Вплив першої світової війни

Засідання Титченеровского суспільства експериментальної психології в Гарвардському університеті відбулося в день вступу Сполучених Штатів в першу світову війну в 1917 році. Серед присутніх був президент АРА Роберт Иеркс, який звернувся до колег з пропозицією подумати, ніж психологія може бути корисна в країні воєнний час. Титченер відгородився від цього заклику, пояснюючи свою позицію тим, що є британським підданим. Ймовірно, Титченер не побажав працювати на армію, оскільки в принципі не схвалював ідеї застосування психології до практичних проблем, побоюючись, що психологія стане торгувати «наукою заради технології» (О ’ Доннелл. 1979. P. 289).

Перед армією стояло завдання - розподілити величезна кількість новобранців за родами військ і доручити їм відповідні завдання, для чого потрібна оцінка їх інтелекту. Для того, щоб проводити тестування з складною шкалою Стенфорд-Біне, були спеціально навчені люди. Цей орієнтований на індивідуальність тест не підходив для масштабної програми тестування, коли за короткий час треба було оцінити здібності безлічі людей. Армія потребувала тесті, призначеному для груп, - по можливості, простий у застосуванні.

Иеркс, призначений головою спеціальної комісії, зібрав 40 психологів для розробки групового тесту інтелекту. Вони проаналізували безліч існуючих на той період тестів, жоден з яких не мав широкого застосування, і взяли за образец тест Артура С. Отіса, учня Термана. Отісу належить ідея багатоваріантного тестування. Група Иеркса підготувала «армійський альфа-тест» і «армійський бета тест», в основу яких покладено розробки Отіса. «Бета» - це версія «альфа» для неангломовних і неписьменних людей. Вказівки при проведенні «бета-тесту» даються не усно або письмово, а з допомогою демонстрації або пантоміми.

Робота комісії йшла повільно, і фактично до тестування новобранців приступили за три місяці до закінчення війни. Було протестовано більше мільйона осіб, але до того часу армія більше не потребувала цих даних. І хоча програма майже не мала прямого впливу на військові успіхи, вона виявилася дуже важливою для розвитку самої психології. Програма знайшла широку популярність в суспільстві, що додало більше ваги і психології, а армійські тестування стали прообразом багатьох подальших розробок у тестології.

При проведенні групових тестів у військових цілях заохочувалося також визначення особистих характеристик. До тієї пори робилися лише боязкі спроби оцінити особисті якості людини. У самому кінці XIX століття німецький психіатр Еміль Крепелін (1856-1926) використовував методику, яку він назвав вільними асоціаціями, - тест, в якому пацієнт відповідав на якесь слово-стимул словом, яке першим спадало на думку. Ідея цього методу належить Гальтону. У 1910 році Карл Юнг розробив аналогічний метод дослідження для встановлення прихованих потягів і «афективних комплексів» випробуваного. Обидва методу були тестами, які оцінюють індивідуальні якості особистості. Коли армії знадобилися тести для відсівання новобранців з неврозами, Роберт Вудворт розробив Бланк особистих даних - опитувальник, де досліджувані зазначають ті ознаки невротичних станів, які, на їхню думку, у них є. Подібно «армійське альфа-тесту» і «армійське бета-тесту», Бланк особистих даних став моделлю для подальшого розвитку групових тестів.ю

Психологічне тестування здобуло у війні власну перемогу - цей метод дослідження отримав суспільне визнання. Незабаром мільйони службовців, школярів і абітурієнтів коледжів стояли перед необхідністю тестування, від результатів якого могла залежати вся їх подальше життя. На початку 20-х років щорічно продавалося 4 мільйони тестів на інтелект – головним чином для використання їх у державних школах. У 1923 році було продано більше п'ятисот тисяч примірників шкали Стенфорд-Біне. Система державного освіти Сполучених Штатів була реформована, в основі перетворень лежала концепція коефіцієнта розумового розвитку. Показник IQ став найважливішим критерієм при прийомі студентів у вищі навчальні заклади (Brown. 1992).

Сполучені Штати охопила епідемія тестування. У відповідь на величезний попит із боку комерційних і освітніх організацій неминуче з’явилися наспіх розроблені тести, що іноді призводило до невтішних результатів. Найбільш сумно відомий випадок – тест, запропонований у 1921 році винахідником Томасом Едісоном. Це був практично випадковий набір питань, які Едісон вважав надзвичайно простими. Наприклад, серед них були такі: «Який телескоп є найбільшим у світі?», «Який вага повітря в кімнаті об’ємом 20×30×10 футів?», «Яке місто в Сполучених Штатах лідирує у виробництві пральних машин?».

Питання цього тесту, можливо, були простими для геніального Едісона, чого не скажеш про 36 випускників коледжу, яким належало його пройти. Вони змогли дати всього кілька правильних відповідей, на що Едісон зауважив: «Для людей, які закінчили коледж, вони дивно неосвічені. На мою думку, вони взагалі нічого не знають» (Dennis. 1984. P. 25). Так званий тест Едісона отримав небачену пресу – тільки «Нью-Йорк Таймс» присвятила йому 23 статті протягом одного місяця. Все це сприяло тому, що було підірвано довіру до самого методу тестування, знизився його науковий авторитет. Невдалий досвід Едісона й деяких інших розробників в середині 20-х років змусило багато організацій відмовитися від використання психологічних тестів.