Фрахтування — угода про наймання судна для виконання рейсу чи ряду рейсів, або на обумовлений період часу.

За договором фрахтівник (одна зі сторін договору фрахтування, яка бере на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажів морським чи авіаційним транспортом за відповідну, зазначену угодою винагороду у порт призначення на умовах надання для цього всього судна, його частини або окремих приміщень) зобов'язується надати фрахтувальникові (друга сторона договору фрахтування, яка пропонує для перевезення морським чи авіаційним транспортом вантаж або пасажирів і бере на себе зобов'язання про сплату відповідних витрат) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.

Відповідно до статті 203 Кодексу торговельного мореплавства України за договором фрахтування судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час[1].

3) Договір лізингу судна

Стаття 215. Поняття договору лізингу судна

За договором лізингу судна власник судна (лізингодавець) зобов'язується передати фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно.

Лізингоодержувач зобов'язується сплатити лізингову плату, в яку включаються плата за користування судном і його вартість за договором морського лізингу.

Договір лізингу українського державного судна може бути укладено лише з дотриманням вимог, передбачених статтею 17 цього Кодексу.

В свою чергу, ст. 215 вперше дає легальне визначення договору лізингу судна як договору за яким власник судна (лізингодавець) зобов'язується передати фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно.

Відповідно до законодавства України договір лізингу є різновидом договору оренди, основною відмінністю якого є право лізингоодержувача на викуп майна після закінчення строку лізингу. На сьогодні лізингові правовідносини в Україні регулюються Законом України "Про фінансовий лізинг" від 16 грудня 1997 року (далі - Закон про лізинг). Так, ст. 8 Закону про лізинг передбачається, що якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Тобто, після закінчення строку лізингу право власності на предмет лізингу автоматично не переходить до лізингоотримувача. Якщо лізингоодержувач бажає отримати його у власність, то відповідно до ст. 8 Закону про лізинг він повинен укласти з лізингодавцем договір купівлі-продажу предмета лізингу.

Договір лізингу судна є оплатним договором. Так, ч. 2 коментованої статті передбачається обов'язок лізингоодержувача сплачувати лізингову плату, що включає в себе плату за користування судном і його вартість за договором морського лізингу. Дане положення відповідає вимогам ст. 16 Закону про лізинг, яка передбачає, що лізингові платежі можуть включати: а)суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б)платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в)компенсацію відсотків за кредитом; г)інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Частина 3 ст. 215 містить обмеження щодо укладання договору лізингу українського державного судна, який повинен укладатися відповідно до вимог діючого законодавства України (див. коментар до ст. 17).

4) Договір морського страхування

Стаття 239. Поняття договору морського страхування

За договором морського страхування страховик зобов'язується за обумовлену плату (страхову премію) у разі настання передбачених у договорі небезпечностей або випадковостей, яких зазнає об'єкт страхування (страхового випадку), відшкодувати страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладено договір, понесені збитки.

Коментар:

Морське страхування є одним із різновидів майнового страхування. Визначення договору морського страхування, що міститься в коментованій статті узгоджується із загальним визначенням договору страхування, що міститься в ст. 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Правове регулювання морського страхування в Україні визначається: загальними нормами глави 67 ЦК, Законом України "Про страхування" від 7 березня 1996 року (із відповідними змінами) та розділом VIII Кодексу торговельного мореплавства України.

Яким же чином співвідносяться зазначені нормативно-правові акти між собою? Так, відповідно до ст. 4 ЦК основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Таким чином, норми глави 69 ЦК превалюють над нормами Закону України "Про страхування". Проте, оскільки КТМ є спеціальним нормативно-правовим актом в сфері торговельного мореплавства України, то відповідно норми розділу VIII цього Кодексу переважають над нормами Закону України "Про страхування", а також нормами глави 67 ЦК.

Коментована стаття не розкриває змісту договору морського страхування. Тому, вимоги, що пред'являються до страховика за договором морського страхування визначаються на підставі норм глави 67 ЦК та Закону України "Про страхування" (далі - Закон про страхування). Так, відповідно до ч. 1 ст. 984 ЦК страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Що стосується вимог, яким повинні відповідати страховики, порядку ліцензування їх діяльності та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю, то зазначена стаття ЦК відсилає до закону про страхування.

Так, відповідно до ст. 2 Закону про страхування страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох.

Страховики можуть здійснювати свою діяльність через страхових або перестрахових брокерів та страхових агентів.

Страхові брокери - юридичні особи або фізичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові брокери - фізичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

Перестрахові брокери - юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник.

Страхові агенти - фізичні особи або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

Другою стороною договору морського страхування виступає страхувальник. Відповідно до ч. 2 ст. 984 ЦК страхувальниками можуть бути фізичні або юридичні особи. Проте, оскільки метою морського страхування є забезпечення майнових інтересів, пов'язаних із мореплавством (див. коментар до ст. 242), як правило страхувальниками за договором морського страхування виступають підприємства та організації, діяльність яких пов'язана із торгівельним мореплавством.

Договір морського страхування може бути укладений страхувальником на свою користь або на користь третьої особи (див. коментар до ст. 246). В першому випадку страхове відшкодування виплачується страхувальнику, в другому випадку - вигодонабувачу.

Страхова премія (страховий платіж, страховий внесок) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Відповідно до ст. 8 Закону про страхування страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховий випадок має місце тоді, коли причиною збитків стали випадковості і небезпечності, передбачені договором, які отримали назву страхові ризики. Тобто, страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Коло страхових ризиків, що приймає на себе страховик визначаються і затверджуються ним в правилах страхування та деталізуються в договорі страхування.