рр. та подолання її наслідків.

США і Велика Британія в період економічної кризи

План:

1. «Велика депресія».
2. Суть «Нового курсу» Ф.Рузвельта.
3. Втілення «Нового курсу».
4. Прояви світової кризи 1929-1933 рр. у Британії.

 

Література:

1 Т.В. Ладиченко. Всесвітня історія 10 клас. Підручник. К., «Видавництво А.С.К.» 2003 р. стор. 69 – 73.

2 П.Б.Полянський. Всесвітня історія 10 кл. 1914-1939. Підручник. Київ «Генеза» 2003. стор. 60-65., 70-72.

 

 

1. Велика депресія (1929 – 1933 рр.)

 

Криза економіки США, що розпочалась у жовтні 1929 р. крахом на Нью-Йоркській фондовій біржі мала тяжкі наслідки.

24 жовтня було продано 12 млн. акцій, через 5 днів потому криза стала загальнонаціональною а пізніше охопила весь світ. Падіння курсу акцій тривало майже безупинно більше 3-х років.

Тисячі банків, промислових і торговельних підприємств збанкрутували. Промислове виробництво скоротилося майже вдвічі, зросло безробіття; кількість безробітних у 1933 р. становила майже 13 млн. Сотні тисяч людей, що втратили житло, блукали країною аби знайти роботу, багато з них голодували.

Головні причини «Великої депресії»

- Стихійне зростання обсягів виробництва у 20-х рр.. значно перевищило зростання прибутків більшості американців. З цієї причини товари не розкуповувалися й осідали на складах виробників.

- Непомірно великі пільги монополіям призвели до того, що вони диктували ціни на сировину і на готову продукцію. При цьому незважалося на ситуацію на ринку, враховувалися лише інтереси монополій.

- Союзники, а також переможена Німеччина, заборгували Америці значні суми й не могли їх виплатити.

- Надання дешевих кредитів, які були доступні «середньому» американцю, призвело до величезних спекуляцій ними й надмірного захоплення американцями покупками. Коли ж настав час розраховуватися за кредити, то грошей на це зазвичай вже не залишалося.

- У відповідь на прийняті в США закони, спрямовані на захист американських виробників, європейські країни також закрили свої ринки для американських товарів і послуг. До того ж Європа не мала чим розрахуватися за американський імпорт.

Адміністрація президента Герберта Гувера, який заступив Куліджа у 1928 р. і теж був республіканцем, фактично втратила можливість керувати країною.

 

2. «Новий курс» Ф. Рузвельта.

 

На президентських виборах 1932 р. перемогу здобув кандидат від демократичної партії Франклін Делано Рузвельт. Програма Рузвельта отримала назву «Новий курс».

«Новий курс» - система реформ проведених з метою подолання економічної кризи.

Суть реформ – посилення державного регулювання економіки.

Заходи по виходу з кризи:

1. Держава взяла під контроль всі найважливіші галузі промислового виробництва із метою стимулювання чесної конкуренції, планування і узгодження виробництва. Підприємці укладали між собою «кодекси чесної конкуренції», за якими вони узгоджували між собою обсяги виробництва, ціну, ділили ринки збуту, встановлювали розмір зарплати працівникам.

2. Вживалися заходи по стабілізації фінансової системи. Всі банки було зачинено; повторно відкрилися тільки великі банки, під більш пильним наглядом з урядовими гарантіями, що їх вклади убезпечуватимуться. Встановлювався державний контроль за ринком акцій.

3. Підняті державні ціни на основні продукти харчування, що стимулювало с/г виробництво, ферми які скорочували посівні площі і модернізували виробництво отримували державні дотації.

4. Держава взяла під свій контроль золотий запас, а також випуск цінних паперів приватними корпораціями та акціонерними товариствами. Заборонено вивіз золота за кордон.

5. Скорочено безробіття за рахунок трудових таборів (з квітня 1933 р. створювалася система лісових таборів для безробітної молоді, де молоді люди перебували протягом шести місяців на повному забезпеченні з виплатою 30 доларів на місяць, 25 із яких кожний був зобов’язаний показати своїй родині. За 1933-1939 рр. у цих таборах побувало 2 млн. людей віком до 25 років), вдосконалено соціальне страхування, встановлено мінімальну погодинну заробітну платню. В 1935 р. прийнято «закон Вагнера», який закріплював право робітників на проведення страйків, організацію профспілок, сформував систему державного регулювання трудових відносин.

6. Відмінено «сухий закон», який породив величезну спекуляцію спиртним і позбавив державний бюджет надходжень.

7. Впроваджено систему державної допомоги вдовам, сиротам, інвалідам та іншим соціально незахищеним верствам суспільства.

8. Нормалізовано стосунки між підприємцями і робітниками, вдосконалено систему укладання колективних договорів.

 

«Новий курс» президента Рузвельта став взірцем для багатьох поколінь майбутніх реформаторів у всьому світі.

 

За підручном П. Полянського.

2. Суть «Нового курсу». Програма Ф. Д. Рузвелта, яка отримала гучну назву - «Новий курс», передбачала вжиття заходів; покликаних оздоровити економіку завдяки її докорінному реформуванню. її наріжним каменем стало державне регулювання фінансових (насамперед торгівлі й кредиту — галузей, які стали живильним середовищем для кризи перевиробництва), економічних та соціальних відносин у країні. Це вимагало від уряду сміливих дій.

Президент покладався на «принцип пилососа» - усі наявні в країні ресурси були кинуті на те, щоб не лише допомогти великому бізнесу, як це завжди робилося раніше, а насамперед відновити купівельну спроможність рядових американців. Вони, у свою чергу, повинні були «розсмоктати» надлишок товарів.

До планів Ф. Д. Рузвелта також входило обмеження сваволі монополій. Він мав намір покласти край зловживанням в економічному і соціальному житті, а також припинити марнотратне використання природних ресурсів.

Президент у своїх традиційних радіозверненнях до країни дохідливо роз'яснював ці принципи американцям, і нація, оцінивши його відвертість, стала надійним партнером свого лідера у відновленні життя.

Він також створив дорадчий орган, який складався з тямущих в економіці людей - «Мозковий центр».

На тлі того, що впродовж 15-ти років у США взагалі не відбувалося жодних перетворень в економічному законодавстві (маючи більшість у конгресі, республіканці блокували їх), «Новий курс» став своєрідною революцією.

 

 

3. Втілення «Нового курсу». Насамперед потрібно було покласти край банківській паніці. Всі банки було зачинено; повторно вони відкривалися під більш пильним наглядом з урядовими гарантіями, що їхні вклади убезпечуватимуться. Встановлювався державний контроль за ринком акцій.

За наполяганням Ф. Д. Рузвелта було прийнято Закон про відновлення національної промисловості (НРА), про зменшення безробіття, «кодекси чесної конкуренції» регулювали заробітну плату й умови праці. Праця підлітків була заборонена, а профспілки здобули право вести переговори з підприємцями й укладати колективні трудові угоди.

Система позик на будівництво і ремонт житла, доріг і мостів допомогла створити нові робочі місця й скоротити безробіття. Також було надано грошову допомогу авторам, художникам і музикантам, які перебували у скруті. У 1935 р. цей закон був визнаний Конституційним судом таким, який суперечить американській конституції, але пізніше суд визнав, що його необхідність диктувалася кризою.

Закон про регулювання сільського господарства (ААА) 1933 р., до речі, також визнаний неконституційним, відіграв значну роль не лише в оздоровленні фермерських господарств, а й промисловості. Фермерам надавалися значні кредити, заохочувалося поліпшення ґрунтів та скорочення виробництва.

Для допомоги 18-25-річним було створено спеціальний Громадянський корпус (ССС), члени якого займалися лісонасадженням та ремонтними роботами. Це забезпечило роботою близько 3 млн. молодих американців.

Ф. Д. Рузвелт також здійснив успішний експеримент з надання додаткових повноважень владі штату Теннессі (ТВА). Його мета полягала в тому, щоб розвинути ресурси однієї з найбільших річкових систем країни через модернізацію гідроелектричних дамб, які належали федеральному уряду. У результаті електроенергія здешевилася, що дало могутній поштовх розвитку штату.

Президент опікувався долею безробітних, престарілих та інвалідів, оскільки окремі штати самотужки не могли розв'язати проблему соціального страхування. У 1935 р. конґрес прийняв ряд рішень про забезпечення пенсій для літніх людей та інвалідів і страхування проти безробіття. Ці програми частково фінансувалися підприємцями, а частково - самими працівниками, федеральним урядом. Але оскільки США значно відстали від Європи в цих заходах, то спочатку американці зустріли їх насторожено. Проте невдовзі усі належно оцінили переваги нововведення.

Було б помилкою вважати, що Ф. Д. Рузвелту вдалося реалізувати усі плани. Насправді чимало задумів 1933 р. виявилися нездійсненними або потребували вдосконалення.

Верховний суд, чиїм головним завданням було тлумачення конституції, традиційно був дуже консервативним органом і чимало з указів президента визнав антиконституційними.

У відповідь у 1937 р. Ф. Д. Рузвелт висунув вимогу про реформування Верховного суду, пропонуючи відправляти суддів у відставку після досягнення ними 70-річного віку. І хоча президент зазнав тут невдачі, але суд, усвідомлюючи силу громадської думки, яка беззастережно була на боці Ф. Д. Рузвелта, став значно менше присікуватися до указів.

Президент прищепив нації розуміння того, що конституція не є чимось застиглим, а повинна відігравати роль інструмента для прогресу американської демократії, а не його гальма.

Отож, Ф. Д. Рузвелт мав не лише палких прихильників, а й принципових критиків. Та все ж на виборах 1936 р. він здобув вражаючу перемогу, заручившись підтримкою усіх, за винятком двох, штатів. Його перемога мала величезне значення не лише для Америки, а й для Європи, де зростала загроза тоталітаризму й нової війни. Для демократичних європейських лідерів було украй важливо мати в особі Ф. Д. Рузвелта союзника.

 

4. Прояви світової кризи 1929-1933 рр. у Британії.

 

У 1929 р. лейбористи на чолі з Р. Макдональдом, зі значною перевагою вигравши парламентські вибори, сформували однопартійний кабінет. Проте другому лейбористському уряду судилося швидко відчути полум'я «Великої депресії». У серпні 1931 р. світова економічна криза перевиробництва зачепила й Британію. Найбільшої глибини криза досягла навесні 1932 р., коли обсяги виробництва скоротилися більш ніж на 1/5.

Уряд добре розумів природу кризи перевиробництва товарів і послуг, проте обрав для подолання інфляції найкоротший, але й соціально найвразливіший вихід - скоротив державні витрати. Така політика партії, яка неодноразово декларувала, що вона є захисником людей праці, спричинила невдоволення нею не лише серед населення, а й серед лейбористів.

У результаті в серпні 1931 р. лейбористський уряд подав у відставку, розраховуючи забезпечити партії переконливу більшість у парламенті на дострокових виборах, що відбулися того ж року. Проте сталося інакше - лейбористи не лише не поповнили свою фракцію у парламенті, а й програли вибори. Тоді ж Р. Макдональд, вийшовши з партії з нечисленною групою лейбористських прихильників, очолив коаліційний (спільно з консерваторами) «національний уряд». Ця коаліція лише за назвою була консервативним урядом. У 1935 p. Р. Макдональд поступився прем'єрським кріслом лідеру Консервативної партії С. Болдуїну.

Політичне життя незвичної до політичних скандалів, тим більше у зв'язку з королівською родиною, Англії 1936 р. було збурене у зв'язку з подіями, що сталися після смерті внаслідок застуди короля Георга V. У січні принц Уельський і герцог Корнвелльський став новим королем - Едуардом VIII. Проте на заваді тривалому і, можливо, щасливому правлінню нового короля став його намір побратися з простолюдинкою - американкою Уолліс Симпсон. Від імені уряду і більшості британців прем'єр-міністр С. Болдуїн поставив короля перед вибором: або кохана, або корона.

І король прийняв рішення - 10 грудня 1936 р. Едуард VIII звернувся по радіо до нації із заявою, що він зрікається трону на користь свого брата герцога Йоркського. Останній у травні 1937 р. став королем Георгом VI, а Едуард, зберігши титул «Королівської Величності», виїхав зі своєю обраницею до Франції, де вони через місяць взяли шлюб.

Зміни сталися не лише на троні, айв уряді. Унаслідок конституційної кризи кабінет на Даунінг-стрит, 10 зайняв консерватор Невілл Чемберлен, молодший брат О. Чемберлена. Упродовж наступних років консерватори домоглися деякого економічного відновлення країни, але міністри виявилися сліпими перед загрозою миру, яка насувалася з боку диктаторських режимів. Більшість британців, які проголосували на виборах 1937 р. за консерваторів, були в цілому задоволені своїм життям і не виявляли бажання ризикувати миром і статком, щоб спинити А. Гітлера та Б. Муссоліні. Коли у 1938 р. вони зорганізувалися, було надто пізно.

 

Даунінг-стрит, 10 – за цією адресою у Лондоні розташований британський уряд.