Розрахунки ціни туристичного продукту.

Вартість путівки містить у собі наступні статті:

- вартість проїзду;

- вартість харчування;

- вартість проживання;

- вартість трансферту;

- вартість екскурсійної програми;

- вартість оформлення візи;

- вартість страхового поліса.

Ціна ж туристичної путівки більше собівартості на величину витрат і доходу туристичної фірми.

Витрати, подані в цих статтях, діляться на постійні і змінні. До категорії постійних витрат відносяться:

- вартість проїзду;

- вартість трансферту;

- вартість страхового поліса;

- оформлення всіх необхідних документів.

Як правило, постійні витрати не залежать від тривалості туру і якості обслуговування.

Частка готельного обслуговування і харчування в загальній вартості путівки складає 60 - 65%. Обидва ці елементи є змінними і залежать від зміни цін на дані види послуг, а також від сезонної градації, географічної зони розташування готелю, виду і класу обслуговування, договірних комерційних умов між турагенством і адміністрацією готельного підприємства.

На вартість готельного обслуговування і харчування впливає і тривалість проживання. Чим вона більше, тим нижче вартість одного туродня.

При розрахунку готельного обслуговування ціна проживання і харчування розбивається на тарифну сітку, що має діапазон 7 днів.

В даний час основна частина потоку туристів перебуває з укомплектованих груп. Це означає, що туристична фірма визначає оптову ціну поїздки для всієї групи. При цьому звичайно дається знижка для масової оптової угоди в залежності від об'єму опера - до 10%, по термінах і тривалості - до 5%, знижка в залежності від тривалості проживання туристів у готельному підприємстві - до 10%.

З оптової ціни можуть робитися додаткові знижки за участь фірми в рекламі і виданні рекламних проспектів по країні, окремому місту, окремому готелю, куди фірма відправляє туристів. Так, нерідко турфірма реалізує рекламні проспекти країни, рекламуючи в такий спосіб не тільки свої тури, але і країну в цілому.

Знижки можуть також робиться при попередній оплаті туристичного обслуговування.

У цілому ціна на туристичне обслуговування груп може бути нижче ринкової ціни для разових угод у середньому на 10-20%.

Таким чином, на вартість путівки впливає чинник кількості запропонованих послуг. Туристу можуть бути надані або визначені види послуг по його виборі, або повний комплекс послуг. Повний комплекс послуг може бути наданий шляхом продажі так званих інклюзивів-турів (inclusive tour) або пекидж-турів (packadge tour).

При інклюзивах-турах, які застосовуються при авіаперевезеннях, вартість перевезення туристів до місця призначення й назад визначається на основі спеціально розроблених інклюзивів-тарифів, що можуть бути наполовину нижче звичайних. Тур включає також вартість розміщення туристів у готелі, харчування (повне або часткове) і інші послуги, надані на визначене число днів перебування туристів у країні призначення, які використовуються при групових і індивідуальних поїздках.

Загальний рівень рентабельності і ціни інклюзив-тура повинна бути не нижче звичайного тарифу вартості транспортування. Клієнту повідомляється паушальна (загальна) ціна інклюзив-тура без розбивки її на окремі види послуг.

При розрахунку вартості інклюзив-тура фірма включає в неї крім вартості туристичних послуг, власні витрати на утримання апарата фірми, витрати на рекламу, а також визначений прибуток. Незважаючи на це, загальна вартість інклюзив-туру для окремого туриста обходиться дешевше, ніж при індивідуальній поїздці без допомоги турфірми з таким же комплектом і рівнем послуг.

Пекідж-тури припускають надання клієнту повного комплексу послуг, що, однак, може і не включати транспортні витрати. Організуються вони по визначеної, заздалегідь рекламованій програмі. Структура турів варіюється в залежності від країни, складу туристів, їхньої купівельної спроможності, характеру, асортименту і якості послуг.

 

Ціна турпакета в розрахунку на одного туристау цьому разі визначається за формулою:

Ц = ^{(SВі + SНі) + (Вп + П + К + Вчі + SЗн(к))´1,2}

^ЧТ

де Ц – ціна турпакета в розрахунку на одного туриста, грн.;

SВі – вартість послуг, які входять до пакету, складеного туроператором, грн.;

SНі – непрямі податки на окремі види послуг, грн.;

Вп – умовно-постійні витрати туроператора, грн.;

П – прибуток туроператора, грн.;

К – комісійна винагорода турагкнту чи іншому посереднику, який реалізує турпакети (без урахування ПДВ);

Вчі – вартість послуг осіб, які супроводжували групу туристів, грн.;

SЗн(к) – комерційні знижки для окремих туристів чи туристичних груп;

Чт – чисельність туристів у групі, осіб;

1,2 – коефіцієнт, що враховує податок на додану вартість з маржинального доходу.

 

Усі складові вартості туру визначаються у національній грошовій одиниці (грн.), а у рекламних засобах можуть бути перерахованими в інші грошові одиниці (євро, дол. США). До рекламної ціни туру, що оголошується на ринку, вони включаються повністю або частково, за­лежно від виду туру. Від величини вартості туру та якісних параметрів запропонованих послуг залежить, наскільки ціна туру буде конкурентно-спроможною.

Комплексна ціна туру маєзмінні елементи — так званіпрямі змінні витрати (ціна «нетто») таумовно-постійні витрати туристичної фірми — складові ціни «брутто».

У міжнародній практиці використовують такі варіанти:

· ціна пакета на одного туриста;

· ціна пакета на групу туристів;

· диференційовані ціни, які встановлюються залежно від чисельності туристів у групі та є певним компромісом в угоді між організаторами туру.

Середня ціна однієї туродоби визначається як частка від ділення загаль­ного обсягу доходів від реалізації турів на кількість наданих туродіб.

У вітчизняній практиці найчастіше ціна туру визначається на основі його обмеженої собівартості та нормативної надбавки («маржі» або «доданого прибутку»). Доданий прибуток (мар­жа) встановлюється фірмою у відсотках до ціни «нетто». Розмір маржі на вітчизняні туристичні продукти коливається в межах 15 - 30% від ціни «нетто» туру й залежить від багатьох факторів, але насамперед від кількості посередників, що беруть участь в реалізації туру. Що стосується великих підприємств («САМ», “Гамалія”, “Альбіон”), то вони мають багато дочірніх підприємств і посередників у різних містах України, але водно­час вони мають більше можливостей щодо зменшення умовно-постій­них витрат та здешевлення турів за рахунок значного обсягу операцій.

У процесі формування цін враховують специфічні особливості калькуляції різних видів турів та окремих туристичних послуг. За спря­мованістю туристських потоків розрізняють туризмвнутрішній— подо­рожі громадян у межах власної країни;закордоннийтуризм — виїзд гро­мадян за межі власної країни з метою відвідання інших країн;іноземнийтуризм — прийом і обслуговування іноземців, туристів, що при були з інших країн.

При формуванні цін на вітчизняні, іноземні та закордонні тури механізм ціноутворення набирає певної специфіки. Так,при калькулю­ванні ціни закордонного туру ціна пакету послуг має валютне вираження, а частина витрат (деякі види страхування, консульський збір, транс­портні тарифи — частково) встановлюється у національній валюті. Всі ці витрати зводять за діючим валютним курсом до загальної ціни туру в іноземній валюті, (найчастіше у дол. США). Слід відзначити, що на сучасному етапі при реалізаціїзакордонних турів через інфляційні процеси, що відбуваються, туристична фірма може зазнати певних збитків при одержанні оплати туру в національній валюті, оскільки за час між оплатою туру споживачем і конвертацією туристичною фірмою отриманих гривень в іноземну валюту для розра­хунку з фірмою, що приймає, може відбутися падіння курсу гривні.

Такий збиток для української туристичної фірми найбільш імовірний, коли оплата туру здійснюється за безготівковим розрахунком через банк, що подовжує термін надходження грошей. Тому тур-оператор до своєї остаточної ціни часто додає певну валютну надбавку, що у біль­шості нині діючих фірм оцінюється в розмірі до 5% від ціни пакету послуг.

Отже, при формуванні цін важливим пунктом контрактної угоди з іноземними партнерами єумови розрахунків. При їх обговоренні узгоджуються всі деталі: форми і способи платежів, терміни платежів, під­стави для платежів тощо.

При калькулюванні цін на тури здійснюється розрахунок прямих змінних витрат та розподіл непрямих умовно-постійних витрат на окремі види турів.

Наказом Державного комітету України по туризму № 23 від 6 черв­ня 2004 р. затверджені «Методичні рекомендації щодо обліку витрат, які входять до собівартості туристичного продукту та порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку суб'єктів туристичної діяльності».

У туристичній практиціпрямі змінні витрати туру включають складові ціни «нетто»), передбачені у складі туру контрактною, агентською чи іншою туристичною угодою, а також прямі виробничі витрати турфірми на придбання прав на послуги сторонніх організацій, оплату праці виробничого персоналу з відра­хуваннями на соціальні заходи, вартість послуг гіда, екскурсовода, перекладача та комісійну винагороду іншим посередникам — вітчизня­ним чи іноземним фірмам-партнерам.

Типова структуранепрямих умовно-постійних адміністративних, комерційних та інших загальних витрат вітчизняних туристичних фірм на виробництво і реалізацію туристичної продукції ( Вп) включає такі складові

Вп = Воп + Всз + Вр + Взб + Він

де Воп.— витрати на оплату праці працівників адміністративного апарату тур- фірми — ЗО - 35%;

Всз. — відрахування на соціальні заходи — 12 - 15%;

Вр. — витрати на рекламу — близько 20%;

Взб. — витрати на інші заходи щодо стимулювання збуту — близько 10%;

Він. — усі інші витрати, в т. ч. оренда офісу, комунальні послуги, опа­лення, банківські послуги, амортизаційні відрахування та ін. — близько 20%.

 

Отже, понад дві третини умовно-постійних витрат турфірм — це витрати на рекламу та на оплату праці працівників адміністративного апарату з відрахуваннями на соціальні заходи.

Інколи сума умовно-постійних витрат турфірм розподіляється між різними турами рівними частками, але такий метод розподілу витрат не можна вважати виправданим, тому що асортимент турів, які реалізує підприємство, суттєво відрізняється за ціною «нетто», за інтенсивністю продажу та іншими факторами. Некоректний розподіл умовно-постій­них витрат спричиняє помилки у планових розрахунках цін на тури, валового прибутку та інших показників діяльності на наступний період. Більш об'єктивним та економічно виправданим є метод розподілу умовно-постійних витрат пропорційно до маржинального доходу, що входить до ціни пропозиції туру та обумовлюється туристичними угодами й контрактами.

При розробці ціни на туристичний продукт, який реалізувався через посередників, враховують загальний розмір комісійної винагороди посередників.

Практика вітчизняного туристичного бізнесу розрізняє такі види комі­сійних винагород:

1. Комісійна винагорода туроператорів, що розробляють програми турів та реалізують їх самостійно або через посередників — 15 - 30% від ціни «нетто».

2. Роздрібна комісійна винагорода, що виплачується турагентам, які реалізують тури — 5 - 10% від ціни «нетто».

3. Комісійна винагорода інших посередників між туристом та готелем, екскурсійним бюро, розважальним закладом тощо — від 5% до 15% від ціни «нетто», з врахуванням обсягу реалізації послуг.

Залежно від умов агентських угод між туроператором та турагентами, договорів та контрактів туроператора з виробниками послуг, туристичні фірми формують свої доходи та прибутки за рахунок виплаченої їм комісійної винагороди або за рахунок надбавок до договірних цін.

У практиці іноземних туристичних фірм такі надбавки мають назву «margin» (маржа) і складають 15 - 25% від ціни «нетто», за якою туроператори розраховуються з авіакомпаніями, готелями та іншими виробниками туристичних послуг. Маржа використовується для покриття власних витрат туристичної фірми та формування її прибутку.

Розрахунок загального планового обсягумаржинального доходу туристичної фірми необхідний для того, щоб визначити, чи зможе підприємство покрити постійні витрати та чи залишаться в нього кошти для формування прибутку. Маржинальний дохід необхідно визначати окремо по кожному турпродукту, тому що тури нерівноцінні за своєю вартістю, різною є сума змінних витрат, які відносяться на собівартість туру. Складність планового розрахунку полягає в тому, що на момент розрахунку важко визначити, які саме тури користуватимуться най­більшим або найменшим попитом у плановому році, отже виникає необхідність прогнозування кон'юнктури ринку туристичних послуг. Загальний обсяг маржинального доходу туристичного підприємства визначається як різниця між виручкою від реалізації туристичної про­дукції й прямими змінними витратами.

Маржинальний дохід від організації туру в розрахунку на одного ту­риста розраховується за формулою:

Дм = Ц – С

де Дм — Маржинальний дохід у розрахунку на одного туриста;

Ц — ціна туру («брутто»);

С — обмежена собівартість туру (ціна «нетто»).

 

Такий аналіз є одним із стандартних прийомів, які застосовуються у бізнес-плануванні для обґрунтування ефективності інвестиційних проектів туристичних фірм, у тому числі для визначення обсягу без збиткової діяльності, діяльності в зоні прибутковості, запасу фінансової стійкості туристичної фірми.

Розглянемо загальну схему визначення обсягубеззбиткової діяль­ності туристичної фірми. Критерій беззбитковості визначається міні­мальним обсягом продажу послуг, необхідним для покриття всіх витрат туристичної фірми. Розрахунок здійснюється за допомогою трьох по­казників, а саме:

• рівень маржинального доходу, відсоток до ціни «брутто» туру;

• сума умовно-постійних витрат;

• середня ціна туру.

Змінні витрати — витрати, сума яких збільшується із зростанням обсягів продажу й знижується при їх зменшенні. Для туристичної галузі це прямі витрати, пов'язані з обслуговуванням туристів, у тому числі, змінні витрати на транспортування, розміщення, харчування та інші витрати, що включаються до ціни «нетто», а також оплата послуг пра­цівників, що супроводжують групу туристів.

Умовно-постійні витрати — витрати, що залишаються незмінними незалежно від динаміки обсягу продажу. Це загальногосподарські та адміністративно-управлінські витрати фірми, в тому числі витрати центрального офісу, амортизаційні відрахування, витрати на придбання та використання інформаційної бази даних, витрати на рекламу та інші витрати відповідно до кошторису витрат.

Маржинальний дохід – це загальна сума комісійних винагород і над­бавок (маржі), що покриває постійні витрати, прибуток та податкові платежі підприємства.

Рівень маржинального доходу — відношення величини маржинального доходу до обсягу виручки від реалізації турів, помножене на 100%.

«Обсяг беззбиткової діяльності» — показник обсягу виручки, що забезпечує беззбиткову діяльність підприємства. При цьому значенні обсягу продажу фірма працює без збитків і без отримання при­бутку (в структурі маржинального доходу прибуток дорівнює нулю). З плином часу обсяг беззбиткової діяльності постійно змінюється, тому необхідно постійно стежити за значенням цього показника. Розрахунок обсягу беззбиткової діяльності може проводитись для різних періодів діяльності фірми (дня, тижня, місяця тощо).

Рівень маржинального доходу розраховується таким чином: