Первинна реанімація новонароджених

Від своєчасності та якості проведення реанімаційних заходів у по­логовій залі суттєво залежить рівень смертності та інвалідизації ново­народжених, що перебувають у стані асфіксії.

У проведенні реанімаційних заходів необхідна участь двох, а в де­яких випадках — трьох фахівців одночасно. Неонатолог повинен бути присутній у пологовій залі при всіх по­логах. Підібрати, змонтувати і перевірити функціонування реаніма­ційного обладнання необхідно перед кожними пологами, оскільки на­родження немовляти в стані асфіксії може виявитись непередбаченим.

Реанімаційні заходи після народження дитини (проводять залеж­но від наявності меконію в амніотичній рідині).

1. У разі відсутності в амніотичній рідині часток меконію:

— помістити новонародженого під джерело променевого тепла;

— швидкими промокальними рухами через пелюшку висушити його шкіру;

— відкинути вологу пелюшку;

— забезпечити максимальну прохідність дихальних шляхів: поло­ження на спині з дещо відкинутою назад голівкою (це положення кра­ще фіксується підкладеним під плечі валиком);

— відсмоктати вміст спочатку з рота, а потім з носових ходів;

— якщо спонтанне дихання не з'явилося — провести тактильну стимуляцію. Виконується один з трьох методів, який повторюється не більше ніж 2 рази: подразнення підошви, легкі удари по п'ятці, подразнення шкіри вздовж хребта. Багаторазове їх повторення недо­цільне, оскільки успіху воно не дає, але призводить до втрати дорого­цінного часу. Забороняється бризкати на дитину холодною або гаря­чою водою, давати струмінь кисню на обличчя, стискати грудну клітку, бити по сідницях.

2. У разі наявності в амніотичній рідині часток меконію, тобто при меконіальній аспірації:

— після народження голівки акушерка відсмоктує вміст із верхніх дихальних шляхів дитини;

— новонародженого розміщують під джерелом променевого тепла;

— не витрачаючи часу на обсушування, надають положення на спині із трохи відкинутою голівкою за допомогою валика під плечима;

— проводять інтубацію трахеї;

— повторно відсмоктують вміст із верхніх дихальних шляхів;

— відсмоктують вміст із трахеобронхіального дерева безпосередньо через інтубаційну трубку (без застосування катетера).

Якщо в інтубаційній трубці після відсмоктування є залишки ме­конію, інтубацію і відсмоктування повторюють. Лаваж трахеоброн­хіального дерева не проводять, щоб не вимити сурфактант.

Усі підготовчі заходи необхідно виконати не більше як за 20 с. Після цього проводять першу оцінку стану дитини. Оцінку за шка­лою Апгар проводять наприкінці 1-ї та 5-ї хвилин для визначення ефективності реанімаційних заходів.

Оцінка дихання. За наявності спонтанного дихання проводять оцін­ку частоти серцевих скорочень. Якщо спонтанне дихання відсутнє, розпочинають штучну вентиляцію легень 90—100 % киснем через

мішок і маску. Ефективність вентиляції визначають за рухом грудної клітки та даними аускультації. Перші 2—3 вдихи виконують із тис­ком на вдиху 15—20 см водного стовпчика і частотою 20—40 за 1 хв. Проведення штучної вентиляції протягом більше ніж 2 хв потребує введення орогастрального зонда для запобігання роздуванню шлунка газом і регургітації. Вводять зонд на глибину, що дорівнює відстані від перенісся до вушної часточки і від вушної часточки до надчерев­ної ділянки. Після введення зонда відсмоктують шприцом газ із шлун­ка, зонд залишають відкритим і фіксують лейкопластиром до щоки. Штучну вентиляцію продовжують, залишаючи введений зонд. Після 15—ЗО с штучної вентиляції дають чергову оцінку стану дитини, ви­значають частоту серцевих скорочень. Підрахунок частоти серцевих скорочень ведеться протягом всі множиться на 10. Вентиляцію під час підрахунку зупиняють.

Оцінка частоти серцевих скорочень:

1. Якщо частота серцевих скорочень більша ніж 100 за 1 хв:

— при наявності спонтанного дихання припиняють вентиляцію й оцінюють колір шкіри;

— при відсутності спонтанного дихання продовжують штучну вен­тиляцію до його появи.

2. Якщо частота серцевих скорочень від 60 до 100 за 1 хв і зростає, проводять штучну вентиляцію легень незалежно від наявності спон­танного дихання.

3. Якщо частота серцевих скорочень від 60 до 100 за 1 хв і не зрос­тає, продовжити штучну вентиляцію легень і розпочати закритий масаж серця (при частоті серцевих скорочень менше ніж 80 за 1 хв).

4. Якщо частота серцевих скорочень менша ніж 60 за 1 хв, прово­дять штучну вентиляцію легень і закритий масаж серця.

Контроль частоти серцевих скорочень проводять через 10—15 с, доки вона не буде більшою ніж 100 за 1 хв і не налагодиться спонтан­не дихання. У цій ситуації проводять останню оцінку стану новона­родженої дитини, оцінюють колір шкіри. У разі ефективності венти­ляції колір шкіри стає рожевим, дитина потребує спостереження. Акроціаноз, характерний у перші години після народження, розви­вається як судинна реакція на зміну температури зовнішнього сере­довища і не свідчить про гіпоксію. У разі наявності загального ціано­зу дитина потребує підвищеної концентрації кисню в суміші для вди­ху, яку забезпечують подачею вільного струменя з кисневого шлангу. При розташуванні кінця шлангу на відстані 1—1,5 см від носових Ходів, вміст кисню в повітрі на вдиху буде становити приблизно 80 %. Зникнення ціанозу свідчить про ліквідацію гіпоксії. Шланг поступо­во віддаляють від носових ходів. Збереження рожевого кольору шкіри при віддаленні шлангу на 5 см свідчить про відсутність потреби в підви­щеній концентрації кисню. Закритий масаж серця. Показаннями до закритого масажу серця є такі ознаки: після 15—ЗО с штучної вентиляції легень частота серце­вих скорочень менша ніж 60 за 1 хв або 60—80 за 1 хв і не зростає. Виконують закритий масаж серця, натискуючи на нижню третину груднини. Вона розташована нижче від умовної лінії, проведеної між сосками. Важливо не натискати на мечоподібний відросток, щоб за­побігти розриву печінки.

Натискують двома великими пальцями, інші 4 пальці обох рук підтри­мують спину, або кінчиками двох пальців однієї руки: II і III, або III і IV, а друга рука підтримує спину. Глибина натискування становить 1 — 1,5 см, частота — 120 за 1 хв. Одночасна компресія груднини і вдих при штучній вентиляції через мішок і маску призводять до потрапляння газу в шлунок. Запобігають цьому шляхом синхронізації процедури: після одного вдиху роблять три натискування на груднину.

Інтубація трахеї. Показання: необхідність довготривалої штучної вентиляції легень, меконіальна аспірація, діафрагмальна грижа, без­успішна вентиляція через мішок та маску. Підготовка обладнання: монтаж ларингоскопа та перевірка освітлення, вибір трубки, яку вко­рочують до 13 см, вставляють провідник. Процедура полягає в тому, що кінець клинка вводять до надгортанної впадини, візуалізують вхід у гортань, вводять інтубаційну трубку, виводять ларингоскоп і про­відник, проводять попередній контроль положення інтубаційної труб­ки за рухом грудної клітки, передньої стінки живота та даними аус­культації, на симетричних ділянках грудної клітки та надчеревній ділянці, фіксують інтубаційну трубку.