Спрощення у групах приголосних

ПРАВОПИС ПРИСЛІВНИКІВ

1. Разом пишуться:

1. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: віднині, відтепер, наскрізь, насправді, утричі, якнайкраще.

Примітка. Від подібних прислівників слід відрізняти сполучення прийменників із незмінюваними словами, вживаними в значенні іменників. Такі сполучення пишуться окремо: від сьогодні, до завтра, на потім (не відкладайте цього до завтра, на потім).

2. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником: безвісти, вбік, ввечері, вплав, всередині, додому, заміж, зрештою, навесні, напівдорозі, опівночі, спочатку, угору.

3. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) прикметником: віддавна, допізна, замолоду, напевне, нашвидку, потихеньку, сп’яну.

4. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з числівником: вдвоє, вчетверо, вперше, втретє, надвоє, натроє, удвох, зоодно, поодинці.

5. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника із займенником: внічию, втім, навіщо, передусім; але: до чого, за віщо, за що та ін. в ролі додатків.

6. Складні прислівники, утворені сполученням кількох прийменників із будь-якою частиною мови: вдосвіта, впродовж, завбільшки, навздогін, навмисне, навпаки, наосліп, позавчора.

7. Складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником або без нього): босоніж, ліворуч, мимоволі, насамперед, нашвидкуруч, привселюдно, чимраз.

8. Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою частиною мови: абикуди, аніскільки, деінде, дедалі, щоденно, щонайдовше, щоночі, щоправда, щосили (але: дарма що, поки що, тільки що, хіба що, чи що), якомога, якось, якраз.

Увага. Слід відрізняти прислівники, складені з прийменників або часток і різних частин мови, від прийменників або часток та іменників, прикметників тощо, коли останні зберігають у реченні свої функції як окремі частини мови, отже, і пишуться окремо. Пор.:

Він повернув убік і ударив у бік.

Зауважую вам востаннє й Вони постукали в останнє вікно.

2. Окремо пишуться:

1. Прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, але в яких іменник звичайно зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і керованим ним іменником можливе означення до цього іменика (прикметник, займенник, числівник): без відома, без жалю, без сумніву, без пуття, без упину, в нагороду, в ногу, до вподоби, до краю, до крихти, до останку, до речі, до сьогодні, за кордон, з переляку, на вéсну (але навесні), на зло, на зразок, на поруки, на ходу, не з руки, уві сні.

2. Словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників (зрідка – числівників) та одного або двох прийменників: від ранку до вечора, день у день, з боку на бік, з дня на день, один в один, раз у раз, рік у рік, час від часу.

3. Словосполуки, які в реченні виконують функції прислівника та складаються з узгоджуваного прикметника (числівника, займенника) й дальшого іменника: другого дня, таким чином, темної ночі, тим разом, тим часом.

4. Прислівники, утворені сполучення прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду: в основному, в цілому.

5. Прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по двоє, по троє.

3. Через дефìс пишуться:

1. Складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та суфікса –ому або (-к)и: по-батьківському, по-іншому, по-українськи, по-латині.

Примітка. У прислівниках цього типу, утворених від складних прикметників, що пишуться через дефіс, дефіс ставиться тільки після по-: по-соціалдемократичному.

2. Складні прислівники, утворені за допомогою прийменика по від порядкових числівників: по-перше, по-друге.

3. Неозначені складні прислівники з частками будь-, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна-: аби-то, будь-де, казна-де, коли-будь, так-то, хтозна-як.

4. Складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди-годи, десь-інде, сяк-так.

5. Складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без службових слів або зі службовими словами між ними: будь-що-будь, віч-на-віч, всього-на-всього, де-не-де, ледве-ледве, пліч-о-пліч, хоч-не-хоч.

ПРАВОПИС ЧАСТОК НЕ / НІ

1. Разом пишуться:

1. Частка не, коли вона виступає в складі будь-якої частини мови (крім дієслова) в значенні префікса, тобто коли слово без цієї частки не вживається: невільник, негода, нежить, ненависть, неук, невгасимий, незліченний, невдовзі, невинно, незабаром, несказанно.

2. З дієсловами не пишеться завжди окремо, крім тих, що без не не вживаються: неволити, незчутися, і тих, яким частка не надає нового значення: нездужати (хворіти), непокоїтися (хвилюватися), неславити (ганьбити). Але залежно від значення дієслова частка не може писатися й окремо: не здужати (не змогти), не славити (не прославляти).

3. Частка не в складі префікса недо-, який означає дію, стан або якість, що виявляються в процесах, ознаках і предметах у неповній мірі: недобачати, недоказувати, недолюблювати, недодержаний, недописаний, недостача, недотепа. Якщо частка не виступає для заперечення дії, вираженої дієсловом із префіксом до, вона пишеться з таким дієсловом окремо: він недочував, але: Він не дочув моїх слів.

4. Частка не з іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками, якщо вони в сполученні з не означають одне поняття: невміння, неволя, неврожай, неправда, небалакучий, неписьменний, незбагненний, невдогад, невтямки, недарма, нехотя, а також: незважаючи на..., невважаючи на..., немов, неначе.

Примітка. Частка не пишеться окремо від прикметника, що має при собі як пояснювальне слово займенник або прислівник із часткою ні, а також окремо від прикметника, перед яким стоїть: далеко, зовсім, аж ніяк; Ні до чого не здатна людина; Нітрохи не цікава розповідь; Аж ніяк не приємні спогади.

5. Частка не з дієприкмтником, якщо він є означенням іменника (а не присудком) і не має при собі пояснювальних слів: незакінчена праця, нез’ясовані питання, нержавіюча сталь.

6. Частка ні з займенниками, якщо вона не відокремлена від дальшого займенника прийменником або прислівниками: ніхто (нікого), нічий (нічиїм), ніде, нізащо, нізвідкіля, ніскільки, нітрохи.

2. Окремо пишуться:

1. Частка не зі словом, з яким вона не становить одного поняття, а є лише запереченням: Недоля вирішує – людина творить свою долю; Йому бракує не вміння виконати цю роботу, а бажання. Але: Не через небажання, а через невміння він не виконав цієї роботи.

2. Частка не при дієсловах, дієприкметниках, що виступають у функції присудків, при дієслівних формах на –но, -то й дієприслівниках: не може не бачити, не підходячи ближче; Ні вітерець не війне, ні хмарка не набіжіть; Праця не закінчена.

3. Частка не з прикметниками у функції присудка, якщо часткою не заперечується ознака, виражена даним словом: Ця річка не широка (заперечення), але: Ця неширока річка впадає в Дніпро (одне поняття).

Примітка. Якщо між не і відповідним прикметником-присудком за змістом речення можливе є (був, була тощо), частку не слід писати окремо; якщо зв’язка на цьому місці порушує смисл, частку не треба писати разом: Цей будинок не старий (не є старий); але: Цей будинок (є) нестарий (тобто відносно недавно збудований).

4. Частка не з дієприкметниками, якщо вони мають при собі пояснівальні слова: Ця робота ще не доведена до кінця.

5. Частка не з числівниками, займенниками та прислівниками займенникового походження, а також при прийменниках і сполучниках: не три, не п’ятий, не ти, не інші, не так, не при..., не на..., не то... не то; також не раз.

6. Частка не з підсилювальними прислівниками та незмінюваними присудковими словами, а також при словах, що пишуться через дефіс: не дуже, не зовсім, не від того, не можна, розмовляють не по-нашому.

7. Частка ні, вживана для заперечення наявності предмета чи ознаки, зокрема в деяких стійких словосполученнях без дієслова (присудка), що мають характер заперечного звороту: ні живий ні мертвий, ні кроку далі, ні се ні те.

8. Частка ні, вживана як повторювальний єднальний сполучник із заперечним значенням або як підсилювальна частка: Дитина ще не вміє ні ходити, ні говорити.

9. Частка ні в складі займенників, якщо в непрямих відмінках (тобто усіх, крім називного) вона відділяється від займенників прийменником: ні в кого, ні з ким, ні до чого, ні на якому.

3. Через дефіс пишеться:

1. Частка не, вживана як префікс в іменниках – власних назвах: не-Європа, але в загальних – разом: нелюдина, неістота.

ПРАВОПИС ЧАСТОК (КРІМ НЕ / НІ)

1. Разом пишуться:

1. Частки би (б), то, що в складі сполучників: щоб, якби, немовбито, і частка же (ж) у складі стверджувальних часток авжеж, атож.

2. Частка –ся (-сь) у зворотних дієсловах: будується, наївся (наївсь).

3. Частка –сь у складі займенників і прислівників: котрийсь, якийсь, десь.

2. Окремо пишуться:

1. Частка що в сполуках дарма що, тільки що, хіба що, що ж до.

2. Частка то в експресивних сполученнях що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.

3. Частки хай, нехай, за допомогою яких утворюються форми ІІІ особи однини і множини наказового способу: Хай живе мир між народами!

4. Частка би (б), за допомогою якої утворюється форма умовного способу дієслова: зайшов би.

5. Частка же (ж), що відіграє видільну роль у реченні: Він же великий учений.

6. Частки то, це, що мають у складі речення значення вказівності або визначальності: Чи це вже й пожартувати не можна?

3. Через дефіс пишуться:

1. Частки бо, но, то, от, таки, коли вони виділяють значення окремого слова: іди-бо, давай-но, тільки-но, так-от, так-таки, все-таки.

Примітка 1. Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: скільки ж то (написано), чим би то (втішити).

Примітка 2. Частка таки пишеться окремо від тих слів, яких вона стосується, якщо вона стоїть перед ними: Він таки забіг до друга.

СПРОЩЕННЯ У ГРУПАХ ПРИГОЛОСНИХ

Українська мова характеризується тим, що сполучення кількох приголосних будується у ній за законом висхідної звучності і мелодійності, тобто кілька приголосних, що стоять поруч, розташовуються від менш звучного до найбільш звучного, напр.: стр (сестра, стрибати, страх). Закон милозвучності вимагає сполучень, приємних для слуху. Через це такі нові звукосполучення, як -здн- (виїздити – виїзний), -стл- (щастя – щасливий), -ждн- (тиждень – тижневий), -рдц- (сердечний – серце), -стл- (лестощі – улесливий) тощо втрачають середній приголосний, що, відповідно, закріпилося на письмі.

У словах іншомовного походження спрощення відбувається тільки у вимові, напр.: студентський.