Словесні методи ознайомлення з природою.

До словесних методів відносяться розповідь вихователя, читан­ня дитячої природознавчої літератури, бесіди про природу.

Розповідь вихователя про природу повинна відповідати ряду вимог. Вона має сприяти формуванню вірогідних знань про при­роду; в ній повинні у доступній формі розкриватися зв'язки і за­лежності у природі; розповідь повинна бути образною, емоційною, цікавою, спрямованою на формування у дітей розумного, доброго ставлення до природи. Розрізняють сюжетні і описові розповіді. В основі сюжетної розповіді завжди якась подія, випадок.

До сюжетних розповідей належать і словесні логічні завдання — різновид розповіді, в якій перед дітьми ставиться проблемне питання, яке їм пропонується вирішити.

Значно частіше у повсякденному житті і на заняттях викорис­товуються описові розповіді, мета яких — подання інформації про ті чи інші об'єкти природи

Описова розповідь повинна містити такі елементи інформації:

1. Про естетичні властивості об'єкта, деякі особливості будови.

2. Про зв'язок рослини, тварини з умовами життя. В розпові­дях про тварин — де живе, чим живиться, як захищається, най­більш цікаві сезонні зміни.

3. Про значення рослини, тварини у природі і житті людини.

Читання дітям художніх творів, вивчення віршів сприяють зба­гаченню мови дітей, формуванню уміння образно висловлювати свої думки.

Природознавча книжка дає багатий матеріал для виховання у дітей пізнавальних інтересів, спостережливості, допитливості. Вона ставить перед дітьми нові запитання, спонукає приглядатися до навколишньої природи.

Під час до­бору художніх творів про природу для читання їх дітям слід вра­ховувати такі вимоги:

1. Відомості, які подаються у художньому творі, мають бути правильними, реалістичними. Це стосується і пізнавальних казок, і реалістичних оповідань.

2. Зв'язки і залежності повинні розкриватися у доступній дітям формі.

3. Художні твори для дітей мають бути цікавими, привабли­вими.

4. Мова художніх творів повинна бути виразною, поетичною.

5. У художніх творах, що використовуються для ознайомлення дітей з природою, має проводитися Ідея розумного, дбайливого ставлення до природи.

Бесіда. У процесі ознайомлення дошкільників з природою використо­вуються вступні, супровідні і заключні бесіди.

Вступна бесіда ставить за мету пов'язати попередні знан­ня дітей з вивченням нових, викликати інтерес до них, з'ясувати, що діти недостатньо засвоїли і на що треба звернути увагу. Най­частіше такі бесіди проводяться перед спостереженнями, екскур­сіями. Наприклад, перед екскурсією на річку вихователь запитує: «Чи були ви, діти, на річці? Як називається наша річка? Що ці­кавого бачили ви на річці?»

Заключна бесіда спрямована на систематизацію і уза­гальнення одержаних фактів, їх конкретизацію, закріплення, уточ­нення. Ці бесіди за змістом можуть бути різного рівня: одні про­водяться після спостереження за вузьким колом об'єктів, напри­клад, що бачили діти на водоймі, на луці, у лісі. Можуть прово­дитися бесіди за більш широким колом явищ (бесіди про осінь, зиму, весну, літо, про неживу природу, свійських і диких тварин тощо). З усіх видів бесід проведення заключної бесіди вимагає най­більш ретельної підготовки дітей і вихователя.

Бесіда — це результат проведеної з дітьми роботи. До запитань вихователя ставляться певні вимоги. Запитання:

1. Пропонуються всій групі, оскільки в них завжди є розумові завдання, які повинні вирішуватися всіма дітьми.

2. Мають бути зрозумілими, точними, короткими.

3. Повинні містити одну думку.

Не слід ставити запитань, що вимагають відповіді «так» або «ні» через те, що вони не забезпечують достатньої розумової і мовної активності дітей. У середньому кількість запитань у бесіді має дорівнювати 12—14.

Вихователь у ході бесіди повинен піклуватися про те, щоб вико­ристати різноманітний наочний матеріал, який допоможе дітям пригадати і виділити суттєві ознаки явищ. Це — календарі при­роди, малюнки дітей, ілюстрації, картини, а також технічні засо­би — діапозитиви, грамзаписи, які підвищують емоційну насиче­ність бесіди.

Бесідою слід керувати так, щоб не давати дітям ухилятися від теми, в той же час вести її невимушено, природно. Слід вислухову­вати дітей, але не вимагати від них обов'язково повних відповідей. Доцільно спонукати всіх дітей до оцінки думок, що ними вислов­люються, і неухильно вести до кінцевих висновків. Важливо, щоб діти самі сформулювали висновки, узагальнення, а не повторюва­ли їх за вихователем.