.6. Зміна обсягів депозитів і цінних паперів.

3.7. Інше зовнішнє фінансування.

Ця класифікація дозволяє отримати інформацію про ймовірний вплив на економіку, оскільки власники боргових зобов’язань і кредитори класифікуються за принципом однорідності економіч­ної поведінки.

За типом боргового зобов’язання:

1. Загальне фінансування (1 + 2).

2. Внутрішнє фінансування:

2.1. Довгострокові облігації.

2.2. Короткострокові облігації.

2.3. Довгострокові позички.

2.4. Короткострокові позички, що не належать до інших категорій.

2.5. Інші зобов’язання.

2.6. Зміни в обсягах готівкових грошових коштів, депозитів і цінних паперів, необхідних для управління ліквідністю.

3. Зовнішнє фінансування:

3.1. Довгострокові облігації.

3.2. Короткострокові облігації та векселі.

3.3. Довгострокові позички і аванси, що не належать до інших категорій.

3.5. Інші зобов’язання.

3.6. Зміни в обсягах готівкових грошових коштів, депозитів і цінних паперів, необхідних для управління ліквідністю

Класифікація державного боргу

За типом кредитора:

1. Загальна сума боргу (2 + 3).

2. Внутрішній борг:

2.1. Заборгованість перед юридичними особами.

2.2. Заборгованість перед банківськими установами:

· перед Національним банком України;

· за позиками, одержаними для фінансування дефіциту;

· за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року;

· за позиками для фінансування дефіциту бюджету минулих років;

· за іншими позиками та зобов’язаннями;

· за компенсаційними виплатами населенню в установах Ощад­ного банку України та колишнього Укрдержстраху;

· за залишками вкладів населення, централізованих колишнім Ощадним банком СРСР, та компенсаціями за ними;

· заборгованість сільськогосподарських підприємств за довгостроковими та короткостроковими позичками, що віднесена на державний борг;

· за сумами, спрямованими на індексацію обігових коштів державних підприємств та організацій;

· компенсація витрат від знецінення грошової частини коштів статутних фондів банків за станом на 1 січня 1992 року;

· заборгованість перед іншими банками.

2.3. Заборгованість перед іншими органами управління.

2.4. Внутрішня заборгованість, не віднесена до інших категорій.

2.5. Коригування, пов’язане з різницями у вартісних оцінках.

3. Зовнішній борг:

3.1. Заборгованість за позиками, одержаними від міжнародних організацій економічного розвитку.

3.2. Заборгованість за позиками, наданими іноземними державами, в тому числі під гарантії Уряду.

3.3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками.

3.4. Заборгованість за позиками, наданими постачальниками.

3.5. Зовнішня заборгованість, що не віднесена до інших категорій.

3.6. Коригування, пов’язане з різницями у вартісних оцінках.

За типом боргового зобов’язання:

1. Загальна сума боргу (2 + 3).

2. Внутрішній борг:

2.1. Заборгованість за довгостроковими облігаціями.

2.2. Заборгованість за середньостроковими облігаціями.

2.3. Заборгованість за короткостроковими облігаціями і векселями.

2.4. Заборгованість за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету.

2.5. Заборгованість за відсотками, нарахованими по кредитах, одержаних на фінансування дефіциту бюджету.

2.6. Заборгованість за іншими зобов’язаннями.

3. Зовнішній борг:

3.1. Заборгованість за довгостроковими облігаціями.

3.2. Заборгованість за середньостроковими облігаціями.

3.3. Заборгованість за короткостроковими облігаціями і векселями.

3.4. Заборгованість за позиками, що не належать до інших категорій.

3.5. Заборгованість за іншими зобов’язаннями

2.4. Основні методи статистики
державного бюджету

Виконання державного бюджету аналізується обчисленням відносних величин виконання плану за доходами та видатками в цілому, а також за окремими їх видами і цільовим призначенням. Такий аналіз дає змогу не лише дістати сукупну оцінку виконання бюджету, а й охарактеризувати ступінь виконання плану за кожною групою доходів і видатків, докладно проаналізувати ту групу доходів або видатків, за якою виявлено істотні відхилення фактичних даних від запланованих, установити, чим було зумовлене відхилення фактичних надходжень від запланованих.

Приріст суми податкових доходів можливий з двох причин: зростання податкової бази і зміни в оподаткуванні. Перший вид змін податкових доходів прийнято називати автоматичним ефек­том, другий — дискреційним. Ці зміни пов’язані з видами фі-
скальної політики.

Дискреційна фіскальна політика — це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Така політика застосовується державою для активної протидії циклічним коливанням в економіці. Для стимулювання сукупного попиту в період економіч­ного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

За недискреційної (автоматичної) фіскальної політики дефіцит і бюджетний надлишок виникають автоматично внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Автоматичний стабілізатор — це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є прогресивна податкова система і тран­сфертні платежі.

Розглянемо приклад розрахунку впливу на приріст суми подат­ку на прибуток підприємств і організацій ставки податку і податкової бази. Для цього скористаємося умовними даними з табл. 2.1.

Таблиця 2.1

ПОДАТОК НА ПРИБУТОК, СТАВКА ПОДАТКУ
І СУМА ПРИБУТКУ ПО ОБЛАСТІ, тис. грн.

Показники	Позначення	За планом	Фактично	Абсолютне відхилення
Сума податку на прибуток, тис. грн.	Н
Ставка податку на прибуток, %	С		23,3	– 6.7 п.п.
Сума прибутку, тис. грн.	Б	20 000	30 000	10 000

Фактично сума податку на прибуток підприємств зросла порів­няно з плановою на 1000 тис. грн. Це пояснюється:

· фактичним зменшенням рівня ставки податку на 6.7 п. п. —

тис. грн.;

· приростом суми прибутку підприємств і організацій —

тис. грн.

Щодо зв’язку доходів державного бюджету з найважливішими макроекономічними показниками, то в них можна пересвідчитися, побудувавши паралельні динамічні ряди, рівняння регресії і застосувавши багатофакторні індексні моделі.

Для аналізу динаміки основних показників державного бюджету може бути використана система індексів (наприклад, зведені індекси, індекси середніх величин та ін.).

Так, для обчислення кількісного впливу найважливіших макроекономічних показників на дохід державного бюджету побудуємо індексну модель:

Дохід державного бюджету = = ВВ · ВВП/ВВ · ВНД/ВВП · ВННД/ВНД · ДОХІД ДБ/вннд.

У цій моделі виявляється вплив на дохід державного бюджету:

· розміру валового випуску (ВВ) (а);

· частки валового внутрішнього продукту (ВВП) у валовому випуску (b);

· співвідношення валового національного доходу (ВНД) та валового внутрішнього продукту (c);

· співвідношення чистого національного наявного доходу (ВННД) та валового національного доходу (d);

· частки доходу державного бюджету у валовому національному наявному доході (е).

Алгоритм розв’язання цієї багатофакторної індексної моделі для розрахунку абсолютного приросту і темпу приросту дохо-
ду державного бюджету за рахунок окремих факторів полягає у
такому:

· на першому етапі розв’язання при визначенні факторних абсолютних приростів відбувається розрахунок рівня доходу державного бюджету з урахуванням лише першого, перших двох, трьох, чотирьох та п’яти факторів моделі:

Y _{1 a} = Y ₀ I_a;

Y _{1 a,b} = Y ₀ I_aI_b;

Y _{1 a,b,c} = Y ₀ I_aI_bI_c;

Y _{1 a,b,c,d} = Y ₀ I_aI_bI_cI_d;

Y _{1 a,b,c,d,e} = Y ₀ I_aI_bI_cI_dI_e;

· для визначення абсолютних приростів доходів державного бюджету за рахунок окремих факторів використовуються формули:

· абсолютної зміни доходу державного бюджету за рахунок зміни валового випуску — ;

· абсолютної зміни доходу державного бюджету за рахунок зміни частки валового внутрішнього продукту у валовому випуску — ;

· абсолютної зміни доходу державного бюджету за рахунок зміни співвідношення валового національного доходу і валового внутрішнього продукту — ;

· абсолютної зміни доходу державного бюджету за рахунок зміни співвідношення валового національного наявного доходу і валового національного доходу — ;

· абсолютної зміни доходу державного бюджету за рахунок зміни частки доходу державного бюджету у валовому національному наявному доході — .

Отже, абсолютний приріст доходів держбюджету становить:

.

Розглянемо використання пропонованого алгоритму на прикладі. Для цього скористаємося умовними даними з табл. 2.2.

Таблиця 2.2

МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ, млн грн.

Показники	Базисний рік	Поточний рік
1. Валовий випуск
2. Валовий внутрішній продукт
3. Валовий національний дохід
4. Валовий національний наявний дохід
5. Дохід державного бюджету

Тепер обчислимо за кожний рік показники-фактори індексної моделі.

Таблиця 2.3

ФАКТОРИ ІНДЕКСНОЇ МОДЕЛІ

Показники	Позначення	Базисний рік	Поточний рік	Індекс
1. Валовий випуск	a			1,5
2. Частка валового внутрішнього продукту у валовому випуску	b	0,75	0,67	0,89
3. Співвідношення валового національного доходу та валового внутрішнього продукту	c	0,87	0,75	0,87
4. Співвідношення чистого національного наявного доходу та валового національного доходу	d	0,77	0,8	1,039
5. Частка доходу державного бю­джету у валовому національному наявному доході	е	0,80	0,83	1,038

 

Тоді:

Y _{1 a} = Y ₀ I_a = 80 · 1,5 = 120 млн грн.;

Y _{1 a,b} = Y ₀ I_aI_b = 120 · 0,89 = 106,8 млн грн.;

Y _{1 a,b,c} = Y ₀ I_aI_bI_c = 106,8 · 0,87 = 92,92 млн грн.;

Y _{1 a,b,c,d} = Y ₀ I_aI_bI_cI_d = 92,92 · 1,039 = 96,54 млн грн.;

Y _{1 a,b,c,d,e} = Y ₀ I_aI_bI_cI_dI_e = 96,54 · 1,038 = 100 млн грн.

млн грн. — абсолютна зміна доходу державного бюджету за рахунок зміни валового випуску;

млн грн. — абсолютна зміна доходу державного бюджету за рахунок зміни частки валового внутрішнього продукту у валовому випуску;

млн грн. — аб­солютна зміна доходу державного бюджету за рахунок зміни співвідношення валового національного доходу і валового внутрішнього продукту;

млн грн. — абсолютна зміна доходу державного бюджету за рахунок зміни співвідношення валового національного наявного доходу і валового національного доходу;

млн грн. — абсолютна зміна доходу державного бюджету за рахунок зміни частки доходу державного бюджету у валовому національному наявному доході.

Приріст доходів держбюджету становить:

За допомогою багатофакторної індексної моделі вивчають вплив факторів (факторних ознак) на результат (результативні ознаки) з розкладанням кількісної міри впливу (дані для побудови індексної моделі наведені в табл. 2.4.

Таблиця 2.4

ПОКАЗНИКИ БАГАТОФАКТОРНОЇ ІНДЕКСНОЇ МОДЕЛІ

Показники	Позначення	Фактичні дані	Індекс
базисний період	поточний період
Загальні надходження до Державного бюджету України, тис. грн.	ЗН	18 156 450	23 784 075	1,310
Частка податкових надходжень у загальних надходженнях Державного бюджету, %	d ПН	67,49	80,8	1,197
Частка прямих податків у загаль­них податкових надходженнях Державного бюджету, %	d ПП	26,71	54,787	2,051
Частка податку на прибуток під­приємств у прямих податках, %	dПР	4,856	54,086	11,138

Індексна модель побудована на таких співвідношеннях:

1. Загальні надходження до Державного бюджету України ×
× Частка податкових надходжень у загальних надходженнях Дер­жавного бюджету = Податкові надходження Державного бюдже­ту України в абсолютному значенні.

2. Податкові надходження Державного бюджету ´ Частка пря­мих податків у загальних податкових надходженнях Державного бюджету + Прямі податки у абсолютному значенні.

3. Прямі податки ´ Частка податку на прибуток у прямих податках = Податок на прибуток у абсолютному значенні.

Таким чином, за допомогою багатофакторної індексної моделі вивчають вплив динаміки кожного з факторів на кінцевий результат — динаміку податку на прибуток підприємств.

1. Розрахунок загального індексу податку на прибуток підприємства:

тис. грн.

Абсолютний вплив знаходимо як різницю між чисельником і знаменником. Він дорівнює 5 535 621,53 тис. грн.

2. Розрахунок індексу податку на прибуток підприємств за рахунок зміни загальних надходжень до Державного бюджету:

тис. грн.

Абсолютний вплив знаходимо як різницю між чисельником і знаменником. Він дорівнює 1 347 407,29 тис. грн.

3. Розрахунок податку на прибуток підприємств за рахунок зміни частки податкових надходжень у загальних надходженнях до Державного бюджету:

4. Розрахунок індексу податку на прибуток підприємств за рахунок зміни частки прямих податків у податкових надходженнях до Державного бюджету:

5. Розрахунок індексу податку на прибуток підприємств за рахунок зміни частки податку на прибуток підприємств в обсязі прямих податків у податкових надходженнях до Державного бюджету:

Перевірку правильності розрахунку індексної моделі можна зробити за допомогою мультиплікативного та адитивного зв’яз­ку, притаманного індексним моделям:

І = І ₁ І ₂ І ₃ І ₄ = 1,3099 · 1,197 · 2,0512 · 11,137 = 35,83;

5535621,53 = 1347407,29 + 716096,22 + 1860892,99 + 1611225,03.

Перевірка розрахунків засвідчила їх вірність.

Зростання в абсолютному виразі податку на прибуток підприємств у 35 разів порівняно з базисним періодом був зумовлений зростанням:

а) загального обсягу надходжень на 30,99 %;

б) питомої ваги податкових надходжень у загальних надходженнях на 19,7 %;

в) питомої ваги прямих податків у загальних податкових надходженнях у 2,05 раза;

г) питомої ваги податку на прибуток у загальному обсязі прямих податків у 11,128 раза.

Представлена модель показує можливість факторного розкладання приросту як відносного, так і абсолютного результату за рахунок відносних, так і абсолютних приростів. Вона є лише при­кладом широких можливостей для вивчення причинно-наслід­кових зв’язків в економічних процесах за умов обмеженої інформації для застосування кореляційно-регресійного аналізу.

Методологія індексного аналізу податкових надходжень полягає у виявленні впливу приростів, середніх приростів і швидкості руху на всю сукупність податкових надходжень.

Надходження податкових платежів можна охарактеризувати за всіма структурними елементами системи показників, що подана нижче:

· річний приріст надходжень окремого виду податкових надходжень, що визначається як різниця між річними надходженнями:

де і — сума надходжень окремого виду податку t року спостереження та попереднього року;

· середня сума надходжень податкових платежів за видами, що розраховується за середньою арифметичною:

.

Визначення впливу окремих факторів на зміну загальної суми кожного податку. До таких факторів можна віднести:

1) кількість платників податку (Q):

2) податкову базу (B);

3) податкову ставку (t).

Добуток трьох зазначених факторів означає суму сплаченого податку (T):

T = Q · B · t.

Сума внесеного податку є трифакторною мультиплікативною індексною моделлю і для оцінки впливу кожного фактора використовується індексний метод аналізу.

Зміна суми податку залежить від зміни всіх факторів і її можна обчислити за формулою:

.

Зміну суми податку за рахунок кожного з факторів подано нижче:

1) зміна суми податку за рахунок зміни рівня податкової ставки:

або в абсолютному виразі як різниця між чисельником і знаменником індексу:

;

2) зміна суми податку за рахунок зміни податкової бази, що припадає на одного платника податку —

або в абсолютному виразі

;

3) зміна суми податку за рахунок зміни чисельності платників податку:

або в абсолютному виразі

.

Таким чином, загальна зміна суми податку дорівнює:

D Т = D t + D В + D Q.

Розглядаючи випадки застосування індексних методик при аналізі податкових надходжень до бюджету, треба зазначити, що при визначенні динаміки деяких показників нерідко виникає необхідність визначити і зміну їх середніх характеристик. Не всі фізичні та юридичні особи сплачують належні їм податки за юридично встановленими рівнями податкових ставок. Тобто їх фак­тичні рівні можуть відрізнятися від юридичних, що насамперед стосується практики надання державою податкових пільг. У таких випадках використовують середню ставку на податок, зміни якої характеризують за допомогою індексів середніх величин, а саме: індексу змінного складу, індексу фіксованого складу та індексу структурних зрушень.

Середня ставка податку розраховується як зважена, тож, індекс змінного складу можна записати таким чином:

,

де t ₁ i t ₀ — рівень податкової ставки окремого платника податку відповідно в поточному та базисному періодах; В ₁ і В ₀ — податкова база для певного платника податку.

Суть економіко-математичного моделювання встановлених ставок податків полягає в розробці математичної моделі, яка враховує всі інтереси держави та платника податку і визначальні (всі врахувати практично неможливо) фактори, що діють у сфері стягнення того чи іншого податку. Цей метод орієнтується головним чином на регулюючу функцію податків, бо критерієм оптимізації податкової ставки виступає саме найвищий рівень впливу податку на поведінку платника. Водночас слід обов’язково враховувати і фіскальне значення податку шляхом уведення в модель обмежень, насамперед забезпечення мінімально допустимого над­ходження сум від цього податку.