Інтеграція вітчизняних банків у світову фінансову систему

Актуальним питанням сьогодення є інтеграція діяльності вітчизняних комерційних банків у світову фінансову систему, яка характеризується процесами глобалізації.

Інтеграційні процеси у банківському секторі характеризуються впровадженням у діяльність банків програм інституціонального розвитку, систем модернізації і автоматизації, міжнародної банківської стандартизації, реалізація яких сприяє формуванню загальнонаціональної клірингової системи, отриманню права кредитування за рахунок кредитів Всесвітнього банку та інших міжнародних кредитних ліній.

Програми інституціонального розвитку передбачають три способи надання технічної допомоги вітчизняним банкам, а саме: встановлення відносин із закордонним банком-близнюком; залучення міжнародної консалтингової фірми; співробітництво з банком-близнюком і міжнародною консалтинговою фірмою.

Інтеграційні процеси пов'язані з удосконаленням нагляду і контролю за діяльністю вітчизняних банків, що передбачає створення ефективної системи контролю, удосконалення відповідних законів, норм та інструкцій, а також підготовку кадрів для забезпечення такого контролю. Передбачається ознайомлення з міжнародними стандартами розрахунків, бухгалтерського обліку та аудиту, надання технічної допомоги при підготовці кадрів, реформування системи банківських розрахунків і бухгалтерського обліку, створення Палати аудиторів.

Необхідними умовами повної інтеграції вітчизняних банків у світову фінансову систему є:

- забезпечення політичної та економічної стабільності, відсутність якої є основною вадою інтеграції економіки України у світове господарство;

- досягнення фінансової стабільності, конвертованості гривні і розвиток міжрегіональних внутрішніх грошово-кредитних, валютних, фондового ринків;

Глобалізація - процес всесвітньої економічної, політичної і культурної інтеграції, основними характеристиками якого є світовий поділ праці, міграція у світових масштабах грошових, людських і виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних і технологічних процесів, а також зближення культур різних країн. Для економічних аспектів глобалізації характерні вільна торгівля, вільний рух капіталу, зниження податків на прибуток підприємств, простота переміщення галузей промисловості між різними державами в інтересах зменшення витрат на працю і природні ресурси тощо

- адаптація банківської системи України до умов світових грошово-кредитних ринків.

Інтеграція банку у міжнародну банківську систему містить три етапи:

1. Розробка плану виходу на ринок, яка містить аналіз внутрішніх потреб і можливостей комерційного банку, за такими напрямками:

- цілі виходу банку на ринок промислово-розвинених країн;

- фінансове забезпечення організації та функціонування закордонної структури банку;

- наявність кваліфікованого персоналу.

2. Аналіз внутрішнього законодавства, що регламентує можливість виходу комерційного банку на ринок промислово-розвинених країн, за такими напрямками:

- порядок надання Центральним банком дозволів уповноваженим банкам на участь у статутному капіталі банків та інших кредитних організацій за кордоном, а також відкриття філій за кордоном;

- відповідність внутрішнього законодавства міжнародним стандартам і капіталу банків, що діють більше, ніж в одній країні.

3. Аналіз існуючих норм і правил промислово-розвинених країн, що регламентують діяльність іноземних банків на їхній території, з погляду найбільшої легкості для входження українського комерційного банку на їхній ринок.

Інтеграція банку у міжнародну банківську систему полегшується, якщо забезпечити такі умови: внутрішнє валютне законодавство відповідає світовим стандартам; керівництво банку розуміє світові тенденції розвитку міжнародної банківської діяльності і, відповідно до них, формує стратегію розвитку банку.

Варіантом інтеграції вітчизняних банків у світову фінансову систему є така послідовність дій:

- на основі сприятливої кон'юнктури світового ринку нарощувати власні інвестиції за кордоном, кооперуючи зусилля з підприємствами, продукція яких користується попитом на відповідних зовнішніх ринках;

- провести лібералізацію закордонної діяльності вітчизняних банків;

- якісно удосконалити структуру, географію, форми, характер і види операцій закордонної мережі банку.

В цьому випадку, кількісним показником оцінки інтеграції банку у світову фінансову систему є чиста інвестиційна позиція, що визначається як різниця між іноземними активами і пасивами.

Вступ України до СОТ сприяє подальшому розвитку інтеграційних процесів на ринку банківських продуктів і послуг, оскільки надає новий імпульс розвитку продуктового ряду банків, приносить на ринок нові капітали, світові стандарти якості банківського обслуговування, полегшує вихід вітчизняних банків на світовий ринок фінансових послуг. При цьому доцільно формувати гнучку політику доступу іноземних учасників на фінансовий ринок України, яка містить такі положення:

- стимулювання приходу іноземних банків на вітчизняний ринок у формі банків-резидентів;

- надання національного режиму таким банкам-резидентам;

- поступове зняття в середньостроковій перспективі (2-3 роки після приєднання) обмежень на операції з фізичними особами, а в довгостроковій (5-7 років) - збільшення квоти участі іноземного капіталу у вітчизняній банківській системі.

Інтеграція банків у світову фінансову систему заснована на встановленні кореспондентських відносин з іноземними банками, одержанні міжнародних рейтингів і аудиторських висновків провідних спеціалізованих компаній, виході на міжнародні фінансові ринки, взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями.

В умовах глобалізації світової економіки зростає значення банківських продуктів і послуг з обслуговування зовнішньоекономічної діяльності, збільшується обсяг інвестиційних, консультаційних, інформаційних послуг, зростає роль послуг у сфері фінансового консультування, управління активами з використанням сучасних інформаційних технологій. Банки здійснюють значні інвестиції в розвиток інформаційних технологій. Світова практика свідчить, що, в середньому, частка витрат на комп'ютеризацію складає більше, ніж 17 % від загального кошторису річних витрат банку.

Однією з проблем провідних світових банків є реструктуризація філійної мережі, оскільки сучасні системи управління багато-філійними банками мають суттєвий недолік, а саме: збільшення вартості банківських продуктів та послуг і виникнення додаткових витрат. Тому, канали збуту повинні, з одного боку, забезпечувати оптимальний рівень продажів, з іншого, - сприяти зниженню витрат. Сучасні банки вирішують зазначену проблему за допомогою використання новітніх банківських інформаційних систем, Інтернету, ІР-телефонії, Інтернет-телефонії, мобільного зв'язку тощо.

Виникає необхідність постійного контролю ефективності каналів збуту банківських продуктів і послуг, а не тільки ефективності системи філій. Ефективність каналів збуту банку залежить від рівня інформаційних технологій, міри стандартизації банківських продуктів і послуг, їхньої якості, від темпів посилення інтеграційних процесів у фінансовій сфері. Зазначені фактори призводять до появи нових форм обслуговування клієнтів і принципів сегментації ринку.

Обслуговування клієнтів у сучасному комерційному банку характеризується протиріччям між стандартизованими банківськими продуктами і послугами та індивідуалізованими продуктами і послугами з інтенсивним консультуванням і мікросегментуванням.

Тому стратегічним завданням оптимізації каналів збуту банку є встановлення рівноваги між трьома варіантами реалізації банківських продуктів і послуг:

- стандартизовані базові продукти і послуги без консультацій;

- продукти і послуги з активними консультаціями;

- вирішення фінансових проблем клієнтів з мікросегменту-ванням та інтенсивними консультаціями.

Диверсифікованість банківської діяльності за рахунок надання позабалансових послуг обумовлена підвищенням ролі консультаційних та інформаційних послуг. Значно збільшилися консультаційні послуги в галузі фінансового консультування, злиття і поглинання, пошуку стратегічного інвестора, міжнародного податкового планування, приватизації і банкрутства.

Збільшення позабалансових послуг пов'язане з ростом кількості інформаційних послуг. В умовах сучасної світової фінансової системи інформаційні ресурси трансформуються в реальні економічні ресурси, інформаційні послуги перетворюються в об'єкт споживання і виробництва, у результаті чого банк виконує функції інформаційного і консультаційного центру для клієнтів.

Важливе місце в розширенні продуктового ряду банків займають послуги на ринку позичкових капіталів, оскільки вони забезпечують банку значну частку процентних доходів і ліквідності.

В умовах глобалізації значно збільшилася частка нових банківських послуг з кредитування транснаціональних корпорацій. Так, великі банки з розгалуженою міжнародною мережею надають клієнтам право обирати країну, валюту і процентну ставку кредиту. Такий тип кредитування одержав назву мультивалютної кредитної лінії. Велику популярність здобувають мульти-опціонні кредитні лінії - поєднання звичайних кредитних ліній із правом позичальника обирати різні інструменти фінансового ринку, що дозволяє клієнтові обирати із широкого кола банківських продуктів і послуг найбільш дешеві джерела фінансування.

Чітко позначилася тенденція до збільшення банківських продуктів і послуг на ринку позичкових капіталів, де банк виступає посередником між позичальником і кредитором, причому ці елементи продуктового портфеля належать до розряду позабалансових, а саме: гарантійні кредитні листи та інші фінансові гарантії, сек'юритизація, продаж позик.

Сек'юритизація (активів) - перерозподіл ризиків шляхом трансформації активів банку - позик та інших активів - у цінні папери для продажу інвесторам. Банк емітує цінні папери від власного імені або через дочірні установи, однак такі папери "прив'язуються" до конкретних активів банку - сплата доходу та погашення цінних паперів залежить від отримання банком доходу та основної суми кредитів.

Перважно, сек'юритизацію застосовують до банківських кредитів, даючи змогу банкам передавати кредитний ризик іншим учасникам ринку - інвесторам, які купують цінні папери. Крім того, за допомогою сек'юритизації банк може здійснити трансферт ризику зміни відсоткової ставки та ризику дострокового погашення кредиту. Процес сек'юритизації дає змогу перемістити балансові активи банку за баланс, тобто є одним із видів позабалансової діяльності банку.

Сек'юритизація активів знижує рівень ризиковості банку, поліпшує якість активів, дає змогу підвищити, за інших рівних умов, показники адекватності капіталу.

У процесі сек'юритизації беруть участь кілька сторін: банк як ініціатор продажу пакета кредитів; компанія, яка займається емісією цінних паперів; гарант (страхова компанія); інвестори (фізичні чи юридичні особи), які купують цінні папери на ринку. Процедура сек'юритизації починається з того, що банк, який є ініціатором продажу кредитів, укладає договір з компанією, яка на загальну суму сек'юритизованих кредитів робить емісію цінних паперів. Перед розміщенням пакета цінних паперів на ринку компанія-емітент має отримати підтримку гаранта, який виконує функцію страхування емітованих цінних паперів. Часто така підтримка надається у формі урядових гарантій чи акредитивів великого банку. Відтак цінні папери розміщуються на ринку, а отримані від їх продажу кошти починають надходити до гаранта та компанії-емітента, які передають їх банку-ініціатору.

Таким чином, банк отримує готівкові кошти на загальну суму пулу сек'юритизованих кредитів. Банк продовжує обслуговувати ці кредити (які стають позабалансовими зобов'язаннями банку), тобто проводити розрахунки з позичальниками, отримувати кошти від погашення основної суми боргу та відсотків. Отримані грошові потоки банк направляє емітенту цінних паперів, який, своєю чергою, переказує їх інвесторам, тобто виплачує дохід за цінними паперами. Отже, потік грошових коштів починає надходити до інвестора, коли позичальники виплачують основну суму боргу та відсотки банку-ініціатору.

Коли кредити сек'юритизовані, тобто перетворені на пакет цінних паперів, власність на ці кредити та відповідні потоки грошових надходжень переходять до інвесторів. Звідси походить і назва - перехідні цінні папери (pass-through securities). Прикладами сек'юритизованих активів є іпотечні кредити, автомобільні позички, кредити на придбання обладнання. Оскільки перехідні зобов'язання забезпечені матеріальними активами, то в їхніх назвах відображається вид забезпечення - сертифікат на автомобільну позичку, забезпечені нерухомістю цінні папери.

Процедура сек'юритизації дає змогу банку здійснити трансферт кредитних ризиків (передати ризик іншим учасникам ринку), оскільки разом із власністю на кредити та надходження за ними до інвесторів, які придбали цінні папери на ринку, переходить і кредитний ризик. У разі неповернення кредитів збитків зазнають інвестори.

Загальне збільшення посередницьких банківських послуг на ринку позичкових капіталів обумовлене тим, що корпорації, з метою економії на банківському відсотку, прямо здійснюють запозичення на міжнародних ринках капіталу за допомогою облігаційних позик та інших інструментів фінансового ринку. Цей факт істотно вплинув на перерозподіл елементів продуктового портфеля убік збільшення посередницьких послуг на ринку позичкових капіталів і зменшення кількості класичних кредитних продуктів і послуг.

Зазначені тенденції розвитку банківського сектору у поєднанні зі збільшенням обсягів світової торгівлі, з активізацією процесів злиття і поглинання в промисловості та фінансовій сфері, лібералізацією капітальних потоків і транснаціоналізацією обумовили зростання кількості міжнародних банківських послуг. До міжнародних банківських послуг належать послуги, пов'язані з банківським обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності клієнта.

Міжнародні банківські послуги за міжнародними розрахунками розвиваються в напрямку мінімізації ризиків, завдяки використанню сучасних фінансових інструментів, і надаються разом з пакетами інших послуг - з кредитування, поручительства, консультування. Базові послуги мають уніфікований характер.

Процеси злиття і поглинання здійснюються за участю банків і сприяють збільшенню міжнародних консультаційних та інвестиційних банківських послуг. Прикладом є Інтернет-проекти з надання консультаційних послуг за принципом "самоконсульту-вання", коли на базі структурованого алгоритму "питання/відповідь" користувач автоматично тримає рекомендації щодо оптимальної структури інвестицій.

Транснаціоналізація промислового виробництва є основною причиною транснаціоналізації банківської діяльності. Поява іноземних філій і представництв сприяє розширенню спектру міжнародних банківських послуг.

В умовах інтеграції вітчизняних банків у світову фінансову систему першорядне значення має організація розрахунків. Для організації міжнародних розрахунків розроблені різні платіжні системи, починаючи від глобальних, таких як SWIFT, і закінчуючи системами, заснованими на кореспондентській мережі окремих банків. Та або інша платіжна система має свої особливості, які безпосередньо впливають на конкурентоспроможність міжнародних розрахунково-платіжних банківських послуг.

Міжнародні розрахунки в ЄС здійснюються за допомогою однієї з таких платіжних систем: трансєвропейської автоматизованої екс-прес-системи валових розрахунків у режимі реального часу - ТА-РГЕТ; Європейської клірингової системи (ЄКС) при Європейській банківській асоціації (ЄБА); національних платіжних систем; між-банківських платежів через систему кореспондентських відносин і клірингу, яку організовано великими європейськими банками.

Поряд із діючими платіжними системами, банки країн - членів ЄС надають традиційні послуги при здійсненні платежів через систему кореспондентських відносин. Цей вид платіжних послуг орієнтований на середні і дрібні банки. Транснаціональні банки надають банкам-кореспондентам платіжні послуги, які засновані на використанні власних локальних мереж - філій, дочірніх банків і кореспондентських рахунків лоро. Такі мережі забезпечують швидкість проведення розрахунків і мінімальну комісійну винагороду внаслідок проведення міжбанківських проводок по внутрібанківським кореспондентським рахункам лоро.

У країнах ЄС перевагами користуються продукти і послуги банків, діяльність яких задовольняє таким вимогам:

- розмір активів і капіталу забезпечує достатній запас ліквідних засобів для проведення розрахунків;

- прямий доступ до всіх основних систем проведення розрахунків у ЄС та інших країнах;

- наявність розвинутих філійної і кореспондентської мереж;

- конкурентоспроможні тарифи при одночасно високій якості обслуговування.

Найбільшою мірою зазначеним вимогам відповідає діяльність таких банків: UBS AG (Zurich, Switzerland), Barclays PLC (London, UK), BNP Paribas SA (Paris, France), Deutsche Bank AG (Frankfurt am Main, Germany), ABN AmRO Holding NV (Amsterdam, Netherlands), Sociйtй Gйnйrale (Paris La Dйfense, France) і Citibank NA (New York, USA).

Стратегія розвитку платіжних послуг цих банків спрямована на залучення нових клієнтів і банків-кореспондентів за допомогою низьких тарифів, високої якості послуг, розвинутої філійної інфраструктури, адаптації термінів проведення розрахунків до умов виконання платежів у найбільших європейських платіжних системах (ТАРГЕТ, ЄКС). Обслуговування клієнтів здійснюється протягом 24 годин 7 днів на тиждень. Зазначені банки надають такі послуги, як проведення клірингових трансграничних розрахунків і швидкої конверсії доларових рахунків у євро; відкриття єдиного рахунка в євро в будь-якому регіоні світу; поповнення валютних рахунків за рахунок залишків на поточних рахунках шляхом негайної конверсії в необхідну валюту; інвестування поточних залишків на рахунках у короткострокові інструменти світових фінансових ринків; проведення розрахунків за зовнішньоторговельними контрактами клієнтів.

Основними конкурентами транснаціональних банків Західної Європи на ринку розрахунково-платіжних послуг є американські банки. У США функціонують дві великі платіжні системи - ФЕДВАЕЙР (FEDWIRE) і ЧІПС (CHIPS), що здійснюють більш 80 % усіх перекладів від загального обсягу вихідних клієнтських платежів у доларах. Приблизно 40 % платежів у системі ФЕДВАЕЙР - міжбанківські операції, 10 % - угоди з євродоларами, 10 % - комерційні платежі.

Аналогічно європейським банкам, банки США велику увагу приділяють мінімізації ризиків у системі розрахунків. Одним із ефективних інструментів хеджування таких ризиків є одноденний кредит за овердрафтом, котирування якого здійснюються на американському міжбанківському ринку. У результаті, наданий американськими банками одноденний кредит за овердрафтом унеможливлює появи "ефекту доміно" при фінансовій неспроможності одного з учасників платіжної системи.

У процесі інтеграції банку в світову фінансову систему важливе значення має група міжнародних розрахунково-платіжних банківських послуг за зовнішньоторговельними контрактами клієнтів, а саме: здійснення авансових платежів; оплата після відвантаження; торгівля по відкритому рахунку; відкриття і підтвердження акредитивів; послуги інкасо.

У міжнародних розрахунках банків різних країн є певні традиції. Так, торгівля по відкритому рахунку між англійськими банками і банками країн ЄС є нормою, а в торгівлі з Австралією і Новою Зеландією англійські банки воліють використовувати документарні акредитиви і документарне інкасо.

Більшість вітчизняних банків тяжіє до однієї з двох домінуючих стратегій розвитку - зовнішньоорієнтованої або внутрішньоорієнтованої.

Сутність зовнішньоорієнтованої стратегії розвитку банку полягає в акумулюванні дешевих ресурсів корпоративного сектору, переважно експортерів, і їх розміщенні в низькоризикові іноземні активи, які приносять невеликий, але стабільний дохід (депозити, кредити, державні цінні папери тощо). Таку стратегію реалізують банки, що обслуговують великих експортерів, і банки, контрольовані нерезидентами, характерними рисами яких є:

- переважна більшість клієнтів - підприємства-експортери і фірми-нерезиденти, що виявляється у високій частці валютних засобів у залишках на їх рахунках - від 55 % до 100 %;

- розвинута міжнародна кореспондентська мережа, особливий статус за операціями з нерезидентами та інші умови, що забезпечують конкурентні переваги при проведенні зовнішньоекономічних розрахунків.

Такі банки, зазвичай, володіють брендом, що забезпечує високу довіру з боку клієнтів і вкладників; надають широкий спектр банківських послуг високої якості; мають постійних клієнтів серед підрозділів і дочірніх підприємств міжнародних компаній; мають низьку частку кредитів і позик реальному сектору; високу частку малоприбуткових іноземних активів.

Сутність внутрішньоорієнтованої стратегії розвитку банку полягає в нарощуванні обсягів кредитування вітчизняних позичальників. Діяльність банків, які реалізують цю стратегію, характеризується такими особливостями:

- основні клієнти - підприємства внутрішньоорієнтованого сектору, що виявляється в низькій частці валютних засобів у залишках на їх рахунках - від 0 % до 45 %;

- залучають ресурси населення.

Внутрішньоорієнтовану стратегію реалізують банки з розвинутою філійною мережею, а також середні і дрібні банки. Клієнти таких банків мають стійку потребу в банківському кредиті для формування оборотних активів, що забезпечує банкам дохідне розміщення засобів. В цьому випадку, банки виступають чистими кредиторами реального сектору, оскільки кредити і позики нефінансовим підприємствам складають, у середньому, 42 % їхніх активів, а засоби, залучені від підприємств, - 32 % їхніх пасивів. Чисте кредитування реального сектору здійснюється за рахунок залучення ресурсів на ринку внесків населення, частка яких у пасивах таких банків, у середньому, складає 29 %.

Розвиток філійних мереж дозволяє розширити і диверсифікува-ти коло корпоративних клієнтів і позичальників, наростити обсяги залучених засобів приватних вкладників, підвищити швидкість міжрегіональних розрахунків, що відображається на структурі операцій таких банків. Операції банків, які реалізують внутрішньоорі-єнтовану стратегію розвитку, характеризуються високою кредитною активністю та інтенсивним залученням засобів населення.

Таким чином, тенденції розвитку світової фінансової системи, а саме: глобалізація, інтернаціоналізація, інституціоналізація, дезінтермідація, загострення міжнародної конкуренції, інтеграція, конвергенція, інформатизація і комп'ютеризація, концентрація світових ринків, - сприяють збільшенню міжнародних банківських послуг та відкривають широкі можливості для зовнішньоекономічної діяльності банків.

 

Список використаних джерел:

1. Диба М.І. Інтернаціоналізація банківської систем України / М.І. Диба, Є.С. Осадчий // Науковий вісник Національного університету ДПС країни (економіка, право). – 2010. – № 1 (48). – С. 35–41.

2. Колісник М.Б. Банківська система України як учасник глобалізаційних процесів / М.Б. Колісник // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – № 21. – С. 226–230.

3. Ладюк О.Д. Банківська система України в умовах її інтеграції у світовий фінансовий простір / О.Д. Ладюк, О.В. Собкевич // Наука й економіка. – 2011. – № 2. – С. 64–71.

4. Основні показники діяльності банків України // Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.bank.gov.ua/bank_supervision/dynamics.html

5. Вовчак Ольга Дмитрівна - Банківська справа [Текст]: навчальний посібник / О. Д. Вовчак, Н. М. Рущишин. - Львів: Новий Світ-2000, 2008.

6. Лютий Ігор Олексійович - Банківські інститути в умовах глобалізації ринку фінансових послуг [Текст]: монографія / І. О. Лютий, О. М. Юрчук. - К.: Знання, 2011.