Кисельов Леонід Володимирович

Індивідуальна робота

з теми: «Російськомовні письменники»

Виконала:

студентка гр.2334-2у

Поваренко О.

Прийняла:

Курилова Ю.Р.

м.Запоріжжя

Російськомовна українська поезія та її особливості

Російськомовна література України – література написана російською мовою українськими письменниками. На території України народилось багато російськомовних письменників,яких найчастіше відносять до авторів російської літератури. Декілька класиків російської літератури народились в Україні,передовсім Микола Гоголь,Анна Ахматова,Михайло Булгаков та Максиміліан Волошин.

 

Історія

До кінця 19 століття значна частина літературних творів українських письменників були написані, не українською мовою, а латиною,польською та російською. В 19 столітті одним із найважливіших російськомовних письменників українського походження був Микола Гоголь,який у своїх творах використовував українські теми. Російською мовою були написані також деякі твори Тараса Шевченка,Пантелеймона Куліша,Миколи Костомарова,Григорія Квітки-Основ'яненко та Марка Вовчка. Народжені в Україні письменники відіграли важливу роль у російському авангардизмі початку 20 століття. Це зокрема стосується футуристів (Давид Бурлюк, Микола Бурлюк, Божидар). За часів СРСР відомі українські поети Борис Чичибабін, Микола Ушаков, Леонід Кисельов та Леонід Вишеславський писали російською мовою. В незалежній Україні низка письменників пишуть російською мовою. До найвідоміших належить Андрій Курков, твори якого були перекладені багатьма іноземними мовами. Олександр Кабанов, головний редактор російськомовного культурного журналу та порталу ШО, пише вірші російською мовою. Відомою сучасною поетесою з Харкова є Анастасія Афанасьєва. Драматургію російською мовою пише Максим Курочкін. Письменники-фантасти Марина та Сергій Дяченки пишуть українською та російською мовами.

За кращі твори українських письменників російською мовою Національною спілкою письменників надається Гоголівська премія. Деякі українські російськомовні письменники здобули популярність в Росії (Володимир Нестеренко, Андрій Валентинов).

В Україні існує літературне угрупування СТАН, значна кількість письменників у якому російськомовні.

З 1927 року в Україні видається журнал російськомовних письменників, який з 1963 року має назву «Радуга». Нещодавно з'явилася електронна версія журналу. Журнал «Радуга» в 2010 році започаткував щорічний літературний конкурс молодих російськомовних письменників «Активація Слова».З 2000 року в Харкові видається часопис ©оюз Писателей.

 

Ушаков Микола Миколайович

Ушаков Микола Миколайович - (6 червня 1899 -17 листопада 1973, Київ) — російський поет і письменник в Україні.

Весь час друкувався в рос.-мовних вид. УССР. Крім низки зб. поезій і прозових творів в офіц. дусі, перекладав на рос. І. Франка, Лесю Українку, М. Коцюбинського й ін. укр. авторів; ред. рос. видань творів Т. Шевченка (1939, 1949 — 56), М. Коцюбинського (1951).

Премія 1973 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка за збірки поезій «Мои глаза», «Я рифмы не боюсь глагольной» і багаторічну плідну діяльність у галузі перекладів з української літератури.

Вірші: «Весна Республики», 1927

«Сказанье старых времён», 1931

«Горячий цех», 1933

«Календарь», 1933«Мир для нас», 1935

«Путешествия», 1940

«Новые путешествия», 1948

«Свежий вечер», 1955

«Веснодворец», 1962 «Теодолит», 1967

«Я рифмы не боюсь глагольной», 1970

«75», 1971

«Мои глаза», 1972

«Мой век», 1973

«Якоря Земли», 1974

«В пути», 1981

«Мастерская»

 

 

Кисельов Леонід Володимирович

Кисельов Леонід Володимирович (21 вересня 1946, Київ — 19 жовтня 1968, Київ) — український поет.

Народився у Києві, в 1946 р., в родині російськомовного письменника Володимира Кисельова. Не сягнувши зеніту свого поетичного обдарування, помер у жовтні 1968 р. від недуги лейкемії, проживши всього двадцять два роки.

У кінцевому підсумку наших шукань національного поетового кореня виявляється, що мати Леоніда — єврейка. Хоч у творчій біографії будь-якого письменника це не найосновніше питання, але у випадку Кисельова така деталь важлива і може кинути більше світла на таємницю його поетичної трансформації — переходу від поезії російської до української.

Учився на факультеті іноземних мов Київського університету на перекладацькому відділенні, спеціалізуючись, здається, в англійській мові. Не зважаючи на молодий вік, він вражав усіх не тільки начитаністю і широким знанням світової літератури, але й знанням точних наук — складних правил квантової механіки, кібернетики; міг говорити про останній футбольний матч чи найновіший закордонний фільм.

Захоплювався і знав стародавнє мистецтво, мозаїки й фрески Київської Софії, цікавився примітивним мистецтвом Никифора, любив поезію Шевченка, раннього Тичини, Драча, Вінграновського, Блока, Пастернака, Гульова, Данте, Шекспіра, Рільке й Лорки, американський джаз, українську та парагвайську пісню.

Чичибабін Борис Олексійович

Чичибабін Борис Олексійович - (9 січня 1923, Кременчук — 15 грудня 1994, Харків) — український радянський російськомовний поет, лауреат Державної премії СРСР (1990).

ільшу частину життя поет прожив у Харкові. Унікальність творчої манери Чичибабіна визначається гармонійним поєднанням істинного демократизму з високою культурою вірша, ясності «змісту» — з витонченістю «форми», яка, однак, ніколи не ускладнює сприйняття його поезій. Афористичність формулювань і проникливий ліризм дозволяють обґрунтовано зводити генезис чичибабінської поетики до двох таких несхожих за манерою класиків російського красного письменства, як Некрасов та Фет. Офіційний період До Харкова Чичибабін повернувся влітку 1951 р. Довгий час був різноробом, близько року пропрацював в Харківському театрі російської драми підсобним робітником сцени, потім закінчив бухгалтерські курси, які були найшвидшим і найдоступнішим способом здобути спеціальність. З 1953 р. працював бухгалтером домоуправління. Тут познайомився з паспортисткою Матільдою Федорівною Якубовською, яка стала його дружиною.

З 1956 по 1962 рр. Чичибабін продовжує працювати бухгалтером (у вантажному автотаксомоторному парку), але поступово заводить ряд знайомств в середовищі місцевої інтелігенції, в тому числі — літературної. Тоді ж знайомиться з колишніми харків'янами Борисом Слуцьким, Г. Левіним. У 1958 році з'являється перша публікація в московському журналі «Знамя» (під прізвищем Полушин). У Харкові в маленькій кімнатці Чичибабіна на горищі збираються любителі поезії, утворюється щось на зразок літературних «середовищ».

На початку 60-х років харківський поет довгий час живе в Москві на квартирі Юлія Даніеля та Лариси Богораз, виступає в літературному об'єднанні «Магістраль». У 1962 році його вірші публікуються в часописі «Новий мір», харківських і київських виданнях. Серед знайомих Чичибабіна цього періоду — С. Маршак, І. Еренбург, В. Шкловський. Самвидавський період «Член Спілки радянських письменників» Чичибабін втрачає читачів — поет Чичибабін «йде в народ». У 1972 році в самвидаві з'явилася збірка його віршів, упоряджена відомим московським літературознавцем Л. Ю. Пінським. Крім того, по руках починають ходити магнітофонні записи з квартирних читань поета, переписані і передруковані окремі аркуші з його віршами. «Відхід з дозволеної літератури … був вільним моральним рішенням, негучною, але твердою відмовою від самої можливості фальші», — написав про це двадцять років потому Григорій Померанц.

У 1973 р. Чичибабіна виключають з СП СРСР. Цікаво, що для початку від нього зажадали передати в КДБ свої вірші, які він читав там-то і там-то. Він повинен був сам підготувати друкований текст, щоб «там» змогли розібратися у справі. Друзі радили Чичибабіну переслати найбільш безневинні вірші, але Борис Олексійович так робити не вмів і відіслав найважливіші для себе твори — ті, які відчайдушно прочитав на своєму п'ятдесятиріччі в Спілці письменників: «Прокляття Петру» і "Пам'яті А. Т. Твардовського ". Пам'ятник Борису Чичибабіну. Харків. Збірки творів Бориса Чичибабіна Мороз и солнце. Книга лирики. — Харьков, 1963.

Молодость. — М.: Советский писатель, 1963.

Гармония. Книга лирики. — Харьков: Прапор, 1965.

Плывет Аврора: Книга лирики. — Харьков: Прапор, 1968.

Колокол: Стихи. — М.: Известия, 1989; М.: «Советский писатель», 1991.

Мои шестидесятые. — Киев: Дніпро, 1990.