Економічне вчення фізіократичної школи у Франції.

Вчення фізіократичної школи мали великий вплив на подальший розвиток економічної думки. Виникнення фізіократизму пов'язане з критикою меркантилізму, загостренням соціально-політичних і економічних суперечностей у сільському господарстві, потребою у вирішенні аграрних проблем та їх теоретичному розгляді. Прогресивність вчення фізіократів у тому, що вони досліджували сферу виробництва, закон вартості, зростання доходів у виробництві. Розгляд фізіократії у саме Франції дає змогу простежити думки вчених та поглибитися до коріння праць. Школа фізіократів (від грецьк. - природа і влада) виникла і розвивалась у період мануфактурного капіталізму у Франції. Як особлива складова класичної політичної економії, економічна школа фізіократів найбільшого розвитку набула в середині XVIII ст.

Метою роботи є дослідження економічних вчень фізіократії, ознайомлення з поняттям «фізіократія» та його ідеями.

Завдання доповіді:

· розглянути основні принципи фізіократичного вчення;

· проаналізувати вплив вчень на економічне становище того часу.

Об’єктом дослідження є вчення фізіократичної школи.

Слово "фізіократизм" грецького походження і складається з двох частин "фізіо" - природа і "кратоз" - влада, сила, панування. Суть фізіократизму в його центральній ідеї - вивченні основ природного порядку в економіці. Фізіократи, або прихильники ідеї природного закону, обстоювали природовладдя, досліджували природні закони суспільного буття. Вперше застосував термін "фізіократизм" Дюпон де Немур у своєї книзі "Фізіократія, або Природна конструкція найбільш вигідного управління людським родом" (1768). Основний внесок у розробку економічних проблем фізіократизму зробили Франсуа Кене (1694-1774), Анн Робер Жак Тюрго (1727-1781), Віктор Рікетті Мі-рабо (1715-1789), П'єрСамуель Дюпон де Немур (1739-1817), Поль П'єр Мерсьє (1720-1793), Жан Клод Венсан де Гурне (1712-1769).

Франсуа Кене (1694-1774) основоположник класичної політичної економії у Франції. У своїй теоретичній системі виділяв три елементи:

· теорію природного порядку;

· теорію чистого продукту;

· теорію кругообігу багатства.

Вартість Ф. Кене визначає як суму витрат виробництва. Розрізняє два види доходів - заробітну плату і чистий продукт, єдиною формою якого є земельна рента. Заробітна плата - фізичний прожитковий мінімум. Чистий продукт - залишок багатства після відрахування витрат на його виробництво. Він створюється лише у сільському господарстві. Ф. Кене визначив теорію капіталу. Фактично він поділив його на основний та оборотний і назвав їх первісними та щорічними авансами.

Первісні аванси - витрати на декілька років у сільському господарстві на будівлі, худобу, та сільськогосподарські машини. Щорічні аванси - витрати, що здійснюються щорічно на насіння, робочу силу.

Ф.Кене вперше визначив поділ населення на великі соціальні групи (класи) за економічною ознакою - участю у створенні і розподілі суспільного багатства:

· продуктивний клас, до якого належать фермери та сільськогосподарські робітники;

· непродуктивний (безплідний) клас - торговці, ремісники та промисловці;

· клас землевласників.

Найвідоміша праця Ф. Кене - "Економічна таблиця" (1758), в якій відображена теорія кругообігу багатства та суспільного відтворення. В ній також знайшли відображення всі сторони вчення Ф. Кене: "чистий продукт", капітал, гроші, продуктивна і непродуктивна праця тощо. Ідеї, закладені в творах Ф. Кене, стали першоосновою майбутнього економічного моделювання. Крім "Економічної таблиці" Кене написав ще й такі як "Загальні принципи економічної політики держави", "Про торгівлю" (1760), "Аналіз економічної таблиці" (1766), "Зауваження відносно грошового процента" (1766).

Продовжив дослідження Ф. Кене видатний державний діяч Франції другої половини XVIII ст. Анн Роберт Тюрго (1727-1781). Він написав працю "Роздуми про створення і розподіл багатства" (1776), в якій відобразив радикальні буржуазні реформи, започаткував теорію корисності. Він розрізняв суб'єктивну та об'єктивну цінність товару: перша є оцінкою речі його власником, друга встановлюється на ринку залежно від попиту та пропозиції. Основою вартості товару стає споживча вартість, або корисність речі, яка суб'єктивно оцінюється продавцями та покупцями. Досягненням ученого було розкриття сутності генезису найманої праці, появу якої він пояснював відчуженням робітника від засобів виробництва. Він виводить походження класів із суспільного поділу праці - між землеробом та ремісником.

Тюрго був попередником тих, хто вимагав мінімального втручання держави в економічне життя і протиставляв йому вільну конкуренцію.

Фізіократи, аналізуючи категорію цінність, стверджували, що цінність виникає лише під дією природи. Тюрго у невеликій праці "Цінність і гроші" говорить що цінність - це оцінка, яку люди надають предметам, що задовольняють їх потреби. Цінність відносна, це не фізична властивість речі, її величина визначається у процесі взаємовигідного обміну. Мірилом цінності є ціна.

Заслугою Тюрго є його висновки про те, що прибуток - не дар природи і створюють його не лише у сільському господарстві, але й у промисловості і торгівлі. Подібно тому як земля приносить ренту, так і гроші, вкладені у справу, приносять не менший дохід.

Прогресивність вчення фізіократів у тому, що вони досліджували сферу виробництва, закон вартості, зростання доходів у виробництві. Недоліком вчення фізіократів є дослідження доходу у сільськогосподарському виробництві.

Висновки

А. Сміт вважав, що доктрина фізіократів більш наближена до істини, ніж будь-яка інша теорія політичної економії з опублікованих. Завдяки фізіократам економіка стала трактуватися як наука про матеріальну сферу господарства. Їх діяльність сприяла утвердженню принципів лібералізму. Фізіократів уперше в історії економічної думки почали називати економістами.

Основні ідеї теорії фізіократів:

ü критика політики меркантилізму;

ü природний характер економічних законів;

ü джерелом багатства є сфера виробництва матеріальних благ - землеробство;

ü промисловість і торгівля - безплідні сфери;

ü чистий продукт (унікальний дар природи) - це різниця між сумою всіх благ і витратами на виробництво продукції;

ü основному капіталу відповідають "первісні аванси" (затрати на сільськогосподарське обладнання), а оборотному капіталу - "щорічні аванси" (щорічні затрати на сільськогосподарське виробництво);

ü три принципи оподаткування: ефективне оподаткування-джерело доходу; співмірність податків із доходами; витрати при знятті податків не повинні обтяжувати;

ü гроші виконують лише функцію засобу обігу;

ü нагромадження грошей фізіократи вважали шкідливим, оскільки це вилучало гроші з обігу і не давало їм можливість виконувати єдину важливу функцію.