Поняття документно-інформаційної комунікаційної системи. Документно-комунікаційні інститути в період інформаційної трансформації суспільства.

Документно-інформаційна комунікаційна система (ДІКС) – це підсистема системи соціальної комунікації (ССК), яка забезпечує створення, оброблення, зберігання й розповсюдження документної інформації у суспільстві.

 

 

Важливе місце в документно-інформаційній комунікаційній системі посідають інформаційно-комунікаційні інститути – елементи системи документно-інформаційних комунікацій, заклади, які мають певне соціальне призначення, пов’язане зі збором, зберіганням, розповсюдженням соціально значущих документів.

Документно-інформаційні комунікаційні інститути прийнято поділяти на комуляційні, які виконують соціально-часову (соціально-мнемічну) функцію: архівна справа, бібліотечно-бібліографічна справа, музейна справа, система науково-технічної інформації, телекомунікаційні мережі (наприклад, Інтернет).

Некомуляційні інститути, які не виконують соціально-мнемічної функції: газетно-журнальна справа, книговидавнича справа, книготорговельна справа; засоби зв’язку (пошта, телеграф) та ін.

Крім того, існують служби, які не досягли рівня інституалізації (агентства з реклами, фірмові маркетингові служби, довідкові міські служби й т.ін.).

Комунікаційні інститути, які орієнтовані на задоволення комунікаційних потреб суспільства в цілому, отримали назву загальних або публічних, масових, загальнодоступних. Але різні відомства й суспільні організації створюють свої комунікаційні служби: видавництва, редакції журналів, бібліотеки, архіви, які мають

задовольняти інформаційні потреби певних категорій людей. Вони належать некомунікаційним закладам (армії, органам держуправління) і підпорядковуються їм.

У системі документно-інформаціних комунікацій кожний інститут виконує свою певну функцію, яка спрямована на надання користувачу відповідної інформації.

Кінець двадцятого століття вивів комунікаційні процеси на новий рівень. У XX столітті робота з інформацією стала однією з виробничих сил суспільства. Виникли такі країни, як Японія, що будують своє економічне благополуччя, використовуючи цю сферу. Інформаційне суспільство розглядається як якісно новий етап цивілізаційного розвитку. Концепцію інформаційного суспільства розробляли Д. Белл, К. Кояма, Й. Масуда, Ф. Машлуп, Е. Тоффлер та ін. Ф. Машлуп у першій половині 1960-х років уводить у науковий обіг термін “інформаційне суспільство”. Американський вчений Е. Тоффлер говорить про інформацію, що стає сировиною. Отже, в цих концепціях інформація розглядається як рушійна сила суспільного розвитку. Поняття “інформаційне суспільство” отримало широке поширення.

На всіх попередніх етапах розвитку основні зусилля суспільства були спрямовані на полегшення фізичної праці людини за допомогою мускульної сили тварин і різних механізмів. Інформаційне суспільство направлене на полегшення й інтенсифікацію в першу чергу інтелектуальної діяльності людини на основі використання нової інформаційної техніки й інформаційних технологій, у тому числі й штучного інтелекту.

Технологічні характеристики інформаційного суспільства:

• наявність і використання персонального комп’ютера як невід’ємного атрибута кожної сім’ї, організації, підприємства, установи;

• налагоджена праця локальних, корпоративних, національних і міжнародних інформаційних мереж, що забезпечують оперативну комунікацію членів суспільства;

• нові види діяльності в інформаційних мережах;

• посилення ролі центрів, які забезпечують автоматизовану генерацію, зберігання, оброблення й використання різних видів інформації.

З економічної точки зору інформаційне суспільство – це суспільство, в якому:

• провідною галуззю економіки є інтелектуальне виробництво;

• інформаційні ресурси розглядаються як найбільш потенційне джерело багатства, а інформація – як виробнича сила;

• інформаційний сектор розвивається більш швидкими темпами порівняно з іншими галузями, промисловість за показниками зайнятості й частки в національному продукті поступається сфері послуг, де домінує збирання, оброблення, зберігання й розповсюдження інформації;

• інформація для населення стає предметом масового споживання і доступною кожному завдяки тому, що є відносно дешевою.

Із соціально-політичної точки зору інформаційне суспільство являє собою відкрите демократичне суспільство, метою якого є підвищення рівня благополуччя свої громадян.

В інформаційному суспільстві основну групу складають працівники інформаційної сфери; дотримуються демократичні права й свободи громадян; є гарантованим доступ до інформації, який полягає в тому, що кожний член суспільства може своєчасно отримати інформацію з будь-якої держави незалежно від місця його знаходження.

На форумі Європейської Ради 1995 року було визначено такі стратегічні завдання щодо розбудови інформаційного суспільства Європи:

- створення законодавчої бази, що покликана поліпшувати існуючі демократичні права (захист приватної власності, демократичних структур);

- установлення правил, дотримання яких стимулює можливість використання нових технологій (якісний зміст, легкий доступ, прийнятний тариф).

Отже, інформаційне суспільство – це суспільство, у якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій і технологій зв’язку. Воно характеризується такими показниками:

• техніко-технологічний (загальна комп’ютеризація);

• соціально-економічний (перетворенням інформації на ключовий економічний ресурс);

• політичний (демократизація, гласність, відкритість, гарантування свободи слова, зборів та ін.);

• інтелектуальний (розквіт науки, мистецтва, освіти).

Пророком електронної комунікації вважають Герберта Маршалла Маклюєна (1911 – 1980), канадського професора літератури. У 60-х роках XX ст. він видає ряд книг: “Галактика Гутенберга” (1962 р.), “Медіум – це послання” (1967 р.), “Війна і мир у глобальному селі” (1968 р.). Головна думка цих праць: духовний і матеріальний прогрес визначають не знаряддя праці, не економіка, політика чи культура, а технології соціальної комунікації, тобто комунікаційні канали, якими користуються люди.

Завдання№2

2. Встановити співвідношення понять:

2.1. «Документний», «документальний», «документаційний», «документографічний», «документний ресурс», «інформаційний ресурс», «документний фонд» і «документний масив»;

Терміни “документний” та “документальний” мають різне змістове навантаження. За Ю. Столяровим, “документний” – тобто “складається з документів”, або безпосередньо стосується документа як фізичного об’єкта, а “документальний” означає “підтверджений документом, достовірний.”

	Документний ресурс	Документний масив	Інформаційний ресурс	Документний фонд
Поняття	Документний ресурс — це єдність потоку і масиву документів, що відображають процеси та результати всіх сфер цілеспрямованої діяльності людини.	Документний масив — це організаційно упорядкована сукупність документів.	Інформаційний ресурс — сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо)	Документний фонд — це систематизоване зібрання документів, підібраних згідно із задачами, завданнями документно-інформаційної комунікації і потребами користувачів.
Властивості	· невичерпаність, · збільшення, · тиражування, · безальтернативність, · відображення, спільність.	· термінальність; · скінченність; · стабільність; · стохастичність; · керованість; · відкритість; · організованість; · синергічність; · зміст та функціональна належність; · режим функціонування.	· відкритість; невичерпаність, · збільшення, · синергічність; · зміст та функціональна належність; · режим функціонування.	· стахостичність; · множинність; · цілісність; · відкритість; · динамічність.