Система профілактики злочинності неповнолітніх

складається з таких етапів:

1) оздоровити середовище та допомогти неповнолітнім, які опинилися в несприятливих умовах життя та виховання, ще до того, як негативний уплив цих умов позначиться на їхній поведінці (етап ранньої профілактики);

2) не допустити переходу на злочинний шлях і забезпечити корекцію осіб зі значним ступенем дезадаптації, що вчиняють правопорушення незлочинного характеру (етап безпосеред­ньої профілактики);

3) не допустити переходу на злочинний шлях та створити ум ови для корекції поведінки осіб, які систематично здійснюють правопорушення, характер й інтенсивність яких вказують на ймо­вірність учинення злочинів у найближчому майбутньому (етап профілактики дозлочинної поведінки);

4) запобігти рецидивові злочинів підліткам, які раніше
вчиняли злочини (профілактика рецидиву).

ТЕМА 13. Кримінологічна характери­стика та запобігання рецидив­ній злочинності

13.1. Поняття рецидивної злочинності та її стан

Рецидивна злочинність, загалом, є сукупністю злочинів, учинених рецидивістами. Термін "рецидив" розуміється в різних значеннях: як кримінально-правовий, кримінологіч­ний, пенітенціарний.

Кримінально- правовий рецидив охоплює випадки вчинення повторного умисного злочину особами, що мають непогашену у встановленому законом порядку судимість за вчинення умис­ного злочину.

Кримінологічний рецидив передбачає вчинення особою повторного злочину незалежно від наявності судимості після її засудження чи іншого впливу кримінально-правового характеру.

Кримінологічний рецидив ґрунтується на факті неодно­разовості вчинення злочинного діяння й охоплює злочин, учинений особами:

- зі знятою чи погашеною судимістю;

- які мають судимість;

- що відбувають кримінальні покарання;

- до яких за раніше вчинений злочин покарання не застосо­вувалося з різних причин.

Пенітенціарний рецидив — учинення нового злочину особами, котрі відбувають покарання у виді позбавлення волі, або повторне засудження особи до покарання у виді позбав­лення волі.

За кількістю раніше вчинених злочинів виділяють:

• простий (одноразовий) рецидив — учинення двох злочинів;

• складний (багаторазовий) рецидив -учинення трьох і біль­шої кількості злочинів.

Співвідношення одноразового та багаторазового рецидивів характеризується стійкою залежністю: частка вдруге засуджених у 2,5-3 рази більша від частки засуджених утретє, частка остан­ніх у стільки ж разів більша, ніж засуджених у четвертий раз.

За однорідністю злочинів розрізняють загальний і спеціальний рецидиви. Загальний рецидив - це повторне вчи--нення різнорідних злочинів. Спеціальний рецидив характеризується повторним учиненням однорідних або то­тожних злочинів. Серед форм спеціального рецидиву виділя­ють рецидив умисних та рецидив необережних злочинів.

Для структури рецидиву за видом злочинів характерна пере­вага корисливих і корисливо-насильницьких злочинів. Питома вага таких злочинів - дві третини усієї рецидивної злочинності.

Питома вага групової злочинності у структурі рецидиву мен­ша, ніж у структурі злочинності загалом (відповідно 20 % і 30 %).

Динаміка рецидивної злочинності свідчить про неухильне її зростання. Погіршення стану та несприятливий прогноз ре­цидивної злочинності значною мірою зумовлені вкрай негатив­ними тенденціями в кримінально-виконавчій системі України.

У 2004 р. було зареєстровано злочинів, які вчиняються рецидивістами:

• за всіма видами спрямованості - 85 293;

• загальнокримінальної спрямованості - 83 413;

• тяжких й особливо тяжких - 44 423;

• бандитизм — 25;

• умисне вбивство та замах -1016, із них:

 

- учинених на замовлення - 1;

- із застосуванням вогнепальної зброї - 27;

 

• умисне тяжке тілесне ушкодження - 1016;

• зґвалтування - 260;

• розбій - 1946;

• грабіж- 5210;

• шахрайство -1895;

• вимагання - 300;

• хуліганство - 1696;

• крадіжка приватного майна-41098, з них із квартир- 11565;

• незаконне заволодіння транспортними засобами -1231;

 

• дорожньо-транспортні пригоди зі смертельними наслід­ками - 52;

• незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами чи вибуховими речовинами - 2280¹⁰³

'⁰³ Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2004 рік. -К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2005.

 

13.2. Особа рецидивіста

Більшість рецидивістів уперше стають на шлях злочинів у неповнолітньому віці чи в перші роки після настання повно­ліття.

Існує залежність між віковим початком злочинної кар'єри та подальшим рецидивом. Чим раніше неповнолітній стає на шлях учинення злочинів, тим інтенсивиішим і небезпеч­нішим буде його рецидив згодом. Близько 70 % рецидивістів учинили свій перший злочин у віці до 18 років. Чим старша людина за віком при вчиненні злочину, тим менша ймовірність рецидиву. У зрілому віці майже ніхто вперше не починає реци­дивну біографію, а рецидивісти в цьому віці вчиняють пере­важно менш небезпечні злочини.

Питома вага жінок серед рецидивістів у три-п'ять разів менша, ніж у чоловіків.

У рецидивісток криміногенні якості проявляються гострі­ше, ніж у рецидивістів-чоловіків, що пов'язане з рівнем алко­голізації, багаторазовістю судимостей, втратою суспільно корисних зв'язків, безпритульністю, моральною деградацією тощо. Громадська думка традиційно більш нетерпимо ставиться до засуджених жінок, аніж до засуджених чоловіків, що при­зводить до відчуження їх від усталених побутових і трудових взаємин, доброзичливого людського спілкування.

Порівняно зі злочинцями, котрі вчинили злочин уперше, типовою рисою рецидивістів є подальше ослаблення чи повне припинення трудової діяльності. Понад 80 % рецидивістів -це особи без визначеного роду занять. Частка безробітних і тих, які не вчаться, серед засуджених становить 57 %.

За рівнем освіти серед рецидивістів більше осіб з почат­ковою та незакінченою середньою освітою і найменше осіб з вищою освітою порівняно зі злочинцями-нерецидивістами. Частка осіб, які мають більше, ніж базову середню освіту, серед рецидивістів у два рази нижча, ніж серед осіб, які вперше вчинили злочин. Особи, що стали на шлях рецидиву, не бачать сенсу в підвищенні рівня культури, їх важко залучити до на­вчання в період відбування покарання.

Для емоційно-вольових характеристик особи рецидивіста типовими є різного ступеня: агресивність і жорстокість; нестриманість, неадекватність та примітивізм емоційних ре-

акцій; авторитарність і завищена самооцінка; холодність до пере­живань інших; схильність до помсти; вразливість.

У певної частини рецидивістів істотну роль у злочинній діяль­ності відіграє слабка воля та нездатність розірвати негативні зв'язки у злочинному середовищі.

Патологія психіки, що не виключає осудності, простежується в 15-20 % рецидивістів, а у тих, хто вчинив убивства, - до 40 %.

13.3. Типологія особи рецидивіста

Типи рецидивістів за ступенем суспільної небезпечності¹⁰⁴:

- ситуативний;

- злісний;

- спеціальний (багаторазовий, що постійно підвищує свій професійний рівень);

- особливо злісний.

Для ситуативного рецидивіста характерними є слабка воля та нездатність самому вирішувати власну долю, відмови­тися від злочинів. Унаслідок такої психологічної нестійкості криміногенна ситуація знову втягує його в злочинну діяльність. Тип злісного рецидивіста відрізняється за ознакою багато­разовості й особливо поширений серед молодих рецидивістів. На відміну від ситуативного рецидивіста, він свідомо обирає зло­чинну кар'єру. Пишається судимостями та прагне зайняти високе місце в ієрархічній градації злочинного середовища.

Багаторазовий рецидивіст (кримінально цілеспрямова­ний тип), який спеціалізується на одному з видів злочинів, у перспективі може стати професіональним злочинцем. Такі рецидивісти частіше спеціалізуються на кишенькових крадіж­ках, торгових, фінансових, квартирних шахрайствах, фальшиво-монетництві, крадіжках автотранспорту, останнім часом - і на за­мовних убивствах, участі в незаконному обігові наркотиків, зброї тощо.

Особливо злісний рецидивіст за кримінологічною характеристикою - це особа, що була двічі та більше разів за­суджена за умисні, тяжкі й особливо тяжкі злочини. Саме при вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів рециди-

¹⁰⁴ Зелинский А. Ф. Рецидив преступлений и личность рециди-виста. - Волгоград, 1980.

 

вісти в найвищому ступені проявляють риси особливо злісного рецидиву: культ насилля та жорстокості, авторитаризму й его­центризму, ненависті до працівників правоохоронної системи та повного нехтування правовими нормами.

Нестійкий тип - особа, що не в силах визначитися з іншою лінією поведінки, крім злочинної.

Маніакальний тип - особа, що вчиняє злочини знову й знову внаслідок психопатологічних процесів.

Маргінальний тип - суспільно занедбана особа, що пере­буває в алкогольній або наркотичній залежності, не має сім'ї, житла, роботи тощо.

13.4. Причини й умови рецидивної злочин­ності

Специфічні для рецидивної злочинності криміногенні фактори можна класифікувати на три групи детермінант:

1) пов'язані з недоліками дізнання, слідства та суду;

2) зумовлені недоліками та порушеннями процесу виконання покарань;

3) пов'язані з постпенітенціарним періодом, тобто після відбуття засудженим покарання.

Порушення процесуальних термінів розслідування та розгляду кримінальних справ призводить до неприпусти­мого переповнення слідчих ізоляторів (СІЗО). У них утриму­ється на 70 % осіб більше, ніж визначено законодавством нашої держави та міжнародними нормами, зокрема, Мінімальними стандартними правилами поводження з ув'язненими 1955 р. Це є грубим порушенням принципу гуманізму та сприяє рецидивові. У переповнених СІЗО відбувається навчання суб-культурі злочинного середовища, встановлюються нові кримі­нальні зв'язки, створюється благодатний ґрунт для агресивної конфліктності, жорстокості тощо.

Найбільш вагомі в системі рецидиво-небезпечних причин й умов - порушення законності при виконанні по­карання у виді позбавлення волі.

Загалом криміногенна ситуація в колоніях несприятлива: зростає підтримка засуджених осіб, які перебувають на волі (рецидивістами, представниками організованої злочинності), відроджуються злодійські традиції та ін. Матеріальна база

установ, які виконують покарання у виді позбавлення волі, в сучасній України потребує термінової фінансової підтримки. Наступна група причин й умов рецидивної злочинності - постпенітенціарна поведінка особи в період після відбуття покарання. Вчиненню рецидивних злочинів у перший рік після звільнення з місць позбавлення волі сприяють помилки судів та адміністрацій установ виконання покарань у практиці умовно-дострокового звільнення засуджених, неефективність системи їхньої адаптації та реабілітації, недоліки адміністративного на­гляду, недосконалість системи працевлаштування звільнених з місць позбавлення волі.

13.5. Профілактика рецидивних злочинів

Загальні заходи запобігання рецидивові пов'язані:

- з удосконаленням правоохоронної діяльності;

- ефективною діяльністю органів дізнання, досудового слідства та суду щодо призначення покарань;

-удосконаленням системи виконання покарань;

- ефективною, системною роботою з рецидиво небезпеч­ним контингентом після відбуття покарання;

- ефективною координацією зусиль органів кримінально-виконавчої системи й органів місцевого самоврядування, державних і громадських організацій щодо соціальної реабілі­тації засуджених;

- тісною взаємодією державних органів виконання по­карань із представниками різних конфесій щодо організації релігійного виховання засуджених;

 

- ефективною профілактикою психічних захворювань, алкоголізму та наркоманії серед населення;

- удосконаленням кримінального законодавства й судової практики, підвищенням ефективності кримінального покарання.

ТЕМА 14. Кримінологічна характеристика та запобігання економічній злочинності

14.1. Кримінологічна характеристика еконо­мічної злочинності

У світі немає жодної держави, економіка якої абсолютно була б схожа на економіку іншої держави. В економіці будь-якої держави є суперечності й недоліки, котрі використовує злочинність. Це стосу­ється й економіки України. В 2004 р. розкрито 33 819 злочинів еконо­мічної спрямованості (13 691 злочинів залишаються нерозкрити-ми), серед них у сфері господарської діяльності - 6878 (2343)^ю5.

Економічна злочинність погіршує життя суспільства загалом, а тому боротьба з нею є одним із пріоритетних завдань не тільки правоохоронних органів, а й усіх структур держави. Питання економічної злочинності піднімалися на конгресах ООН із запо­бігання злочинності та поводження з правопорушниками. В одній із резолюцій Сьомий конгрес ООН визначив економічні злочини як особливо небезпечні та вказав на посилення боротьби з ними¹⁰⁶.

Економічна злочинність - це явище, яке:

• властиве будь-якій державі та виникає в результаті високо-інтелектуальної злочинної діяльності осіб з метою незаконного спрямування частини економічних ресурсів на свою користь. У країнах з низьким рівнем ринкових відносин їй додатково сприяє невідповідність законодавчої бази економічним реаліям;

• виникає у сфері управління державним або приватним майном і пов'язана з використанням службового становища з корисливими намірами;

• стримує розвиток ринкових відносин, вільної конкуренції, а в кінцевому підсумку - підриває основи економічної безпеки держави;

• стимулює "тіньовий" капітал, корупцію та організовану злочинність;

• викликає соціальну нестабільність, зневіру законослухня­них громадян у спроможність держави захистити їхні інтереси.

¹⁰⁵ Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2004 рік. - К.:
МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2005. - Лист 102

¹⁰⁶ Лунеев В. В. Преступность XX века. - М., 1998. - С. 256.

За кримінально-правовою класифікацією економічна зло­чинність поділяється на такі групи:

1) злочини у сфері відносин власності, пов'язані зі службо­вою діяльністю: розкрадання державного чи колективного майна шляхом шахрайства, присвоєння, розтрати або зло­вживання посадовим становищем;

2) злочини у сфері використання бюджету: порушення законодавства про бюджетну систему України; видання норма­тивних актів, які змінюють доходи та витрати бюджету всу­переч визначеному законом порядку;

 

3) злочини у сфері фінансових відносин: виготовлення чи збут підроблених грошей або цінних паперів; незаконні операції з валютними цінностями; приховування валютної ви­ручки; ухилення від сплати податків; порушення порядку випуску (емісії) й обігу цінних паперів; підробка знаків по­штової оплати та проїзних квитків; незаконне виготовлення, підробка, використання чи збут незаконно виготовлених й одержаних або підроблених марок акцизного збору;

4) злочини у сфері підприємництва: заняття забороненими видами підприємницької діяльності; порушення порядку за­няття нею; фіктивне підприємництво; шахрайство з фінансовими ресурсами; виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними; незаконна торговельна діяльність; протидія законній підприєм­ницькій діяльності; приховування банкрутства; фіктивне банк­рутство;

5) злочини у сфері захисту від монополізму та несумлін­ної конкуренції: незаконне збирання з метою використання чи використання відомостей, що становлять комерційну таєм­ницю; розголошення комерційної таємниці; штучне під­вищення та підтримання високих цін на товари народного споживання й послуги населенню; змова про фіксування цін; примушування до виконання або невиконання цивільно-правових зобов'язань;

6) злочини у сфері обслуговування населення: випуск чи реалі­зація недоброякісної продукції; обман покупців; обман замов­ників; одержання незаконної винагороди від громадян за ви­конання робіт, пов'язаних з обслуговуванням населення; по­рушення правил торгівлі;

з*:, 7) злочини у сфері митного регулювання - контрабанда.

14.2. Причини й умови, що детермінують
економічну злочинність

Соціально-економічні обставини:

- перехід на рейки ринкової економіки відбувався в умовах розвалу колись єдиної країни;

- розірвання виробничих і торговельних зв'язків багатьох економічних партнерів колишніх союзних республік;

- недосконалість господарського механізму щодо викори­стання різних форм власності;

- низька правова культура, що призводить до невиконання своїх обов'язків перед державою, зокрема, щодо повноти сплати податків;

- суперечності між командно-адміністративною системою господарювання, від якої Україна відійшла, та ринковою еконо­мікою, до якої вона ще не дійшла;

- надмірна монополізація економіки (навіть порівняно з іншими республіками колишнього СРСР);

- наявність могутнього, але антиринкового військово-промислового комплексу;

- надмірне адміністративне втручання в економіку, великі витрати на утримання управлінського апарату;

- високий рівень корупції в системі органів державної влади й управління та тінізації економіки;

- надання численних пільг деяким юридичним і фізичним особам;

- надлишковий податковий тиск на суб'єктів господарю­вання, що заганяє їх у тінь;

- відставання правового забезпечення протидії економічній злочинності від швидкості її зростання та необхідності поси­лення боротьби з нею;

- низька платоспроможність більшості громадян;

- правова незахищеність суб'єктів господарювання від зло­вживань, утисків і вимагань з боку чиновників державного апарату на всіх його рівнях.

14.3. Запобігання злочинам у сфері економіки

До основних форм запобігання злочинам у сфері економіки належать:

• своєчасне запобігання, розкриття та розслідування зло­чинів у сфері економіки на підприємствах, в організаціях,

комерційних структурах, фінансово-кредитній та банківській системах;

• відшкодування нанесених збитків;

• захист громадян від злочинних посягань;

• висвітлення в засобах масової інформації стану економіч­ної злочинності в країні та регіонах і напрямів боротьби з нею;

• удосконалення діяльності органів контролю, наділених правами органів дізнання;

• створення нового механізму валютно-митного контролю, який би був заснований на організаційній взаємодії фінансо­вих, банківських та митних органів;

• проведення із залученням практичних працівників відпо­відних міністерств і відомств комплексних перевірок закон­ності здійснення товарно-грошових операцій суб'єктами підприємницької діяльності, що створені при державних підприємствах;

• виявлення фактів одержання прихованих доходів шляхом вилучення з обігу різниці між собівартістю та роздрібними цінами на товари й послуги;

 

• погашення заборгованості з виплати заробітної плати, для чого запроваджується механізм матеріальної відповідаль­ності підприємств-боржників перед своїми працівниками;

• забезпечення суворого контролю за проходженням бюджет­них коштів аж до безпосереднього їх одержувача, спрямова­них на адресну державну підтримку;

• погашення заборгованості із заробітної плати.

ТЕМА 15. Кримінологічна характери­стика та запобігання насиль­ницьким злочинам

15.1. Поняття та загальна характеристика насильницьких злочинів

Значну частину насильницьких злочинів становлять умисні вбивства, умисне заподіяння шкоди здоров'ю, катування, зґвалтування, розбої, грабежі та поєднане з насильством хуліган­ство, їхній рівень, структура й динаміка характеризують на­сильницьку злочинність загалом.

Основою об'єднання цих злочинних діянь у кримі­нологічно значущу групу є такі критерії:

• спосіб дій злочинця - фізичне насилля над особою, спроба чи погроза його застосування;

• форма вини - умисел;

• об'єкт посягання - фізична особа.

Починаючи з 1988 р. по 1995 р. фіксується зростання кількості насильницьких злочинів. Кількість умисних убивств та умисних тяжких тілесних ушкоджень за період з 1987 р. до 1995 р. збільшилася, відповідно, в 3,5 і 3,3 рази, грабежів і роз­боїв - у 6 і 7 разів. Протягом наступних років показники реєстра­ції умисних убивств, умисних тяжких тілесних ушкоджень, грабежів і розбоїв свідчать про зменшення їхньої кількості.

Для порівняння: в 1995 і 2004 рр., відповідно, було зареєстро­вано 4896 і 3788 умисних вбивств, 8800 і 5855 умисних тяжких тілесних ушкоджень¹⁰⁷.

Аналіз структурних змін насильницької злочинності свід­чить про підвищення ступеня суспільної небезпечності деяких категорій насильницьких злочинів. Зросла тяжкість заподію­ваних ними наслідків. Збільшується частка організованих, за­здалегідь підготовлених злочинів, які вирізняються особливою зухвалістю, витонченістю, жорстокістю.

¹⁰⁷ Злочинність в Україні: Статистичний збірник. - К.: Держав­ний комітет статистики України: - 100 с; Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2004 рік. - К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2005. - Лист 3-2.

Протягом тривалого часу приблизно дві третини вбивств і тяжких тілесних ушкоджень відбувалися у сфері побутових відносин на ґрунті міжособистісних конфліктів. До початку 90-х рр. частка умисних убивств, учинених на побутовому ґрунті, знизилася до 40 % за рахунок зростання вбивств з ко­рисливих або інших мотивів. Набули поширення замовні вбив­ства. Найчастіше жертвами таких злочинів стають підприємці й інші представники бізнесу (46 %), лідери кримінальних угруповань (38 %).

У сферах дозвілля та побуту поширені насильницькі злочини з хуліганських мотивів. Хуліганські спонукання проявляються в прагненні відкрито протиставити свою поведінку суспіль­ному порядкові, продемонструвати грубу силу, помститися за справедливо зроблене зауваження та ін. На сьогодні з хулі­ганських спонукань учиняється близько 20 % умисних вбивств і близько ЗО % випадків умисного заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю.

Серед насильницьких злочинців збільшується частка реци­дивістів. У 2004 р. питома вага рецидивістів, які вчинили умисні вбивства, становила 17 %, з них у складі групи - 24,4 %; розбої -28,9 %; грабежі - 20, 3 %; умисні тяжкі тілесні ушкодження -14,6 %¹⁰⁸.

Відзначається збільшення частки злочинців, які мають пато­логічні відхилення в психіці, що не виключають осудності (дебільність, органічні захворювання центральної нервової системи, психопатії, сексуальні відхилення). Це значною мірою пов'язано з процесами поширення алкоголізму та наркоманії.

Більшість осіб, які вчиняють насильницькі злочини й хуліган­ські дії, - чоловіки (90-93 %). Це пояснюється соціальними ролями, характерними для чоловіків і жінок, психофізичними особливостями статі. Для поведінки чоловіків під час дозвілля більш характерні випадкові компанії, зловживання алкоголем, що часто створює конфліктні ситуації, які переростають у бійки.

Існують розбіжності в мотивації насильницьких злочинів, учинених чоловіками та жінками. В останніх переважають мотиви ревнощів, помсти, заздрощів, прагнення звільнитися

¹⁰⁸ Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2004 рік. -К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2005.

 

від потерпілого тощо. Багато насильницьких злочинів учиня­ються жінками на ґрунті віктимної поведінки потерпілого. В останні роки реєструється зростання частки жінок при вчиненні таких злочинів, як убивства з хуліганських або корисливих спонукань, у ході розбійних нападів та ін., зростає кількість учинених жінками злочинів з особливою жорстокістю.

Основний контингент насильницьких злочинців і хуліганів становлять особи молодого й середнього віку (до 40 років). Найбільш висока кримінальна активність характерна для пред­ставників вікової групи 25-29 років. Далі за ступенем кримі­нальної активності посідають місця вікові групи 18-24 років, 30-39,16-17 років.

Порівняно з дорослими, підлітки та молодь, зазвичай, мають менш розвинуту волю, підвищену вразливість до негативних упливів, імпульсивність, сугестивність, вони легше піддаються шкідливому впливові з боку антигромадських елементів, зокрема й у формі наслідування, підбурювання тощо.

15.2. Причини й умови насильницьких злочинів

До основних криміногенних детермінант необхідно віднести:

• утрату особистої перспективи, несприятливі матеріальні та житлові умови, що провокують на агресивні дії;

• підвищену поширеність серед певних груп населення уяв­лення про припустимість насильницьких дій, стереотипів агресивно-насильницької поведінки в конфліктних ситуаціях;

• уплив злочинного середовища;

• віктимну (легковажну, аморальну, протиправну) поведінку потерпілих, яка стала приводом злочину;

• провокаційні взаємини в сім'ї, із сусідами, товаришами по службі;

• несвоєчасне виявлення правоохоронними органами криміногенних сімейно-побутових ситуацій, незадовільне реагування на такі конфлікти;

• нереагування на погрози розправою щодо потерпілого й інших осіб, побої, нанесення тілесних ушкоджень, катувань, хуліганських вчинків;

 

• недоліки в діяльності правоохоронних органів у боротьбі з рецидивом злочинів;

• недоліки в охороні громадського порядку та безпеки громадян, в організації патрульно-постової служби міліції, профілактичної діяльності органів внутрішніх справ;

• латентність і безкарність значної частини злочинів проти особи;

• неповноту виявлення осіб, які страждають на психічні за­хворювання чи аномалії психіки;

і» обставини, що сприяли формуванню" антигромадських угруповань молоді;

• недбале зберігання зброї;

• неприйняття заходЦ дцодо припинення незаконного
обігу зброї, боєприпасів, вибухових або хімічних речовин;

• нереагування довколишніх на факти застосування насилля, хуліганства, іншої аморальної чи протиправної поведінки;

• недоліки у виховній роботі за місцем проживання та робо­ти, в організації дозвілля, культурного обслуговування на­селення та ін.

15.3. Запобігання насильницьким злочинам

Запобігання насильницьким злочинам залежить від тих пере­творень соціально-економічного й політичного характеру, що відбуваються в країні, пов'язаних зі становленням загаль­нолюдських цінностей, гуманізацією морального клімату, реалі­зацією принципів соціальної справедливості. Вирішення таких загальносоціальних завдань створює передумови для успіш­ної боротьби з насильницькими злочинами та хуліганством.

Основні напрямки профілактики у сфері насиль­ницьких злочинів:

• корекція державного політичного курсу, зміна характеру реформ, приведення їх у відповідність до національних інтересів;

• ефективна боротьба з пияцтвом і наркоманією;

• своєчасність реагування на правопорушення, вчинені на ґрунті побутових конфліктів, здатних перерости в злочини;

• забезпечення ефективної охорони правопорядку в громад­ських місцях;

 

• посилення боротьби з розпаленнчм міжнаціональної ворожнечі;

• обмеження криміногенних упливів рецидивістів і про­фесійних злочинців на неповнолітніх та молодь;

• активізація діяльності щодо виявлення й нейтралізації антигромадських молодіжних угруповань;

• своєчасність профілактичного впливу на осіб з підвище­ним ступенем віктимно:т і;

• активізація боротьби з фактами незаконного виготовлення, збуту, збереження чи носіння холодної та вогнепальної зброї;

• забезпечення справедливої відповідальності за насиль­ницькі злочини й хуліганство на основі її диференціації та інди­відуалізації;

• протидія пропаганді жорстокості й насилля в засобах масо­вої інформації;

• розвиток системи профілактики психопатології, що про­дукує насилля.

ТЕМА 16. Кримінологічна характеристика та запобігання загальнокримі-нальній корисливій злочинності

16.1. Поняття та кримінологічна характери­стика загальнокримінальної корисливої злочинності

Істотні ознаки загальнокримінальних корисливих злочинів такі:

• корисливі злочини - це завжди посягання на чуже майно. Загальнокримінальні корисливі злочини включають посяган­ня, переважно, на чуже майно, у тому числі й гроші, цінні папери й інші предмети власності. Посягання може бути пов'язане з вимогою передачі права на майно;

• корислива мета - протиправне безоплатне вилучення чи повернення чужого майна на користь винного;

» корисливе посягання вчиняється поза господарською діяльністю або без використання винним свого становища у сфері виробництва, розподілу й обігу матеріальних цінностей.

При проведенні кримінологічних досліджень виділяється масив загальнокримінальних корисливих злочинів, до якого належать крадіжки, грабежі, розбої, шахрайства, вимагання та вбивства з корисливих мотивів. Ці злочини становлять близько 90 % від усієї загальнокримінальної корисливої злочинності.

У 2004 р. зареєстровано 475 934 загальнокримінальних корисливих злочинів, їхня питома вага в загальній кількості злочинів становить приблизно 60-65 %. Цей показник стабіль­ний не тільки протягом останніх років.

Найпоширенішим злочином у загальнокримінальній корисливій злочинності є крадіжка. У структурі цього виду злочинів переважають, звичайно, крадіжки приватного майна. В 2004 р. в Україні зареєстровано 231 632 крадіжок.

Грабежі та розбої - це відкриті насильницькі форми заволодіння чужим майном. У колишньому СРСР із 1956 р. та до 1991 р. кількість грабежів збільшилася в 14 разів, а в Україні тільки за 1991-1993 рр. - у 2,2 рази. У наступні

роки їхній рівень продовжує зменшуватися з незначними коливаннями. Так, у 2004 р. зареєстровано відповідно грабежів і розбоїв 60 946 і 5538¹⁰⁹.

Шахрайство та присвоєння довіреного майна криміно­логічно близькі. Шахрайство вирізняє стрімка тенденція росту. В колишньому СРСР шахрайство було не досить поширеним явищем. Із переходом до ринкової економіки, розкрадання майна шляхом обману в Україні інтенсивно почастішало. Тільки за 1991-1999 рр. кількість шахрайств збільшилася приблизно в три рази. Так, у 2004 р. зареєстровано 15 233^і10 шахрайств. Після крадіжок і грабежів шахрайство стає найбільш поширеним злочином у структурі загальнокримі-нальної корисливої злочинності проти власності.

За останні роки спостерігаємо зменшення кількості заре­єстрованих фактів привласнення та розтрати чужого або ввіре­ного майна. Для порівняння: у 1991 р. зафіксовано 9387 зло­чинів, найменша їх кількість зареєстрована в 1995 р. - 7557; найбільша в 1999 р. - 10 640^і", у 2002 р. таких випадків було виявлено лише 7993^ш.

Вимагання має кілька різновидів. Із початком ринкових ре­форм ці злочинні прояви трансформувалися та стали прояв­лятися майже у відкритому одержанні від власника наявної грошової данини під погрозою фізичної розправи, псування чи знищення майна. Якщо в 1991 р. було виявлено 1272 випад­ки вимагання індивідуального майна громадян, то в 1998 р. -3240 злочинів. У 2004 р. цей показник становив 1319 випадків¹¹³

¹⁰* Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2004 рік. -К-: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2005. -Лист 3-2.

¹¹⁰ Там само.

¹¹¹ Злочинність в Україні: Статистичний збірник. - К.: Держав­
ний комітет статистики України, 2000. - 100 с.

¹¹² Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2002 рік. -
К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2003. -
120 с.

¹¹³ Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2004 рік. -
К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2005.

державного майна, в 1991 р. зафіксовано 13 злочинів, у 1998 р. -161 злочин, у 2002 р. -12 злочинів¹¹⁴.

16.2. Причини й умови корисливої злочин­
ності

До основних причин корисливої злочинності належать:

• криміногенна роль соціального та матеріального роз­шарування суспільства;

• матеріальні нестатки;

• ослаблення державного й соціально-правового контролю за економічною діяльністю;

• віктимна (легковажна, аморальна, протиправна) поведінка потерпілих, яка стала приводом злочину;

• провокаційні взаємини в сім'ї, із сусідами, товаришами по службі;

• недоліки в охороні майна, в організації патрульно-посто­вої служби міліції, профілактичної діяльності органів внутріш­ніх справ;

• латентність і безкарність значної частини злочинів проти власності;

 

• відставання законодавчого забезпечення боротьби з ко­рисливими злочинами;

• недоліки в діяльності правоохоронних органів.

16.3. Запобігання корисливим злочинам

До загальносоціальних заходів запобігання корисливим злочинам належать:

• правова пропаганда діяльності правоохоронних органів, засобів і способів самозахисту населення;

• розробка заходів для підвищення рівня матеріальної бази си­рітських і соціально-реабілітаційних установ;

• забезпечення житлових і побутових умов багатодітних
та малозабезпечених родин;

¹'⁴ Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2004 рік. -К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2005. -Лист. 3-2.

• створення спеціальних служб для дітей, що залишилися без засобів існування;

• розробка й реалізація заходів для забезпечення соціальної зайнятості підлітків і молоді, безробітних та безпритульних, біженців і переселенців, раніше засуджених та інших осіб, по­збавлених постійних доходів і джерел до існування;

 

• створення центрів реабілітації осіб, які займаються бродяжництвом та жебракують;

• здійснення заходів щодо розвитку мережі установ соціаль­ної допомоги особам, які опинилися без певного місця про­живання та занять тощо.

Заходи спеціальної спрямованості:

• створення економічних і правових умов, які виключають
криміналізацію суспільства й усіх сфер господарської та фінансо­
вої діяльності, можливості проникнення кримінальних струк­
тур до виробничих і фінансових установ, різних інститутів
влади;

• експертиза прийнятих рішень з фінансових і господар­ських питань із позицій економічної безпеки;

• проведення комплексних оперативно-розшукових заходів щодо запобігання всім видам розкрадань художніх, історич­них та інших культурних цінностей і перевірка дотримання правил обліку, збереження, використання, вивозу за кордон та повернення культурних цінностей;

• протидія організованій злочинності через проведення операцій з виявлення та припинення злодійських сходок, діяль­ності злодіїв у законі, лідерів й активних учасників злочинних формувань;

• створення інформаційного банку даних фізичних і юри­дичних осіб, які проходять за оперативними матеріалами та кримінальними справами про факти розкрадання коштів з використанням підроблених платіжних документів;

• розробка заходів, які перешкоджають кримінальній діяль­ності організованих злочинних груп і корумпованих посадо­вих осіб на підприємствах з видобутку й переробки нафти, газу, кольорових та рідкоземельних металів;

• розробка системи заходів щодо організації боротьби з неза­конним використанням об'єктів інтелектуальної власності;

 

• розробка заходів виявлення фальшивих грошей, фінансо­вих документів і цінних паперів, недопущення їх виготовлення й обігу;

• створення організаційної системи із захисту банків та інших фінансових і кредитних установ від проникнення злочинних капіталів або іншого впливу організованої злочинності;

• розширення кримінального професійного середовища (вдосконалення правової бази боротьби з професійною зло­чинністю, забезпечення невідворотності покарання, запобігання поширенню кримінальної ідеології та культури).

ТЕМА 17. Кримінологічна характери­стика та запобігання органі­зованій злочинності

17.1. Кримінологічна характеристика органі­зованої злочинності

Організована злочинність - це системно пов'язана сукуп­ність злочинів, учиненихучасниками стійких, ієрархізованих, тих, що діють планомірно, злочинних структур (груп, співтовариств, асоціацій), діяльність яких прямо чи опосередковано взаємно підтримується та узгоджується, будучи спрямованою на отриман­ня максимального прибутку зі злочинного бізнесу на визначеній території або у визначеній сфері, що взята під її контроль.

Відповідно до Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від ЗО червня 1993 р., під організованою злочинністю слід розуміти сукуп­ність злочинів, які вчиняються у зв'язку зі створенням і діяль­ністю організованих злочинних угруповань.

У 2004 р. організованими групами та злочинними органі­заціями вчинено 5582 злочинів. Найбільше такими групами вчинено: розбоїв (406), крадіжок в особливо великих розмірах (320); злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів (967), зброї (1 ІЗ)¹¹⁵.

Кримінальний кодекс України розрізняє чотири види зло­чинних груп: групи без попередньої змови; групи з попе­редньою змовою; організовані групи; злочинне співтовари­ство (злочинна організація).

За масштабом діяльності організовані злочинні структури поділяються на:

- регіональні;

- міжрегіональні;

- національні (в межах країни);

- транснаціональні (міжнародні).

¹¹⁵ Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2004 рік. -К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2005. -Лист 11.1

За напрямками діяльності організовані злочинні структури можна поділити на ті, що функціонують у сфері:

• кримінального бізнесу- незаконний обіг наркотичних за­собів і психотропних речовин, зброї, предметів історії та мис­тецтва; контрабанда стратегічних матеріалів і шкідливих від­ходів; торгівля живими (людськими) органами та тканинами; викрадення автомобілів; організація азартних ігор, проституції тощо;

• тіньової економіки - контроль і вилучення частини при­бутку; розподіл сфер упливу; безпосереднє створення тіньо­вих підприємств та ін.;

• легальної економіки - відмивання коштів, отриманих зло­чинним шляхом; інвестування їх у високоприбуткові підприєм­ства тощо.

17.2. Детермінанти організованої злочинності

Детермінанти організованої злочинності охоплюють най­різноманітніші аспекти суспільного життя, тож назвемо лише деякі з них:

• політична нестабільність у суспільстві;

• протиправна поведінка стала елементом способу життя багатьох верств населення;

• переоцінка соціальних цінностей, кримінально-правові заборони стають все менш дієвими, а деякі форми злочинної поведінки сприймаються як нормальна ділова активність;

• відставання соціального розвитку від економічного та по­силення майнового розшарування суспільства;

• духовна сфера характеризується проявами крайнього его­їзму, вседозволеності, виникненням недовіри до офіційних інститутів держави, їхніх можливостей задовольнити потреби населення;

• відсутність досконалої правової бази боротьби з організо­ваною злочинністю;

• здатність організованої злочинності швидко змінювати свій профіль діяльності;

• недостатня активність органів державної влади, зумовлена дефектамиполітичногоходу, корумпованіспо, слабкістю політичних лідерів, їхньою нездатністю ефективно діяти у складних умовах;

 

• незабезпеченість (матеріальна, організаційна, культурна) раціонального функціонування демократичних інститутів су­спільного ладу;

• міждержавні суперечності, що перешкоджають концен­трації зусиль суспільства в боротьбі зі злочинністю;

 

• недостатньо цілеспрямований пошук осіб - можливих учасників організованого злочинного угруповання, зокрема й у місцях виконання покарань;

• слабка оперативна робота з контролю за діяльністю лідерів злочинних угруповань, недосконалі тактичні прийоми до­кументування їхньої діяльності;

• професійна підготовка співробітників правоохоронних органів не в повній мірі відповідає вимогам часу, серед них збільшується кількість молодих фахівців, які не мають відпо­відного досвіду;

 

• відсутня надійна система захисту працівників право­охоронних органів, а також свідків;

• недостатнє технічне забезпечення правоохоронних органів, а також випадки зради з боку деяких правоохоронців.

17.3. Протидія організованій злочинності

Запобігання організованій злочинності передбачає:

• концептуальну та понятійну характеристику цієї злочин-> пості й боротьби з нею в сучасний період;

• достатню правову базу;

 

• спеціалізацію кадрів, які ведуть боротьбу з цією злочинні­стю, та їх підготовку;

• достатнє ресурсне забезпечення;

• сучасну інформаційну базу;

• комплексне програмування;

• знання реального стану й тенденцій організованої злочин­ності, обґрунтовані прогнозні оцінки;

• усвідомлення суспільством гостроти кримінальної проблеми.

 

• ліквідацію пільг та інших умов, які сприяють корупції та вседозволеності суб'єктів, які перебувають при владі;

• перехід до розподілу державних замовлень через від­критий конкурс із публікацією його умов або вимог;

• перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку;

• регіональні оперативно-профілактичні й цільові операції
щодо виявлення та припинення "злодійських" сходок, діяль­
ності "злодіїв у законі", лідерів й активних учасників етнічних
злочинних угруповань;

• перевірку дотримання законності в діяльності під­приємств і служб безпеки приватних структур;

• перевірку дотримання банками порядку кредитування недержавних структур;

• підготовку правових актів заходів забезпечення безпеки осіб, які здійснюють негласну допомогу в боротьбі зі злочин­ністю;

• вибіркові перевірки підприємств щодо видобутку та пере­робки нафти, газу, кольорових і рідкоземельних металів, які відвантажують продукцію за кордон;

• розробку заходів, що перешкоджають кримінальній діяль­ності організованих злочинних груп та корумпованих посадо­вих осіб у цих галузях;

• засоби, що перешкоджають проникненню організованої злочинності в органи державної влади, зокрема, правоохоронні;

• проведення конференцій із проблем удосконалення
боротьби з організованою злочинністю.

ТЕМА 18. Кримінологічна

характеристика та запобігання

злочинам, пов'язаним

із незаконним обігом наркотиків

18.1. Кримінологічна характеристика злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків

Під незаконним обігом наркотичних засобів розуміють протиправні дії щодо незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психо­тропних речовин або їх аналогів.

Наркотичні засоби - це речовини природного (рослин­ного) чи синтетичного походження, що специфічно (стимуля­ційно, збудливо, гнітюче, галюційногенно) впливають на організм людини та становлять небезпеку для здоров'я населення в разі зловживання ними.

Наркотичними визнаються тільки засоби (речовини) одурманюючої дії, які внесені Комітетом з контролю за нарко­тиками при Міністерстві охорони здоров'я України до Списку наркотичних засобів. Споживання наркотиків достатньо швид­ко призводить до незворотної фізичної, психічної та мораль­ної деградації людини як результат психофізіологічної залеж­ності від них.

Найбільша суспільна небезпека поширення наркотичних засобів полягає в тому, що особи, які споживають їх, здатні до вчинення тяжких й особливо тяжких злочинів. Так, про­тягом 2004 р. наркоманами чи особами, що перебували в стані наркотичного сп'яніння, вчинено 15 932 злочини, серед яких: крадіжок - 3015, грабежів - 261, розбоїв - 82, вбивств - 45^И6.

Загальний показник реєстрації злочинш, пов'язаних з незакон­ним обігом наркотиків, у 2004 р. становив 65 740 злочинів, серед яких було розслідувано 64 504 злочини.

¹¹⁶ Стан боротьби з незаконним обігом наркотиків за даними МВС України за 2000-2004 роки. - К.: МВС України. Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків, 2005.

Структура злочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотиків, у 2004 р.:

• незаконне виробництво, виготовлення, придбання, збе­рігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 307 КК Украї­ни) - 17 768 злочинів, з них збут - 16 754;

• викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначе­ного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловжи­вання службовим становищем (ст. 308 КК України) - 404 злочини;

• незаконне виробництво, виготовлення, придбання, збері­гання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, пси­хотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (ст. 309 КК України) - 36 084 злочини;

• схиляння до вживання наркотичних засобів, психотроп­них речовин або їх аналогів (ст. 315 КК України) - 815 зло­чинів, із них неповнолітніх - 255;

• організація або утримання місць для незаконного вжи­
вання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, пси­
хотропних речовин або їх аналогів (ст. 317 КК України) - 2708
злочинів, із них для виробництва та виготовлення - 1077¹¹⁷.

Рівень злочинності, пов'язаної з незаконним обігом нарко­тиків, у 2004 р. становив 9,5 злочинів на 10 000 населення.

У 2004 р. в Україні органи внутрішніх справ провели 5693 оп еративні закупівлі, 243 контрольні поставки. Протягом 2004 р. було вилучено наркотиків:

• опію- 117 кг;

• гашишу - 2,5 кг;

• марихуани - 7358 кг;

• героїну- 1,7 кг;

• кокаїну - 5,28 кг;

• амфітаміну "Екстазі" -40 103 дози;

• ЛСД-156доз"⁸;
Загалом - 26 539 кг.

^1,7 Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2004 рік. -К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2003. -Лист 9-1.

¹¹⁸ Стан боротьби з незаконним обігом наркотиків за даними МВС України за 2000-2004 роки. - К.: МВС України. Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків, 2005.

^т-* 18.2. Кримінологічна характеристика осіб-учасників злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків

Контингент учасників злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків, вирізняється неоднорідністю. Тож необхід­но диференційований розгляд їхніх особистісних характери­стик, які є похідними від масштабів злочинної діяльності, ступеня її стійкості, професіоналізму, мотивації, рольових функцій, участі в організованій структурі чи заняття власним дрібним нарко-бізнесом. Необхідно також з'ясувати, чи є учасники таких злочи­нів особами, що регулярно споживають наркотики.

Існує два основних мотиви злочинів, пов'язаних з незакон­ним обігом наркотиків:

- прагнення до збагачення;

- прагнення забезпечити себе наркотиками для власного споживання.

З огляду на це, можна виділити кілька типів учасників злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків:

• наркоділки, що очолюють організовані групи або інші формування та їхнє найближче оточення (співучасники). їхня характеристика збігається з характеристикою лідерів інших організованих злочинних структур - авторитарність, жорсто­кість, готовність іти на все заради досягнення мети, органі­заційні здібності, уміння підкорити собі інших, упевненість у власній зверхності й недоторканності, мотивація панування, нездатність до співпереживання, ставлення до людей як до зна­ряддя для досягнення мети;

• рядові учасники злочинних груп або інших формувань. Для ниххарактерні жадібність, егоїзм, відсутність жалю до жертв, а також жорстокість, готовність до силових методів вирішення конфліктів і забезпечення власної безпеки;

• особи, що вирощують наркотичні рослини. Зазвичай, їхні особистісні характеристики не пов'язані з криміналізацією, а тяжіють до осереднених характеристик мешканців відповід­ної місцевості. Для них не обов'язковий мотив користі-збагачення. У значній кількості випадків вони орієнтовані на підтримку за допомогою нелегальних доходів нормального

рівня життя, задоволення потреб, які не можуть розглядатись як надмірні;

• особи, що збирають дикорослі наркотичні рослини. Серед них можна виділити три групи: професіонали, орієнто­вані на користь-збагачення; випадкові особи, що приїхали "за компанію", "із цікавості" тощо; наркомани;

• збувальники-професіонали, орієнтовані на користь-збагачення. З цією категорією учасників наркобізнесу тісно по­в'язані ті, що втягують до вживання наркотиків. Для збуваль­ників і тих, які втягують, характерні спритність, наполегливість, уміння відшукати та переконати клієнта, прагнення встано­вити взаємовигідні зв'язки з працівниками правоохоронних органів, які обслуговують певну територію. Специфічною ознакою контингенту збувальників і тих, які втягують, є наяв­ність значної частки неповнолітніх, нерідко з 10-12-літнього віку.

18.3. Причини й умови вчинення злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків

Географічне положення України в центрі євразійського конти­ненту створює, в поєднанні з прозорістю її кордонів, стимул до ввезення наркотиків з держав-членів СНД та інших сусідніх держав - районів традиційного вирощування й обробки нарко­тичних рослин.

Необхідно зважати на значний інтерес міжнародного нарко­бізнесу до українського ринку наркотиків, зокрема, синтетич­них, і до контрабанди наркотиків через Україну до інших країн. Якщо на початку 1990-х рр. із загальної кількості наркотиків, які постачалися з інших країн, вилучалося 15-20 %, то тепер -понад 50 %.

Контрабандним шляхом із Польщі, Прибалтики, Румунії до України ввозять амфітаміни, "Екстазі", ЛСД. Через Болгарію, Румунію, Молдову - ефедрін, наркотичні ліки. Транзитом через Україну до Західної Європи переправляють: кокаїн -з Латинської Америки, героїн - із Центральної та Швденно-Західної Азії, гашиш - із Західної Африки й Центральної та Південно-Західної Азії.

Географічне розташування України зумовлює наявність на її території значних масивів дикорослих наркотиковміст-ких рослин.

 

Утрата соціальних сподівань й орієнтацій значної групи населення, у тому числі неповнолітніх і молоді, пов'язана з неви­значеністю перспектив навчання, працевлаштування, різким майновим розшаруванням у суспільстві, невідповідністю створю­ваної політиками та засобами масової інформації картини з реальністю, - усе це також формує готовність до пошуку само­ізоляції від життєвих труднощів у вживанні одурманюючих речовин. Небезпека підсилюється через характерне для молоді групове проведення вільного часу й наслідування лідерів.

У гонитві за сенсаціями чи в прагненні до завоювання рек­ламного ринку, багато засобів масової інформації пропагують споживання наркотиків як аксесуар сучасного стереотипу по­ведінки, як необхідний засіб зняття стресу чи мобілізації твор­чих або фізичних сил.

Поширення в засобах масової інформації повідомлень про регулярне вживання наркотиків зірками естради та спорту-кумирами неповнолітніх і молодих людей - є однією з причин, що спонукає останніх до вживання наркотиків.

Коли говорять про послаблення соціального контролю, по­в'язаного з протидією поширенню наркотиків, мають на увазі:

- контроль за середовищем наркоманів (один наркоман здат­ний за відсутності протидії втягнути у споживання наркотиків 10-15 чоловік);

- режимний контроль в установах, які виконують покарання;

- виявлення безпритульних і повій, неповнолітніх жебраків тощо й вживання заходів для їхньої соціальної адаптації;

- заходи протидії поширенню наркотиків у Збройних Силах України;

- педагогічний і медичний контроль за учнями тощо.
Населення, особливо неповнолітні, непоінформоване

про небезпеку наркотиків і схильність звикати до них. Для цього потрібно, залежно від виду наркотику, від одного до десяти прийомів. Тим часом ні в засобах масової інформації, ні в освітніх установах антинаркотичну пропаганду не налагоджено. Зусилля деяких благодійних організацій ситуацію змінити не можуть.

Відчутна й криміногенна роль наркомафії, тобто наявність мафіозного кримінологічного поля, що оперує наркомафією.

Недостатньо ефективна діяльність медичних установ з профілактики наркотизму та лікування наркоманії, незабез­печеність їх як у матеріальному, так і в кадровому плані.

Слід визнати й прорахунки в роботі правоохоронних органів у боротьбі з національною та зарубіжною наркомафією, низь­кий рівень їхнього забезпечення.

Недосконалість національного законодавства, що регулює обіг і вживання наркотиків, а також відсутність ефективного законодавства про боротьбу з організованою злочинністю також сприяють поширенню наркозлочинів.

18.4. Профілактика незаконного обігу наркотиків

Сьогодні проблема боротьби з наркоманією розглядається як справа державної важливості. У системі Міністерства охорони здоров'я України створено Комітет по контролю за обігом наркотиків. Аналогічні підрозділи створено в усіх областях, містах і районах. Кабінет Міністрів України прийняв Концеп­цію реалізації державної політики у сфері боротьби з незакон­ним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і пре­курсорів на 2002-2010 рр.¹¹⁹.

Найважливіші компоненти профілактики наркотизму такі:

- організаційні;

- економічні;

- медичні;

- культурно-виховні;

- правові заходи.

Щодо заходів організаційних, то це створення й діяльність:

• Комітету по контролю за обігом наркотиків;

• єдиного міжвідомчого банку даних про осіб, причетних до незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речо­вин, який інтегрується в міжнародну систему, створення єдиного реєстру хворих на наркоманію в країні;

• Управління по боротьбі з незаконним обігом наркотич­них засобів у системі Міністерства внутрішніх справ України, котре матиме підрозділи в усіх територіальних і транспорт­них апаратах органів внутрішніх справ;

¹¹⁹ Концепція реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2002-2010 роки, схвалена розпорядженням Кабі­нету Міністрів України від 24 січня 2002 р.

 

• спецпідрозділів по боротьбі з міжнародною контрабандою наркотиків Служби безпеки України;

• спеціалізованих закритих лікувальних закладів (для неповно­літніх віком 16-18 років - спеціалізованих лікувально-вихов­них закладів) для примусового лікування осіб, хворих на нарко­манію;

• центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх
віком від 11 років для їх лікування від алкоголізму, наркоманії,
токсикоманії.

Щодо економічних заходів профілактики, насамперед, йдеться про розробку нових зразків сільськогосподарської техніки для збирання наркотичних культур з метою зменшення втрат врожаю, термінів збиральних робіт і частки ручної праці. Плідно триває робота з виведення сортів конопель без канабіноїдних сполучень і сортів снодійного маку з низьким вмістом алкалоїдів.

Серед медичних заходів потрібно передусім відзначити роз­робку методів реабілітації та ресоціалізації хворих на нарко­манію, навчання молоді тверезомуспособу життя з метою ран­ньої профілактики наркоманії.

Стосовно культурно-виховних заходів варто ввести до про­грам вищих і середніх навчальних закладів курси й теми про шкідливість уживання наркотичних засобів.

До правових заходів боротьби з наркоманією слід віднести закони, прийняті в лютому 1995 р.¹²⁰. Ці закони стали серйоз­ним кроком уперед в регулюванні проблем, пов'язаних з нарко­тиками, наркоманією та наркобізнесом; вони пристосовані до вимог міжнародних стандартів і водночас відповідають реальній ситуації в нашій країні.

До основних заходів, пов'язаних з протидією поширенню наркотичних засобів, належать:

• робота з виведення сортів конопель без канабіноїдних спо­
лук і сортів снотворного маку з низьким умістом алкалоїдів;

¹²⁰ Закон України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психо­тропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" від 15 лютого 1995 р., Закон України "Про протидію незаконному обігу наркотичних за­собів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними" від 15 лютого 1995 р.

 

• контроль за середовищем наркоманів (один наркоман за відсутності протидії здатний втягнути у споживання нарко­тиків 10-15 осіб);

• режимний контроль в установах виконання покарань;

• виявлення безпритульних і повій, неповнолітніх жебраків тощо, а також заходи їх профілактичної соціальної адаптації;

• заходи протидії поширенню наркотиків у Збройних Силах України;

• розробка методів реабілітації та ресоціалізації хворих на наркоманію;

• навчання молоді здоровому способу життя з метою ран­ньої профілактики наркоманії;

• включення до програм вищих і середніх навчальних за­кладів курсів і тем про шкідливість наркотичних засобів;

• педагогічний та медичний контроль за учнями тощо.
Спеціальні профілактичні заходи пов'язані:

• з проведенням так званої "контрольованої поставки", коли правоохоронні органи, маючи відомості про надходження наркотичних засобів із-за кордону чи з іншого регіону країни з метою виявлення джерел і каналів незаконного обігу, конт­ролюють їх увезення в Україну, вивезення з України або тран­зит через її територію наркотичних засобів для затримання зло­чинців у найбільш слушний момент;

• здійсненням "оперативної закупки" з метою одержання доказів злочинної діяльності та безпосередньої інформації стосовно осіб, які збувають наркотики;

• оглядом працівниками міліції та службою безпеки транс­портних засобів, вантажів й особистих речей громадян за наяв­ності достатніх підстав вважати, що ці особи перевозять нарко­тичні засоби.

Результативними в боротьбі з наркобізнесом є цільові опера­тивно-профілактичні операції, котрі щорічно проводяться в країні у кілька етапів і мають кодові назви "Мак" та "Допінг". Вони здійснюються на підставі типових планів з метою вияв­лення та перекриття джерел та каналів надходження наркоти­ків у нелегальний обіг, запобігання фактам злочинної діяльно­сті наркоділків, виявлення й усунення обставин, які сприяють незаконному обігові наркотичних засобів. За підсумками цих операцій до відповідних інстанцій вносяться подання, де вказу­ються чинники, що зумовлюють наявність фактів наркобізнесу, та пропонуються заходи щодо їх подолання.

 

ТЕМА 19. Кримінологічна характери­стика та запобігання необе­режній злочинності

19.1. Кримінологічна характеристика необережної злочинності

Необережна злочинність - це сукупність необережних злочинів, які вчинені в державі чи регіоні за певний період часу.

Необережні злочини вчиняють у багатьох сферах суспіль­ного життя. Шкода від таких злочинів (кількість травмованих і матеріальні збитки) дуже велика й перевищує шкоду від умис­них злочинів. Необережні злочини пов'язані з порушенням певних правил поведінки, більшість з яких зафіксовані та ре­гламентовані у відповідних законах і підзаконних норматив­них актах, а також правил поведінки в побуті.

Необережна злочинна поведінка проявляється в багатьох сферах людської діяльності:

• експлуатація машин, механізмів та інших джерел під­вищеної небезпеки на виробництві;

• експлуатація транспортних засобів, які є джерелами під­вищеної небезпеки;

• будівельні, вибухові, гірські роботи;

• транспортування та зберігання енергоносіїв;

• роботи в природному середовищі, пов'язані з небезпекою його забруднення, псування тощо;

• виготовлення медикаментів, лікування людей, ветеринарна допомога;

• службова чи інша професійна діяльність, яка може призвес­ти до суспільно небезпечних наслідків у результаті прийняття помилкових рішень;

• експлуатація джерел підвищеної небезпеки побутового характеру.

З огляду на це, можна виділити такі види необережної злочинної поведінки, пов'язані з порушенням відповідних правил:

• безпеки використання машин і механізмів у народному
господарстві;

 

• провадження робіт, які вимагають особливої уваги;

• безпеки експлуатації транспортних засобів;

• безпеки при виробництві й передаванні енергії, транспорту­ванні та збереженні енергоносіїв;

• екологічної безпеки;

• медичної безпеки;

• побутової безпеки;

• безпеки виконання посадових і професійних обов'язків, окрім передбачених вище випадків;

• майнової безпеки.

У загальній структурі злочинності необережна становить приблизно 15 %. Структура необережних злочинів така: по­рушення правил безпеки дорожнього руху й експлуатації транспорту - до 80 %, порушення правил охорони майна, служ­бова недбалість - близько 10 %, порушення правил охорони праці та техніки безпеки - 5 %, необережні злочини проти особи -4 %. Деякі необережні злочини мають високу латентність.

19.2. Причини й умови необережних

ЗЛОЧИНІВ

До загально-соціальних причин, які детермінують необережну злочинність, належать:

• ускладнення технологічних процесів, автоматизація ви­робництва та побуту (науково-технічний прогрес);

• послаблення контрольних фун