Морфологічні ознаки некрозу

- зміни в ядрі: каріопікноз – зменшення в розмірах, ущільнення, каріорексіс – розчеплення на частини, каріолізис – розчинення;

- зміни в цитоплазмі: починаються з денатурації і коагуляції білків цитоплазми, в подальшому відбувається плазморексіс – розпад коагульованої цитоплазми на окремі фрагменти, завершується процес плазмолізисом – гідролітичне розплавлення фрагментів коагульованої цитоплазми;

- зміни міжклітинної речовини: полягають у просяканні її білками плазми крові, що призводить до ущільнення, фрагментації і розпаду колагенових, еластичних і ретикулярних волокон.

В процесі некрозу утворюються гомогенні маси – некротичний детрит.

Клініко-морфологічні прояви некрозу:

1. Сухий (коагуляційний) некро з характеризується переважанням в змертвілих тканинах ущільнення та втрати води. Тканина набуває схожості з воском, сирними масами, глинисто-жовтого чи сіро-жовтого кольору. Виникає в тканинах, багатих на білки і бідних на рідину. Коагуляція виникає внаслідок денатурації протеїнів та спостерігається при ішемії тканин. Зустрічається при туберкульозі, черевному тифі, сифілісі.

2. Вологий (колікваційний) некроз виникає в тканинах багатих на вологу, характеризується розчиненням змертвілих ділянок, розм’якшення тканини з перетворенням їх у дрібнозернисту емульсію, утворенням кіст (ішемічний інсульт, мацерація плоду).

3. Гангрена – форма некрозу тканини, що виникає при зіткненні із зовнішнім середовищем (кишки, легені, кінцівки);

види гангрени:

- а) суха гангрена – в тканинах з малим вмістом рідини і високим вмістом білків(при атеросклерозі судин виникає гангрена кінцівки, пуповина). Некротизована тканина під дією повітря висихає, ущільнюється, муміфікується.

- б) волога гангрена – розвивається частіше в тканинах багатих на рідину, у змертвілій тканині розвиваються гнилісні процеси під дією гнилісних бактерій, при цьому виникає смердючий запах.(пневмонія, тромбоз чи емболія кишки).

- в) анаеробна гангрена – виникає при тяжких травмах при попаданні анаеробів (мікроорганізми, Bact.perfringens) в некротизовані тканини, розвивається коагуляційний некроз, при надавлені з тканин виділяються пухирці повітря.

- г) пролежень – ділянка некротичної тканини, яка виникла під дією тиску ззовні, виникає в умовах виснаження організму та порушення судинно-нервової трофіки, частіше в ділянках крижа, сідниць, трахеї, гортані (при трахеостомії).

4. Секвестр – ділянка змертвілої тканини, вільно розташованої в живій тканині, яка не зазнає аутолізу та не заміщується сполучною тканиною: наприклад – секвестри в кістках при остеомієліті; підтримує хронічний гнійний запальний процес.

5. Інфаркт – некроз, що виникає внаслідок гострого порушення (припинення) кровообігу (інфаркт міокарду, інфаркт легень. і т.д.).

6. Жировий некроз – виникає при змертвінні жирової тканини, що призводить до активації її ферменту – ліпаза, якої багато, зокрема, в підшлунковій залозі. При ураженні підшлункової залози вивільняється фермент ліпаза, що призводить до некрозу жирової клітковини підшлункової залози, сальника, заочеревиної клітковини та і т.п.

7. Фібриноїдний некроз – це особлива форма некрозу, при якій змертвіння сполучної тканини та судин виникає внаслідок імунної реакції.

Наслідок некрозу:

(сприятливі і несприятливі)

1. Розсмоктування (аутолізис) за допомогою лейкоцитів з демаркаційної лінії, що оточує некроз.

2. Організація – реактивне розростання сполучної тканини з утворенням рубця.

3. Інкапсуляція – утворення сполучнотканинної капсули навколо некротизованої тканини.

4. Петрифікація – відкладання солей кальцію в зону некрозу.

5. Осифікація – з петрифікату утворюється кістка.

6. Ампутація (при гангрені кінцівки).

7. Муміфікація.

8. Нагноєння - приводить до інтоксикації та порушення гомеостазу продуктами розпаду.

Атрофія – (грец.
άτροφος — виснажений, худий худолій) - зменшення розмірів органів або тканин, що супроводжується занепадом їхньої діяльності.
Атрофія буває вроджена – гіпоплазія, або повна відсутність – аплазія та набута – виникає протягом життя.

Причини та види атрофій:

- недостатня функціональна загрузка (дисфункціональна атрофія – атрофія бездіяльності);

- тиск на тканину, наприклад пухлиною чи вмістом самого органу (атрофія від здавлення);

- втрата іннервації (нейротрофічна атрофія);

- зниження рівня кровопостачання тканин;

- неадекватне живлення тканин;

- втрата ендокринної стимуляції органів чи тканин;

- старіння;

- атрофія від дії ушкоджуючих фізичних та хімічних факторів.

Фізіологічна атрофія – виникає у здорової людини (наприклад: атрофія пупкових судин, атрофія тімусу, атрофія статевих органів, ламкість кісток, дряблість шкіри у старих людей).

Патологічна атрофія виникає внаслідок дії зовнішніх чинників чи захворювань.

Загальна атрофія – це атрофія всього організму, кахексія – крайній ступінь виснаження (ракова, аліментарна, внаслідок ендокринних та захворювань шлунково-кишкового тракту).

Місцева атрофія – атрофія одного органу або певної анатомічної області. Виникає при порушенні кровопостачання (нирка при атеросклеротичному звуженні судини), травмі (атрофія кінцівки), під дією тиску (гідронефроз), при порушенні іннервації (поліомієліт, травма, запалення периферичних нервів).

Атрофія може прогресувати до певної межі, при якій клітини гинуть. Якщо кровопостачання неадекватне рівню для підтримки навіть сильно атрофованих клітин, то наступає альтерація клітини з її руйнуванням, а в подальшому заміщення їх сполучною або жировою тканиною.