ст.викладач кафедри Радченко А.Ф.

 

 

КИЇВ

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП ………………………………………………………………………..3

ЧАСТИНА 1. Репрезентативні діалектні тексти ………………………..6

1.1. Весілля……………………………………………………………..6

1.2. Спогади про важке життя….……………………………………..8

ЧАСТИНА 2. Питальники ………………………………………………..14

2.1. Історія міста Сколе та його мікротопоніми…………………….14

2.2. Лісорубська лексика……………………………………………...18

ЧАСТИНА 3. Характеристика діалектних відмінностей

карпатських говірок південно-західного наріччя …………….………21

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………25

 

 

ВСТУП

Українська діалектна мова відбиває особливості матеріальної та духовної культури народу, його життя, історії, а передусім історії мови, оскільки зберігає такі мовні явища, які втрачені літературною мовою або невиразно відбиті у писемних пам’ятках.

Природно, що великий інтерес для науки становить насамперед вивчення усного мовлення представників невеликих мовних масивів. Місцеві діалекти мають специфічні ознаки на всіх мовних рівнях – фонетичному, словотвірному, морфологічному синтаксичному, лексичному – і є засобом спілкування між людьми історично сформованого колективу на певній території. Говіркове мовлення, глибоко закорінене у свідомості діалектоносіїв, зумовлює створення мовного мікросвіту, в якому відбивається особливе ставлення до сучасних політичних, соціально-економічних та культурних процесів, і в той же час впливає на тенденції розвитку української літературної мови.

Історико-лінгвістична цінність досліджень, пов’язаних зі збором, систематизацією та інтерпретацією діалектного матеріалу не викликає сумніву і є актуальною для сучасного мовознавства.

Мета діалектологічної практики – зафіксувати та систематизувати особливості говіркового мовлення Львівської області.

Для досягнення поставленої мети слід розв’язати такі завдання:

– ознайомившись з живим діалектним мовленням, виявити характерні особливості говірки;

– записати зв’язні тексти говіркового мовлення фонетичною транскрипцією;

– записати діалектні матеріали за спеціальними питальниками;

– укласти словник діалектної лексики.

Об’єкт дослідження – лексика бойківських говірок.

Предметом є історія міста Сколе та його мікротопоніми, лексика весільного обряду.

Джерельною базою фактичного матеріалу послужили польові записи говіркової мови південно-західного наріччя. Збір матеріалу проводився за спеціально дібраними питальниками протягом тижня – з 23.06.2014 по 29.06.2014р. у таких населених пунктах: м. Сколе, с. Кам’янка Сколівського району Львівської області.

Діалектний матеріал збирався експедиційним методом, для опрацювання матеріалу використано описовий, і частково лінгвогеографічний методи, а також дослідницькі прийоми аналізу звукового потоку.

Практичне значення роботи визначається тим, що зафіксований лексичний матеріал може бути використаний при моделюванні системи досліджуваної говірки, при укладанні обласного та загальноукраїнського діалектних словників, Лексичного атласу української мови, у вузівських курсах з української діалектології, для поглиблення лексикологічних, семасіологічних, етимологічних досліджень не лише української, а й інших слов’янських мов.

 

Сколе – місто, розташоване в долині річки Опір в Українських Карпатах, районний центр Львівської області, один з історичних центрів Бойківщини, занесений до Списку історичних населених місць України. Через Сколе проходять стратегічні загальнодержавні і європейські транспортні комунікації: Автошлях М06 (Київ – Чоп), залізниця Київ-Чоп, південна гілка нафтогону «Дружба». Населення – 6269 осіб.

Слов'янське поселення на території давнього кельтського поселення племені Боїв виникло приблизно на початку X ст., про що свідчить легенда про князя Святослава Володимировича та результати археологічних досліджень. На території міста були знайдені кам'яні сокири, кераміка, кістяні вироби та інші артефакти, які належать до часів Київської Русі. Через Сколе здавна проходив важливий торговельний шлях «на угри», з Волині і Галичини на Закарпаття.

На даний час у Сколе є дві загальноосвітні середні школи I-III ступенів і одна школа-інтернат для дітей-сиріт. Є Сколівська школа мистецтв, де діють хореографічна студія і музично-вокальна група. Заклади дошкільної освіти міста представлені трьома дитсадками.

Переважна більшість населення Сколе — греко-католики.

На честь Сколе названий мінерал сколіт — різновид глауконіту, вперше знайдений і описаний у 1936 році польським геологом К. Смуліковським.

 

Кам’янка – село в Україні, Сколівському районі Львівської області. Село засноване 1774 року. Населення становить 447 осіб. Орган місцевого самоврядування — Кам'янська сільська рада. До 1952 р. мало назву Рисья яма. Відстань до райцентру становить близько 7 км і проходить автошляхом місцевого значення. Село розташоване на кордоні із Івано-Франківською областю (Болехівська міськрада).

Поруч із селом знаходиться пам’ятка природи — унікальне гірське озеро Журавлине або Мертве. Озеро отримало таку назву, тому що воно має дуже холодну воду з вмістом сірководню, і в наслідок цього в ньому немає риби. На жаль, і так невелика площа водного дзеркала поступово зменшується, оскільки відбувається природний процес заростання мохом і осокою. Саме озеро та навколишні ліс чарують своєю красою. З озера витікає потічок, який впадає в річку Кам’янка.

 

ЧАСТИНА 1. Репрезентативні діалектні тексти

Весілля

ц’ікаво роз^сказували про колишн′і вес’іл′:а / про колишн′і наш’і бут′:а / йак то було // і ви знайе^ити^е / ну вам сказати / жо було добре / було ǐ не добре / тому шо л′уди були б’ідн′і // не кожна д′іўчина / не кожна хлопец могли вибрати соб’і дол′у / тому жо часто бат′ки // д′ітеǐ було ў кожн′іǐ с′імйі багато ǐ тому так йак с’огодн′і старайуц’:а л′уди зробити йіх багатими / а ў тоǐ час хот′аби йакес’ йім жит′:а дати // тому часто бувало так шо / ну д′іўчина могла бути молотша за свого сужен:ого на дваǐц’і рок’іў і нав’іт′ б’іл′ше^и // от буў ў нас випадок / шо хлопец молодиǐ ўжениўс’а дваǐц’і пйат′ рок’іў його ж’інка була старша / його заставили / тому жо / ну шо ш // брат помер / вона залишилас’а / в’ін буў молотшиǐ / то факт ви розум’ійе^ити^е / і йому говор′ат бат′ко так / йа / йійі не вижену з дому / ў нейі дитина / ну і д′ілити майна нема чого / хоче^иш живи / хоче^иш не живи і в’ін так б’ідолаха / на тому ǐ сталос′а / шо шос′ жили // ну баче^ите^и тоже було не правил′но / тому жо і с’в’ашченики про те знали / жо л′уди прис′агали фактично фал′шиво нійаукойі л′убов’і / н′ійакойі зада / було просто безвих’ідне^и ў багат′ох було таке знайе^ити^е становишче // але вес’іл′:а ў загал′ному коли було проходило ц’ікаво // значит′ / ў першу чергу молодиǐ збираў свойі^ех ўс’у родину там бат′кову мушчин / там свойіх вуйк’іў / стрик’іў і вони ішли до молодойі / значит′ / то були старости // там ǐшла згода / там говорили про р′ізни реч’і / там значит′ буў тик’і обр′адов’і / шо спочатку / н′іби вони тих л′удиǐ не знайут / шо ми там заходимо так і так / а ми чули / жо ў вас можна переначувати / а може ми ў вас трошки в’ітпочине^имо / а ў нас ше йе отикиǐ молодиǐ // чи ви знайе^ити^е / було так / шо роз^сказувала мойа ж’інка / шо вона на свойіх старостах першиǐ раз^с побачила свого чо^уло^ув’іка / йак його пустили до хати / ну то ўже йакшо / в’ідмовитис′а не можна було / то значит′ була така / йак^ґби забава дл′а старших / дл′а його родич’іў / значит′ мушчин // потім була згода / приходили бат′ки і вони там вир′ішували / хто йаке маǐно кому дайе там / тому кон′а дали / тому розум’ійе^ити^е там кусок пол′а / таǐ тоǐ бат′ко то обіц’аў / тоǐ бат′ко то обіц’аў / ну то ўже була така згода // потім значит′ були ўже / потім молодиц′а плела в’інки / збирала ўс’іх д′іўчат з′і се^ила / там були свойі дуже гарн′і п’іс’н′і / там була музика / там були тик’і / йа ше трошки памйатайу то вес’іл′:а ў маминої двур′ідн′ойі се^истри // значит′ йак то ўноч’і прийіхали / молодиǐ прийіхаў з музикойу ўс’о там / були свойі / ті п’іс’н′і ўже забулис′а нав’іт′ йіх ўже ти^епер н′іхто не с’п’івайе / то тик’і були красив’і / значит′ от ми с’п’івали в’ін з′і свойіми друж^шбами с’п’іваў п’ід^т в’ікном / а вона з^с хати значит′ йому ті куплети в’ід^тс’п’івувала // потім обм’ін′увалис’а в’інц’ами / значит′ молодому продавали сорочку / то було дуже весело / то було ц’ікаво // там були свойі звичайі / там кого бут′ і за друж^шбу не брали / мус’іў хлопец знати тоǐ звичаǐ / тоǐ обр′ад^т // пот′ім буў короваǐ / значит′ пекли короваǐ / то ўже була старших ж’інок забава значит′ / там була р′ізн′і тоже / були тик’і господин′і / жо вони то ўс’о знали пре^икрасно / розум’ійе^ити^е / йак то вони йу там музикантіў пообливали не раз^с і ўс’о / бо то н′іби музикантіў тре було помити / обмити йіх / шоб^п вони гарно вигл′адали / то тоже // а потім ўже буў шл′уб^п / значит′ ўже молодиǐ прийіжджаў з′і свойім вес’іл′ам / тод′і там благословили / йіх окропл′ували / хл′ібом благословили ўс’о с’в’аченойу водойу і тод′і вони значит′ йіхали ўже до церкви / до в’інц’а // там ў церкв’і в’інчалис’а / але вес’іл′:а було ў один ден′ у двох хатах / значит′ / йакшо молодиǐ забираў / значит′ ў першу чергу йіхали до молодойі / там погостилис′а і тод′і в’ід^т молодойі і вона забирала там со^уб’і свойи^е реч’і шо йі там мати приготувала і в’ід^тйіжджала ўже назаўжди до хати мо^уло^удого // ну йа би сказаў / жо ж’інкам було тод′і / ж’інка не мала маǐже^и нійаких праў / вона залежала / йійі дол′а жит′:а залежало в’ід^т чо^уло^ув’іка / йакого ў н′оǐ быў / характер / чи в’ін йійі зрозум’іў / чи в’ін знайе^ити^е міг^х там / чи в’ін просто / ну були р′ізни л′уди // ў нейі фактично матеріал′ного н′ічого не було / можливос’т′і заробити не було де / вона фактично ǐшла / так йакшо родина була пре^икрасна / йійі повезло / йакшо родина була / бо тод′і р′ізни л′уди були / знайе^ити^е не ос’в’ічен′і і ўс′о / були тик’і / шо вони заможн′і / то взагал′і вони не признавали б’ідних / то вона фактично ǐшла / йак ў раб^пство / було ǐ таке значит′ // то шо народжувала д′ітеǐ і прац’увала г’ірко / зранку до вечо^ура / ну йа кажу / так йак комус’ повезло //

 

Записано 16 липня 2014 р. Г.О. Ташлай

від Базюка Дмитра Івановича, 1953 р. н., освіта середня-спеціальна,

корінного мешканця м. Сколе Львівської області

Спогади про важке життя

не было добра / бо пол′с′киǐ час быў // те^ипер не йе б’іда / за пол′с′койі / то хто маў шо? / хату хтос′ маў / до^уроги были / чи шо? // пйадес′ат ґрошеǐ / ц′ілиǐ ден′ бул′бу ко^упала / ў жни^ева / злото^уго / ц’ілиǐ ден′ спе^икота жати тре было // та б’іда была // нас было ўс’і^их семе^иро / бо тато ожениўс′а / жиў три^енаǐц′і рок’іў з′і дном із мом мамом потім / бо се^истру браў // бо баба гадайе / ти не бе^ири на тих четве^иро д′ітиǐ было дв’і / два хлопц′і / бо йа ше майу / д′іўки / то бе^ири Паз′у / тоже три^енаǐц′і рок’іў жили і померли // то йа каже дваǐц′і ш’іст′ рок’іў з дво^ума ж’інками прожиў // та во б’іда была / а те^иперка / шо хочи^ети^е / аби здороўл′а і грош’і / с’в’іт за вочи / а перше^и / де быў хто быў в’і Л′вов’і? // боси ходили / а ти^епер не^има разни^ец′і / шо зима / шо л′іто^у / ўс′о ўзуте^и / а йак’і д′іти вихо^увани^е / а до^у школи тре было ходити // йа неграмотна по нин′ішниǐ ден′ йа // ўродилас’а дваǐц′і трето^уго року / та пол′с′ка / а потім ў соро^ук перш’ім роц′і / шо робл′ат? / виган′айут / бо^у пол′ігон / с’в’іт за вочи / заби^ерайут ўс’о // йа мала си^естру ў Груши^ев’і / йа там ў се^истри была / а брат / братова і ше менша з дваǐц′і шесто^уго року / та го з′іли дес′ нема го на с’в’іт′і // но то забрали / а тато не хот′іли йіхати гет / бо вуни брали йіх гет на обзори^ени / возили / жо^уби л′уди / бо то пол′ігон заби^ерайе / а нас не^имайе де д′іти // то в’ін / маскал′ / бе^ире ўс’і^их і випроваджуйе^и ў Росийу / хто куда / де там молдувани йак’іс′ ґаґалузи / хто знайе / йак’і л′уди ну але то ўс’о жи^еве // йа була ў се^истри / но се^истра тоже д′іти мала // приходиц’:а / не^има с′а де д′іти / хати не^има / тато йе / но н′іц не^има свого / но ти^епер хот′ забудіўл′а майут′ л′уди // а перше шо / йе^идна хата было / было йаких восме^иро / девйате^иро л′удиǐ ў хат′і // на пйецу спали / на стол′і спали / п’ід^т в’ікном / лішка ніхто не маў / то ўс′о нажи^ете / лаўки были // но / йаке добро было? // а йакиǐ голод^т быў / йак град^т вибиў жни^ева / зерно / мороз^с быў / цвило / вобмерзло / шо хоче^иш роби / то во^ушеǐ повно было // та Боже! та то не было жи^ет′:а // та ти^епер / то йа йім не раз^с гадайу / тим молодим / шо ви хочи^ети^е? та жиǐте ǐ буд′те л′уд′ми і здороўл′а то ви // хто вид′іў дитинку хтос’ ў в’ізочку? та йаких ў старих вонучах замотали / та йаке было добро / то не было // нале´м была ў Н′імеч:ин′і / йак пойіхала ў соро^ук першим но там была до^у к’інц′а там // но прийіхала / чо йа йіхала? чо йа йіхала? // але хот′іла хот′ годину дв’і подивитис′а на ту м’ісцев’іст′ // та йа Господи Боже / то не было жит′:а тоже йу // але де с′а д′ійе^иш / йак йу прийіхала ў свойе^и се^ило но / а тут пол′ігон та донин′і пол′ігон / нале там вобробл′айут і пасут / то першим ўсе войе^ин:е^и / лʹуцкейе йа^ик^ґби ту во // то ту тоўкли с’в’іта Божо^уго не видно было / занималис’а так / на те^ипер не^има того / ти^епер йе / але дал′і троха // ну шо ш / та б’іда была / б’іл′ше шо было // а ти^епер і заро^убиў би / і ро^уби / шос′ майе^иш / ну йу такого голоду не терпиш / ну шо ш // тато ўмерли ту йу поўмирали ўс’і іно йа одна с′а лишила ше / то кажу за ўс’і^их йа во то^у жийу // і то ми с′а дивуйут л′уди / бо йа ше йу го^урод^т си вобробл′у / бо ти кажеш здороўл′а / йа кажу / бо м′і^ен′і Бог^х допомагайе / а шо зробити // а во шос′ платило^у / а ти^епер там ше залишило грош’і во не дайут? / чо не дайут? // та най би дали ми / та йа ше жива / ше йісти хочу / но то майу по старим пенсийу / ни^еви^елику / дев’іносто^у ти^еперка добавила / а то так цикали / цикали / цикали і цикали // но не робила / та два рази ше ǐ но то^у будувала / та двойе д′ітиǐ майу / йі^едно ў Руг’ізн′і / а тайа мала з^с Тернопол′а / але во^уни были тоже^и / йего родич’і ў Пол′шч’і жили / оǐ та помер // ну і нашчо мин′і того жит′:а? // та то не^и солод^тко / але робила і старалас’а ну та ǐ жила / л′удина / бо тойе жо^у не робит / а жийе^и / а йісти хоче / то чо ш те^и кажу не садиш / та ти город^т майе^иш / та ти не ў м’іс’т′і живеш / жоу ти не майе^иш гр′ад^тки // ту йе тиких / а шо ше / бу во^уни пйут / во^уни роботом с′а не занимайут / жо^уби жили / а н′е // но / і шо варта? / н′іц не варта // глаўне здороўл′а / то майе^иток / бо л′удина йак робит / тоǐ майе ўс’о // нале за пол′с′койі / пенсійі не давали / тоже л′уди были стар′і і мучені были / нале то так привикло^у / бо пол′с′ка тоже карала за ўс’о / ǐшоў йагоди збирати ў л′іс / караў / посуду забираў / до пана тре было іти в’ідробити тоǐ штраф // таке было / а ти^епер / ǐди і не при^еходи / н′іхто н′ікого не чипл′айе / і губи росли та ўс’о было / але б’іда была за ўс’о караў пол′ак // служити ходила на служ^шбу / ўс’о свойім жит′:у / ну шо ш/ де ш йа была казала / йак ми зоб^п во тоǐ робили в’і Л′вов’і ше позапрошл′іǐ р′ік йа была там на п’іт:римку / ше наǐшли / і тайа глаўна дохторка / йа вам дайу направлен′:а на Л′в’іў / йа кажу / н′е / йа там была мит′інститут′і ми^ін′і робили / йа те^ипер йу не хочу п’ід^т ножем смерт′ мати / йа хочу свом смертем ўмерти / бо йа ўже не^и пери^ени^есу того / тих операциǐ / оту мала ў соро^ук третім / ў Н′імеч:ин′і // йа кажу йа майу досит′ ўс’ого / бо вочи / йа не вижу / шо р′ік / то г’ірше^и ми^ін′і і в очках тоже^и // оǐ та шо б’іда / стар′іст′ / не рад′іст′ і ўс’о // отако л′агайу / Господе^ин′ку / а йа знайу / чи йа ўстану / нале / ўмирати треба / в’ічнойі л′удини не^има на с’в’іті // ну шо Бог^х даст′ / то і буде / на Бога здайус’а // Господи! // і доки / і поки / Бог^х с’в’атиǐ знайе^и // б’іди розмайіті были // Господи! / шо то йу переǐшло / тоǐ но йі^еден Бог^х знайе / йак то / нале / то жит′:а

 

Записано 21 липня 2014 р. Г.О. Ташлай

від Калитяк Катерини Данилівни, 1923 р. н., неписьменної,

корінної мешканки с. Кам’янка Сколівського району Львівської області

 

Говірка м. Сколе та села Кам’янка має низку фонетичних, морфологічних, лексичних та синтаксичних особливостей.

Фонетичні особливості говірки:

1) доросально-палатальна вимова приголосних звуків: [ўз’ати], [ц’ікаво], [ц’ікавиўс’а], [ўжениўс’а], [д′ізнаўс’а], [вес’іл′:а], [обіц’аў], [п’іс’н′і], [в’інц’а], [сус’іди], [с’в’іт], [прац’ували];

2) зближення у вимові ненаголошених [е] та [и]: [знайе^ити^е], [б’іл′ше^и], [розум’ійе^ити^е], [безвих’ідне^и], [се^ила];

3) поширений протетичний приголосний в: [вочи], [вобмерзло], [водеж’і], [вучн′і];

4) наявність задньо-рядного [ы] в дієслівній формі було, бути, був – [было], [быти], [быў];

5) ненаголошений [о] зазнає помірного укання: [мо^уло^удого], [чо^уло^ув’іка], [во^уни], [со^уб’і], [во^ушеǐ];

6) оглушення дзвінких у кінці слова і перед глухими: [шл′уб^п], [раб^пство], [народ^т], [замуж^ш];

7) диспалаталізацією м’яких приголосних: [р′] переважно у сполуках р′у, р′е: [говору].

8) неоднаковий розвиток сполук губний приголосний + j:

а) втрата j з наступним пом’якшенням губного приголосного [с’в’атиǐ], [с’в’ата], [с’в’ашченики];

б) поява на місці j епентетичного – л′, рідше – н′: [здороўл′а], [запомн′аталас’а], [памн′атайут′].

 

Морфологічні особливості говірки:

1) іменники у Місцевому відмінку однини мають закінчення -им: [на кухним];

2) іменники чоловічого роду у Давальному відмінку однини з основами на твердий приголосний мають закінчення -ови: [псови], [хлопцеви];

3) іменники і займенники в Орудному відмінку однини жіночого роду мають закінчення -ом, -ем: [роботом], [свом смертем];

4) іменники жіночого роду в Родовому відмінку однини мають закінчення -и [до спов’іди];

5) займенники і числівники у Місцевому відмінку однини чоловічого роду мають закінчення -ім: [на йак’ім], [на ч’ім], [ў соро^ук перш’ім], [ў соро^ук третім];

6) нестягнені членні форми займенників: [тайа], [тойе], [тійі], [нашиǐ];

7) займенники він, вона, воно у непрямих відмінках мають форми: [него], [н′оǐ], [йему], [го], [йі];

8) енклітики ми/мі ‘мені’, ти/ті, си/сі, (множина) н′а, т′а: [йа т′а прошу], [не добе^ире си], [дали ми], [го^урод^т си вобробл′у], [ми с′а дивуйут];

9) ствердіння [ц′] у суфіксі -ець тільки у формі називного відмінка однини: [молодец], [хлопец];

10) прикметники у Називному відмінку множини мають закінчення -и: [р′ізни], [старши], [прости], [духовни], [голодни], [боси], [винувати];

11) широке використання при творенні прислівників суфіксів -ка, -ака, -кі: [те^иперка];

12) специфічна формальна структура числівників: [йеидна], [йіедна] [йіеден], [йеідноу], [дес’іт′], [пйатнаǐц’і], [дваǐц’і], [триенаǐц′і], [чотирнаǐц’ітоуго];

13) наявність твердого [т] у закінченнях дієслівних форм третьої особи множини і третьої особи однини, а також у другій особі множини наказового способу: [говор′ат], [ход′ат], [переказуйут], [кажут], [майут], [чуйут], [ідут], [пал′ат], [заби^ерайут], [робл′ат], [виган′айут], [дивуйут], [дайут], [пере^иходит], [сид′іт], [ǐдіт];

14) сліди архаїчних складених форм в дієсловах минулого часу: [нале´м], [але´м], [приǐшла´м], [ǐшла´м], [привела´м], [мали´сму];

15) усічення основи дієслова треба: [тре было], [тре було].

 

Лексичні особливості говірки:

Наявність специфічних лексем:

1) гадати – говорити: [то йа йім не разс гадайу / тим молодим];

2) ціхо – тихо: [там шос′ говор′ат / кажут′ ц′іхо];

3) гет – туди: [тато не хот′іли йіхати гет];

4) ніц – нічого: [но н′іц не^има свого];

5) йу – вже: [йак йу прийіхала ў свойе^и се^ило];

6) дохторка – лікарка: [і тайа глаўна дохторка];

7) видіти – бачити: [хто вид′іў чо^уло^ув’іка];

8) обзорини – оглядини: [брали йіх гет на обзори^ени];

9) очки – окуляри: [шо р′ік / то г’іршеи ми^ін′і і в очках тоже^и];

10) розмаїті – різноманітні: [б’іди розмайіті были].

 

Синтаксичні особливості говірки:

1) зворотна частка ся (сі) виступає як у препозиції, так і в постпозиції, не зливаючись з дієсловом: [одна с′а лишила], [с′а дивуйут], [роботом с′а не занимайут], [с′а ўчит], [де с′а д′ійеиш], [неима с′а де д′іти], [збираǐте с’а];

2) використання сполучника жо (жу) в значенні що: [та ти не ў м’іс’т′і живеш / жо^у ти не майеиш гр′адтки], [бо тойе / жо^у не робит], [ну вам сказати / жо було добре];

3) використання сполучника жоби (жуби) в значенні щоби: [возили / жо^уби л′уди], [во^уни роботом с′а не занимайут / жо^уби жили], [ґосподин′і дуже скоро ставали / жо^уби не даǐ Бог^х], [наǐди / жуби в’ін прийіхаў].

 

Отже, аналіз фонетичних, морфологічних, лексичних та синтаксичних особливостей говірки міста Сколе та села Кам’янка дає підстави стверджувати, що вона належить до бойківських говірок карпатської підгрупи говорів південно-західного наріччя української мови.

 

ЧАСТИНА 2. Питальники

Інформатори:

Бенюх Марія Охтистівна, 1947 р. н., освіта 5 класів, корінна мешканка

м. Сколе Львівської області;

Білохон Петро Васильович, 1956 р. н., освіта середня спеціальна, коріний мешканець с. Кам’янка Сколівського району Львівської області.

Історія міста Сколе та його мікротопоніми

I. Записати сучасну назву міста, утворити форми родового та місцевого відмінків.

 

Щодо сучасного відмінювання назви міста, то існують дві різні тенденції — одна підтримується чинним правописом, інша є поширеною розмовною практикою серед місцевих жителів. Отже, орфографічний словник і Український Лінгвістичний портал чітко зазначають, що: «Сколе (місто в Україні) — іменник середнього роду, не відмінюється». Однак мешканці самого Сколе і довколишніх місць дуже часто і в розмовній мові, і навіть на письмі відмінюють назву міста: Сколе, але: (до) Сколього, (у) Сколім, (в) Скольому. Це, очевидно, пов'язане з тим, що назва міста польською мовою «Skole», відмінюється за правилами польської мови: Skole, (do, ze) Skolego.

 

II. Чи була стара назва міста? Як пояснюють її місцеві жителі?

 

Ні, це єдина назва міста. Перша згадка про нього датується 1397 роком. Але напевне Сколе виникло набагато раніше – десь на початку XI століття. Про це зокрема свідчить досить поширена легенда про походження назви Сколе: нібито на цьому місці в 1015 році відбулась жорстока битва між синами Володимира Великого – Святополком і Святославом. Вся долина між горами була вкрита тілами вбитих і поранених, а жорстокий Святополк все вигукував: «сколіть їх всіх!». Військо Святослава було знищено, сколоте. Долину між горами тому нібито і назвали Сколе. Вірогідність цієї легенди підтверджується і назвою селища Святослав, що є пригородом Сколе.

Назву Сколе пов’язують також зі словом скеля, оскільки долина, де розташоване місто, оточена скелями.

 

III. Як називають себе мешканці села? Як називають поодинокого мешканця села? Записати форми родового та місцевого відмінків однини і множини.

Н.в.	Сколівчани	Сколівчанин / сколянин
Р.в.	Сколівчан	Сколівчанина / сколянина
М.в.	На сколівчанах	На сколівчанині / на сколянині

 

IV. Як називають місто жителі сусідніх населених пунктів?

 

Сколе / Сколє

 

V. Як називають мешканців міста люди із довколишньої місцевості?

 

Сколівчани

 

VI. Який прикметник від назви міста використовують його мешканці та люди із сусідніх населених пунктів?

 

Скольовський, сколівський

 

VII. Як називаються частини, кути, кінці міста? Чим мотивовані ці мікротопоніми?

 

При в'їзді до міста з півночі, на перевалі Тухольські ворота. До 1241 року існували потужні фортифікаційні споруди для захисту від ворожих нападів кочівників — трирядна система оборонних дерево-земляних валів з високою дерев'яною вартовою вежею (баштою) на кам'яному фундаменті. З верхньої площадки башти було видно вежу монастиря у Синевицку Верхньому. Цей перевал тоді називався «Ворота», а пізніше, за часів Австро-Угорщини — «Колодка». Із тих давніх часів гору, на якій стояла башта, називають Баштою, а другу, що навпроти, через річку — Забаштою.

Зі сторони села Демня, в верхній частині міста знаходиться замок барона Гроедля, тому цю частину міста називають Гроедлівка.

Центральна площа міста носить назву ринкової.

 

VIII. Записати назви присілків, хуторів. Якщо можливо, з ’ ясувати їхнє походження.

 

С. Кам’янка

С. Дубина. Назва села походить від слова «дуб», «дубрава», оскільки до кінця 17-го століття територія навколо села була вкрита майже виключно дубовим лісом — реліктом з кінця останнього льодовикового періоду. Населення становить 276 осіб. Основну масу населення становлять представники субетнічної групи українців бойки.

С. Святослав

 

IX. Який рельєф місцевості навколо села?

За геоморфологічним районуванням, Сколе розташоване в моноклінально-бриловому низькогір'ї — Сколівських Бескидах (Скибова зона, Зовнішні Карпати), у межах Сколівської улоговини. Місто з усіх боків оточене горами: із заходу — г. Корчанка (1180 м), з півночі — Добряна (824 м), зі сходу — Клива (670 м), з північного сходу — Чудилова (650 м), на півдні — Зелемін (1177 м), далі на півдні видніються хребет Київця (1064 м) і гора Крем'яна (1137 м). Усі гори вкриті буково-смерековим лісом. Частина цього гірського масиву належить до Національного парку «Сколівські Бескиди». Абсолютні висоти Сколівської улоговини — 432—438 м над рівнем моря.

X. Як називають:

 

1) гора: тєчир, кичера (лиса гора), дзьобало (вершина гори), грунь (верхів'я гори у Карпатах);

2) перевал: бернар;

3) хребет: пасмо гір, кряж;

4) ущелина: бескид;

5) скеля: кекур;

6) печера: яскиня;

7) рівнина: ланда;

8) долина: діл, полонина;

9) поле: лан;

10) пасовисько: парина;

11) струмок: бистрець;

12) джерело: ізор;

13) водоспад: каскад;

14) болото: мочар, твань;

15) сад: вертоград.

 

Лісорубська лексика

 

1. Дерев’яний важіль з металевою голівкою пірамідальної або конічної форми для підняття колод: гриф, гр’іф;

2. Лісосплавна гребля: кл’ауза, клауза, клауз’н’а, кл’аус;

3. Груба довга колода: цунт’а;

4. Колода середньої величини: клоц, кл’оц;

5. Невелика колода: кл’оцик, кл’оцак, бутук, ботук, бот’ук, клат;

6. Штангенциркуль для вимірювання товщини дерева: кл’упа, клупа, глупа (кл’упувати – «вимірювати товщину дерева», кл’упован’а – «вимірювання товщини дерева» > кл’упований «виміряний»);

7. Підставка з обрізка колоди, каменя тощо, яку кладуть під колоду, щоб вона не покотилась або не посунулась: коц, кац;

8. Важіль з дугоподібним загостренням для повертання колоди: крангак, кап гак;

9. Чотири кубічних метри дров: латер (п’іулатерок – «два кубічних метри дров», латріука – 1) «поліно завдовжки один метр»; 2) «пилка для різання дров»; латровий – «завдовжки один метр», а також сполучення рубати латри – «заготовляти дрова», піти у латри – «піти заготовляти дрова»);

10. Ланцюг завдовжки один метр із клинами на кінцях, що його прибивають знизу під колоду або обмотують ним колоду, щоб гальмувати її під час транспортування: райц, рац, рапс (райцувати, рейцувати, рацувати – «гальмувати колоду, обмотавши її таким ланцюгом або прибивши його знизу»);

11. Піднімання вгору колоди або одного її кінця: рауф, раух (брити на рауф, здоймати рауфи – «піднімати вгору колоду або один з її кінців» );

12. Жолоб для спуску дерева: ризи, рийзи, р’із’н’і (ризувати, ризовати, р’із’н’овати – «спускати дерево жолобами», риздван’е, риздван’а, р’із’н’бван’а, ризоука – «спускання дерева спусковими жолобами», риз’іуник, ризар,р’із’н’овач – «лісоруб, який спускає деревину», риз’енка – «колода в спусковому жолобі, складова частина жолоба» );

13. Секція спускового жолоба: таф’л’а (таф’л’ові ризи – «жолоб з дощок для спускання дров»);

14. Дуже довга й тонка колода: трама, шрам;

15. Оброблений на вогні стовбурець молодого деревця для закріплення плотів коло берега: цвайка;

16. Спеціальне дишло, що повертається в основі, для перевезення колоди кіньми: цукштанга, цукштанґл’а;

17. Платформа з колод, яку кладуть на окремих місцях сплавної річки, щоб плоти не занурювалися глибоко у воду: ш’в’інтаф’л’а;

18. Відрізок колоди: ш’н’іт, с’н’їт (ш’н’ітувати, ш’н’ітовати, с’н’ітовати – «порізати що-небудь», дати ш’н’іт, ударити ш’н’іт – «перерізати що-небудь на певному місці» );

19. Лісосплавна гребля: шпера;

20. Довга колода: штама, штам;

21. Купа впорядкованого дерева: штант, мигла, мьігла;

22. Два кубічних метри дров: шух (робити у шухах – «працювати на заготівлі дров», піти у шухи – «піти на заготівлю дров» );

23. «Увага, спускаємо дерево!»: Варда! (Варди!);

24. Переміщення колоди качанням: вол’та, вол’танка, вол’тан’а, вол’тан’е, вол’ти (брати вол’ти – «починати переміщення колоди качанням» );

25. «Давай дерево!»: Ґарга! (Ґарте!);

26. «На обід!»: Дура! (Дури!);

27. Бокові стінки в жолобі, яким спускають дерево: кордони;

28. Убиральня: л атеріна;

29. Повертання колоди навколо її осі за допомогою важеля: мар’іна, мар’іни;

30. «Не так часто пускати дерево!»: Мене-мене!

31. Місце, куди спускають дерево: тасон;

32. Лісорозробка: вагаш;

33. Важіль з дугоподібним наконечником для повертання колод: к анч’і;

34. Купа спущених колод: ракаш, рокаш, рагаш, рохиш (лежати ракашем, лежати у ракаши – «лежати невпорядковано (про дерево)», зган’ети у ракаш – «спускати вниз (дерево)»);

35. Старший у групі лісорубів: сакманиш, сакман’уш;

36. Ланцюг завдовжки 1,5 м з клинами на кінцях, яким причеплюють додаткові

колоди для транспортування: данц;

37. Робітник, що працює на ремонті доріг на лісозаготівлях: д румар’;

38. Бокова колода в жолобі, якою спускають дерево: манджинар’;

39. Балка або жердина, по якій вантажать колоди на сани, віз, естакаду та ін.: пражина, жлопи;

40. Лісосплавна гребля: тама.

 

 

 

ЧАСТИНА ІІІ. Характеристика діалектних відмінностей карпатських

говірок південно-західного наріччя

Південно-західне наріччя — одне з трьох наріч української діалектної мови. Охоплює говори на території південно-західних областей України, а також на суміжних землях Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини, Польщі; говірки південно-західного типу як окремі анклави поширені також в Хорватії, Сербії, Канаді, США. Географічні межі наріччя

На півдні й заході межа південно-західного наріччя є одночасно межею з сусідніми мовами; на півночі умовна лінія Володимир-Волинський—Луцьк—Рівне—Новоград-Волинський—Житомир—Фастів відмежовує південно-західне наріччя від північного наріччя; умовна лінія Фастів—Біла Церква—Ставище—Тальне—Первомайськ—Ананьїв—нижня течія Дністра відмежовує південно-західне наріччя від південно-східного наріччя.

Діалектні групи

Південно-західне наріччя об’єднує старожитні говори.

Складною була історія людності південно-західного регіону України від доби Київської Русі до середини 20 століття. Насамперед наявність тривалих у часі адміністративних меж, розчленування території наріччя між різними державами, що супроводжувалося у певних зонах південно-західного наріччя відмінними інтенсивними впливами інших мов, зумовила значну діалектичну диференціацію цього наріччя. У ньому виділяють три групи діалектів:

· волинсько-подільську, що об’єднує волинський говір і подільський говір, що поширені на території історичних Волині і Поділля;

· галицько-буковинську, що об’єднує наддністрянський говір, покутсько-буковинський говір (надпрутський), гуцульський говір (східнокарпатський), надсянський говір, що поширені на територіях історичних Галичини і Буковини;

· карпатську, що об’єднує бойківський говір (північнокарпатський, або північнопідкарпатський), закарпатський говір (середньозакарпатський, підкарпатський, південнокарпатський), лемківський говір (західнокарпатський).

 

Риси, за якими південно-західне наріччя протиставляється південно-східному і північному наріччям, охоплюють усі чи більшість говорів наріччя; частина специфічних для південно-західного наріччя рис має вузьколокальний характер. Багато важливих для структури південно-західного наріччя ознак не протиставляються іншим наріччям, вони є інтегральними.

Фонетичні особливості південно-західного наріччя:

· рефлексація давніх о, є в новоутв. закритих і ненаголош. складах як і (конь > кін’, печь > піч, ıєсень > осін’), у частині карпатських говорів давні о, є зазнали ін. змін — на у, ÿ, и (конь > кун’, кин’, принеслъ > принÿс);

· давній Ѣ (ять) рефлексувався як і в наголош. і ненаголош. позиціях (пѣсокъ > пісóк, дѣло > дíло);

· в галиц.-буков. групі говорів а після м’яких приголосних і шиплячих змінюється на голосний перед. ряду е, и, і (час > чіс, тел’á > тел’é, шáпка > ши́пка), для ін. говорів ця зміна не характерна;

· наявність сильного укання — зміни ненаголошеного о в у (гоулýбка, кужýх);

· у ненаголош. позиції сильне змішування є і и (жиевé, вислó), а в буков. говорі виразна зміна артикуляції и у напрямку до є (беикé ‘бики’, жéто ‘жито’);

· у карпатських говорах наявний голосний заднього ряду ы (сыны, былы);

· деспалаталізація p’ і пов’язане з нею виділення нової йотової артикуляції в наддністр. говорі (зор’а > зорйа, бур’а > бурйа);

· оглушення приголосних у кінці слова і перед глухими приголосними; відсутність подовження приголосних в іменниках с. р. (жит’:а > жит’а, жит’е);

· перехід м’яких приголосних д’, т’ в ґ’, к’ (д’ід > ґ’ід, т’íсто > к’íсто);

· наявність на місці давніх сполук ръ, лъ, рь, ль рефлексів -ир-, -ил-, -ер-, -ел-, -ыр-, -ыл- (керни́ц’а, кырвáвий, гилтáти).

Морфологічні особливості південно-західного наріччя:

· наявність флексії -оў, -еў на місці давніх -ойу, -ейу, а також флексії -ом в ор. в. одн. іменників ж. р. та узгоджених з ними прикметників, числівників та окр. займенників (рукóйу > рукóў, рукóм, мнóйу > мноў, мном, землéйу > землеў);

· збереження у багатьох говорах рефлексів давніх закінчень дав. і місц. в. мн. іменників ч. р. -ом, -ім, -ох, -ix (синóм, брáтім, на синóх, на брáтіх при формах синáм, братáм, на синáх, на братáх у більшості укр. діалектів);

· збереження давніх форм дав. і ор. в. одн. особового і зворотного займенників мі, ми, ті, ти, си, м’а, т’а, с’а при формах менí, тобí, собí, менé, тебé, себé в ін. говорах;

· поширення усічених форм займенників (го, му зам. йогó, йомý), редуплікованих форм вказів. займенників то, се — тото, сесе, сес’а;

· наявність форм інфінітива на -чи від дієслів з основами на задньоязиковий приголосний г, к, x (бігчи, стрими); поширення різних форм майб. ч. (бýду писáти, бýду писáв, писáтиму. му писáти);

· збереження давніх особ. форм дієслів 1-ї і 2-ї ос. одн. і мн. мин. ч. (носи́вйем, носи́лам, носи́ли смо, носи́ли сте), а також форм давномин. ч. (був-йем казáв) та форм умов. сп. (був бим роби́в).

Синтаксичні особливості південно-західне наріччя:

· наявність конструкцій прийменник к + іменник, займенник у давальному відмінку (к тóбі, замість до тéбе), конструкцій нас було двох замість нас було двойе, майу діти замість майу дітей та ін;

· поширення вільного відносно зворотного дієслова розташування форманта с’а — у препозиції чи постпозиції (йа с’а весел’у і йа весел’ус’а).

Словотворчі особливості південно-західного наріччя зумовлюються набором словотворчих засобів, не властивих діалектам інших наріч, наприклад: суфікси -анк(а), (н)-иц’(а) для утворення назв полів з-під сільськогосподарчих культур (стерн’áнка, бурачáнка, барабол’áнка, жи́тниц’а, бýл’аниц’а), суфікс -л’(а) для творення назв діючої особи жіночого роду (брáл’а, копáл’а, ворожíл’а) та ін.

 

Літературна, наукова діяльність, шкільництво носіїв південно-західного наріччя аж до середини 20 ст. були позначені помітним впливом місцевих говірок, що зумовило формування у різний час галицького, буковинського і закарпатського варіантів української літературної мови, з яких лише галицький був найбільш унормованим і поширеним.

 

ВИСНОВКИ

Зібрані експедиційним методом матеріали переконують у тому, що українські бойківські говірки позначені специфічними особливостями розвитку фонетичної системи, граматичної структури, лексичного складу.

1. Загалом обстежено 2 населені пункти.

2. Інформаторами добиралися типові носії говірки – люди, які довго не перебували за межами власного говіркового оточення. Досліджувалося мовлення 4 інформаторів однієї вікової групи: мовці старші за 60 років (з початковою освітою або середньою спеціальною освітою).

3. Основу аналізованого матеріалу становлять понад 800 лексичних одиниць бойківських говірок, які з тим же значенням уживаються і в інших українських діалектах, багато з них є нормативними.

У потоці мовлення типові особливості вимови голосних і приголосних зберігаються, проте ненаголошений [о] зазнає помірного «укання», а також у говірках зберігається задньо-рядний [ы], також наявна тверда вимова [р], а дзвінкі приголосні перед глухими і в кінці слова часто втрачають свою дзвінкість.

Однією з найхарактерніших особливостей словникового складу бойківських говірок є розгалужені синонімічні ряди найменувань на позначення їжі, одягу, меблів, назв свояцтва.

Зібраний матеріал становить велику наукову цінність для вивчення процесів розвитку української мови в даній місцевості та Україні вцілому.

Проведене дослідження діалектного матеріалу виявило значну кількість фонетичних, морфологічних, лексичних та синтаксичних відмінностей у порівнянні з літературною мовою.

Проаналізовані лексичні одиниці тематичних груп лісорубської лексики та історії міста Сколе, його мікротопоніми.

Основними рисами лексики бойківських говірок є велика кількість специфічних для даної території лексем та запозичень з німецької, італійської та угорської мов.