Форми організації рекреаційних занять у фізичному вихованні

Види контролю

 

Медико-педагогічний контроль занять оздоровчого спрямування поділяють на первинний (попередній), оперативний (терміновий) і поточний (періодичний).

Мета первинного контролю – оцінити стан і рівень здоров’я для вирішення питання про допуск до занять фізичними вправами, визначення раціональних засобів оздоровлення.

Завдання контролю:

• визначити стан і рівень здоров’я;

• визначити морфофункціональний статус в осіб, що займаються фізичними вправами, та ступінь його відхилення від нормативних величин;

• визначити фізичну працездатність і підготовленість, ступінь їх відхилення від необхідних величин;

• визначити раціональні параметри оздоровчих занять, рухової активності.

Оперативний (терміновий) контроль здійснюють під час занять або одразу після них, щоб оцінити інтенсивність та адекватність (відповідність навантаження функціональним можливостям організму).

У разі перевищення функціональних можливостей, якщо навантаження неадекватні фізичному стану людини, з’являються специфічні суб’єктивні ознаки.

Свідченням порушень діяльності серця під час виконання фізичних вправ є:

• біль і відчуття важкості за грудниною;

• біль, що віддає у ліву руку і під ліву лопатку;

• дискомфорт у ділянці шлунка;

• задишка;

• короткочасна втрата свідомості.

При появі таких симптомів треба зменшити навантаження або припинити заняття, прийняти лікарські засоби, що розширюють судини, та звернутися до лікаря. Названі симптоми пов’язані з гіпоксією міокарда внаслідок порушення кровообігу.

Свідченням різкої зміни артеріального тиску під час занять є біль і відчуття тяжкості в потилиці чи скронях, шум у вухах, нудота, блювання, запаморочення, носова кровотеча. Окремі ознаки неадекватності навантаження можна визначити візуально:

• різке почервоніння шкірного покриву обличчя або блідість;

• «холодний» піт (тобто поява потовиділення під час навантаження низької інтенсивності, коли організм ще не розігрівся);

• синюшність.

До об’єктивних ознак неадекватності фізичних навантажень належать:

• підвищення АТ_сист – до 220 мм рт. ст., АТ_діаст – до 120;

• порушення серцевого ритму (часті екстрасистоли – 1:10, пароксизмальна тахікардія, тріпотіння передсердя, ранні чи групові екстрасистоли);

• порушення внутрішньошлункової і передсердношлункової провідності тощо.

Величину максимального пульсу розраховують попередньо, до початку занять. Щоб оцінити інтенсивність фізичних навантажень під час занять доцільно використовувати залежність між ЧСС та інтенсивністю навантажень.

Розроблено також педагогічні тести для оцінки інтенсивності навантаження. Під час навантаження складно виміряти ЧСС, тому було розроблено педагогічні тести, які дають змогу контролювати інтенсивність навантаження у циклічних видах:

• розмовний тест – якщо під час ходьби чи бігу не спостерігається задишка, а рухаючись можна розмовляти з партнером, то це є свідченням того, що навантаження нижче порогу анаеробного обміну (ПАНО). Якщо під час розмови з партнером з’являється задишка – навантаження вище ПАНО; якщо під час руху з’являється носове дихання – навантаження низької інтенсивності, нижче ПАНО; якщо є задишка і дихання ротом – навантаження вище ПАНО;

• кроковий тест: якщо під час бігу на чотири кроки робиться вдих, а на наступні чотири – видих, то навантаження низької інтенсивності; якщо на три кроки вдих і на три – видих – навантаження середньої інтенсивності; якщо на два кроки вдих і на два видих – навантаження високої інтенсивності.

Сенсорні методи. Існує кілька варіантів сенсорних методів. Перший варіант – визначення інтенсивності навантаження за суб’єктивними відчуттями на основі аналізу взаємозв’язку між ЧСС і характером суб’єктивних відчуттів під час виконання вправ. Людина запам’ятовує відчуття, які виникали в неї під час навантажень різної інтенсивності. Навчання проводять у три етапи. На першому етапі, виконуючи фізичні вправи, викладач повідомляє учню ЧСС (або він сам контролює її за допомогою секундоміра), а той запам’ятовує відчуття, які виникали у нього під час навантажень різної інтенсивності.

На другому етапі контроль ЧСС здійснює викладач, а учень визначає його за суб’єктивними ознаками. Якщо різниця між фактичною і визначеною учнем величиною ЧСС становитиме менше 5 уд∙хв^-1, переходять до третього етапу навчання. На цьому етапі виконують вправи, встановлюючи ЧСС. Для кількісної оцінки суб’єктивних відчуттів пропонуємо шкалу Борга (другий варіант сенсорного методу), що базується на зіставленні суб’єктивних відчуттів з величиною ЧСС.

Учень за суб’єктивними відчуттями визначає рівень напруження, зіставляє з ЧСС під час навантаження і за таблицею оцінює інтенсивність у балах.

У осіб з низькими функціональними можливостями може спостерігатися невідповідність між величиною ЧСС та суб’єктивними відчуттями: при відносно низьких значеннях ЧСС можуть виникати суб’єктивні відчуття, властиві для тяжкого, дуже тяжкого і гранично тяжкого навантаження. У таких випадках рекомендовано користуватися формулою О.Є. Солодовиченко:

ОН = 0,1 (ЧСС_{навантаження} – ЧСС_спокою) + 7,

де ОН – обсяг напруження, бали; ЧСС_{навантаження} – фактична ЧСС, зареєстрована під час навантаження; ЧСС_спокою – ЧСС у стані відносного спокою.

У середині 1990-х років було запропоновано спеціальну шкалу для дітей. Таблиця оцінювання випробування зусилля для дітей (CERT) містить 10 числових категорій і їх відповідний мовний опис:

Таблиця оцінювання випробуваного дитиною зусилля (шкала CERT):

1 Дуже, дуже слабке

2 Дуже слабке

3 Легке

4 Потрібно прикласти зусилля

5 Починає ставати важко

6 Трохи важко

7 Важко

8 Дуже важко

9 Дуже, дуже важко

10 Так важко, що не можу продовжувати

За словами авторів шкали CERT, вона найкраще підходить для дітей, ніж 6–20-бальна шкала Борга, з таких причин:

• містить всього 10 чисел;

• діти краще сприймають зміст діапазону, поділеного на 10 категорій;

• описи сформульовані спеціально для дітей.

Ефективність використання цієї шкали була підтверджена для різних видів вправ, включаючи педалювання на велоергометрі, ходьбу і біг на тредмилі, а також силові вправи.

Про успішність використання графічного підходу можна буде судити по можливості розширення вікового діапазону, у межах якого була підтверджена надійність використання звичайних шкал оцінки.

Оцінку ефективності курсу (циклу) оздоровчих занять здійснюють за допомогою засобів і методів поточного медико-педагогічного контролю. Враховують динаміку суб’єктивних відчуттів, показників захворюваності, а також об’єктивних показників здоров’я. Зазвичай застосовують ті самі методи дослідження, що і під час первинного контролю, тобто до початку курсу занять, щоб полегшити зіставлення. Ефект буває трьох видів:

• позитивний;

• індиферентний (відсутність змін);

• негативний.

2. Критерії позитивних змін, що настають після рекреаційних занять

 

Критеріями позитивних змін можуть бути:

• поліпшення самопочуття, настрою, нормалізація сну, стійке бажання займатися фізичними вправами, зниження стомлюваності;

• зменшення кількості листів непрацездатності, кількості загострень хронічних захворювань, випадків гострих респіраторних захворювань;

• зменшення факторів ризику розвитку серцево-судинних захворювань (нормалізація чи зменшення маси тіла, нормалізація або зниження артеріального тиску, нормалізація ліпідного обміну, відмова від шкідливих звичок, підвищення рухової активності);

• зниження ЧСС у стані спокою після сну і при стандартних навантаженнях;

• зростання рівня фізичного стану від низького до нижчого за середній, від нижчого за середній до рівня фізичного стану тощо;

• покращення результатів рухових тестів (збільшення дистанції за стандартний час, скорочення часу на подолання стандартних дистанцій, зменшення реакції ЧСС при виконанні стандартних навантажень).

Поточний контроль здійснюється не частіше ніж 1 раз у 2–3 міс, оскільки перехід до більш високого рівня фізичного стану під впливом адекватних навантажень на заняттях оздоровчого спрямування відбувається не раніше, ніж через 2 міс таких занять.

Особливого значення у процесі фізкультурно-оздоровчих занять набуває самоконтроль.

Під час самостійних занять самоконтроль застосовують з метою:

• самостійної оцінки рівня фізичного стану;

• самостійної оцінки інтенсивності та адекватності засобів оздоровлення;

• самостійного контролю ефективності оздоровчих занять. Здійснюючи самоконтроль, використовують різні медико-педагогічні методи.

Водночас із позитивними змінами можуть відбутися негативні зрушення. Вони з’являються внаслідок перетренування. У більшості випадків це відбувається за відсутності контролю під час самостійних занять.

До симптомів, які є ознакою перетренування, належать:

• зміна настрою, депресія, знервованість;

• загальна апатія;

• втрата інтересу до занять;

• стан загальної втоми, відчуття важкості в ногах;

• порушення сну;

• головний біль;

• зниження рухових результатів;

• порушення ЧСС у стані спокою;

• збільшення лімфовузлів;

• аменорея у жінок передклімактеричного віку;

• підвищення схильності до застуди, алергія.

Серед типових причин перетренування у процесі самостійних занять можемо назвати такі:

• різке підвищення рівня рухової активності;

• малі періоди для відпочинку;

• інтенсивні тренувальні заняття більше 3 разів на тиждень;

• невідповідність навантажень умовам, у яких відбуваються заняття;

• неправильна техніка рухів;

• стрес;

• неякісне екіпірування (наприклад, занадто розношене взуття);

• больові відчуття у суглобах (колінних – у тих, хто займається ходьбою, бігом підтюпцем, плечових – плаванням);

• труднощі з рухливістю м’язів та больові відчуття в них;

• запалення сухожиль і зв’язок.

 

Для профілактики перетренувань рекомендовано:

• обсяг та інтенсивність навантажень мають відповідати індивідуальному рівню фізичного стану;

• збільшення навантаження не повинно перевищувати 10% на тиждень;

• раціонально узгоджувати періоди навантажень і відпочинку;

• проводити належну розминку перед початком занять;

• навчитися розпізнавати та правильно кваліфікувати свої відчуття.

 

3. Методи визначення фізичного стану

 

Контроль під час рекреаційних занять – головна ланка у системі управління фізичним здоров’ям. Контроль дозволяє отримати інформацію про стан здоров’я людини, її фізичну працездатність і підготовку, забезпечує зворотний зв’язок на основі інформації про зміни в різних системах організму під впливом різних засобів фізичної культури; визначає, які засоби, форми і методи фізичної культури є раціональними. З цією метою застосовують різні діагностичні методи, за допомогою яких можна оцінити фактори фізичного стану. Регламентацію навантажень здійснюють на основі визначеного рівня фізичного стану.

Методи визначення фізичного стану:

1. Поглиблені: лабораторні методи дослідження (велоергометрія, степергометрія, тестування на тредмилі).

2. Експрес-методи (прискорені):

• анкетування;

• прогнозування рівня фізичного стану за морфофункціональними показниками, які вимірюють у стані спокою;

• ізольовані рухові тести;

• комплексні тести.

Поглиблені методи проводять в лабораторних умовах, застосовуючи навантаження суб- і максимальної інтенсивності, які дозволяють виявити адаптаційні можливості організму, функціональні резерви серцево-судинної і дихальної систем, оцінити фізичну працездатність. Однак проведення таких досліджень є трудомістким, потребує кваліфікованого персоналу, відповідної апаратури (велоергометр, тредмил, електрокардіограф, газоаналізатор). Дослідження займають багато часу (30–60 хв на одну людину) і можуть бути виконані тільки в медичній установі, а отже, вони є неприйнятними для масових обстежень.

Зважаючи на це, для діагностики фізичного стану застосовують експрес-методи. Проте вони є менш інформативними і точними. Найнижчий рівень достовірності мають методи анкетування.

Прогнозування рівня фізичного стану проводять на основі залежності між рівнем фізичної працездатності і морфофункціональними показниками, які вимірюють у стані спокою. Цю залежність виражають формулою, представляючи в неї індивідуальні значення, виражають прогнозований рівень фізичного стану.

Ізольовані рухові тести (тести Купера – 12-хвилинний, 1,5-мильний, 10-хвилинний біговий тест Хольмана) дають змогу визначити рівень фізичного стану. Розроблено градацію результатів тесту відповідно до рівня фізичного стану.

Технологія оцінки рівня фізичного стану за допомогою комплексних тестів аналогічна. До комплексних тестів відносять систему Контрекс-2, тести Бойкера-Ріхтера, системи Г.Л. Апанасенка, Л.Я. Іващенко.

Оцінку рівня фізичного стану (РФС) проводять:

• з діагностичною метою;

• для вибору рекреаційних видів рухової активності, які були б корисними і доступними;

• для визначення раціонального рівня фізичного навантаження, оптимального рухового режиму;

• для оцінки ефективності оздоровчих заходів (якщо РФС зростає – ефект позитивний, не змінюється – відсутній, знижується – негативний);

• для підвищення мотивації до рекреаційних занять.

Результати первинного медико-педагогічного контролю є основою для визначення раціональних параметрів оздоровчих занять – спрямованості, інтенсивності, обсягу. Розроблено таблиці та номограми, що полегшують їхнє визначення.

За результатами тестування встановлюють РФС. Виокремлюють п’ять рівнів фізичного стану:

• низький;

• нижче середнього;

• середній;

• вище середнього;

• високий.

Низький та нижче середнього РФС характеризується сукупністю яскраво виражених факторів ризику розвитку серцево-судинних захворювань. Зайва маса тіла зазвичай перевищує 30 %, артеріальний тиск сягає верхньої граничної норми або перевищує її, фізична працездатність нижче норми на 40%, рухові якості – більш ніж на 30%. Стан здоров’я перебуває на межі норми і патології. Особи з таким станом схильні до застуд, у них високий рівень втомлюваності, повільно відбуваються регенераційні процеси.

Показники середнього РФС відповідають середньовіковим значенням. Функціональні показники відповідають нормативним. Фізична працездатність та підготовленість нижче норми на 10–30%. Ризик розвитку серцево-судинних захворювань мінімальний, а в окремих осіб – явний.

Високий і вище середнього РФС зустрічається тільки у тренованих осіб. У них відсутній ризик розвитку серцево-судинних захворювань. Рівень функціональних резервів, фізичної працездатності відповідає або вищий нормативних величин. Адаптація до фізичних навантажень задовільна, показники захворюваності низькі, стан здоров’я стабільний. Характерно, що особи з високим рівнем фізичного стану навіть у віці, старшому 50 років, часто досягають результатів у рухових тестах, які відповідають рівню 30-річних.

 

Форми організації рекреаційних занять у фізичному вихованні

 

Рекреаційні заняття є складовою частиною фізичного виховання і в їх процесі вирішуються оздоровчі, виховні й освітні завдання. Здійснюються вони у формі позаурочних занять. Широко розповсюдженими є: ранкова гімнастика, гімнастика до занять у школі, фізкультурні паузи і хвилинки, розваги, ігри, туристичні походи, змагання та ін. Ці заняття можуть бути епізодичними (наприклад, походи, спортивні розваги, змагання) і систематичними (ранкова і увідна гімнастика, фізкультхвилинки і паузи, прогулянки та ін.).

Позаурочні форми занять відіграють допоміжну роль у вирішенні завдань фізичного виховання та доповнюють уроки. Проте нерідко вони набувають цілком самостійного значення, повністю забезпечуючи фізкультурні потреби певних верств населення (наприклад, ранкова гімнастика, теренкур, оздоровчий біг для людей зрілого і похилого віку). Позаурочні форми занять є надто варіативними, а тому і більш доступними для широких верств населення, їх можуть застосовувати окремі особи у вигляді індивідуальних самостійних занять фізичними вправами, а також групи різної чисельності.

Для рекреаційних позаурочних форм занять характерна самодіяльність і самостійність тих, хто займається ними. Найчастіше вони характеризуються відносно обмеженим змістом і спрощеною структурою (оздоровчий біг, гігієнічна гімнастика, фізкультхвилинки та ін.), але потребують прояву особистої ініціативи і самостійності.

Основна мета таких занять – активний відпочинок, відновлення і зміцнення здоров’я, збереження або підвищення працездатності, розвиток рухових якостей.

Заняття позаурочної форми найчастіше належать до сфери оздоровчої фізичної культури і класифікуються за певними ознаками:

 

Ознака	Форма занять
Завдання, які повинні бути вирішені в занятті	Ввідні, розвиваючі, профілактичні, відновлювальні
Предметний зміст	Біг підтюпцем, атлетична гімнастика, аеробіка та ін.
Спрямованість	Загальнооздоровчі, гігієнічні
Форма керівництва	Організовані й самостійні
Чисельний склад учасників	Індивідуальні (біг підтюпцем), групові (клуб любителів бігу), масові («День бігуна»)
Систематичність проведення	Регулярні, епізодичні

 

Загальнопідготовчі заняття спрямовані на вирішення різних завдань і підрозділяються на три характерні види (кожний зі своїми різновидами).

Фонові заняття – зарядка, гігієнічна гімнастика, прогулянки, біг, заняття на доріжках здоров’я, купання, плавання. Всі ці різновиди активізують, поліпшують і підтримують на оптимальному рівні фізичний стан.

Заняття навчально-виховного характеру:

• самостійні заняття, пов’язані з виконанням завдань педагога із загальної фізичної підготовки;

• репетиції до виступів, фізкультурних свят, парадів.

Перші, як правило, мають індивідуальний характер, другі – частіше групові й навіть масові.

Заняття змішаного характеру, тобто такі, в яких є і загально-гігієнічні й навчально-виховні елементи:

• туристичні прогулянки вихідного дня;

• туристичні походи;

• рухливі ігри рекреаційного типу;

• спортивні розваги рекреаційного типу.

Цими заняттями досягають в основному оздоровчих цілей, але значне місце в них займають також загальноосвітні й виховні елементи. Частина з них проводиться самостійно, деякі потребують кваліфікованого керівництва.

Індивідуальні заняття можуть проводитись під керівництвом педагога та самостійно.

Заняття окремих осіб з інструктором проводяться у фітнес-центрах (персональний фітнес-тренінг), лікувально-профілактичних закладах (фізична реабілітація, лікувальна фізкультура) та ін. Це надає можливості своєчасно з’ясувати досягнення і труднощі, надавати тому, хто займається, своєчасну допомогу, здійснювати контроль за реакцією організму на фізичні навантаження та коригувати програми занять.

Індивідуальні самостійні заняття посильні кожному при мінімальній витраті сили і часу на їх організацію. Для ефективного використання індивідуальних форм занять необхідно систематично підвищувати знання шляхом відвідування лекцій, консультативних пунктів, читання спеціальної медичної літератури. Великого значення для досягнення позитивних результатів від самостійних індивідуальних занять набуває самоконтроль за реакцією організму на пропоновані навантаження.

Проте поруч із позитивними якостями індивідуальні заняття мають і деякі недоліки. Це відсутність колективу учасників, який підтримує, заохочує, надає кожному відчуття належності до групи, можливості вчитися в інших.

Групові заняття можуть здійснюватися за наявності керівника, фахівця або організації, що забезпечує управління заняттям (змаганням). Керівництво груповим заняттям може здійснюватися виборними або призначеними особами.

Існують й інші кваліфікації позаурочних форм занять: малі й великі форми самостійних занять тренувального і фізкультурно-оздоровчого характеру – змагальні форми.

До малих форм відносять: ранкову гігієнічну гімнастику і гімнастику до занять, фізкультпаузи і фізкультхвилинки, мікросеанси окремих фізичних вправ тренувального характеру.

З урахуванням зростаючої популярності малих форм занять фізичними вправами фахівцями розробляються і використовуються тренувальні програми, розраховані на отримання кумулятивного ефекту, зокрема при використанні в домашніх умовах ходьби сходами, бігу на місці, стрибків зі скакалкою та ін.

Типовими ознаками малих форм є:

• вузька спрямованість діяльності;

• порівняно нетривалий час, який витрачається на заняття;

• практично невиразна структура;

• невисокий рівень фізичних навантажень.

До великих форм відносять:

• самодіяльні тренувальні заняття подібні до урочних (індивідуальні й групові). Для багатьох, особливо осіб зрілого віку, вони стали основною формою особистої організації фізичного самовиховання. Вони найчастіше мають характер загальної фізичної підготовки або виборчо-кондиційного тренування. За змістом бувають однопредметними (наприклад, швидка ходьба або тривалий біг, або матеріал аеробно-ритмічної, атлетичної чи інших різновидів основної гімнастики) і комплексними, що поєднують гімнастичні вправи з циклічними;

• фізкультурно-реактивні форми занять, які мають характер розширеного активного відпочинку.

Ці заняття допомагають підтримувати нормальний фізичний стан організму й одночасно задовольняти потреби у здоровому способі життя.

Умовно великими формами позаурочних занять можна назвати ті, що тривають багато хвилин, мають відносно широкий зміст та відокремлену структуру. Їх диференціюють за двома напрямами:

• як форми самостійних (індивідуальних або групових) тренувальних занять, подібних до занять урочного типу;

• як форми розширеного активного відпочинку, до яких входять моменти тренування, змагання, культурного спілкування, розваги.

Загальна форма організації занять у межах загального обов’язкового курсу фізичного виховання підпорядковується логіці педагогічного процесу поліпшення його якості, вирішення навчально-виховних завдань.

Важливу роль позаурочні форми занять відіграють в останні роки. Широко використовуються заняття фізичними вправами, основою яких стають національні види єдиноборств та авторські оздоровчі системи. З’являється все більше нових видів занять фізичними вправами: фітбол, степ-аеробіка, спінбайк-аеробіка, заняття з використанням різних тренажерів та оригінального інвентарю.

Завдання, зміст, а також вибір конкретної форми занять значною мірою визначаються інтересами і схильністю тих, хто займається.

Одні й ті самі форми можуть мати організований або самостійний характер, наприклад, ранкова гігієнічна гімнастика або зарядка, що проводиться в домашніх умовах, умовах оздоровчого табору або будинку відпочинку.

Деякі види і різновиди позаурочних форм занять мають самостійне значення, інші сполучаються або ж певною мірою замінюють одне одного. При цьому всі вони підпорядковані тій чи іншій спрямованості фізичного виховання і повинні узгоджуватися з урочною формою, якщо така має місце в загальному комплексі занять. Тим самим позаурочні форми стають важливими елементами системи фізичного виховання.

Незважаючи на значні відмінності, заняття позаурочної форми повинні узгоджуватися із загальними закономірностями і принципами побудови як одного заняття, так і системи занять фізичними вправами. Побудова позаурочних занять підпорядковується загальній структурі уроку (перший рівень): поступове впрацьовування, реалізація основного змісту в режимі зусиль, які вимагаються, завершення занять поступовим зниженням навантажень і в ряді випадків – підготовка до майбутньої діяльності.

У заняттях урочної і позаурочної форми багато спільного: завдання, засоби, методи, що використовуються для досягнення мети фізичного виховання – підвищення рівня фізичного стану тих, хто займається. Вони сприяють задоволенню потреби в руховій активності різних вікових груп населення.

Діти, підлітки та юнаки мають можливість займатися фізичними вправами у навчальних закладах, в установах, які здійснюють позашкільні заняття, у сім’ї. У кожному випадку ці заняття приймають певні форми, характерні для вирішення конкретних завдань, які стоять перед ними, що робить їх досить різноманітними.

Використання великої кількості різних форм організації занять фізичними вправами в системі фізичного виховання дозволяє більш ефективно задовольняти потребу молоді у руховій активності та вирішувати завдання фізичного виховання на різних етапах вікового розвитку їхнього організму.

Фізкультурно-рекреаційні заняття з дітьми дошкільного віку. Відвідуючи дошкільну установу, дитина в основному компенсує потребу в русі, оскільки програма фізичного виховання у дитячому садку передбачає широкий спектр форм і засобів фізичного виховання. Проте нині понад 50% дітей дошкільного віку виховують дома мама, бабуся, няня, що різко обмежує їхню рухову активність, знижує обсяг засвоєння рухів, лімітує розвиток фізичних якостей. Унаслідок цього відмічаються порушення у фізичному розвитку, надмірна або недостатня маса тіла, порушення постави, часті гострі респіраторні захворювання, тривалий процес адаптації при вступі до школи і різке відставання від своїх однолітків у прояві рухової активності. У зв’язку з цим виникає необхідність підвищити рівень фізичної культури батьків за допомогою створення спеціальних телевізійних освітніх програм, організації шкіл здоров’я, консультаційних пунктів при оздоровчих центрах, підготовки та видання спеціальної і популярної літератури.

Біологічна потреба у руховій активності найбільшою мірою проявляється та задовольняється у дошкільному віці за умови правильного режиму дня і широкого використання засобів фізичного виховання. Здорова дитина рухлива, енергійна, емоційна та допитлива.

Форми занять фізичними вправами з дітьми дошкільного віку. Організація раціонального режиму фізичного виховання дітей 3–6 років полягає у використанні різноманітних форм фізичного виховання, засобів і методів їх застосування, що відповідають віковим особливостям дітей.

До фізкультурно-рекреаційних форм відносяться – фізкультурно-оздоровчі заходи у режимі дня, організовані групові, індивідуальні, а також самостійні заняття. Окрім того, на музичних заняттях широко застосовуються фізичні вправи без предметів і з предметами; рухливі ігри під музику, елементи танців, танці, котрі також сприяють вирішенню завдань фізичного виховання. У дитячому садку всім формам фізкультурних занять відведено певне місце у режимі дня. Вони регламентуються вимогами, викладеними у програмі, пов'язані між собою, доповнюють одне одного і проводяться в обов'язковому порядку з усіма дітьми. У роботі з дітьми дошкільного віку необхідно забезпечити послідовність у змісті занять.

У дитячих садках отримали поширення такі форми фізкультурно-рекреаційних занять з дітьми:

• заняття фізичними вправами у режимі дня дитячого садка (ранкова гімнастика, гігієнічна гімнастика після денного сну, рухливі ігри, спортивні розваги, фізкультхвилинки, прогулянки, дні здоров’я);

• фізкультурні свята;

• самостійні заняття дітей;

• пішохідні прогулянки у зони відпочинку.

Ранкова гімнастика. До третього року життя створюються сприятливі передумови для щоденного проведення ранкової гімнастики перед сніданком.

Систематичне і кваліфіковане проведення ранкової гімнастики відіграє суттєву роль у системі фізичного виховання дітей дошкільного віку, оскільки розширює їхній руховий режим, справляє на них не тільки оздоровчу, а й виховну та освітню дію.

У цей період удосконалюється виконання деяких уже відомих вправ, формується звичка систематично використовувати їх з оздоровчою метою. Діти дізнаються про значення ранкової гімнастики для зміцнення здоров’я. Вона дозволяє організовано розпочати день у дитячому садку, сприяє виконанню передбаченого режиму.

Якщо для першої молодшої групи комплекс складається з 3–4 вправ ігрового і наслідувального характеру у поєднанні з ходьбою, бігом, підстрибуваннями тривалістю до 5 хв, то для підготовчої групи його збільшують до 7–8 вправ тривалістю до 12 хв. До дітей сьомого року життя вимоги зростають – загальнорозвиваючі вправи вони повторюють 10–12 разів, тривалість бігу залом у середньому темпі доводиться до 2–5 хв, а кількість стрибків на закінчення ранкової гімнастики – до 35 разів. Таким чином, у цілому збільшується фізіологічна дія на організм дітей.

Рухливі ігри організовує вихователь щоденно по кілька разів під час прогулянок до обіду та після денного сну. Гра – важлива самостійна діяльність дітей, вона займає значне місце в їхньому житті.

У виховній роботі дитячого садка велике значення приділяється іграм творчого характеру, однією з форм яких є гра з різними предметами. Ігрові дії визначаються характером предметів: з обручами можна бігати, стрибати, м’ячі – кидати, катати. Ці ігри мало регламентовані, прості за структурою, допускають будь-яку кількість учасників і відносно більшу самостійність дітей. Наявність широких можливостей діяти згідно зі своїми силами робить такі ігри найбільш доступними і привабливими для дітей. Часто діти самі вигадують зміст гри: перестрибувати через скакалку до тих пір, доки не зачепиш її ногами; кидати і ловити м’яч, поки не впустиш його, та ін.

Цікавим і досить ефективним для дошкільників видом ігрової діяльності є ігри-завдання, зміст яких становлять доступні дітям дії (добігти першим до умовної смуги, докотити обруч до кінця доріжки, не впустивши його, та ін.).

Не маючи достатнього запасу рухових умінь і навичок, дошкільники, особливо молодших груп, у самостійних іграх не відразу проявляють активність та ініціативу. В результаті цього основний задум гри частіше буває обмеженим, а дії – одноманітними. В іграх із чітким завданням, завдяки контрастності змісту, дії дітей набувають цілеспрямованого, осмисленого характеру. Багаторазове повторення рухів у таких іграх під контролем вихователя сприяє вдосконаленню рухових умінь і більш інтенсивному розвитку відповідних якостей. Умовно їх можна назвати іграми-вправами.

Більш складний вид рухливих ігор, який широко застосовується для вирішення завдань фізичного виховання дошкільників, – сюжетні ігри за правилами. Вони потребують від дітей уміння діяти у колективі, узгоджувати свої рухи з рухами інших учасників гри, дотримуватись встановлених правил.

Ефективність рухливих ігор для вирішення завдань фізичного виховання багато в чому залежить від умов їхнього проведення – емоційної насиченості, різноманітності рухового змісту, наявності просторого приміщення, майданчика та достатньої кількості необхідних для дітей предметів.

Рухлива гра як самостійна форма фізкультурних занять дошкільників суттєво доповнює заняття урочного типу і за змістом має бути тісно пов’язана з ними. У процесі гри створюються сприятливі умови для вдосконалення рухових дій, вивчених на заняттях.

Прогулянки займають велике місце у режимі дня дошкільників. На них відводиться від 50 хв до 2 год у першій і другій половині дня.

Основне призначення прогулянок – тривале перебування дітей на свіжому повітрі, яке супроводжується рухливими іграми і фізичними вправами.

Зміст прогулянок тісно пов’язаний з основними завданнями фізичного виховання дошкільників. Головне в них – навчання дітей застосування рухових умінь і навичок у природних умовах, які часто змінюються. Організовують прогулянки так, щоб діти більше часу проводили у русі, але не занадто перегрівалися.

Тривалість прогулянок за межі дитячого садка залежить від віку дітей (5–7 років) і змінюється залежно від пори року, погоди, змісту. Вихователь повинен спеціально готуватися до проведення таких прогулянок: продумати маршрут, передбачити місце відпочинку, ігри, спортивні розваги, підготувати необхідний інвентар. Бажано, щоб у проведенні прогулянок за межі дитячого садка брали участь не менше двох дорослих (вихователь, няня, вихователь-методист, завідувач, будь-хто з батьків).

Фізкультхвилинка як форма активного відпочинку під час малорухливих занять застосовується починаючи зі старшого дошкільного віку.

Мета проведення фізкультхвилинки – підвищити або утримати розумову працездатність на заняттях з лічби, розвитку мовлення та ін., активізувати функції, котрі стримуються статичним положенням тіла.

По суті, фізкультхвилинка проводиться з метою забезпечення короткочасного активного відпочинку (1,5–2 хв), активізації організму дітей у цілому та загального обміну речовин, зокрема сприяти випрямленню і розвантаженню хребта.

Спортивні розваги. У практиці цілеспрямованого використання засобів фізичної культури, починаючи з четвертого року життя дітей, широкого поширення набули такі види, як катання на санках, біг на ковзанах, їзда на велосипедах, ходьба на лижах, плавання, деякі прийоми бадмінтону, настільного тенісу та ін.

Вправи з різних видів спорту умовно називають спортивними розвагами у зв’язку із застосуванням їх без установки на спортивний результат. Головне їхнє завдання – розвага, задоволення, відносна свобода дій, відсутність суворого регламентування яскравих ігрових моментів та елементів змагань.

Спортивні розваги можна вважати хоча елементарною, але дієвою формою початкової спортивної підготовки. Діти оволодівають нескладними і доступними для них елементами техніки спортивних вправ та ігор у процесі занять фізкультурою та на прогулянках.

Фізкультурні свята як форма епізодичного використання фізичної культури у дитячому садку проводяться двічі на рік у старшій та підготовчій групах. Призначення таких свят – продемонструвати результати, що досягнуті в оволодінні фізичними вправами, іграми за певний проміжок часу. Крім того, дітям надається можливість позмагатися під час проведення свят у силі, спритності, кмітливості, вмінні орієнтуватися у несподіваних ситуаціях. Свята проводяться для однієї, кількох одновікових або для суміжних за віком груп. Місцем проведення свята може бути фізкультурний зал, майданчик, басейн, каток, лижня.

Програмами виховання у дитячому садку передбачено дні здоров’я, а також двічі на рік – канікули. Вони повинні бути заповнені різноманітними цікавими фізкультурними заходами, що забезпечують активний відпочинок дітей, зміцнення їхнього здоров’я, підвищення працездатності організму.

Самостійна рухова активність дітей. Поряд з організованими формами фізкультурних занять, у дитячому садку рекомендується створювати умови для самостійної рухової діяльності дітей, котра будується на самодіяльних елементах за їхнім бажанням та ініціативою. Значення цієї діяльності зберігається для всього дошкільного періоду, зміст її поступово розширюється у зв’язку з накопиченням старшими дошкільнятами рухового досвіду. Стимулюючу дію на самостійну рухову активність справляє оснащення майданчиків для прогулянок спеціальним обладнанням, фізкультурними посібниками та інвентарем.

Самостійні заняття фізичними вправами повинні бути забезпечені педагогічним керівництвом вихователя, батьків. При цьому слід запобігати надмірної регламентації діяльності дітей, надавати їм більшу самостійність, заохочувати ініціативність, прагнення до рухової творчості, розвивати організаторські здібності.

Бажана також участь вихователя в іграх. Це підвищує інтерес дітей до рухової діяльності, дозволяє краще керувати групою і направляти діяльність кожної дитини. При кваліфікованому керівництві самостійна рухова діяльність суттєво розширює руховий досвід дітей, що, у свою чергу, створює передумови для успішного оволодіння програмним матеріалом на заняттях.

Фізкультурно-рекреаційні заняття з дітьми шкільного віку. В режимі шкільного дня проводяться фізкультхвилинки – це короткочасні фізичні вправи, що мають метою попередження стомлення, відновлення розумової працездатності (збуджують ділянки кори головного мозку, що не брали участі у попередній діяльності, і дають відпочинок тим, що працювали). Вони поліпшують кровообіг, знімають стомлення м’язів, нервової системи, активізують мислення дітей, створюють позитивні емоції і підвищують інтерес до занять.

Фізкультхвилинки з дітьми молодшого шкільного віку спрямовані на попередження несприятливих явищ, що виникають унаслідок малої рухової активності, на профілактику постави, зниження статистатичного навантаження, відновлення уваги діяльного стану всього організму, регулювання психічного стану, корекцію подиху, активний відпочинок дітей.

Основні форми проведення фізкультурних хвилинок.

Загальнорозвиваючі вправи. Вправи підбираються за тими самими ознаками, що і для ранкової гімнастики. Використовуються 3–4 вправи для різних груп м’язів. Закінчити фізкультхвилинку можна стрибками, бігом на місці чи ходьбою.

Рухливі ігри. Підбираються ігри середньої рухливості, які не потребу­ють великого простору, з нескладними, добре знайомими дітям правилами.

Дидактичні ігри з рухом. Такі фізкультхвилинки добре вписуються в заняття ознайомлення з природою, з фонетичної культури мови, математики.

Танцювальні рухи. Використовуються між структурними частинами заняття під звукозапис, спів вихователя чи самих дітей. Більше всього підходять мелодії помірного ритму, неголосні, іноді плавні.

Виконання рухів під текст вірша. При підборі віршів звертається увага на таке: текст віршів повинен бути високохудожнім. Використовуються вірші невідомих авторів, потішки, загадки, лічилки; перевага надається віршам з чітким ритмом; зміст тексту вірша повинен поєднуватись з темою заняття, його програмним завданням.

Будь-які рухові дії і завдання. Можливе відгадування загадок не словами, а рухами; використання різних імітаційних рухів: спортсменів (лижник, ковзаняр, боксер, гімнаст), трудових дій (рубаємо дрова, заводимо мотор, їдемо на машині).

Фізкультхвилинка триває 2–3 хв. Вона включає 3–4 простих, доступних вправи, які не вимагають складної координації і впливають на основні м’язові групи. Кожну вправу повторюють 4–6 разів, темп виконання вправ середній або повільний. Такі вправи поліпшують кровообіг, дихання, сприяють підвищенню розумової працездатності, позитивно впливають на емоційний стан учнів. За своїм характером вправи мають нагадувати потягування, а деяке розслаблення м’язів сприяє активізації дихання і діяльності серцево-судинної системи.

В учнів 1–2 класів під час письмових робіт м’язи рук стомлюються від одноманітних динамічних напружень, внаслідок чого порушуються навички правильного письма. У зв’язку з цим на заняттях з письма доцільно виконувати фізичні вправи для рук і пальців. Крім того, виконуючи письмові роботи, учні довше, ніж при виконанні інших завдань, перебувають у зігнутому положенні. Тому в комплекси фізкультхвилинок треба включати вправи на інтенсивне потягування, випрямлення, на вигинання хребта, на розпрямлення грудної клітки та ін. Тривале сидіння за партою спричиняє застій кровообігу у нижніх кінцівках, ділянках тазу та живота, тому рекомендується виконувати вправи для ніг.

Одним із основних завдань у роботі з дітьми молодшого шкільного віку є правильне використання фізкультхвилинок у режимі робочого дня учня, а також різноманітні методи їхнього проведення і практичне впровадження музичного супроводу.

Виховання художнього смаку в молодших школярів, емоційної чутливості до музики – одне з провідних завдань вчителя середньої загальноосвітньої школи.

Використання музичного супроводу у багато разів підвищує емоційне сприйняття фізкультхвилинок, а також сприяє розвитку динамічного слуху у дітей.

Уміле поєднання мелодії і фізичних вправ сприяє зосередженому сприйняттю музики і виконанню різних рухів. Наприклад, танець каченят сприяє розвитку різних груп м’язів, розвиває почуття ритму, музичний слух і увагу дітей, а також удосконалює психіку дитини молодшого шкільного віку. Цілеспрямовано розвиває почуття дружби і колективізму. Пісня створює у дітей бадьорий настрій і є своєрідною і корисною дихальною гімнастикою.

У фізкультхвилинку необхідно включити вправи для запобігання стомлення очей. Щоб очі не перевтомлювались і не боліли, потрібні відпочинок, гімнастика. Таким чином, використання фізкультхвилинок різної спрямованості сприятливо впливає на фізичний стан учнів.

Організоване проведення великих перерв. Ефективність впливу перерв на відпочинок дітей і підготовку до навчання на наступному уроці значною мірою залежить від того, як організовується діяльність дітей на перервах. З перших днів приходу дітей до школи потрібно привчати їх до правильного використання перерв. Дітям треба роз'яснити, що можна робити на перервах, а чого не можна.

Молодші школярі особливо потребують частої зміни видів діяльності. Працездатність учнів початкових класів протягом навчального дня змінюється залежно від змісту і характеру їхнього активного відпочинку під час перерв. Вона підвищується, якщо учні на перервах перебувають на свіжому повітрі, якщо їхній відпочинок емоційно насичений іграми.

Проводять ігри молодших учнів учителі та учні старших класів.

Під час перерв діти обов’язково повинні перебувати за межами класної кімнати. Восени і навесні перерви краще проводити на повітрі: на майданчиках, у саду, у дворі. Не мають рації керівники шкіл, в яких учням не дозволяється виходити під час перерв з приміщення школи. У несприятливу погоду і взимку діти на перервах перебувають у рекреаційних місцях або коридорах.

Бажано, щоб великі перерви, навіть узимку, діти проводили на повітрі. Для цього необхідно продумати і чітко організувати їхнє одягання та роздягання.

Під час організації перерв слід враховувати, що метушня, біганина і галас погано впливають на дітей, не дають відпочинку нервовій системі, призводять до надмірного збудження. Усі заходи на перервах мають відповідати віковим особливостям дітей. Фізичні й емоційні навантаження слід дозувати так, щоб не допускати надмірної втоми або збудження. Треба, щоб діти добровільно вибирали ігри та розваги, в яких вони хочуть взяти участь. Слід заохочувати організацію і проведення певною групою своєї гри, яка їй до вподоби. Ні в якому разі не слід змушувати учнів до участі в іграх, розвагах під час перерв, що проводяться на відкритому повітрі восени та навесні. З дітьми організовують різноманітні рухливі ігри, ігри-розваги. Учні можуть займатися вправами ігрового характеру зі скакалками, м’ячами, удосконалювати навички рівноваги в лазінні, стрибках, метанні. Для цього на майданчиках слід мати великі й малі м’ячі, скакалки та інший інвентар. Узимку діти можуть грати в рухливі ігри, тренуватись кидати сніжки на дальність або в ціль.

Значно менші можливості щодо вибору ігор та фізичних вправ при проведенні перерв у приміщенні. Тут можна проводити малорухливі ігри, хороводи, ігри-розваги. Для проведення «Рухливої перерви» можна шкільні коридори забезпечити нестандартним обладнанням, зробити розмітку для проведення рухливих ігор.

Усі фізкультурні заходи закінчуються не пізніше як за 3–5 хв до дзвінка на урок, щоб учні змогли спокійно і своєчасно підготуватись до уроку. Слід зауважити, що організоване проведення перерв сприяє посиленню дисципліни в школі, формує в учнів організаторські уміння.

Фізкультурні паузи проводять під час виконання домашніх завдань. Вони сприяють фізичному вдосконаленню, зокрема, формуванню правильної постави, знижують втомленість і підвищують розумову працездатність. Фізкультпауза складається з 5–6 вправ, триває 3–5 хв. Вона починається, як правило, вправами на потягування з глибоким диханням. Потім виконують вправи для м’язів тулуба і нижніх кінцівок та вправи на розслаблення м’язів.

 

Контрольні запитання та завдання

1. З якою метою треба оцінювати рівень фізичного стану?

2. Види контролю, які використовують під час рекреаційно-оздоровчих занять.

3. Охарактеризуйте суб’єктивні ознаки неадекватності фізичних навантажень.

4. Які ознаки неадекватності фізичних навантажень є об’єктивними?

5. Які критерії позитивних змін, що відбулися після рекреаційних занять?

6. Охарактеризуйте форми організації рекреаційних занять у фізичному вихованні.