Теорія мотивації діяльності

НАУКОВІ ОСНОВИ ФІЗИЧНОЇ РЕКРЕАЦІЇ

План вивчення теми

1. Теорія мотивації діяльності.

2. Характеристика структури мотивації.

3. Фактори, що впливають на формування мотивації.

4. Теорія вікового розвитку організму людини.

5. Теорія стомлення та відновлення.

6. Теорія адаптації.

7. Теорія функціональних резервів.

8. Методи визначення мотивів та інтересів людей до різних видів рухової активності.

 

Рекомендована література:

1. Адуло Т.П. Культура, философия и духовный мир человека / Т.П. Адуло. – Минск: Наука и техника, 1986. – 228 с.

2. Амосов Н.М. Сердце и физические упражнения / Н.М. Амосов, И.В. Муравов. – К.: Здоров’я, 1985. – 80 с.

3. Апанасенко Г.Л. Медицинская валеология / Г.Л. Апанасенко, Л.А. Попова. – К.: Здоров’я, 1998. – 246 с.

4. Булич Э.Г. Здоровье человека / Э.Г. Булич, И. Муравов. – К.: Олимп, л-ра, 2003. – 424 с.

5. Иващенко Л.Я. Программирование занятий оздоровительным фитнесом / Л.Я. Иващенко, А.Л. Благий, Ю.А. Усачев. – К.: Науковий світ, 2008. – 198 с.

6. Детская спортивная медицина / под ред. С.Б. Тихвинского и С.В. Хрущева. – М.: Медицина, 1991. – 560 с.

7. Круцевич Т.Ю. Основи теорії адаптації та закономірності її використання у фізичному вихованні / Т.Ю. Круцевич, В.М. Платонов // Теорія і методика фізичного виховання; за ред. Т.Ю. Круцевич. – К.: Олімп, л-ра, 2008. – Т. 1. – С. 127–150.

8. Круцевич Т.Ю. Наукові основи фізичного виховання: лекція для студентів і аспірантів. – К.: Знання України, 2001. – 23 с.

9. Хрипкова А.Г. Возрастная физиология и школьная гигиена / А.Г. Хрипкова, М.В. Антропова, Д.А. Фарбер. – М.: Просвещение, 1990. – 320 с.

10. Фомин H.А. Физиологические основы двигательной активности / Н.А. Фомин, Ю.Н. Вавилов. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – 224 с.

 

Теорія мотивації діяльності

Наукові теорії допомагають людині пізнати саму себе та довкілля і з’ясувати причинно-наслідкові відношення між організмом людини та навколишнім світом.

У процесі занять фізичною культурою необхідно не тільки рекомендувати якийсь із різновидів рухової активності, а й визначати мету, задля якої людина хоче займатися фізичними вправами, її інтерес, в якому віці, які вправи і які фізичні навантаження є доцільними, як організм буде до них пристосовуватися, які граничні межі пристосувальних реакцій організму, тобто, якими є його резерви.

Загальновизнано, що головним об’єктом впливу фізичної культури як системи спеціальних духовних і матеріальних цінностей та діяльності зі створення нових цінностей та їх використання є людина – основна неподільна частина суспільства.

Сутність і характер людини окреслюють за допомогою трьох понять: людина, індивід, особистість.

Людину визначають як живу систему, що поєднує в собі фізичну (тілесну, біологічну) і духовну сутність, соціальну і природну, спадкову та набуту протягом життя.

Індивід – це біосоціальне визначення людини як представника виду.

У психології особистість – це сукупність індивідуальних властивостей психіки, що спрямовують та визначають активну діяльність людини. У сфері фізичного виховання вона виступає як єдність усіх складників, що утворюють систему.

Біологічна й особистісна сутність визначають індивідуальну активність людини, соціальна полягає в тому, що людина живе у суспільстві, і саме суспільство до певної міри визначає її мотиви, ідеали, цілі, способи їх досягнення і види діяльності. Вірогідно, що поведінку людини визначає взаємодія внутрішніх і зовнішніх факторів. Зовнішні впливи на людину проходять крізь призму «сукупності внутрішніх умов», формуючи особисте, індивідуальне, зумовлюючи її індивідуальне світосприйняття, індивідуальні реакції на зовнішні впливи, вибір індивідуальних форм поведінки, способів задоволення своїх потреб та досягнення мети. Той самий зовнішній вплив різними людьми сприймається неоднаково і викликає відмінні зворотні реакції, які залежать від загального рівня культури, темпераменту тощо.

Ступінь індивідуалізації зовнішнього, тобто виховання, становить близько 40–50% (Амосов, 1985).

Фізична культура – перший, природний «місток», що поєднує соціальне та біологічне в людині. Освоєння, збереження та примноження природного в людині відбувається шляхом усвідомлюваної та стимульованої соціумом рухової активності, що є основою формування і збереження людиною свого фізичного потенціалу.

Поведінку людини визначають її потреби – усвідомлені або неусвідомлені чинники її діяльності. Незадоволення або неповне задоволення потреб у побуті, навчанні, праці є стимулом до пошуку шляхів їх задоволення у сфері фізичного виховання і спорту.

Людина може прагнути розвинути свої фізичні властивості, досягти високої фізичної кондиції, спрямованої на зовнішній результат, що лежить за межами фізкультурних занять, наприклад, лідерство у трудовому колективі. Нещодавно з’явилася нова спільнота – представники сфери комерційної діяльності, які дедалі більше вдаються до нових підходів у використанні засобів фізичного виховання до соматичного здоров’я, яке стало безпосередньо впливати на конкурентні відношення у сфері бізнесу (використання сучасних тренажерних пристроїв, нових технологій відомих вправ аеробіки – степ-аеробіка, слайд-аеробіка, аква-аеробіка та інших нових видів рухової активності – боулінг, фітбол тощо). Потреби у фізичному здоров’ї усвідомлюються людиною відповідно до рівня прояву порушень чи відхилень від нормальної життєдіяльності як невідповідність між тим, «як повинно бути» і як є насправді.

Нині помолодшали серцево-судинні захворювання, почастішали випадки повторних гострих респіраторних захворювань, через те уже діти молодшого віку замислюються над тим, як поліпшити своє здоров’я, і пов’язують це із руховою активністю.

Заняття фізичними вправами – ефективний засіб оздоровлення людини. В основі цього процесу лежить не тільки тренувальний ефект, спрямований на переведення функціональних систем організму в активний режим. Оздоровчий ефект фізичних вправ пов’язаний і з тим, що, виконуючи рухи, людина переживає нові відчуття: «радість м’язів», «відчуття води», «відчуття м’яча». Специфіка цих відчуттів гармонізує буття людини і сприяє досягненню тілесно-духовної єдності.

Людині притаманне прагнення отримати позитивні емоції, які пов’язують із дозвіллям. Добре організований відпочинок після трудового дня, заняття спортом дозволяють відновити свої сили.

Щоб наповнити дозвілля людей активною діяльністю, у засобах масової інформації пропагують змагання під девізом «роби з нами, роби краще нас», називаючи їх запозиченим із Європи терміном «спорт вільного часу». Такі змагання зорієнтовані на особистісне вдосконалення, розваги. Діапазон інтересів коливається від епізодичних, нерегулярних занять до спорту вищих досягнень.

Необхідність активного дозвілля зумовила розвиток ігрових видів, які приваблюють зміною ситуацій, ігровою інтригою – гра з м’ячем, волейбол, баскетбол, футбол, теніс тощо. До 1990-х років названі традиційні види спорту широко впроваджувалися у фізичному вихованні усіх вікових груп населення в обов’язкові та добровільні форми занять.

На початку 1990-х років на базі традиційного спорту набувають інтенсивного розвитку нові різновиди рухової активності. Потреба населення в рекреаційних розвагах та оздоровленні у поєднанні з руховою активністю зумовлює розвиток пропозицій. Відкриття фізкультурно-оздоровчих груп на комерційній основі сприяє природній конкуренції та запровадженню нових досконаліших форм.

Заняття фізичними вправами у певних колах суспільства перейшли із розряду нецікавих та обов'язкових до добровільних, модних, елітних. Інтенсивно розвивається методика застосування традиційних видів гімнастики, акробатики, плавання, важкої атлетики, що має на меті рекреаційне оздоровлення. У нашій країні освоюються нові закордонні технології, сучасні тренажери, аеробіка, шейпінг, степ-аеробіка, слайд-аеробіка та інші. На основі інтеграції виникають нові види вправ: поєднання аеробіки з плаванням – аква-аеробіка, велосипеду і гімнастики – велокінетика, акробатики і вправ зі скакалкою – роуп-скіпінг.

 

2. Характеристика структури мотивації (потреби, мотиви, інтереси)

 

В основі появи та розвитку соціальних явищ, зокрема і фізичного виховання, лежать як індивідуальні потреби особистості (біологічні, соціальні, ідеальні), так і потреби групові, колективні, суспільні.

Фізичне виховання можна кваліфікувати як вид діяльності, що спрямована на задоволення визначених потреб людини та суспільства.

Діяльність – це специфічно людська форма активного відношення до зовнішнього середовища, зміст якої включає цілеспрямовані зміни та освоєння. Фізична культура – діяльність, спрямована на формування людини як частини світу. Будь-яка діяльність передбачає мету, засоби, результат і процес діяльності, отже основна її ознака – усвідомленість.

Основою діяльності є свідомо сформована мета, що є поза діяльністю і належить до сфери людських мотивів, ідеалів, цінностей.

Сучасний науково-технічний розвиток, економіка, політика дедалі ви­разніше демонструють, що будь-яка діяльність набуває сенсу, залежно від моральної орієнтації та впливу на людське існування.

Що ж спонукає людину до занять спеціально організованою руховою діяльністю, яка безпосередньо не пов’язана зі створенням необхідного матеріального добробуту?

Мотивація – це загальний термін, що позначає стан, який спонукає людину розпочати певний вид активності та продовжувати його, докладаючи фізичних і моральних зусиль. Мотивація пояснює, чому людина вчинила саме так, а не інакше.

Концепція мотивації базується як на біологічних і соціальних чинниках, так і на факторах навчання, які стимулюють, підтримують і формують цілеспрямовану поведінку. Мотивація спрямована у бік зменшення напруження і формується визначеними потребами. Мета поведінки задовольняє визначені базові потреби індивіда.

Для кращого розуміння причин, що стимулюють діяльність конкретної людини у сфері фізичної культури, слід проаналізувати потреби, мотиви, а Також установки, які можуть бути задоволеними у цій сфері. Зауважимо, що задоволення одних потреб спричиняє появу нових, а труднощі, котрі виникають в якійсь галузі діяльності, змушують вдаватися до пошуків інших засобів, де потреби можуть бути задоволені меншими зусиллями. Таким чином у цьому процесі взаємодіють два чинники: прагнення задовольнити потреби та пошук, вибір форм задоволення цих потреб. У сучасній науці потреби класифікують за різними ознаками: за сферами діяльності, за змістом (матеріальні, духовні, естетичні), за значенням (домінуючі та другорядні; стійкі й ситуативні), суб'єктом (індивідуальні, групові, суспільні).

Наведемо приклад класифікації потреб, розробленої А. Маслоу.

1-й рівень – фізичні потреби (голод, спрага, відпочинок, дихання, вправи).

2-й рівень – безпека (захист від природних явищ, соціальної агресії, несправедливості, тиранії).

3-й рівень – афіліація (належність до певної групи, любов, повага).

4-й рівень – потреба Его (самоствердження, статус, автономія, повага, визнання).

5-й рівень – самоактуалізація (самореалізація, реалізація індивідуального потенціалу).

Потреба – це необхідність чи нестача чогось в організмі особистості, у соціальній чи віковій групі, у суспільстві в цілому, тобто внутрішній рушій активності.

У психології поняття «потреба» трактують як особливий психічний стан індивіда, усвідомлене незадоволення, яке виявляє себе в незадоволених величинах та усвідомлених мотивах поведінки. Потреба стимулює до пошуку засобів її задоволення. На нашу думку, найбільш прийнятною класифікацією потреб відповідно до сфери фізичного виховання є класифікація, розроблена у 1990 р. П. Симоновим, який виокремлює потреби біологічні, соціальні, ідеальні.

Біологічні (вітальні) – потреби тіла: потреби в русі, зміні діяльності (активний відпочинок), харчуванні.

Соціальні – потреби у спілкуванні з іншими людьми, самоствердження, лідерство, підкорення, співпереживання, наслідування (мода).

Ідеальні – духовні, особистісні потреби самовираження: пізнання (через гру пізнаємо світ), творчості, розваг, емоційного функціонування (отримання позитивних емоцій), діяльності із досягнення мети (рефлекс мети), самовираження. У галузі фізичної культури можуть знайти задоволення і виступати неусвідомленими рушіями до занять фізичними вправами, іграми, спортом не тільки біологічні й соціальні, а й особистісні потреби.

Потреби кожної з груп не є взаємозамінними. Будь-який рівень задоволення потреб одного різновиду не може компенсувати потреб з іншої групи.

Домінування у певний період життя однієї з якихось потреб, мотивація та вибір способу досягнення мети визначаються як природними задатками людини, так і соціальними умовами (мораль, закони), і найголовніше – вихованням.

Зайнятися фізичною культурою і спортом людину змушують і особистісні усвідомлені потреби (мотиви, прагнення, мета): зміцнити здоров’я, підготуватися до трудової діяльності, військової служби, спілкування, отримати матеріальні блага (у спорті), суспільне визнання, організація вільного часу, подорожі тощо.

Мотив – це усвідомлена причина активності людини, спрямована на досягнення мети. Мотив починає формуватися під впливом потреби, яка виникає у людини. Поява потреб спонукає до відповідних учинків, які супроводжуються внутрішньою психічною і зовнішньою руховою активністю, бажанням позбавитися внутрішньої напруги. У людини з’являється мета, до певного часу в уяві, ідеальна, яка, проте, змушує людину до активних дій.

Мета і потреба не ідентичні поняття. Та сама потреба може бути вирішена шляхом досягнення різних цілей. Мотив включає розуміння того, задля чого і через що людина змушена проявляти зовнішню активність. Усвідомлення «через що» пов’язане з потребою, а усвідомлення задля чого – з метою.

На формування мотивів впливають фактори як зовнішні, так і внутрішні. Зовнішніми факторами є умови (ситуації), в яких опинилась людина. До внутрішніх факторів належать бажання, інтереси, захоплення, переконання особистості. Вивчення мотивів фізкультурно-оздоровчої діяльності різних вікових груп населення, факторів і методів, що сприяють їх формуванню, дасть змогу залучати людей до систематичних занять фізичною культурою і спортом та скеровувати процес фізичного виховання.

Дослідження фахівців засвідчують виразні вікові особливості мотивів та інтересів.

Від дитинства до періоду навчання у вищому навчальному закладі фізичне виховання виконує роль творця особистості: засвоєння знань, умінь, навичок, формування світогляду, культури, що пов'язано з поліпшенням фізичного розвитку, фізичної підготовки, формування естетики тіла і культури руху. В основі мотивації на цьому етапі лежить прагнення усвідомити себе як особистість.

У зрілому віці перед людиною постають завдання засвоєння важливих соціальних функцій – громадянських, трудових, сімейних. Головним із мотивів є бажання зберегти сили, сформувати бажаний імідж.

Зміну мотивації та ставлення до фізичних вправ спостерігають у молодих дівчат та жінок, зайнятих у комерційній сфері. Прагнення здобути престижну посаду змушує їх до постійного поліпшення свого загального фізичного розвитку. Посади референтів, секретарів, завідувачів відділами у різних сферах економіки, бізнесі, соціальному обслуговуванні, банках, туристичних фірмах, шоу-бізнесі потребують красивої зовнішності та фігури, які стають їх візитною карткою.

Взаємозв’язок кар’єри та фізичного іміджу визнають дедалі більше жінок. За статистикою, беззаперечним його вважають 59%, до певної міри – 32% і тільки 3% жінок не визнають цієї залежності. Найбільшу переконаність у визнанні цього фактора проявляють жінки віком 25–30 років, меншою мірою – 15–20 років.

Інтереси є позитивним емоційним прагненням людини до пізнання та занять певною діяльністю. Зауважимо, що задоволення інтересу (на відміну від звичайної цікавості) не спричинює його зникнення. Навпаки, інтерес може зміцнюватися, розвиватися, ставати більш глибоким і різнобічним. Інтерес є постійним каталізатором енергії людини: він або полегшує виконання певної роботи, або ж навпаки, стимулює вольові зусилля людини, допомагає проявити терплячість, наполегливість, підтримує цілеспрямованість.

Аналіз інтересів школярів до різних видів спорту демонструє зниження популярності традиційних видів, таких, як легка атлетика, баскетбол, бокс, і зростання зацікавленості атлетичною гімнастикою, східними єдиноборствами, плаванням, футболом – у юнаків та гімнастичними вправами, які виконують під музику (аеробіка, шейпінг, аква-аеробіка), – у дівчат.

 

3. Фактори, що впливають на формування мотивації рухової активності людини

 

Щоб з’ясувати питання про те, чому організм набуває активного стану, пропонуємо кваліфікувати прояви потреб та інстинктів як джерело активності організму. Щоб з’ясувати питання, на що саме спрямована активність організму, чим зумовлено вибір дій та вчинків, треба дослідити прояви мотивів як причину, котра зумовлює вибір спрямованості поведінки. Потреби спонукають людину до активності, а мотив – до спрямованої діяльності.

Потреби знаходять вияв у вчинках, які супроводжуються внутрішньою психічною та зовнішньою руховою активністю і бажанням позбавитися внутрішнього напруження. Прагнення знайти вихід із ситуації, що склалася, зумовлює появу мети, спочатку ідеальної, такої, що існує в уяві людини, яка здатна, проте, спрямовувати результати пошуку.

Щоб зрозуміти зміст активності, потрібно з’ясувати її причини, розкрити спонукальні сили, які лежать в основі життєдіяльності та активності людини.

Формування мотивів відбувається під впливом внутрішніх факторів (наприклад, потреб) або зовнішніх – заохочення, покарання тощо. Прихильники цього напряму поділяють думку, що незалежно від того, яку дефініцію дати мотивації, її вивчення передбачає обґрунтування нашої поведінки, яку кваліфікують як сукупність внутрішніх і зовнішніх факторів, що змушують, спонукають, переконують нас діяти саме так, а не інакше.

Суб’єктивне відношення потреб до об’єктивно існуючих речей, які виступають у житті суб’єкта як предмети його діяльності, також може спонукати до активності. Вважають, що сама по собі потреба не може визначати конкретну спрямованість діяльності. Потреба визначається тільки предметом діяльності – вона повинна знайти себе в ньому. Оскільки потреба визначається предметом, то саме він стає мотивом діяльності, який спонукає до неї. Деякі вчені, наприклад А.Н. Леонтьєв, кваліфікують мотив як предмет, співвіднесений з потребою, тобто потрібний, необхідний. Розглядаючи мотивацію як поєднання внутрішніх умов із зовнішніми (співвіднесеність потреби з об’єктом), С.Л. Рубінштейн зазначає, що не прагнення до щастя визначає мотиви поведінки людей, їхньої діяльності, а співвідношення між стимулом (конкретним) і результатами діяльності визначає їх щастя, задоволення, яке вони отримують від життя.

У системі цінностей кожної людини є суспільні блага і цінності, які існують об’єктивно і не залежать від її нахилів і стремлінь. У процесі суспільного життя, внаслідок виховання тощо суспільного значення набуває статус особистісно вартісного і стає метою діяльності індивіда.

Будь-яка діяльність людини, будь-які акти поведінки у процесі реалізації конкретизуються як результат більш точного відображення умов зовнішнього середовища, які змінюються, вимог вищої необхідності, а також як наслідок зміни психологічних можливостей, внутрішніх вимог самої особистості як суб’єкта діяльності. Мотивація постає тим складним механізмом співвідношення особистістю зовнішніх та внутрішніх факторів поведінки, які зумовлюють виникнення, спрямування, а також способи здійснення окремих форм діяльності.

Використовуючи поняття «зовнішні» і «внутрішні» фактори, які впливають на формування мотивів, виокремлено дві групи мотивів, кожна з яких має різне походження і різні психологічні характеристики.

Мотиви першої групи пов'язані безпосередньо зі змістом і процесом діяльності – це внутрішні мотиви. До другої групи належать ті, спонукальні фактори яких перебувають поза межами діяльності – це зовнішні мотиви. Якщо задіяні зовнішні мотиви, то до діяльності спонукають не зміст, не процес діяльності, а фактори, які безпосередньо з нею не пов’язані.

Зважаючи на це, можна визначити мотиви, якими керуються люди різного віку у процесі фізичного виховання.

1. Внутрішні мотиви. Мотиви, які пов’язані з процесом і змістом діяльності (стимулом є інтерес, бажання отримати позитивні емоції, відчуття краси і гармонії власного тіла).

2. Зовнішні мотиви.

Широкі соціальні мотиви:

• мотив відповідальності та обов’язку перед суспільством, спортивною групою, класом, тренером, учителем;

• мотив самовизначення і самоствердження.

Наукові дослідження демонструють, що особливості мотивів та інтересів залежать від віку людини. У дитинстві, шкільному віці, студентські роки фізичне виховання закладає основи особистості: оволодіння знаннями, уміннями, навичками, формування світогляду і культури, яка співвідноситься з поліпшенням фізичного розвитку, фізичною підготовкою, формуванням естетики тіла і культури рухів. Основу мотивації на цьому етапі становить усвідомлення себе як особистості.

Інтерес до матеріальних та духовних цінностей фізичної культури може впливати і як наслідок, як один із інтегральних проявів складних процесів мотиваційної сфери. У такий момент мотивація є основою, джерелом, а інтерес – наслідком, проявом процесів, які відбуваються в ній.

Виникаючи спочатку на основі потреби дитини в русі, у нових враженнях, новій інформації, інтерес згодом може перерости у нову, вторинну (духовну) потребу – фізичне вдосконалення, на основі якого будуть виникати нові мотиви та інтереси.

Інтерес та мотивація пов’язані між собою і впливають один на одного. Внутрішня мотивація з’являється тоді, коли зовнішні мотиви і мета занять фізичною культурою відповідають можливостям особи, тобто є оптимальними (не дуже тяжкими і не занадто легкими), і коли ті, хто займаються фізичною культурою, усвідомлюють суб’єктивну відповідальність за їх реалізацію. Успішна реалізація таких мотивів та цілей викликає в учнів задоволення, натхнення, бажання продовжувати заняття за власною ініціативою, тобто внутрішню мотивацію та інтерес. Внутрішня мотивація виникає також і тоді, коли школяр відчує задоволення від самого процесу, умов занять, від характеру взаємозв’язків з педагогом, з членами колективу під час цих занять. Однак внутрішня та зовнішня мотивація повинні діалектично поєднуватись. Особистісними мотивами можуть бути:

• прагнення отримати визнання інших людей (учителів, тренера, батьків, товаришів);

• прагнення здобути високий соціальний статус (мотивація престижу – стати чемпіоном, виконати нормативи майстра спорту, посісти престижну по­саду, отримати матеріальну винагороду).

У процесі діяльності можуть з’явитися мотиви уникнення неприємностей, які можуть з’явитися внаслідок незадоволених вимог та очікувань батьків і вчителів.

Зовнішні мотиви повинні бути підкріплені внутрішніми (інтересом, бажанням, особистим переконанням), у протилежному випадку вони не зможуть забезпечити максимального ефекту.

Чим доросліший школяр, тим важливішу роль у мотиваційній сфері відіграють соціально-значущі мотиви: бути здоровим, готовим до життя, праці, військової служби. Навчально-пізнавальні мотиви, результативні, процесуальні, мотиви добробуту, уникнення неприємностей мають неоднакову силу на окремих вікових етапах розвитку особистості учня і залежать від виховання, соціально-економічних умов, які постійно змінюються. Щоб визначити, якими мотивами керуються школярі (зовнішніми чи внутрішніми), треба надавати їм реальну можливість займатися фізичними вправами за власною ініціативою. Якщо вони продовжують заняття – то це означає, що в основі рухової спроможності лежать внутрішні мотиви.

Мотиви починають формуватися тоді, коли з’являється мета. Та сама потреба може бути задоволена шляхом досягнення різної мети (заробити гроші, добре навчатися, досягти високого спортивного результату тощо).

Мета занять може відрізнятися у школярів і студентів, тих, хто мешкає у міській і сільській місцевості, у хлопців і дівчат.

Постає питання, за яких обставин людина починає займатися фізичними вправами, в якому віці та що стоїть їм на заваді.

Причини, які є стимулом до занять руховою активністю, ґрунтовно описані в науковій літературі.

1. Нормалізація маси тіла турбує багатьох людей, найчастіше – у зрілому віці, проте і в підлітковий період вона є стимулом до занять. Ця проблема потребує більш детального дослідження.

2. Зниження ризику розвитку гіпертензії хвилює значну частину дорослого населення, проте зміцнення здоров’я шляхом фізичного виховання визнають і школярі.

3. Зниження стресу та депресії. У сучасному суспільстві спостерігається значне збільшення кількості осіб, які страждають на депресію, перебувають у стані тривоги.

4. Задоволення. Багато людей починають займатися фізичною культурою, щоб зміцнити здоров’я, схуднути, однак, якщо заняття не приносять задоволення, то від них згодом відмовляються. Головною причиною участі багатьох підлітків в організованій спортивній діяльності є отримання задоволення.

5. Розвиток самооцінки. Заняття фізичними вправами, пов’язані з появою почуття подолання труднощів, люблять люди, впевнені у собі, у своїй зовнішності.

6. Спілкування. Дуже часто люди починають займатися якимось із видів рухової активності, щоб мати можливість спілкуватися з іншими. Підлітки зізнаються, що обрали певний вид спорту «за компанію», через те, що хтось із їхнього мікросередовища обрав це для себе.

У науковій літературі описано причини, які стають на заваді заняттям фізичною культурою. Фахівці вважають, що знання цих причин допоможе розробити адекватну стратегію подолання цих перешкод.

1. Брак часу – одна з причин, якою пояснюють неможливість займатися фізичною культурою. Проте фахівці вважають, що це свідчить про зміщення пріоритету до інших видів діяльності у вільний час та низьку мотивацію до фізичної культури.

2. Відсутність знань. На цю причину вказують і дорослі, і школярі. Цей факт необхідно враховувати для того, щоб удосконалити програми з фізичної культури у загальноосвітній школі.

3. Відсутність тренувальних засобів. Ця проблема потребує глибокого вивчення. Коли на ній акцентують увагу у зарубіжних виданнях, то йдеться про дороге обладнання, в Україні ж діти скаржаться на відсутність елементарних засобів, навіть спортивної форми.

На формування мотивів впливають різні фактори. Так, з-поміж факторів, що зумовлюють участь у програмах рухової активності, науковці виокремлюють особистісні, ситуативні, поведінкові, організаційні. Дослідники визначають комунікативні, сімейні, соціально-економічні, особистісні, які можна розподілити відповідно до джерел формування на зовнішні та внутрішні.

Вплив інформаційних факторів свідчить, що ставлення до певного явища не є спадковим, а формується, створює умови для змін. Можна припустити, що за умови наявності знань (інформації) про фізичну культуру, спорт, рекреацію, з’явиться здатність змінити або сформувати у школярів позитивне ставлення до фізкультурно-спортивних занять.

Високий ступінь сприйняття психічної стимуляції можна пояснити тим, що слово діє через аналізатори на мозок як більш сильний стимулятор, який впливає на всі функції організму. Шляхом психофізіологічного аналізу видатний фізіолог І.П. Павлов розкрив природу переконування (навіювання) і визначив основні показники базової сугестивності: зниження тонусу кори великих півкуль, швидкий перехід коркових клітин у загальмований стан, який зумовлює виникнення функціонального роз’єднання діяльності мозку.

У XXI ст. стала актуальною проблема стійкості психіки людини, особливо підлітка, до маніпулятивних форм впливу засобів масової інформації та реклами.

Багаторічні дослідження засвідчують, що одним із основних факторів, який визначає успіх розвитку фізичної культури та спорту в країні, формування здорового способу життя, є ефективна діяльність ЗМІ. Населення загалом активно використовує ЗМІ як джерело знань про фізичну культуру і спорт. Насамперед, це телебачення і радіо. Регулярність та інтенсивність використання ЗМІ залежать від статі, віку, соціального стану та ставлення до фізичної культури та спорту споживачів. Спостерігають зростання зацікавленості їх тими матеріалами та повідомленнями в пресі, по телебаченню і радіо, які мають просвітницьке спрямування.

Національні організації мають вживати заходів для покращення діяльності у сфері інформаційної політики, які б сприяли зміні стереотипів, враховували інтереси конкретних груп населення. Повинні залучати до роботи різні ЗМІ, використовувати нові технології дослідження, маркетинг.