Список використаної та рекомендовано* літератури. 1. Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента

• дедуктивна схема, за якої те, що пояснюється, являє собою логіч-ний наслідок певних пояснювальних посилань;

• імовірнісна схема, за якою те, що пояснюється, хоча і не випливае формально з пояснювального, але уявляється ймовірним за певних значень пояснювальних посилок;

• функціональне пояснения через висвітлення функції, яку відіграє те, що пояснюеться, у складній системі дійсності;

• генетичне пояснения через виведення характерных властивостей і особливості того, що пояснюеться, як результату його попередніх ета-шв[11].

Детально проблема пояснения в психології розглянута Ж. Піаже, який зазначає такі ознаки причинного пояснения, як можливість дедук-тивного виведення і відповідність цього логічного зв’язку певному “реально існуючому” зв’язку [9].

Виходячи з цього, Ж. Піаже виокремлює три фази пояснения екс-периментальних результатів, які були отримані в “істинному” (лабо­раторному) експерименті:

1) встановлення загальних фактів або законів, констатація певної залежності; висновок про ії вид;

2) дедуктивне виведення наслідку із причини (формально-логічний підхід), коли даний закон виводится з інших, що його пояснюють;

3) змістовий підхід, тобто побудова реальної моделі (“субстрату” дедукції), або, інакше кажучи, реальності, на яку поширюється дедук-ція, що дає можливість зрозуміти, як виявиться встановлена законо-мірність у реальних фактах; при цьому субстратом може виступати поведінка особистості, група, суспільство в цілому.

Для експериментів, які проводяться з практичними цілями, логіка пояснения іноді спрощується. У цьому випадку встановлені психологі-чні закономірності безпосередньо співвідносять з їхніми проявами в реальній діяльності. Наприклад, у випадку перевірки гіпотези про біль-шу ефективність нового методу навчання порівняно з традиційними отримання відповідних даних в експерименті прямо інтерпретується як доведения того, що новий метод навчання є “кращим”, ніж тради­цией [4].

Існує багато форм психологічного пояснения унаслідок існування різноманітних моделей психічної реальності, серед яких виокремлю-ють:

• психофізіологічнийредукціонізм, коли навіть для складних психіч-
них проявів прагнуть віднайти психофізіологічні механізми, як, на-
приклад, Г. Айзенк, який виокремлені ним базові характеристики ти-
пів особистості — “інтроверсію — екстраверсію” пов’язує з рівнями

кіркової активності, а “стабільність — нейротизм” — із силою реак-ції автономно! нервової системи; особлива увага при цьому зверта-ється до лімбічної системи, яка, на думку вченого, впливає на мотива-цію й емоційну поведінку [11];

• психологічнийредукціонізм, тобто пояснения дій через зведення їх до одного й того ж причинного незмінного принципу, наприклад, у рамках фрейдизму активність людини пояснюється через переміщен-ня психічної енергії лібідо з органічної діяльності на власну (нарци-сизм) і на інших людей;

• соціологічне зведення, коли психічний розвиток трактується як результат взаємодії в ході соціального життя (як, скажімо, в соціо-метріїДж. Морено);

• непсихологічне зведення — фізикалістське, коли психічні феноме-ни порівнюються з фізичними структурами (наприклад, теорія поля К. Левіна), або органічне, коли психологічні явища зводяться до фізі-ологічних реакцій (наприклад, асоціації як елементарний психологіч-ний механізм зводяться до умовних рефлексів);

• конструктивістські типы пояснения, за допомогою яких, не зво-дячи до простого, будують конструкції в галузі поведінки чи психіч-ної реальності, зокрема пояснения генетичного типу, представлене у теорії Ж. Піаже, в якій формування певних систем психічних операцій і, відповідно, різних рівнів інтелекту пояснюється через необхідність урівноваження процесів асиміляції й акомодації, тобто компенсацію зовнішніх порушень рівноваги під впливом середовища шляхом їх-нього перетворення [9; 12].

Можна також виокремити історшо-генетичний підхід до пояснен­ия експериментальних фактів дослідження психіки, запропонований Л. Виготським, який ввів новий пояснювальний конструкт — “зона найближчого розвитку”. Тут, як уже зазначалося раніше (див. тему 1), йдеться про опосередкований характер вищих психічних функцій, при цьому “опосередкованість” передбачає становления “психологіч-них знарядь” як стимулів-засобів, спочатку пов’язаних із взаємодією з партнером у ситуації спілкування, а потім звернутих суб’єктом на себе як засіб управління власною психікою.

Таке розуміння психічної реальності задало нові теоретичні схеми пояснень, зокрема стосовно діяльнісного опосередкування психіки (О. Леонтьев, П. Гальперін, О. Запорожець, Д. Ельконін, В. Давидов).

У вітчизняній психології пояснения відбувається на основі генети-ко-моделюючого підходу, згідно з яким інтерпретація експерименталь-

них даних щодо закономірностей психічного розвитку розглядається як необхідний логічний наслідок присвоения суб’єктом способів по-будови вищих психічних функцій у процесі перетворення ним певно-го змісту; при цьому способи перетворення виступають психологіч-ними механізмами предметної діяльності суб’єкта [5].

Останнім часом розвивається також вчинковий підхід як поясню-вальна модель психічного розвитку особистості й відповідних експе-риментальних фактів, що отримуються під час дослідження даного процесу[9].

Усі ці підходи розкривають різні типи можливих міркувань щодо природи психічної реальності, тлумачення змісту встановлених екс-периментальних даних.

Формальный аспект пояснения передбачає оцінку придатності гіпо-тези, що перевіряється в експерименті, на основі співвіднесення отри-маного емпіричного результату й оцінки валідності реалізованих форм експериментального контролю (табл. 12).

Таблщя 12