Структура процесу навчання руховим діям

Процес навчання руховим діям багато в чому визначається тим, що в ньому поєднуються закономірності формування рухових умінь і навиків із законами теорії управління і вимогами дидактичних принципів.

В побудові процесу навчання можна виділити етапи, які педагогічною метою розглядаються відносно ізольовано. Кожний етап характеризується, перш за все, своєрідністю пізнавальної діяльності тих, що займаються спортом, їх здатністю управляти своїми рухами при виконанні фізичної вправи, яка вивчається.

На першому етапі відбувається початкове розучування фізичної вправи, створюється уміння виконувати основу техніки рухової дії, тобто відтворювати техніку в "грубій формі", концентруючи увагу на її ланках. Для досягнення цієї мети спочатку створюється загальне уявлення про значення фізичної вправи і її раціональну техніку, а потім про той зразок техніки, яким належить оволодіти учням. Якщо той, хто займається певним видом спортупісля створення у нього розумового і зорового уявлення про фізичну вправу що вивчається, зуміє самостійно відтворити основу його техніки, то на цьому і завершується перший етап навчання. Подібне явище звичайно спостерігається при розучуванні загальнопідготовчих, порядкових і інших нескладних вправ.

Початкове розучування рухових дій, що мають складну структуру, і особливо тих з них, які пов'язані з незвиклим переміщенням тіла в просторі або з виявом значних фізичних і вольових зусиль, вимагає вирішення ряду додаткових завдань. По-перше, слід повторити раніше освоєні фізичні вправи, які включають частини розучуваної дії. По-друге, розучити нові ланки основи техніки, виділяючи їх з рухової дії, якщо це необхідно і можливо, або включаючи їх до складу інших, більш простих фізичних вправ. Разом з тим попереджається виникнення грубих помилок. По-третє, добитися самостійного виконання тими, хто вчаться основ техніки рухової дії в цілому шляхом полегшення умов їх виконання, поступово зменшуючи допомогу, що при цьому надається. При початковому розучуванні недоцільно робити перерви між заняттями і не слід давати великої кількості повторень рухової дії, що вивчається на кожній з них, оскільки вивчення нових ланок вимагає великої уваги і значних нервових напруг.

На другому етапі фізична вправа розучується поглиблено, створюється уміння виконувати її відносно вільно, в об'ємі намічених технічних вимог. Деякі елементи рухової дії при цьому частково закріплюються і автоматизуються. Увага тих, хто займається фізичними вправами, вибірково зосереджується педагогом на аналізі окремих деталей техніки цілісної рухової дії, усвідомленні її просторових, тимчасових і динамічних характеристик. При цьому розумова діяльність тих, хто займаються фізичними вправами спрямовується на розуміння значення розучуваних рухів і причини виникнення значних помилок, створюються відповідні умови при виконанні фізичної вправи, що змушує тих, хто займаються певним видом спорту послідовно зосереджувати увагу на уточнюваних деталях.

Після закріплення окремих елементів дії увага тих, хто займаються фізичними вправами поступово переключається на оволодіння раціональним ритмом цілісної дії і на більш узагальнену форму свідомого контролю за якістю виконання рухової дії в цілому. Тривалість етапу поглибленого розучування залежить від об'єму технічних вимог, намічених для вивчення, і від попереднього рухового досвіду тих, хто займаються спортом. На цьому етапі доцільно поступово збільшувати кількість повторень розучуваної вправи протягом одного заняття. Можливі короткочасні перерви між заняттями, на яких поглиблено розучується дана фізична вправа.

На третьому етапі забезпечується закріплення і вдосконалення техніки виконання фізичної вправи, створюється навик і формується здатність доцільно застосовувати рухову дію в реальних умовах практичної діяльності. Закріплення відбувається в процесі багаторазового повторення розученої дії у відносно постійних зовнішніх умовах. Разом з тим здійснюється подальше вдосконалення деталей, перш за все, їх тимчасових і динамічних характеристик. Таким чином, досягається закріплення навику, основним критерієм якого є стабільність техніки виконання фізичної вправи. Тривалість цієї частини третього етапу навчання залежить від мети і характеру рухових дій, які вивчаються, підготовленості тих, хто ними займаються, і багато інших факторів. У цілому вдосконалення техніки виконання фізичних вправ повинно набувати на даному етапі все більше індивідуалізований характер. Це вимагає від викладача вивчення особливостей статури, рівня розвитку фізичних і інших якостей тих, хто займається фізичними вправами.

Для того, щоб забезпечити рухливість і варіативність дії, його пристосовність до збиваючих чинників зовнішнього середовища і змін у фізичному і психічному стані тих, хто займаються спортом, удосконалювана дія повторюється в умовах, відтворюючих частково і повністю реальну обстановку його практичного застосування. При цьому важливо, щоб увага тих, хто займаються певним видом спорту зосереджувалася на меті дії і її кількісних характеристиках. Зміст і послідовність завдань, які вирішуються на третьому етапі дидактичного завдання в кожному випадку визначається конкретною практичною діяльністю, заради якої ті, хто займаються фізичними вправами освоюють ту вправу, яка вивчається.

Якщо на перших двох етапах навчання безперервність занять, на яких розучувалася рухова дія, була важливою умовою успіху в навчальному процесі, то на етапі закріплення і вдосконалення нетривалі перерви стають можливими. Кількість повторень здійснюваних рухових дій зростає від заняття до заняття. Тут реалізується принцип розвиваючого навчання шляхом органічного злиття процесів вдосконалення техніки і направленого розвитку фізичних якостей, які забезпечують необхідну ефективність дії. Послідовність етапів навчання і дидактичних завдань на кожному з них представлена в таблиці 4. Схема є послідовністю навчання.

В педагогічній практиці ця модель конкретизується кожного разу по-різному, залежно від мети навчання, особливостей фізичних вправ, що вивчаються і складу тих, хто займається певним видом спорту.

Навчання здійснюється в рамках всіх етапів, або тільки одного, або двох з них. Кількість і зміст приватних завдань навчання, які вирішуються на кожному етапі, можуть бути досить багатозначними. При побудові конкретної програми навчання виникає потреба визначити загальні і приватні освітні завдання, щоб в їх формулюваннях містилася зрозуміла будь-якому фахівцю інформація про те, чого саме належить досягти при навчанні на планований період часу.

Якщо передбачається весь процес навчання, то формулювання загального завдання слід починати зі слова "Навчити". Наприклад, навчити опорному стрибку "ноги нарізно через коня в довжину" (10-й клас – хлопці).

Якщо планується якась частина процесу навчання, то початок формулювання повинен давати інформацію про те, яка саме частина (етап) процесу мається на увазі. Сигналом, який несе цю інформацію, може стати назва відповідної частини. Якщо викладач обмежується формуванням у тих, хто займаються певним видом спорту уміння виконувати рухову дію, не закріплюючи її в навик, то формулювання завдання слід почати зі слова "Розучити".

Якщо дія вже була розучена раніше і належить продовжити навчання, то загальне завдання може починатися із слова "Закріпити" або "Удосконалити".

Формулювання приватних завдань першого і другого етапів навчання повинні давати відповідь на питання, яку частину фізичної вправи конкретно розучують в даний момент. Наприклад, "Розучити початкове положення для верхньої прямої подачі м'яча" (перший етап). "Розучити направляючий рух кистю при верхній подачі м'яча" (другий етап).

При визначенні приватних завдань, їх формулювання повинні відповідати на питання, що в даній руховій дії або в яких умовах ця дія удосконалюється. Наприклад, "Удосконалювати точність подачі м'яча при емоційному збудженні", що поступово підвищується.

Освітні завданя в документах планування рекомендується формулювати завжди як завдання викладання, а не навчання.

Основуючись на закономірностях формування рухових навиків, процес навчання у фізичному вихованні будується з урахуванням принципів дидактики і вимог теорії управління.

 

Методи і прийоми навчання

Найдоцільнішою в педагогічному відношенні є класифікація методів і прийомів навчання, за якою вони підрозділяються залежно від того, за допомогою яких відчуттів сприймають ті, хто займаються фізичними вправами навчальну інформацію (слух, зір, рухова сфера). У зв'язку з цим методи діляться на три групи:

1) слова і звукові дії;

2) наочні;

3) практичні (практичної вправи) – були розкриті в попередніх лекціях.

Методи і прийоми навчання відображають закономірності тієї діяльності, в якій вони застосовуються, знаходять властиві даному процесу істотні особливості. Їх своєрідність у фізичному вихованні визначається, перш за все, особливостями рухових дій і закономірностями формування рухових умінь і навиків.

Групу найхарактерніших для процесу навчання рухових дій на третьому етапі навчання складають методи слова, усний виклад і робота з текстом. Сюди належать також способи звукової дії з метою навчання.

Усний виклад при навчанні фізичним вправам найчастіше здійснюється у вигляді опису, пояснення, вказівки, команди, підрахунку і ін.

Сутність словесних методів полягає в тому, що викладач, спираючись на засвоєні знання і практичний досвід тих, хто займаються фізичними вправами, шляхом строго продуманої системи питань і відповідей на них призводить учнів до вирішення нових освітніх завдань.

На першому етапі для інформації тих, хто займаються фізичними вправами про ступінь вирішення загальних і приватних завдань навчання широко використовуються різні форми словесних оцінок: очне судження ("вірно", "добре"), усні оцінки в балах або очках, почесні звання ("кращий стрілець", "переможець").

Безпосереднє керівництво навчальною діяльністю тих, хто займаються спортом на цьому етапі здійснюється за допомогою вказівки, команди, підрахунку і звукової дії.

Для інформації про темп, ритм і тривалість рухових дій, а також для їх регулювання застосовують підрахунок, який іноді замінюють прийомами звукової дії: музичним супроводом, використанням звуколідерів, ударами в бубен, постукуванням паличок, вилясками в долоні і т.ін. Багато з цих прийомів використовуються і для сигналізації про певні моменти в рухових діях, про час їх початку і закінчення. Музика використовується для визначення емоційного забарвлення рухів, для спонукання до певної рухової діяльності. Для цього характер рухів і характер його музичного оформлення повинні відповідати один одному.

До наочних методів навчання належить організація спостереження і демонстрація.

Основні методичні вимоги до організації спостереження – попередня орієнтація і виборча спрямованість уваги тих, хто займаються фізичними вправами, які повинні розуміти мету спостереження, знати як і в якій послідовності спостерігати, на чому сконцентрувати увагу, уміти сформулювати висновки.

Розрізняють спостереження якісні і кількісні. Якісні спостереження здійснюються за допомогою допоміжних засобів, спеціальних приладів і без них. Наприклад, якість виконання гімнастичної вправи може самоперевірятися на фоні екрана, на якому нанесені задані положення частин тіла і напряму їх рухів. Самоконтроль може також здійснюватися за допомогою дзеркала, спостереження за власною тінню, залишеними слідами і за показниками різних приладів, контролюючих якість рухів при виконанні фізичної вправи. Кількісні спостереження вимагають обов'язкового застосування вимірювальних приладів. При спостереженні, наприклад, за тривалістю, швидкістю, темпом і ритмом застосовують секундоміри. Попередня розмітка відстаней дозволяє самоконтролювати довжину або висоту стрибка, градуювання стіни або екрана – кути махових рухів і т.п.

Демонстрація як метод навчання полягає в тому, що ті, хто займаються фізичними вправами показують натуральні рухові дії або їх відображення різними способами. Демонстрації звичайно поєднуються із спостереженнями і словесними поясненнями рухових дій і спостережуваних предметів.

Застосовуючи показ, слід виходити з конкретних завдань етапу навчання і можливостей учнів. У разі потреби при показі зменшують швидкість рухів, роблять паузу, підкреслюють характер виконання рухової дії.

На другому етапі навчання для створення і поглиблення уявлень про рухові дії і становлячих їх рухів широко використовуються різні ілюстративні матеріали, наочні посібники, наочні сигнали і оціночні показники, які демонструються за допомогою технічних засобів і без них.

Для керівництва навчальною діяльністю тих, хто займаються фізичними вправами, використовуються різні прийоми наочної сигналізації, які інформують про вид діяльності, яку належить виконувати, про час її початку і кінця, про ритм і темп і т.ін. Сигнал може бути поданий при цьому умовною позою або жестом викладача, показом предмету певної форми або кольору, попередньою розміткою дистанції, спалахами світла і т.ін.

Наочні методи можуть носити дослідницький характер, коли на їх основі роблять відповідні висновки і узагальнення, або ілюстративний, якщо вони використовуються для підтвердження висунутих положень. Вони можуть передувати словесному викладу і практичній діяльності, супроводжувати або завершувати їх.

Методи і прийоми практичної вправи мають певне значення в процесі навчання. Вони розглядаються як частина методів фізичного виховання, класифікація яких дана за оцінкою співвідношення роботи і відпочинку. Проте ця ознака дійсна лише для методів розвитку фізичних якостей і не може бути використана для угрупування методів і прийомів навчання, функція яких полягає в управлінні пізнавальною діяльністю тих, хто займаються фізичними вправами, їх підставою. Практичні методи і прийоми можуть бути згруповані залежно від того, які чинники при виконанні вправи забезпечують вирішення даного завдання. Відомо, що чинники, які обумовлюють вплив фізичної вправи на тих, хто ними займаються, підрозділяються на три групи залежно від особливостей самої фізичної вправи, тих, хто ними займаються і умов зовнішнього середовища.

На основі цієї ознаки виділяються три групи практичних методів і прийомів навчання руховим діям:

1. Варіювання фізичних вправ (виконання фізичних підвідних вправ, імітуючих, спрощених, стандартних і ускладнених фізичних вправ, у по'єднанні з іншими діями).

2. Варіювання зовнішніх умов виконання фізичних вправ (спрощення і ускладнення зовнішнього середовища, надання фізичної допомоги і страховки, використання їх обмежувачів, направляючих пристроїв, обтяжень і опорів).

3. Варіювання стану фізичних вправ тих, хто займається фізичними вправами, при виконанні (виконання фізичних вправ в умовах перевірки, гри, змагання, на фоні управління).

Один і той же прийом може бути використаний на різних етапах навчання руховій дії. Проте конкретний зміст кожного прийому при цьому визначається особливостями етапу процесу і вирішення навчального завдання.

До методичних прийомів направленого варіювання техніки рухових дій з метою навчання належать використання підвідних та імітаційних вправ, спрощення і ускладнення цілісних рухових дій, поєднання з іншими діями та ін.

З метою закріплення пройденого, розучена рухова дія повторюється без будь-яких істотних змін його структури і умов повторення. Повторення фізичної вправи в стандартних умовах застосовується як розучування елементів техніки, так і для того, щоб довести дію, яка виконується до автоматизму, досягти стабільності в розученій техніці, забезпечити необхідний запас її міцності.

Спрощення і ускладнення техніки фізичних вправ здійснюється за рахунок виключення або додавання нових деталей або зміни її характеристик.

Процес розучування фізичної вправи в цілому звичайно здійснюється шляхом послідовного переходу від спрощених форм цілісної дії до наміченого для освоєння образу техніки. Техніка, що вивчається, спочатку спрощується за рахунок виключення окремих щодо самостійних деталей, які потім, по мірі оволодіння основною технікою, поєднуються з нею і удосконалюються на фоні цілісного виконання.

При виникненні труднощів у тих, хто займається фізичними вправами, в усвідомленні руху, в переживанні необхідних рухових відчуттів іноді доцільно запропонувати їм виконувати фізичну вправу, утрируючи окремі рухи, або навіть відтворити явно нераціональну техніку, щоб на прикладах контрастів або протилежних крайнощів сконцентрувати увагу на частині рухової дії, що вивчається. Наприклад, для уточнення початкового положення в упорі на щаблині тим, хто займається цим, пропонують виконувати перемахи з упору з широко і вузько поставленими руками.

На практиці застосовується одночасне поєднання прийомів спрощення і ускладнення техніки рухової дії, що вивчається.

На третьому етапі навчання будь-якій фізичній вправі по мірі закріплення навику створюються умови для подальшого його вдосконалення, які передбачають формування різних варіантів техніки виконання вправи. Крім того, є велика кількість видів рухової діяльності, для досягнення успіхів у яких необхідно вміти виконувати і дії в різних варіантах, і де різноманіття способів вирішення практичного завдання є метою навчання (єдиноборство, спортивні ігри та ін.). Характер і ступінь варіативності раціональної техніки залежить від практичних завдань, які вирішуються за допомогою цих дій, і від умов, в яких вони звичайно виконуються.

З метою вдосконалення будь-якої деталі техніки виконання фізичної вправи іноді використовують прийом ускладнення цієї вправи шляхом включення до нього додаткових (сторонніх) рухів.

Методичний прийом виконання фізичної вправи в поєднанні з іншими діями має два різновиди: 1) включення розучуваної вправи в різні зв'язки; 2) поєднання вивченої фізичної вправи з іншими діями. Будь-яке об'єднання фізичних вправ у комбінацію з метою їх вдосконалення повинно відповідати практичному призначенню цих дій і логіці розвитку рухів, їх складових.

До групи прийомів зміни зовнішніх умов виконання фізичних вправ з метою навчання належать: спрощення і ускладнення зовнішнього середовища, надання фізичної допомоги, страховка, виключення одного з аналізаторів, застосування додаткових обтяжень і опорів.

На етапі поглибленого розучування слід ураховувати той факт, для якого завдання в умовах виконання цілісної дії вносяться зміни.

При закріпленні і вдосконаленні необхідно змінити умови виконання рухової дії з урахуванням його майбутнього практичного застосування.

Доцільно чергувати виконання фізичних вправ в ускладнених і звичайних (стандартних) умовах. Після чергування фізична вправа виконується з більшою легкістю і свободою.

Надання фізичної допомоги при виконанні вправи з боку викладача відіграє важливу роль у процесі навчання. Підтримуючи і підштовхуючи учня, направляючи або затримуючи його рухи, викладач, по-перше, допомагає тим, хто займається фізичними вправами освоювати рухову дію в цілому в тих випадках, коли у них не вистачає сили для самостійного виконання; по-друге, сприяє створенню в учнів чітких уявлень про деталі що вимагаються при поглибленому розучуванні складних дій. Виникаючі при наданні допомоги рухові й тактильні відчуття сприяють більш швидкому освоєнню раціональної техніки.

Щоб дати можливість тим, хто займається певним видом спорту відчути кілька наступних один за одним положень, застосовують так звану проводку. Учень за допомогою викладача виконує цілісну дію в уповільненому варіанті.

Страховка за допомогою спеціальних пристосувань (підвісний пояс, щитки, маски) і без них дозволяє виконувати фізичні вправи без боязні падіння або больових відчуттів і цим сприяє більш швидкому засвоєнню раціональної техніки рухових дій.

Одним із прийомів удосконалення техніки рухової дії, а також формування умінь контролювати свої рухи може стати виконання фізичної вправи, що вивчається з виключенням одного з аналізаторів (зорового або слухового). Наприклад, виконання подачі або кидків м'яча із закритими очима.

Для навчання техніці виконання фізичних вправ з необхідними фізичними зусиллями використовуються додаткові обтяження і опори.

Науковими дослідженнями встановлено, що під впливом сильних емоцій, а також на фоні стомлення техніка виконання рухових дій може змінитися. До групи методичних прийомів, пов'язаних з направленою зміною в психічному і фізичному стані тих, хто займається фізичними вправами, належать виконання фізичних вправ в умовах перевірки, гри і змагання, а також на фоні стомлення.

Різні способи перевірки, у тому числі і прийоми одержання термінової інформації під час виконання рухових дій, дозволяють тим, що займаються виправляти помилки в техніці, диференціювати свої рухи і точно управляти ними.

Одним з дієвих прийомів підвищення емоційності навчальної діяльності тих, хто займається фізичними вправами, вдосконаленням рухових умінь і навиків є організація виконання фізичних вправ у ігровій обстановці.

Проте при застосуванні ігрового методу слід дотримуватися певної обережності. Якщо рухова дія, яка формується, ще недостатньо вивчена, то застосування її в грі без цілеспрямованої регламентації правил може спричинити за собою утворення неправильного навику.

Успіху досягає лише той викладач, який уміло вибирає і застосовує методи і прийоми навчальних, з обов'язковим обліком цілі педагогічного процесу, особливостей рухових дій тих, хто займається фізичними вправами, а також умов занять.